Тести для самоперевірки знань. 1. Екстенсивне економічне зростання відбувається за рахунок:
1. Екстенсивне економічне зростання відбувається за рахунок:
а) збільшення продуктивності факторів виробництва;
б) збільшення обсягів грошової маси;
в) збільшення обсягів факторів виробництва;
г) збільшення капіталоозброєності праці.
2. Згідно з функцією Харрода—Домара темп економічного зростання залежить від:
а) граничної продуктивності капіталу;
б) норми заощаджень;
в) норми амортизації;
г) капіталомісткості продукту.
3. Виробнича функція Кобби—Дугласа спирається на такий показник:
а) постійну віддачу від масштаба;
б) змінну віддачу від масштаба;
в) зростання граничної продуктивності капіталу;
г) спадання граничної продуктивності капіталу.
4. Цільовою функцією моделі Солоу є:
а) зростання обсягів продукту;
б) зростання продуктивності праці;
в) зростання капіталоозброєності;
г) зростання ефективності праці.
5. До чинників капіталоозброєності в моделі Солоу належать:
а) нагромадження капіталу;
б) гранична продуктивність капіталу;
в) продуктивність праці;
г) технічний прогрес.
6. Згідно з моделлю Солоу економічне зростання забезпечується, коли:
а); ;
б); ;
в) ;
г) .
7. Економічні цикли складаються з такої послідовності фаз:
а) спад, пік, піднесення, дно;
б) пік, спад, піднесення, дно;
в) дно, піднесення, спад, пік;
г) пік, спад, дно, піднесення.
8. Стійкий рівень капіталоозброєності досягається, якщо:
а) норма заощаджень дорівнює нормі споживання;
б) капітал, що інвестується, дорівнює капіталу, що вибуває;
в) гранична продуктивність капіталу дорівнює нормі амортизації.
9. Обсяг «граничних інвестицій» відображають такі умови:
а) ;
б) ;
в)
10. Стійка капіталоозброєність забезпечується за умов:
а) ;
б) ;
в) ;
г) .
Відповіді
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
а), г) | б), г) | а), г) | б) | а), г) | а), г) | г) | б) | в) | а), в) |
Тема 11. Держава в системі
макроекономічного регулювання
Держава відіграє суттєву роль в економічному кругообігу. Згідно з моделлю економічного кругообігу держава виконує свої функції за допомогою таких інструментів, як податки, трансферти, державні закупівлі.
Податки є основним джерелом фінансових ресурсів уряду, які формують доходи державного бюджету. Сума податкових надходжень до державного бюджету — це валові податки. Певну частину доходів, одержаних за рахунок податків, уряд повертає приватному сектору у формі трансфертних платежів (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо). Тому кінцевий результат фінансових відносин між урядом і суб'єктами приватної економіки дорівнює чистим податкам:
Т = АТ - ТR,
де Т— чисті податки, АТ— валові податки, ТR — трансфертні платежі.
Державні закупівлі — це товари і послуги, які уряд закуповує у суб'єктів приватної економіки. До товарів, які уряд закуповує, можна віднести військову техніку, будівлі, офісні меблі, канцелярські товари тощо. Серед послуг основними є послуги органів державного управління, армії, міліції, освіти тощо.
Позики є додатковим джерелом фінансових ресурсів уряду. Це пов'язано з тим, що уряд не завжди здатний збалансувати свій бюджет за рахунок доходів, що надходять від приватної економіки. Унаслідок цього виникає бюджетний дефіцит, який може фінансуватися за рахунок позик. (Інколи він може фінансуватися за рахунок коштів, отриманих від приватизації державних підприємств.) Але позики можуть надаватися уряду не лише приватним сектором економіки. Нерідко джерелом дефіцитного фінансування слугують позики центрального банку.
Згідно з моделлю економічного кругообігу держава виконує в економіці дві функції. По-перше — перерозподільну функцію. Змінюючи рівень податків і трансфертів, вона перерозподіляє доходи між приватним сектором і виробництвом суспільних благ, між заможними і незаможними домогосподарствами. По-друге, вона виконує стабілізаційну функцію в економіці. Так, в умовах циклічного безробіття уряд може збільшити державні закупівлі. Це збільшить сукупний попит і ВВП, що зменшить безробіття. Цього ж ефекту можна досягти за рахунок зниження податків та збільшення трансфертних платежів. В умовах високої інфляції уряд може вдатися до протилежних заходів: зменшити державні закупівлі, підвищити податки або зменшити трансфертні платежі.
Як суб'єкт економічної системи держава суттєво впливає на умови формування економічної рівноваги. Розглянемо цей вплив у розрізі двох методів визначення рівноважного ВВП.
Почнемо з моделі рівноважного ВВП, який визначається за методом «витрати—випуск». Пригадаймо, що в межах приватної закритої економіки сукупні витрати дорівнюють сумі приватного споживання та приватних інвестицій: Е = С + І.
З появою держави сукупні витрати доповнюються державними закупівлями Е = С + I + G. Тому рівноважний ВВП визначається за формулою:
Y = C + I + G.
Наведена модель рівноважного ВВП відрізняється від її аналога в умовах приватної закритої економіки не лише державними закупівлями, а й кількісною визначеністю приватного споживання. Це зумовлено тим, що з появою держави суттєво трансформується функція споживання.
Як ми знаємо з теми 7, у межах приватної закритої економіки споживання домогосподарств є функцією від їх наявного доходу, який прирівнюється до доходу всієї економіки, тобто DI = Y. Тому функція споживання має такий вигляд: C = . З урахуванням держави з'являються, з одного боку, податки, з іншого -трансфертні платежі приватному сектору економіки. Податки зменшують наявний дохід, a трансферти збільшують його: DІ = Y + ТR - АТ. Оскільки податки переважають трансферти, то у підсумку наявний дохід приватної економіки зменшується відносно доходу на величину чистих податків: DI = Y - Т. За цих умов функція споживання набуває такого вигляду:
C = .
