Розділ 16. Українська РСР в роки Другої світової та Великої Вітчизняної війни

 

Бойові дії Червоної Армії на території України

 

22 червня 1941 р., після нападу Німеччини на СРСР, почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу, яка тривала до 8 травня 1945 р., коли у Потсдамі був підписаний Акт про капітуляцію фашистської Німеччини. У червні 1941 р. армія агресора нараховувала 190 дивізій (157 з них - німецькі), 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. Проти Радянського Союзу виступили у союзі з фашистською Німеччиною Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. На Україну наступала група армій "Південь" (командуючий - фельдмаршал фон Рундштедт). Разом з сателітами (румунськими та угорськими дивізіями) вона налічувала 57 дивізій і 13 корпусів. Їй протистояли 88 дивізій двох фронтів Червоної Армії: Південно-Західного (командуючий генерал М. П.Кирпонос) та Південного (командуючий генерал І. В.Тюлєнєв). В Україні було вжито ряд заходів, направлених на мобілізацію сил. На фронт було відправлено більше 2 млн. жителів УРСР (понад 200 тис. з них – добровольці). Формувались загони народного ополчення. Широко залучались до будівництва оборонних споруд жителі міст і сіл. У 1941 р. Червона Армія, у складі якої воювали мільйони українців, вела жорстокі бої під Києвом, Одесою, Харковом, на Донбасі. Особливо великих втрат зазнала вона під Києвом, де загинуло командуванняПівденно-Західного фронту на чолі з генералом М. П. Кирпоносом, потрапило у полон більш як 600 тис. червоноармійців та командирів. Червона Армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. чол., 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі бойові втрати в живій силі були менше в 10 разів. Причинами перших вражаючих невдач радянських військ були некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна непідготовленість армії, раптовість фашистського нападу, міжнародна ізоляція Радянського Союзу, розпорошення сил Червоної Армії проти Німеччини, Туреччини та Японії, масові репресії 1937-1938 рр. проти армійського командного складу. Однак ціною величезних втрат Червона Армія витримувала декілька місяців наступ ворога і зірвала виконання німцями плану “Барбаросса” (Бліцкригу), за яким належало вже до зими 1941р. вийти на лінію "Архангельськ - Астрахань". Героїзм радянських воїнів, зокрема, на території України, дав змогу керівництву СРСР організувати перебудову виробництва для потреб війни і підготувати сили для оборони Москви, а потім, у грудні 1941 р., розпочати контрнаступ і завдати німцям першого з початку їхньої агресії серйозного удару. Вирішальні битви Великої Вітчизняної і Другої світової війни відбулися під Сталінградом (17 липня 1942 р. - 2 лютого 1943 р.) і на Курській дузі (5 липня - 23 серпня 1943 р).Остання битва скінчилася звільненням Харкова. Наступні етапи визволення України пов'язані з битвою за Дніпро, Корсунь-Шевченківською, Львівсько-Сандомирською та ін. операціями І, II, III, IV Українських фронтів (командуючі М. Ф.Ватунін, І. С.Конєв, Р. Я.Маліновський, Ф. І.Толбухін). У ході боїв за Дніпро 25 жовтня 1943 р. був звільнений Дніпропетровськ. Розгромом ворога на підступах до Кривого Рогу та Нікополя у лютому 1944 р. завершено визволення Дніпропетровської області. На початок жовтня 1944 р. була повністю звільнена від окупантів територія УРСР, а наприкінці цього місяця наші війська вибили ворога із Закарпаття, яке незабаром було возз'єднане з Радянською Україною. До травня 1945 р. бойові дії Великої Вітчизняної війни відбувалися за межами України. Червона Армія виконувала визвольну місію у Європі. Честь здійснення Берлінської операції була надана поряд з військами І та II Білоруських фронтів (Г. К. Жуков. К. К. Рокосовський) і І Українському на чолі з І. С. Конєвим. Отже, визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників. Перемога стала, можливою завдяки значному напруженню сил народу мужності та відданості бійців і командирів Червоної Армії, плідній співпраці фронту і тилу.

Партизанський рух і радянське підпілля

 

