Грудень 2008 р- природний газ прийшов в село
Керівники району Петро Рухер і Микола Добриднік , депутат обласної ради Олександр Юркевич перерізали червону стрічку , вгору шугнув факел довгоочікуваного природного газу. Отець Стефаній освятив газорозподільний пункт, побажав Божого благословення.
Вересня 2010 р - презентація та відкриття безкоштовного доступу до Інтернету для користувачів бібліотеки села
ПШБ с. Костянтинівки отримала комп’ютерну техніку та безкоштовний доступ до мережі Інтернет. Завдяки програмі «Бібліоміст» бібліотека має можливість надавати інноваційні бібліотечні послуги та задовольняти інформаційні потреби населення.
4 квітня 2011рік-зустріч учнівської молоді з письменниками Рівненщини Є. Шморгуном та Ю. Бондючною.
28 грудня 2013рік- відкриття садочку «Казка»
Громада села Костянтинівка нарешті дочекалася відкриття дошкільного навчального закладу “Казка”. Багато сил та коштів було потрачено на те, аби найменші мешканці села переступили поріг закладу, що скоро стане для них рідним. Розділити радість свята з жителями Костянтинівки прибули голова райдержадміністрації Анатолій Остапчук, голова районної ради Микола Драганчук, депутати районної ради, представники громадськості. Голова райдержадміністрації Анатолій Остапчук висловив подяку жителям села, районним підприємцям, депутатам, які долучилися до реконструкції дитячого садочка, та спільно з головою районної ради Миколою Драганчуком вручили їм почесні грамоти та матеріальні винагороди.
Під час святкового концерту майбутні вихованці “Казки” показали, чого вже навчилися. Вони і співали, і вірші розповідали, і хороводи водили. Відкриття дошкільного навчального закладу стало чудовим подарунком напередодні новорічних та різдвяних свят. Й усе це на радість батькам, які безмежно вдячні тим, хто допоміг у зведенні садочку.
Видатні постаті.
Ганна Остапівна Ніколайчук (Куліш)
Довгими зимовими вечорами жінки в Костянтинівці займаються вишиванням . Але ,мабуть, найбільше цим ремеслом захоплюється Ганна Ніколайчук (Куліш).
Народилася Ганна Остапівна 1940 року в селі Кричильськ в багатодітній родині. Вона була у своїх батьків сьомою. Батько - головний годувальник - вмів усе:шив, вишивав - цим і заробляв на життя . Не тільки Ганнуся , навіть і брати перейняли від батька те мистецтво. А як закінчила Ганна семирічку , то й сама заробляти почала . По сусідніх селах жінки одягали вишиті бісером жилетки , зроблені її руками . Потім жінка вступила до сільськогосподарського технікуму , що в Горохові , але закінчити його не вдалося .У 1969 році вона одружилася з агрономом Данилом Кулішем , молода сім я оселилася в Костянтинівці.
В оселі Ганни Остапівни Куліш , як у віночку : з вікон усміхаються квітами фіраночки , білосніжна скатертина на столі , мережана барвінком . З килимів на стінах дивляться заморські птахи і красені - лебеді . Опанувала вона три способи вишивки : хрестиком , гладдю та настиланням . Вишиває все - від маленьких серветок до килимів ( додаток 3), яких майстриня має аж 15. Свої роботи Ганна Остапівна дарує знайомим , друзям . родичам. Особливо багато її творінь у храмі : рушники , серветки , доріжки , хоругви , ікони . Витворами рук майстрині милувались жителі району та області , зокрема на виставці народних умільців і фестивалі Всеукраїнської народної творчості
Іван Жучка.
Житель с. Костянтинівка Іван Жучка - творчо обдарована від природи особистість ( додатк 4), за життя розмалював пейзажами не один будинок. Має також гарний доробок творів живопису й графіки.
Дитинство самобутнього художника пройшло в селі Великі Цепцевичі Володимирецького району. Зростав у багатодітній сім’ї, яка жила скрутно, особливо у воєнні роки. Саме вони найбільше закарбувались у пам’яті Івана Якимовича. Чимало горя зазнала його родина в ті злощасні часи. І хоч йому тоді було лише 10 років, достеменно пам’ятає, як німці окупували село. Люди втікали хто куди, забирали з собою коней і волів, їжу. Малий Іванко, схопивши окраєць хліба, а на плечі - маленького братика, також чимдуж мчав у ліс. Згадує, що мати ростила дітей сама. Щоб було за що прожити, їм теж доводилось працювати. Літом пасли корів, а взимку заготовляли дрова. Через відсутність теплого одягу Іван потрапив у госпіталь із діагнозом запалення легень. Лікувався майже рік, дякувати Богу, судилося вижити. Мабуть, тому, що написав у Москву листа з проханням вислати ліки. І вислали. Сестру ж не врятували, померла в розквіті сил від цієї ж хвороби. У школі Іван навчався лише три роки, але вже в першому класі вчителька помітила його хист до малювання. Спочатку виводив ескізи олівцем на папері, адже в післявоєнний час придбати фарби було неможливо. Згодом замовив їх аж у Москві.
Своє село Іван Якимович намалював у 14 літ. Картина вразила багатьох, тож талантом юного художника захопилися не лише рідні, а й односельці.
За життя чоловік розмалював не один будинок. Люди досі в захопленні від його самобутньої творчості, бо під вплив видатних художників не підпав, а викарбовував побачене в садку, біля хати, за селом чи в лісі по-своєму.
Одружився Іван Жучка в 50-х роках минулого століття. Тривалий час мешкав з дружиною у Великих Цепцевичах, де його завжди шанували, бо воістину Божий дар іскрився в душі цього селянина. Адже тільки з’являлась вільна хвилина, одразу брався за малювання.
Нелегким був у Івана Жучки життєвий шлях. Свого часу трудився кочегаром у сільській хлібопекарні, різноробочим у колгоспі, де працювала й дружина, яка захоплювалась вишиванням. Ще й досі будинок прикрашає вишитий нею килим, хоч її вже декілька років немає. Дітей Господь подружжю не дав, тож нині пенсіонера доглядають родичі. За улюблену справу знаний в околиці художник уже не береться. Роки не ті - за вісімдесят. І здоров’я підводить, ледве вистачає сили сходити на зібрання, а про те, щоб допомогти по господарству, то й мови нема. Та хоч як би там доля повернула, дідусь завжди дякуватиме Всевишньому за кожен прожитий день і творче осяяння…