Функцію споживання можна виразити і в інший спосіб. Для цього слід враховувати, що податки перебувають у прямій залежності від доходу, а трансферти — в оберненій залежності від доходу. Зазначену залежність податків і трансфертів від доходу виразимо через пряму залежність чистих податків від доходу:
T = ,
де t — гранична податкова ставка, яка показує, на скільки одиницьзмінюються чисті податки в разі зміни доходу на одиницю. Це означає, що гранична податкова ставка відображає відношення між зміною чистих податків (наслідок) і зміною доходу (причина), тобто .
Крім податків і трансфертів, які є функцією від доходу, існують ще податки і трансферти, що не залежать від доходу, але теж впливають на споживання, їх можна врахувати як чинники, від яких залежить не індуційоване, а автономне споживання ( ). Якщо у попередню функцію споживання замість Т підставити t
, то функцію споживання можна модифікувати до такого вигляду:
.
У першій функції споживання застосовується гранична схильність до споживання з наявного доходу домогосподарств (с), у другій — гранична схильність до споживання з усього доходу, яка дорівнює с(1 - t). Спільним у обох функціях є те, що у змішаній закритій економіці споживання домогосподарств зменшується порівняно з приватною закритою економікою за будь-якого рівня доходу.
Тепер перейдемо до моделі рівноважного ВВП, визначеного за методом «вилучення—ін'єкції». В умовах відсутності держави економічна рівновага за цим методом визначається як тотожність між приватними заощадженнями та інвестиціями: S = I. Після врахування держави вилучення з економічного кругообігу доповнюються чистими податками, а ін'єкції — державними закупівлями. Тому тотожність між сумою вилучень та ін'єкцій змінюється:
S + T = I + G.
Одночасно суттєво трансформуються заощадження. Нагадаємо, що в приватній закритій економіці приватні заощадження дорівнюють: S = Y - С. Але у зв'язку з появою держави і податків приватні заощадження зменшуються на величину чистих податків:
S = Y – T – С.
Одночасно зі зменшенням приватних заощаджень з'являються державні заощадження, які визначаються за формулою:
Sg = T – Cg ,
де Sg, Cg — відповідно державні заощадження і державне споживання.
Якщо у формулу, що відображає тотожність між сумою вилучень та ін'єкцій, підставити значення приватних заощаджень і врахувати, що G = Cg + Ig, то отримаємо:
(Y – T – C) + T = I (Cg + Ig).
Перенесемо Cg ліву частину рівняння і згрупуємо його члени у такий спосіб:
(Y – T – C) + (T – Cg) = I + Ig.
У наведеному рівнянні вираз (Y – T – C) — приватні заощадження, а вираз (T - Cg) — державні заощадження. Сума приватних і державних заощаджень — це національні заощадження, які можна виразити так:
.
У свою чергу, сума приватних та державних інвестицій визначає величину національних інвестицій:
.
Отже, у змішаній закритій економіці рівновага забезпечується за умови, якщо національні заощадження дорівнюють національним інвестиціям: . У розгорнутому вигляді рівновагу можна записати так:
Y – C – Cg = I + Ig.
Вагоміше аналітичне значення має рівновага між приватними інвестиціями та джерелами їх фінансування. Для відображення такої рівноваги попереднє рівняння розв'яжемо відносно I, а також урахуємо, що Сg + Іg = С. Тоді матимемо рівняння Y – С – G = I. Якщо до лівої частини цього рівняння додати і відняти Т, то отримаємо:
(Y – T – C) + (T – G) = Ig.
Ліва частина наведеного рівняння відображає величину внутрішніх фінансових ресурсів приватного інвестування, які складаються із приватних заощаджень (Y – T – C) і сальдо державного бюджету (Т - G). Це означає, що обсяг приватних інвестицій залежить не лише від приватних заощаджень, а й від стану державного бюджету.
Основним видом фіскальної політики є дискреційна. Інструментами цієї політики є державні закупівлі, податки і трансферти. При цьому останні два інструменти об'єднуються в категорію чисті податки. Змінюючи державні закупівлі, уряд безпосередньо впливає на сукупний попит і ВВП. Змінюючи компоненти чистих податків, держава впливає на сукупний попит і ВВП опосередковано — через наявний дохід приватної економіки.
Вплив державних закупівель на ВВП. Слід ураховувати, що зміна державних закупівель означає зміну автономних витрат, які впливають на дохід мультиплікативно. Але зауважимо, що у змішаній закритій економіці мультиплікатор витрат ускладнюється порівняно з простим мультиплікатором.
Щоб визначити мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці, потрібно побудувати рівняння рівноважного ВВП, у якому автономними витратами є державні закупівлі, а індуційо-ваними — споживання. При цьому індуційоване споживання визначимо за такою функцією: . Звідси зміна рівноважного ВВП, викликана зміною державних закупівель, визначається таким рівнянням:
∆Y = ∆G + c(1 - t)∆Y.
Розв’язавши рівняння відносно ∆Y, отримаємо:
.
В останньому рівнянні коефіцієнт є мультиплікатором витрат у змішаній закритій економіці. Це дає підстави записати такі формули:
, або
Як бачимо, знаменник складного мультиплікатора витрат перевищує знаменник простого мультиплікатора витрат (s). Це означає, що мультиплікатор витрат у змішаній закритій економіці нижчий, ніж у приватній закритій економіці:
Графічна інтерпретація складного мультиплікатора витрат подається у [18, с. 292].
Вплив чистих податків на ВВП. Акцентуємо увагу на тому, що чисті податки можуть змінюватися як дискреційне, так і автоматично. Під дискреційною зміною чистих податків (∆Td) розуміють таку їх зміну, яка відбувається на підставі спеціальних державних рішень щодо рівня податків і трансфертів. Автоматична зміна чистих податків (∆Ta) відбувається без державного втручання, а внаслідок зміни доходу як податкової бази, або умов, від яких залежать трансферти.
Чисті податки впливають на дохід (ВВП) мультиплікативно. Щоб визначити мультиплікатор податків, потрібно знову звернутися до рівняння рівноважного ВВП. Але в цьому разі автономними витратами є не державні закупівлі, а витрати на споживання, які виникають у зв'язку з дискреційною зміною чистих податків: ∆ . Звідси зміну рівноважного ВВП, що спричиняється дискреційною зміною чистих податків, можна визначити таким рівнянням:
∆Y = - ∆Td + c(1 - t) ∆Y.
