Відділенні), вибір та розрахунок потрібної кількості обладнання

З метою підвищення продуктивності праці, якості ремонту вагонів та їх вузлів і деталей, а також зниження собівартості продукції при проектуванні дільниці особливу увагу слід приділяти комплексній механізації та автоматизації технологічних процесів.

Вибір обладнання дільниці повинен проводитися з урахуванням досвіду роботи передових вагонних депо. Повинно застосовуватися сучасне високопродуктивне обладнання.

Технологічна оснастка та обладнання, що використовується у депо, умовно можна розділити на групи з урахуванням виконуваних робіт:

- діагностика та неруйнівний контроль;

- верстатне обладнання;

- зварювально-наплавлювальне обладнання;

- стенди для розбирання, комплектування та монтажу основних вузлів;

- вантажопідйомні механізми та обладнання;

- мийні машини;

- інше технологічне обладнання та оснастка (включаючи нестандартне).

Визначення кількості необхідної оснастки і обладнання дільниць та відділень вагонних депо проводиться на основі розробленої технології та норм часу по операціях або інших нормативних показників, що характеризують його продуктивність.

Початковими даними для розрахунків є:

- річна програма випуску виробів дільницею;

- нормативні показники (норма часу, добова або годинна продуктивність, трудовитрати, норма витрат матеріалів) на одиницю продукції по кожній операції, що виконується з використанням технологічного обладнання;

- дійсний річний фонд робочого часу обладнання;

- технологічний процес виготовлення або ремонту.

При розрахунку необхідної кількості обладнання використовується ряд методик.

Необхідна кількість визначеного обладнання, в загальному вигляді, розраховується за формулою

(19)

де Νв - річна програма ремонту виробів на дільниці;

Са - агрегатомісткість або верстатомісткість ремонту одиниці

виробу;

Fе об - ефективний річний фонд робочого часу обладнання, год;

ηо - коефіцієнт використання робочого часу обладнанням.

Розрахункове значення „О” повинно бути округлене до цілого числа у більшу сторону.

Розрахункова кількість обладнання, що використовується при діагностиці та неруйнівному контролі, визначається:

- по нормі часу (Тшт) на операцію

(20)

де Тшт - штучний час на оброблення виробу на даному типі

обладнання, год;

Fе о - ефективний річний фонд робочого часу обладнання при роботі в

одну зміну, год;

m - число змін роботи обладнання за добу;

- по продуктивності обладнання

(21)

де В - кількість одиниць виробів, що діагностуються за добу;

F - річний фонд робочого часу обладнання в добах.

Розрахунок необхідної кількості верстатного обладнання проводиться:

- по нормі часу (Тшт) на операцію

(22)

- по годинній продуктивності обладнання

(23)

де W - годинна продуктивність обладнання, шт/год;

- по числу робітників, зайнятих на виконанні операцій на верстатах

певного типу

(24)

де Н - норматив чисельності робітників, віднесених на річну програму

ремонту вагонів.

Металоріжучі верстати розподіляються за типами у такому співвідношенні:

- токарно-гвинторізні - 32%;

- револьверні - 8%;

- свердлильні - 21%;

- фрезерні - 20%;

- болтонарізні та гайконарізні - 10%.

Особливість визначення спеціальних верстатів, наприклад колісотокарних, полягає у визначені річної програми обробки колісних пар.

При визначенні річної програми роботи верстатів використовуються такі положення:

- в ремонт поступають всі колісні пари, що викочуються з-під вагонів, які поступили у деповський ремонт, та 30% колісних пар з-під вагонів, яким виконувалося технічне обслуговування з відчепленням від составів;

- із загальної кількості колісних пар 10% направляються на ВРЗ або ВКМ;

- обточують по колу кочення 35% колісних пар.

