Вплив отруйних речовин на людей і тварин. Надання першої медичної допомоги
Хімічна зброя — один із видів зброї масового ураження, дія якої ґрунтується на використанні бойових токсичних хімічних речовин.
До бойових токсичних хімічних речовин належать отруйні речовини (ОР) і токсини, які уражають організми людей і тварин, а також фітотоксиканти, які можуть застосовуватися під час війни для ураження сільськогосподарських культур і лісових насаджень.
Отруйними речовинами називаються хімічні речовини, які при бойовому застосуванні або при аварійному потраплянні в атмосферу можуть заражати незахищених людей і тварин, а також заражати повітря, місцевість, споруди, воду, різні предмети і матеріали, що робить їх непридатними для користування і небезпечними при стиканні з ними.
Фітотоксиканти призначені для знищення сільськогосподарських культур і лісових насаджень з метою позбавлення країни продовольчої бази і підриву економічного потенціалу.
Хімічна зброя має здатність вибіркової дії — уражає людей і тварин без знищення (пошкодження) матеріальних цінностей. Результатом ураження хімічною зброєю можуть бути важкі екологічні й генетичні наслідки, для ліквідації яких потрібний тривалий період.
Екологічним наслідком впливу хімічної зброї є така дія на тваринні організми і рослини, а також на ґрунт, воду, повітря, яка призводить до критичного стану навколишнього середовища і утруднює існування людей.
Генетичні наслідки пов'язані з порушенням апарату спадковості людини і тварини, що може негативно позначитися на наступних поколіннях.
Ці властивості хімічної зброї, великі масштаби й важкі наслідки, а також морально-психологічний ефект впливу на людей і навколишнє середовище та інші ознаки характеризують хімічну зброю як один із видів масового ураження.
Окремі спроби застосувати хімічні засоби ураження (ядучі речовини) були в багатьох війнах. У ході Першої світової війни Німеччина порушила прийняті угоди. 22 квітня 1915 р. у районі Іпра (Бельгія) німецькі війська провели першу газобалонну атаку, в результаті якої в перші години загинуло близько 6 тис. осіб, а 15 тис. зазнали різних уражень. Надалі хімічна зброя широко застосовувалася країнами, що воювали. За період війни загальна кількість уражених ОР становила 1 мли 300 тис. осіб.
Після Першої світової війни під тиском громадської думки в 1925 р. представники 37 держав у Женеві підписали "Протокол про заборону застосування на війні задушливих, ядучих або інших подібних газів і бактеріологічних засобів". Цей протокол ратифікували або приєдналися до нього більшість держав світу.
Проте історія свідчить, що деякі держави неодноразово порушували Женевську угоду. В 1935 —1936 рр. Італія у війні з Ефіопією провела 19 хімічних атак, у 1937 —1943 рр. японські війська у війні проти Китаю застосовували хімічні й бактеріологічні засоби.
Під час війни в Кореї і В'єтнамі американські війська у великих масштабах застосовували хімічну зброю. Тільки у В'єтнамі внаслідок застосування більш як 100 тис. т хімічних речовин постраждали майже 2 млн осіб, знищена рослинність на 360 тис. га і 0,5 мли га лісів.
Основою хімічної зброї є отруйні речовини.
Класифікація отруйних речовин. Найбільш поширена класифікація ОР за тактичним призначенням і фізіологічною дією на організм.
За тактичним призначенням ОР поділяються на смертельні, тимчасової дії і подразнюючі.
За фізіологічною дією на організм ОР розрізняють: нервово-па- ралітичні, шкірнонаривні, загальноотруйні, задушливі, психохімічні й подразливі.
За швидкістю виникнення уражаючої дії ОР бувають:
— швидкодіючі, які не мають прихованого періоду дії і за кілька хвилин призводять до смерті або до втрати боєздатності чи працездатності (зарин (ОБ), зоман (ОБ), синильна кислота (АС), хлористий ціан (СК), Сі-Ес (С8), Сі-Ар (8К));
— повільно діючі, що мають прихований період дії і призводять до ураження через деякий час (Ві-Ікс (УХ), іприт (НБ), фосген (ССг), Бі-Зет (В2)).
