Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз
У сучасній політичній науці є ряд підходів до трактування виборчої системи. По-перше, виборча система ототожнюється з виборчою формулою, механізмом перетворення голосів у мандати. По-друге, виборча система асоціюється з трьома елементами: структурою виборчого округу, структурою голосування та виборчою формулою. По-третє, з точки зору конституційного права. В даному разі під виборчою системою розуміють сукупність встановлених законом правил проведення виборів, регламентів здійснення конкретних процедур виборчої кампанії, способів визначення результатів голосування.
Нині існує понад 150 різновидів виборчих систем. Головною ознакою, що відрізняє одну виборчу систему від іншої, в порядок визначення результатів виборів. Якщо взяти дану ознаку за критерій класифікації, то можна виділити наступні основні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну та змішану (дехто погоджується лише з мажоритарною і пропорційною). Інші модифікації утворюються в результаті поєднання цілого ряду факторів: наявність преференцій, одиночне чи кумулятивне голосування, структура виборчих округів та інші.
Мажоритарна виборча система. Суттєвою ознакою мажоритарної (від франц. "majorite" — більшість) виборчої системи є те, що результати голосування визначаються за ознакою більшості. Мажоритарна система передбачає поділ території країни на одно- чи багатомандатні округи, в кожному з яких балотується певна група кандидатів. Найпоширенішими різновидами цієї системи в сучасних демократичних і перехідних державах є мажоритарна система абсолютної та відносної більшості, система альтернативного голосування та система обмеженого голосу. Відповідно до мажоритарної системи абсолютної більшості, обрання кандидата стає можливим, якщо його підтримали щонайменше 50% виборців, які брали участь у голосуванні, плюс ще хоча б один голос.
Згідно з мажоритарною системою відносної більшості (називають її також плюральною) перемогу здобуває кандидат, який набирає відносну більшість голосів виборців. її часто називають системою "першого, хто прийшов і дістав пост" ("first past the post"). Дана система використовується при виборах президента (Колумбія, Коста-Рика, Домініканська Республіка, Ісландія, США), виборах нижньої палати парламенту (Великобританія, Канада, США, Японія).
Система альтернативного голосування поєднує в політичному аспекті особливості однотурової системи відносної більшості та абсолютної більшості при двотуровому голосуванні. А оскільки в умовах балотування трьох чи більше кандидатів набрати більше 50% голосів малоймовірно, то за такої системи кожен виборець повинен не вибирати з багатьох кандидатів одного, а проранжувати (1, 2, 3, п) всіх кандидатів. Якщо жоден з них не дістане абсолютну більшість (50%+1) перших місць, то з боротьби виключається кандидат, котрий здобув найменше перших преференцій, а інші позиції розподіляються між тими, хто залишився у списку. І ця процедура відсіювання аутсайдерів триває доти, поки один із кандидатів не набере більше половини голосів. Ця система передбачає дуже складну схему підрахунку голосів, а тому потребує потужного комп'ютерного забезпечення виборчих дільниць.
Система обмеження голосу передбачає утворення, наприклад, п'ятимандатних округів (Японія). При цьому виборець має тільки один голос, тобто може обрати тільки одного кандидата.
Пропорційна виборча система. Проекти пропорційних виборчих систем вперше були запропоновані в 40-х роках XIX ст. американцем Т. Джильпіном та швейцарцем В. Консідераном.
Пропорційне представництво виходить з ідеї, що вплив партії має відповідати числу виборців, які голосують за неї. Пропорційна виборча система вперше була застосована в Бельгії у 1889 році, а з кінця XIX ст. вона набула поширення в багатьох країнах світу. Ця система ґрунтується на пропорційній відповідності між кількістю завойованих голосів та числом отриманих мандатів. За пропорційної системи утворюються великі багатомандатні округи. Вибори є суто партійними, тобто партії, які беруть участь у виборах, формують виборчі списки, за які і голосують виборці. У певних випадках громадянам надається можливість окремо визначити своє ставлення до кандидатів всередині списку однієї партії. Найбільш поширеними є пропорційні системи закритих загальнонаціональних списків та закритих регіональних списків, а також пропорційна система з преференціями.
Пропорційна система регіональних партійних списків чи регіонального розподілу мандатів (ПСРПС). Застосовується в Данії, а також при виборах половини депутатів нижньої палати парламенту Німеччини. Особливістю цієї системи є те, що виборці голосують за представників однієї партії чи блоку, але в кожному регіоні мандати розподіляються окремо, відповідно до набраних партіями у цьому регіоні голосів та відповідно до кількості мандатів, які припадають на цей регіон. За такої системи партії змушені включати до партійних списків якомога більше місцевих політиків, а отже — регіони будуть представлені в парламенті. Таким чином, дана виборча система сприяє поєднанню партійної структуризації суспільства з традиційною системою територіального представництва.
Аналізуючи пропорційну систему, слід спинитись на тому, як розподіляються мандати. Для цього вираховується виборча квота (виборчий метр) — найменше число голосів, яке необхідне для обрання одного депутата.
