Сучасні теорії еліт. Типології політичних еліт

Політична еліта - меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї. Терміном політична еліта наділяються люди, що оволоділи найбільшою кількістю позитивних якостей, цінностей і пріоритетів, займають панівні або найбільш впливові позиції в суспільній ієрархії. У сучасній політології мають місце два підходи до визначення політичної еліти та її ролі в суспільстві - функціональний та ціннісний. Прибічники функціонального підходу головною ознакою політичної еліти визначають соціальний статус людини, її місце і роль в системі владних управлінських структур. Це меншість населення, котра приймає важливі рішення в суспільстві і керує більшістю. Прихильники ціннісного підходу визначальною ознакою політичних еліт вважають духовний аристократизм, заслуги, особисту перевагу одних людей над іншими. Політичне лідерство - процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство, котре добровільно віддає йому частину своїх повноважень. Макс Вебер розрізняє традиційне лідерство, засноване на звичаях, раціонально-легальне, лідери обрані демократичним шляхом, харизматичне, засноване на вірі в особливий дар лідера.

спільні риси.

- визнання існування еліти в будь-якому суспільстві, її поділ на привілейовану владну, творчу меншість і пасивну, нетворчу більшість. Цей поділ закономірно випливає з природи людини і суспільства, особливих психологічних якостей еліт (природні обдарування, виховання та ін.).

- групова згуртованість. Еліта - згуртована група, об'єднана не тільки спільністю професійного статусу і соціального становища, але й самосвідомістю, сприйняттям себе особливою верствою, покликаною керувати суспільством. Структурна постійність еліти, її владних відносин (зміна вождів племен, монархів, бояр і дворян, парламентаріїв і міністрів тощо, але відносини панування і підкорення між ними і простим людом зберігаються).

- легітимність еліти; більш-менш широке визнання масами її права на політичне керівництво, формування і зміну еліт у ході змагання за владу. Природно, макіавеллістські теорії еліт не позбавлені недоліків: у них перебільшуються психологічні фактори, ігноруються свободи і права особи, переоцінюється часто-густо і роль керівників, які управляють, і недооцінюється активність мас, не враховується і еволюція суспільства і т. п.

Утворені вже у XX ст. ціннісні теорії еліт намагаються подолати слабкості теорій еліт макіавеллістської школи. І хоча в ціннісних теоріях еліт головною конструктивною силою суспільства вважається еліта, все ж пом' якшуються позиції у ставленні до демократії, робиться спроба пристосувати теорію еліт до реалій сучасних демократичних держав. Однак, за ступенем аристократизму, у ставленні до мас, демократії та ін. різноманітні ціннісні теорії еліт розрізняються. Але їх об' єднують загальні риси. По-перше, в цих теоріях утверджується, що еліта - найцінніший елемент суспільного життя, який володіє високим хистом, умінням, відданістю справі, спроможністю вчасно оцінити обстановку в суспільстві, враховувати суспільну думку та ін. По-друге, панівне становище еліти відповідає, немовби, інтересам суспільства. По-третє, формування еліти - не стільки результат жорстокої боротьби за владу, скільки результат природного відбору суспільством найбільш цінних представників. Елітарність випливає з рівності можливостей і не суперечить сучасній представницькій демократії. Ціннісні теорії еліти претендують на найбільшу відповідність реальностям сучасного демократичного суспільства. Справжня еліта не володарює, а керує масами з їх добровільної згоди, що висловлюється на вільних виборах. В основі ж концепцій демократичного елітарізму знаходяться положення і настанови про ціннісні якості еліт. У працях соціологів Роберта Даля, Сеймура Мартіна Ліпсета, Людвіга Хармона Зігле-ра та ін. обґрунтовуються теорії елітарної демократії. Використовуючи запропоноване Йозефом Шумпетером визначення демократії як конкуренції між потенційними претендентами на довіру і голоси виборців, соціологи відзначають важливу роль еліт в управлінні, вважаючи, що тільки керівна верства здатна стримати частину притаманних масам ірраціоналізму, емоційної неврівноваженості і радикалізму.

Концепції множинності, плюралізму еліт істотно збагачують і розвивають деякі демократичні настанови ціннісних теорій еліт. Соціологи Отто Штаммаєр, Давід Рісмен, Сеймур Келлер, Роберт Даль та інші розцінюють концепції множинності еліт як заперечення елітарної теорії. Вплив кожної з еліт обмежений специфічною для неї сферою діяльності. Жодна з еліт не здатна домінувати в усіх сферах суспільного життя. Плюралізм еліт визначається складним суспільним розподілом праці, різноманітністю соціальних структур. За допомогою різноманітних демократичних механізмів: виборів, референдумів, опитувань, преси та ін. обмежується або взагалі відвертається дія залізного закону оліга-рхізації, однак еліта залишається під контролем народу. Існує конкуренція еліт, яка відображає економічну та соціальну конкуренцію в суспільстві. В сучасному демократичному суспільстві влада розпорошена між різноманітними суспільними верствами і владними структурами. Концепція множинності еліт - важлива складова ідейно-теоретичного арсеналу плюралістичної демократії.