Залежно від тривалості зберігати здатність уражати незахище- них людей і тварин ОР поділяються на дві групи:
— стійкі — уражаюча дія зберігається кілька годин або діб (Ві-Ікс, зоман, іприт);
— нестійкі — уражаюча дія зберігається кілька десятків хвилин після їх потрапляння у навколишнє середовище.
Важливою характеристикою ОР та інших отрут є токсичність.
Токсичність ОР — це здатність виявляти уражаючу дію на організм, викликаючи певний ефект ураження — місцеве або загальне. Можливі одночасно місцеве і загальне ураження. Місцеве ураження виявляється в місці контакту ОР з тканинами організму (ураження шкірних покривів, подразнення органів дихання), загальне ураження виникає при потраплянні ОР у кров через шкіру (шкірно-резорбтпвна токсичність) або через органи дихання (інгаляційна токсичність).
Токсичність характеризується кількістю речовини, яка виявляє уражаючий ефект, і характером токсичної дії на організм.
Для кількісної оцінки токсичності ОР і токсинів застосовуються певні категорії токсичних доз при різних шляхах проникнення в організм: інгаляційному, шкірн о-р ез ор бтпвн ому і через раневі поверхні.
Токсична доза (токсодоза) ОР — це кількість речовини (доза), яка спричиняє певний токсичний ефект. Токсодоза, що відповідає певному ефекту ураження, відповідає:
— при інгаляційних ураженнях — величині Сі (С — середня концентрація ОР у повітрі, І — час перебування людини чи тварини в зараженому повітрі);
— при шкір ио-р ез ор бтив них ураженнях — масі рідкої ОР, яка спричиняє певний ефект ураження при потраплянні на шкіру.
Для характеристики токсичності ОР, що впливає на людину через органи дихання, застосовують такі токсодози:
— середня смертельна ЬСіш (Ь — від лат. Іеіаіів — смертельний) призводить до смерті 50 % уражених;
— середня ІСі,й (І — від англ. і п с ар а сі і аіі п § — небоєздатний) виводить зі строю 50 % уражених;
— середня порогова РСі„ (Р — від англ. ргітагу — початковий) викликає початкові симптоми ураження у 50 % уражених.
Інгаляційні токсичні дози ЬСЦ91Ы,9 РЫы вимірюють у грамах (міліграмах) за хвилину (секунду) на кубічний метр або літр (г • хв/м", г - с/м1 , мг • хв/л).
Ступінь токсичності ОР шкір но-р ез ор бтивн ої дії оцінюється токсичною дозою ЬБь,. Це середня смертельна токсодоза, яку вимірюють у міліграмах на людину (мг/люд.) або в міліграмах на кілограм маси людини (мг/кг).
Фізико - хімічні характеристики основних отруйних речовині наведені у табл. 26. Токсикологічні характеристики основних ОР наведені у табл. 27.
Таблиця 26. Фізико-хімічні характеристики отруйних речовин
|
| * Р — рідкий, Т — твердий, Г — газ, НР — нерозчинний. |
Таблиця 27. Токсикологічні характеристики ОР
|
Нервово-паралітичні отруйні речовини належать до фосфорорганічних, уражують здебільшого нервову систему організму.
Отруйні речовини нервово-паралітичної дії в краплинно-рідин- ному і пароподібному стані легко і швидко проникають в організм людини і тварини через органи дихання, шкіру, слизові оболонки і травний канал.
До цієї групи ОР належать: зарин, зоман, Ві-Ікс.
Зарин (ЄВ, трилон 144, трилон 46) — безколірна рідина, без запаху. Пароподібний і рідкий зарин легко сорбується пористими матеріалами (тканинами, вовною, деревиною, цеглою, бетоном), вбирається у пофарбовані поверхні й гумовотехнічні вироби. Це створює небезпеку отруєнь у людей, які вийшли із зараженої атмосфери. Відносна токсичність при інгаляції 0,075 мг- хв/л. Перші ознаки ураження — міоз і утруднене дихання — виявляються при концентрації в повітрі 0,0005 мг/л через 2 хв. Шкірно-резорбтивна токсодоза ЛД 24 мг/кг, пероральна — 0,14 мг/кг.
