Господарство Давнього Єгипту
Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу економічного життя стародавніх єгиптян – землеробство.
Єгиптяни збудували просту і надійну басейнову систему іригації. Будівництво та експлуатація такої системи штучного зрошення вимагали зусиль всіх номів (так в Єгипті називали перші держави), що вплинуло на політичну організацію староєгипетського суспільства. Виконуючи роль організатора робіт і розпорядника земель, племінна знать з часом захоплювала владу. Ремонт дамб, очищення каналів, регулювання послідовності багаторазового поливу полів, польові роботи, пов’язані з режимом зрошення, – все це могло здійснюватися за жорсткого дотримання графіка, за постійного контролю й управління з єдиного центру, здійснюваних державою.
Впровадження штучного поливу землі забезпечувало високий валовий збір зерна у країні. Але культура землеробства в Єгипті була досить простою і зводилася у Верхньому Єгипті до примітивних заходів запобігання солончакам, а в Нижньому Єгипті зерно висівали прямо в мул і відразу ж виганяли на засіяне поле домашню худобу.
Єгиптяни займались тваринництвом та птахівництвом, знали і бджільництво, яке найімовірніше саме вони і вигадали, тримали коней. Вже в І тис. до н.е. єгиптяни почали постачати коней на ринок Передньої Азії.
Досить розвиненим було ремесло. Особливих успіхів єгиптяни досягли у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа.
Періодом найвищого господарського розквіту країни стала епоха Нового царства (1580-1085 рр. до н.е.). У цей період найбільш швидко стали розвиватись ремесла. Виникли нові методи обробки золота. Єгиптяни значно удосконалили виробництво скла, ливарництво, суднобудування. Ще в І тис. до н.е. вони навчилися виробляти з фарфороподібної маси фаянс, який користувався значним попитом на міжнародному ринку. Єгиптяни вперше розробили технологію виготовлення матеріалів для письма – папірусу.
Щодо розвитку торгівлі, то в період Стародавнього царства відбувалась примітивна обмінна торгівля. Протягом всього періоду існування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною.
Товарного виробництва в країні не було, збувався не товар, а надлишок продукції, виготовленої для власних потреб. Забезпеченість країни та її географічна ізольованість, можливість легко грабувати сусідні території були основним гальмом розвитку торгівлі в період Пізнього царства (ХІ-ІV ст. до н.е.).
Також в епоху Нового царства товарообмін залишався незначним. Наприкінці цієї епохи почав складатися загальноєгипетський ринок, а в І тис. стали розвиватись товарно-грошові відносини. Торгівля сприяла розвитку мореплавства. В Єгипті доби Пізнього царства процвітало лихварство з усіма його соціальними наслідками.
Найважливіша риса єгипетського суспільства – прагнення стабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному та політичному житті.
7.Економічна думка Стародавнього Сходу (Єгтпет, Месопотамія)
1). Із пам’яток економічної думки цивілізації Стародавнього Сходу найдавнішою вважається “Повчання гераклеопольського царя своєму синові”(Стародавній Єгипет, ХХІІ ст. до н.е.). У ньому мова йде про правила мистецтва державного управління та господарювання. Ще одна з найдавніших пам’яток економічної думки Стародавнього Єгипту початку ХVІІІ ст. до н.е. “Речення Іпусера” надає критичну оцінку стихійного, некерованого зростання масштабів боргового рабства і лихварства, завдяки чому в країні почалась громадянська війна.
2). У ХVІІІ сторіччі до н.е. для Вавилонського царства, що було розташоване у межиріччі Тигру і Євфрату, виникла реальна загроза руйнування його цілісності і незалежності. Швидкий розвиток товарно-грошових відносин почав супроводжуватися різким скороченням надходжень податків у державну казну, а відповідно – послабленням ефективності діяльності державних структур, особливо армії. За умов, коли люди встигли звикнути до самостійності, до відносної волі, до прибутків від ринкової торгівлі, Хаммурапі виявив мудрість і визнав за підлеглими право самим турбуватись про своє життя. У його законах знайшли відображення розвиток товарно-грошових відносин та заходи, які сприяли розширенню торговельних угод. Закріплені в “Кодексі Хаммурапі” правові норми жорстко регламентували натурально-господарські основи, пов’язавши їх не тільки з майновою відповідальністю. Так, за зазіхання на особисту власність мірою покарання могли бути рабство чи смертна кара. Намагання звільнити чужого раба чи сприяння його втечі також каралось смертю. Крадіжка майна в особи, що близька до царя, каралася суворіше, ніж аналогічний злочин, але скоєний проти селянина.
Хаммурапі почав стягувати податки не продукцією, а сріблом.
Новий закон також давав можливість царським воїнам та іншим громадянам-вавилонянам не втрачати свої земельні наділи за борги. Тому,хто віддавав або продавав за борги в рабство своїх дружину чи дітей, закон гарантував, що після трьох років рабства членів його сім’ї звільнять з одночасним анулюванням боргу. Масштаби лихварства були впорядковані таким чином, що межа грошової позики не перебільшувала 20 %, а натуральної позики – 35 % від первинної суми. Хаммурапі декілька разів скасовував всі накопичені в країні борги.