Виборча квота може розраховуватись:
б) за найвищим середнім: дільники Д'Хонта — 1, 2, 3, 4, 5, в і т.д.; дільники Сент-Лаге — 1, 3, 5, 7, 9 і т.д.; модифіковані дільники Сент-Лаге — 1, 4, 3, 5, 7, 9 і т.д.
Кожна з вищенаведених формул по-різному впливає на розподіл місць у парламенті. Найпростіший спосіб визначення квоти (Q) запропонував англієць Т. Хейр близько ста років тому. Його сутність полягає у діленні загальної кількості поданих по даному виборчому округу голосів (х) на кількість мандатів 
Наприклад. По округу подано 100 тис. голосів за 4 парти: А — 56 тис, b — 24 тис, В — 15 тис, Г — 5 тис. Округ має 5 мандатів. За формулою Хейоа.
Місця між партіями будуть розподілені так: А = 56000 : 20000 = 2 місця (залишок 16 тис. голосів); Б = 24000 : 20000 — 1 місце (залишок 4 тис. голосів); партії В (15 тис. голосів) і Г (5 тис. голосів) місць не дістануть.
Таким чином, формула дала змогу розподілити 3 місця, а інші 2 будуть розподілятися за додатковими правилами. Недолік формули Т. Хейра полягає в тому, що після визначення квоти значна кількість місць залишається нерозділеною.
Тому в деяких країнах для того, щоб визначити квоту, до дільника додають одиницю, а то й дві: 
(квота Хагенбах-Бішофа); 
(квота Імперіалі).
Якщо наші умови залишити такими ж самими, то, згідно з формулою Хагенбах-Бішофа, виборча квота дорівнюватиме вже 16,6 тис. чол. 
В даному випадку розподіленими будуть 4 місця: партія А — 3 місця; Б — 1 місце; В і Г — місць не дістають.
Використавши для визначення квоти формулу Імперіалі, можна буде розподілити всі 5 місць. Квота Імперіалі 
14,3 тис. чол. (А — 3 місця; Б — 1 місце; В — 1 місце; Г — місць не дістає).
Обчислюючи квоту методом дільників (метод найбільшої середньої), знову-таки дістаємо нову квоту. Найбільш поширений метод математика Д'Хонта (Росія, Польща, Болгарія, Португалія, Німеччина). При такому обчисленні квоти голоси, подані за кожну партію, ділять на ряд послідовних чисел: 1, 2, 3,4 і т.д. Частки від ділення слід розміщувати у зменшуваному порядку. Квотою буде частка від ділення, що знаходиться на тому місці, яке відповідає кількості місць у парламенті.
Згідно з формулою Д'Хонта, виборча квота дорівнює 15 тис. голосів виборців.
Розподіл місць буде таким:
А = 56:15 = 3 місця (залишок 11 тис.)
Б = 24:15 = 1 місце (залишок 9 тис.) В = 15:15 = 1 місце Г — місць не дістає.
У деяких країнах цей метод удосконалили, використовуючи непарні дільники: 1, 3, б, 7, 9 і т.д.
Використання різних формул обчислення квоти приводить до того, що залишаються надлишкові голоси. Для розподілу мандатів по залишкових голосах використовують додаткові правилах
1. Найбільшого залишку. Нерозділені по квоті місця дістають партії, які мають найбільші залишки. За системою Т. Хейра в наведеному прикладі це партія А і В, яка не мала мандата. БіГ такого права не дістають. Таким чином, для партії Г депутатське місце дорівнює 24 тис. поданих голосів, А — 18,6 тис, В — 15 тис.
2. Правило найбільшого виборчого числа. Місця, що не розділені по квоті, віддаються партіям, які набрали найбільшу кількість голосів.
3. Сумуються залишки голосів по країні, розраховується нова квота і, таким чином, розподіляється залишок місць.
4. Місця віддаються партіям пропорційно до залишку їх голосів.
Важливе значення для пропорційної виборчої системи має те, як розподіляються місця серед кандидатів всередині списку. Існує 3 основні варіанти розподілу:
1. Принцип черговості кандидатів у списку, який визначається, як правило, партійним з'їздом чи партійною конференцією.
2. Преференціальний вотум. Він дозволяє виборцю підтримувати ту чи іншу партію і, разом з тим, віддати перевагу кандидатам у списку, пронумерувавши його. В даному випадку обраним е той, хто набирає у списку більше преференцій.
3. Панашаж (з франц. — строкатий) — це право виборця голосувати за кандидатів із різних списків.
У більшості країн, де діє пропорційна виборча система, для зручності роботи парламенту встановлюється виборчий (електоральний) бар'єр, тобто мінімальна кількість голосів виборців, необхідна для того, щоб партія змогла брати участь у розподілі депутатських мандатів. Виборчий бар'єр порушує ідею пропорційності, але водночас сприяє структуризації партійно-політичних інтересів, сприяє ефективній роботі парламенту. В різних країнах світу виборчим законом електоральні бар'єри встановлено різноманітні: Нідерланди — 0,67%, Ізраїль — 1%, Данія — 2%, Аргентина — 3%, Болгарія, Україна — 4%, Росія — 5%, Єгипет — 8%, Туреччина — 10% . В деяких державах якщо на виборах утворюється партійний блок, законом передбачено підвищення електорального бар'єру. Наприклад, виборчий бар'єр в Угорщині — 5%, якщо утворено блок з двох партій — 10%, з трьох — 15%.
