Unit 1. SCOPE OF PSYCHOLOGY 12 страница
Врегулювання конфлікту – часткове розв'язання конфлікту, припинення відкритої протидії сторін. При цьому можуть зберігатися внутрішні причини, що спонукають до конфлікту.
Динаміка конфлікту – процес розвитку конфлікту під впливом певних чинників і умов, що включає в себе прихований період (виникнення проблемної ситуації у взаємодії суб'єктів, її усвідомлення ними, спроби розв'язати її неконфліктними методами, виникнення передконфліктної ситуації), відкритий період (інцидент, конфліктна взаємодія, завершення конфлікту), розвиток постконфліктної ситуації.
Діагностика конфлікту – діяльність з визначення сутності, виду й особливостей конфлікту на основі його аналізу, а також сукупність методів і принципів вивчення конфліктів.
Ескалація конфлікту – розвиток конфлікту "по вертикалі", наростання його гостроти й розмаху, пов'язане із загостренням конфліктних відносин.
Завершення конфлікту – етап у динаміці конфлікту, що полягає в припиненні, закінченні конфлікту з будь–яких причин. Завершенвя конфлікту може протікати в таких формах: розв'язання, врегулювання, загасання, переростання в інший конфлікт, усунення конфлікту.
Інтерес – реальна причина усвідомлених соціальних (у тому числі конфліктних) дій певних груп та індивідів. В основі інтересу лежать безпосередні спонукання, потреби, мотиви.
Компроміс – 1) стратегія поведінки, що передбачає взаємні поступки;
2) такий спосіб вирішення конфлікту, коли конфліктуючі сторони реалізують свої інтереси та цілі шляхом або взаємних поступок, або поступок більш слабкій стороні, або тій стороні, що зуміла довести обгрунтованість своїх вимог тому, хто добровільно відмовився від частини своїх домагань; 3) угода протидіючих сторін на основі взаємних поступок.
Конкуренція – 1) суперництво, активне змагання з певних проблем між окремими особами, зацікавленими в одній і тій самій меті, що легко переходить у конфлікт при відповідному збігу обставин і активному застосуванні конфліктогенів спілкування; 2) стиль поведінки при врегулюванні конфлікту.
Консенсус – 1) загальна згода зі спірних питань; 2) узгодженість поглядів і орієнтацій суб'єктів, метод прийняття рішень за взаємною згодою сторін, досягнення принципової єдності думок.
Конфлікт – крайнє загострення суперечностей сторін, пов'язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві й пов'язаної з цим реальної чи надуманої суперечності інтересів, цілей і цінностей; зіткнення та протиборство (протидія) певних систем, політичних партій, громадських організацій, етнічних груп, держав та їх органів, окремих осіб.
Конфлікт деструктивний (дисфункціональний) – конфлікт, що перешкоджає ефективній взаємодії та прийняттю рішень.
Конфлікт конструктивний (функціональний) – конфлікт, що сприяє прийняттю обґрунтованих рішень, розвитку взаємовідносин і є джерелом самовдосконалення та саморозвитку особистості чи групи.
Конфлікт нереалістичний (безпредметний) – конфлікт, який має своєю метою відкрите вираження негативних емоцій і образ, що накопичилися, прояв ворожості тоді, коли гостра конфліктна взаємодія стає не засобом досягнення конкретного результату, а самоціллю.
Конфлікт політичний – це протиборство різних соціально–політичних сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі, пов'язані, насамперед, із боротьбою за здобуття влади, її перерозподіл, зміну свого політичного статусу, а також з політичними перспективами подальшого розвитку суспільства.
Конфлікт реалістичний (предметний) – конфлікт, викликаний незадоволенням певних вимог учасників або несправедливим, на думку одного чи обох учасників, розподілом між ними яких–небудь переваг, спрямований на досягнення конкретного результату.
Конфлікт соціальний (від лат. conflictus – зіткнення) – крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку.
Конфліктна поведінка – це дії, спрямовані на те, щоб прямо або побічно блокувати досягнення конфронтуючою стороною її цілей, намірів, інтересів.
