Культура України у XVIII ст
Гетьманська держава забезпечувала частині українського народу досить широкі можливості будувати своє життя і культуру за власними уподобаннями. Українське козацтво, козацька держава своєю діяльністю, самим існуванням оберігала українську народність від культурно-національної асиміляції сусідніми народами: близьким за культурою польським, єдиним за релігією — російським.
У той же час ряд регіонів України на початку XVIII ст. знаходилися у складі різних держав. В російській частині України розгортався процес русифікації, в Західній Україні — полонізації, онімечення та мадяризації. Обидві монархії — австрійська і російська намагалися обмежити національно-культурний розвиток, денаціоналізувати українське населення, позбавити його своєї культури і знищити українську мову.
Одночасно з України до Росії відтягувалося багато інтелігенції, переважно вихованців Києво-Могилянської академії, визначних діячів церкви.
У XVIII ст. в Україні вся система релігійних організацій, православних і уніатських, продовжувала бути фундаментом духовного життя українського народу.
Українська культура мала від попередніх часів значну духовну спадщину, традиції, її флагманом продовжувала бути Києво-Могилянська академія, яка одночасно діяла як передовий і найважливіший орган наукового, культурного, а також релігійного життя.
У Західній Україні в 1784 р. був заснований Львівський університет, однак він діяв як польський орган освіти. У великих містах — Львові, Дрогобичі, Бродах, Стриї — деякий час ще існували братські школи, але вже в середині XVIII ст. вони занепадають. У другій половині століття з´являються гімназії в Крем´янці, Володимир-Волинському та Чернівцях, семінарія в Мукачевому. XVIII ст. характеризується високим рівнем розвитку народної освіти в Україні. Майже у всіх містах і селах Лівобережної України та Слобожанщини діяли початкові школи — на Лівобережжі їх було 866, на Слобожанщині — 129, тобто одна школа припадала приблизно на тисячу чоловік населення. У всіх полкових містах існували великі школи, де навчалися тисячі дітей. Багато шкіл було при церквах (єпархіальні). Більшість закладів утримувалися на кошти населення, а учителювали в них мандрівні дяки. Кількість початкових та інших шкіл до кінця XVIII ст. в Україні зростала.
Духовним центром всієї України був Київ з його Могилянською академією. Академія була осередком освіти та культури, громадської думки України. Вона підготувала цілу плеяду вчених, письменників, педагогів, церковних, громадсько-політичних діячів, які головну мету своєї діяльності вбачали в просвіті народу, служінні його інтересам. Вплив Києво-Могилянської академії як центру інтелектуального життя був надзвичайно відчутним в кожній галузі культури. В академії вивчалися українська книжна, старослов´янська, грецька, латинська та польська мови, арифметика і катехізис, нотний спів. Мовники багато працювали над вдосконаленням мови українського народу. Українською мовою пишуться літописи, складаються судові і державні акти, ведеться офіційне листування.
Арифметика і геометрія лягли в основу курсу математики Ф. Прокоповича, прочитаного ним у 1707—1708 pp. у Київській академії. У другій половині XVIII ст. були засновані класи чистої (алгебра, геометрія), а також змішаної математики, в яких викладали цивільну і військову архітектуру, механіку, гідростатику, гідравліку та оптику.
У Києво-Могилянській академії студенти отримували і знання з медицини. Багато її вихованців стали відомими медиками, заснували лікувальні заклади в Україні, Росії та Білорусії.
Продовжує розвиватися народна творчість. В історичних піснях, баладах, легендах розповідається про героїчну боротьбу українського народу проти іноземних загарбників та місцевих гнобителів. У народних піснях, відбивалося тяжке життя народу, особливо за часів кріпацтва, ненависть до царів, панів, воля до боротьби за національне і соціальне визволення. У театральному мистецтві поширюється вертепна драма, своєрідний ляльковий театр, в якому переважали методи віршованої сатири і гумору.
Одним із центрів музичного життя традиційно залишалася Київська академія, у якій функціонували велика хорова капела та оркестр.
Широке використання національної, античної і європейської культурної спадщини, поширення освіти сприяли подальшому розвитку архітектури та образотворчого мистецтва. Тут спостерігається перехід від середньовічних традицій до національних форм і кращих закордонних зразків
Великою популярністю серед жанрів світського образотворчого мистецтва користувався портретний живопис.
В Україні продовжують розвиватися народні художні промисли: різьблення, кераміка, килимарство, художня вишивка та гаптування, кахлеве й гончарне виробництво, художнє литво, ювелірне мистецтво. В архітектурі співіснують різні стилі, удосконалюється техніка будівництва.
Поряд із дерев´яними будівлями з´являються кам´яні, все ширше використовуються металеві деталі та скло. Розбудовуються і прикрашаються Київ, Чернігів, Глухів, Батурин, Харків, Переяслав, Львів, Кам´янець-Подільський та Мукачеве.
Визначне місце у XVIII ст. посідає культове будівництво, в якому, як і в світському, переважав стиль так званого українського бароко
Продовжувалося формування української нації, етнічна консолідація українців, зростання їх національної самосвідомості. Відбувалося подальше збагачення української народної мови, яка в творчості І.Котляревського перетворюється на літературну.
XVIII ст. було періодом боротьби козацтва та старшини за збереження української державності. І хоча українському народу через несприятливі зовнішньополітичні умови та гострі соціальні суперечності, слабку внутрішню консолідацію не пощастило утримати державну самостійність, однак його кращі представники намагалися зберегти її. Вони продемонстрували своє розуміння поривань українського народу до незалежності і стояли на рівні передових європейських політичних ідей свого часу. Все це сприяло наростанню нових хвиль боротьби за українську національну справу в наступних століттях.