Розв'язавши рівняння відносно ∆Y, отримаємо:
∆Y =
Із рівняння випливає формула мультиплікатора податків:
.
У наведеній формулі вираз мультиплікатор витрат. Тому мультиплікатор податків можна виразити інакше:
.
Оскільки с < 1, то це означає, що мультиплікатор податків менший мультиплікатора витрат пропорційно граничній схильності до споживання. Ураховуючи мультиплікатори, можна визначити вплив окремих фіскальних інструментів на ВВП:
∆Y=∆G , ∆Y=-∆ATd
, ∆Y=∆TR
,∆Y =
Спільний вплив державних закупівель і чистих податків на ВВП визначається за формулою:
.
В основі недискреційної фіскальної політики лежить здатність переважної частини чистих податків змінюватися автоматично залежно від зміни доходу: . Завдяки такій властивості чисті податки виконують стабілізаційну функцію в економіці.
Щоб зрозуміти стабілізаційну роль чистих податків, потрібно пригадати, що податки являють собою вилучення з потоку «доходи — витрати», а величина вилучень впливає на сукупні витрати і ВВП (тема 9). При цьому податкові вилучення збільшуються в період інфляційного зростання і зменшуються під час рецесії. У першому випадку автоматична зміна чистих податків гальмує зростання сукупних витрат і ВВП, у другому — гальмує їх скорочення. Це частково згладжує циклічні коливання і сприяє економічній стабілізації. Завдяки здатності чистих податків виконувати в автоматичному режимі стабілізаційну функцію в економіці їх називають «автоматичні стабілізатори», або «вмонтовані стабілізатори».
Ефект гальмування динаміки ВВП, який спричиняється автоматичною зміною чистих податків, пояснюється їх впливом на мультиплікатор витрат. Як ми знаємо з теми 9, простий мультиплікатор витрат ураховує лише вилучення у формі заощаджень . Але в змішаній закритій економіці вилучення допов-нюються податками, унаслідок чого виникає складний мультиплікатора витрат
, який менший простого мультиплікатора. Тому за однакової зміни автономних витрат зміна ВВП, визначена на базі складного мультиплікатора, буде меншою, ніж зміна ВВП, визначена на базі простого мультиплікатора.
Припустимо, що в економіці відбувся спад і автономні витрати у формі приватних інвестицій скоротилися на 100 грн. Якщо уявити економіку без податків, в якій с = 0,75, то простий мультиплікатор дорівнюватиме 4(1 / 0,25), а скорочення ВВП становитиме 400 грн. Але насправді в економіці існують податки і t=0,2. За цих умов мультиплікатор витрат зменшиться до 2,5 (1 / (0,25 + 0,75 • 0,2)), а скорочення ВВП дорівнює лише 250 грн. Отже, автоматична зміна чистих податків, зменшуючи мультиплікатор, загальмувала скорочення ВВП на 150 грн (400 - 250). Чим вище t, тим сильнішою є стабілізаційна функція чистих податків.
Ефект гальмування динаміки ВВП, що породжується автоматичною фіскальною політикою, можна визначити за формулою:
.
Оскільки недискреційна фіскальна політика не здатна повністю усувати циклічні коливання в економіці, то для вирішення цієї проблеми вона повинна доповнюватися заходами дискреційної фіскальної політики (∆G і/або ∆Td).
Згідно з Законом України «Про Національний банк України» монетарна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Спираючись на цей Закон, Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики на відповідний рік, у яких визначаються конкретні цілі та заходи (інструменти) для їх досягнення.
Усі цілі монетарної політики поділяються на кінцеві (основні, стратегічні) та проміжні (допоміжні, тактичні). До кінцевих цілей відносять такі макроекономічні змінні, як реальний ВВП, безробіття та інфляція. Але безпосередньо впливати на кінцеві цілі монетарна політика не в змозі. Для цього використовуються проміжні цілі. До проміжних цілей монетарної політики можна віднести такі змінні, як пропозиція грошей, процентна ставка, валютний курс тощо.
Установлення проміжних цілей є складною проблемою, оскільки вони зазвичай не узгоджуються між собою. Показовим прикладом є використання в ролі проміжних цілей пропозиції грошей і процентної ставки. Якщо, наприклад, центральний банк має намір установити процентну ставку на цільовому рівні, то відповідно до цього він повинен змінювати пропозицію грошей. Але, забезпечуючи досягнення цільової процентної ставки, центральний банк втрачає контроль над пропозицією грошей, бо остання потрапляє в залежність від процентної ставки. Якщо, навпаки, центральний банк передбачає досягти цільової зміни пропозиції грошей, то за цих умов він втрачає контроль за процентною ставкою, оскільки вона буде змінюватися таким чином, щоб урівноважити грошовий ринок.
Проблема узгодження проміжних цілей вирішується на базі принципу пріоритетів. Наприклад, якщо інфляція зростає до небажаного рівня, то найкращою метою може бути уповільнення темпів приросту пропозиції грошей. Якщо ж процентна ставка стає надто високою і стримує інвестиційну активність, то найкращою метою може бути зниження процентної ставки.
Для досягнення цілей монетарної політики центральний банк використовує ряд інструментів. Головними серед них є такі: операції на відкритому ринку, операції на валютному ринку, облікова ставка, нормативи обов'язкового резервування.
Операції на відкритому ринку — це купівля-продаж центральним банком державних цінних паперів. В Україні державними цінними паперами є облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), облігації зовнішньої державної позики (ОЗДП), депозитні сертифікати Національного банку.
Операції з державними цінними паперами здійснюються з метою регулювання пропозиції грошей. Якщо центральний банк купує цінні папери у комерційних банків на певну суму, то останні збільшують свої резерви на цю саму суму. Якщо, навпаки, центральний банк продає комерційним банкам цінні папери на певну суму, то на цю саму суму вони зменшують свої резерви. У підсумку на величину чистої купівлі цінних паперів збільшується грошова база, а пропозиція грошей зростає мультиплікативно:
.
Операції на валютному ринку — це інтервенції центрального банку на валютному ринку, які здійснюються у формі купівлі-продажу іноземної валюти. Якщо центральний банк виходить на валютний ринок як покупець іноземної валюти, то на певну суму він збільшує грошову базу. Якщо, навпаки, він продає іноземну валюту, то на відповідну суму він зменшує грошову базу. В обох випадках мультиплікативно змінюється пропозиція грошей.