Співвідношення еліти і демократії розглядається не тільки в спектрі протиставлення їх одна одній. Відсутність у західному суспільстві раціональної еліти розглядається як одна з головних причин кризи демократії. Необхідність елітарного правління зумовлюється самою демократією. Для збереження і зміцнення демократії вважається необхідним відродження консенсусу, для чого слід відновити авторитет еліти. Тому постійно уточнюється зміст понять еліта і демократія. Дедалі частіше робиться висновок, що демократія в сучасному розумінні - це не правління народу, а уряд, схвалений народом (Йозеф Шумпетер). По суті, обмеження участі мас у політичному процесі пояснюється тим, що нібито масам властиві антидемократичні тенденції. Маси слабо уявляють цінності та принципи демократії і, піддаючись впливу демагогів, можуть їх порушувати. Елітаристи вважають, що демократія діє ефективніше, якщо створена еліта забезпечує буфер між ірраціональною громадськістю і державою. Поєднання елітаризму з демократією вважається природним уже тому, що еліта, яка управляє, керує, визнається необхідною для будь-якого суспільства, в тому числі і демократичного. Елітарна демократія передбачає плюралізм еліт, що забезпечує дисперсію, тобто розклад влади на основі протиборства і балансу політичних сил, представлених різноманітними елітами. Йде конкуренція еліт у боротьбі за владу. Маси, вибираючи між елітами, що конкурують, мають можливість повністю впливати на політику, виявляти свою волю і почуття. I взагалі, елітарна демократія не відкидає ідеї народного суверенітету - управління еліти в ім'я добра народу, суспільства.

39. Поняття еліти в класичних концепціях(Г.Моска, В.Паретто, Р.Міхельс)

Сучасні теорії еліт різноманітні. Можна виділити ряд напрямків. Історично першою групою теорії еліт, що не загубила сучасної значимості, стали концепції макіавеллістської школи (Моска, Парето, Міхельс, Гелбрейт, Дюверже, Ліпинський та ін.). Їх об'єднують спільні риси. По-перше, визнання існування еліти в будь-якому суспільстві, її поділ на привілейовану владну, творчу меншість і пасивну, нетворчу більшість. Цей поділ закономірно випливає з природи людини і суспільства, особливих психологічних якостей еліт (природні обдарування, виховання та ін.). Подруге, групова згуртованість. Еліта - згуртована група, об'єднана не тільки спільністю професійного статусу і соціального становища, але й самосвідомістю, сприйняттям себе особливою верствою, покликаною керувати суспільством. Структурна постійність еліти, її владних відносин (зміна вождів племен, монархів, бояр і дворян, парламентаріїв і міністрів тощо, але відносини панування і підкорення між ними і простим людом зберігаються). По-третє, легітимність еліти; більш-менш широке визнання масами її права на політичне керівництво, формування і зміну еліт у ході змагання за владу. Природно, макіавеллістські теорії еліт не позбавлені недоліків: у них перебільшуються психологічні фактори, ігноруються свободи і права особи, переоцінюється часто-густо і роль керівників, які управляють, і недооцінюється активність мас, не враховується і еволюція суспільства і т. п.

Термін „еліта” у перекладі з французької означає „кращий”, „вибраний”, „відібраний”. Цим поняттям позначають окремі верстви суспільства, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя. Залежно від функцій, які виконує еліта вона поділяється на економічну, господарську, духовно-інтелектуальну, політичну, інформаційну, військову, адміністративну тощо.

Напоширенішими підходами до пояснення феномену політичних еліт у політології є ціннісний і функціональний.

Ціннісний підхід, започаткований Вільфредо Паретто, пояснює існування політичної еліти наявністю у належних до неї осіб особливо цінних для суспільства інтелектуальних, психологічних, моральних, організаторських та інших рис, які забезпечують їм переважання над іншими людьми. Еліта таким чином вважається за найціннішу частину суспільства, і її панівне становище відповідає його інтересам.

Як стверджують прихильники ціннісного підходу, формування еліт є не стільки результатом жорсткої боротьби за владу, скільки наслідком природнього відбору суспільством найцінніших представників. Елітарність випливає з рівності можливостей і не суперечить представницькій демократії. Але оскільки люди не рівні за фізичними та інтелектуальними даними, за своєю життєвою енергією та активністю, то саме суспільство зацікавлене в тому, щоб добирати для керівництва найкращих. Справжня еліта не владарює, а керує масами з їх добровільної згоди, яка виражається на вільних виборах.

Інший підхід функціональний започаткований Гастано Москою і Роберто Міхельсом. Він пояснює існування політичної еліти важливістю функцій управління, що зумовлюють особливу роль людей, що їх виконують. Прихильники цього підходу вважають, що закон поділу праці стверджує, що управлінська праця може бути ефективною тільки тоді, коли її виконують професіоналиХарактерним для цього статусу є високий рівень матеріального стимулювання, у тому числі пов’язаного з наданням управлінцям різних соціальних привілеїв. Таке трактування еліт склало макіавелівський підхід.

Відповідно до цих двох підходів сформувалося два визначення політичної еліти.

Політична еліта — самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь в здійсненні державної влади або впливає на неї.

Політична еліта — соціальна група, яка займає провідне становище в системі політичного керівництва та управління суспільством.