До форми і змісту позовної заяви законодавець висуває наступні вимоги. 3 страница

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд має право змен­шувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка під­лягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У п. 4 ст. 83 ГПК України передбачено право суду стягувати у доход Державного бюджету України із сторо­ни, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спо­рів у конкретних правовідносинах.

У п. 5 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, постановляючи рішення, відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід враховувати приписи ст. 121 ГПК про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за зая­вою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може від­строчити або розстрочити виконання рішення. Натомість суду не надано право, ухвалюючи рішення, змінювати спосіб і порядок його виконання. Також відповідно до вимог ст. 84 ГПК в резолютивній частині рішення вказуються строк сплати грошових сум у разі відстрочці або розстрочці виконання рішення.

У п. 6 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

 

67. Ухвала суду та її зміст. Додаткове рішення, ухвала.

Ухвали господарського суду є такими ж його рішеннями, але не по суті спору, а по окремих процесуальних питаннях. Розмаїтість ухвал дозволяє класифікувати них за різними критеріями.

По суб'єкту винесення ухвалу господарського суду підрозділяються на ухвали одноособового судді і ухвали колегіального суду. За формою винесення і фіксації ухвали можуть виноситися у виді окремого акта або без оформлення у виді окремого акта.

За змістом ухвали поділяються на підготовчі, припинювальні, заключні.

Підготовчі ухвали характеризуються тим, що вони вирішують окремі процесуальні питання по ходу розгляду справи, оформляють дії суду й осіб, що беруть участь у процесі. Вони не змінюють хід процесу. Такі, наприклад, ухвали про підготовку справи до судового розгляду, про забезпечення позову й ін.

На відміну від підготовчих припинювальні ухвали не сприяють розвиткові процесу і винесенню законного й обґрунтованого рішення, а перешкоджають порушенню справи або перепиняють його подальший рух усупереч волевиявленню осіб, що звернулися за судовим захистом. Виносяться вони в кожній зі стадій провадження при відсутності, передбачених для реалізації зацікавленою особою права на судовий захист. До них відносяться ухвали про відмовлення в прийнятті заяви, про припинення провадження в справі, про залишення заяви без розгляду й ін.

Заключні ухвали відрізняються від припинювальних тим, що підставою для припинення провадження в справі служать волевиявлення зацікавлених осіб. До заключного відносяться ухвали про припинення провадження в справі через відмовлення особи, що звернулась до суду, від своєї вимоги або укладання сторонами мирової угоди.

Відповідно до ст. 4-5 ГПК ухвала є одним із видів судового рішення. Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що ухвала господарського суду виноситься у випадках, коли спір не вирішується по суті. Ухвала гос­подарського суду виноситься в порядку, встановленому ст. 4-7 ГПК: приймається суддею за результатами обговорення всіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально — більшістю голосів суддів, у такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі роз­гляду справи; жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Го­ловуючий суддя голосує останнім; суддя, незгодний із рішенням більшості складу колегії суддів, зобо­в'язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмо­во свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується; підготовку проектів судових рішень здійснює головуючий колегії суддів або — за його дорученням — будь-який суддя цієї колегії.

Ухвала суду виноситься лише у випадках, установлених відповідними нормами ГПК. У всіх інших випадках учинення судом певних процесуальних дій ух­вала окремим процесуальним документом не виноситься, а про вчинені судом процесуальні дії, розглянуті клопотання тощо суд зазначає у прий­нятому за результатами розгляду справи рішенні чи ухвалі. Наприклад, про відхилення заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє са­мостійних вимог на предмет спору, ухвала не виноситься, а про відхилен­ня заяви зазначається в рішенні суду.

Рішення та ухвали повинні бути розіслані зазначеним особам не пізніше 5 днів з дати їх прийняття. Судові акти розсилаються поштою зви­чайним листом. Коментована стаття не передбачає надіслання судового акта рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Судовий акт має надсилатися: за адресою, яка вказана особою, яка бере участь у справі, або за місцезнаходженням юридичної особи (її відокремленого під­ розділу, якщо позов виник з його діяльності), або за місцем проживання фізичної особи.

Рішення та ухвали можуть бути вручені зазначеним особам під роз­писку. Це вручення відбувається у приміщенні суду. Надсилання судових актів нарочним під розписку ст. 87 ГПК України не передбачає.