Облікова ставка - процентна ставка, на базі якої центральний банк надає кредити комерційним банкам з метою їх рефінансування. Крім облікової ставки, до ставок рефінансування комерційних банків належать також ставки за кредитними аукціонами, за ломбардними кредитами тощо. Облікова ставка посідає серед них провідне місце, оскільки її зміна зумовлює адекватну зміну інших ставок рефінансування. При визначенні рівня облікової ставки враховується багато чинників. Серед них головними є рівень інфляції та темпи приросту ВВП. Зазвичай облікова ставка має бути на кілька пунктів вищою за темп інфляції.
Нормативи обов'язкового резервування — це мінімальні норми депозитів, які зобов'язані зберігати комерційні банки на безпроцентних рахунках центрального банку. Нормування обов'язкових резервів, з одного боку, гарантує мінімальний рівень ліквідності комерційних банків; з іншого — є інструментом впливу на пропозицію грошей. Цей вплив полягає в тому, що від рівня нормативів обов'язкових резервів обернено залежить рівень грошового мультиплікатора. Для збільшення пропозиції грошей центральний банк зменшує нормативи обов'язкового резервування, а для зменшення пропозиції грошей — підвищує ці нормативи.
Об'єктом впливу монетарної політики на економіку є сукупний попит. Цей вплив реалізується через передатний механізм, що відображає ланцюг економічних змінних, завдяки яким зміна пропозиції грошей впливає на ділову активність. Існують різні підходи щодо моделі цього передатного механізму. Серед них найбільшого визнання отримала кейнсіанська модель, яку можна виразити таким алгоритмом:
M ↑→ i↓→I↑→Y↑ .
Як видно із наведеного алгоритму, збільшення пропозиції грошей (M ↑) зменшує процентну ставку (i↓). Далі згідно з інвестиційною функцією це викликає збільшення інвестицій як компонента сукупного попиту (I↑), що у підсумку викликає зростання реального ВВП (Y↑). Такі наслідки монетарної експансії забезпечуються лише в умовах незмінності цін, що відповідає горизонтальній кривій сукупної пропозиції. Згідно з основною моделлю кривої сукупної пропозиції монетарна експансія спричиняє зростання цін. Тому її кінцевим наслідком є збільшення номінального ВВП (Y
↑). Крім цього, слід ураховувати, що наслідки монетарної експансії в короткостроковому і довгостроковому періодах є різними. Для аналізу цих наслідків використовується модель AD-AS.
Згідно з моделлю AD-AS у короткостроковому періоді монетарна експансія спричиняє зниження процентної ставки і зростання інвестицій. Це переміщує криву АП вправо, що збільшує реальний ВВП та підвищує ціни. Але врахуємо, що збільшення реального ВВП підвищує попит на гроші. Це обмежує зниження процентної ставки, що адекватно обмежує зростання інвестицій і ВВП. У підсумку в короткостроковому періоді монетарна експансія зумовлює три наслідки: зниження процентної ставки (номінальної та реальної); збільшення ВВП (номінального і реального); зростання цін (інфляцію). Зазначені наслідки відповідають теоретичному інструментарію, згідно з яким зарплата є негнучкою, а крива сукупної пропозиції має додатний нахил. Графічна ілюстрація наслідків монетарної експансії у короткостроковому періоді наведена у [18, с. 333].
Особливість довгострокового періоду полягає в тому, що в межах цього періоду зарплата стає гнучкою. Унаслідок цього крива сукупної пропозиції набуває вигляду вертикальної лінії. За цих умов монетарна експансія може викликати лише зростання цін і не здатна збільшувати реальний ВВП, який утримається на потенційному рівні. У підсумку в довгостроковому періоді монетарна експансія викликає такі наслідки: ціни зростають пропорційно номінальному збільшенню пропозиції грошей; реальний ВВП не змінюється, а номінальний ВВП збільшується пропорційно зростанню цін; реальна процентна ставка не змінюється, а номінальна підвищується пропорційно зростанню цін. Перелічені наслідки монетарної експансії свідчать про нейтральність грошей у довгостроковому періоді. Графічна ілюстрація наслідків монетарної експансії у довгостроковому періоді наведена у [18, с. 335].
Термінологічний словник
Бюджетний дефіцит — стан державного бюджету, коли доходи уряду не покривають його видатків.
Бюджетний профіцит — стан державного бюджету, коли доходи уряду перевищують його видатки.
Гранична ставка податку — величина, яка показує, на скільки одиниць змінюються податки при зміні доходу на одну одиницю
Державне споживання — частина державних закупівель, що спрямовується на утримання державних інституцій, покликаних задовольняти суспільні потреби в споживчих товарах і послугах.
Державний борг — загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань уряду, у тому числі й тих боргових зобов'язань, що виникають у результаті виданих гарантій за кредитами, та інших зобов'язань, які бере на себе уряд.
Державні закупівлі — кінцеві товари і послуги, які закуповує уряд з метою задоволення загальнодержавних потреб.
Державні заощадження — різниця між наявним доходом уряду (чистими податками) і державним споживанням.
Державні інвестиції — частина державних закупівель, що спрямовується на закупівлю інвестиційних товарів та послуг.
Динамічні операції на відкритому ринку — операції на відкритому ринку, що здійснюються з метою цілеспрямованої зміни рівня банківських резервів і грошової маси.
Дискреційна фіскальна політика — політика, у межах якої зміни державних видатків і податків здійснюється на підставі спеціальних рішень уряду і парламенту.
Ефект витіснення — скорочення інвестицій в економіці, що виникає внаслідок зростання процентних ставок, викликаного фіскальною експансією, яка здійснюється за рахунок внутрішнього позичання.
Захисні операції на відкритому ринку— операції на відкритому ринку, що покликані нейтралізувати інші чинники, які здатні викликати небажані зміни на грошовому ринку.
Збалансований бюджет — бюджет, у якому надходження дорівнюють видаткам.
Зовнішній борг — заборгованість держави іноземним громадянам, підприємствам та інституціям.
Кінцеві цілі монетарної політики — такі макроекономічні змінні, які характеризують рівень економічного розвитку країни і на досягнення яких монетарна політика має спрямовувати свої заходи.
