Визначення і сутність політичної етики
Політична етика у широкому розумінні засвідчує свою практично-виховну і регулюючу дієвість тим, що піддає критичному аналізу функціонуючу моральну свідомість учасників політичного процесу і виявляє міру відповідальності її наявним політичним і моральним відносинам. Проблема професійної політичної етики пов’язана з тим, що політики мусять співставляти свої вчинки не лише з положеннями конституції та поточного законодавства, але й з моральними принципами і нормами.
Політика і мораль у взаємодії утворюють деяку цілісність, певну систему, в функціонуванні якої виявляються і якості її складових, специфіка політичного і морального впливу на суспільне життя і ті якості системного порядку, що виникають тільки внаслідок взаємодії компонентів системи.
Практика життя показує, що в сфері суспільного життя, процес формування та реалізації інтересів первісно зв'язаний з моральним вибором людини, кордонах свободи та межах рівності, взаємовідповідальності у відносинах з політичними інститутами. Інакше кажучи, політика споконвічно з'єднує в собі дві різноманітні системи координат, системи оцінок та орієнтацій людини у відносинах з державною владою – користі та моральності.
Переорієнтація політики на гуманістичні, соціальні, моральні цінності, допускає відповідні посування в моральному пізнанні людей, уточнення уявлення про суть моралі, її функцій. Досвід спостереження за політикою, її результатами на рівні теоретичної свідомості сформував стійкий стереотип - політика справа брудна. Природним наслідком такого переконання стало прагнення вчених «розвести» політику та мораль, довести, що мораль повинна знаходитись поза політикою, що тільки в умовах автономії вона зберігає в чистоті принципи та цінності. Але в такому випадку мораль приречена на практичну безплідність, вона позбавляється однієї з найважливіших функцій - духовно-практичного засвоєння світу, відривається від базової основи та реального життя людей, від суспільного призначення - погоджувати інтереси окремого морального суб'єкту з інтересами всього співтовариства людей, регулювати взаємовідносини людей з допомогою моральних норм, принципів, цінностей.
Ще Аристотель в творах «Політика», «Етика» писав про практичну орієнтованість моралі, підкреслюючи, що людину - політичну та моральну істоту - цікавить не добро взагалі, а досягнуте добро. А такий визнаний філософ, як Іммануїл Кант називав мораль «практичним розумом». Вчені-політологи Західної Європи, США, Канади, Японії та інших країн проблеми політики і моралі аналізують у їх взаємодії в контексті нових політичних реальностей В сучасних умовах досліджують питання політичної етики Ральф Дарендорф (Німеччина), Збігнєв Бжезинський (США), Олвін Тоффлер (США), Кер Гоулд (Англія), Алек Турен (Франція) та ін. Порушується питання про те, як в політиці та моралі застосовується загальнолюдський та соціально-диференційований зміст політичних та етичних цінностей. Глибинні коріння і політики, і моралі - в самому житті народу, вже тому і політика, і мораль об'єктивні та необхідні і вимагають взаємодії.
Спільність глибинного коріння означає принципову можливість погодження політики та моралі, але виникнувши ці поняття здобули в ході еволюції статус самостійних інститутів, стали розвиватися та функціонувати за власними законами. В міру поляризації суспільства, ускладнення політичної, економічної, соціальної, етичної та інших структур можливість розведення форм суспільної свідомості та засобів регулювання, їх суперечливість посилилася. В міру усвідомлення суспільством своєї цінності, загострення проблеми виживання людства, пошук шляхів синтезу політики та моралі стає дедалі нагальним завданням.
Констатація фактів: політика - справа невдячна, економіка - річ бездушна, виробництво - згубне для природи, держава та особа - антиподи, в такій ситуації активізує увагу до проблем «олюднення» і політики, і економіки, і державного устрою. Ці проблеми слід розглядати з позицій етичного порядку для того, щоб поняття справедливість, рівність, гідність, добро, щастя не залишалися цінностями тільки свідомості, а перетворювались в імперативи діяльності політиків. Суспільство прагне зробити політику моральною, а мораль - практичною, дієвою. Але це зовсім не означає розчинення моралі в політиці, втрати її контролюючих функцій у ставленні до політики.
Моральність політики - величина відносна. В стабільних демократичних режимах мораль є одним з найважливіших джерел взаємоповажного діалогу еліти і населення. Водночас окремі політичні процеси здатні значно понизити морально допустимі межі політичних вчинків.
