Стаття 16. Відповідальність іноземців і осіб без громадянства

Іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Коментар:

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, визначається статтями 26, 33 Конституції України, відповідно до яких іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

У судочинстві іноземці як учасники процесу користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України. Іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах. За порушення іноземцями встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України. Іноземець, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення. Механізм видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України регламентується Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та іншими правовими актами.

 


23. Характеристика законодавства про адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність регулюється багатьма нормативними актами, які в сукупності складають законодавство про адміністративні правопорушення. До його системи входять законодавчі акти, норми, що включені до КпАП, і ті, що до нього не внесені.

У КпАП кодифіковано законодавство України про адміністративну відповідальність. Поряд з матеріальними нормами цей акт містить адміністративно-процесуальні норми, які регулюють провадження в справах про адміністративні правопорушення та порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Паралельно з КпАП діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але вони містяться у законодавчих міжгалузевих актах (Повітряний, Митний кодекси, закони України «Про надзвичайний стан», «Про боротьбу з корупцією», «Про охорону державного кордону» та ін.).

До складу нормативно-правових актів, що містять норми про адміністративну відповідальність, належать закони, норми яких не включені до КпАП. Питання адміністративної відповідальності (процедурні) регулюються також постановами Кабінету Міністрів України. Акти з адміністративними санкціями можуть видавати місцеві ради та їх виконавчі комітети з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями та епізоотіями. Обласні, Київська та Севастопольська міські ради мають право встановлювати також правила благоустрою міст та інших населених пунктів, правила торгівлі на колгоспних ринках, правила додержання тиші у громадських місцях, які в КпАП не визначені, але у ньому за їх порушення передбачена адміністративна відповідальність. Тому вони також є нормативною основою адміністративної відповідальності.

Разом з наведеним слід підкреслити, що відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Законодавство про адміністративні правопорушення має завданням охорону прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством. Велике значення надається попередженню адміністративних правопорушень.

Здійснення перелічених завдань залежить від правильного застосування чинного законодавства про адміністративні правопорушення, додержання законності.

 

 


24. Адміністративно-юридичні повноваження суду.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України)

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

До адміністративного суду має право звернутися кожна особа, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

 

 


25. Проблеми реформування адміністративного законодавства на сучасному етапі.

Застарілість адміністративно-деліктної термінології проявляється в тому, що наука й надалі використовує поняття адміністративне правопорушення й адміністративна відповідальність лише щодо діянь фізичних осіб, слідуючи положенням досі чинного Кодексу про адміністративні правопорушення 1984 року. Але таке звужене розуміння не відповідає іншим напрацюванням та досягненням загальної адміністративно-правової науки та практики, яке проявилося в запровадженні повноцінного інституту адміністративної юстиції через прийняття Кодексу адміністративного судочинства, положеннях проекту Концепції реформування адміністративного права України та розробці доктрини рівності учасників типу адміністративних відносин «держава-особа». Виходячи з цього, адміністративну відповідальність може нести не тільки одна сторона відносин – особа, але й інша сторона – представник держави. Особи несуть адміністративну відповідальність за вчинення адміністративних проступків як одного із видів адміністративних правопорушень, які визначатимуться у Кодексі про адміністративні проступки. А суб’єкти владних повноважень несуть адміністративну відповідальність відповідно до рішень адміністративного суду за адміністративні правопорушення у вигляді прийняття незаконних рішень, вчинення незаконних дій або бездіяльності. Тобто, вони при здійсненні своєї діяльності не можуть притягатися до відповідальності за вчинення адміністративних проступків, передбачених Кодексом про адміністративні проступки. Він має стати Кодексом про діяння фізичних чи юридичних осіб. Суб’єкти владних повноважень при здійсненні своєї діяльності можуть притягатися до адміністративної відповідальності лише адміністративним судом. Логіка такої пропозиції полягає в тому, що представники держави при здійсненні своєї владної діяльності можуть вчиняти адміністративні правопорушення (але не адміністративні проступки) і можуть притягатися до адміністративної відповідальності. Неможливість вчинення суб’єктом владних повноважень адміністративних проступків зумовлюється тим, що правопорушення під час здійснення їх діяльності є такими різноманітними, що об’єктивно не піддаються законодавчій систематизації. Тому, тільки адміністративний суд в кожному конкретному випадку визначає, чи було певне діяння представника держави (суб’єкта владних повноважень) адміністративним правопорушенням.

Подібне розуміння та відповідне розчленування змісту інституту адміністративної відповідальності, ми зустрічаємо в розвинених правових системах західно-європейських країн.

Але в запровадження в науковий та законодавчий обіг нової термінології є опоненти, які вважають, що вона суперечить Конституції України. Адже там ідеться лише про поняття «адміністративного правопорушення» і немає місця «адміністративному проступку». Найсильнішим аргументом, який вони висувають, є вимоги пункту 22 частини першої статті 92 Основного Закону щодо переліку видів юридичної відповідальності. Там йдеться про те, що «виключно законами України визначаються … засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них». На нашу думку, ці конституційні положення не перешкоджають законодавцю визначати законом й іншу назву адміністративного делікту, зокрема відповідальність за вчинення адміністративних проступків як різновиду адміністративних правопорушень. Підтвердженням цього висновку може бути теза, що в національній правовій системі існує конституційна (політико-правова) відповідальність, що не охоплена положеннями статті 92 Конституції України.

Еклектичність змісту матеріального адміністративно-деліктного законодавства проявляється в тому, що серед нинішніх адміністративних правопорушень є велика кількість діянь, які мають кримінально-правовий характер і повинні бути переміщені до сфери кримінального права. Це дрібне викрадення чужого майна, дрібне хуліганство, розпиття спиртних напоїв в громадському місці тощо. Основними ознаками для виділення кримінальних проступків з числа сьогоднішніх адміністративних правопорушень мають стати: 1) неуправлінський зміст об’єктивної сторони цих протиправних діянь, та 2) кримінально-правовий характер стягнень (конфіскація майна, виправні роботи, арешт). Про необхідність створення інституту кримінального проступку йдеться також в Концепції державної політики в сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку, схваленій Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (консультативно-дорадчий орган при Президентові України).

