Сутність сучасної релігійної філософії
Філософія релігії в широкому змісті існує стільки ж, скільки існує й філософія в цілому як частина духовної культури. При цьому можуть бути використані різні філософські концепції - натуралізму, матеріалізму, екзистенціалізму, феноменології, прагматизму, позитивізму, лінгвістичної філософії, психоаналізу й т.д.
Філософія релігії у вузькому змісті - це автономне філософське міркування про Бога/божества й релігії (Платона, Фоми Аквінського, Б. Спінози, І. Канта, Г. Гегеля й т.д.). Це зближає філософію релігії з історією філософії.
Філософія релігії є базовим розділом релігієзнавства. Філософія в ході свого розвитку завжди робила предметом розгляду релігію (хоча, звичайно, у різних мислителів, у різних філософських напрямках ступінь розробки зазначеної проблеми неоднакове); осмислення релігії було складовою частиною історико-філософського процесу. Експлікація філософії релігії як спеціальної предметної області філософствування відбувається в XVІІІ- XІ вв. завдяки працям англійського філософа Д. Юма (1711-1776), французького філософа П.А. Гольбаха (1723-1789), німецького філософа И. Канта (1724-1804), німецького протестантського теолога й філософа Ф. Шлейермахера (1768-1834), німецьких філософів І.Г. Фіхте (1762-1814), Ф.В.Й. Шелінга (1775-1854), Г.В.Ф. Гегеля (1770-1831), Л.А. Фейєрбаха (1804-1872), К. Маркса (1818-1883), Ф. Енгельса (1820-1895), Е. Гартмана (1842-1906), голландського теолога й історика релігії К.П. Тіле (1830-1902), датського теолога й філософа С. Кьеркегора (1813-1855), російського філософа B.C. Соловйова (1853-1900) і ін.
В XX в. проблеми релігії одержують розробку у творах ряду видатних представників різних напрямків філософії. Зміст філософії релігії утворять філософські поняття й концепції даного об'єкта. Ці концепції різноманітні, інтерпретація релігії в них здійснюється під кутом зору якогось субординуючого принципу - натуралізму, матеріалізму, екзистенціалізму, прагматизму, позитивізму, аналітичної філософії, філософської антропології, персоналізму, неотомізму й т.д. Від філософії релігії необхідно відрізняти релігійну філософію. Останню утворить сукупність вихідних із принципів релігійного світогляду подань, понять, ідей, концепцій про Бога й світ (онтологія й метафізика), про людину (антропологія), про суспільство (соціологія, історіософія), про пізнання (гносеологія й епістемологія), про цінності (аксіологія). Релігійна філософія робить об'єктом розгляду й релігію, зрозуміло, на базі свого рішення онтологічних, антропологічних, гносеологічних і інших проблем.
Серед проблемних областей філософії релігії найбільш важливими є: 1) виявлення статусу філософії релігії в загальній системі релігієзнавчих знань, специфіки філософського осмислення релігії, рішення питання про методи збагнення об'єкта (метапроблеми); 2) вивчення сутності, розробка філософського поняття релігії, розкриття можливих принципів підходу до її визначення; 3) дослідження онтологічних і гносеологічних основ і передумов релігії; 4) аналіз особливостей релігійних світогляду, онтології, гносеології, мислення й мови; 5) розкриття змісту теїстичних вчень про Бога, обґрунтувань його буття, співвіднесення цих навчань із іншими субстанціальними парадигмами; 6) виявлення специфіки й змісту релігійної філософії[14, c. 294-296].
Дослідник і методолог релігії Ю.А. Кимелев виділяє дві основні форми розгляду філософії релігії:
1. Філософське релігієзнавство. Головне завдання - філософське осмислення феномена релігії, релігійного відношення людини до дійсності, у першу чергу, до божественної реальності, проблеми гносеології й релігійної мови (суб'єктивна сторона релігійного життя).
2. Філософська теологія. Головне завдання - філолофсько-релігійні концепції буття віруючого й волі, що випливають із цього контексту проблеми, необхідності й випадковості, сутності й існування, атрибутів Бога й т.д. (онтологічна сторона). Інші назви "Філософської теології": "природна теологія", "релігійна філософія", "релігійна метафізика", "християнська філософія", "християнська метафізика", "раціональна теологія". Однак, ці назви володіють рядом серйозних недоліків, тому переважніше використовувати поняття "філософська теологія".