Конфліктна ситуація – один із основних (поряд із конфліктною взаємодією) структурних елементів конфлікту; ситуація прихованого або відкритого протиборства двох чи кількох учасників, кожний із яких переслідує свої цілі, мотиви або засоби вирішення проблеми, що має особистісну значущість для кожного з її учасників.
Конфліктогени – вербальні та невербальні компоненти поведінки особистості або групи, що сприяють виникненню та ескалації конфліктів.
Конфронтація – протиборство, протиставлення, сутичка сторін, інтересів, цілей. Медіатор – посередник, миротворець.
Межа конфлікту – зовнішні структурно–динамічні кордони (межі) конфлікту. Розрізняють суб'єктні (кількість основних учасників), просторові (територія, на якій відбувається конфлікт) і часові (тривалість конфлікту) межі конфлікту.
Мотив у конфлікті – спонукання до вступу в конфлікт, що пов'язано з незадоволенням потреб учасника конфлікту; сукупність зовнішніх і внутрішніх умов і причин, які викликають конфліктну активність суб'єкта.
Напруженість соціальна – особливий стан поведінки людей, специфічне сприйняття та оцінка дійсності, що створює особливу соціально–психологічну атмосферу, яка супроводжує соціальні конфлікти.
Насильство – засіб впливу певної особистості (соціальної групи, держави) за допомогою різноманітних форм примусу на іншу особистість (соціальну групу, державу) в конфлікті з метою отримання чи збереження матеріальних, політичних, психологічних або інших переваг, завоювання тих чи інших позицій; тип дії або поведінки соціальних суб'єктів у конфлікті, за яких їх опонент (особистість, група) піддається фізичному тиску або зазнає прямих фізичних ушкоджень.
Об'єкт конфлікту – конкретна матеріальна (ресурс), соціальна (влада) або духовна (ідея, принцип, норма) цінність, до володіння або користування якою прагнуть обидва учасники конфлікту.
Переговори – засіб розв'язання конфліктів, при якому кожна із сторін висуває власний набір вимог, але схильна до поступок. Зазвичай передбачається рівноправність сторін, виключаються спроби силового вирішення конфлікту. Переговори ведуться на основі певних і схвалених учасниками правил і припускають, що сторони мають не лише власні, а й загальні інтереси. Одним із основних елементів переговорів є отримання та обмін інформацією з метою досягнення згоди.
Попередження конфлікту – організація взаємодії та співпраці людей, що виключає або зводить до мінімуму можливість виникнення конфліктів між ними; діяльність суб'єктів взаємодії (або одного з них), а також третіх осіб (посередників) щодо усунення об'єктивних і суб'єктивних причин конфлікту, що назріває.
Посередництво – допомога неупередженої людини чи організації конфліктуючим сторонам з метою врегулювання конфлікту шляхом переговорів. Передбачає регламентовану процедуру, що закінчується, як правило, підписанням угоди. Поліпшує комунікацію та підготовляє умови для висування пропозицій.
Посередництво неофіційне – посередництво, в якому в ролі посередника виступають неурядові організації чи приватні особи.
Посередництво офіційне – посередництво, в якому в ролі посередника виступають держави або міжурядові організації чи влада.
Предмет конфлікту – матеріальні або духовні цінності чи обставини, через які виник конфлікт. Предметом можуть бути економічні, територіальні, політичні, релігійні, мовні й інші обставини. Причини конфлікту – сукупність обставин (об'єктивних і суб'єктивних), наявність або дія яких призводить до виникнення конфліктів.
Прогнозування конфлікту – обґрунтоване припущення можливості виникнення або розвитку конфлікту в майбутньому.
Співробітництво – стратегія поведінки в ситуації конфлікту, котра зорієнтована на спільний пошук рішень, що задовольняють інтереси всіх сторін.