Важкий ступінь отруєння настає при 0,3 — 0,5 ЛДи- Ознаки: міоз, слиновиділення, пітливість, спазми кровоносних судин, бронхів, легенів і серцевого м'яза. З'являються задишка, утруднене дихання, біль у грудях, загальна слабкість, блювота, втрачається координація рухів, виникають короткочасні судоми.
Зарин має кумулятивні властивості в організмі.
При появі перших ознак ураження зарином необхідно ввести підшкірно або внутрішньом'язово розчин атропіну, афіну або будак- 170 симу зі шпр иц-тю бик а. Вміст шир иц-тю бик а, введений не пізніше ніж через 10 хв після ураження, здатний нейтралізувати одну смертельну дозу ОР. За необхідності ураженому потрібно зробити штучне дихання.
Надійним захистом від пароподібного зарину є фільтруючий протигаз і захисний одяг. При потраплянні на шкіру рідкого зарину потрібно застосувати індивідуальний протихімічній пакет: обробка через 2 хв, після потрапляння ОР гарантує безпеку у 80 % випадків, через 5 хв — у ЗО %, а через 10 хв вона практично вже неефективна. Для дегазації зарину застосовують водні й водно-спиртові розчини парів аміаку, а також розчини перекису водню.
Зоман (ОБ, трилон) — прозора рідина, але технічна речовина може мати колір від солом'яно-жовтого до коричневого із запахом камфори.
Обмежено розчиняється у воді до 1,5 %, але вода стає непридатною для вживання, легко розчиняється в органічних розчинниках. При температурі -80 °С зоман перетворюється в склоподібну масу.
Пористі матеріали зоман вбирають більше, ніж зарин.
За характером фізіологічної дії зоман аналогічний зарину, але
більш токсичний.
Всі рекомендації захисту від зарину прийнятні й для захисту від зоману.
Для знезаражування зоману на шкірі або одязі потрібно своєчасно зняти краплі тампонами і терміново обробити заражене місце рідиною з індивідуального протихімічного пакета або водно-спирто- вим розчином аміаку.
Для дегазації техніки й поверхні різних предметів застосовують аміачно-лужні розчини. Місцевість і об'єкти можна дегазувати суспензіями гіпохлоритів кальцію, а також розчинами лугів.
Ві-Ікс (УХ) — масляниста безколірна рідина, без запаху, погано розчиняється у воді, добре — в органічних розчинах.
Проникає крізь одяг і діє на організм через шкіру, газ небезпечний при потраплянні через органи дихання. Прихований період — кілька годин. Має кумулятивні властивості. Перші ознаки ураження: міоз, світлобоязнь, утруднене дихання, біль у грудях, лобі.
Ві-Ікс легко проникає в пористі матеріали, тканини, рослини, що утруднює його дегазацію. Потім можлива його зворотна дифузія з пор і небезпечне повторне зараження.
Повний захист від Ві-Ікс забезпечують протигаз і захисний одяг.
Дегазація буде ефективною, якщо її провести протягом 5 хв після контакту з ОР.
Для знезараження шкіри і одягу можна застосовувати розчини алкоголятів аміноспиртів. Техніку і об'єкти можна дегазувати хлоруючими засобами в неводних розчинах і окислювачами.
Як антидоти придатні препарати, рекомендовані для застосування при ураженнях зарином.
Із сільськогосподарських тварин до нервово-паралітичної групи ОР найбільш чутлива велика рогата худоба, менш чутливі коні, вівці, свині, собаки, кролі.
Залежно від кількості ОР, яка потрапила в організм, спостерігаються три ступеня ураження тварин: легкий, середній і важкий.
При легкому ступені спостерігаються міоз, спазми судин, бронхів і серцевого м'язу. Підвищується секреція слизових оболонок дихальних шляхів, кишково-шлункового каналу, відмічається неспокійна поведінка. Через 2 — 3 дні симптоми можуть зникнути без лікування.
При середньому ступені отруєння ознаки більш виражені: міоз, спазми бронхів, утруднене дихання, велике виділення слизу, слини, кашель, хрипи, м'язове посіпування, спазми кишечнику, пронос. Через 5 — 7 днів ці симптоми проходять.
