Коефіцієнт завантаження визначається за формулою
де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів (коп.).
Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на одну гривню реалізованої продукції, тим краще вони використовуються.
Коефіцієнт ефективності (Ке) визначається за формулою:
де П — прибуток від реалізації товарної продукції (грн).
Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів. Чим більший він, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.
В результаті прискорення обертання оборотних активів з обігу вивільняються матеріальні ресурси і джерела їх формування, при уповільненні — до обігу залучаються додаткові активи.
Вивільнення оборотних активів може бути абсолютним і відносним. Абсолютне має місце у випадку, коли фактичні залишки оборотних активів менші від нормативу або залишків попереднього періоду при збереженні чи перевищенні обсягу реалізації за визначений період.
Відносне вивільнення має місце у випадках, коли прискорення їх обертання відбувається одночасно зі зростанням виробничої програми підприємства, причому темп зростання залишків виробництва випереджає темп зростання залишків оборотних активів.
Прискорення обертання оборотних активів і вивільнення в результаті цього їх певної суми дає змогу підприємству спрямувати їх за своїм бажанням і обійтись без залучення додаткових фінансових ресурсів.
16. Показники основних фондів.
Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові.
Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (Фв грн/грн):
де Q — обсяг товарної (валової, чистої") продукції підприємства за рік;
Sсеред — середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.
Оберненим показником до фондовіддачі є фондомісткість (Фм, грн/грн):
Фондоозброєність праці (Фо. тис, грн/чол) обчислюється за формулою
де Ч — середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.
Середньорічну вартість основних фондів (Sсeред) обчислюють за формулою
де Sпоч — вартість основних фондів на початок року, грн;
Sвв — вартість введених протягом року основних фондів, грн;
Твв — кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;
Sвив — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн;
Твив — кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.
Часткові показники використання основних фондів:
— коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (КеКСТ);
— коефіцієнт інтенсивного завантаження (КІ1ГГ);
— коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (Кцпнр);
— коефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм).
Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування по групі обладнання цеху визначають за формулою
де Фд, Фн — дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, відповідно, год.
де Фк — календарний фонд часу, дні;
В, С — вихідні і святкові дні;
tзм — тривалість зміни, год;
Ззм — кількість змін роботи обладнання на добу.
Кекст — на робочому місці обчислюють так:
де m — кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;
tшт — норма часу на одну деталь і-го виду, н-год;
Ni — обсяг випуску деталей і-го виду, шт.
Коефіцієнт інтенсивного завантаження по групі обладнання обчислюють за формулою
де tфакт — фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год;
tнорм — технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год;
Коефіцієнт інтенсивного завантаження на робочому місці визначають за формулою
де tмащ.і — машинний час обробки одної деталі і-го виду, н-год;
Коефіцієнт інтегрального використання основних фондів визначають так:
Коефіцієнт змінності обчислюють за допомогою таких виразів:
де Взм — кількість відпрацьованих верстато-змін;
Вд — кількість відпрацьованих верстато-днів;
Фд — дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год;
Фді — дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.
Для оцінювання й аналізу процесу відтворення основних фондів підприємств використовується система взаємопов'язаних показників. Найважливішими з них є коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів:
а) коефіцієнт вибуття:
де Sл— вартість ліквідованих основних фондів за певний період (рік), грн;
Sп — вартість основних фондів на початок періоду, грн;
б) коефіцієнт оновлення:
де Sв — вартість введених основних фондів за певний період, грн;
Sк — вартість основних фондів на кінець періоду, грн.
Виробнича потужність — це максимально можливий випуск продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.
Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.
На величину виробничої потужності підприємства впливають такі фактори: кількість обладнання; його потужність; режим роботи підприємства; кваліфікаційний рівень робітників; структура основних фондів.
Виробничу потужність верстата, обладнання, агрегата (Впв) обчислюють так (одиниць/період):
де Тшт — прогресивна норма часу на одиницю продукції, год/одиницю.
Виробнича потужність потокової лінії (BПпл) (одиниць/період):
де r — такт потокової лінії, год/одиниць.
Виробничу потужність агрегатів неперервної дії (ВПпл), наприклад, доменних печей, обчислюють за формулою (т/період)
де Фк — календарний фонд часу роботи доменної печі, год/рік;
tпл — час на одну плавку, год/плавк;
q — обсяг металу, що виплавляється за одну плавку, т/плавка.