Тоді кількість колісних пар, що ремонтуються у колісній дільниці, можна визначити

а річна програма колісотокарних верстатів

Кількість деревообробних верстатів можна визначити за формулою

(25)

де Nдер - загальна річна програма дільниці з обробки деревини, м3;

Сдер - витрати верстато-годин на обробку 1 м3 деревини (приймається для вантажного вагона Сдер = 3,65 верс.-год, для пасажирського вагона Сдер = 4,5 верс.-год)

Деревообробні верстати розподіляються за типами:

- круглопильні - 13%;

- стрічкопильні - 12%;

- стругальні чотиристоронні - 12%;

- стругально-фугувальні - 10%

- рейсмусові - 23%;

- фрезерні - 10%;

- токарні з копіром - 10

- інші - 10%.

Потреба у електрозварювальних апаратах визначається за формулою

(26)

де Кзв - коефіцієнт, що враховує роботи, які виконуються для пунктів

технічного обслуговування вагонів (Кзв=1,25...1,30);

Тзв - сумарний час, що витрачається на зварювальні роботи на одному

вагоні, який ремонтується;

Fе зв - ефективний річний фонд робочого часу електрозварювального

апарата (поста);

ηзв - коефіцієнт використання зварювальних апаратів в часі

(ηзв=0,7...0,8 - при ручному зварюванні; ηзв=0,9...0,95 - при

автоматичному зварюванні).

Сумарний час

(27)

де αзв - коефіцієнт, що враховує витрати часу на допоміжні операції,

обслуговування робочого місця та перерви у роботі (при

ручному та півавтоматичному зварюванні αзв = 1,3 , при

автоматичному αзв = 1,2);

βзв = 1,2 - коефіцієнт, що враховує положення шва при зварюванні;

ρ=7,8 г/см3 - щільність металу, що наплавляється;

Vнап - об’єм наплавленого металу, см3 (Vнап = 800 см3 для одного

вантажного та Vнап = 1200 см3 для пасажирського вагона);

Ізв - зварювальний струм, дорівнює 180 - 240 А;

ηнап - коефіцієнт наплавлення, г/А·год (приймають: при ручному зварюванні

ηнап=7,7...8,2; при півавтоматичному ηнап=12...14 та при автоматичному

ηнап=13...16 г/А·год).

За витратами електродів в кілограмах на один вагон, що ремонтується, розрахунок необхідної кількості електрозварювальних апаратів для ручного дугового зварювання проводиться за такою формулою

(28)

де ΣNв - річна програма ремонту вагонів;

а - норма витрат електродів на один вагон, що ремонтується;

ηв - коефіцієнт використання зварювального поста (ηв = 0,4);

Fд - дійсний річний фонд часу роботи поста;

m - число змін роботи поста за добу.

Кількість постів для автоматичного зварювання та наплавлення визначається за формулою

(29)

де Ѕн - загальна площа поверхні наплавлення на даному виробі, см2;

п - кількість шарів наплавлення;

Ѕо - площа, що наплавляється за 1 годину, см2/год;

ηв = 0,5...0,7 - коефіцієнт використання зварювальної установки;

fі = υнп·t ,

тут υнп - швидкість наплавлення, що визначається за формулою

(30)

де υпд - швидкість подачі дроту, м/год;

Ѕел - площа поперечного перерізу дроту, мм2;

Ѕнп - площа наплавленого валика, мм2;

t - крок наплавлення (t = 0,3...0,6 см).

Кількість шарів наплавлення можна визначити за формулою

(31)

де Н - необхідна товщина шару наплавлення;

h - товщина одного шару наплавлення.

Для розрахунку визначення потреби в стендах для розбирання, комплектування та монтажу основних вузлів використовується формула (аналог формули 20, яка враховує норму часу (Тшт) на операцію

(32)

Розрахункова кількість мийних машин визначається:

- по нормі часу (Тшт) на операцію

(33)

- по продуктивності мийної машини

(34)

Кількість ковальського обладнання для відповідного відділення вагонного депо визначається за формулою

(35)

де Qков - загальна річна потреба вагонного депо у поковках, кг;

Wков - годинна продуктивність ковальського обладнання, кг/год.