Для важкого ступеня характерні сильні судоми, різкий розлад дихання, виділення піни із рота, носа, потовиділення. Судоми лицевих м'язів потім поширюються на м'язи кінцівок і завершуються судомами м'язів тулуба. Зовнішні подразники (різкий звук, світло) можуть спровокувати виникнення чергового нападу. Після 3 — 4 нападів настає параліч дихання і смерть.
Судоми м'язів у коней і собак бувають спочатку клонічними, а потім тонічними, у великої рогатої худоби і овець — навпаки.
У результаті різкого порушення розподілу м'язового тонусу в тварин виникає динамічна і статична атаксія, якою зумовлені різні типові пози.
У позі "децеребраційної регідності" тварини стоять з високо піднятою і закинутою назад головою, з широко розставленими грудними і далеко відставленими назад тазовими кінцівками. Ця поза у тварин — до падіння їх на землю. У момент падіння спостерігається поза "молільника", яка характеризується перевагою тонусу згинальних м'язів у ділянці грудних кінцівок і голови.
При потраплянні у шлунково-кишковий канал тварин сіна, трави, води, заражених ОР цієї групи, з'являються виражені розлади травлення: пронос, блювота, у великої рогатої худоби — тимпанія, у коней — метеоризм, а потім напади судом.
Перша допомога тваринам, ураженим ОР нервово-паралітичної дії — швидке змивання ОР з поверхні тіла 1—2 %-м розчином лугу, 10 % -м розчином аміаку або водою, вводять також уротропін, фосфо- літин, атропін і пентасфен. Для зняття міозу рекомендується закапувати в очі по 1—2 краплі 1 %-го розчину сірчанокислого атропіну. Надалі лікування залежить від показників. 172
До шкірнонаривних отруйних речовин належать іприт (НБ), люїзит (Ь), який може застосуватись як компонент тактичних сумішей. Для забруднення водних джерел можуть бути застосовані так звані азотисті іприти (НгІ-І, Н1М-2, НМ-3).
Іприт (НБ) — безколірна масляниста рідина, важча від води, погано розчиняється у воді й добре в органічних розчинниках, паливі та мастильних матеріалах, а також в інших ОР. Організм людини і тварини уражають пари, аерозолі й краплі через органи дихання, шкіру, слизові оболонки і шлунково-кишковий канал. ОР має прихований період і кумулятивний ефект.
Через 2 — 6 год після потрапляння на шкіру з'являється почервоніння, а потім утворюються пухирі й виразки залежно від ступеня ураження. Концентрація парів іприту 0,1 г/м уражає очі з втратою зору. Симптоми ураження очей: почервоніння, припухлість, світлобоязнь, відчуття піску в очах, різка болючість, сильна сльозотеча.
Резорбуючись зі шкіри, іприт розподіляється кров'ю по всіх органах, концентруючись переважно в легенях, печінці й частково в центральній нервовій системі.
При потраплянні іприту на шкіру тварин ознаки ураження з'являються після прихованого періоду. Ознаки ураження такі: неспокійна поведінка, сильне свербіння, тварина б'є ногами. Кілька днів зберігається пригнічений стан. Ділянки шкіри набрякають і піднімаються над оточуючою нормальною шкірою. Потім виникають виразки з кірками. Період заживання залежить від ступеня ураження і може тривати до 1 місяця влітку і до 2 — 4 місяців взимку.
Іприт у паро- і туманоподібному стані впливає на органи дихання. Через 4 — 6 год з'являються пригнічення, кашель, ознаки риніту. Через 3—4 доби починається гнійне запалення слизової оболонки дихальних шляхів і пневмонія. При легких ураженнях через 9 —10 діб настає одужання, при важких — через 6 — 8 діб — смерть (табл. 28).
Таблиця 28. Смертельна концентрація ОР для тварин і птиці
|
Іприт із зараженими кормами, водою або при вилизуванні твариною уражених ділянок шкіри чи предметів потрапляє в органи травлення. Через 1—2 год з'являється пригнічений стан, припухлість слизових оболонок рота, а через 4 — 5 год — гіперемія, набряк губів, слинотеча, набряк голови, некроз слизової оболонки рота, стравоходу і шлунка. Смерть настає на 10 — 15-ту добу від інтоксикації.