Ст. 87 ГПК України передбачає, що нормами ГПК може бути перед­бачено інший порядок розсилання судових актів. Так, відповідно до ст. 90 ГПК окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам. Розси­лання окремої ухвали сторонам, третім особам не передбачено. Якщо в ухвалі передбачено покладання певних процесуальних обов'язків на осіб, які не є учасниками судового процесу (орган державної виконавчої служ­би, установа банку, особа, в якої витребуються докази, тощо), цим осо­бам слід надсилати відповідну ухвалу.

Окрема ухвала та повідомлення господарського суду — засоби реагування господарського суду на ви­явлені під час судового розгляду порушення законності або суттєвих не­доліків у діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, їх працівників чи посадових осіб.

Відповідно до частини 1 ст. 90 ГПК України господарський суд ви­носить окрему ухвалу у випадку, коли виявить: порушення законності в діяльності підприємства, установи, органі­зації, державного чи іншого органу; недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, держав­ного чи іншого органу. Окрему ухвалу може бути винесено лише, якщо зазначені обставини виявлені під час розгляду справи. Окрему ухвалу може бути винесено щодо будь-якого підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, незалежно від їхньої участі у справі. Окрема ухвала за змістом повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК.

Відповідно до частини 2 ст. 90 ГПК України окрема ухвала надси­лається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам. Ухвала повинна бути надіслана тим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, у діяльності яких під час розгляду справи виявлено порушення законності чи недоліки.

Відповідно до частини 3 ст. 90 ГПК України окрему ухвалу може бути оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку. Окрему ухвалу можуть оскаржити не лише сторони, а й підприємство, установа, ор­ганізація, державний та інший орган, у діяльності яких виявлено під час розгляду справи порушення законності чи недоліки, щодо яких винесено окрему ухвалу. Такі особи можуть скористатися правом на касаційне ос­карження, передбаченим у ст. 107 ГПК, де зазначається, що касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Частина 4 ст. 90 ГПК України встановлює обов'язок господарсько­го суду надіслати повідомлення органам внутрішніх справ чи прокурату­ри, якщо під час вирішення господарського спору господарський суд ви­явить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення за­конності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

Господарське процесуальне законодавство передбачає три випадки, коли господарський суд, що виніс рішення, вправі самостійне виправити його недоліки: 1) винесення додаткового рішення; 2) роз'яснення рішення господарського суду; 3) виправлення описок, помилок і арифметичних помилок.

Додаткове рішення — засіб виправлення неповноти судового рі­шення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте він має право виправити деякі йо­го недоліки, зокрема, неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішені деяких питань, що стояли перед судом. Вимога повноти - одне з істотних вимог, що виносяться до рішення господарського суду.

Частина 1 ст. 88 ГПК України надає право господарському суду прийняти додаткове рішення, ухвалу. Суд управі прийняти додаткове рі­шення, ухвалу: за заявою сторони; за заявою прокурора, який брав участь у судовому процесі; зі своєї ініціативи.

ГПК визначає випадки, коли суд має право винести додаткове рішен­ня, ухвалу: з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повер­нення державного мита з бюджету. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не під­лягає.

Частина 1 ст. 89 ГПК України передбачає обов'язок господарського суду роз'яснити рішення (ухвалу), а також виправити описки чи ариф­метичні помилки.

Роз'яснення рішення, ухвали — засіб виправлення недоліків судо­вого акта, який полягає в усуненні неясності судового акта. Суд роз'яснює рішення, ухвалу за заявою: сторони; державного виконавця. Із заявою про роз'яснення рішення, ухвали можуть також звернути­ся треті особи, прокурор, який брав участь у справі. Суд не має права роз'яснювати рішення, ухвалу з власної ініціативи.

Роз'яснюючи рішення, ухвалу, господарський суд не вправі змінюва­ти зміст рішення, ухвали, тобто не має права змінювати: відомостей, викладених у рішенні відповідно до вимог ст. 84 ГПК; відомостей, викладених в ухвалі відповідно до вимог ст. 86 ГПК. Тож у вирішенні питання про межі, в яких суд вправі діяти, надаючи роз'яснення рішення, ухвали, слід виходити з приписів статей 84, 86 ГПК щодо змісту рішення, ухвали.

Отже, роз'яснення рішення, ухвали — це викладення рішення ухва­ли у більш ясній і зрозумілій формі.

Виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифметичних помилок можливо за заявою сторони, а також третьої особи, прокурора, який брав участь у справі. Суд має право виправити допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки з власної ініціативи.

