Узагальнення. Абстрагування
з лекції:
Узагальнення – метод дослідження, який дозволяє здійснити перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального, об’єднати предмети за подібними ознаками в однорідну групу.
Межею узагальнення є філософські категорії, які не мають родових понять.
л-ра
Наукове узагальнення – це не просто уявне виділення та синтезування схожих ознак, а проникнення в суть речі: угляд єдиного в багатосторонньому, загального в одиничному, закономірного в випадковому, а також об’єднання предметів за схожими властивостями чи зв’язками в однорідні групи, класи.
В процесі узагальнення здійснюється перехід від одиничних понять до загальних, від менщ загальних понять – до більш загальних, від одиничних суджень до загальних, від суджень менш узагальнених – до більш узагальнених.
В науковому дослідженні найбільш часто використовують наступні види узагальнення:
1. індуктивне – коли дослідник іде від окремих (одиничних) фактів, подій, до їх загального виразу в думках. Так, наприклад, знаходячи деяку загальну та специфічну властивість у представників невизначено великої множини предметів, утворюють поняття про неї.
2. логічне – дослідник іде від однієї, менш загальної думки, до іншої, більш загальної.
Межею узагальнення є філософські категорії, які неможна узагальнити, оскільки вони не мають родових понять. (рівнобедренний трикутник - трикутник).
з лекції:
Абстрагування – метод дослідження, який дозволяє сконцентрувати увагу на суттєвих зв’язках, властивостях явищ та предметів та відсторонитися від несуттєвих.
л-ра:
Абстрагування (від лат. abstractio —отвлечение) — це загальнолоігчний метод наукового пізнання, який являє собою уявне відсторонення від несуттєвих властивостей, зв’язків предметів, що вивчаються, з одночасним уявним виділенням суттєвих зв’язків, сторін, зв’язків, якостей предмата, що цікавить дослідника.
Його суть в тому, що річ, властивість чи відношення уявно виділяються і однчасно відсторонюються від інших речей, властивостей, зв’язків і розглядаються "в чистому вигляді".
Слід розрізняти процес абстрагування і результат цього процесу, котрий називається абстракцією.
Зазвичай під абстрагуванням розуміється знання про певні сторони досліджуваного об’єкта. Процес абстрагування – це сукупність логічних операцій, що ведуть до отримання такого результату (абстракції).
Питання про те, що в об’єктивній реальності виділяється роботою абстрагування мислення і від чого мислення відволікається, в кожному конкретному випадку вирішується в залежності від природи досліджуваного об’єкта, а також задач дослідження.
Індукція. Дедукція.
В процесі дослідження часто доводиться, спираючись на вже наявні знання, робити висновки про невідоме. При переході від відомого до невідомого, ми можемо або використовувати знання про окремі факти, виявляючи при цьому загальні принципи, або навпаки, спираючись на загальні принципи, робити висновки про часткові явища. Подібний перехід здійснюється за допомогою таких логічних операцій, як індукція і дедукція.
Значна роль в узагальненні результатів спостереження і експериментів належить індукції (від лат. inductio - наведення), особливому виду узагальнення даних досвіду. Індукція – це процес виведення загального положення із спостереження ряду часткових одиничних фактів, тобто пізнання від часткового до загального на підставі міркування, в якому загальний висновок будується на основі часткових засновків. Основою індукції є досвід, експеримент і спостереження, в процесі яких збираються окремі факти. На підставі аналізу цих фактів ми встановлюємо загальні і повторювальні риси ряду явищ, що входять до певного класу. На основі цього будується індуктивний висновок про приналежність цих рис всьому класу. Так, наприклад, вивчаючи властивості води, спиртів, рідких масел, встановлюють, що всі вони володіють властивістю пружності. Отже, ми робимо висновок: рідини пружні.
На практиці найчастіше застосовується неповна індукція, яка припускає висновок про всі об'єкти множини на підставі пізнання лише частини об'єктів. Неповна індукція, що базується на експериментальних дослідженнях і включає теоретичне обґрунтування, називається науковою індукцією. Висновки такої індукції часто носять характер вірогідності. Це ризикований, але творчий метод. За умови чіткої постановки експерименту, логічній послідовності і строгості міркувань вона здатна давати достовірний висновок. За словами відомого французького фізика Луї де Бройля, наукова індукція є істинним джерелом дійсно наукового прогресу.
Дедукція —- це спосіб міркування, за допомогою якого із загальних засновків з необхідністю слідує висновок часткового характеру. Вона тісно пов'язана з узагальненням. Якщо початкові загальні положення є встановленою науковою істиною, то методом дедукції завжди буде отриманий істинний висновок. Особливо велике значення дедуктивний метод має в математиці. Математики оперують математичними абстракціями і будують свої міркування на загальних положеннях. Ці загальні положення застосовуються до рішення часткових, конкретних задач.
Дедукція відрізняється від індукції прямо протилежним напрямком руху думки. Одним із засновків дедукції обов'язково є загальна думка. Наприклад, якщо ми знаємо, що всі метали електропровідні, і якщо встановлено, що мідь відноситься до групи металів, то слідує висновок про те, що мідь електропровідна. Але особливо велике пізнавальне значення дедукції виявляється у тому випадку, коли загальним засновком виступає не просто індуктивне узагальнення, а якась гіпотетична теза, наприклад, нова наукова ідея. В цьому випадку дедукція є вихідним пунктом зародження нової системи.
В історії природознавства були спроби абсолютизувати значення індуктивного методу (Ф. Бекон) або дедуктивного методу (Р. Декарт), надати їм універсального значення. Проте ці методи не можуть застосовуватися як відокремлені, ізольовані один від одного: кожний з них використовується на певному етапі процесу пізнання.
Аналогія. Моделювання.
Вивчаючи властивості і ознаки явищ оточуючої нас дійсності, ми не можемо пізнати їх відразу, цілком, у всьому обсязі, а підходимо до їх вивчення поступово, розкриваючи крок за кроком все нові і нові властивості. Вивчивши ці властивості, ми можемо знайти, що вони співпадають з властивостями іншого, вже добре вивченого предмету. Встановивши таку схожість і знайшовши, що число співпадаючих ознак достатньо велике, можна зробити припущення про те, що й інші властивості цих предметів співпадають. Хід міркування такого типу складає основи аналогії.
Аналогія - це такий прийом пізнання, при якому на підставі подібності об'єктів в одних ознаках роблять висновок про їх подібність в інших ознаках. Так, при вивченні природи світла були встановлені такі явища, як дифракція і інтерференція (накладення когерентних хвиль). Ці ж властивості раніше були знайдені у звуці і витікали з його хвильової природи. На підставі цієї властивості були зроблені висновки про те, що світло також має хвильову природу.
Аналогія з простим дозволяє зрозуміти складніше. Так, по аналогії з штучним відбором кращих порід домашніх тварин Ч. Дарвін відкрив закон природного відбору в тваринному і рослинному світі.
Моделювання - це вивчення об'єкту (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка заміщає оригінал в певних аспектах, що цікавлять дослідника.
Дослідження методом моделювання диктується необхідністю розкрити такі сторони об'єкту, які або неможливо пізнати шляхом безпосереднього вивчення, або невигідно вивчати їх таким чином з чисто економічних міркувань. Наприклад, людина не може безпосередньо спостерігати процес природного утворення алмазів, зародження і розвиток життя на Землі, цілий ряд явищ мікро- і макросвіту. Тому доводиться вдаватися до штучного відтворення подібних явищ у формі, зручній для спостереження і вивчення. У ряді випадків буває набагато вигідніше і дешевше замість безпосереднього експериментування з об'єктом побудувати і вивчити його модель.
Моделі, що використовуються в буденному і науковому пізнанні, можна розділити на два великі класи: натуральні і ідеальні.
Перші є природними об'єктами, що підлягають в своєму функціонуванні природним законам.
Другими є ідеальні витвори, які зафіксовані у відповідній знаковій формі і функціонують за законами логіки, що відображає світ. На сучасному етапі велике розповсюдження в науці і практиці отримало комп'ютерне моделювання. Дослідження здійснюється на основі відповідної комп'ютерної моделі.
Поняття. Класифікація.
Поняттям називається форма мислення, яка відтворює предмети і явища в їхніх істотних ознаках.
Із цього визначення випливає, по-перше, що поняття – це уявний образ предмета, його відображення, а не сам предмет. Тому поняття про предмети не можна змішувати із самими предметами, відбитими в цих поняттях. Поняття – це логічна форма думки, думка про предмет.
По-друге, поняття відтворює не все, що має предмет, не всі його ознаки, а тільки істотні.
Ознакою називається все те, в чому предмети схожі один з одним або чим відрізняються.
Будь-яке поняття має зміст і обсяг.
Змістом поняття називається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття становлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізняють його від інших схожих предметів. Так зміст поняття “крадіжка” складають такі ознаки: 1) таємне 2) викрадення 3)особистого майна громадян. Змістом поняття “угода” є такі ознаки: 1)дія, спрямована на 2) установлення, 3) зміну або 4) припинення 5) громадянських правовідносин.
З’ясування змісту понять має важливе значення для пізнання і практики. До того часу, доки ми не установимо зміст поняття, яке нас цікавить, його ознаки, нам не зрозуміла властивість предмета, що виражається цим поняттям, ми не можемо точно і чітко відмежувати цей предмет від суміжних із ним, допускаємо плутанину в мисленні.
Обсяг поняття – це сукупність предметів або явищ мислимих у понятті.
Обсяг поняття становить коло предметів, на котрі поширюється дане поняття. Наприклад, обсяг поняття “дерево” становить усі предмети, до яких належить це поняття, тобто всі дерева; обсяг поняття “держава” – всі держави; обсяг поняття “крадіжка – всі злочини, що мають ознаки цього поняття.
Сукупність предметів, що складають обсяг поняття, називається логічним класом.
Зміст і обсяг понять взаємопов’язані. Цей взаємозв'язок виражений у логічному законі зворотного відношення між обсягом і змістом поняття, котрий формулюється так: зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг і зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст.
Візьмемо такі два поняття: “злочин” і “посадовий злочин”. Великий обсяг має поняття “злочин”, оскільки воно поширюється не всі злочини, а поняття “посадовий злочин” охоплює тільки частину злочинів, ті, які є посадовими. Зміст же буде більший у поняття “посадовий злочин”, оскільки окрім ознак, властивих усілякому злочину, воно включає ще й ознаки специфічні, ті, якими посадові злочини відрізняються від інших.
Таким чином, більший обсяг – менший зміст, більший зміст – менший обсяг поняття.
Поняття діляться на види за змістом і обсягом.
За обсягом розрізняють поняття одиничні, загальні й нульові.
Одиничним називається поняття, обсяг якого складається з одного предмета.
Прикладами одиничних понять є такі: “Харків”, “Велика Вітчизняна війна”, “Європа”.
Загальне поняття – це таке поняття, обсяг якого складається більше ніж з одного предмету. Загальним поняттям є: “людина”, “держава”, “норма права”, “злочин”, “крадіжка” тощо. До обсягу кожного з них входить не один, а група однорідних предметів.
Загальні поняття можуть бути реєструючими і нереєструючими.
Реєструючим називається таке поняття, до обсягу якого входить чітко визначена, яка підлягає обліку, кількість предметів. Наприклад: “планета сонячної системи”, “частина світу”, “законний представник потерпілого”.
Нереєструючим називається поняття, яке відноситься до необмеженої кількості предметів. Наприклад: “зірка”, “факт”, “подія”, “явище”. Кількість предметів, що входять до кожного з них, не піддається обліку.
Нульовим поняттям називається поняття з нульовим обсягом, тобто поняття, логічний клас якого не має жодного елемента. Наприклад, “круглий квадрат”, “трикутна трапеція”, “вічний двигун”, “русалка” тощо.
За змістом розрізняють поняття конкретні та абстрактні, позитивні та негативні, співвідносні та безспіввідносні.
Конкретним називається поняття, яке відтворює предмет у його цілісності.
Абстрактним називається поняття, яке відображає непредмет, а його властивість чи відношення, взяте як самостійний об’єкт думки.
Так, поняття “стіл”, “людина”, “держава”, “злочин”, “крадіжка” і т. д. – це поняття конкретні, а “тягар”, “ хоробрість”, “вартість”, “провина” – абстрактні поняття.
Позитивним називаються такі поняття, котрі відображають наявність у предмета або явища певних ознак.
Негативним називається поняття, в якому йдеться про відсутність у предмета ознак, котрі складають позитивні поняття.
Безвідносними називаються поняття, які відображають предмети, з існуванням котрих ми не пов’язуємо необхідне існування другого (“людина”, “норма права”, “договір”, “крадіжка”)
Відносними називаються пари понять, котрі відображають такі предмети, існування одного із яких немислиме без існування другого (“боржник” і “кредитор”, “кількість” і “якість”).
Класифікація - розподіл тих або інших об'єктів по групах (відділах, розрядах) залежно від їх загальних ознак з фіксацією закономірних зв'язків між класами об'єктів в єдиній системі конкретної галузі знань. Становлення кожної науки пов'язано із створенням класифікацій об'єктів, явищ, що вивчаються (особливо часто використовується в описових науках— багатьох розділах біології, геології, географії, кристалографії і т.п.).
Класифікація - це також процес впорядковування інформації. В процесі вивчення нових об'єктів відносно кожного такого об'єкту робиться висновок: чи належить він до вже встановлених класифікаційних груп. В деяких випадках при цьому виявляється необхідність перебудови системи класифікації. Існує спеціальна теорія класифікації - таксономія. Вона розглядає принципи класифікації і систематизації складно-організованих областей дійсності, що мають звикло ієрархічну будову (органічний світ, об'єкти географії, геології і т.п.).
Однією з перших класифікацій у природознавстві була класифікація рослинного і тваринного світу видатного шведського натураліста Карла Ліннея (1707-1778). Для представників живої природи він встановив певну градацію: клас, загін, рід, вид, варіація.