Для молотів з масою падаючих частин 0,15 т - Wков =18 кг/год; з масою 0,2 т –

Wков = 32 кг/год; з масою 0,35 т - Wков = 60 кг/год. Для нагрівальних печей - Wков = 30 кг/год. Для двовогневих горнів - Wков = 1 кг/год.

Загальна річна потреба вагонного депо у поковках (приведена до нової) визначається за формулою

(36)

де кков - коефіцієнт переводу ремонтної поковки у нову, кков = 0,225;

χков - коефіцієнт, що ураховує витрати поковки на виготовлення

інструменту, пристосувань, господарчі цілі, χков = 1,12;

qрем - витрати ремонтної поковки на один приведений вагон при

деповському ремонті: для вантажного вагона qрем = 34 кг,

для пасажирського вагона qрем = 100 кг;

Lпр - сумарний річний пробіг вагонів, що обслуговуються ПТО

даного депо, млн. ваг.км;

qПТО - витрати ремонтної поковки на технічне обслуговування вагонів

на ПТО (на пробіг 1 млн ваг.км вантажного вагона - qПТО = 16 кг,

пасажирського вагона - qПТО = 24 кг).

Ковальське обладнання розподіляється таким чином:

- молоти - 60%;

- нагрівальні печі - 30%;

- горни - 10%.

Потреба у мостових кранах вантажопідйомністю 10 т визначається за довжиною обслуговування ними зон. Один кран приймається на зону 60-70м.

На дільниці ремонту колісних пар слід приймати мостові однобалочні крани з електросталлю (кран-балки) вантажопідйомністю 5 т.

У контрольному пункті автозчепу, у відділенні для ремонту люків та торцевих дверей піввагонів та інших відділеннях ремонтно-комплектувальної дільниці вагонного депо застосовуються електричні, однобалочні крани вантажопідйомністю 1 т, у відділенні ремонту редукторів від середньої частини осі - такі самі крани, але вантажопідйомністю 2 т. В слюсарно-механічному відділенні пропонується застосовувати однобалочні крани вантажопідйомністю 0,5...1,0 т, а у електродільниці депо з ремонту пасажирських вагонів - підвісні однобалочні крани вантажопідйомністю 0,5...1,0 т.

Кількість конвеєрів для вагонів та їх вузлів, що ремонтуються, з човниковим переміщенням та автоматичним управлінням, встановлюється за розрахунковою кількістю потокових ліній для визначеної дільниці депо.

Найбільш розповсюдженим видом внутрішньодеповського транспорту є електрокари та автокари.

Потрібна кількість електрокар (автокар) для внутрішньодеповського транспорту розраховується за формулою

(37)

де Кнер = 1,15...1,20 - коефіцієнт, що враховує нерівномірність

перевезень;

Qтр - річний вантажооборот внутрішньодеповського транспорту, т;

Тц - тривалість одного транспортного циклу, хв;

qтр - вантажопідйомність електрокара (автокара), приймається рівною

1,0-2,0 т;

ηв = 0,65 - коефіцієнт використання електрокара (автокара) у часі;

Квн = 0,7 - коефіцієнт використання електрокара (автокара) по

вантажопідйомності;

Fтре о - ефективний річний фонд робочого часу однієї транспортної

одиниці.

Тривалість транспортного циклу розраховують таким чином:

Тц = 2(tнав + tрозв + lср/υср), (38)

де 2 - показник переміщення вантажу у прямому та зворотному

напрямах;

tнав + tрозв=5хв - час на навантаження, причеплення, розчеплення,

розвантаження та маневрування;

lср - середня розрахункова довжина шляху, м (для електрокара -

lср = 350м; для автокара - lср = 430м);

υср = 100 м/хв - середня розрахункова швидкість руху електрокара та

автокара.