Під описками слід розуміти неправильне написання слів, прізвищ, імен, назв тощо. Арифметичні помилки — це неправильне викладення: вихідних даних для розрахунків, які не відповідають наявним у спра­ві доказам; результатів арифметичних дій.

Явні арифметичні помилки - це невірно зроблені арифметичні дії. Якщо помилка корениться не в розрахунках, а в принципі визначення грошової компенсації, то вона не може бути виправлена визначенням суду.

Не може вважатися арифметичною помилкою неправильне застосу­вання числових показників, які встановлені законом (наприклад, непра­вильне застосування ставок державного мита, індексів інфляції, процен­та за користування чужими коштами, цін і тарифів, ставок податків і збо­рів тощо) або договором (розміру неустойки, штрафу, пені).

Отже, виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифме­тичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть рішен­ня, ухвали.

 

68. Право апеляційного оскарження.

Відповідно до ст. 91 ГПК: «Сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної
сили».

Апеляція є одним із видів оскарження рішень суду, які не набрали законної сили і передбачає новий розгляд справи по суті судом дру­гої (вищої) інстанції та винесення нового рішення у справі. У по­рядку апеляції суд вищої інстанції перевіряє суть рішення місцево­го суду, повторюючи спочатку дослідження доказів, що є у справі, та знову поданих, після чого або затверджує оскаржуване рішення, або, відмінивши його, приймає нове.

Апеляційне провадження - це сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюється з метою перевірки законності й обґрунтованості актів господарського суду першої інстанції, що не набрали законної сили і повторного розгляду справи по суті.

На думку І.М. П'ятилєтова, апеляційне провадження характе­ризується такими рисами:

- порушується за скаргами осіб, які беруть участь у справі (ст. 91 ГПК України);

- апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість су­дових актів (ч. 2 ст. 101 ГПК України);

- апеляційний суд не пов'язаний доводами скарги і перевіряє законність і обґрунтованість судових актів у повному обсязі (ч. 2 ст. 101 ТПК України);

- апеляційний суд повторно розглядає справу по суті (ст. 99 ГПК України);

- перегляд за апеляційною скаргою здійснює апеляційний го­сподарський суд, повноваження якого поширюються на те­риторію знаходження відповідного місцевого суду (ст. 92 ГПК України).

Під правом апеляційного оскарження рішення господарського суду слід розуміти право на порушення діяльності з перевірки рішен­ня місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Об'єктами права оскарження є рішення та ухвали, у тому числі додаткові та окремі, місцевого господарського суду, які не набрали законної сили відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України. Згідно з ч. 1 ст. 106 ГПК України в апеляційному порядку можуть бути оскар­жені ухвали місцевого господарського суду у випадках, передбаче­них ГПК України та Законом України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом».

Сторони у справі можуть вільно розпоряджатися своїм правом на оскарження. Вони можуть реалізувати це право або не скористатися ним. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право згідно зі ст. 100 ГПК України відмовитися від неї.

 

69. Подання апеляційної скарги та її зміст.

Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься про­тягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а в разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішен­ня, оформленого відповідно до вимог статті 84 ГПК України. Відновлення порушеного строку подання апеляційної скарги (по­дання) можливе протягом трьох місяців із дня прийняття рішення місцевим господарським судом. У разі пропуску строку для подачі апеляційної скарги він може бути відновлений судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо причини пропуску бу­дуть визнані судом поважними. Клопотання про це розглядається на засіданні апеляційного господарського суду.

Апеляційна скарга може бути подана на рішення місцевого гос­подарського суду як у цілому, так і на його частину. При цьому суд не пов'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє рішен­ня місцевого господарського суду в повному обсязі. Нові вимоги, які не були поставлені в суді першої інстанції, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються. Передумовами реа­лізації права на апеляційне оскарження є віднесення суб'єктів оскарження до кола осіб, яким законом надане право подати апе­ляційну скаргу на рішення суду, а також наявність винесеного місцевим господарським судом рішення, що не набрало законної сили.

Апеляційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмо­вій формі і має містити:

- найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга (подання);

- найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

- вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу (подання), а та­кож підстави, з яких порушено питання про перегляд рі­шення, з посиланням на законодавство й матеріали, що є у справі або подані додатково;

- перелік документів, доданих до скарги (подання).
Частиною 2 ст. 94 ГПК України передбачено, що апеляційна

- скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представни­ком. До скарги додаються докази сплати державного мита і надси­лання копії скарги іншій стороні у справі.

