ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРНОГО ПРОЦЕСУ СКІФСЬКОГО ПЕРІОДУ
Історія традиційно називає скіфів вершниками. У скіфський період (VIII—II ст. до н. е.) відбувається соціальна диференціація, виникає верства власників, які володіють великою кількістю худоби і протистоять залежним від них хліборобам. У могилі, що розкопана поблизу Майкопа, знайдено предмети, виготовлені із золота, срібла, міді, оздоблені зображеннями звірів і навіть ландшафтом Кавказьких гір, що свідчить про істотне соціальне і майнове розшарування суспільства.
Українська мова зберегла сліди тієї архаїчної спільності: подвійне значення слова "товар" — худоба і крам.
Коли товару багато, постає потреба охороняти його, а також потреба в окремій соціальній верстві — воїнах. Цю роль виконували як члени роду. так і найманці-воїни. Коли в суспільстві створюється така інституція, вона вимагає у свого господаря права на військові походи до сусідів з метою або пограбування, або розширення території. Особливо популярним було друге, оскільки збільшення поголів'я худоби потребувало великих пасовиськ. Отже, ареал впливу скіфів набагато розширюється. Це була могутня "варварська" імперія вершників із центром в Україні і з безмежною територією, про що свідчать скарби Чортомлика, золото Куль-Оби та ін. Могили скіфів знайдено на Обі, Полтавщині, Київщині, Поділлі, Херсонщині та в інших місцях.
Скіфи-вершники були справними воїнами, їхні стосунки з сусідами не завжди були дружніми. Могутність скіфської держави підірвали перси. Похід Дарія знесилив скіфство; було знищено Шарпино, Вільське та інші поселення і зимівники. А довершили розгром імперії цар Антей і македонський цар Філіпп, батько славнозвісного Александра Македонського.
Для культури скіфського періоду характерна міфотворчість, хоча її ми спостерігаємо і в раніші часи. Так, найвідомішим завдяки Геродоту є такий міф про походження слов'ян: "На березі Бористена від скіфських богів Папая і Апи — доньки Бористена — народився перший скіф Таргітай (або Таргітаон). Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Арпоксая і Колаксая. Папай подарував їм (злетіли з неба) золоті: плуг, ярмо, топірець і чашу. Підійшов до золота старший — воно загорілося, середульший — так само, лише молодший зумів узяти ті речі і тому став за головного царя над скіфами".
Ця та інші міфологічні конструкції скіфської доби формулюють триєдність (верх, середина, низ), або тріаду: верхній світ, світ людей, нижній світ (потойбічний), або небо, гора, вода, або царі (воїни), жреці, землероби (дивись найвизначнішу пам'ятку скіфської доби — золоту пектораль). Самобутній прояв скіфської культури — звіриний стиль в образотворчому мистецтві. Як стверджують деякі вчені, скіфське мистецтво є сукупністю текстів, закодованих у зображенні. Спроби їх дешифрування Д. Мачинським, С. Безсоновою, Б. Мозолевським та іншими дають підстави на правомірність такого гіпотетичного припущення. Дехто стверджує, що це релігійне мистецтво, хоча така версія викликає сумнів. Напевно можна говорити лише про міфологічний зміст творів скіфської культури.
Існують версії, що мистецькі твори як у звіриному, так і у фігуративному стилі виконувались іноземними майстрами, зокрема грецькими. За стильовими ознаками вони схожі, але за змістом і сюжетом це суто скіфське явище. Напевно, крім естетичних функцій ці вироби були водночас тотемами, оберегами для їхніх власників.
Окремі сюжети дають підставу стверджувати про взаємозв'язки скіфів із Середземномор'ям та Іраном. Так, зображення старосхідного божества на бронзовій обоймі, знайденій поблизу хутора "Красное знамя" на Ставропіллі, нагадує Іштар, а також Кентавра, який несе на плечі дерево з прив'язаною тушею оленя. Для Греції таке трактування не характерне. Вірогідно, майстер виконував місцеве замовлення.
Мистецтво скіфського періоду пропонує свій спосіб осмислення світу і є досить універсальним для культури, яка базується на міфологічному мисленні. Це явище можна охарактеризувати так: його викликала соціальна еволюція, що потребувала своєї системи знаків для вираження міфологічної картини світу. Не маючи раніше зображального еквівалента, вона позичила його в сусідів, але трансформувала по-своєму. Цей симбіоз дав своєрідне явище в культурному надбанні європейських народів — скіфський звіриний стиль.