Перша допомога — видалення або розкладання іприту на шкірі тварини протягом перших 5—15 хв після отруєння — запобігає або значно знижує ступінь ураження. Дегазацію іприту на шкірі тварини можна проводити хлорним вапном у вигляді кашки (1 частину хлорного вапна і 3 частини води) або хлорно-вапняним молоком (1 частина хлорного вапна і 9 частин води). Препарати хлорного вапна подразнююче діють на шкіру, тому після обробки їх потрібно добре змити водою.
Хороші результати дає промивання 15 % -м водно-спиртовим розчином хлораміну Б, він руйнує іприт не тільки на шкірі, а й частково той, що уже проник у неї. Можна обмивати лужними і мильними р озчинами.
Уражені очі промивають 0,25 %-м водним розчином хлораміну або 2 %-ним розчином двовуглекислого натрію чи борної кислоти. Слизову оболонку рота і носа промивають 0,5 %-м розчином хлораміну або 2 — 3 % -м розчином двовуглекислої соди.
Отруйні речовини загальноотруйної дії об'єднують хімічні сполуки, різні як за своєю фізіологічною дією, так і за хімічною будовою.
Як потенційні ОР загальноотруйної дії найбільше значення мають синильна кислота (АС) і хлорціан (СК). Певну небезпеку через свою високу токсичність несуть гідриди миш'яку і фосфору, окис вуглецю і карбоніли металів.
Синильна кислота (АС) — безколірна рідина із запахом гіркого мигдалю, необмежено розчиняється у воді, сильна швидкодіюча отрута. Незахищених людей і тварин пари синильної кислоти уражають через органи дихання, а також при надходженні в організм з їжею, кормами і водою. При концентрації понад 10 тім уражує організм через шкіру.
Ознаки ураження: гіркота і металевий присмак у роті, нудота, головний біль, задишка, судоми. Смерть настає від паралічу серця.
Ознаками ураження тварин є подразнення слизових оболонок. Тварини стають неспокійними, відфоркуються, з'являється задишка, хитлива хода, судоми. Слизові оболонки очей, рота і носа стають яскраво-червоними, з'являються явища паралічу, смерть настає від зупинки дихання.
Сучасний фільтруючий протигаз надійно захищає органи дихання людини від синильної кислоти, а шкіру — захисний костюм. 174
У разі ураження людини необхідно застосувати антидот, наприклад, амілнітрит. Роздавлену ампулу з антидотом швидко вводять під лицеву частину протигазу, за необхідності роблять штучне дихання.
Додатково до амілнітриту внутрішньовенно вводять метиленову синь у фізіологічному розчині або розчині глюкози, 25—ЗО %-й розчин тіосульфату натрію, діоксіацетон. Комплексна антидотна терапія дає можливість зняти токсичну дію не менш як десяти смертельних доз синильної кислоти.
Синильну кислоту, яка потрапила на шкіру, змивають 2 % -м розчином соди або водою з милом.
Для дегазації синильної кислоти можна застосовувати водні суспензії, приготовлені з 20 % їдкого натру і 10 % -го розчину залізного купоросу (1:2 за об'ємом). Можна обробити синильну кислоту лугом, але при цьому утворюється ціанистий натрій, тому доцільно змішати луг з окислювачем, наприклад 10 %-м КМпО,.
Ураженим тваринам у перші хвилини після отруєння проводять інгаляцію амілнітритом або пропилнітритом. Для цього ампулу з амілнітритом роздушують у в атно-мар лев ому тампоні і вводять у ніс тварини. Потім вводять внутрішньовенно метиленову синь на 20 %-му розчині глюкози у вигляді 1 %-го розчину 1 мл на 1 кг маси тварини. Після цього вводять внутрішньовенно ЗО %-й розчин гіпосульфату — 150 — 250 мл великим тваринам і 20—ЗО мл малим.
