Системний аналіз політичного життя
Тема 5. Політична система суспільства
Системний аналіз політичного життя.
Структура політичної системи.
Функції політичної системи
Типологія політичних систем
Реферати
1. Основні принципи системного аналізу
http://social-science.com.ua/article/41
2. Політична система як об’єкт наукового вивчення
http://npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/ispu_ksue_Kurgan/60.html
3.Девід Істон про категорії системного аналізу політики
http://lib.chdu.edu.ua/pdf/posibnuku/307/21.pdf
Системний аналіз політичного життя
До середини XX ст. політологія існувала як сукупність розрізнених знань про політичні явища і процеси, значну частину яких складав емпіричний матеріал, отриманий завдяки розвитку соціологічних та психологічних методів наукових досліджень. Особливо значний за обсягом матеріал щодо конкретних політичних процесів, передусім електоральної поведінки, нагромаджено у США. Американські політологи, як і науковці низки європейських країн — Великобританії, Німеччини, Франції та інших, відчували гостру потребу в систематизації теоретичних знань та емпіричного матеріалу, створенні цілісної сукупності, системи наукових знань про політику. Розрізнені політологічні знання було з'єднано в цілісну сукупність завдяки створенню, насамперед науковцями СЩА, теорії політичної системи суспільства.
Система відповідно до найпоширенішого її розуміння — це «сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один із одним, яка утворює певну цілісність, єдність»1. Уже з цього елементарного визначення видно, що система складається з певної сукупності елементів, тобто має власну структуру, причому ці елементи перебувають між собою у таких відносинах і зв'язках, що утворюють певну цілісність.
Системні утворення існують як у суспільстві, так і в природі. Головною особливістю соціальних систем, на відміну від природних чи технічних, є те, що вони пов'язані з вольовою, свідомою, цілеспрямованою діяльністю людей та їх різноманітних об'єднань.
Конкретизуючи загальні характеристики системи стосовно соціальних систем, можна виокремити характерні ознаки структурних елементів системи. По-перше, це прямий, безпосередній зв'язок елементів системи зі структурою та їх якісна визначеність. По-друге, однопорядковість, однорідність і субстанційна сумісність структурних елементів. По-третє, вияв структурних елементів як мінімальних за своєю внутрішньою будовою і змістом компонентів даної системи стосовно обраного способу поділу. По-четверте, органічний зв'язок кожного структурного елемента з іншими елементами системи. По-п'яте, структурні елементи є основою, на якій розвиваються решта елементних властивостей і структурні зв'язки2.
Виходячи з зазначених ознак структурних елементів системи, можна дійти висновку, що політична система суспільства як різновид соціальної системи не тотожня політичному життю суспільства, в основі якого хоча й лежать певні закономірності, але яке все ж таки є неупорядкованою сукупністю подій. Політична система суспільства відрізняється від його політичного життя саме своєю системністю, тобто цілісністю та упорядкованістю взаємопов'язаних елементів. Системний підхід до аналізу суспільних, зокрема політичних, явищ і процесів вимагає розгляду їх як цілісної сукупності взаємопов'язаних елементів, що функціонує відповідно до притаманних їй закономірностей.
У 50-х роках XX ст. системний і тісно пов'язаний із ним структурно-функціональний підходи стали широко використовуватися для дослідження політики. Цьому значною мірою сприяла й загальна теорія систем, що виникла на Заході з потреб природничих наук, а згодом поширилася на інші науки, склавши, зокрема, теоретичну основу кібернетики.
Сучасне наукове знання про політичну систему є результатом тривалого розвитку. У суспільствознавство системний аналіз був впроваджений одним із головних представників структурно-функціональної школи, американським соціологом Толкоттом Парсонсом (1902—1979). У своїй праці «Соціальна система» (1951) він розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими елементами у структурі кожного суспільства пули суспільні цілі, норми, цінності та ролі. Елементами суспільства як системи є інститути, кожен з яких виступає підсистемою великої суспільної системи. Кожній суспільній системі (підсистемі) властиві чотири основні функції, що забезпечують збереження й виживання будь-якої системи. Такими функціями є, по-перше, адаптація, тобто специфічний різновид взаємодії соціальних суб'єктів із середовищем, в результаті і в процесі якої відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища. Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують політична та економічна підсистеми. Другою функцією соціальної системи є досягнення цілей. Цю функцію забезпечує політична підсистема, політика. Третя функція соціальної системи — інтеграція, тобто досягнення стану зв'язаності окремих диференційованих елементів, наявність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними суб'єктами — індивідами, соціальними спільностями, організаціями тощо. Функцію інтеграції забезпечують правові інститути, владні структури, норми права, звичаї. Четвертою функцією соціальної системи є підтримання системи, котра забезпечується віруваннями, мораллю, органами соціалізації (сім'я, школа, мистецтво тощо).
Отже, системний аналіз дає можливість установити, що будь-яка система, в тому числі й політична, визначається тим, що, по-перше, складається з багатьох елементів; по-друге, елементи системи складають єдине ціле; по-третє, система взаємодіє з навколишнім середовищем.
У США теорія політичної системи почала активно розвиватись від початку 50-х років. Системний підхід до аналізу політики вперше застосував американсько-канадський політолог Девід Істон (нар. 1917 р.). У своїх працях «Політична система» (1953), «Концептуальна структура для політичного аналізу" (1965), «Системний аналіз політичного життя» (1965) він доводить можливість і необхідність існування загальної теорії в політології як теорії політичної системи, розробляє концептуальну структуру цієї теорії, визначає її основні поняття та пропонує методи і способи практичної реалізації теоретичних положень.
Розглядаючи взаємодії політичної системи як із навколишнім середовищем, так і внутрі самої системи, Д. Істон розрізняє їх на вході, всередині й на виході системи. На вході — це вимоги й підтримка, які надходять з навколишнього середовиша, а на виході — рішення і дії. Вимогами є запити й потреби, що стосуються розподілу матеріальних благ і послуг, регулювання поведінки, комунікації та інформації тощо. Вимоги є формою вираження думок і дій індивідів і груп з приводу розподілу цінностей у суспільстві. Одні вимоги надходять з оточення політичної системи і є зовнішніми, інші виникають всередині самої системи.
Для збереження політичної системи в дії, крім вимог, необхідна й підтримка її суб'єктами та об'єктами політичного життя. Підтримка пов'язує маси людей з політичною системою. Вона охоплює всі варіанти позицій і поведінки груп та індивідів, які сприяють системі, і проявляється в різних формах: голосуванні на виборах, сплаті податків, дотриманні законів, повазі до влади, патріотизмі тощо. Найважливішим механізмом відбору вимог і підтримки в сучасному демократичному суспільстві Д. Істон вважає вибори органів влади та інші подібні форми політичного волевиявлення громадян.
Американський політолог Габріель Алмонд одним із перших застосував структурно-функціональний метод для дослідження політичної системи. Він розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи. Системний і структурно-функціональний методи не заперечують, а навпаки, взаємно доповнюють один одного. Основна відмінність між ними полягає в тому, що перший метод акцентує увагу на цілісності і взаємозв'язках елементів структури системи, а другий — на функціях цих елементів і системи в цілому.
Політичну систему Г. Алмонд визначає як систему взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою застосування або загрози застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична система, за Г. Алмондом, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність.