Естетична діяльність і мистецтво
Серед форм естетичної діяльності особливе місце посідає мистецтво — професійне та народне, фольклор. Поява мистецтва як самостійної форми естетичної діяльності має свою історію і логіку.
Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість визначити основні закономірності, що зумовили появу мистецтва та його розвиток. Які ж вони?
Мистецтво виникло на основі розвинутих у межах безпосередньої практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини. розвинуті естетичні здібності й потреби сприяли формуванню суспільної необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування за їх допомогою суспільних зв'язків і суспільних уявлень. при цьому зв'язок мистецтва з матеріальним виробництвом ніколи не зникав повністю, оскільки протиставлен-ня користі і незацікавленого задоволення, що дається естетичними об'єктами, було предметом дискусії протягом усієї історії мистецтва.
Історичним фактом було те, що мистецтво виникало тільки в суспільстві, поділеному на класи. класи, що панують у матеріальному виробництві, контролюють виробництво духовне: ідеї та естетичні потреби панівного класу стають панівними ідеями й потребами.
Проте, така закономірність аж ніяк не принижує культурної та естетичної цінності мистецтва класового суспільства, оскільки кожен клас при всій своїй класовій обмеженості розвиває і культивує загальнолюдські гуманістичні ідеали та цінності у їхній конкретно-історичній формі. Водночас такий підхід до історії мистецтва дає можливість відшукати і зрозуміти причини та об'єктивні обставини виникнення й розвитку його історичних форм з погляду як змісту, так і форми, розподілу його на професійне і народне.
Економісти увесь час ми вели мову про естетичну діяльність, що існує в контексті суспільної практики, наголошували на її творчому характері. Але ж естетична діяльність збагачується, коли відділяється від практичної, існує самостійно, сприяючи розвиткові творчих здібностей людини. Звичайно, мистецтво виростає на найширших життєвих потребах. проте ці потреби нерідко не можуть реалізуватися через соціально-економічну обмеженість умов життя конкретно-історичного суспільства. Саме тоді за допомогою мистецтва (воно стає переважно духовною формою діяльності) людина здобуває можливість впливати на загальний розвиток суспільства, реалізовувати універсальну людську здібність формувати, змінювати, творити «за законами краси» свій духовно-практичний світ. Цим самим людина створює умови для реалізації потенційних можливостей життя кожного індивіда.
Межі й перешкоди, що ставляться природою, а ще більше — існуючими суспільними умовами, тяжіють над людьми, а мистецтво створює передумови і закладає параметри вдосконалення людини й суспільства загалом. Однак відштовхується воно від життя, від тих конкретно-історичних умов, у яких відбувається художня діяльність суспільства. предметом художнього переосмислення, творчої переробки є все, що цікаве для людини в житті, тобто реальна дійсність, у якій проходить людське життя. У цьому значенні мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості. проте зовнішні обставини не мають абсолютної влади над внутрішнім світом людини, тобто духовне відображення дійсності не є її копією, воно є самостійним твором людського духу. Мистецтво в сукупності його художніх образів є духовною, ідеальною моделлю світу, яка відображає не стільки реальний світ, скільки бажаний.
Мистецтво, підходячи до дійсності з позицій вищих потреб розвитку людини, створює ідеал, тобто ідеальний образ, ідеальну модель, які є загальною суспільною потребою. Естетичний ідеал, що є змістом мистецтва, відображає сутнісні риси, закономірності й вимоги реального життя, тобто так звану можливу, або віртуальну, реальність. Ось чому мистецтво, маючи змогу цілісно відтворювати життя, поєднуючи у творах відображення дійсності, ідеалу, потреб суспільства, стає основою духовної культури, його колективною пам'яттю. За допомогою мистецтва здійснюється не тільки зв'язок людини з людиною, а й зв'язок поколінь, різних народів і різних культур. Мистецтво накладає на всі форми людського життя відбиток вічності, ідеальної життєвості, що пронизують та оживлюють усі суспільні структури. Увесь потенціал мистецтва може бути залучений до формування й розвитку людської особистості. проте для цього суспільство має бути зацікавлене саме в такому його використанні, а не тільки для розваг або маніпулювання суспільною свідомістю. Адже справжня велич мистецтва розкривається тільки тоді, коли воно стає реальною силою. А такою силою воно є лише в діяльності особи, суспільства, що створюють гармонію світу й людини, природи і культури, поліпшують якість життя.
Контрольні запитання:
1. У чому полягає творчий потенціал людської праці?
2. Як пов'язана естетична якість із формою речі, предмета?
3.Чи можна абсолютно розмежовувати або ототожнювати утилітарні та естетичні якості речей?
4. Із чим пов'язана поява дизайну як виду творчої діяльності?
5. Тілесність людини є продуктом природи чи культури?
6. Чому мода є формою естетичної діяльності?
7. Чому свято є естетичним феноменом?
8. Чи потрібні знання та дотримання етикету сучасній людині?
9. У чому полягає естетичне освоєння природи?
10. Що таке своєрідність мистецтва як виду естетичної діяльності?
Список рекомендованої літератури:
1. Адорно Теодор В. Эстетическая теория. — М., 2001. Банфи А. Философия искусства. — М., 1989. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. — М., 1991. Даниленко В. Я. Основи дизайну. — К., 1996.
2. Долгов В. М. Реконструкция эстетического в западноевропейской и русской культуре. — М., 2004.
3. Іванов В. П. Человеческая деятельность — Познание — Искусство. — К., 1977.
4. Канарский А. С. Диалектика эстетического процесса. Генезис чувствен-ной культуры. — К., 1982.
5. Крюковский И.. Homo pulcher. человек прекрасный : Очерк теоретической эстетики человека. — Минск, 1983.
6. Кучерюк Л Ю. Естетика праці. Ціннісні відносини. Творчість. Людина. — К., 1989.
7. Проценко О. П. Етикет в просторі практичної філософії. — X., 2002. Панченко В. І. Мистецтво в контексті культури. — к., 1998.