Передумови виникнення соціологічної науки
Протягом багатьох сотень років люди, живучи у феодальному суспільстві, займалися тим самим видом діяльності (землеробством), працювали за допомогою знарядь праці, які майже не змінювалися, використовували ті самі технології, а тому життя багатьох поколінь людей практично нічим не відрізнялося від життя їхніх попередників. Однак, наприкінці XVIII ст., розвиток подій у Європі спонукав людей по-новому задуматися над сутністю суспільства. Коли із крахом феодалізму почався процес урбанізації, а нові форми управління почали приходити на зміну абсолютним монархіям, фундаментальні риси функціонування суспільств почали змінюватися.
Економічні передумови.
Важливим каталізатором появи нової науки про суспільство стали зміни в економічній сфері, зумовлені промисловою революцією. Промислова революція — це перехід від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики. Але технічні зміни були лише частиною значно ширшого спектра соціально-технічних нововведень. Разом з технікою приходив і новий соціально-економічний порядок.
Промислова революція почалася у Великобританії у 1760 р. і за кілька десятиліть (промисловий переворот в Англії завершився в 10—20-х рр. XIX ст.) економічне життя країни було змінено докорінно. Змінилися форми праці (все більше людей працювали в промисловості, і все менше — у сільському господарстві), змінилися доходи (більше людей отримували зарплатню і стали суб'єктами ринкових відносин, а не жили на самозабезпеченні за рахунок власного натурального господарства), стали іншими умови життя (спосіб життя у місті відрізнявся від сільського), релігія, освіта, форми правління. Після Великобританії, до кінця XIX ст., промислова революція відбулася у США, Франції, Німеччині, Японії. У XIX ст. промислова революція поширилася в усій Західній Європі й Америці. Капіталізм утвердився у багатьох країнах світу. Розвиток капіталістичного виробництва став поштовхом до вивчення багатьох соціальних питань. 3 одного боку, капіталістичні підприємці були зацікавлені у тому, щоб дізнатися як раціонально використати робочу силу, як правильно спланувати виробництво, виникла необхідність з'ясування платоспроможного попиту населення тощо. 3 іншого боку, різкі зміни у суспільному житті спричинили багато нових соціальних проблем: злидні, важкі умови праці, відсутність традиційного соціального контролю, самотність. Для вирішення цих проблем необхідно було об'єктивно дослідити суспільне життя.
Політичні передумови.
Унаслідок промислового перевороту загострилися класові суперечки між пролетаріатом і буржуазією, що призвело до ряду буржуазних революцій: нідерландської, англійської та ін. Особливе місце займає Велика французька революція 1789—1798 рр., яка стала символом політичних перетворень епохи. Вперше в історії був повністю зруйнований феодальний суспільний лад і зародився новий — ідеалом якого була загальна свобода і рівність. В історії людства вимога демократичних свобод була цілком новим явищем.
Змінилася форма організації суспільства: якщо в феодальному суспільстві організація людей забезпечувалася тиском на них з боку влади, то у новому капіталістичному суспільстві вільним і незалежним людям стали необхідними конкретні знання про суспільство, розуміння своїх інтересів, причин та обставин, які спонукають людей вдаватися до певних вчинків. Саме в умовах становлення громадянського суспільства виникає достатньо масова потреба в знанні, орієнтованому на опис реальних соціальних явищ і процесів. Громадянське суспільство — це змагання, компроміс диференційованих громадян. Відтак виникає необхідність розглядати суспільство не як однорідну масу, а враховувати його диференційованість, розмаїтість, багатоплановість. Соціологія і стала відповіддю на потребу громадянського суспільства, що переживало період свого становлення (така потреба відчувається зараз і в Україні), яка в силу своєї достовірності, доказовості, націленості на практичний результат е якісно новою формою соціального пізнання.
Наукові передумови.
Соціологія народжувалася як наука про суспільство і його перетворення, а відтак важливою передумовою виникнення став розвиток науково-теоретичних знань. У XVII—XVIII ст. видатні вчення філософів Нового часу: Рене Декарт, Венедикт Спіноза, Френсіс Бекон, Томас Гоббс та інші задають нову спрямованість пізнавальній орієнтації епохи: опору на досвід, дослід, логіку і розум.
Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в країнах Західної Європи бурхливо розвиваються природничі науки. Їх прогрес був обумовлений стрімким розвитком капіталістичного виробництва. Наприклад, відкриття закону збереження і перетворення енергії і виникнення термодинаміки (Ніколя Карно у 1824 р.) було обумовлене технічною необхідністю, практичною зацікавленістю у раціональному використанні сили пари і підвищення коефіцієнта корисної дії парової машини.
До початку XIX ст. природничі науки, передусім, фізика та хімія, виробили ряд вимог і процедур, що забезпечували достовірність знання. Достовірність не вірогідну, а доведену експериментально, на практиці.
Не випадково, задовго до виникнення наукової соціології, вчені-природознавці (наприклад, П'єр Лаплас (1749—1827), Антуан Лавуазьє (1743—1794) та інші) почали застосовувати практичні методи досліджень, апробовані у природничих науках, для аналізу соціальних явищ. Навіть побутував термін "соціальна фізика".
| 2. Місце соціології у системі суспільствознавства Протягом тривалого часу самостійне місце соціології серед інших наук піддавалося серйозним сумнівам. Деякі вчені вважали, що — соціологія це звичайна сума досягнень інших (конкретних) наук, які нагромаджують свій матеріал за допомогою спостереження за фактами реального життя. Однак сьогодні вже визнано, що соціологія є окремою наукою, яка займає особливе місце в системі суспільних наук. Соціологія є наукою-генералі-затором, що досліджує суспільство в цілому, а також людину як істоту соціальну. Вона співпрацює з іншими сферами наукових знань про людину і суспільство, опираючись на досягнення статистики, демографії, психології, політології, економіки, права тощо. Разом з тим, у системі суспільних наук є ряд дисциплін, зв'язок соціології з якими є особливо тісний і взаємно необхідний. Розглянемо як відбувається взаємодія соціології з певними науками й у чому полягає їхня відмінність. Соціальна філософія — це розділ філософії, предметом дослідження якого є осмислення якісної своєрідності суспільства у його відмінності від природи. Ця наука аналізує такі проблеми, як сенс і цілі існування суспільства, походження і становлення суспільства, його перспективи, напрям розвитку тощо. Вона досліджує суспільне життя, передусім, з точки зору вирішення світоглядних проблем. Соціологія виникла із соціальної філософії, однак, на відміну від соціальної філософії, вона розглядає суспільство, соціальне життя не як загальне, абстрактне поняття, а як реальність. Вона намагається оперувати такими поняттями, які піддаються більш-менш однозначній інтерпретації. Якщо для філософа, наприклад, культура — це творіння людського духу, то для соціолога — система регуляторів соціальних зв'язків і норм поведінки. Філософія вивчає суспільство абстрактно, спекулятивно (від англ. — роздумувати, робити припущення), а соціологія — шляхом аналізу емпіричних фактів і наукових узагальнень. Відомий російський соціолог Володимир Ядов зазначав: "Основні поняття макросоціологічної теорії, на відміну від філософських категорій, — не матерія і свідомість, а соціальна структура і соціальні інститути, культура, соціальна організація; не людина, а особистість як соціальний тип і процеси соціалізації індивідів; не соціальні відносини в їх сутнісній глибинній основі, а швидше соціальна взаємодія і соціальні взаємозв'язки". Спільним для соціології і соціальної філософії є те, що обидві науки розглядають суспільство в цілому, в його системності, як певне інтегральне утворення, що не зводиться до звичайної суми одиниць, з яких воно складається. Однак, якщо для філософії ціллю виступає вироблення світогляду, процес формування, утвердження чи знецінення якого може тривати впродовж цілої епохи, то для соціології — отримання достовірної, об'єктивної картини сучасного світу і вирішення конкретних суспільних проблем свого часу. Історія. Соціологія та історія мають спільний об'єкт дослідження — суспільство, що вивчається у процесі його розвитку. Як відомо, норми поведінки, цінності, культура передаються з покоління в покоління. Дуже важливо виявити цю еволюцію, і це є частиною загальних інтересів історії і соціології. Відмінність цих наук у тому, що історія намагається реконструювати минулу діяльність людей. Вона не здатна пояснити сьогодення, а тим більше — прогнозувати майбутнє. Сучасність завжди відрізняється від минулого, тому що вона є творенням нового. Завдання соціолога — "схопити", зафіксувати це нове на рівні соціально типового. Політологія. Соціологія