Задушливі отруйні речовини мають високу леткість, під час вдихання їх специфічно уражується легенева тканина і виникає токсичний набряк легенів. Такі властивості має фосген (СО), дифосген (БР), а також деякі сполуки, які містять фтор. Жодна речовина з цієї групи нині не є на озброєнні армій провідних країн. Але деякі з них, зокрема фосген, розглядаються як резервні ОР через наявність великих виробничих потужностей.
Фосген (СО) при температурі понад 8 °С — газ із запахом горілого сіна, важчий від повітря, погано розчиняється у воді, добре — в органічних розчинниках. Це нестійка ОР, заражає тільки атмосферу. Тривалість дії фосгену влітку до ЗО хв, взимку — до 3 год. Тривале зараження повітря може бути лише у місцях його застою.
Фосген уражує легені людини, спричиняючи набряк, подразнює очі й слизові оболонки. Має властивості кумулятивної дії. Основні симптоми ураження: подразнення очей, сльозотеча, запаморочення, загальна слабкість. Прихований період дії 4 — 5 год, за цей час розвивається ураження легеневої тканини. Потім з'являються кашель, посиніння губ, вух, кінчиків пальців ніг і рук, головний біль, задишка, температура підвищується до 39 °С. Смерть настає через дві доби від набряку легень.
Токсичність, патогенез і клінічна картина отруєння фосгеном і дифосгеном аналогічні.
При дії цих ОР на органи дихання збільшується проникність стінок капілярів, що й призводить до набряку легень.
В уражених тварин спочатку з'являються незначні витікання з носа, сльозотеча і рідкі кашлеві поштовхи. На свіжому повітрі подразнення слизових оболонок проходить, але пізніше тварини відмовляються від кормів і води. З'являється ціаноз слизових оболонок очей і носа, наявність хрипів у легенях, дихання утруднене і часте, пульс 80 — 90 поштовхів за хвилину, слабкого наповнення, тони серця приглушені, з'являється піна. Набряк легень швидко прогресує і досягає максимуму через 10 —12 год після отруєння.
Цей стан триває 2 — 3 год, після чого настає розв'язка: поліпшення або погіршення. Якщо тварина не гине протягом 12 —15 год, то є надія на її одужання. У разі погіршення стану тварини смерть настає від різкої асфіксії, високої температури й розладу серцевої діяльності.
Прогноз при отруєнні ОР задушливої дії має бути обережним, особливо на початку отруєння. Якщо тварини проживуть перші 15 — 20 год після ураження, то вони, як правило, видужують.
Від фосгену органи дихання надійно захищає протигаз. Засоби захисту шкіри не потрібно.
Всі люди, які потрапили в зону зараження, незалежно від їх суб'єктивного стану, мають бути евакуйовані. Не допускається виведення їх пішки, навіть якщо немає скарг. Необхідна швидка евакуація, тому що одягнутий протигаз внаслідок опору дихання підвищує фізичне навантаження на ураженого, тоді як йому потрібний повний спокій. Рекомендуються зігрівання тіла, гарячий чай, молоко або кава.
Тварин, уражених ядучими й отруйними речовинами, необхідно вивести із зараженої зони. Хороший результат дає кровопускання (до 1 % маси тварини) і внутрішньовенне введення 20 % -го розчину глюкози. Обов'язкове застосування серцевих засобів.
Для дегазації фосгену і дифосгену придатні розчини аміаку, амінів, лугів. Із приміщення ОР можна видалити вентиляцією.
Психотропні речовини (інкапаситанти) — це синтетичні або природні сполуки, які можуть спричинити у здорових людей аномалії або фізичну нездатність виконання завдань, поставлених перед ними.
Психотропні речовини діють уражаюче на людей у надзвичайно малих дозах (міліграми-мікрограми на людину), які не виявляються звичайними методами індикації. Уражаючі концентрації психотропних речовин у 10 разів нижчі, ніж у зарину, і у 1000 разів нижчі, ніж у синильної кислоти.
Ці ОР спричиняють розумові й психічні аномалії. Такі ураження інколи розглядають як хімічну шизофренію. Деякі психоотрути можуть спричинити порушення координації рухів, тимчасову сліпоту або глухоту, блювоту, різку зміну кров'яного тиску, апатію, млявість, зорові та слухові галюцинації.
