Організація і обслуговування робочих місць

Робоче місце - це частина виробничої площі, яка оснащена всім необхідним устаткуванням, інструментом, пристроями і призначена для виконання трудових операцій певної частини виробничого процесу.

Кожне робоче місце має свою специфіку, пов’язану з особливостями організації виробничого процесу, різноманітністю форм конкретної праці у виробництві. Вид робочого місця визначається такими чинниками, як тип виробництва, рівень поділу і кооперації праці, ступінь механізації та автоматизації, кількість устаткування на робочому місці та ін.

Робочі місця класифікують за такими параметрами, що наведені у табл. 6.1.

Оснащення робочого місця передбачає повне укомплектування і постійне його забезпечення всіма необхідними знаряддями і предметами праці для виконання закріплених операцій процесу праці.

З огляду на роботу, яка виконується, тип і характер виробництва, технологічного процесу робоче місце комплектується:

- основним технологічним устаткуванням;

- предметами праці;

- допоміжним устаткуванням та оснащенням (транспортні засоби, пристрої та інструмент);

- організаційним оснащенням (робочі меблі-стелажі, інструментальні тумбочки, шафи для розміщення і збереження пристроїв, інструментів, матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів;

- пристрої з техніки безпеки; реманент для догляду за устаткуванням і прибирання робочого місця; пристрої освітлення, вентиляції, що забезпечують належні санітарно-гігієнічні умови праці;

- засоби сигналізації та зв’язку зі службами обслуговування й управління).

Таблиця 14.1.

Класифікація типів робочих місць.

Технологічне планування робочого місця.

Планування робочого місця - це просторове розміщення засобів, предметів праці і виконавця з урахуванням антропометричних, біохімічних даних і основних характеристик органів відчуття людини.

Кожне робоче місце має зовнішнє і внутрішнє технологічне планування.

Зовнішнє технологічне планування (просторово-технологічне) визначає параметри певної площі та розміщення за вимогами технології всіх елементів робочої системи (місця) для виконання технологічних операцій виробничого процесу відносно інших робочих місць на дільниці.

Робоча зона - це тримірний простір, що обмежується досяжністю рук у горизонтальній і вертикальній площинах з урахуванням повороту корпуса на 180° та переміщення робітника на один-два кроки. У цій зоні розташовуються знаряддя та предмети праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розташовуються предмети, які використовуються рідше, та елементи інтер’єру робочого місця.

Загальні вимоги до планування робочого місця такі:

- розмір робочої зони має забезпечувати зручне виконання роботи;

- виключення можливості травмування;

- устаткування має розміщуватись, по можливості, в полі зору робітника і бути доступним для постійного нагляду за перебігом технологічного процесу;

- основне і допоміжне устаткування розташовується так, щоб до нього був вільний доступ для обслуговування;

- предмети постійного користування мають бути в стані близькому до робочого;

- оснащення та устаткування постійного користування, предмети праці розміщуються з урахуванням антропометричних і фізіологічних даних людини;

- предмети тимчасового користування розміщуються в спеціально відведених місцях, щоб вони не заважали основній роботі.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

- енергетична - забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

- транспортно-складська - доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

- підготовчо-технологічна - розподіл робіт за робочими місцями;

- комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів;

- інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

- інструментальна - зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

- налагоджувальна - налагодження і регулювання технологічного устаткування;

- міжремонтна - профілактичне обслуговування;

- контрольна - контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

- облікова - облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.;

- господарсько-побутова - забезпечення робітників допоміжними матеріалами, миючими засобами, спецодягом та взуттям, прибирання приміщень.

Умови праці - це сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб’єктивного (настрій, ставлення до праці), так і об’єктивного (стать, вік, стан здоров’я, рівень кваліфікації, умови, за яких відбувається праця, тощо) характеру.

До основних чинників виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва, належать:

- фізичне зусилля (переміщення, утримування вантажів, натиснення на предмет праці або важіль управління протягом певного часу), яке може бути: незначним, середнім, сильним і дуже сильним;

- нервове напруження (складність розрахунків, управління механізмом, апаратом, приладдям;

- жорсткі вимоги до якості, точності виконання; небезпека для життя і здоров’я) буває незначне, середнє, підвищене;

- робоче положення (тіла людини і його органів відносно засобів виробництва) - обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;

- монотонність роботи - незначна, середня, підвищена;

- температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (рівні впливу незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі);

- забруднення повітря (ступінь незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний);

- виробничий шум (частота, сила - помірна, підвищена і сильна);

- вібрація, обертання, поштовхи (підвищені, сильні, дуже сильні);

- освітленість у робочій зоні (у люксах - нормальна, недостатня або осліплююча).

