Розкрити сутність, фактори та типи економічного зростання. Визначити основні засади моделі економічного зростання Домара-Хоррода та Р. Солоу
Економічне зростання – довгостроковий сталий розвиток економіки, тобто довготермінова тенденція збільшення реального ВВП.
Економічне зростання вимірюється двома способами: 1) річними темпами зростання реального ВВП; 2) річними темпами зростання реального ВВП на душу населення.
Основні показники вимірювання економічного зростання:
а) коефіцієнт зростання – відношення показника періоду, що аналізується, до показника базисного періоду;
б) темп зростання – коефіцієнт зростання, помножений на 100%;
в) темп приросту – темп зростання мінус 100%.
Головна мета економічного зростання – зростання добробуту й збільшення національного багатства. Точним показником рівня добробуту країни виступає величина ВВП на душу населення. Це відносний показник, який відображає вартість тієї кількості товарів і послуг, що виробляється в національній економіці не взагалі, а припадає в середньому на особу. Для визначення величини реального ВВП через певну кількість років використовується “Правило 70”. Воно стверджує, що якась змінна збільшується темпом Х % на рік, то її величина подвоюється приблизно через 70 років. Наприклад, якщо реальний ВВП на душу населення збільшився на 5% на рік, то його величина подвоїться приблизно через 14 років (70:5 = 14).
Економічне зростання будь–якої країни визначають фактори пропозиції, фактори попиту та фактори розподілу.
По-перше, розглянемо фактори пропозиції, які обумовлюють фізичну здатність економіки до економічного зростання, тобто вони визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції.
1. Кількість та якість природних ресурсів (земля, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо).
Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі. У нашій державі знаходиться чверть світових запасів родючих чорноземів та 27% розорної землі європейського континенту (на душу населення в Україні припадає 0,64 га розорної землі, тоді як у Європі цей показник становить 0,25 га).
2. Кількість та якість трудових ресурсів. На думку багатьох економістів, трудові ресурси (пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці) є найважливішим фактором економічного зростання.
3. Кількість та якість капіталу, який використовується в економіці.
4. Технологія. Крім трудових, природних ресурсів та капіталу важливим фактором пропозиції, який зумовлює економічне зростання, є технологія. Вона відображає технічний прогрес і охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво.
По-друге, на економічне зростання впливають фактори попиту, які
виявляються в тім, що макроекономічне середовище має забезпечити такий рівень сукупних витрат, за якого наявні ресурси використовуються повністю. Наприклад, такі фактори попиту, як високі податкові й процентні ставки, низький рівень інвестиційних витрат тощо, сповільнюють економічне зростання, оскільки не забезпечують повного використання ресурсів. І навпаки: низькі податкові й процентні ставки, зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат, розширення експортних поставок. сприяють економічному зростанню.
Фактори пропозиції і попиту, що впливають на економічне зростання, взаємопов’язані. Наприклад, неповне використання трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу - і навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть спричинити безробіття.
По-третє, на економічне зростання впливають фактори розподілу (перерозподіл виробничих ресурсів у економіці, чинна система розподілу доходів).
Зростання ВВП можна забезпечити лише двома способами:
1) через використання більшої кількості факторів виробництва;
2) через підвищення ефективності використання наявних факторів виробництва.
В залежності від того, у який спосіб досягається мета, розрізняють два типи економічного зростання – екстенсивний і інтенсивний.
Екстенсивне економічне зростання - це нарощування виробництва товарів і послуг шляхом збільшення кількості факторів на основі незмінного рівня технології. Тобто, обсяг продукції зростає за рахунок збільшення кількості робочої сили, обсягу інвестицій, використання більших площ сільськогосподарських земель тощо. За екстенсивного типу економічного зростання продуктивність праці залишається незмінною, тому що кваліфікація працівників, якість устаткування й технології не змінюються. Тому величина продукції й дохід на одиницю продукції й капіталу залишаються незмінними.
Інтенсивний тип економічного зростання – цезбільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів і підвищення їх якості.
Факторами інтенсивного типу економічного зростання є підвищення рівня кваліфікації й професійної підготовки робочої сили, використання більш досконалого устаткування, застосування принципово нових машин і механізмів; поліпшення використання реального капіталу; використання передових і ефективних технологій (насамперед ресурсозберігаючих), більш ефективних методів державного регулювання економіки. За цього типу економічного зростання продуктивність праці зростає.
У дійсності обидва типи економічного зростання співіснують разом, але здебільшого переважає один із них. Тому говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання.
Моделі економічного зростання Домара-Хоррода та Р. Солоу.
Найвідомішими в економічній теорії є моделі економічного зростання англійського вченого Р. Харрода та американського вченого О. Домара. Модель економічного зростання Домара-Харрода розроблена в 30-ті роки ХХ ст., у той же час, коли була створена теорія Дж. Кейнса, та вважається кейнсіанською. Але якщо Дж. Кейнс досліджував економіку в короткостроковому періоді, то в моделі Домара-Харрода економіка досліджується в довгостроковому періоді.
Ключовими елементами моделі Домара-Харрода є величина заощаджень і схильність до заощаджень.
Головні особливості моделі Домара-Харрода:
1. Модель ґрунтується на так званій капітальній теорії вартості. Тобто приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці відводиться підпорядкована роль. Модель базується на принципі, що при зростанні капіталу, що використовується у виробництві відбувається пропорційне зростання праці.
= const, де:
Δ П - приріст праці;
Δ К – приріст капіталу.
2. Модель не враховує технічного прогресу.
3. В моделі приймається, що 
= 
.