Представниками цієї групи є Бі-Зет (III), ЛСД (ЬСБ), СН (ЗИ). На озброєнні армій СІНА знаходиться Бі-Зет.
Бі-Зет (В%) — тверда кристалічна речовина, не розчиняється у воді, добре — в органічних розчинах. Випускається у вигляді порошку. Уражаючий стан — дрібнодисперсний аерозоль (дим). Бі- Зет уражає людину через органи дихання і шлунково-кишковий канал. Симптоми ураження виникають через 0,5 — 1 год (період прихованої дії): сухість і почервоніння шкіри, розширення зіниць, загальна слабкість, пригнічений стан, порушення контакту з оточенням, втрата орієнтування в часі й просторі, зорові й слухові галюцинації. Тривалість токсичної дії залежить від дози — від кількох годин до доби.
До подразливих отруйних речовин належать хлорацетофенон (С), адамсит (РМ), Сі-Ес (Св) і Сі — Ар (СИ). Ці ОР уражають чутливі нервові закінчення слизових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів. Після ураження з'являються такі симптоми: подразнення верхніх дихальних шляхів, опіки шкіри, печіння і біль в очах і грудях, сльозотеча, нежить, кашель, блювота.
Токсини
Токсинами називають хімічні речовини рослинного, тваринного, мікробного походження, які мають високі токсичні властивості й можуть уражати організм людини і тварини.
Основне призначення токсинів — це знищення або тимчасове виведення зі строю людей, а також диверсії в тилу. Для досягнення однакового уражаючого ефекту необхідна бойова концентрація бо- тулінового токсину в два рази нижча концентрації Ві-Ікс і у шість разів — зарину.
У бойових умовах для зараження приземного шару атмосфери токсини можуть розпилювати у вигляді дрібнодисперсного аерозолю за допомогою авіаційних генераторів-аерозолів, касет або боєголовок ракет з дистанційним підривником. Такі способи використання можуть призвести до зараження токсинами повітря над великими площами і спричинити масові ураження людей і тварин.
При витраті ботулінового токсину 5 — 6 кг/км® утворюється хмара аерозолю з глибиною поширення до 6 км. На цій території концентрація токсину призведе до знищення або виведення з ладу 60 % людей, якщо заходи їх захисту не будуть вжиті протягом 1 хв. Уражаюча дія аерозолю зберігається до 12 год.
Токсини часто відносять до біологічної зброї. Проте існують вагомі докази належності їх до хімічної зброї, оскільки за хімічним складом вони не відрізняються від хімічних сполук і можуть бути одержані синтетичним шляхом, не життєздатні й за будь-яких умов не можуть розмножуватися, вони не мають інкубаційного періоду, прихований період залежить тільки від дози і шляхів надходження в організм, ураження токсинами не є інфекційним захворюванням, а застосовують їх на основі тих же принципів, що й ОР.
Залежно від походження всі токсини поділяють на три групи: фіто- токсини — рослинного походження, одержувані від окремих рослин; зоотоксини — тваринного походження, продуковані деякими видами тварин і входять до складу отрути цих тварин, часто з виділенням у навколишнє середовище; мікробні токсини, які виробляються багатьма видами мікроорганізмів і є причиною отруєнь та захворювань.
Ботуліновий токсин (ХЕ) — продукт життєдіяльності бактерії Сіовїгісііит Воїиііпит. Це сірий порошок без смаку і запаху, сильнодіюча отрута смертельної дії.
Найбільша токсичність при потраплянні у кров або через рани ІЛи = 1 * 10"" мг/кг, при інгаляції токсичність ЬСі„ =2 • 1 0 5 —
5 • 10Бмг-хв/л, при аліментарному зараженні Ь Б , , 5 • 10~Б —
6 • 10 ' мг/кг.
Ураження настає після прихованого періоду 2 год — 2 доби, тривалість якого залежить від дози. Симптоми: сильна слабкість, нудота і блювота, запаморочення, двоїння в очах, погіршення зору, болі в шлунку, спрага. Через 1 —10 діб настає смерть від паралічу серця і дихальних м'язів.