Виборчі системи третього типу, які застосовують в електоральній практиці, дістали назву змішаних. їх сутність полягає в тому, що частина депутатів обирається за пропорційною системою, а частина — за мажоритарною. Співвідношення мажоритарного і пропорційного елементу може бути різним: 50/50, 25/75 і т.д.
Аналіз виборчої системи доцільно робити, виходячи з таких критеріїв: тип виборчої системи; спосіб визначення більшості на виборах; тип виборчих округів; наявність бар'єру проходження партійного списку; наявність преференцій; алгоритм розподілу залишків голосів; нижня межа виборчої активності для визначення виборів такими, що відбулися.
Основні критерії оцінки ефективності виборчих систем:
1. Забезпечення справедливого представництва інтересів різних груп громадян.
2. Найкраще такий принцип реалізується за простої системи партійного представництва (пропорційна система), коли практично відсутній виборчий бар'єр: Нідерланди — 0,67%, Ізраїль — 1%. Найневдаліше принцип справедливого представництва реалізується за мажоритарної системи відносної більшості, особливо в країнах з неусталеною мультипартійною системою. Наприклад, парламентські вибори в Україні в 1998 році у виборчому окрузі №70 (м.Ужгород). Загальна кількість виборців в округу — 166 тис. 622 чол. Переможцем став кандидат, якого підтримали тільки 16,8% тих, хто прийшов на виборчі дільниці. А якщо брати співвідношення до всіх виборців округу, то цифра буде ще меншою (10%). Тобто в даному випадку інтереси 90% виборців даного округу ніяк не будуть представлені в парламенті.
3. Сприяння політичній структуризації суспільства. Взаємодію між партійними і виборчими системами вперше було описано французьким політологом М. Дюверже в книзі "Конституційне право і політичні інститути" (1945 p.). "Закони Дюверже" виголошують:
а) пропорційне представництво (виборча система) приводить до формування багатьох незалежних партій;
б) мажоритарна система в два тури стимулює формування багатьох партій, які пов'язані одна з одною (схильні до компромісів, щоб у II турі дістати 50% +1 голос);
в) правило плюральності (мажоритарна система відносної більшості) зумовлює появу двопартійної системи конкуруючих партій.
Сформовані М. Дюверже закони відразу ж викликали бурхливу полеміку. Адже в соціально-культурних умовах різних країн, і навіть в різні соціально-політичні періоди однієї країни, вплив виборчих систем на функціонування і появу партійних систем може бути різним. Сам М. Дюверже з цього приводу зауважив: "Взаємозв'язок між електоральними правилами і партійними системами не є механічним-і автоматичним. Особливий електоральний режим не прямолінійно відтворює відповідний тип партійної системи; він просто підсилює рух у напрямку до тієї чи іншої системи; він є сила, яка діє поряд з силами, частина з яких діє в абсолютно протилежному напрямку".
Заслуговує на увагу і ідея М. Дюверже про "механічний" та "психологічний" ефекти виборчої системи. Дію першого можна відстежити, проаналізувавши результати одиничних виборів. І сутність його в тому, що будь-яка виборча система підсилює представництво сильних за рахунок слабших. Для того, щоб почав діяти психологічний ефект, потрібно, щоб відбулися мінімум ще одні вибори. Під дією "ефекту втрачених голосів" політичні актори на наступних виборах починають об'єднуватись. А виборці знову віддають голоси сильним партіям і об'єднанням. Таким чином відбувається структуризація політичного простору.
4. Сприяння встановленню працездатного усталеного уряду.
Вважається, що система відносної більшості є найсприятливішою для утворення усталених урядів однопартійної більшості (Великобританія). Пропорційна система не дає змогу формувати стійку парламентську більшість і створювати усталені уряди через розпорошеність у парламентах політичних сил.
5. Результативність виборів. Створення передумов для того, щоб якомога менше було довиборів. Найменш результативною в даному аспекті є мажоритарна система абсолютної більшості (Україна, 1994 p.). Найбільш ефективними є пропорційна система та мажоритарна відносної більшості. Можливі, звичайно, і проміжні варіанти.
6. Забезпечення прав меншин (в першу чергу, етнокультурних) на справедливе представництво. Для забезпечення представництва меншин утворюються спеціальні куріальні виборчі системи (Нова Зеландія). Для кожної курії передбачаються свої норми представництва і під них, відповідно, створюються виборчі округи.
Таким чином, розглянувши історію і теорію виборів, можна зробити висновок: не існує кращої або гіршої виборчої системи; кожна держава, виходячи зі своїх соціокультурних особливостей розвитку, має визначитись із типом власної виборчої системи, якомога більше адаптувавши її до соціальних реалій.