і політологія відрізняються тим, що політологія вивчає політичні процеси, політичні відносини, політичні цінності, політичну систему, політичну культуру, тобто все, що стосується політичної сфери життя суспільства. Соціологія ж, досліджуючи людей і спільноти як суб'єкти, має справу з громадянським суспільством, що функціонує поряд з державою і стає самостійною сутністю на певному етапі розвитку людської цивілізації. Політологія також вивчає громадянське суспільство. Але, якщо соціологія аналізує громадянське суспільство з позиції його соціальної структури, соціального статусу особистості, націй, класів та інших соціальних груп, їх взаємодії, то політологію у цьому випадку цікавлять, передусім, права й обов'язки громадянина, структура політичної системи, політичні стосунки, місце, роль і функції існуючих політичних інститутів та організацій. Уся увага політологічної науки фактично зосереджена на аналізі проблем влади. Соціологія ж намагається розкрити закономірності політичного життя, щоб на основі цього оптимізувати політичні структури, органи влади тощо. А це можливе тільки за умови вивчення суспільства в цілому, як соціальної системи, що і є у центрі уваги соціології. Психологія. Від психології соціологія відрізняється ТИМ, що зосереджується на вивченні не індивідуальних, а типових проявів соціальної поведінки і взаємодії. Ще однією суттєвою відмінністю є та, що у соціолога викликає інтерес, насамперед, раціональна складова особистості, тобто соціологія не вивчає підсвідомого, ірраціонального, що є, серед іншого, предметом зацікавлення психології. Соціологія бере від психології теорію мотивації поведінки, особистісних і масових дій, що виступає необхідною складовою дослідження поведінки особистості в колективі та суспільстві. Але для психології пріоритетом є вивчення індивідуального "Я", а для соціології — проблеми міжособистісної взаємодії "Ми". Соціологія вивчає особистість як суб'єкт і об'єкт соціальних зв'язків, взаємодій та відносин; особистісні ціннісні орієнтації вона розглядає із соціальних позицій, рольових очікувань тощо. |
| 3. Об'єкт і предмет соціології Як і будь-яка наука, соціологія неможлива без об'єкта і предмета свого вивчення. Об'єктом науки є вибраний, вмотивовано обмежений елемент реальності, який вирізняється у навколишньому середовищі. Інакше кажучи, — це елемент навколишньої дійсності, на який спрямований дослідницький пошук. Природа, тваринний і рослинний світ, людина, суспільство, культура — все це об'єкти відразу багатьох наук. Так, тваринний світ може бути об'єктом вивчення біології, зоології, зоопсихології, палеонтології тощо. Людина, суспільство, культура, етнос та інші об'єкти вивчаються не тільки соціологією, але й такими науковими дисциплінами, як історія, психологія, етнографія, культурологія та ін. Об'єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Для соціології немає спеціально відведеної сфери соціальних явищ (як культура чи психологія), вона не вивчає які-небудь специфічні, характерні тільки для конкретної сфери суспільного життя явища. Загалом, об'єктом соціології є: суспільство (глобальне світове співтовариство, національне співтовариство); соціальні спільноти — сукупності індивідів, що реально існують, характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи тощо); людина як творець соціальних спільнот і суб'єкт соціальних процесів; соціальні інститути — сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. У кожному конкретному випадку об'єктом дослідження соціології виступає проблемна ситуація, сфокусована на конкретному соціальному явищі, процесі, сфері соціального життя. Скажімо, як об'єкт соціологічного дослідження можуть бути виборці певного округу, колектив певної організації, сім'я чи потенційні покупці певного товару, чи взаємини між політичними партіями тощо. Предметом кожної науки є логічно взаємопов'язана і несуперечлива система фундаментальних понять, які описують ту частину об'єктивної реальності, на яку націлені методи вивчення цієї науки. Наприклад, фізики, описуючи матеріальний світ, використовують поняття електричного поля, гравітації, енергії, сили тощо; хіміки — послуговуються такими поняттями, як: розчин, кислота, луг, валентність та багатьма іншими. Ці поняття описують відповідний предмет — фізики чи хімії. Предмет дослідження формулює дослідник, тобто він (предмет) повністю залежить від самого знання і є його частиною. Визначаючи предмет дослідження, ми абстрактно виділяємо певні сторони об'єкта і намагаємося