Суперечність (соціальна) – розбіжність інтересів людей, соціальних груп. Крім поняття соціальних суперечностей вживаються також поняття діалектичних, політичних, економічних, ідеологічних, антагоністичних і неантагоністичних, основних і неосновних, внутрішніх і зовнішніх суперечностей тощо. Виділяються три періоди існування суперечностей: виникнення, розгортання та розв'язання.
Терор (від лат. terror – страх, залякування) – 1) політика залякування супротивника насильницькими методами; 2) форма насильства, що характеризується особливою жорстокістю, приниженням дійсного чи удаваного супротивника. Терор може бути спрямований проти конкретної особи (політичного чи державного діяча) або проти випадкових осіб.
Тероризм – це форма політичного екстремізму, застосування найжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.
Учасник конфлікту – суб'єкт (особа, група, організація, держава), безпосередньо втягнений в усі фази конфлікту.
ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ
1. Анцупов А.Я. Конфликтология в схемах и комментариях: Учеб. пособ. / А.Я. Анцупов, С.В. Баклановский. – СПб.: Питер, 2009. – 304 с.
2. Білецька Т.В. Політична еліта і політичні партії як суб'єкти соціально–політичних конфліктів в сучасній Україні / Т.В. Білецька // Політологічні студії. – 2013. – Вип. 3. – С. 143–153.
3. Білецька Т.В. Політичні конфлікти у розвитку сучасної Української держави / Т.В. Білецька // Актуальні проблеми політики. – 2013. – Вип. 50. – С. 234–240.
4. Білецька Т.В. Теоретичні аспекти аналізу соціальних конфліктів в умовах глобалізаційних перетворень / Т.В. Білецька // Вісник Одеського національного університету. – [Серія: Соціологія і політичні науки]. – 2014. – Т. 19. – Вип. 1. – С. 47–54.
5. Вітюк Н.Р. Психологія конфлікту: Навч.–метод. посіб. для проведення семінарських занять у вищих навчальних закладах / Н.Р. Вітюк. – Івано–Франківськ: Симфонія форте, 2008. – 176 с.
6. Воднік В.Д. Соціально–політичні конфлікти у суспільствах, що трансформуються [Текст] / В.Д. Воднік // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – Х.: Право, 2001. – Вип. 1. – С. 76–81.
7. Гірник А. Конфлікти: структура, ескалація, залагодження / А. Гірник,
А. Бобро. – К.: Вид–во Соломії Павличко "Основи", 2003. – 172 с.
8. Дуткевич Т.В. Конфліктологія з основами управління: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літ–ри, 2005. – 456 с.
9. Калаур С.М. Соціальна конфліктологія. [Текст]: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С.М. Калаур, З.З. Фалинська. – Т.: Астон, 2010. – 360 с.
10. Конфліктологія: Підручник для студентів вищ. навч. юрид. спец. / За ред. Л.М. Герасіної та М.І. Панова. – Х.: Право, 2002. – 256 с.
11. Конфліктологія. Словник // НАВС, за заг. ред. О.Г. Колба, А.І. Буймістера. – К.; Переяслав–Хмельницький: "Вид–во КСВ", 2012. – 591 с.
12. Копайгора І.І. Історичні передумови виникнення поняття "соціальний конфлікт" / І.І. Копайгора // Форум права. – 2007. – № 2. – С. 79–82.
13. Копайгора І.І. Функції і структура соціального конфлікту / І.І. Копайгора // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 342–346.
14. Кучабський О. Ососблисвості соціального конфлікту як актуального чинника державного регулювання суспільних відносин / О. Кучабський,
І. Парубінчак // Ефективність державного управління. – 2012. – Вип. 32. – С. 13–19.
15. Ладига Л.І. Політична конфліктологія. Підручник для студ. вищ. навч. закл. // Л.І. Ладига, О.О. Проскуріна, О.І. Ладига. – Луганськ: Вид–во ЛНУ ім. Т. Шевченка, 2012. – 351 с.
16. Леонов Б.Д. Соціальні конфлікти та їх роль у детермінації терористичної діяльності / Б. Д. Леонов // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2012. – № 2. – С. 49–55.