Синтез політики і моралі
Процес синтезу політики і моралі - складний, внутрішньо суперечливий. їх діалектико-функціональний зв'язок, як правило, не виступає на поверхні суспільного життя чітко та відкрито. Теоретичний погляд на політику й мораль в їх практичному виконанні фіксує не стільки їх схожість, скільки істотну відмінність. Політика в історичному сенсі більш «молода» форма свідомості та діяльності, аніж мораль - найдавніший інститут регулювання поведінки людей.
Політика та мораль розрізняються за своїм носієм. Суб'єкт політики - великі соціальні спільності та утворення - клас, соціальна група політична партія, держава. Суб'єктом моралі виступає вся спільність людей (загальнолюдська мораль), рід людський. Модифікації моралі класова, професійна, релігійна, поколінська та ін. лише конкретизують універсальність моралі, її загальнообов'язковий характер. Розрізняються політика та мораль - два суспільних явища - і за специфікою свого відображення реальності, мірою наповненості категорій «земним змістом». Для політики характерна її приземленість, практичність (утилітаризм), її спрямованість. Моралі притаманна піднесеність в оцінці і деяка трансцендентність мислення, що сягає «космологічиих» форм. Спостерігаються істотні відмінності політики та моралі за засобами реалізації функцій, в тому числі і комунікативної. Політика «розмовляє» з суспільством здебільшого мовою владних розпоряджень, законів, політична ідеологія впроваджується в життя з допомогою спеціальних інститутів і організацій. Моральна лексика - це мова апеляції до совісті, переконання, умовляння, проповіді. Моралі характерний позаінституційний засіб функціонування. Мораль здійснює регулюючий вилив через атмосферу етосу, створюваного високоморальними людьми (етос вчителя, етос наставника, етос батьків, етос шляхетної і порядної людини тощо).
Для всіх форм суспільної свідомості спільним є те, що в моралі та політиці відображається конкретне суспільне буття, мораль і політика активно виливають на суспільне буття, взаємно проникають одне в одне, взаємодіють між собою, включаються в єдину надбудову суспільства. Спільне між формами суспільної свідомості - мораллю та політикою - виявляється, насамперед, в їх яскраво відображеній соціальності змісту, що знаходить пряме вираження в рішеннях і документах суспільних, державних організацій і органів. Єдність політичної та моральної мети визначає існування спільного між політичними та моральними нормами, що мають багато ідентичного, схожого в своїй ідейній основі, класовій та загальнолюдській суттєвості та функціональній залежності. Відображуючи особливості розвитку різноманітних реальних відносин в суспільстві, мораль охоплює сферу дії; політика - базується на 
моральній основі, що дає позитивний матеріал для вироблення конкретних політичних рішень. Норми моралі, відображаючи потреби та ідеали всіх членів суспільства, включають вимоги, вироблені протягом тисячолітньої боротьби з соціально-політичним злом. Переходячи в політичні принципи, норми моралі визначають їх найбільш справедливий зміст. Авторитет норм політики перебуває в прямій залежності від ступеня їх відповідності вимогам моралі, що невпинно поглиблюються. Чим глибше моральний зміст політичних відносин, тим ширше в політичних відносинах реалізуються принципи морального кодексу, тим повніше, багатше, тим більш представницький зміст політичних принципів, більш стійке сприймання їх людьми.
Істотно розрізняються політика і мораль в оцінці результатів діяльності, її ефективності. Діяльність можна визначити як спрямовану активність живих систем, що виникла на основі їх ставлення до навколишнього середовища з метою самопідтримки. Людська діяльність як різновид діяльності взагалі – це спрямована активність людей, засобом здійснення якої виступає культура. Основними елементами людської діяльності та її структури є: суб'єкт, наділений активністю; об'єкт, на що спрямована активність суб'єкту; сама активність, що відображається в тому або іншому засобі оволодіння об'єкту суб'єктом або у встановленні суб'єктом комунікативної взаємодії з іншими. Суб'єктом може виступати і окрема особа, і суспільство, а об'єктом діяльності можуть бути предмети природи і будь-які соціальні явища. Для визначення етапів і видів діяльності характерно те, що її об'єктом стають ідеальні соціальні, суспільні явища - мораль і політика, продукти людської свідомості: знання, переживання, оцінки і мотиви, бажання і наміри тощо. Моральна діяльність існує, по-перше, як діяльність, свідомо підлегла будь-якій моральній меті (це, насамперед, морально-виховна діяльність); по-друге, як сторона або момент інших видів діяльності (виробничої, політичної, наукової, художньої тощо). Нерідко при розгляді моральної діяльності моральна свідомість береться як те, що вже склалося, готове, що володіє певними нормами та ідеалами. Мораль, як й інші форми суспільної свідомості, відображає дійсність, суспільне буття.