вивчити їх, враховуючи або не враховуючи вплив інших, не виділених нами сторін. Кожному об'єкту дослідження може відповідати декілька предметів дослідження. Наприклад, людина як об'єкт існуючої незалежно від нас дійсності може зацікавити анатома з точки зору своєї будови: система кровообігу, скелет, м'язи тощо; лікаря — як організм, складна система, яку належить лікувати, підтримувати в рівновазі ії фізичний та психічний стани; психолог, письменник, філософ можуть зацікавитися ще іншими аспектами життя і діяльності людини. Предмет соціології — це сукупність основних теоретичних понять, за допомогою яких вчені описують реальні факти, пояснюють і практично вирішують соціальні проблеми. Серед основних понять соціології можна виділити такі як: статус, роль, соціальна структура, соціальна група, соціальна взаємодія, соціалізація та ін. Відтак соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину — творця цих соціальних спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку. Оскільки в соціології існує багато шкіл і напрямів, кожен із відомих вчених-соціологів по-своєму трактує предмет соціології, тому однозначно сформулювати його визначення складно. Класик соціологічної науки німецький вчений Макс Вебер вважає, що соціологія — це наука про соціальну поведінку, яку соціологія прагне зрозуміти і пояснити. Соціальна поведінка, за Вебером, — це певний вчинок людини, який він співвідносить з поведінкою (або вчинками) інших людей. Сучасний американський соціолог Нейл Смелзер зазначає, що соціологія — це один із способів вивчення людей. Він вважає, що соціологи прагнуть з'ясувати: чому люди поводять себе певним чином, мають певну віру, одружуються, навчаються, голосують тощо, а також, що відбувається з людьми під час того, як вони взаємодіють один з одним. Тому Смелзер вважає, що завдання соціології — "наукове вивчення суспільства і соціальних відносин". Він виділив два напрямки — мікросоціологію і макросоціологію. Дослідник-мікросоціолог фокусує свою увагу на індивідах, їх поведінці, мотивах і тих сенсах, які люди вкладають у взаємодію. Представники цього напрямку вважають, що соціальні явища можна зрозуміти тільки після проведення аналізу тих аспектів, які люди надають тим явищам, що виникають при їхній взаємодії. Макросоціологія описує глобальні закономірності розвитку суспільства, взаємодію основних елементів суспільної системи. |
| 4. Структура соціології У процесі розвитку соціологічної науки вчені-соціологи опинилися у парадоксальній ситуації. Суспільство неможливо вивчати тільки емпіричними методами, оскільки неможливо вивчити й узагальнити всі соціальні події і факти — їх надто багато, щоб можна було їх осягнути. Отже, потрібно було вибирати: або зберегти предмет вивчення (тобто вивчати суспільство як систему), або зробити акцент на вивченні конкретних соціальних подій і фактів. У результаті в соціології виділилося два напрямки: прикладна соціологія вивчає конкретні соціальні події і факти (за допомогою соціологічних опитувань, анкетування та ін.); теоретична соціологія — виробляє соціологічні теорії про становлення і діяльність соціальних спільнот, механізми їх життєдіяльності і функціонування, базуючись на філософських аспектах. Власне вона є навчальною дисципліною, яку вивчають студенти ВНЗ. У межах теоретичної соціології вирізняють загальну соціологічну теорію, спеціальні соціологічні теорії та галузеві соціологічні теорії. Загальна соціологічна теорія досліджує суспільство в цілому, основні закони його розвитку і функціонування. Вона дозволяє спів ставити окремі соціальні явища і процеси з соціальним цілим, унаслідок чого з'являється можливість науково пояснити їх, розглянути їх походження, структуру і функції. Теоретична соціологія також виробляє основний понятійний апарат, необхідний для вивчення суспільства, У межах загальної соціологічної теорії виділяють декілька головних напрямів: Теорія соціальних структур вивчає складові елементи й основи будови різних груп і спільнот. Теорія соціального розвитку (теорія змін) включає теорії соціального прогресу і регресу. Теорія соціальної поведінки індивідів вивчає залежність між соціальною ситуацією і реакцією індивіда на неї, стереотипи поведінки людей. Теорія поведінки спільнот з'ясовує загальні закономірності поведінки великих мас людей (натовпів) у кризові періоди. Порівняно із загальною соціологічною теорією, спеціальні та галузеві соціологічні теорії мають вужчі сфери застосування. Вони вивчають певні, відносно автономні, сфери суспільного