17. Литвин В.М. Сучасна Україна у дзеркалі суспільно–політичних конфліктів / В. М. Литвин // Урядовий кур'єр. – 2002. – 23 листопада
(№ 219). – С. 8.
18. Примуш М. В. Конфліктологія: Навч. посіб. / М.В. Примуш. – К.: ВД "Професіонал", 2006. – 288 с.
19. Русинка І.І. Конфліктологія. Психотехнології запобігання і управління конфліктами: Навч. посіб. / І.І. Русинка. – К.: Професіонал, 2007. – 332 с.
20. Сахань О.М. Деструктивний вектор політичної конфліктності в розвитку сучасного українського суспільства / О.М. Сахань // Український соціум. – 2011. – № 2. – С. 149–160.
21. Cкібіцька Л.І. Конфліктологія: Навч. посіб. / Л.І. Cкібіцька. – К.: Кондор, 2009. – 384 с.
22. Словник–довідник термінів з конфліктології / За ред. проф. М.І. Пірен, проф. Г.В. Ложкіна. – К.; Чернівці, 1995. – 332 с.
23. Степанова Н. Політична конфліктність і кризовість у сучасному українському суспільстві / Н. Степанова // Наукові записки Національного ун–ту "Острозька академія". – [Серія: Політичні науки]. – 2008. – Вип. 3. – С. 162–170.
24. Тельник М.В. Політичні конфлікти: особливості та шляхи регулювання / М.В. Тельник // Актуальні проблеми держави і права. – 2006. – Вип. 29. – С. 237–242.
25. Управління конфліктами: Текст лекцій: Навч. посіб. / Г.В. Жаворонкова, О.М. Скібіцький, Т.В. Сівашенко, О.І. Туз. – К.: Кондор, 2010. – 170 с.
26. Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів: Навч. посіб. / М.В. Цюрупа. – К.: Кондор, 2004. – 182 с.
Інформаційні ресурси
27. Бесемер Х. Медиация. Посредничество в конфліктах [Електронний ресурс] / Х. Бесемер. – Режим доступу: http://www.myword.ru.
28. Білецька Т.В. Політична еліта і політичні партії як суб'єкти соціально–політичних конфліктів в сучасній Україні [Електронний ресурс] /
Т.В. Білецька. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j–pdf/znpps_2013_3_17.pdf.
29. Білецька Т.В. Теоретичні аспекти аналізу соціальних конфліктів в умовах глобалізаційних перетворень [Електронний ресурс] / Т.В. Білецька. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j–pdf/Vonu_sip_2014_19_1_7.pdf.
30. Гірник А.М. Основи конфліктології [Електронний ресурс] / А.М. Гірник. – Режим доступу:http://pidruchniki.ws/psihologiya/.
31. Долинська Л.В. Психологія конфлікту [Електронний ресурс] //
Л.В. Долинська. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/psihologiya.
32. Жаворонкова Г.В. Управління конфліктами [Електронний ресурс] //
Г.В. Жаворонкова. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/psihologiya.
33. Конфликтология: Учеб. пособ. 2002 [Електронний ресурс] // Е.В. Буртовая (сост.). – Режим доступу: http://www.i–u.ru/biblio/archive/unknown_ konflictions/56.aspx.
34. Копайгора І.І. Історичні передумови виникнення поняття "соціальний конфлікт" [Електронний ресурс] / І.І. Копайгора. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j.
35. Копайгора І.І. Функції і структура соціального конфлікту [Електронний ресурс] / І.І. Копайгора. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j–pdf/FP_index.htm_2009_3_50.pdf.
36. Кучабський О.Г. Особливості соціального конфлікту як актуального чинника державного регулювання суспільних відносин [Електронний ресурс] / О.Г. Кучабський, О.І. Парубчак. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j–pdf/efdu_2012_32_4.pdf.
37. Ладига Л.І. Політичні конфлікти у концепції безпеки Лестера Брауна / Л.І. Ладига, О.І. Ладига. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j–pdf/Polzap_2012_6_32.pdf.