Статтею 95 ГПК України встановлено, що особа, яка подає апе­ляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які в сторони відсутні. Прокурор, який вносить апеляційне подання, надсилає сторонам у справі його ко­пію й копії доданих до неї документів, які відсутні у справі.

Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції й особі, яка по­дала скаргу (подання). Слід звернути увагу на те, що надсилання відзиву на апеляційну скаргу є правом, а не обов'язком сторони й відсутність відзиву на апеляційну скаргу (подання) згідно з ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 97 апеляційна скарга (подання) не при­ймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом у таких випадках:

1. якщо апеляційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове станови­ще якої не зазначено;

2. якщо до скарги (подання) не додано доказів надсилання її копій іншій стороні (сторонам);

3. якщо до скарги не додано документів, що підтверджують спла­ту державного мита у встановлених порядку і розмірі;

4. якщо скаргу (подання) подано після закінчення строку, вста­новленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку;

4. якщо до винесення ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження, особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом.

 

70. Порядок розгляду апеляційної скарги.

Засідання суду апеляційної інстанції складається з трьох взаємопов'язаних частин: підготовчої, розгляду скарги (подання) по суті, винесення та оголошення постанови.

У призначений для розгляду час головуючий відкриває засідан­ня, оголошує склад суду, роз'яснює учасникам у справі їхні права та обов'язки, визначає порядок ведення засідання, з'ясовує, чи мають учасники процесу заяви, клопотання, відвід складу суду, експерта і перекладача, керує засіданням, сприяючи повному та всебічному з'ясуванню всіх обставин справи, забезпечує на засіданні належний порядок.

При розгляді справи в апеляційній інстанції господарський суд за наявними у справі та додатково наданими доказами розглядає справу по суті повторно. Суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення в повному обсязі, як у частині рішення, що оскаржується, так і в неоскаржуваній частині, незалежно від доводів, викладених у апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд пере­глядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що від нього не залежали. Додаткові докази, подані стороною в обґрунту­вання її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються й розгляда­ються апеляційним судом без обмежень, встановлених ст. 101 ГПК

України. Без обмежень також приймаються додаткові докази, ви­требувані апеляційною інстанцією відповідно до вимог ст. 38 ГПК України.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний госпо­дарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

В апеляційну інстанцію не приймаються і не розглядаються нові вимоги, які не були пред'явлені при розгляді справи в першій інстанції.

Повноваження апеляційної інстанції визначено ст. 103 ГПК України. Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеля­ційної скарги (подання) має право:

- залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

- скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

- скасувати рішення повністю або частково і припинити про­вадження у справі або залишити позов без розгляду повніс­тю або частково;

- змінити рішення.

Апеляційний суд залишає рішення без зміни, а скаргу (подан­ня) без задоволення, якщо внаслідок розгляду дійде висновку, що винесене місцевим господарським судом рішення відповідає вимо­гам законності та обґрунтованості, а мотиви скарги не містять да­них, які спростовують обставини, встановлені судом, і при вине­сенні рішення не порушено закону.

Апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду або змінює його рішення, якщо при розгляді було виявлено підстави для цього, передбачені ч. 1 ст. 104 ГПК України:

- неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріаль­ного чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття не­правильного рішення.

 

71. Постанова апеляційної інстанції.

Розгляд апеляційної скарги (подання) закінчується винесенням постанови апеляційної інстанції. Вона являє собою мотивований результат розгляду апеляційної скарги (подання).

При винесенні постанови суд зобов'язаний вирішити такі пи­тання: чи повною мірою суд першої інстанції дослідив обставини, що мають значення у справі; чи доказані обставини, які визнані судом встановленими; чи відповідають викладені в рішенні висновки суду обстави­нам справи; чи не порушені норми матеріального та процесуального пра­ва, чи правильно вони застосовані; чи є обґрунтованими доводи апеляційної скарги.

Частиною 1 ст. 105 ГПК України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) суд приймає постанову, а ч. 2 цієї статті встановлює, що в постанові мають бути зазначені:

- роз­глядав апеляційну скаргу, склад суду, номер справи й дата прийняття постанови;

- найменування сторін і найменування особи, яка подала скар­гу (подання);

- найменування місцевого господарського суду, рішення яко­го оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);

- стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;

- підстави, з якими порушено питання про перегляд рішен­ня;

- доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);

- обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, до­води, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших норматив­но-правових актів;

- у разі скасування або зміни рішення місцевого господарсь­кого суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не пого­дилася з висновками суду першої інстанції;

- висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (по­дання);

- новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни судового рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і надси­лається сторонам у п'ятиденний строк з дня її прийняття. Поста­нову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

 

72. Право касаційного оскарження.

