Епоха Відродження як самостійний етап розвитку світової філософії
Епоха Відродження (Ренесансу), що охоплює період з XIV до почало XVII вв., доводиться на останні століття середньовічного феодалізму. Епоха Відродження - це переворот в першу чергу в системі цінностей, в оцінці усього сущого і відношенні до нього. Середньовічна філософія глибоко і послідовно продумала принцип абсолютної особи, коли скрізь і в усьому бачили примат не природи, не людини, а Бога. У міру переходу до міського способу життя і розвитку промисловості виявляється особлива значущість людини, його своєрідності, його творчої активності. Стала відчуватися гостра потреба в нових переконаннях. Багатьом мислителям представлялося, що новій людині краще всього відповідає антична культурна спадщина, яка в середньовіччі була забута. Мислителі Відродження вважали, що саме ця спадщина передусім зверталася до людини і його умінь ("Людина - міра усіх речей", один з принципів античного філософствування). І це представлення дало назву цілій епосі, епосі Відродження (Ренесансу), тобто повернення, відновлення античних цінностей. Але в епоху Відродження було вироблено все-таки нове, таке, що значно відрізняється від античного, філософський світогляд передусім завдяки творчості цілої плеяди видатних філософів, таких як Микола Кузанский, Марсилио Фичино, Джордано Бруно, Галілей, Коперник,. Леонардо да Вінчі, Мікеланжело.
Основні ідеї філософії епохи Відродження :
1 Антропоцентризм: увага філософів спрямована в основному на людину.
2 Гуманізм, визнання людини особою, його права на творчість, свободу і щастя. Малося на увазі, що цього можна досягти передусім за рахунок відродження характерного для античності інтересу до людини і знання його природи, а не тільки завдяки знанню про зовнішню природу або теологічним спекуляціями.
3 Постулювало творчої суті людини : він нікого не наслідує, ні Богові, ні природі, він сам по собі діяльний, він творить, в основному рукотворно, ремісничий.
4 Особово матеріальне розуміння світу : усе існуюче розуміється в проекції на людину при максимальному інтересі до тілесного початку.
5 Ідея домінування естетичного розуміння дійсності над моральними і науковими представленнями.
6 Антисхоластика: прагнення розвінчати уявні авторитети і пропаговані ними догми.
7 Геометрично структурне розуміння світу, доповнене діалектикою переходу, характерного для нескінченно малого і нескінченно великого і їх співвідношення між собою.
8 Пантеическое світогляд, що розглядає світ, що оточує людину, природу як причетну вищим абсолютним цінностям, богові (Бог розлитий в природі).
В епоху відродження можна виділити основні напрями, які сформувалися під впливом різних ідей, об'єднаних загальною спрямованістю. Серед них можна назвати Возрожденческий платонізм і неоплатонизм, гуманізм,натурфілософія і пантеїзм, нове природознавство. Возрожденческий платонізм служив обгрунтуванням філософського ідеалізму в його новій, вільній від схоластики формі. Для цього напряму дуже важливе значення мав також неоплатонизм (Гребель). Гуманізм як широкий громадський рух складається уперше саме в епоху відродження. У основу пантеїзму (від греч. пан - усе, і теос - бог; ототожнення бога і світу, бога і природи) ліг синтез, з одного боку античного атомізму (Эпикура і Лукреция), а з іншого боку - платонізму і аристотелизма. Атомістичну концепцію будови матерії розвивали Валла, Галілей, Монтень, пантеїстичну, - Микола Кузанский, Джордано Бруно. Дж. Бруно прагне продумати ідею Бога у світлі новітніх даних. Він вважає, що існуючі у світі протилежності співпадають. Співпадаючи один з одним, вони можуть бути не чим іншим, як абсолютною тотожністю. Бог і є ця абсолютна тотожність, світове ціле, яке скрізь і ніде. Безглуздо уявляти собі Бога як щось ізольоване, він є світове ціле. Якщо Бог - це світове ціле, то безрозсудно шукати джерело руху поза світом, він міститься у самому світі, в усіх його складниках, в мінімумі. Матерія є зовсім не потенція, вона є саморушне буття. У світовому цілому співпадають світова душа і світовий розум. Мислення теж є рух. Весь світ виступає як щось живе. Перед нами возрожденческий гилозоизм (від греч. "гиле" - матерія і "зое" - життя). Мислителі Відродження прагнули пояснити існування єдиного, нескінченного, матеріального світу з нього самого, незалежно від зовнішньої потойбічної сили, божества. Мислителі Відродження ставили і вирішували найважливіші філософські проблеми у формі натурфілософії (Бруно, Кампанелла, Парацельс), філософії природи, розробляли
проблему матерії, виникнення і знищення, руху і розвитку. Але паралельно з філософією природи починає розвиватися нове природознавство, що реалізовує радикальну переоцінку старих традицій і передумов. Воно приносить ряд епохальних відкриттів і стає одним з найважливіших джерел нової філософії. Серед представників цього напряму слід вказати Миколу Коперника, Йоганна Кеплера і Галилео Галілея. Микола Коперник створює геліоцентричну систему (руйнуючи древні і середньовічні уявлення про центральне положення Землі у Всесвіті), Йоганн Кеплер будує теорію про закономірності руху планет на основі математики, а Галилео Галілей шляхом експериментальних досліджень робить ряд відкриттів, з допомогою який уперше точно і строго формулює фізичні закони. Нова наука, що формується на принципах цих мислителів знаменує собою остаточний відхід від старих традицій як теологічного пояснення, заснованого на авторитеті Священного писання, так і натурфилософского або метафізичного пояснення, заснованого не на експерименті, а на умогляді (аристотелизм).