Вихідну виробничу потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВПВИХ), обчислюють за виразом (грн)
де ВПвх — виробнича потужність на початок періоду, грн;
ВПвв — введена в плановому періоді виробнича потужність, грн;
ВПвив — виведена за плановий період виробнича потужність, грн.
Середньорічну виробничу потужність (Впсер.р) підприємства, цеху, обчислюють за формулою
де к — кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.
Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, як саме реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означає: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення частки діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.
Основні напрями збільшення часу функціонування устаткування є: скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, напівфабрикатами, деталями); підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування; скорочення цілодобових простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи.
Важливим напрямом підвищення ефективності використання основних фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування.
Слід сказати, що екстенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей хоча повністю на сьогодні не реалізоване, все ж воно має межі.
Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей, яке передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнуто шляхом модернізації діючого устаткування, машин та механізмів, встановлення оптимального режиму їхньої роботи
Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей є удосконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки в провідних основних цехах, то важливо підвищувати їхню частку в загальному обсязі основних фондів. Збільшення основних фондів допоміжного виробництва веде до зростання фондомісткості продукції, оскільки безпосередньо обсяги продукції не збільшує, але й без пропорційно розвинутого допоміжного виробництва основні цехи з повною віддачею не можуть функціонувати. Тому необхідно встановлювати оптимальну виробничу структуру підприємства — важливий напрямок кращого використання основних фондів.
Важливий резерв кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів та виробничих потужностей — швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування. Практика свідчить, що середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить п'ять-шість і більше років. Разом з тим технічно й економічно обгрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників за один-два роки, залежно від галузі та виду підприємства.
17. Ефективність виробництва сільськогосподарської продукції.
Для характеристики ефективності галузі рослинництва в цілому відносять валовий дохід і чистий доход до ресурсів, площі землі, витратам праці, спожитому основному і оборотному капіталу. Крім оцінки стану галузі, дані показники в той же час є основою для вибору більш дохідних культур.
Ефективність сільськогосподарського виробництва - результативність фінансово - господарської діяльності господарюючого суб'єкта в сільському господарстві, здатність забезпечувати досягнення високих показників продуктивності, економічності, прибутковості, якості продукції. Критерієм даного виду ефективності є максимальне одержання сільськогосподарської продукції при найменших витратах живої і матеріалізованої праці. Ефективність сільськогосподарського виробництва вимірюється за допомогою системи показників: продуктивність праці, фондовіддача, собівартість, рентабельність, врожайність сільськогосподарських культур і т.д.
Ефективність можна визначити як відношення між результатом і витратами на цей результат. Економічна ефективність використовується для оцінки результативності всього суспільного виробництва. З точки зору всього народного господарства ефективним буде вважатися такий стан, коли найбільш повно задоволені потреби всіх членів суспільства за даних обмежених ресурсах. Точніше це положення може бути сформульовано таким чином: економічна ефективність господарської системи - це стан, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб бодай однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства. Такий стан називається Паретто - ефективністю (по імені італійського економіста В. Паретто).
18. Показникиеф. С. г. прод.
