МУЗЕЙ ПРИРОДИ НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА
Музей був заснований в 1807 році. Спочатку це був невеликий
кабінет природознавчої історії, який перетворився на значний учбовий науково-просвітницький центр України.
В 1964 році музей отримав окремий будинок по вулиці Тринклера, загальною площею близько 5 тис. кв. метрів. З цього часу в історії музею почався новий етап.
В 23 залах розгорнуті експозиції відділів: геологічного, безхребетних та хребетних тварин, еволюції органічного світу та охорони природи.
Маючи великі наукові фонди (майже 250 тис. експонатів), музей на протязі свого існування забезпечує учбовий процес природничих факультетів Харківського національного університету та інших навчальних закладів міста Харкова та області. Музей постійно відвідують харків’яни та гості першої столиці України.
Ідея охорони природи знайшла відображення в переважній більшості експонатів і дає уявлення про розвиток життя на Землі, багатство тваринного світу, закони складних взаємодій в навколишньому середовищі. Тут демонструють матеріали з питань охорони повітря, ґрунту, надр, водних та біологічних ресурсів, показують різноманітність тваринного світу та його охорону в різних ландшафтах та кліматичних зонах.
Цікава колекція мушлів налічує близько тисячі видів, які зібрані з акваторій майже всіх морів та океанів земної кулі. Фонди музею зберігають велику колекцію комах (майже 100 тисяч екземплярів різного систематичного складу). Серед хребетних можна побачити рідкісні та зникаючі види тварин. Це – дводишні риби, совиний папуга, качкодзьоб, єхидна, а також вже зниклі – мандрівний голуб, селерова корова.
Увагу відвідувачів привертають скелети – фінвала (довжина 26 метрів), кашалота (довжина 14 метрів), чучела сивучів, тюленів, крупного моржа (довжина 4 метра), калана. Колекція мавп, одна з найбільших в Україні, нараховує понад 100 екземплярів 52 видів.
РЕГІОНАЛЬНИЙ ЛАНДШАФТНИЙ ПАРК «ПЕЧЕНІЗЬКЕ ПОЛЕ»
В 1999 році на Харківщині з'явилася нова категорія об’єктів природно-заповідного фонду – регіональний ландшафтний парк «Печенізьке поле», розташований в Печенізькому районі на площі 4,99 тис. га. Він утворений з метою збереження в природному стані типових та унікальних природних комплексів і забезпечення умов організованого відпочинку населення. Територія ландшафтного парку вигідно відрізняється від прилеглої місцевості наявністю значної кількості рідкісних та зникаючих видів.
Серед тварин, занесених до Європейського Червоного списку, тут мешкають видра, сліпак звичайний, орлан-білохвіст, стрепет. 12 видів хребетних входять до Червоної книги України: тхір степовий, горностай, борсук, видра, тушканчик великий, журавель сірий, луні – степовий та польовий, гадюка степова тощо.
В рослинному покриві переважає степова рослинність. Дуже різноманітна флора балки Гнилушка. Це – найбільша степова ділянка області, що збереглася до нашого часу. Ніде немає таких значних за площею територій природного степу з характерною саме для Слобожанщини фауною та флорою. Тут зростає більше 20 видів злаків, 12 представників осок, 6 – жовтців, 4 – шавлії. Серед видів, занесених до Червоної книги України, - ковили, сон чорніючий, зозулинець болотний, косарики тонкі. Зустрічається багато рідкісних видів, що охороняються в області: адоніс весняний, півники угорські та низькі, анемона лісова.
Співробітники ЗАТ «Екоагрофірма» «Фауна», яка розташована на території ландшафтного парку. Кілька років тому взялися за відновлення популяції дуже поширеного колись в цих краях птаха-дрохви. Сьогодні дрохва занесена до Європейського Червоного списку та Червоної книги України становить кілька сотень і навіть десятків особин. З території Харківської області дрохва давно зникла повністю. Роботи по інкубації та ре інтродукції дрохви в природу, що проводяться на території ландшафтного парку, не мають аналогів не тільки в Україні, а й в інших країнах Європи.
В 1999 році створений «Міжнародний Фонд Дрохви», президентом якого є справжній ентузіаст-природолюб – В. Ф. Свинарьов. Затверджена Міжрегіональна науково-практична програма – «Збереження степу та відтворення східноєвропейської популяції дрохви в Україні».
БУРЛУЦЬКИЙ ТА КАТЕРИНІВСЬКИЙ ЗАГАЛЬНОЗООЛОГІЧНІ ЗАКАЗНИКИ
Близько п’ятдесяти років існує бабачиний заказник під райцентром Великий Бурлук. Спочатку він мав статус місцевого значення. В 1977 році на його базі з метою збереження та відновлення чисельності сурка-бабака створені заказники загальнодержавного значення.
«Бурлуцький» заказник має площу 326 гектарів. Він являє собою розгалужену систему балок та ярів, які простягаються від селища Великий Бурлук до села Катеринівка.
Поруч з Бурлуцьким заказником, між селами Катеринівка та Рогозянка, розташовані зелені яруги з великим степовим урочищем «Мізерне». Це – заказник «Катеринівський» площею 527 гектарів. Сьогодні території цих заказників входять до складу регіонального ландшафтного парку «Великобурлуцький степ».
На території державних заказників заборонені всі види полювання, рибальства, заготівлі або знищення рослинності, що є кормовою базою бабаків. Тут дозволяється лише господарська діяльність, що не може спричинити шкоду тваринам.
Місце розташування бабаків відшукати дуже легко. На ділянці, яка густо заселена тваринами, до 10% території вкриті сурчинами. Це невеличкі курганчики, які досягають 1 метр у висоту, їх діаметр складає до 10 метрів. Глибина бабачиної оселі доходить до 3-х метрів, загальна довжина ходів інколи простягається на 60 метрів. Крім основних ходів, ця працелюбна степова тварина біля свого житла в різних місцях робить, на випадок небезпеки, декілька не глибоких нір, які служать їй тимчасовою схованкою.
Сурок-бабак доволі велика тварина, його довжина сягає 60 см. До початку вересня сурки набирають вагу до 9 кілограмів. Вони мають хутро сірувато-солом'яного кольору з рудим відтінком. Вже в середині травня поруч з норами з'являються молоді бабачата. На протязі літа, виходячи по кілька разів на день із своїх сховищ, вони пасуться разом з дорослими тваринами на зелених галявинах. За весну і літо сурок накопичує більше 1 кілограма жиру. Восени бабак дуже рідко виходить на поверхню тому, що в цей час висихають майже всі степові трави.
Вересень – це пора, коли сурчині родини чистять свої норки, викидають з них сміття, готують житло до суворої зими. Незабаром сурки починають залягати в сплячку. В сонячні дні «бабиного літа» інколи ще можна побачити бабаків-одинаків, які гріються на сонці. Але більша частина в цей час вже спить.
Заходи по збереженню і відновленню чисельності бабака в заказниках дали свої наслідки: кількість цієї рідкісної тварини зараз дозволяє переселяти бабаків в інші райони та за її межі.