Монетаристська теорія — теорія, згідно з якою основною причиною економічних коливань є зміни пропозиції грошей, тому для підтримання стабільності в економіці слід дотримуватися стабільних темпів зростання грошової маси.
Монетарна політика — сукупність заходів центрального банку стосовно управління пропозицією грошей, спрямованих на досягнення кінцевих цілей стабілізаційної політики держави.
Мультиплікатор збалансованого бюджету — дорівнює одиниці і відображає відношення між зміною на однакову величину державного бюджету і валового внутрішнього продукту.
Мультиплікатор податків — величина, яка показує, на скільки одиниць обернено змінюється дохід при зміні податків на одну одиницю.
Національні заощадження— 1) сума приватних та державних заощаджень; 2) частина доходу, яка не використовується на приватне та державне споживання.
Нейтральність грошей — нездатність грошей викликати в довгостроковому періоді реальні зміни в економіці.
Облікова (дисконтна) ставка — процентна ставка, за якою центральний банк країни надає позики комерційним банкам.
Операції на відкритому ринку — купівля-продаж центральним банком державних цінних паперів.
Передатний механізм монетарної політики — сукупність при-чинно-наслідкових зв'язків, завдяки яким зміни пропозиції грошей впливають на кінцеві цілі монетарної політики.
Прогресивний податок — податок, середня ставка якого збільшується в міру зростання оподаткованого доходу і знижується зі зменшенням цього доходу.
Проміжні цілі — такі макроекономічні змінні, які опосередковують вплив монетарної політики на кінцеві цілі.
Пропорційний податок — податок, середня ставка якого не змінюється зі зміною рівня оподаткованого доходу.
Фіскальна політика — політика держави щодо рівня податків і державних видатків.
Чисті податки — податкові надходження уряду за вирахуванням державних трансфертних платежів.
Тести для самоперевірки
1. У процесі економічного кругообігу уряд виконує таку функцію:
а) купує продукти та ресурси;
б) отримує податки;
в) утримує трансферти.
2. У системі макроекономічного регулювання держава виконує функцію:
а) розподільну;
б) перерозподільну;
в) стабілізаційну;
г) виробничу.
3. В умовах закритої економіки за участю держави економічна рівновага визначається за формулою:
а) ;
6) ;
в) .
4. За умов змішаної економіки закритого типу національні заощадження визначаються за формулою:
a) SN=Y-C-G;
б) SN = Y-C-Cg;
в) SN = Y- T- C;
г) SN=T-Cg.
5. Чисті податки визначаються за формулою:
a) Т=ТА – TR;
б) T = ТА + TR;
в) T=
г) T=Y+TR-AT.
6. В умовах змішаної закритої економіки приватні заощадження визначаються за формулою:
a) S = Y – С;
б) S=Y – Т – С;
в) S=Y – C – G;
г) S=Y – C – Cg.
7. За умов змішаної економіки закритого типу сукупні витрати визначаються за формулою:
а) Е = С +І;
б) E = C + I+G;
в) Е = С + І+(Т- G);
г) E = C +I +(Cg +Ig).
8. В умовах закритої економіки з участю держави функція споживання має такий вигляд:
а) С = С +c ;
б) С= С +c-(Y – T);
в) С= C + c(1 – t).
9. Дискреційна фіскальна політика застосовує як інструменти впливу на ВВП:
а) державні закупівлі;
б) державні заощадження;
в) чисті податки.
10. Інструментами монетарної політики є:
а) пропозиція грошей;
б) процентна ставка;
в) нормативи обов'язкового резервування;
г) облікова ставка.
11.3 метою забезпечення цільового приросту ВВП найменш збитковим варіантом для державного бюджету є:
а) збільшення G;
б) зменшення Т;
в) одночасне збільшення G і зменшення Т.
12. Автоматична фіскальна політика забезпечує:
а) зміну податкових ставок;
б) зміну рівня соціальних трансфертів;
в) часткову економічну стабілізацію;
г) повну економічну стабілізацію.
13. Об'єктом впливу монетарної політики на економіку є:
а) споживання;
б) заощадження;
в) сукупний попит;
г) сукупна пропозиція.
14. Кінцевими цілями монетарної політики є:
а) інфляція;
б) процентна ставка;
в) пропозиція грошей;
г) реальний ВВП.
Відповіді
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14
а),б) | б), в) | б), в) | б) | а), в) | б) | 6),г) | б),в) | а), в) | в),г) | а) | в) | в) | a), г) |
Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність
Результати зовнішньоекономічної діяльності країни відображаються в платіжному балансі. Функціонально платіжний баланс— це макроекономічна модель, що охоплює сукупність економічних операцій певної країни з іншими країнами і розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності країни та обгрунтування економічної політики держави. За своєю формою платіжний баланс є статистичним звітом, у якому подається інформація про зовнішньоекономічні операції резидентів країни за певний період (квартал, півріччя, рік).
Платіжний баланс складається з двох розділів: рахунок поточних операцій (або поточний рахунок), рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій (або рахунок капітальний операцій). Основним є рахунок поточних операцій (СА), який складається з трьох частин.
Перша — баланс товарів та послуг, який відображає співвідношення між експортом та імпортом товарів і нефакторних послуг. При цьому до нефакторних послуг відносять такі послуги: транспортні, будівельні, комунікаційні, туристичні, страхові тощо. Сальдо балансу товарів і послуг — це чистий експорт, який є компонентом сукупних витрат і від величини якого залежить ВВП.
Друга — доходи. Ця частина поточного рахунка відображає доходи отримані від міжнародної діяльності країни у сфері факторних послуг. До складу доходів від факторних послуг входить зарплата, що зароблена за кордоном; дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, вкладених за кордоном; проценти від
позичкового капіталу (кредити іноземцям або отримані від іноземців). Сальдо доходів — це різниця між доходами, отриманими резидентами, і доходами, виплаченими нерезидентам країни.
Третя – поточні трансферти, до яких належить некомпенсоване передавання іншій країні або некомпенсоване отримання від інших країн матеріальних та фінансових цінностей. Крім поточних, існують також капітальні трансферти. У рахунку поточних операцій ураховуються лише поточні трансферти. Капітальні трансферти відображаються в рахунку капітальних операцій.