Деякі релігієзнавці вважають "філософську теологію" спірною формою філософії релігії. Чи може з бути філософом? Швидше за все, так. Багато філософів, починали як теологи, були авторами й богословських і філософських творів одночасно. На ранніх етапах людської історії філософські, релігійні й міфологічні погляди перепліталися між собою (наприклад, у Фалеса Милетского). Специфіка міфологічних подань стародавніх греків обумовила розвиток давньогрецької філософії саме в тім виді, у якому вона представлена в роботах Платона й більше пізніх філософів. У середні століття багато теологічних побудов були вбрані у філософську форму ("філософія - служниця богослов'я"). Переплетення філософії й богослов'я спостерігається в багатьох сучасних дослідників, наприклад, у представника екзистенціалізму - протестантського теолога Р. Бультмана.
Філософія релігії вивчається тільки у світських вищих навчальних закладах[17, c. 326-328].
У філософії релігії за останні півтора сторіччя відбулися досить істотні зміни. Вона перетворилася в самостійну філософську дисципліну, у якій можна виділити наступні основні тенденції:
- прагнення розкрити й описати сутність релігії в контексті загальної філософської картини миру;
- прагнення дати філософську критику або, навпаки, філософське обґрунтування тієї або іншої релігійної позиції;
- прагнення до логічного аналізу релігійної мови.
Елементи філософії релігії часто виявляються включеними в теологічні побудови. Прикладом цьому може служити використання ідей філософського екзистенціалізму протестантським теологом Р. Бультманом. Інший, класичний приклад ми виявимо, якщо згадаємо середньовічну формулу схоластів: "філософія - служниця богослов'я" і те, як використовував ідеї Аристотеля знаменитий середньовічний теолог Фома Аквінський.
Всі три перераховані вище тенденції перебувають у нерозривній єдності. Другу з них звичайно зв'язують із ідеєю розробки так званої "природної теології", тобто знання про Бога, досягнутого за допомогою розуму й інтуїції незалежно від божественного одкровення. Метафізичні системи іноді функціонують як свого роду аналоги природної теології й тим самим стають інтелектуальною опорою релігійних подань, заснованих на одкровенні. Звичайно філософія релігії займається не стільки описом конкретних релігій, скільки проблемою істинності їхніх постулатів. Тому вона з легкістю може перетворюватися в придаток теології або ставати на службу войовничого атеїзму. У цьому змісті філософія не входить до числа дисциплін, що займаються дескриптивним вивченням релігії. Однак часто важко буває розділити дескриптивні проблеми й проблему істинності того релігійного змісту, що описується. "Проекційна теорія походження релігії" Фейєрбаха, приміром , мала метафізичне обрамлення, але містила в собі й емпіричні ідеї про сутність релігії.
Таким чином, вплив західної філософії на вивчення релігії було велике. Східна думка також наклала свій відбиток на сучасне релігієзнавство. У цьому зв'язку необхідно згадати неоадвайтиську філософію (нову версію Адвайти, тобто індуського вчення про єдність), якої дотримувалися філософи Свами Вивекананда, що познайомили Захід з індійською релігією й культурою, і С. Радхакришнан. Обоє вони прагнули до виявлення внутрішньої єдності великих релігій світу.
Американський філософ У. Хокинг намагався вирішити це ж завдання шляхом створення "всесвітньої релігії", що, як він уважав, може виникнути в результаті взаємодії й взаємного впливу один на одного великих релігійних традицій. Подібні ідеї стимулювали інтерес до проблеми вибору критеріїв істинності релігій.
Отже, в останні два сторіччя різні філософські напрямки вплинули на релігієзнавство. Хоча філософія релігії являє собою скоріше нормативну, чим дескриптивну, дисципліну, вона є невід'ємною частиною комплексу наук про релігію, необхідним доповненням дескриптивних досліджень. Особливо велика її роль у рішенні численних методологічних проблем релігієзнавства.