Ефективність промислового виробництва аналізується за показниками: фондовіддача; фондомісткість; фондоозброєність; продуктивність праці; матеріаломісткість; енергомісткість; конкурентоспроможність продукції. Фондовіддача — показник ефективного використання основних виробничих засобів. Розраховується за формулою  де ФВпрt — фондовіддача в промисловості в році t; ВВПпрt — валовий внутрішній продукт промисловості в порівнянних цінах у році t; ОВЗпрt — вартість основних виробничих засобів у промисловості в році t. Фондомісткість (ФМпрt) характеризує потребу в основних виробничих засобах для виробництва одиниці продукції промисловості. Визначається як показник, обернений фондовіддачі:  Фондоозброєність — це показник оснащеності працюючих у промисловості основними виробничими засобами. Він розраховується за формулою  де ФОпрt — фондоозброєність у промисловості в році t; Чпрt — чисельність працюючих у промисловості в році t. Продуктивність праці — показник ефективності використання робочої сили, зайнятої в промисловості:  Ураховуючи попередні формули, фондоозброєність можна виразити як добуток фондомісткості та продуктивності праці:  Виходячи з цих формул можна визначити фондовіддачу через показники фондоозброєності та продуктивності праці:  Тобто фондовіддача прямо пропорційна продуктивності праці та обернено пропорційна фондоозброєності. Матеріаломісткість характеризує величину прямих матеріальних витрат у промисловості (вартість проміжного споживання) на одиницю продукції. Прямі матеріальні витрати включають вартість усіх матеріальних ресурсів, використаних у виробництві промислової продукції: сировини, палива, тепло- та електроенергії, основних та допоміжних матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів. До прямих матеріальних витрат не належить амортизація. Матеріаломісткість може визначатися на одиницю валової продукції промисловості або валового внутрішнього продукту галузі:  де ММпрt — матеріаломісткість промислової продукції в році t, визначена за валовою продукцією (ВП) або валовим внутрішнім продуктом (ВВП); ПСпрt — вартість прямих матеріальних витрат, або проміжне споживання промисловості в році t; ВПпрt — валова продукція промисловості в році t; ВВПпрt — валовий внутрішній продукт промисловості в році t; ФЗпрt — вартість фонда заміщення або всіх матеріальних витрат промисловості в році t; Апрt — величина амортизації в промисловості в році t. З наведених формул (5.38), (5.39) видно, що:  Енергомісткість характеризує витрати первинних паливно-енергетичних ресурсів у натуральному виразі (тоннах умовного палива) на одиницю валового продукту або валового внутрішнього продукту:  де ЕМпрt — енергомісткість промислової продукції в році t, визначена за валовим продуктом (ВП) або валовим внутрішнім продуктом (ВВП); ЕРпрt — витрати паливно-енергетичних ресурсів у промисловості в році t в натуральному виразі. Конкурентоспроможність продукції визначається як: одиничний показник — по конкретних промислових товарах; груповий показник — по групі промислових товарів; інтегрований показник — за технічними та економічними характеристиками промислової продукції. Ефективність сільськогосподарського виробництва характеризується специфічними для цієї галузі показниками. Умовно їх поділяють на дві групи: показники продуктивності: урожайність (валовий збір / посівні площі); продуктивність тваринництва (надої молока з однієї корови, настриг вовни з однієї вівці тощо); показники забезпеченості: виробництво зерна на душу населення; державна закупівля сільськогосподарської продукції. По промисловості та сільському господарству також аналізується структура експорту та імпорту. При цьому слід ураховувати такий аспект аналізу, як продовольча безпека країни. У світовій практиці вважається, що за умови закупівлі 20 % продовольства (від виробленого) країна-імпортер втрачає свою продовольчу незалежність і створюється загроза її національній безпеці.
|
19. Фактори підвищення виробництва прод.
Показники економічної ефективності є найважливішими інструментами реалізації економічної політики на рівні підприємств, регіонів, національної економіки. На рівні підприємств вони є ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень з організації інвестиційної діяльності, оптимізації витрати ресурсів, удосконалення цінової політики.
Фактори підвищення ефективності можуть бути класифіковані за трьома основними ознаками:
1) за джерелами підвищення ефективності: зниження трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості та капіталомісткості виробництва, економії часу, раціонального використання природних ресурсів;
2) за основними напрямками розвитку та вдосконалення виробництва, які представляють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія суспільної праці. Найголовніші з них наступні: впровадження досягнень науки та техніки; зростання технічного рівня виробництва; підвищення якості продукції; вдосконалення галузевої структури; вдосконалення організації виробництва на основі підвищення рівня його концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і територіальної організації; вдосконалення господарського механізму – керування, планування та економічного стимулювання в усіх ланках;
Ці напрямки узагальнюються в комплексному факторі – всебічній інтенсифікації виробництва, яка означає суттєве підвищення ролі якісних факторів економічного зростання, збільшення масштабів і темпів випуску продукції, перш за все, за рахунок інтенсивних факторів: зростання продуктивності праці, зниження матеріаломісткості, підвищення фондовіддачі та капіталовіддачі на основі широкого впровадження у виробництво сучасних досягнень науки і техніки, підвищення якості продукції, що виготовляється.
3) залежно від сфери реалізації фактори поділяють на народногосподарські, міжгалузеві, регіональні, галузеві та внутрішньовиробничі.