Інша частина «адміністративних правопорушень» з набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства створює невиправдану конкуренцію між його положеннями та Кодексом про адміністративні правопорушення. Адже велика кількість протиправних діянь (щодо порядку реалізації виборчих прав, державної реєстрації та ліцензування діяльності підприємців, права на отримання екологічної та інших видів інформації, порядку надання дозволів на будівництво, житлового обліку громадян, закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, встановлення цін та тарифів, дискримінації підприємців у сфері економічної конкуренції, видачі сертифіката відповідності у сфері стандартизації тощо) може переслідуватися в порядку, визначеному адміністративно-деліктним законодавством, водночас ці діяння можуть бути предметом розгляду адміністративного суду. Така ситуація негативно впливає на захист прав людини у її відносинах з державою. Аналогічний досвід західно-європейських країн засвідчує, що адміністративній юстиції віддається перевага в подібних ситуаціях з огляду на правозахисний характер її діяльності.

До подібних висновків ми приходимо й у випадку запропонованого оновлення адміністративно-деліктної термінології.

Третя група «адміністративних правопорушень», які випливають з договірних або позадоговірних відносин (наприклад, пошкодження різних видів чужого майна, порушення умов договору тощо), повинна бути передана до сфери цивільного права. Існування до цього часу таких видів протиправних діянь в сфері адміністративно-деліктного права є ще пережитком проявів тотального одержавлення суспільного життя, які були притаманні радянській дійсності.

Надалі в адміністративно-деліктній сфері мають залишатися тільки ті проступки, які завдають суспільної шкоди у певній сфері державного управління.

Подібне «вичищення» змісту адміністративно-деліктного законодавства приведе до змін в адміністративно-деліктній процедурі. Адміністративну процедуру повинні здійснювати тільки адміністративні органи. Після створення інституту кримінальних проступків відпаде потреба в судовій юрисдикції справ про адміністративні правопорушення. Адже суди як органи судової влади мають здійснювати судочинство, а не виконувати функції органу виконавчої влади щодо притягнення до відповідальності за адміністративні проступки. Вони повинні лише переглядати у порядку адміністративного судочинства рішення органів публічної адміністрації про накладення адміністративних стягнень.

Це ж стане причиною відмови від існування в адміністративно-правовій сфері заходів примусу з кримінально-правовим характером. Примусовому огляду, обшуку, встановленню стану сп’яніння особи не має бути місця в адміністративній процедурі.

Розпорошеність та несистемність адміністративно-деліктного законодавства має кілька рівнів прояву. По-перше, положення про адміністративні проступки та санкції містяться зараз в 63 нормативних актах. Йдеться як про закони, так і підзаконні акти (Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України), що суперечить вимогам статті 92 Конституції України. До того ж перший принцип Рекомендації № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року передбачає: «Адміністративні санкції та обставини, за яких вони можуть бути застосовані, визначаються законом». Навіть сам Кодекс про адміністративні правопорушення містить посилання на розпорядження, інструкції, правила, стандарти, за порушення вимог яких може бути накладено адміністративне стягнення. Хоча залишається незрозумілим, який орган чи посадова особа уповноважені приймати чи затверджувати відповідні підзаконні акти, що містять певні правила поведінки осіб. Цим, на нашу думку, порушуються основоположні принципи верховенства права та правової визначеності, притаманні для демократичного суспільства.

Склади проступків слід об’єднати в одному Кодексі про адміністративні проступки, що також відповідатиме положенням згаданої Рекомендації про корисність для забезпечення прав осіб єдиних кодексів або юридичних текстів, що встановлюють норми підвідомчості, типи санкцій та їх максимальні розміри.

По-друге, об’єднання в одному кодифікованому акті всіх проступків дозволить зменшити кількість випадків, коли за однаково небезпечні адміністративні проступки передбачається радикально відмінні санкції (розміри штрафів тощо). Наприклад, за невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин стягується штраф у розмірі від 1,70 до 8,50 грн., державного виконавця – від 34 до 170 грн., посадових осіб органів морського і річкового транспорту – від 170 до 850 грн. Слід встановити відповідність ступеню небезпеки адміністративних проступків та заходів відповідальності за їх вчинення.

По-третє, продовжуються необґрунтовані спроби розчленувати інститут відповідальності за адміністративні проступки, зокрема, за рахунок виокремлення «фінансової відповідальності». Підготовлений проект Податкового кодексу намагається визначити суб’єктів вчинення фінансових правопорушень, загальні правила застосування фінансових санкцій, конкретний перелік фінансових правопорушень та фінансових стягнень за них. Але запропонований варіант запровадження фінансової відповідальності видається таким, що суперечить Конституції України і не може бути сприйнятий законодавцем. Положення статті 61 Основного закону України передбачають, що «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення». Аналіз проекту Кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення дозволяє зробити висновок, що за більшість одних й тих самих неправомірних дій осіб (правопорушень) пропонується притягувати до відповідальності на підставі двох Кодексів. Тобто, за вчинення одного діяння буде можливість притягнути особу до відповідальності на підставі Кодексу про адміністративні правопорушення та Податкового кодексу. До того ж в перехідних положеннях проекту Кодексу не міститься норм про вилучення деяких статей щодо порушення порядку сплати податків з чинного Кодексу про адміністративні правопорушення.

Для того, щоб з’ясувати відповідність пропозиції про фінансову відповідальність вимогам Конституції України, потрібно визначити однаковість чи принципову відмінність цих видів юридичної відповідальності, встановлених в Кодексі про адміністративні правопорушення та проекті Податкового Кодексу.

На наше глибоке переконання, ця відповідальність є одного виду.Адже ці правопорушення можуть вчинятися однаковими суб’єктами, стосуються одного об’єкту (порядку сплати податків або порядку управління в сфері сплати податків), тягнуть за собою накладення однакового виду стягнення (грошового штрафу) в ідентичній правовій процедурі (адміністративне провадження).