життя, закономірності і тенденції їх розвитку, механізми дії. Спеціальні соціологічні теорії досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної. До спеціальних соціологічних теорій належать: соціологія особистості, соціологія сім'ї, соціологія молоді, соціологія міста чи села, соціального стану чи класу, соціологія нації тощо. Галузеві соціологічні теорії вивчають механізми життєдіяльності та функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя, а також процеси соціалізації особистості. Серед галузевих соціологічних теорій можна виділити соціологію культури, політики, вільного часу, праці й управління, освіти, девіантної поведінки, права, громадської думки, електоральної поведінки та ін. 5. Методи соціології Дослідницька діяльність є неможливою без використання певних методів. Метод (з гр. — "шлях до чого-небудь", у ширшому розумінні — шлях, спосіб дослідження) — це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об'єкта. Методи — це правила, за допомогою яких здійснюється дослідницька діяльність, вони мають бути стандартними й однозначними; якщо немає стандартизації й однозначності — немає правил, а немає правил — немає методу; немає методу — немає логіки. У соціологічних дослідженнях розрізняють методи теоретичні й емпіричні (практичні). 1. Теоретичні методи. їх ще називають загальнонауковими, оскільки ними послуговуються усі без винятку наукові дисципліни: хімія, математика, фізика, астрономія, історія та ін. Вони включають у себе основні процедури логіки, вимоги до обґрунтування знання, правила виведення висновків тощо. До теоретичних методів належать: Абстрагування — сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного. Цей метод включає три способи застосування: абстрагування за допомогою відволікання (розгляд окремих рис або властивостей об'єкта без зв'язку з іншими й об'єктом в цілому); абстрагування за допомогою ототожнення (вивчення об'єкта на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним його спрощенням і узагальненням); абстрагування за допомогою ідеалізації (розумове конструювання ідеальних об'єктів). Системно-структурний метод — розглядає об'єкт пізнання як систему, що складається ві структурних елементів з визначеними функціями. Кожне соціальне явище є складною системою, яка, одночасно, є структурним елементом іншої, ширшої системи і складається з елементів, які, в свою чергу, є системами з іншими структурними елементами. Порівняльний (компаративний) метод — це встановлення подібності та відмінності, що ґрунтується на підставі спів падання чи не спів падання певних ознак об'єктів. Типологічний метод — групує факти у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак. 2. Емпіричні методи (практичні). Саме ці методи складають науковий апарат для вивчення конкретних соціальних подій і фактів. При зборі первинних даних використовують чотири основних методи, кожен з яких має по два основних різновиди: опитування (анкетування та інтерв'ювання), аналіз документів (якісний і кількісний (контент-аналіз), спостереження (невключене і включене), експеримент (природній і штучний). Охарактеризуємо емпіричні методи трохи детальніше. |
Опитування.
Анкетування.
Анкета (з фр.— розслідування) — упорядкований за змістом і формою набір питань та висловлювань, що вміщені на одному чи кількох аркушах паперу. Анкетою не можна назвати будь-який перелік запитань. Так, запитання журналіста не вважаються анкетою, попри те, що вони є і послідовні, і логічні. Анкета повинна бути адресована багатьом людям (респондентам). Логіка побудови питань в анкеті відповідає цілям дослідження і спрямована на отримання тільки такої інформації, яка дає можливість перевірити певні гіпотези.
Анкетування буває суцільним (наприклад, перепис населення — треба відзначити, що це дуже витратний захід) і вибірковим. Вибірка має максимально точно відображати всі основні параметри тієї соціальної групи, яку вивчають науковці. Наприклад, Інститут Геллапа у США регулярно опитує і,6—2 тис. осіб, отримуючи досить достовірні дані про все населення країни — 240 млн. американців. Ці і,5—2 тис. респондентів обирають таким чином, щоб вони якомога точніше у пропорційному відношенні відображали населення країни. Тобто, якщо в країні 60 % становлять жінки і 60 % — чоловіки, з них, скажімо 30 % пенсіонери, а і6% — мешканці сіл, то вибірка повинна максимально точно відповідати цим даним. І, чим більше вибірка відповідатиме структурі досліджуваної групи, тим точнішою, або, інакше кажучи, репрезентативнішою вона буде.