До народногосподарських факторів відносять: здійснення єдиної державної політики в області управління НТП, вдосконалення галузевої структури промисловості, територіальний розподіл праці, раціональну організацію керування, планування.
Галузеві фактори включають: розширення сфери наукових досліджень; розробку та втілення у виробництво нової продукції; вдосконалення керування, планування та економічного стимулювання в галузі, підвищення рівня спеціалізації та кооперування; уніфікацію та стандартизацію.
Внутрішньовиробничі фактори охоплюють заходи, які сприяють підвищенню ефективності виробництва в масштабі підприємств.
Першочергове значення в області зростання економічної ефективності виробництва надається раціональному використанню виробничого потенціалу, максимальному скороченню різного роду втрат, режиму економії затрат і ресурсів.
Рівень ефективності діяльності підприємства залежить також від зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести:
- державну і соціальну політику (діяльність владних структур, законодавство, фінансові інструменти, економічні нормативи);
- інституційні механізми (дослідні і навчальні центри, інститути, асоціації);
- інфраструктуру (інноваційні фонди, комерційні банки, фондові біржі, інформаційні мережі, транспорт, торгівлю);
- структурні зміни в суспільстві та економіці (в сфері технологій, наукових досліджень, в складі персоналу за ознаками освіченості та кваліфікації).
Внутрішні чинники розподіляють на “тверді”, тобто ті, що піддаються вимірюванню і мають фізичні параметри (технологія, устаткування, матеріали, енергія, вироби) та “м’які” (організація і система управління, працівники, методи роботи, стиль управління).
Кожне підприємство мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників.
20. Рентабельність.
Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами. Таке порівняння, тобто співвідношення прибутку з понесеними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність (Р).
Рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.
Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.
Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (доходу) підприємства. З цієї причини вони є важливими обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення.
Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансової вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.
Основні показники рентабельності можна об'єднати в такі групи:
• показники рентабельності продукції;
• показники рентабельності капіталу (активів);
• показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.
Для розрахунку рівня рентабельності підприємства можуть використовувати: балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції, прибуток від інших видів діяльності.
При цьому поточні витрати можуть прийматись у таких варіантах; собівартість продукції, собівартість продукції за винятково матеріальних витрат, вартість продукції в оптових цінах.
До авансових витрат можна віднести: весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал.
21. Собівартість.
Показнику собівартості продукції належить одне з провідних місць в економічному механізмі господарювання. Від рівня собівартості залежить прибуток, рівень цін, рентабельність та інші показники.
Собівартість продукції (робіт, послуг) с одним із найважливіших показників роботи кожного підприємства чи організації, так як вона характеризує всі сторони його (її) діяльності. В собівартості продукції втілені всі затрати на виробництво і реалізацію продукції, тому вона показує наскільки ефективно на підприємстві використовуються всі види ресурсів. Крім того, собівартість продукції характеризує результати виробничої, господарської і комерційної діяльності підприємства.
Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені у грошовій формі витрати, пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (виконання робіт, надання послуг). Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат.
Собівартість — один з найважливіших показників діяльності підприємства, оскільки він:
— комплексно характеризує рівень витрат усіх наявних ресурсів підприємства, а відтак, і рівень техніки, технології та організації виробництва;
- є базою для оцінки економічної ефективності виробництва;
— є базою для встановлення цін на продукцію (роботи, послуги);
- є базою для визначення прибутку підприємства. Собівартість продукції є якісним показником, в якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так і суспільству в цілому.
Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визначаються Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг).
До собівартості продукції, зокрема, включаються витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них відносяться:
— витрати на підготовку І освоєння виробництва;
— витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається;
— витрати, пов'язані з раціоналізацією й винахідництвом;
— витрати по обслуговуванню виробничого процесу* забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки;
— витрати, пов'язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів;
— відрахування на соціальні заходи;
— витрати по управлінню виробництвом тощо.