Вирішення таким чином означених проблем дозволить належним чином реформувати адміністративно-деліктне право у відповідності до сучасних досягнень загальної частини адміністративно-правової науки, адміністративно-процесуального права, вимог Ради Європи та зарубіжного досвіду.

 


26. Обставини, що пом’якшують адміністративну відповідальність.

 

до обставин, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, належать: щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих наслідків проступку, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або за збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до 1 року.

Закон не встановлює вичерпного переліку обставин, що пом'якшують відповідальність. Органу адміністративної юрисдикції (посадовій особі) надається право визнати як пом'якшуючі обставини, які не зазначені в законодавстві. Теоретично до таких обставин можуть бути віднесені: позитивна характеристика з місця роботи, проживання, похилий вік особи, заслуги перед державою, активна участь у громадському житті тощо.

 

 


27. Характеристика обставин, що виключають адміністративну відповідальність.

В теорії права до обставин, що виключають юридичну відповідальність, деякі фахівці-юристи відносять:

1) необхідну оборону;

2) крайню необхідність;

3) затримання злочинця;

4) виправданий професійний ризик;

5) виконання наказу;

6) виконання професійних функцій;

7) згода потерпілого;

8) виконання службового обов'язку;

9) здійснення свого права тощо.

В цивільному праві підставою звільнення від відповідальності є спричинення шкоди в умовах крайньої необхідності (спричинення меншої шкоди заради запобігання більшій).

У кримінальному праві підставами, що виключають злочинність діяння, є необхідна оборона, уявна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання з запобігання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Ці обставини закріплені у Загальній частині КК.

В ст. 17 КпАП зазначено, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Вчинення протиправного діяння в стані крайньої необхідності становить дії правопорушника, спрямовані на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління, але за умов, якщо ця небезпека за цих обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. Крайня необхідність через її правомірність та відсутність складу правопорушення виключає адміністративну, але не виключає цивільно-правової відповідальності.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення 2 інтересів, які рівною мірою охороняються законом, за якого заради збереження більш важливого інтересу заподіюється шкода менш важливому інтересові.

Підставою крайньої необхідності є небезпека інтересам, які охороняються адміністративним законодавством. Ця небезпека може бути викликана: протиправними діями людини; діями тварин; природними явищами; джерелом підвищеної небезпеки (технічними та транспортними засобами) тощо.

Наприклад, при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди виникла обставина, коли необхідно швидко доставити особу, яка отримала травму, до медичної установи. Водій транспортного засобу, порушуючи правила дорожнього руху, доставляє травмовану особу до лікарні, в якій їй надається необхідна медична допомога або рятується життя. Фактично в його діях є склад адміністративного правопорушення, пов'язаного з порушенням правил дорожнього руху, але шкода, яку заподіяв водій, рятуючи здоров'я та життя особи, не могла бути усунута іншими засобами, заподіяна шкода - порушення правил дорожнього руху - є менш значною, ніж відвернута - шкода здоров'ю та життю особи.

Необхідною обороною є дія, вчинена при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, встановленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (явноїневідповідності захисту характерові і суспільній небезпеці посягання).

Дії, вчинені в стані необхідної оборони, є правомірними, суспільно корисними, вони виключають суспільну небезпечність (в адміністративному законодавстві - шкідливість) та протиправність діяння. Провадження в справах про адміністративні правопорушення підлягає обов'язковому припиненню за відсутністю складу проступку.

Неосудність - це нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

В адміністративному законодавстві неосудність визначається як вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності у стані, в якому вона не могла усвідомлювати своїх діянь або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану (ст. 20 КпАП).

Осудність є передумовою притягнення до відповідальності та реалізується за наявності вини. Вчинення адміністративного правопорушення неосудною особою виключає відповідальність, порушене адміністративне провадження припиняється за відсутністю складу правопорушення.

Для визначення неосудності використовують поєднані між собою 2 критерії: медичний та юридичний. Застосування одного з цих критеріїв без зв'язку з іншим при кваліфікації проступків та при проведенні медичного обстеження є неприпустимим.

Юридичний критерій складається, у свою чергу, також з 2 ознак: інтелектуального та вольового моментів (елементів).

Інтелектуальний момент означає, що особа не могла усвідомити своїх дій. Вольовий - особа не могла керувати своїми діями.

Інтелектуальна ознака означає, що: а) особа не розуміла фактичної сторони проступку, не розуміла його суспільну (антигромадську) шкідливість; б) особа не здатна усвідомити протиправність своїх дій, ця обставина виникла внаслідок психічного захворювання або розладу здоров'я.

Вольовий момент означає, що особа не здатна керувати своїми діями, тобто вона розуміє суспільну шкідливість вчинку, але через хворобу не спроможна керувати собою.

Для наявності юридичного критерію неосудності достатньо визначити один з 2 його елементів.

Медичний критерій визначає коло тих психічних захворювань, з якими пов'язані протиправні дії особи. Для визнання особи неосудною достатньо встановлення однієї ознаки юридичного критерію і наявності одного з психічних захворювань з перерахованих у ст. 20 КпАП:

1) хронічне душевне захворювання - шизофренія, епілепсія, прогресивний параліч тощо;

2) тимчасовий розлад душевної діяльності - алкогольні психози, патологічне сп'яніння тощо;

3) слабоумство, тобто нерозвинутість інтелекту із зниженням розумових здібностей (дебільність, імбецильність, ідіотія);

4) інший хворобливий стан - психопатія, неврози тощо.

 


28. Обставини, що обтяжують адміністративну відповідальність.