Поточними є такі трансферти, які збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни, що одержує трансферти, за рахунок країни, що їх надає. До складу поточних трансфертів належать пенсії, дарунки, грошові перекази, гуманітарна та технічна допомога тощо. Сальдо поточних трансфертів обчислюється як різниця між надходженням і наданням трансфертів.
Другим розділом платіжного балансу є рахунок капітальних операцій (КА). Цей рахунок відображає потоки капіталу, що пов'язані з капітальними трансфертами, купівлею-продажем активів (матеріальних, нефінансових, фінансових), а також зобов'язаннями. Він складається з двох частин: рахунок операцій з капіталом, фінансовий рахунок.
Рахунок операцій з капіталом відображає рух капітальних трансфертів та нефінансових активів. Фінансовий рахунок відображає операції з фінансовими активами та зобов'язаннями, які виникають у резидентів відносно нерезидентів. У платіжному балансі виділяється чотири функціональні групи активів та зобов'язань: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції, резервні активи.
Крім двох розділів, платіжний баланс включає також автономну статтю під назвою «Помилки та упущення» (ЕО), яка відображає сальдо неточностей щодо руху економічних цінностей. Ці неточності можуть викликатися часовими та вартісними розбіжностями між митною та банківською статистикою. Тому рівновага платіжного балансу забезпечується тоді, коли сальдо рахунка поточних операцій дорівнює сальдо рахунка капітальних операцій з протилежним знаком з одночасним урахуванням сальдо статті «Помилки та упущення». Це дає підстави визначити рівноважний платіжний баланс за такою формулою:
ВР = СА + КА + ЕО = 0.
Платіжний баланс завжди є рівноважним за своїм визначенням. Нерівноважним може бути лише неповний платіжний баланс, у якому сальдо рахунку капітальних операцій обчислюється без статті «Резервні активи». Платіжний баланс, визначений на таких умовах, називається балансом автономних операцій. При цьому до автономних належать операції, які здійснюються суб'єктами приватної економіки без участі держави. На противагу цьому операції з резервними активами здійснюються державою і називаються офіційними, тобто неавтономними. Звідси баланс автономних операцій (ВРв)можна визначити так:
ВРв=СА + (КА – RES) + EO,
де RES – сальдо статті «Резервні активи».
Порушення балансу автономних операцій свідчить про те, що країна отримала від автономних операцій менше або більше іноземної валюти, ніж витратила на ці операції. Цей дисбаланс усувається за рахунок операцій з резервними активами, які перебувають під контролем держави в особі центрального банку. Якщо баланс автономних операцій складається з дефіцитом, тобто
СА < (КА – RES) + ЕО, то за рахунок скорочення (продажу) валютних резервів центральний банк додатно збільшує сальдо статті «Резервні активи» і сальдо рахунка капітальних операцій. Якщо баланс автономних операцій складається з профіцитом, тобто
СА > (КА – RES) + ЕО, то за рахунок збільшення (купівлі) валютних резервів центральний банк від'ємно збільшує сальдо статті «Резервні активи» і сальдо рахунка капітальних операцій. Отже, сальдо балансу автономних операцій дорівнює сальдо статті «Резервні активи» з протилежним знаком, тобто ВРа = - RES. Завдяки цьому врівноважується платіжний баланс: ВР = ВРа + RES = 0.
Необхідним інструментом і важливим чинником зовнішньоекономічної діяльності є валюта. Залежно від умов обміну та використання валюти її поділяють на три види: вільно конвертована, частково конвертована і неконвертована. Вільно конвертована — це така валюта, яка без перешкод обмінюється на інші валюти і без обмежень використовується у поточних та фінансових операціях. До частково конвертованої належить валюта, умови обміну та використання якої обмежуються державою. Некон-вертованою є валюта тих країн, у яких забороняється обмін національної грошової одиниці на іноземні грошові одиниці.
Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і продається на валютному ринку. Тому вона має ціну, яка дістала назву «валютний курс», або «обмінний курс». Валютний курсможе визначатися у формі прямого котирування (наприклад, 1 дол. США = 5 грн) або у формі оберненого котирування (наприклад, 1 грн = 0,2 дол. США). В Україні застосовується пряме котирування. Але в процесі оцінювання динаміки валютного курсу пряме котирування викликає певні незручності. Щоб їх уникнути, ми будемо спиратися на обернене котирування.
Розрізняють номінальний і реальний валютний курс. Номінальний курс валютивідображає пропорцію, в якій одна валюта обмінюється на іншу. Згідно з оберненим котируванням номінальний валютний курс можна визначити за такою формулою:
,
де е — номінальний валютний курс; — кількість іноземної валюти, яка обмінюється на вітчизняну;
— кількість внутрішньої, тобто національної валюти, яка обмінюється на іноземну. Якщо, наприклад, 1 дол. США обмінюється на 5 грн, то курс гривні становить 0,2 дол. США.
У короткостроковому періоді валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку. Урахуємо, що передусім попит залежить від експорту, а пропозиція — від імпорту. Тому збільшення експорту спричиняє зростання попиту на вітчизняну валюту, а збільшення імпорту — зростання її пропозиції.
Попит і пропозиція на валютному ринку залежить і від співвідношення між внутрішньою та світовою процентною ставками. Якщо внутрішня процентна ставка зростає порівняно зі світовою, то за інших незмінних умов це збільшує попит на вітчизняні активи, а значить, і на вітчизняну валюту. І навпаки. Ще одним чинником, що впливає на попит і пропозицію валюти, є інфляція, яка знецінює валюту. Якщо відбувається прискорення інфляції, то власники національної валюти намагаються конвертувати її в стійку іноземну валюту, що збільшить пропозицію національної валюти. І навпаки, якщо курс іноземної валюти падає, зростає попит на вітчизняну валюту.
У довгостроковому періоді валютний курс залежить від паритету купівельної спроможності (ПКС) відповідної валюти. Згідно з концепцією ПКС валютний курс залежить виключно від співвідношення між внутрішніми та іноземними цінами:
,
де - валютний курс, визначений на базі ПКС (обернене котирування); Pj, Pd — ціна окремих видів товарів або ринкового кошика відповідно в іноземній та національній валютах.