Крім цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовиробничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах в межах норм природного убутку. Залежно від того, які витрати включаються до собівартості продукції, традиційно виділяються такі її види:
— технологічна—включає лише прямі витрати, пов'язані з підготовкою та виготовленням продукції;
— виробнича — включає прямі витрати і загальновиробничі витрати; вона характеризує витрати самостійного виробничого підрозділу (цеху) на виготовлення продукції;
— маргинальна (обмежена) — це виробнича собівартість, яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають на одиницю продукції;
— фабрично-заводська — собівартість, до складу якої включаються, крім безпосередніх затрат на її виготовлення, ще й адміністративні та інші операційні витрати;
— повна — виробнича собівартість, яка збільшена на суму адміністративних, комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов'язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції;
— індивідуальна — характеризує витрати конкретного підприємства, які пов'язані з випуском продукції;
— середньогалузева — характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств галузі.
Принцип історичної собівартості, що покладений в основу бухгалтерського обліку, передбачає пріоритетну оцінку активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і споживання.
Згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку до історичної (фактичної) собівартості повинні включатися лише виробничі витрати: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати.
Показник повної собівартості використовується не для оцінки активів, а для цілей довгострокового планування та для визначення ціни на продукцію.
За ознакою часу собівартість поділяється на планову (нормативну) і фактичну. Для розрахунку планової (нормативної) собівартості включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на минулий період. Фактична собівартість характеризує розмір дійсно затрачених засобів на випущену продукцію, виконані роботи чи надані послуги.
22.
. ОСОБЛИВОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА
Сільське господарство - найбільша життєво важлива галузь народного господарства, що визначає рівень життя людей.
Особливістю сільськогосподарського відтворення є сезонний характер виробничих процесів. Це обумовлює відмінний від більшості промислових галузей порядок формування оборотного капіталу та відтворення робочої сили. Так як технологічний процес виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції займає кілька місяців, то забезпечити норматив оборотних коштів за рахунок власних джерел не тільки не можливо, а й економічно не виправдано - надлишок оборотних засобів, що утворюється в міжсезоння, змертвляючого капітал і створює передумови для нецільового або неефективного використання тимчасово вільних коштів. Отже, різко підвищується роль банківського кредиту.
Держава взяла на себе частину фінансових проблем з регулювання процесу формування оборотного капіталу, має право розраховувати і на право такого ж регулювання цін на продукцію та на право розподілу товарно-грошових потоків. Що ж стосується відтворення робочої сили, то сезонний характер виробництва зумовлює, як мінімум, дві основні особливості. По-перше, протягом усього виробничого циклу, аж до визначення результатів діяльності організації, заробітна плата не може відповідати кількості і якості вкладеної праці.
По-друге, з особливою гостротою постає проблема зайнятості працівників у період між двома сезонами.
Що стосується відтворення робочої сили, тобто необхідність підтримки соціально-побутової сфери на високому рівні. Умови виробництва в сільському господарстві суттєво відрізняються від умов виробництва у промисловості. Це обумовлює необхідність додаткового стимулювання працівників і, отже, додаткових витрат на соціальну сферу.
Сільськогосподарське виробництво по цілому ряду елементів істотно відрізняється від інших видів виробництва. Ці відмінності слід враховувати при організації відтворювального циклу і при виборі форм і напрямів використання капіталу.
23.
Валова продукція сільського господарства — частина валового суспільного продукту, створена у сільському господарстві; обсяг продукції землеробства і тваринництва, виробленої за певний період і вираженої у вартісній, грошовій формі. Включає вартість засобів виробництва, спожитих у процесі сільськогосподарського виробництва, і чисту продукцію сільського господарства. Обчислюється В. п. с. г. за методом валового обороту. До неї відносять вартість сирих продуктів рослинництва, одержаних в результаті вирощування сільськогосподарських культур /зерно, овочі тощо/; вартість вирощування молодих багаторічних насаджень /крім лісу/; зміна вартості незавершеного будівництва на кінець і початок року; вартість продуктів тваринництва, одержаних внаслідок господарського використання тварин, а також продукції ставкового рибництва, шовківництва і звірівництва. При виробництві окремих сільськогосподарських продуктів, пов'язаних з використанням певної частини продукції, виробленої в поточному році /наприклад, кормів/, в обчисленні В. п. с. г. має місце подвійний облік. Вартість кормів, вироблених у рослинництві і спожитих у даному році в тваринницьких галузях, обліковується двічі: як складова продукція рослинництва і як елемент у структурі собівартості тваринницької продукції. В. п. с. г. визначається у фактичних і порівняльних цінах.