законодавство передбачає вичерпний перелік обставин, що обтяжують відповідальність. Врахування інших обтяжуючих обставин, не передбачених ст. 35 КпАП, є неможливим і впливає на законність прийнятого рішення. Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративні правопорушення, визнаються:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; вимоги, що надходять від уповноваженої особи, повинні бути законними; вимога уповноваженої особи про припинення протиправної поведінки повинна випливати з її повноважень, якими вона наділена від імені держави; невиконання правопорушником вимоги уповноваженої особи про припинення протиправної поведінки повинна бути навмисним;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин. Умови, за яких настають обставини: повторне правопорушення повинно бути вчинене правопорушником протягом року з часу закінчення виконавчого провадження; повторне правопорушення повинно бути однорідним з раніше вчиненим; правопорушник раніше вже притягувався до відповідальності за вчинене ним правопорушення (у тому числі і вчинення злочину);

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення. Умови, за яких настають обставини: особа, яку втягують у протиправну діяльність, повинна мати вік не більше 18 років; усвідомлення особою, яка втягує неповнолітнього у протиправну діяльність, що інший учасник правопорушення неповнолітній; правопорушник шляхом умовляння або інших дій схилив неповнолітнього на вчинення проступку;

4) вчинення правопорушення групою осіб. Умови, за яких настають обставини: вчинення правопорушення 2 або більше особами; група правопорушників діяла за єдиним об'єднаним наміром;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин. Правопорушення вчиняється під час: пожежі, яка охопила значну територію, повені, землетрусу тощо; техногенної катастрофи; масових заворушень серед населення; епідемій, епізоотій; введення на території надзвичайного або воєнного станів;

6) вчинення правопорушення у стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати цю обставину як обтяжуючої.

 


29. Спільні та відмінні ознаки крайньої необхідності та необхідної оборони.

Відмінні

При необхідній обороні джерелом небезпеки є дії людини. Стан же крайньої необхідності може бути породжене не тільки діями людини, але і стихійними силами природи і т.п.Необходімая оборона правомірна навіть у тих випадках, коли була можливість уникнути посягання за допомогою втечі, звернення за допомогою і т.п. Крайня ж необхідність припускає, що заподіяння шкоди є єдиним способом усунення небезпеки. При необхідній обороні шкода, заподіяна особі, яка здійснює суспільно небезпечне діяння, може бути більше шкоди загрожує. Крайня необхідність на відміну від цього правомірна тільки при заподіянні меншої шкоди в інтересах запобігання шкоди більшого. При необхідній обороні шкода заподіюється тільки особі, що здійснює суспільно небезпечне посягання. При крайній необхідності шкода, як правило, заподіюється третім особам. Існує різний законодавчий підхід до встановлення кримінальної відповідальності за діяння, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони і меж крайньої необхідності.

Спільне тут те, що згідно з КУпАП вчинення адмін. проступку при порушенні умов правомірності як необхідної оборони, так і крайньої необхідності, є обставиною, що пом'якшує покарання. За ті ж діяння при перевищенні меж крайньої необхідності відповідальність настає на загальних підставах з урахуванням останньої як пом'якшувальну обставину


30. Множинність адміністративних правопорушень: ознаки, критерії класифікація.

Визначити поняття множинності адміністративних проступків можна так, - це вчинення особою кількох правопорушень, передбачених законодавством про адміністративну відповідальність, або - це два і більше акта суспільно небезпечної поведінки особи, кожен з яких представляє собою самостійний склад адміністративного проступку.

ОЗНАКИ

Перша ознака множинності проступків - наявність декількох самостійних складів адміністративного проступку. Тобто необхідно враховувати не кількість дій правопорушника, а кількість складів адміністративного проступку. У Кодексі України про адміністративні правопорушення міститься велика кількість правопорушень, склад яких характеризується вчиненням кількох дій. Тобто мова в даному випадку йде про так званих альтернативних складах (див. § 2 глави 3). Однак незалежно від того, скільки дій здійснив правопорушник (одне або декілька з перерахованих у статті Кодексу), його дії будуть кваліфікуватися по одному складу адміністративного проступку (наприклад, статті 44, 65, 163 КУпАП).

Друга ознака множинності адміністративних проступків - всі протиправні діяння відбуваються однією особою, яка одноразово або різночасно робить кілька самостійних порушень.

Третя ознака множинності полягає в тому, що відсутні обставини, що перешкоджають залученню правопорушника до відповідальності за кілька адміністративних проступків відразу або за рецидив.

Залежно від того здійснений новий адміністративний проступок до або після притягнення до адміністративної відповідальності виділяють два види множинності: сукупність і рецидив.

 

Під сукупністю розуміється вчинення однією особою кількох адміністративних проступків до притягнення його до відповідальності хоча б за один із них. Сукупність розрізняють двох видів: ідеальну і реальну сукупність.

Ідеальна сукупність - це одночасне виконання однією дією декількох складів правопорушень. Реальна сукупність являє собою систему складів, виконаних різними діями, а значить, різночасно, але дуже важливо враховувати той факт, що ні

> 101>

за один із вчинених адміністративних проступків особа не була притягнута до відповідальності, інакше, мова в даному випадку буде йти про рецидив, а не про сукупність адміністративних проступків.

У частині 1 ст. 36 КУпАП міститься правило, згідно з яким адміністративне стягнення накладається за кожен проступок окремо. Тобто встановлений принцип складання стягнень. Поглинання ж менш суворого стягнення більш суворим допускається як виняток ч. 2 ст. 36 КУпАП при дотриманні двох обов'язкових умов: 1) якщо справи розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою) і 2) такий розгляд справ відбувається одночасно. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Рецидив проступку - це вчинення нового адміністративного проступку протягом року після притягнення винного до відповідальності за попереднє порушення. Згідно ст. 39 КУпАП, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається не зазнали адміністративному стягненню. При рецидиві особа несе відповідальність тільки за нове правопорушення, так як за старе вже воно понесло відповідну адміністративну відповідальність. Про рецидиві адміністративного проступку як про кваліфікуючі ознаки, що встановлює більш сувору відповідальність (наприклад, ч. 2 ст. 138, ч. 2 ст. 145, ч. 2 ст. 146 КУпАП), а також, як про обставину, що обтяжує адміністративну відповідальність ( п. 2 ст.35 КУпАП), вже йшлося в попередніх параграфах навчального посібника.