Схожі матеріали
  • Партизанський і повстанський рухи опору в Україні
Фашистський окупаційний режим в Україні виконував завдання забезпечення продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреб німецької воєнної машини, придушення будь-якого опору місцевого населення, вивільнення від українських жителів шляхом фізичного знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини "життєвого простору" для "арійської раси". Передбачалася колонізація значної частини окупованих українських земель, заселення районів німецькими переселенцями. Проти політики геноциду в Україні наростав радянський партизанський рух. Він пройшов кілька етапів. Перший, "зародження і становлення", тривав від початку війни до кінця 1942 р. Для нього характерно збирання сил, визначення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу. Другий, "стабілізація", він тягнеться до середини 1943 р. Матеріальна допомога Великій землі, поява штабів партизанського руху дала змогу не тільки боронити власні бази, а й тримати під контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових операцій. Третій – "активних наступальних дій", тривав до цілковитого розгрому німецьких окупантів. Для цього етапу характерні широкомасштабні диверсії, численні рейди в тилу противника, активна взаємодія з військами Червоної Армії, наступальна тактика бойових дій. В Україні не було жодної області або району, де б не діяли підпільні обкоми, міськкоми, райкоми КП(б)У, Партизанські загони і з'єднання. Найбільші партизанські з'єднання очолили С. А. Ковпак, О. Ф. Федоров, М. І. Наумов, О. М.Сабуров та ін. Загальне керівництво партизанським рухом в Україні здійснював Український штаб партизанського руху на чолі з генералом Т. А. Строкачем. Організаторами підпілля на Дніпропетровщині були секретар підпільного обкому партії М. І. Сташков, міському партії Ю. Г.Савченко, Криворізького міському В. С. Снигірцев, Павлоградського А. П. Караванченко, Криничанського райкому В. С. Терещенко та ін. Серед підпільних молодіжних організацій найбільш відомі "Молода гвардія" (м. Краснодон ) і "Партизанська іскра" (с. Кримки Миколаївської області) За час війни всього партизанські формування провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. У період 1941-1945 рр. у партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося майже 180 тис. людей, 30% з них загинули. Отже, в окупованих районах України радянський партизанський рух у своєму розвитку пройшов кілька етапів, від зародження до широкого розгортання і активного протистояння німецьким окупантам, створення центрального партизанського штабу, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних методів боротьби ("рейкова війна"). Значна підтримка з боку місцевого населення дали змогу партизанському руху перейти на якісно вищий щабель і перетворитися на найважливіший фактор війни, фактично на, справжній другий фронт.

Націоналістичний рух ОУН-УПА. Дивізія СС “Галичина”

 

Головними учасниками Великої Вітчизняної війни були, з одного боку, війська фашистської Німеччини та її сателітів, з іншого – багатонаціональний радянський народ і його Червона Армія. Однак в Україні у війну втрутилася третя сила — Організація українських націоналістів (ОУН) та її військові формування «Нахтігаль», «Роланд», «Поліська січ», УПА, дивізія СС «Галичина» та ін. ОУН була створена у 1929 р. Є. Коновальцем. У 1940 р. розкололася на 2 проводи: поміркований, ліберальний ОУН-М (А. Мельник) і радикальний ОУН-Б (С. Бандера). Керівництво обох проводів пов'язувало свої політичні сподівання з перемогою фашистської Німеччини над СРСР. Напередодні Великої Вітчизняної війни ОУН утворила з числа західних українців два ба­тальйони — «Нахтігаль» і «Роланд», які під керівництвом німецьких офіцерів і у складі німецьких військ виконували каральні функції в Україні і Білорусії. 30 червня 1941 р. у Львові українські націоналісти зробили спробу створення Української держави (прем'єр Я. Стецько). Хоча у акті проголошення цієї маріонеткової держави йшлося про те, що вона буде тісно співдіяти з Німеччиною, щоб "під проводом Адольфа Гітлера утворити новий лад у Європі й світі", окупаційна влада поставилася до цієї події негативно: у плани німців не входила будь-яка українська державність. На початку липня значна частина керівників ОУН, у т. ч. С. Бандера і Я. Стецько, були заарештовані. За цих обставин і в умовах, коли масові репресії та інші злодіяння окупантів викликали ненависть і відразу усього населення України, керівники ОУН-Б змушені були оголосити боротьбу як проти “совєтів”, так і проти “германів”. Восени 1942 р. створюється Українська повстанська армія (УПА). Її командирами на протязі різних років були Д. Клячківський (Клим Савур), Р. Шухевич (Т. Чупринка), В. Кук (Леміш). Були непоодинокі випадки нападів підрозділів УПА па німецькі гарнізони і окремі пости, інші партизанські дії. Однак головна боротьба велася проти червоних партизанів та підпільників, що й спонукало німців у 1944 р. коли їхні війська опинилися у скрутному становищі, випустити на волю С. Бандеру і ще 300 впливових оунівців. У 1944–1945 рр. і повоєнних роках УПА вела терористичну боротьбу в тилу Червоної Армії, проти органів влади. Воєнні невдачі примусили фашистське керівництво погодитися зі створенням українського військового формування у складі німецьких збройних сил. У 1943 р. з числа прихильників ОУН-М була сформована дивізія СС «Галичина». У липні 1944 р. ця есесівська дивізія була розгромлена радянськими військами під Бродами. Частина її вояків приєдналася до УПА. Збройна боротьба УПА проти Радянської влади продовжувалася до 1947 р., після чого її залишкам вдалося відійти на Захід. У Західній Україні діяло націоналістичне підпілля до середини 50-х рр. Бандерівці сподівалися на третю світову війну і на перемогу в ній англо-американського блоку.  

Значення Перемоги над фашизмом для українського народу