4. У моделі основним фактором економічного зростання є сукупний попит.
5. У моделі приймається, що інвестиції дорівнюють заощадженням (ВІ = З).
6. Чисті інвестиції тотожні приросту капіталу (ЧІ = Δ К).
Величину економічного зростання можна обчислити за формулами:
ЕЗ = 
(12.5), де:
ЕЗ – економічне зростання;
Δ ВВП – приріст ВВП протягом певного періоду;
ВВП – обсяг ВВП у попередньому періоді.
ССЗ = 
= 
(12.6), де:
ССЗ – середня схильність до заощадження;
З – обсяг заощаджень;
ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту;
ЧІ – обсяг чистих інвестицій (ВІ = З).
Частка приросту капіталу (Δ К) у прирості ВВП позначається k:
k = = 
(12.7).
Виходячи з того, що = ССЗ, а = k, і визначивши
ВВП = 
і ВВП = 
, отримаємо формулу економічного зростання :
ЕЗ = = 
= 
(12.8).
Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень у ВВП (через яку оцінюється ССЗ), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання ВВП.
Модель Домара-Харрода непогано відбивала реальні процеси економічного зростання 1920–1950 рр. ХХ ст. Однак її передумова, що праця не є дефіцитним фактором, може не відповідати дійсності (зокрема тоді, коли темп зростання ВВП перевищує темп зростання чисельності населення та зайнятих). Якщо праця не може заміщуватися капіталом, а технічний прогрес відсутній, то праця в моделі може стати лімітуючим фактором, загальні темпи зростання зрівняються з темпами зростання затрат праці, а рівень виробництва і споживання в розрахунку на душу населення не зростатиме. Це припущення є значним недоліком даної моделі.
Отже, у моделях Р.Хоррода і Е.Домара не враховувалися такі чинники, як зміна в капіталоозброєності праці та вплив технічного процесу, внаслідок чого моделі не могли адекватно відобразити картину реальних процесів економічного зростання.
Модель економічного зростання Р. Солоу є неокласичною моделлю та показує вплив заощаджень, зростання населення й науково-технічного прогресу на динаміку рівня життя.
Загальне визнання наукового внеску Р. Солоу принесли його роботи, пов’язані з розвитком сучасної теорії економічного зростання. Сутність цієї теорії полягає в обґрунтуванні взаємозв’язку та взаємодії основних макроекономічних показників, які визначають темпи зростання ВВП та їхню стабільність протягом короткого і тривалого періодів часу.
Аналізуючи американські дані за 1909–1919 рр., Р. Солоу дійшов висновку, що за зазначений час тільки 12,5% приросту продуктивності праці було обумовлено ростом капіталоозброєності, а 87,5% являють собою залишок, який він назвав “технічною зміною”. Так було покладено початок дослідженню ролі найважливішого чинника економічного зростання – технічного прогресу.
Розглянемо основні ознаки моделі економічного зростання Р. Солоу:
1. За основу зростання береться зростання продуктивності праці, а не збільшення ВВП.
2. Модель враховує вплив трьох чинників:
– капіталоозброєності (к = 
);
– зростання населення (Δ Н);
– технічного прогресу (ТП).
3. За моделлю Р. Солоу, існує сталий рівень капіталоозброєності (к*), який визначає економічну динаміку. Цей сталий рівень капіталоозброєності (к*) можна визначити за формулою:
= 
(12.11), де:
НЗ – норма заощаджень;
НА – норма амортизації;
к* – сталий рівень капіталоозброєності;
ПП (к*) – продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєності.
Сталий рівень капіталоозброєності – рівень капіталоозброєності, якому відповідає тотожність капіталу, що інвестується, капіталові, що вибуває.
4. Джерелами економічного зростання за Р. Солоу є:
а) зростання капіталоозброєності (к), яке залежить від зростання норми заощаджень (НЗ). Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження (З) обмежують споживання (С). Р. Солоу сформулював золоте правило нагромадження – норма заощаджень, за якої сталий рівень капіталоозброєності забезпечує максимум споживання;
б) зростання населення (ТЗН - темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:
Δ К = 
– (НА+ ТЗН) к (12.12), де:
Δ К – зростання капіталу;
– інвестиції на одного працюючого;
НА – норма амортизації;
ТЗН – темп зростання населення;
к – капіталоозброєність;
в) технічний прогрес, який за моделлю, на відміну від попередніх чинників, є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (ПП), так і загального продукту (ВВП).
Якщо ефективність виробництва (Е ) під впливом технічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з таким же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом ТЗН + g:
ВВП = (ТЗН + g) ППб х Н (12.13), де:
ТЗН – темп зростання населення;
g – темп зміни ефективності виробництва (Е) під впливом технічного прогресу;
ППб – базова продуктивність праці;
Н – кількість працюючих.
Таким чином, Р.Солоу ввів у модель економічного зростання змінний коефіцієнт капіталоозброєності праці та додатковий параметр, що характеризує технічний прогрес, і показав, що такі чинники, як технологічні зміни і структурні перебудови в економіці, безпосередньо впливають на економічне зростання у довгостроковому періоді.
За розробку цієї моделі Р. Солоу була присуджена Нобелівська премія (1987 р.).
Наприкінці 80-х – початку 90- х років ХХ ст. завдяки дослідженням Р.Лукаса, Г.Менк’ю, Д. Ромера й Д.Вейла з’явилася “нова теорія економічного зростання”, основні ідеї якої присвячено моделюванню впливу чинників інноваційної діяльності на технологічні зрушення з урахуванням накопичення людського капіталу, впливу недосконалої конкуренції і т. ін.