38. Леонов Б.Д. Соціальні конфлікти та їх роль у детермінації терористичної діяльності [Електронний ресурс] / Б.Д. Леонов. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j–pdf/boz_2012_2_8.pdf.
39. Леонов Н.И. Хрестоматия по конфликтологии [Електронний ресурс] // Н.И. Леонов. – Режим доступу: http://www. koob.ru.
40. Мещеряков Б.Г., Зинченко В.П. Большой психологический словар [Електронний ресурс] / Б.Г. Мещеряков, В.П. Зинченко. – Режим доступу: http://www.koob.ru.
41. Орлянський B.C. Конфліктологія [Електронний ресурс] / B.C. Орлянський. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/psihologiya.
42. Прибутько П.С. Конфліктологія [Електронний ресурс] / П.С. Прибутько. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/15840720/psihologiya/konfliktologiya_–_pributko_ps.
43. Тельник М.В. Політичні конфлікти: особливості та шляхи регулювання [Електронний ресурс] / М.В. Тельник. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j–pdf/apdp_2006_29_48.pdf.
44. Сахань О.М. Деструктивний вектор політичної конфліктності в розвитку сучасного українського суспільства [Електронний ресурс] / О.М. Сахань. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j–pdf/Usoc_2011_2_14.pdf.
45. Степанова Н. Політична конфліктність і кризовість у сучасному українському суспільстві [Електронний ресурс] / Н. Степанова. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j–pdf/Nznuoap_2008_3_16.pdf.
46. Хасан Б.И. Конструктивная психология конфликта [Електронний ресурс] / Б.И. Хасан. – Режим доступу: http://www.koob.ru.
47. Яхно Т.П. Конфліктологія та теорія переговорів [Електронний ресурс] / Т.П. Яхно. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/19440608/ psihologiya/konfliktologiya_ta_teoriya_peregovoriv_–_yahno_tp.
ТЕМАТИКА І ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ
Тема 1. Соціальні конфлікти як основний механізм розвитку людських суспільств
Лекція – 1 година
1. Поняття соціального конфлікту.
2. Історія вивчення соціального конфлікту.
3. Структура, причини та механізм соціального конфлікту.
Тема 2. Функції, класифікація та способи розв'язання соціального конфлікту
Лекція – 1 година
1. Функції соціального конфлікту.
2. Процес розвитку та способи розв'язання соціального конфлікту.
3. Види та типи соціальних конфліктів.
Тема 3. Поняття та основні характеристики політичного конфлікту
Лекція – 2 години
1. Поняття та історія вивчення політичного конфлікту.
2. Структура та функції політичного конфлікту.
3. Класифікація політичних конфліктів.
4. Параметри розвитку політичних конфліктів.
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Тема 1. Соціальні конфлікти як основний механізм розвитку людських суспільств
Семінар – 2 години
1. Поняття та історія вивчення соціального конфлікту.
2. Функції соціального конфлікту.
3. Процес розвитку та способи розв'язання соціального конфлікту.
4. Класифікація соціальних конфліктів. МОГИЛЕВСЬКА
Література
1–5,7, 10–14, 16, 18, 21, 22
Тема 3. Поняття та основні характеристики політичного конфлікту
Семінар – 2 години
1. Характеристика політичного конфлікту.
2. Типологія політичнихконфліктів.
3. Політичні конфлікти в тоталітарних, авторитарних і демократичних системах.
4. Політичний конфлікт у сучасній Україні.
Література
1, 5–7, 9–11, 15, 17, 18, 20–23
Тема 4. Шляхи і методи розв'язання політичних конфліктів
Семінар – 2 години
1. Фази та стадії розвитку політичного конфлікту.
2. Підходи для врегулювання політичнихконфліктів.
3. Методи подолання політичнихконфліктів.
4. Шляхи подолання політичних конфліктів.
Література
1, 5, 10, 11, 18, 21, 22, 24–26
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ
1. Історія вивчення соціального конфлікту.
2. Теорія соціального конфлікту.