На формування валютного курсу впливає режим курсоутво-рення. Залежно від цього режиму розрізняють фіксований і плаваючий (гнучкий) курси. Фіксованим є такий курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере зобов'язання його підтримувати за допомогою валютних інтервенцій. Плаваючим є такий курс, який змінюється переважно під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.
За своїм визначенням номінальний валютний курс відображає спроможність кожної валюти обмінюватися на іншу валюту. Проте кінцевою метою обміну валют є забезпечення міжнародного обміну товарів. Це залежить від купівельної спроможності валюти, на яку впливають два чинники: номінальний курс валюти і співвідношення внутрішніх та зовнішніх цін. Зазначені чинники враховує реальний валютний курс, який можна визначити за формулою:
,
де - реальний валютний курс (обернене котирування).
Припустімо, що 1 грн = 0,2 дол. США, ціна товару у США становить 100 дол., а в Україні — 400 грн. Звідси реальний курс гривні становитиме . Реальний курс валюти визначає цінову конкурентоспроможність національних товарів, тобто їх відносну ціну. Так, згідно з нашим числовим прикладом ціна українського товару нижча за ціну аналогічного американського товару в 0,8 рази. Це свідчить про те, що український товар має цінову перевагу перед американським. Тому для американських покупців вигідніше купувати український товар, а для українських — відмовитися від купівлі американського товару. Чим нижчий реальний курс національної валюти, тим більшим є попит на вітчизняний експорт і меншим попит на імпорт.
Слід розрізняти двосторонній і багатосторонній валютні курси. До цього часу ми мали справу з двостороннім валютним курсом, який відображає ціну певної валюти відносно лише однієї іншої валюти. Багатосторонній (або ефективний) валютний курс— це середньозважений індекс національної валюти, обчислений на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торговельних партнерів країни за певний період. Виходячи з цього індекс багатостороннього валютного курсу визначається за формулами:
,
де — індекс багатостороннього номінального (
) і реального (
) валютного курсу;
— індекс двосторонніх номінальних валютних курсів і-х торговельних партнерів;
— індекси відповідно внутрішніх та іноземних цін;
— частка і-х торговельних партнерів країни у зовнішньому товарообороті країни.
Головним видом зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля. Вона вносить зміни в умови формування економічної рівноваги і впливає на ВВП.
Згідно з методом «витрати—випуск»зовнішня торгівля доповнює модель рівноважного ВВП чистим експортом, тобто
Y=C + I+G + NX. Чистий експорт відображає внесок іноземних покупців у сукупні витрати на закупівлю національного ВВП. Тому виділимо його окремо:
Y – (C + I + G) = NX .
Наведене рівняння дає підстави зробити два висновки. Якщо обсяг виробництва в країні перевищує внутрішні закупівлі, тобто
Y > С + І + G, то чистий експорт є додатною величиною. Це означає, що країна виробляє продукції більше, ніж закуповує для внутрішніх потреб, тобто є чистим експортером. Якщо, навпаки, обсяг виробництва в країні менший внутрішніх закупівель, тобто Y < С + І + G, то країна є чистим імпортером, а чистий експорт є від'ємною величиною.
Але рівноважний ВВП у відкритій економіці відрізняється від його аналога у закритій економіці не лише чистим експортом, а й функцією споживання. Це пояснюється тим, що у відкритій економіці сукупне споживання складається з двох компонентів: споживання національних товарів і споживання імпортних товарів. Тому виникає категорія «гранична схильність до імпорту», яка визначається згідно з загальним правилом за такою формулою:
,
де іт — гранична схильність до імпорту; IМ— імпорт; — наявний дохід приватної економіки.
На величину граничної схильності до імпорту зменшується гранична схильність до споживання національних товарів. Звідси випливає функція споживання у відкритій економіці:
C = + (c – im) - (1 - t) Y.
Зовнішня торгівля доповнює склад вилучень та ін'єкцій в економічному кругообігу. Вилучення доповнюються імпортом (IМ), а ін'єкції — експортом (ЕХ). Тому модель економічної рівноваги за методом «вилучення—ін'єкції»приймає такий вигляд:
S + T + IM = I + G + EX.
Розмежуємо внутрішню економіку і зовнішній сектор національної економіки з урахуванням того, що NX = ЕХ - IМ:
S + (T – G) – I = NX.
Якщо врахувати, що G = Cg + Ig, то наведене рівняння можна модифікувати у такий спосіб:
(S +T - Cg) - (I + Ig)=NX.
У лівій частині рівняння вираз (S + Т - Cg) відображає національні заощадження, а вираз (I + Ig) - національні інвестиції. Отже, економічна рівновага у відкритій економіці забезпечується за умови, якщо сальдо балансу національні заощадження — національні інвестиції дорівнює чистому експорту. Коли в країні виникає дефіцит національних заощаджень, тобто (S + Т - Cg) < (І + Ig), то він покривається за рахунок перевищення імпорту над експортом. Це означає, що країна є чистим дебітором. Якщо в країні виникає надлишок національних заощаджень, тобто (S + Т — Cg) > (І + Ig), то він використовується для фінансування іноземців, а країна є чистим кредитором.
Зовнішня торгівля впливає на ВВП через чистий експорт, який залежить від таких чинників: національний ВВП, іноземний ВВП, валютний курс, торговельна політика. Так, за зростання національного ВВП збільшується вітчизняний імпорт, що зменшує чистий експорт. За зростання ВВП у торговельних партнерів збільшується вітчизняний експорт, що збільшує чистий експорт. В умовах зниження курсу гривні ціна українських товарів за кордоном падає, що збільшує наш експорт, а ціна імпортних товарів зростає, що зменшує український імпорт.
Торговельна політика може стимулювати або стримувати обсяг експортно-імпортних операцій. Для цього держава застосовує два види засобів. Перший - митні засоби, до яких належать імпортне (ввізне) та експортне (вивізне) мито. Другий - немитні засоби, до яких можна віднести квоти та ліцензії, пільгове кредитування та оподаткування експортерів, надання експортних субсидій тощо.