Про значення репрезентативності вибірки свідчить такий приклад, який уже став хрестоматійним. Перед президентськими виборами 1931 р. американський літературний журнал провів опитування, щоб з'ясувати, хто із кандидатів переможе на президентських виборах — Рузвельт чи Лендон. Журнал розіслав 10 млн. анкет. При цьому адреси були взяті із телефонних книг. Але організатори анкетування не врахували, що наявність у людини телефону передбачає приналежність її до певного соціального прошарку домовласників. А це породжує певний тип соціальних очікувань. У результаті, здійснивши величезну роботу (розсилання й опрацювання анкет), витративши великі кошти, журнал помилився, передбачивши перемогу Лендона. А нікому на той час ще не відомий Джордж Геллап, на підставі опитування тільки З тис. осіб, передбачив правильний результат виборів з точністю до 3,5 %.
Інтерв'ювання.
Якщо анкету респондент заповнює самостійно, то в інтерв'ю запитання йому зачитує підготовлений спеціаліст. Інтерв'ю буває стандартизованим, коли формулювання питань і їхній порядок є фіксованими, а інтерв'юер не має права їх змінювати (наприклад, телефонне інтерв'ю), а також не стандартизованим, яке схоже на журналістське. Результати не стандартизованого опитування практично не піддаються стандартизованому опрацюванню, його мета — отримати в експертів інформацію про невідоме явище, поглиблено вивчити проблему, з'ясувати подробиці, які неможливо виявити шляхом стандартизованого інтерв'ю.
Аналіз документів.
Документом у соціології називають будь-яку інформацію, зафіксовану в друкованому чи рукописному варіанті, магнітній стрічці, фото- чи кіноплівці, картині, рисунку тощо. Таким чином, тут поняття "документ" є помітно ширшим, ніж, скажімо, у юриспруденції чи практиці державного управління. Розрізняють якісний і кількісний аналіз документів.
Якісний — тлумачення документів, їх всебічна інтерпретація шляхом з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту.
Кількісний (контент-аналіз) — формалізований метод інтерпретації текстів. Його використовують для вивчення масивів однорідних документів (газети, телебачення, радіо, анкети, платформ політичних і громадських організацій). При застосуванні цього методу, спершу обирають певну смислову одиницю — символ, термін чи поняття, позначені словом чи словосполукою — і підраховують у якому контексті (позитивному, негативному чи нейтральному), і як часто вона вживається в аналізованому документі. Наприклад, американський соціолог Гарольд Лассуел під час Другої світової війни, використовуючи такий метод довів, що газета "Істинний американець" є профашистськи тенденційною.
Спостереження. Включене спостереження — коли спостерігач безпосередньо присутній у групі, за якою він спостерігає (У групі страйкарів чи пікетувальників, або у будь-якій іншій соціальній групі). Так, наприклад, один із співробітників Інституту філософії СРСР, свого часу з метою глибшого вивчення ціннісних орієнтацій та ідеалів робітників, влаштувався на завод і пропрацював там більше ніж півроку. Відомі навіть приклади, коли соціологи "включалися" у середовище наркоманів, робітників-нелегалів з метою глибшого їх вивчення.
Невключене спостереження — коли спостерігач безпосередньо не присутній у групі, за якою він спостерігає.
Перевагою методу спостереження (включеного і невключеного) є безпосередність вражень дослідника, активне продукування гіпотез у процесі спостереження. Недоліком методу спостереження варто вважати неможливість гарантувати репрезентативність даних, у зв'язку з тим, що неможливо охопити спостереженням велику кількість явищ, як і через значну ймовірність помилок при інтерпретації подій. Тому цей метод доцільно застосовувати переважно у поєднанні з іншими методами збору інформації.
Експеримент.
Його застосування в соціології є досить обмеженим. Серед багатьох вчених побутує думка про неможливість застосування експериментальних методів при аналізі соціальної проблематики. Однак науці відомі соціальні експерименти Роберта Оуена, Фредеріка Тейлора чи Елтона Мейо, які намагалися створити для певних груп особливі умови життя чи праці, відмінні від загальноприйнятих, і перевірити таким чином як це відобразиться на ефективності їхньої праці, або, у випадку Роберта Оуена, навіть як це вплине на саму сутність людини: чи зробить її красивішою, розумнішою, добрішою тощо. Зрештою, існують експерименти, які створило саме життя: соціальні революції, реформи, експерименти в межах різних соціальних груп і царин суспільного життя — педагогіки, економіки, права та ін.
Серед соціальних експериментів розрізняють природні і штучні. Природні — ті, що виникають не заплановано, стихійно. Наприклад, існує гіпотеза про те, що зі скасуванням колгоспів в українському селі відбудеться перехід до фермерського типу господарювання. Процес ліквідації колгоспів у багатьох областях нашої країни вже завершено. Чи закінчиться експеримент щодо скасування колгоспної системи успіхом та розвитком сільського господарства (а ця акція є фактично масштабним соціальним експериментом), ми дізнаємося вже в найближчі роки.
Штучні експерименти охоплюють значно менші масштаби. Як правило, їх застосовують у малій групі, або в обмеженому регіоні, а їх перебіг є контрольованим. Один із варіантів: створюють дві групи — експериментальну та контрольну. У першій запроваджують певні зміни, а у другій — залишають все по-старому. Контрольна група стає еталоном для порівняння.
Функції соціології
Функція (з лат. — виконання, відповідність, здійснення, відображення) — обов'язок, значення, призначення, роль. Зв'язки соціології з життям суспільства, її соціальна роль визначається, насамперед, тими функціями, які вона виконує.
У соціологічній літературі використовують різні критерії і способи класифікації функцій соціології. Наприклад, А. Здравомислов вважає, що соціологія виконує 4 найважливіших функції: теоретичну, ідеологічну, критичну й інструментальну. Н. Черниш також виділяє 4 основних функції: теоретико-пізнавальна, описово-інформаційна, функція соціального планування та прогностична. В. Городяненко виділяє 7 основних функцій соціології: дві гносеологічних — теоретико-пізнавальна і світоглядно-ідеологічна; і 6 соціальних: практико-перетворювальна, прогностична, організаційно-технологічна, критична, гуманістична та функція соціального планування. На думку Ж. Тощенка, соціологія як суспільна наука виконує теоретико-пізнавальну й управлінську функції, які, у свою чергу, можуть утворювати похідні функції, залежні від перших двох: світоглядну, просвітницьку, прогностичну, профілактичну, практичну та ін. Е. Тадевосян, підкреслюючи, що соціологія виконує різноманітні функції, вважає, що всіх їх можна розділити на три основні: теоретико-пізнавальна, практично-політична та ідейно-виховна. При цьому це розмежування не має бути надміру жорстким, а також не повинне виключати взаємозв'язок і взаємовплив зазначених функцій.
Отже, соціологія як наука має багатоаспектне, багатоцільове призначення і виконує різноманітні функції, а звернення до тих чи інших функцій — це вибір кожного дослідника. Пропонуємо розглянути детальніше такі функції: теоретико-пізнавальну, описово-інформаційну, прогностичну та функцію соціального планування і соціальної технології.
Теоретико-пізнавальна функція покликана забезпечувати появу нового знання про всі сфери суспільного життя, узагальнення суспільних явищ та процесів. Суть теоретико-пізнавальної функції полягає у формулюванні проблем соціальної реальності, розробці гіпотез, визначенні шляхів, методів та інструментарію соціологічного дослідження. Вона націлена на "виробництво" нових соціологічних знань.
Описово-інформаційна функція полягає у систематичному описуванні та нагромадженні матеріалу у вигляді різноманітних наукових звітів, статей, книг. Вони відображають справжню картину того соціального об'єкта, який вивчається дослідниками і на основі зібраних матеріалів робляться практичні висновки, приймаються управлінські рішення тощо.
Прогностична функція. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко або довготермінового прогнозу розвитку досліджуваного об'єкта. Завдяки прогностичній функції соціології можлива свідома перебудова й удосконалення життя суспільства. Вироблення прогнозів відіграє важливе значення для всіх соціальних явищ, оскільки вони не лише вказують на необхідність певних змін, але й демонструють реальні можливості здійснення цих змін; виробляються практичні рекомендації і пропозиції щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами. Прогноз є також потужним навчальним і програмуючим інструментом. Застосовуючи прогнози для попередньої "репетиції майбутнього", розпізнаючи попереджувальні знаки і драматичні події, які розгортаються після цього, люди можуть уникнути несподіванок, пристосуватися і діяти достатньо ефективно.
Функція соціального планування і соціальної технології призначена для визначення оптимального шляху вирішення соціальних проблем, методів і прийомів процедури управлінських рішень.
Завдання
Дати письмово відповіді на поставлені запитання.
1. Назвіть передумови і причини виникнення соціології.
2. Дайте визначення об'єкта і предмета соціології.
3. Чим відрізняється соціологічна проблема від соціальної проблеми?
4. У чому полягає специфіка соціологічного підходу до вивчення соціальних явищ?
5. Що таке "метод" і "методологія дослідження"?