Щоб оцінити техніко-організаційний рівень робочих місць, використовують такі показники:

- для робочих місць з устаткуванням: продуктивність обладнання, що застосовується; відповідність його вимогам щодо якості продукції; використання технічних особливостей устаткування; прогресивність технологічного процесу, що застосовується; технологічна оснащеність робочого місця;

- для робочих місць без устаткування: виправданість використання ручної праці; технічний рівень і якість інструменту, що використовується;

- забезпеченість виконавців інструментом (комплектність, технічний стан, наявність необхідного резерву);

- організаційний рівень робочого місця: раціональність планування;

організаційна оснащеність, кількість і трудомісткість постійно закріплених робіт, змінність та ін.;

- умови праці та техніка безпеки: відповідність санітарно-гігієнічних умов нормативним вимогам; дотримання норм безпеки праці; забезпечення спецодягом та взуттям відповідно до встановлених стандартів.

Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх чинників виробничого середовища і трудового процесу на працюючих.

Тема 15. Організація та планування ремонтів енергетичного обладнання та мереж

Організація енергогосподарства. Сучасне машинобудівне виробництво пов’язане зі споживанням у великих обсягах електроенергії, палива та інших енергоносіїв (пара, стиснуте повітря, гаряча вода) та забезпеченням системами зв’язку. На підприємствах машинобудівного комплексу частка споживаної енергії в собівартості продукції досягає 30 %.

Нормальне функціонування виробничої системи підприємства залежить від своєчасного забезпечення енергетичними ресурсами за їх видами і в певній кількості. За характером використання енергія, що споживається, поділяється на: силову, що приводить у дію технологічне устаткування; технологічну, яка призначена для зміни властивостей і стану матеріалів; виробничо-побутову, яка витрачається на освітлення, вентиляцію, опалення та інші цілі.

Надійне і безперебійне забезпечення виробництва підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімізації затрат є основною метою створення енергетичного господарства як сукупності генеруючих, перетворювальних, передавальних та споживаючих енергетичних засобів.

Завданнями енергетичного господарства є: постійне забезпечення підприємства, його підрозділів та робочих місць усіма видами енергії за встановленими параметрами; проведення заходів, спрямованих на економію та ефективне використання енергії та всіх видів палива; монтаж і організація експлуатації енергетичного устаткування; технічне обслуговування та ремонт енергоустаткування; здійснення контролю виконання стандартів, правил експлуатації, ремонту енергоустаткування та мереж; підвищення енергоозброєності праці; здійснення заходів щодо вдосконалювання та розвитку енергогосподарства.

Структура енергогосподарства та органи управління. Організаційні і технологічні особливості виготовлення профільної продукції підприємства зумовлюють виробничу структуру енергогосподарства (рис. 7.1).

Енергетичне господарство підприємства підрозділяється на дві частини - загальнозаводську і цехову. До загальнозаводської належать генеруючі та перетворюючі споруди, установки, пристрої, відповідні споруди і загальнозаводські мережі, що об’єднуються в ряд спеціальних цехів (дільниць) - електросиловий, теплосиловий, газовий, слабкострумовий, електромеханічний. Склад цехів залежить від енергоємності виробництва та рівня розвитку зв’язків заводу з зовнішніми енергосистемами.

Теплосиловий цех (дільниця) обслуговує контрольні установки, мережі підприємства (теплову, стислого повітря, водопостачання, каналізації), компресорні установки, кондиціонери, обладнання, що перекачує мазут. До складу електросилового цеху входять понижуючі підстанції, трансформаторні установки, перетворюючі пристрої, кабельні мережі, електролінії.

Газовий цех (може входити до теплосилового цеху) об’єднує газопровідні мережі, кисневі станції, склади балонів з різними видами газів та ін.

Рис. 15.1. Організаційно-виробнича структура енергогосподарства великого підприємства

Електричний цех виконує роботи з ремонту електрообладнання та електроапаратури.

Слабострумна дільниця здійснює технічне обслуговування та ремонт АТС підприємства, комутаторних установок, акумуляторних пристроїв, радіотелевізійної мережі та комп’ютерного парку.

Цехову частину енергогосподарства утворюють первинні енергоприймачі (споживачі енергії - печі, верстати, підйомно-транспортне устаткування і т. д.), цехові перетворювальні установки і внутрішньоцехові розподільчі мережі.

Значний вплив на ефективність виробництва справляють зниження витрат на енергозабезпечення, поліпшення використання енергоустановок, економія і раціональне використання енергоресурсів. Велика кількість різноманітного енергообладнання і складність енергоустановок потребують єдиного керівництва енергогосподарством. Ці обставини зумовлюють пошук шляхів ефективного функціонування енергогосподарства і системи управління.