3. Поняття та основні характеристики соціального конфлікту.
4. Основні структурні елементи соціального конфлікту.
5. Суб'єкти соціального конфлікту.
6. Об'єкти соціального конфлікту.
7. Процес розвитку соціального конфлікту.
8. Соціальні конфлікти та їхні особливості.
9. Способи розв'язання соціальних конфліктів.
10. Причини виникнення соціальних конфліктів.
11. Соціальні конфлікти як основний механізм розвитку людських суспільств.
12. Складові соціального конфлікту.
13. Предмет соціального конфлікту.
14. Сторони соціальних конфліктів.
15. Типологія соціальних конфліктів.
16. Стадії соціальних конфліктів.
17. Розвиток соціальних конфліктів у різних суспільствах.
18. Причини виникнення соціальних конфліктів.
19. Особливості попередження і розв'язання соціальних конфліктів.
20. Система соціальних конфліктів.
21. Соціально–психологічні методи вирішення соціальних конфліктів.
22. Пріоритетні засоби впливу на учасників конфлікту.
23. Класифікація соціальних конфліктів.
24. Особливості попередження і розв'язання соціальних конфліктів.
25. Основні умови, чинники та критерії розв'язання соціального конфлікту.
26. Функції соціального конфлікту.
27. Соціальні конфлікти в Україні, їх природа та сутність.
28. Поняття та основні характеристики політичного конфлікту.
29. Політичні конфлікти та їхні особливості.
30. Структура політичного конфлікту.
31. Основні підходи в теорії політичного конфлікту.
32. Суб'єкти політичного конфлікту.
33. Об'єкти політичного конфлікту.
34. Функції політичного конфлікту.
35. Параметри розвитку та види політичних конфліктів.
36. Фази політичного конфлікту.
37. Види політичних конфліктів.
38. Типологія політичних конфліктів.
39. Інструменти вирішення політичних конфліктів.
40. Характеристика горизонтальних політичних конфліктів.
41. Характеристика вертикальних політичних конфліктів.
42. Особливості дослідження проблем політичного конфлікту в Україні.
43. Політичні конфлікти в Україні, їхня природа та сутність.
44. Причини виникнення політичних конфліктів.
45. Стадії розвитку політичних конфліктів.
46. Форми протікання політичнихконфліктів.
47. Шляхи розв'язання політичних конфліктів.
48. Методи розв'язання політичних конфліктів.
49. Типи політичних конфліктів.
50. Умови вирішення політичних конфліктів.
51. Процес розв'язання політичних конфліктів.
52. Підходи для врегулювання політичних конфліктів.
53. Основні чинники та критерії розв'язання політичного конфлікту.
54. Особливості попередження і розв'язання політичних конфліктів.
55. Політичні конфлікти в тоталітарних системах.
56. Політичні конфлікти в авторитарних системах.
57. Політичні конфлікти в демократичних системах.
58. Переговори як спосіб розв'язання конфлікту.
59. Війна країни, як прояв політичного конфлікту.
60. Характеристика політичного тероризму.
МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Професійна діяльність вимагає від фахівців вмінь вирішувати принципово нові завдання, у тій чи іншій формі проводити дослідження і творчо використовувати досягнення науки та вдосконалювати свою кваліфікацію. Зміст дисципліни сприяє посиленню методологічної спрямованості навчального процесу у вищих навчальних закладах, формуванню наукового світогляду у студентів, що є однією з умов підвищення якості їх підготовки. Це істотно наближує дисципліну до практичної сторони навчального і наукового процесу.
Крім цього, практика показує, що наукова діяльність істотно підвищує інтерес до вивчення спеціальних дисциплін, сприяє формуванню теоретичних і практичних навичок, розвиває систему інтелектуально–творчих якостей. Опанувавши зміст, студенти будуть вільно орієнтуватися в обраній темі магістерської роботи, проводити наукові дослідження, а вирішуючи наукову проблему – досягати поставленої мети. Як наслідок – фахівець стане широко інформованою у своїй сфері людиною, здатною аналізувати і узагальнювати наукові факти.