 

 


31. Альтернативи адміністративної відповідальності.

КпАП закріплює кілька альтернатив адміністративної відповідальності. Їх застосування означає пом'якшення або взагалі відмова від застосування каральних заходів.
Альтернатива перша (ст. 21 КпАП): при малозначності вчиненого правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити винного від відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Альтернатива друга (ст. 20 КпАП): особа звільняється від відповідальності з передачею матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.
Альтернатива третя (ст. 15 КпАП): передача матеріалів про адміністративні правопорушення військовослужбовців, працівників ОВС та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, їх командирам (начальникам), для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.
Альтернатива четверта (ст. 13, 201 КпАП): матеріали про адміністративні правопорушення осіб, які не досягли 18-річного віку, направляються до комісії у справах неповнолітніх.
Дві перші альтернативи засновані на дисциплінарних повноваженнях правоприменителя, а дві останні для нього обов'язкові.
Крім того, існує ще одне правило призначення адміністративних стягнень. При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне адміністративне правопорушення окремо.
Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне порушення. У цьому випадку до основного стягнення може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.


32. Система адміністративних правопорушень.

Слід зазначити, що у КУпАП виділені такі групи адміністративних правопорушень (проступків):

- у галузі охорони праці і здоров'я населення (глава 5);

- що посягають на власність (глава 6);

- у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини (глава 7);

- у промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів (глава 8);

- у сільському господарстві (глава 9);

- на транспорті, галузі шляхового господарства і зв'язку (глава 10);

- у галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою (глава 11);

- в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, у галузі фінансів і підприємницької діяльності (глава 12);

- у галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації (глава 13);

- адміністративні корупційні правопорушення (глава 13-а);

- що посягають на громадський порядок і громадську безпеку (глава 14);

- що посягають на встановлений порядок управління (глава 15);

- що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення (глава 15-а).

 


33. Адміністративне правопорушення: поняття, ознаки.

, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).

Адміністративному правопорушенню властиві такі загально-правові ознаки:

- передусім, це дія чи бездіяльність, тобто - діяння, а не думки, бажання чи інші подібні прояви психічної діяльності людей;

- суспільна шкідливість (цю ознаку дехто ототожнює з антигромадською спрямованістю або суспільною небезпекою);

- протиправність (подібне діяння завжди посягає на загальнообов'язкові правила, встановлені тим чи іншим нормативним актом);

- винуватість (таке діяння, як прояв волі і свідомості особи, повинно бути завжди винним, тобто вчиненим умисно або з необережності);

- адміністративна карність (подібне протиправне, винне діяння буде визнане адміністративним проступком тільки тоді, коли за його вчинення законодавством передбачено адміністративну відповідальність).

Крім цього, адміністративним правопорушенням властивий ще цілий ряд характерних ознак, які утворюють їх юридичні склади. Слід зауважити, що залежно від юридичних властивостей розрізняють ознаки як такі, що мають юридичне значення, і які такого значення не мають. В свою чергу, юридично значущі ознаки можуть входити до юридичного складу правопорушення (так звані конструктивні ознаки), інші ж з них до такого складу не входять (наприклад обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, тощо).

 


34. Характеристика юридичних складів адміністративних правопорушень на транспорті.
35. Юридичний склад адміністративного правопорушення: поняття, елементи, ознаки

Юридичні склади конкретних проступків мають свої особливі ознаки, однак серед них є такі, які властиві кожному з них.

Ці ознаки традиційно об'єднуються у чотири групи - ознаки, які характеризують:

- об' єкт проступку;

- об' єктивну сторону:

- суб'єкт проступку;

- суб'єктивну сторону.

Виходячи з цього, склад адміністративного проступку можна визначити як сукупність встановлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративне правопорушення.

Адміністративний проступок неможливий, якщо відсутній об'єкт, проти якого він спрямований.

Об'єктомадміністративного проступку є суспільні відносини, тобто відносини, які складаються в різних галузях діяльності людей. Розрізняють такі об'єкти: загальний; родовий; безпосередній.

Якщо загальний об'єкт адміністративного проступку як сукупність суспільних відносин, які охороняються нормами адміністративного законодавства, на кваліфікацію проступку не впливає, то родовий та безпосередній об'єкти є тими елементами, від чіткого й повного визначення яких залежить точне встановлення ознак конкретного правопорушення, обумовлення його місця в Особливій частині КУпАП. Встановлення родового та безпосереднього об'єкта має також важливе значення для з'ясування характеру і ступеня шкідливості посягання, його правильної кваліфікації, відмежування від інших протиправних дій. Представники загальної теорії права та адміністративно-правової науки прийшли до висновку, що загальним суб'єктом адміністративних проступків служать відносини в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

Родовий об'єкт- це групи тотожних, однорідних суспільних відносин, які в сукупності складають загальний суб'єкт, охороняються комплексом адміністративно-правових норм і містяться в Особливій частині Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Одним з різновидів родового є видовий об'єкт, тобто самостійна група суспільних відносин, загальних для ряду проступків.

Безпосередній об'єкт- це конкретні суспільні відносини, поставлені під охорону закону, яким спричиняється шкода певним правопорушенням. Але посягання на суспільні відносини може здійснюватися шляхом протиправного впливу на предмети, які мають суттєве значення для визначення характеру проступку, для правильної його кваліфікації і вказуються в законі як обов'язкова сторона складу правопорушення (наприклад, наявність холодної або вогнепальної зброї в організаторів чи учасників мітингу, демонстрації тощо). Ці суспільні відносини мають свої особливості і обумовлені тим, що в адміністративному законодавстві їх не визначено. Для з' ясування більшості з них необхідний ретельний юридичний аналіз конкретних норм, а положення деяких з них відсилають до інших норм права - правил торгівлі (ст.155 КУпАП), правил адміністративного нагляду (ст.187 КУпАП), правил дорожнього руху (ст.125 КУпАП). Останні в свою чергу становлять розгалужену систему правових приписів, кожен з яких, при його порушенні, має свій юридичний склад і безпосередній об'єкт.

