Предмет і об’єкт політології
У найзагальнішому тлумаченні політологія – це наука про політичне життя суспільства. Термін політологія походить від давньогрецьких слів „polis”- (місто-держава) та його похідних: politike - (мистецтво управляти містом-державою), politica - (поліс, організований певною владою), polites -(громадянин), politecas - (державний діяч) та ін., а також − logos − (слово, поняття, вчення). Політологія, сягає своїми коренями часів Стародавніх держав і насамперед Греції. Зародки спеціально організованого викладання політичних знань дослідники виявляють у середньовічних університетах.
Об’єкт політології - питання взаємодії соціальних суб’єктів.
Предмет політології - прояви суспільного життя, які є наслідком зіткнення інтересів окремих соціальних угрупувань та загальносуспільних інтересів.
Пізнання проявів політичного життя, осягнення його сутності в цілому здійснюється через систему підходів, методів.
– Плюралізм, що заперечує монополію на остаточну істину, на монопольне панування одного погляду, одного методологічного підходу, що, як свідчить історія, завжди вироджувалися в догматизування й поверховість.
– Раціоналізм, який заперечує надприродність у явищах природи, суспільства і людської свідомості і спрямовує дослідника на розкриття природних, об’єктивних зв’язків, які можна пояснити раціонально.
– Діалектизм, який потребує вивчення проявів політичного у їх часовому розвитку з виявленням фаз зародження, становлення, активного функціонування, занепаду, відмирання, переродження у нову якість.
Методи політології поділяють на методи емпіричного й теоретичного пізнання.
Методи емпіричного пізнання спрямовані на здобуття й накопичення знань про факти політичного життя, їх конкретні прояви. Образно кажучи, емпіричні методи накопичують ті окремі цеглинки знань, з яких потім вибудовують теоретичні споруди.
Метод спостереження
Він проявляється у конкретних прийомах прихованого спостереження, експертних опитуваннях, інтерв’юванні, анкетуванні, вивченні змісту документів (т.зв. контент-аналіз), збиранні статистичного матеріалу тощо.
У рамках спостереження виокремлюють методи вибіркового та польовогодослідження. При вибірковому дослідженні предметом вивчення стає не весь соціальний суб’єкт (генеральна сукупність), а лише його певна частина – вибіркова сукупність. Метод польового дослідження полягає у вивченні поведінки соціального суб’єкта у його власному соціальному середовищі.
Експеримент. Даний метод використовується політологією дуже обережно і обмежено. Експеримент у політології використовується лише в тій мірі, в якій умови для нього створюються збігом обставин у ході історичного поступу.
Другу групу методів складають методи теоретичного пізнання. Вони спрямовані на аналіз емпіричного матеріалу й виявлення закономірностей політичного життя. До них насамперед належать такі загальнонаукові методи як порівняльний (компаративний) аналіз, синтез, ідеалізація, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, індукція, дедукція тощо.
Функції політології
Під функціями політології ми розумітимемо ті ролі, які виконує політична наука стосовно суспільства.
Усю сукупність функцій політології можна об’єднати у кілька груп:
І. Академічні (інші назви: „теоретичні”, „гносеологічні”). Їх призначення полягає у науковому осягненні світу політики. Серед них виділяють:
Описову. Її сутність полягає у фіксуванні проявів політичного життя та їх емпіричному описанні.
Пояснювальну – забезпечує виявлення причинно-наслідкових зв’язків у сфері політики; пояснює причини виникнення фактів, процесів та явищ, закономірності їх функціонування, еволюції й трансформації.
Критичної перевірки ідей, гіпотез, концепцій, теорій. Дана функція здійснюється двома шляхами: а) теоретичних прорахунків (зіставлення, перевірки аргументації, фальсифікації гіпотез); б) експериментальних випробувань (пробні вибори, умовні призначення, ділові ігри).
Методологічну. Полягає у доборі, розробці, запозиченні прийомів, методів накопичення та обробки даних.
ІІ. Прикладні (інструментальні). Призначенням даної групи функцій є застосування отриманих знань у політичній практиці, звичайно, з метою отримання якнайкращих політичних результатів. До цієї групи належать:
Нормативна. Випрацьовує вимоги до поведінки політичних суб’єктів, функціонування політичних інституцій, закладів, установ, визначає зміст, алгоритм політичних процедур.
Організаційна. Сутність даної функції полягає у розробці рекомендацій стосовно влаштування конкретних політичних заходів.
Прогностична. Її нерідко визначають як головну функцію будь-якої науки, чи науки загалом. Адже зрештою наука потрібна людям для передбачення наслідків своєї діяльності, моделювання політичної дійсності у майбутньому.
ІІІ. Світоглядні. Дана група функцій дозволяє соціальним суб’єктам усвідомити себе у поточному політичному просторі й часі, визначити свої перспективи відповідно до актуальних ціннісних координат.
Функція політологічного просвітництва. Маються на увазі не політична пропаганда й агітація, головне завдання яких прищепити населенню думку про доцільність, необхідність кимось визначених заходів, нав’язуваної лінії поведінки. Функція політології – поширення знань, за допомогою яких громадянин сам отримає можливість розібратися у сучасних йому політичних перипетіях, визначити що добре, що погано.
Ідеологічна. Орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей та норм. Теоретично обґрунтовує інтереси суспільства загалом, окремих його соціальних одиниць, а також пояснює марність чи й шкідливість фальшивих, безглуздих ціннісних орієнтацій.