Мета дисципліни: сприяння посиленню методологічної спрямованості навчального процесу, опанування знаннями основ методології, техніки і організації науково–дослідної діяльності, сприяння розвитку наукового світогляду і творчого мислення.
Завдання дисципліни:
- підвищення рівня методологічної культури;
- формування наукового світогляду;
- опанування основами методології, технології та організації науково–дослідницької діяльності;
- засвоєння, розуміння і відтворення наукової термінології;
- вироблення потреби й прагнення здобувати знання самостійно;
- розвиток вмінь самостійно формулювати і творчо розв'язувати проблему, обґрунтовувати тему, визначати об'єкт, предмет, мету і завдання магістерської роботи, нестандартно вирішувати наукові завдання.
На рівні знань студент зобов'язаний засвоїти:
- поняттєво–категоріальний апарат науки;
- методологію здійснення наукових досліджень;
- характеристики та особливості методів дослідження;
- особливості організації та здійснення досліджень;
- структуру, логіку і систему вимог до магістерської роботи.
На рівні вмінь студент зобов'язаний опанувати:
- здійснення аналізу теоретико–експериментальних даних;
- способи формулювання висновків та пропозицій;
- методи організації власної розумової діяльності;
- способи оформлення результатів наукових досліджень;
- сучасні ефективні засоби роботи з науковою та навчально–методичною літературою.
На рівні навичок студенту необхідно навчитися:
- методично правильно працювати з текстами наукових джерел;
- складати модель творчої роботи, програму і план особистого дослідження;
- оперувати категоріально–поняттєвим апаратом;
- використовувати наукові методи пізнання;
- формулювати гіпотезу, доводити (або спростовувати) її;
- обґрунтовувати практичну значущість результатів дослідження;
- оформляти результати дослідження;
- захищати результати свого дослідження у встановленій формі.
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
| Назви тем | Кількість годин | ||
| Лекції | Семі- нари | Прак-тичні заняття | |
| Тема 1. Наука як сфера людської діяльності і система знань | – | ||
| Тема 2. Методологія і методика здійснення наукових досліджень | – | ||
| Тема 3. Методи наукових досліджень | – | ||
| Тема 4. Аналіз та інтерпретація даних наукового дослідження. Оформлення результатів наукової роботи | – | ||
| Всього годин: |
Форма підсумкового контролю – залік.
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ
Вибірка – (< праслов. bъrati, похідне від індоєвроп. bher – носити, приносити) обмежена за кількістю група об'єктів, спеціально відібрана з генеральної сукупності для вивчення її властивостей.
Гіпотеза − (< грец. hypothesis – основа, припущення) наукове припущення, висунуте для пояснення будь–яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок.
Дослідження – (префіксальне утворення від "слідити", пов'язаного із "слід"; можливо, є калькою рос. "исследование", "исследовать" чи польськ. "dosledzenie", які, в свою чергу, відповідають словотворчій моделі фр. "investigation", що походить від лат. "investigatio" та пов'язаного з лат. "investigare" – досліджувати, відшукувати по слідах) процес наукового вивчення будь–якого об'єкту (предмету, явища) з метою виявлення закономірностей виникнення, розвитку, перетворення в інтересах суспільства.
Змінні – контрольовані і неконтрольовані фактори, які безпосередньо або опосередковано впливають на стан об'єкта, що вивчається.
Концепція – (< лат. соnceptio – основна) система поглядів, теоретичних висновків, основних тверджень щодо об'єкта дослідження, які об'єднані головною ідеєю.
Магістерська робота – самостійна науково–дослідна робота студента, основне завдання якої – продемонструвати рівень наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання; виконує кваліфікаційну функцію.
Метод науковий – (< грец. μετοδος – шлях дослідження, спосіб пізнання) система правил, норм, які застосовуються у дослідженнях для вирішення завдань, проблем.
Метод пізнавальної діяльності – типовий для науки спосіб здобуття нового знання.