Деякі з адміністративних проступків можуть заподіювати шкоду не одному, а кільком об'єктам. У цьому випадку один з об' єктів визначається головним, інші - додатковими. Наприклад, якщо головним безпосереднім об'єктом адміністративного проступку, передбаченого ст.1602 КУпАП (незаконна торговельна діяльність), є відносини щодо здійснення угод купівлі та продажу товарів, то додатковим безпосереднім об' єктом виступають суспільні відносини в галузі фінансів та оподаткування суб' єктів підприємницької діяльності. У даному випадку додатковий безпосередній об' єкт, на відміну від головного, не належить до структури цих відносин, хоча нерозривно з ними пов'язаний. При цьому головним безпосереднім об' єктом виступають ті суспільні відносини, які законодавець поставив під адміністративно-правову охорону в першу чергу і які більше, ніж інші об' єкти, визначають характер шкідливості проступку.

В теорії права під предметом адміністративного проступку прийнято вважати речі, предмети матеріального світу, гроші, цінні папери, з приводу яких виникають суспільні відносини. Тобто предмет проступку необхідно розглядати як складову частину його об'єкта.

Предмет проступку, якщо його названо в конкретних нормах КУпАП , виступає обов'язковою ознакою їх об'єкта, відсутність якої свідчить про відсутність юридичного складу проступку.

Об'єктивна сторона адміністративного проступку- це сукупність зовнішніх ознак проступку, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. Це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішній бік правопорушення. Вона дає характеристику суспільної шкідливості проступку, його спрямованості, містить ряд ознак, які прийнято поділяти на основні та факультативні.

До ознак об'єктивної сторони відносяться:

- До основних відноситься адміністративно-правове діяння (дія або бездіяльність);

- Факультативні: а) шкідливі наслідки діяння; б) причинний зв'язок між протиправним діянням та наслідками; в) час: г) місце; д) умови; е) способи та знаряддя вчинення проступку.

Адміністративно-правова дія- це протиправна, активна, свідома і вольова поведінка особи, яка завдає або може створити реальну можливість завдання шкоди об'єкту, що охороняється нормами адміністративного права. Більшість проступків вчиняється шляхом протиправних дій. Наприклад, незаконна торговельна діяльність (ст.1602 КУпАП), передбачає вчинення протиправних дій у вигляді здійснення угод купівлі-продажу товарів чи інших предметів.

Частина проступків вчиняється у формі пасивної бездіяльності - коли особа, для того щоб не допустити протиправної поведінки, повинна вчинити позитивні дії, але вона з якихось причин це не робить. Це, наприклад, неявка громадянина на виклик у військовий комісаріат без поважних причин (ст.2111 КУпАП). Необхідними умовами бездіяльності є обов'язковість і можливість особи діяти в конкретній обстановці.

Всі інші ознаки є факультативними. На відміну від головних вони враховуються при кваліфікації вчиненого лише у випадках, коли їх прямо передбачено законом, а їх відсутність не завжди виключає наявність складу проступку. До таких ознак можна віднести шкідливі наслідки діяння; причинний зв'язок між протиправним діянням та наслідками; час; місце; умови; способи та знаряддя вчинення проступку.

Так, шкідливі наслідки і причинний зв'язок обов'язкові лише в матеріальних складах. Для більшості адміністративних проступків, передбачених КУпАП, ці ознаки не є характерними. Тобто більшість складів є формальними, в яких проступком визнається саме вчинення протиправних дій. Причинний зв'язок у більшості випадків проходить через свідомість людей, визнаючи при цьому мотиви їх поведінки, спрямовані на досягнення певної мети. Більшість же адміністративних правопорушень характеризується недодержанням різноманітних правил, коли в протиправному діянні присутній склад правопорушення незалежно від настання шкідливих наслідків. Це так звані формальні склади правопорушень.

Шкідливі наслідки в правопорушеннях з формальним складом хоча і можуть наставати, але лежать поза межами їх юридичного складу і на кваліфікацію проступку майже не впливають.

Для деяких проступків обов'язковою ознакою є така ознака, як місце вчинення проступку (порушення правил торгівлі на ринках (ст.159 КУпАП), торгівля з рук у невстановлених місцях (ст.160 КУпАП), нецензурна лайка у громадських місцях (ст.173 КУпАП) тощо. Для інших проступків ця ознака при кваліфікації відіграє додаткову роль.

Під способом необхідно розуміти прийоми, засоби, які використовує правопорушник при вчиненні протиправного діяння. Спосіб вчинення правопорушення являє собою форму прояву антисуспільної дії чи бездіяльності. Кожне з правопорушень вчиняється тим чи іншим способом. Наприклад, об'єктивна сторона поширювання неправдивих чуток (ст.1731 КУпАП) полягає в поширенні неправдивих чуток, які можуть викликати паніку серед людей або порушення громадського порядку. Неправдиві чутки при цьому можуть розповсюджуватися будь-яким способом: усно, письмово (за допомогою листівок, плакатів, об' яв, у засобах масової інформації, по радіо, телебаченню тощо).

В адміністративному законодавстві взагалі не існує розподілу засобів вчинення правопорушень на обов' язкові і факультативні, але саме засіб виступає як кваліфікуюча ознака об' єктивної сторони деяких адміністративних правопорушень (наприклад, передбачених ст.121 КУпАП). Такими засобами виступають транспортні засоби, гральні пристрої, зброя, а також спеціально пристосовані або підготовлені предмети, які можуть бути використані для заподіяння матеріальної шкоди державним, громадським організаціям і громадянам.

Знаряддями вчинення проступків досить часто виступають різні предмети, речі, пристрої, за допомогою яких правопорушення було вчинено або які використовувались для полегшення його вчинення, - гирі, ваги, вимірювальні лінійки, всілякі магніти, засоби перевезення товарів, касові апарати, заборонені знаряддя полювання тощо.