Для складських робіт необхідно передбачити електронавантажувач, електроштабелер або автотягач з причіпним візком.

Розрахований таким чином за запропонованими формулами, а також прийнятий за технологічним процесом без розрахунку[12, 18, 19] перелік засобів механізації та автоматизації потрібно звести за формою згідно з

таблицею 5.

 

 

Таблиця 5

  Дільниця (відділення) депо     Назва обладнання   Коротка характеристика, тип, марка, виробник Кількість
Розрахункова Прий-нята
         

 

3.7 Розрахунок робочої сили дільниці (відділення)

В залежності від характеру функцій, що виконуються, промислово-виробничий персонал будь-якого підприємства, в тому числі й вагонного депо, поділяється на чотири категорії: робочі; інженерно-технічні працівники (ІТП); обчислювально-конторський персонал (ОКП або службовці) та молодший обслуговуючий персонал (МОП).

В залежності від виконання основних чи допоміжних виробничих процесів, робочі поділяються на основні та допоміжні. Як основні, так і допоміжні робочі складають групи за професіями і спеціальностями, а також за кваліфікаційними розрядами.

Основними рахують робочих, що безпосередньо виконують технологічні операції, пов’язані з випуском продукції, яка входить в номенклатуру депо чи дільниці (відділення) – це слюсарі по ремонту рухомого складу, слюсарі по ремонту електрообладнання пасажирських вагонів, зварювальники, столяри, верстатники та ін.

До допоміжних робочих відносять тих, хто безпосередньо не бере участі в технологічних операціях (транспортні робочі, комірники і ін.).

ІТП здійснюють функції загального управління та технічного керування. Ця група складається з керівників (начальник депо, головний інженер, замісники начальника депо, старші майстри, майстри, бригадири), фахівців (інженерів та техніків відділів).

До ОКП або службовців відносять обчислювально-бухгалтерський персонал, нормувальників, діловодів та ін.

До МОП відносяться робітники по догляду за службовими приміщеннями (двірники, прибиральники), обслуговуванню робочих і службовців (гардеробники) та ін.

Вхідними даними для розрахунку потреби у робочій силі дільниці (відділення) вагонного депо є технологічний процес з нормами часу на операції та виробнича програма.

Розрізняють обліковий та явочний склад робітників. Обліковий склад характеризує загальну кількість робітників дільниці (відділення). Явочний склад – це кількість робітників, що фактично присутні на роботі.

Явочну чисельність основних робочих визначають за формулою

(39)

де Fн - номінальний фонд робочого часу робітника за рік, год;

Kн - коефіцієнт виконання норми (приймається 1,1...1,3);

Т - нормативні витрати часу на один виріб, люд. год.

Облікову чисельність основних робочих визначають за формулою

 

(40)

де Коб - коефіцієнт, що враховує співвідношення облікового і явочного

фонду часу одного робітника в рік(приймається Коб= 1,1...1,2).

Облікова кількість робітників тобто ті, що знаходяться в штаті депо, більше явочної. Це робиться для того, щоб можна було підмінити працівників, що знаходяться в чергових відпустках, відсутніх через хворобу і ін.

Розрахунок кількості допоміжних робочих ведеться по нормативах у відсотках до облікової кількості (15%) або по диференційованих нормах обслуговування. Отже, облікову чисельність допоміжних робочих визначають за формулою

(41)

де Кдоп - коефіцієнт, що враховує співвідношення допоміжних

робітників до основних (приймаємо Кд=0,15)

Кількість ІТП, ОКП та МОП визначається з урахуванням фактичної потреби в них у відповідності до прийнятої схеми управління або в відсотковому відношенні до облікової кількості основних робочих

(42)

(43)

(44)

де - КІТП, КОКП, КМОП - коефіцієнти, що враховують співвідношення

ІТП, ОКП, МОП до основних робочих (КІТП =0,06; КОКП =0,06;

КМОП=0,03).