Узагальнюючи всі чинники, що впливають на чистий експорт, запишемо його функцію:
NX = ,
де — автономний чистий експорт, який залежить не від реального валютного курсу, а від інших чинників (національний ВВП, іноземний ВВП, торговельна політика); z — еластичність чистого експорту до зміни рівня реального валютного курсу.
Між чистим експортом і ВВП існує пряма мультиплікативна залежність, тобто . Але слід урахувати, що у відкритій економіці мультиплікатор витрат ускладнюється порівняно із закритою економікою, оскільки з'являється додатковий канал вилучень із потоку доходи-витрати у формі імпорту.
Щоб визначити мультиплікатор витрат у відкритій економіці, спочатку наведемо систему рівнянь, які описують сукупний попит у цій економіці:
.
.
.
.
Тепер зведемо всі рівняння в розгорнуте рівняння рівноважного ВВП:
.
Урахуємо, що . Тоді, розв'язавши рівняння відносно Y, отримаємо:
.
У наведеній формулі коефіцієнт, що стоїть перед , є мультиплікатором витрат у відкритій економіці:
.
Чим вищою є гранична схильність до імпорту, тим нижчий мультиплікатор витрат. Якщо, іт > 0, то (с - іт) - (1 - t) < с (1 - t). Завдяки цьому мультиплікатор витрат у відкритій економіці менший, ніж у закритій. Це означає, що однаковий приріст автономних витрат у відкритій економіці забезпечує менший приріст ВВП порівняно з закритою економікою.
Термінологічний словник
Багатосторонній валютний курс— індекс національної валюти, обчислений як середньозважена величина на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торговельних партнерів даної країни.
Баланс товарів і послуг— частина рахунка поточних операцій платіжного балансу, яка відображає співвідношення між експортом та імпортом товарів і послуг.
Бретон-Вудська система— міжнародна валютна система, що використовувалася з 1945-го до 1971 р. і згідно з якою курси національних валют були фіксованими відносно американського долара, а долар США вільно конвертувався у золото.
Валюта— національні та міжнародні грошові одиниці, що використовуються в процесі міжнародних розрахунків.
Відкритаекономіка — економіка країни, яка має економічні відносини з рештою світу.
Відплив капіталу— сума витрат резидентів країни на купівлю фізичного та фінансового капіталу у резидентів інших країн.
Вільна торгівля— торгівля між країнами, що здійснюється без державного втручання, а згідно з міжнародним поділом праці та законами ринку.
Девальвація— офіційне зниження встановленої вартості валюти.
Закон єдиної ціни— принцип, згідно з яким ціна однакового товару, що виробляється різними країнами, є однаковою на ринках усіх країн, якщо її обчислити у спільній валюті.
Захисне мито— мито, яке застосовується з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції.
Мито— податок на імпортовані або експортовані товари.
Номінальний валютний курс— курс валюти, який визначається через певну кількість іншої валюти.
Паритет купівельної спроможності— теорія, згідно з якою номінальний валютний курс відображає різницю у рівні цін між країнами, завдяки чому ціни на однаковий товар, обчислені у спільній валюті, є однаковими в усіх країнах.
Плаваючий валютний курс— валютний курс, динаміка якого залежить переважно від попиту і пропозиції на валютному ринку.
Платіжний баланс— макроекономічна модель, що охоплює сукупність економічних операцій даної країни з іншими країнами і розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності країни та обґрунтування економічної політики держави.
Приплив капіталу— сума витрат нерезидентів на купівлю фізичних і фінансових активів у резидентів даної країни.
Рахунок капітальних операцій— розділ платіжного балансу країни, в якому відображається приплив і відплив капіталу.
Рахунок поточних операцій— розділ платіжного балансу країни, в якому відображаються експорт та імпорт товарів і послуг, чисті доходи від інвестицій та чисті поточні трансферти.
Реальний валютнийкурс — коефіцієнт, що відображає пропорцію, в якій товари однієї країни обмінюються на товари іншої країни.
Ревальвація— підвищення центральним банком національної валюти за системи фіксованих курсів.
Резервні активи — високоліквідні фінансові активи, що перебувають під контролем центрального банку країни і можуть використовуватися для регулювання платіжного балансу та здійснення інтервенцій на валютному ринку.
Торговельний баланс — частина рахунка поточних операцій платіжного балансу, яка відображає співвідношення між експортом та імпортом товарів.
Фіксований валютний курс— курс національної валюти, який уряд офіційно оголошує і бере зобов'язання його підтримувати.
Тести для самоперевірки
1. Дефіцит рахунка поточних операцій покривається за рахунок:
а) чистого експорту товарів;
б) чистих поточних трансфертів;
в) резервних активів;
г) чистих доходів.
2. Рахунок поточних операцій включає:
а) чистий дохід від факторних послуг;
б) чисті капітальні трансферти;
в) чистий імпорт капіталу;
г) чисті поточні трансферти.
3. Рахунок капітальних операцій не включає:
а) отримання дивідендів;
б) отримання іноземних кредитів;
в) купівлю фінансових активів;
г) продаж матеріальних активів.
4. Реальний валютний курс відображає відношення між:
а) кількістю валют, які обмінюються;
б) внутрішніми та іноземними цінами товару в спільній валюті;
в) внутрішніми та іноземними цінами товару в різних валютах.
5. Згідно з ПКС валютний курс відображає відношення між:
а) кількістю валют, які обмінюються;
б) внутрішніми та іноземними цінами товару в різних валютах;
в) внутрішніми та іноземними цінами товару в спільній валюті.
6. Якщо в умовах відкритої економіки (S + Т- Cg) < (І + Ig), то:
a) NX<0;
б) NX>0;
в) КА > 0;
г) КА < 0.
7. Мультиплікатор витрат у відкритій економіці визначається за формулою:
a) ;
б) ;
в) ;
г) .
8. Зміна чистого експорту впливає на ВВП:
а) прямо;
б)обернено;
в) мультиплікативно;
г) експоненційно.
9. На чистий експорт впливають такі чинники:
а) торговельна політика;
б) резервні активи;
в) інфляція;
г) валютний курс.
10. Гранична схильність до імпорту розраховується за формулою:
а) ;
б) ;
в) ;
г) .
Відповіді
б) | a),г) | a) | 6) | 6) | а), в) | г) | а), в) | a),r) | 6) |