На підприємствах, де створюється енергогосподарство, воно може бути підпорядковане головному енергетику або відділу головного енергетика (ВГЕ) чи головному механіку. Апарат головного енергетика може складатися з низки функціональних бюро або груп (електричне, електроконструкторське, вентиляційне, теплотехнічне, планово-економічне, ПЗР і т. д.), лабораторій (електрична, теплова), інспекції інженерних мереж і споруд та ін.

Відносини ВГЕ з підрозділами підприємства будуються на основі діючих стандартів, положень та інструкцій. Оперативне управління (диспетчерування) енергогосподарством здійснюють начальники змін (чергові енергетики) енергоцехів.

Тема 16. Сітьове планування та управління.

На стадії вихідного планування науково-дослідних робіт основними документами є техніко-економічне обґрунтування теми та календарний план виконання НДР.

На основі хронометражних даних, літературних джерел або експертних оцінок визначаються найбільш імовірні строки тривалості робіт:

де t_min, t_max – відповідно мінімальна та максимальна тривалість етапу робіт, годинники (на основі літературних джерел та експертних оцінок).

Тривалість роботи (етапу) у людино-днях при участі в темі декількох виконавців визначається по формулі:

де ч – кількість виконавців, чіл.;

К – коефіцієнт перекладу робочих днів у календарні дні з урахуванням відпусток 0,66;

8 - число годин роботи виконавця, година.;

і – ознака виду робіт (етапу).

На підставі цих даних складається стрічковий графік (графік Гранта) і визначається строк закінчення НДР, зайнятість співробітників і загальна трудомісткість НДР . При складанні графіка варто враховувати організаційні можливості скорочення строків робіт за рахунок паралельного виконання окремих етапів (операцій робіт), використання послуг спеціалізованих лабораторій та обчислювальних центрів.

Загальна тривалість робіт з календарних графік визначається не тільки тривалістю окремих етапів, але та характером сполучення робіт - послідовна або паралельна.

Розробка сіткового графіка виконання НДР.

Строки виконання досліджень залежать від організації виконання НДР, тому необхідно визначити послідовність та організацію проведення НДР.

Складається перелік подій і робіт, указуються виконавці, провадиться попередня шифровка подій і робіт. Складається сітковий графік, перевіряється правильність його побудови та проводиться шифровка з дотриманням умови початкової події та кінцевої події.

Ранній строк здійснення вихідної події приймається рівним 0. Ранній строк здійснення наступних подій визначається по формулі:

Для події, у яке входить дві або більше роботи, застосовується найбільша величина.

Ранній строк завершальної події і є тривалість критичного шляху.

Визначення пізніх строків здійснення подій починається із завершальної події та ведеться у зворотному порядку.

Пізній строк здійснення завершальної події приймається рівним його пізньому строку, тобто

Пізній строк здійснення попереднього T_ni визначається як різниця між пізнім строком здійснення наступної події T_nj і тривалістю роботи t_ij, тобто

Якщо подія є вузлом розбіжних робіт, то пізній строк здійснення цієї події визначається мінімальною величиною різниці між пізнім строком здійснення кінцевої події кожної з робіт, що виходять із події та тривалістю цієї роботи:

Резерв часу події визначається як різниця між пізнім і раннім строком його здійснення:

Визначення критичного шляху ведеться від вихідного до завершальної події.

Необхідною умовою того, що робота перебуває на критичному шляху, є нульовий резерв часу початкової та кінцевої подій цієї роботи, тобто .

Якщо з події з нульовим резервом часу виходить кілька робіт, що мають нульовий резерв часу кінцевої події, то умовою, що підтверджує, що дана робота перебуває на критичному шляху, є:

Визначення параметрів робіт провадиться по формулах:

Ранній строк початку роботи:

Пізній строк початку робіт:

Ранній строк закінчення роботи:

Пізній строк закінчення роботи:

Резерви часу робіт визначаються тільки для тих робіт, які не лежать на критичному шляху, тому що всі резерви робіт критичного шляху (повні, вільний, частки) дорівнюють нулю.

Повний резерв часу роботи - це максимальний час, на яке можна збільшити тривалість даної роботи, не міняючи при цьому тривалість критичного шляху.

Приватний резерв часу першого виду показує, яка частина повного резерву часу роботи може бути використана для збільшення тривалості цієї роботи, не впливаючи на ранній строк здійснення початкової події цієї роботи:

Приватний резерв другого виду показує, яка частина повного резерву часу роботи може бути використана для збільшення тривалості цієї роботи, не впливаючи на пізній строк здійснення кінцевої події цієї роботи:

Вільний резерв часу роботи - це резерв часу тільки даної роботи, що дозволяє збільшити тривалість роботи, не викликаючи змін ранніх і пізніх строків здійснення початкової та кінцевої подій інших робіт:

При негативному значенні наведеної різниці прийняти .