Касаційне провадження є однією з гарантій винесення господар­ськими судами законних судових актів і являє собою самостійну стадію судового процесу. З одного боку, касаційне провадження в господарському процесі обмежується перевіркою дотримання норм матеріального й процесуального права судами нижчого рівня. З іншого боку, до повноважень господарського суду касаційної інстанції віднесене право змінювати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційної інстанції, а також відміняти їхнє рішення та приймати нове.

Касаційне провадження - це стадія господарського процесу, що передбачає перевірку господарським судом законності судових актів, які набрали законної сили.

Касаційне провадження характеризується такими рисами:

- порушується за скаргою осіб, що брали участь у справі. Згідно зі ст. 107 ГПК України мають право подавати касаційну

- участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їхніх прав та обов'язків, а касаційне подання - прокурор;

- об'єктами касаційного оскарження є судові акти, які набра­ли законної сили, у тому числі апеляційної інстанції;

- касаційний суд на відміну від апеляційного суду не переві­ряє обґрунтованість судових актів, а перевіряє їх законність;

- касаційний суд не зв'язаний межами скарги, а перевіряє за­конність судових актів у цілому;

- у касаційному порядку судові акти переглядаються Вищим господарським судом України. Згідно зі ст. 108 ГПК Украї­ни касаційною інстанцією є Вищий господарський суд Укра­їни, який переглядає за касаційною скаргою (поданням) рі­шення місцевого господарського суду та постанови апеля­ційного господарського суду.

Касаційне оскарження складається з таких стадій:

1. порушення касаційного провадження;

2. підготовка до розгляду касаційної скарги (подання);

3. судовий розгляд касаційної скарги (подання) і прийняття постанови.

Право на подання касаційної скарги або касаційного подання мають, відповідно, сторони й прокурор. Таке саме право мають і особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їхніх прав та обов'язків, у тому числі громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяль­ності. Право на касаційне оскарження виникає з дня набуття рі­шенням та постановою законної сили за наявності передбачених чинним законодавством передумов.

 

73. Подання касаційної скарги та її зміст.

Касаційна скарга (подання) додається (вноситься) до Вищого гос­подарського суду України через місцевий чи апеляційний господар­ський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Згідно зі ст. 107 ГПК України касаційна скарга (подання) може бути по­дана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного госпо­дарського суду законної сили.

Місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов'язаний надіслати скар­гу (Подання) разом зі справою до Вищого господарського суду Укра­їни у п'ятиденний строк із дня її надходження.

Зміст та форма касаційної скарги встановлені ст. 111 ГПК України. Касаційна скарга (подання) подається (вно­ситься) у письмовій формі і має містити:

- найменування касаційної інстанції;

- найменування місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;

- найменування особи, що подає скаргу (подання), та іншої сторони (сторін) у справі;

- вимоги особи, що подала скаргу (подання), із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм ма­теріального чи процесуального права; 5) перелік доданих до скарги (подання) документів.

Разом із тим ч.2ст. 111 ГПК України передбачає, що не допус­кається посилання в касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи.

Касаційна скарга (подання) підписується особою, яка подала скаргу, або її уповноваженим представником. До скарги додаються Докази сплати державного мита й надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Питання про прийняття або повернення касаційної скарги вирі­шується колегією суддів без повідомлення прокурора і сторін, що беруть участь у справі. За результатами вирішення відповідного пи­тання виноситься ухвала. У разі оскарження кількома особами у встановленому ГПК України порядку постанови апеляційного гос­подарського суду касаційною інстанцією приймаються до проваджен­ня всі скарги, які відповідають вимогам ГПК України, та розгляда­ються в одному касаційному провадженні. За кожною з них вино­ситься ухвала про прийняття до провадження або про її повернення

Особа, яка подала скаргу, надсилає іншій стороні у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які в цієї сторони відсутні. Прокурор, який вносить касаційне подання, надсилає сто­ронам у справі його копію й копії доданих до нього документів, які відсутні у справі.

Касаційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повер­тається судом, якщо:

- касаційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

- скаргу (подання) надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову;