Цивільно-процесуальне законодавство, меЖі його дії. Аналогії
Норми, що врегульовують порядок провадження у цивільних справах, закріплені у різних нормативних актах (Конституції України, ЦПК України, окремих законах тощо). Сукупність таких актів складає цивільно-процесуальне законодавство.
Отже, цивільно-процесуальне законодавство - це сукупність нормативних актів, у яких містяться норми, що врегульовують порядок організації та здійснення правосуддя в цивільних справах.
Основу цивільно-процесуального законодавства, як і всього законодавства України, становить Конституція України. У ній закріплені норми, що гарантують право громадян на судовий захист (ст. 8), визначають їх правовий статус у цивільному судочинстві (статті 24, 29, ЗО, 31, 32, 55, 59), передбачають принципи організації і діяльності суду (статті 124-131).
Найважливішим нормативно-правовим актом після Конституції України в системі цивільно-процесуального законодавства є Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. Він детально врегульовує порядок судочинства в цивільних справах і складається з 415 статей, згрупованих у 10 розділів (11 розділ - це прикінцеві та перехідні положення):
1) загальні положення (статті 1-94);
2) наказне провадження (статті 95-106);3) позовне провадження (статті 107-233);
4) окреме провадження (статті 234-290);
5) перегляд судових рішень (статті 291-366);
6) процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) (статті 367-382);
7) судовий контроль за виконанням судових рішень (статті 383-389);
8) про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні (статті 390^01);
9) відновлення втраченого судового провадження (статті 402-409);
10) провадження у справах за участю іноземних осіб (статті 410-415).
До системи цивільно-процесуального законодавства входить також низка інших кодексів і законів, в яких закріплені окремі положення цивільного процесуального права. Так, Цивільний кодекс України містить норми, в яких закріплено гарантію права особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16); правила щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ст. 36), визнання фізичної особи недієздатною (ст. 39), визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст. 43), оголошення фізичної особи померлою (ст. 46) та ін.
Сімейний кодекс України визначає підстави для надання судом права на шлюб (ст. 23, 26), визнання його недійсним і неукладе-ним (статті 40^3, 48), зміни, розірвання та визнання недійсним шлюбного договору (статті 100, 102, 103), розірвання шлюбу (статті 109-112) тощо.
Кодекс законів про працю України передбачає перелік підвідомчих суду трудових справ (ст. 232), правила відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди (ст. 237-1), підстави обмеження повороту виконання рішень по трудових спорах (ст. 239).
Серед законів можна виділити, наприклад, Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в нашій державі, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів тощо; Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. обумовлює умови
і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку; Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. встановлює основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців; Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. визначає порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома право-порядками, іншими, ніж український правопорядок; Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. закріплює норми, що регламентують участь прокурора в цивільному судочинстві; Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. формулює правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.
До системи цивільного процесуального законодавства також входять Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств тощо. Так, Інструкція про порядок фіксування судового процесу технічними засобами в загальних судах України, затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 21 липня 2005 р. № 84, встановлює єдиний порядок фіксування судового процесу технічними засобами та вимоги до комплексів з фіксування судового процесу.
Це, звичайно, далеко не повний перелік актів, що складають дану систему, оскільки їх існує дуже велика кількість, крім того законодавство постійно змінюється: деякі закони втрачають чинність, приймаються нові.
Окреме місце в системі цивільного процесуального законодавства посідають міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Законодавець підкреслює їх пріоритетність перед нормативними актами України, зауважуючи: У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 5 ст. 8 ЦПК України).
До системи цивільно-процесуального законодавства не входять постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки вони не мають нормативного характеру. Тим часом ці постанови містятьроз яснення, що мають важливе значення для судової практики і є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують у своїй діяльності норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.
Цивільний процесуальний закон, як і будь-який інший закон, діє стосовно осіб у часі і просторі.
Дія цивільного процесуального законодавства стосовно осіб полягає в тому, що відповідно до ст. 4 ЦПК України суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси. При цьому, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації також мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 410 ЦПК України).
Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак (ст. 5 ЦПК України).
Дія цивільного процесуального закону в часі зводиться до того, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує або звужує права, що належать учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ч. З, 4 ст. 2 ЦПК України).
Дія цивільних процесуальних норм у просторі передбачає поширення їх на всю територію України, тому суди цивільної юрисдикції повинні їх застосовувати під час розгляду і вирішення цивільних справ.
На практиці можуть виникнути випадки, коли в законодавстві буде відсутня норма, що врегульовувала б конкретні відносини. В такому разі суд повинен застосувати аналогію закону, тобто використати закон, що регулює подібні за змістом відносини. Якщо ж
не знайдеться і такого закону, суду слід виходити Із загальних засад законодавства, інакше кажучи застосувати аналогію права.
Законодавець забороняє відмовляти у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ч. 7, 8 ст. 8 ЦПК України).