VII. Психологія особистісного розвитку в юнацькому віці. Старшокласники активно засвоюють дані положення, вивчаючи різ­номанітні предмети, беручи участь у диспутах



 


Старшокласники активно засвоюють дані положення, вивчаючи різ­номанітні предмети, беручи участь у диспутах.

Якщо у людини немає сенсу в житті, наявність якого зробило б її щас­ливою, вона намагається здобути відчуття щастя, насолоди, відкидаючи необхідність сенсу життя, і робить страшну помилку. Чим сильніше лю­дина відчуває потяг до насолоди, тим швидше вона від неї тікає. В нормі насолода ніколи не являється метою людських прагнень. Вона є побічним ефектом досягнення мети-цінності. Якщо людина робить щастя предметом своїх прагнень, вона втрачає з поля зору причини для щастя, і щастя зникає. Говорячи про самознищення, яке сховане в прагненнях до насолоди, щас­тя, згадується історія про те, як Господь запропонував Соломону загадати бажання. Трохи подумавши, Соломон сказав, що хоче стати мудрим суд­дею свого народу. Тоді Господь сказав: „Добре, Соломон, я виконаю твоє бажання і зроблю тебе наймудрішим за усіх людей, що колись жили на землі. Оскільки ти не думав про довге життя, здоров'я, багатство та владу, я дарую тобі їх на додаток до того, що ти попросив, і зроблю тебе не тільки наймудрішим, але й наймогутнішим за усіх царів". Таким чином, Соломон отримав ті дари, які він не намагався отримати спеціально. Тобто, втілюю­чи смисл свого життя, людина реалізує сама себе, стає зрілою. Смисли не можуть даватися готовими, вони повинні знаходитися старшокласниками в результаті власних пошуків. Справді, жити легше, коли нічого не треба обирати й додумувати самому, коли тебе заздалегідь навчено до чого праг­нути, що й як робити. От тільки людина, разом з тягарем свободи вибору, втрачає радість власного існування. Більше того: який власний сенс може бути в житті, коли воно - лише такий-от відробіток чиїхось задумів.

Сенс життя як найбільш узагальнений регулятор життя людини мо­же існувати у двох формах: як свідоме уявлення людини щодо головних цілей та цінностей її існування і як реальна спрямованість її життя на реалізацію певних цілей та цінностей. Сенс життя так чи інакше прита­манний людині зовсім не обов'язково як розгорнута „філософія життя", а здебільшого як віра у певні цінності, що утворюють стрижень особис­тості і не дозволяють життю людини розпастися на непов'язані між со­бою етапи існування. Хоча сенс життя і осмислює людські справи, і може надихати людину на істинно великі справи, але, навпаки, жодна справа не може осмислити сама по собі людського життя. Тож доктор Фауст у геттівському „Фаусті", котрий вважав, що спочатку була Дія (а не смисл, не слово, не логос), недарма підписав угоду з чортом.

Людина, відокремлена від світу у своєму егоїстичному „Я", керуючись мотивацією „загарбати і з собою прагне взяти їх у домовину" (Т.Г. Шев­ченко), зі смертю справді перестає існувати, і її післясмертне буття обме­жене цією домовиною. Людина, поєднана зі світом багатьма зримими та незримими зв'язками, не може зникнути безслідно. Якщо я був добрий


- то світ, хоч трохи, але став добріший, якщо я був розумний - то й світ, хоч трохи, але порозумнішав, якщо я був мужній, то й світ, хоч трохи, але змужнів. Мої розум, доброта, відчуття прекрасного можуть втілюватися в результатах праці, творах мистецтва, впливах на інших людей. Лише таким чином людина має шанс увічнити своє скороминуче перебування у цьому світі, залишаючи йому в дарунок свою безсмертну особистість. І серед великої кількості видів діяльності, які здатні втілити найкращі здо­бутки життя людини, немає професії, яка б здавалася мені більш прива­бливою, ніж діяльність педагога. Він, піднявшись високо над повсякден­ним та розглядаючи все з гуманної точки зору, сприяє втіленню у життя вічних ідеалів добра та справедливості.

Питання про сенс життя зароджується спочатку у вигляді неясної мрії, а потім виростає в уявлення про певну життєву перспективу, май­бутнє самовизначення, життєвий ідеал тощо. Смисло-життєві роздуми в юнацькому віці спрямовані у майбутнє, на пізнання свого життєвого при­значення, а відповідь на це питання звичайно розгортається у системі конкретних життєвих планів, які старшокласник має намір реалізувати. У цьому віці питання про смисл життя (для чого?) не відділяється від уявлень про життєві цілі (що робити?).

Розгляд потреби сенсу життя - актуальна і суто психологічна проб­лема для раннього юнацького віку, коли саме життя потребує від юнаків та дівчат здійснювати пошук сенсу свого життя.

Філософсько-психологічні уявлення про роль молоді в суспільних пе­ретвореннях, в основному соціального характеру, почали певною мірою складатися ще в античну епоху. Починаючи з XIX століття до сьогод­нішнього дня в цьому процесі відбулися глибокі якісні зміни. Потреба сучасного суспільства в ґрунтовному аналізі тих проблем, які стоять сьо­годні перед молодою людиною та шляхів їх вирішення, зокрема в контек­сті формування її духовності й розвитку самосвідомості, стає нагальною метою і завданням сучасної науки як у філософсько-теоретичному, так і прикладному психологічному аспекті.