На відміну від Кримінального кодексу України, в адміністративному законодавстві нічого не сказано відносно замаху на адміністративне правопорушення, про приготування до нього, а також щодо співучасті у ньому.

Як свідчить практика, адміністративній відповідальності підлягають винні особи уже на стадії замаху (наприклад, при спробі провозу заборонених предметів або вантажів повітряним транспортом). Класичним прикладом, коли особи притягуються до відповідальності саме на стадії замаху, є порушення порядку організації зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст.1851 КУпАП).

Суб'єктом проступкувиступають фізичні, осудні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які вчинили ті чи інші проступки, і які досягли встановленого законодавством віку адміністративної відповідальності. Згідно зі ст.12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент скоєння правопорушення 16-річного віку.

Суб'єкти бувають двох видів:

- Загальні - усі громадяни, які проживають або перебувають на території України.

- Спеціальні - службові особи, неповнолітні, військовослужбовці та військовозобов'язані, працівники органів внутрішнім справ, народні депутати України та деякі інші.

Крім загальних ознак конкретних складів правопорушень, суб'єкт може характеризуватися ще й дещо специфічними особливостями. Такі суб'єкти називають спеціальними. До них відносять, наприклад:

За ознаками трудової та службової діяльності: 1) посадові (службові) особи, 2) капітани кораблів, 3) робітники підприємств торгівлі та громадського харчування; 4) водії; б) підприємці; 7) військовослужбовці та працівники ОВС.

За ознаками протиправної поведінки в минулому: 1) особи, які раніше притягалися до адміністративної відповідальності; 2) перебували під адміністративним наглядом ОВС; 3) хворі на наркоманію.

За ознакою знаходження на спеціальному обліку у військкоматі: 1) призовник; 2) військовозобов'язаний; 3) особа, яка знаходиться на військових зборах.

У названих випадках йдеться про специфічний правовий статус тих чи інших осіб, який і обумовлює закріплення за суб'єктом проступку наступних спеціальних ознак: 1) притаманні лише окремим групам громадян; 2) виникають на підставі індивідуальних актів управління або інших нормативних актів; 3) відображають специфіку правового статусу цих суб'єктів; 4) закріплені в статтях КУпАП; 5) закріплюються з метою диференціювати відповідальність різних категорій громадян.

В законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає з визначення неосудності. Як вказано в ст.20 КУпАП, під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Для визнання особи неосудною необхідно встановити юридичний та медичний критерії.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що осудність- це здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними, а значить, і нести за них відповідальність.

Для неповнолітніх вік, з якого може настати адміністративна відповідальність, визначається не в день народження особи, а з нуля годин наступної за днем народження доби. Якщо точну дату дня народження встановити неможливо, то звертаються за допомогою до судово-медичної експертизи, яка і визначає рік народження. У цьому випадку днем народження винного вважається останній день року. Якщо вік визначений мінімальною та максимальною кількістю років, то слід виходити з мінімального віку, який передбачається експертизою.

Наступним елементом складу адміністративного проступку є суб'єктивна сторона,під якою необхідно розуміти психічну діяльність особи, пов'язану із вчиненням ним суспільне шкідливого діяння. Суб'єктивна сторона - це внутрішній бік проступку, це психічні процеси, які відбуваються в свідомості суб'єкта, що характеризують його волю, викривають думки, наміри. Суб'єктивна сторона включає з себе:

- вину (основна ознака);

- мету вчинення проступку;

- мотив.

Вина,як основна ознака і обов'язкова ознака суб'єктивної сторони, виражається у психічному ставленні особи до вчиненого проступку і його наслідків. Виявляється вина у формі умислу та необережності.

Умисел- це необхідне для притягнення до адміністративної відповідальності відношення пізнавальної спроможності й волі суб'єкта до діяння, яке ним здійснюється. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Поняття необережної форми вини розкривається в ст.11 КУпАП. Вчиненим з необережності правопорушення визнається тоді, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

До факультативних ознак суб'єктивної сторони належать мотив і мета вчинення проступку. Якщо в диспозиціях деяких норм мета проступку (або її відсутність) знайшла своє закріплення (наприклад, у ст.ст. 44, 1602, 176 КУпАП), то мотив на кваліфікацію цих проступків не впливає, оскільки в них не згадується. Під мотивом проступку розуміють ті внутрішні спонукання, які впливають на його волю, якими керується суб'єкт проступку при його вчиненні. В адміністративно-правовій літературі до таких спонукань частіш за все відносять корисливість, жадобу, помсту, хуліганські спонукання, кар'єризм тощо. При цьому мотив не слід плутати з метою, як певним результатом, до якого прагне правопорушник. Вона відображає уявну модель майбутнього, якої хотів би досягти суб'єкт проступку, діючи певним чином. Мотив і мета невіддільні від вольової поведінки, вони допомагають розкрити її психологічну природу. Якщо метою виступає нажива, то мотивом протиправних дій є особиста корисливість або жадоба.


36. Система адміністративних правопорушень на транспорті.

адміністративних правопорушень на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку слід назвати:

порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на залізничному транспорті: самовільний проїзд у вантажних поїздах, посадка і висадка Під час ру­ху поїзда, проїзд на підніжках і дахах вагонів, самовільне без потреби зупинення поїзда, а також підкладання на залізничні колії предметів, які можуть спричини­ти порушення руху поїздів, — тягнуть за собою накладення штрафу від 1хдо 3 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян; пошкодження залізничної колії, захисних лісонасаджень, снігозахисних загороджень та інших колійних об’єктів, споруд і пристроїв сигналізації та зв'язку — тягне за собою накладення штрафу на громадян від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і посадових осіб — від 4 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях — тягнуть за собою попереджен­ня або накладення штрафу від 0,5 до 1 неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян;

порушення правил проїзду гужовим транспортом і прогону худоби через залізничні колії, випасання худоби поблизу залізничних колій — тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб — від 4 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

недодержання встановлених габаритів при навантаженні і вивантаженні вантажів — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від 4 до 7 нео­податковуваних мінімумів доходів громад