Для захисту від аерозолю ботулінового токсину застосовують протигази і респіратори. Лікування — симптоматичне, на будь-якій стадії застосовують антитоксини разом з антибіотиками, пізніше додатково вводяться судинорозширюючі засоби, стимулятори серцевої діяльності й дихального центру.
Стафілококовий ентеротоксин (РС) продукується бактерією золотистий стафілокок 8іарЬу 1 ососси8 аигеив. Надходить в організм через органи дихання, шлунково-кишковий канал і відкриті рани. Прихований період від ЗО хв до 6 год залежно від дози і шляхів надходження в організм. Симптоми ураження: посилена слинотеча, нудота, блювота, сильний біль у животі, слабкість, знижений кров'яний тиск і температура, кривавий пронос. Токсодоза при перораль- ному надходженні в організм ІЛа= 0,0004 мг/кг.
Для захисту від аерозолів стафілококового еитеротоксину застосовують протигази і респіратори. Лікування уражених базується на застосуванні методів симптоматичної терапії.
Із токсинів рослинного походження найбільше воєнне значення має рицин. Рицин — це тверда йор ошкопо ді би а р ечовина без запаху, може застосовуватися у вигляді дрібнодисперсного аерозолю. Одержують рицин із насіння рицини. За інгаляційною токсичністю подібний до зарину і зоману. При аліментарному ураженні - 0,3 мг/кг.
Токсини тваринного походження продукуються деякими видами змій, а також окремими видами членистоногих (скорпіонами, павуками). Ці токсини можуть застосовуватися з диверсійною метою.
Захистом від токсинів є протигази, респіратори, протипилові ва- тяно-тканинні маски і пов'язки.
Дезактивація токсинів може бути досягнута водними розчинами формальдегіду й окисно-хлорними препаратами.
Фітотоксиканти
Фітотоксиканти (від грецьк. рЬуіоп — рослина і іохісоп — отрута) — токсичні хімічні речовини, призначені для ураження різних видів рослинності. Застосовують у мирний час при інтенсивній технології в сільському господарстві. Залежно від фізіологічної дії і призначення поділяються на гербіциди, арборициди, дефоліанти і десиканти.
Гербіциди (лат. ЬегЬа — трава, саесіо — вбиваю) — органічні й неорганічні хімічні речовини, які застосовують для знищення або пригнічення бур'янів, трав'яної рослинності, злакових і овочевих культур. Як гербіциди можуть застосовувати: 2,4 - дих лор фенок сі - оцтова кислота, 2,4,5-Т трихлор фен ок сіоцтова кислота, паракват, дикват, піклорам, іоксиніл, какодилова кислота.
Арборициди — органічні й неорганічні хімічні речовини, які застосовують для знищення кущів і дерев: 2,4-Д; 2,4,5-Т; 2,3,6-ТБ; сульфат амонію, паракват, дикват, далапон, тордон, фенурон.
Дефоліанти (лат. сіє — видалення, Іоііит — листя) — органічні Й неорганічні хімічні речовини, які застосовують для висушування і передчасного опадання листя: бутифос, ендотил, паракват, дикват, фолекс і 2,4-Д.
Десиканти (лат. сіевісаге — висушувати) — також органічні й неорганічні хімічні речовини, які можуть застосовуватися для висушування листя і стебел сільськогосподарських культур. Найбільш поширені десиканти: динітрофенол, ендотал, хлорат магнію, пента- хлорфенол, арсеніт натрію.
Більшість з цих препаратів широко застосовують у сільському господарстві для захисту врожаю, але у летальній дозі або для культури, нестійкої до цієї речовини, вони можуть знищити всі посіви.
За уражаючими властивостями є фітотоксиканти універсальної (суцільної) дії, які знищують всі види рослин, і вибіркової дії, що впливають тільки на певні види рослин. За ознаками дії на рослини розрізняють контактні, системні й кореневі фітотоксиканти.
На озброєнні деяких країн фітотоксиканти є як табельні.
Неправильне використання хімічних засобів у сільському, лісовому господарствах чи виникнення аварій з викидами у навколишнє середовище аналогічних хімічних речовин потребують: вжиття негайних заходів захисту населення, тварин, дегазації техніки, об'єктів і території.