Фактори, умови виникнення суспільства та його сутність


Історично суспільство виникає разом із виникненням людини. Перші об'єднання грунтувалися на кровно-родинних зв'язках, але з поступом історії, із зростанням населення, з ускладненням суспільного життя виникають перші соціальні структури (соціальна диференціація, право, мораль). Вони набувають власних законів розвитку, підтримують цілісність та єдність суспільства, забезпечуючи стабільність і можливість його саморозвитку.
Що ж саме спонукає людей жити і діяти сумісно? Щоб відповісти на це питання, філософи зверталися до історичного минулого. Стверджувалися найрізноманітніші, часто протилежні версії походження суспільства.
Серед чинників, що сприяли відокремленню людини від природи, зробили людей здатними до сумісного буття, називали такі:
- біологічний пріоритет людини: завдяки біологічній еволюції у людини сформувалися більш розвинені, ніж у інших вищих тварин, нервова система і мозок, завдяки чому людина отримала можливість жити більш складним, соціальним життям;
- біологічна неповноцінність людини: фізична, психологічна слабкість людей як біологічних істот зробила їх «неконкурентноспроможними» в природному середовищі, а інстинкти виживання і самозбереження штовхнули їх до об'єднання зусиль;
- природний поділ людських істот на активну частину, з сильним потягом до влади і панування, і таких, що схильні підкорятися;
- здогадливість і кмітливість прадавньої людини, що дало змогу їй знайти спеціальне знаряддя для задоволення власних потреб і потім удосконалювати їх в колективній праці;
- «соціальні інстинкти» людей, що перевищують стадні інстинкти тварин;
- природній альтруїзм, тобто схильність до безкорисливої турботи про інших і готовність жертвувати заради них;
- егоїзм і агресивність людей, для яких природним станом є війна «всіх проти всіх», звідси - небезпека взаємознищення і необхідність контролю за власними діями, що призвело до взаємної угоди, до суспільного договору між людьми;
- активність людини, завдяки її діяльної природи склалися об'єктивні причини об'єднання людей у суспільстві: праця створила людину і суспільство.

Основні чинники історичного саморозвитку суспільства:
а) трудова діяльність: людина активна і діяльна за своєю природою, праця і стала фактором єднання людей (за біблійною версією, праця - покликання людини, Бог вмістив людину в саду Едемському, «щоб обробляти його і доглядати його»);
б) колективність: людина є соціальною істотою, вона має дар спілкування, прагне до нього, не здатна сформуватися як людина на самоті («сказав Господь Бог: не добре бути людині одній...»);
в) духовність: людина здатна до пізнання, має свідомість і самосвідомість, в ній є прагнення до творчості, до свободи, добра, любові («сказав Бог: створимо людину за образом Нашим і за подобою Нашою»).
Отже, соціальна філософія пройшла у визначенні суспільства через три етапи, три способи розуміння його сутності:
I етап: суспільство розуміється як сума індивідів, справжня соціальна реальність - це індивіди, а суспільство є лише абстрактним поняттям для позначення суми індивідів;
II етап: суспільство є об'єктивною, незалежною від свідомості і волі людини, системою, що розвивається за власними законами;
III етап: суспільство на певних рівнях своєї організації є об'єктивною системою, але вихідною структурою суспільства є міжіндивідні взаємодії людей, інтерсуб'єктивний простір «Я - Ти», в якому утверджується людська суб'єктивність і формується соціальність.
Таким чином, суспільство є сукупністю людей в системі їх соціальних відносин, взаємозв'язків і взаємодій, що породжені власною діяльністю людей.

Американський соціолог Едвард Шилз виділяє такі критерії спільноти, які необхідні для того, щоб вважати її суспільством:

  1. спільнота не входить в жодні об’єднання, які роблять його частиною більш крупної системи;
  2. шлюби укладаються між членами спільноти;
  3. спільнота має цілісну територію, яку вважає власною;
  4. поповнюється здебільшого за рахунок дітей тих людей, які вже є визнаними представниками спільності;
  5. спільнота має спільну систему управління;
  6. вона має власну назву на власну історію;
  7. існування спільноти є довшим від середньої тривалості життя окремого індивіда;
  8. у спільноти існує специфічна культура — спільна система цінностей, що забезпечує згоду поміж її членами.

Найголовнішими для Шилза виступають три з перелічених ознак — спільна система управління, спільна територія і спільна культура.