ян;

порушення правил користування засобами залізничного транспорту: по­шкодження внутрішнього обладнання пасажирських вагонів, стекол локомотивів і вагонів — тягне за собою накладення штрафу від 1 до 3 неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян; куріння у вагонах (у тому числі в тамбурах) приміських поїздів, у невстановлених для куріння місцях у поїздах місцевого і дальнього спо­лучення, а також у метрополітенах — тягне за собою попередження або накладен­ня штрафу від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

порушення правил безпеки польотів: розміщення в районі аеродрому будь-яких знаків і пристроїв, схожих на маркірувальні знаки і пристрої, прийняті для розпізнання аеродромів, або спалювання піротехнічних виробів без дозволу адмі­ністрації аеропорту, аеродрому, або влаштування об'єктів, які сприяють масовому скупченню птахів, небезпечних для польотів повітряних суден, — тягне за собою накладення штрафу на громадян від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 4 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; невиконання правил про розміщення нічних і денних маркірувальних знаків або пристроїв на будівлях і спорудах — тягне за собою накладення штрафу на громадян від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на поса­дових осіб — від 4 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

пошкодження аеродромного устаткування, аеродромних знаків, повітряних суден та їх устаткування — тягне за собою накладення штрафу від 3 до 7 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян;

прохід або проїзд без належного дозволу по території аеропортів (крім аеро­вокзалів), аеродромів, об'єктів радіо- і світлозабезпечення польотів — тягне за со­бою накладення штрафу від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

виконання польотів з порушенням нормативно-правових актів, які регулю­ють діяльність авіації, — тягне за собою накладення штрафу від 3 до ЗО неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян;

порушення правил поведінки на повітряному судні: невиконання особами, які перебувають на повітряному судні, розпоряджень командира судна — тягне за собою попередження або накладення штрафу від 1 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; порушення правил фотографування, кінозйомки і користування засобами радіозв'язку з борту повітряного судна — тягне за собою попередження або накладення штрафу1 від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією плівки;

порушення правил міжнародних польотів — тягне за собою накладення штрафу від 10 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транс­порті: порушення правил входу суден у порт і виходу їх з порту, руху і стоянки су­ден у портових водах, а також правил, що забезпечують безпеку пасажирів під час посадки на судна, в путі слідування і під час висадки їх з суден, — тягне за собою накладення штрафу на громадян від 3 до 4 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 4 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

проведення без належного дозволу водолазних робіт у портових водах, а та­кож недодержання правил подачі сигналів під час цих робіт — тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від 4 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транс­порті і маломірних суднах: керування судноводіями річковими або маломірними суднами, не зареєстрованими у встановленому порядку, або такими, що не прой­шли технічного огляду, або не несуть бортових номерів і позначень, або мають не­справності, з якими заборонено їх експлуатацію, або переобладнаними без відповідного дозволу, або з порушенням правил завантаження, норм пасажиромісткості, обмежень по району та умовам плавання — тягне за собою поперед­ження або накладення штрафу від 1 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; порушення судноводіями річкових суден правил руху і стоянки суден у плесі, на рейдах і в портах, буксирування составів і плотів, подачі звукових і світлових сигналів, несення суднових вогнів і знаків, правил навантаження і роз­вантаження суден, а також пошкодження портових і гідротехнічних споруд та обладнання — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від 4 до 7 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування судном на строк до одного року; перевищення судноводіями маломірних суден установ­леної швидкості руху, недодержання вимог навігаційних знаків, умисне зупинен­ня або стоянка судна в заборонених місцях, пошкодження гідротехнічних споруд або технічних засобів і знаків судноплавної і навігаційної обстановки, порушен­ня правил маневрування, подачі звукових сигналів, несення бортових вогнів і знаків — тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 3 до 5 нео­податковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування маломірним судном на строк до одного року; керування річковим або ма­ломірним судном особою, яка не має права керування цим судном, або передача керування таким судном особі, яка не має права керування, — тягнуть за собою накладення штрафу від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

порушення правил користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту: пошкодження внутрішнього обладнання та стекол автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв — тягне за собою накладення штра­фу від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв — тягне за собою попередження або накладення штрафу від 0,5 до 1 не­оподатковуваного мінімуму доходів громадян; куріння в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях — тягне за собою попередження або накладення штрафу від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

порушення правил пожежної безпеки на залізничному, морському, річково­му і повітряному транспорті — тягне за собою накладення штрафу нг громадян від 3 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

керування водіями транспортними засобами, що мають несправності галь­мової системи або рульового управління, або переобладнаними з порушенням відповідних правил, нормативів і стандартів, або такими, що своєчасно не прой­шли державного технічного огляду, — тягне за собою накладення штрафу від 1 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами — тягне за собою попередження або накладення штрафу від 0,2 до 0,5 неоподатко­вуваного мінімуму доходів громадян;

керування водіями транспортними засобами, не зареєстрованими або не перереєстрованими у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком, без номерного знаку або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандарту, або з умисно прихованим номерним знаком, а так само перевезення водіями транспортних засобів, що працюють у режимі марш­рутних таксомоторів або здійснюють міжміські чи міжнародні перевезення паса­жирів понад кількість місць для сидіння, визначену у реєстраційних документах на транспортний засіб або передбачену технічною характеристикою транспорт­ного засобу, — тягнуть за собою накладення штрафу від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху: перевищення водіями транспортних засобів вста­новлених обмежень швидкості руху більш як на 20 кілометрів на годину, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил об­гону і зустрічного роз'їзду, проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів за­гального користування, початку руху, зміни напрямку руху, проїзду спеціальних транспортних засобів — тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,5 до 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; недодержання водіями вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів або безпечної дистанції, порушення правил зупинки і стоянки, розташування транспортних за­собів на проїзній частині, руху автомагістралями, пріоритету транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми освітлювальними приладами, попереджувальними сигналами, буксирування механічних транс­портних засобів, пе