У-випромі- нювання проникаючої раїіапГЇ

З 2

8.5 14,4 15

14,4

11 10

9.6 12,0 24,0 26

У-випроміню- вання радіо­активного забруднення

1,8 1,3—1,8 7,710

13 8,7

14 8,1

10—12

6.3 5,6

5.4 8,0

14,0 14,5

нейтронів 11,5 12 10,0 12,0 12,0 4,0 2,7 3,0 9,7

20—40


Примітка.) їли інших матеріалів, яких немае в табл., товщина шару половинного ослаїленГ розраховується як відношення товщини шару половинного ослаблення коди до іустини матеріалу.

ефіцієнт ослаблення у-вииромінювання радіоактивного забруднення погреба дорівнюватиме 10 + 2 = 12.

Оцінюючи захисні властивості будинків та укриттів, слід зверну­ти увагу на ті частини, де можливе проникнення радіоактивного пилу, небезпечних хімічних речовин. Такими місцями в будинках є вікна, двері, вентиляційні отвори і продухи в цоколі будинку, пічні труби, димарі, топкові отвори. Небезпечним є потрапляння радіоак­тивного пилу на горища, бо це збільшить дозу опромінення людей, які перебувають у будинку.

У селі більшість будинків придатна для захисту людей від радіо­активного пилу. Крім цього, у сільській місцевості є багато заглиб­лених у землю підвалів, погребів, овочесховищ та інших споруд.

Оцінивши захисні властивості наявних приміщень і виходячи з конкретної обстановки та реальної потреби в кожному окремому випадку, можна розраховувати і завчасно підготувати необхідну кількість укриттів, для захисту людей в умовах сильного забруднен­ня місцевості радіоактивними речовинами.

Готуючи приміщення для укриття від радіоактивних речовин, тре­ба виконати дві основні вимоги: по-перше, вжити заходів проти по-

339

трапляння радіоактивного пилу в приміщення і, по-друге, посилити захист населення, збільшити обсяг робіт для пристосування укриттів, а також враховувати потреби і наявність необхідних матеріалів.

Для запобігання проникнення радіоактивного пилу і небезпеч­них хімічних речовин в укриття потрібно виконати найпростішу герметизацію приміщень, усуваючи всі нещільності, місця слабкої герметизації. З цією метою в дерев'яних будинках проконопачують і замазують глиною тріщини. Великі щілини забивають рейками. Щілини у стінах замазують шпаклівкою або штукатурним розчи­ном. Особливу увагу звернути на герметизацію дверей і вікон.

Димарі, пічні отвори, дверцята топок, піддувал, тріщини і продухи в цоколі — всі ці місця треба зробити непроникними для радіоак­тивних і хімічних речовин.

Необхідно мати запас скла, фанери, толю або поліетиленової плівки для швидкого закривання вікон; дверей та інших отворів. Перекриття можна підсилити шаром піску, шлаку або просто зем­лею товщиною до 20 см.

Якщо можливо, обладнати один припливний і один витяжний короби у підвалах, погребах та інших підземних спорудах. Для за­безпечення тяги витяжний короб має бути встановлений на 1,5 — 2 м вище припливного. У будинках замість витяжного короба можна використовувати димоходи, в інших будівлях капітального типу — існуючі вентиляційні канали. У припливний короб або щілину слід закласти фільтр із мішковини, солом'яної січки, марлі.

Для обладнання під протирадіаційне укриття погреба необхідно посилити його перекриття, потім на перекриття насипати шар ґрун­ту 60 — 70 см, щільно підігнати кришку люка і зробити вентиляцій­ний короб.

У разі потреби необхідно побудувати швидкоспоруджувані ПРУ з місцевих (ліс, камінь, саман, очерет) будівельних матеріалів (рис. 36) або промислових збірних залізобетонних елементів, цегли, прокату, труб, арматури (рис. 37). Для будівництва ПРУ копають котлован, зводять стіни і перекриття. Проміжки між стінами котловану і спо­руди засипають ґрунтом, який через кожних 20 — ЗО см трамбують. Потім ґрунт насипають у місці прилягання перекриття до землі по всьому периметру укриття. Над перекриттям обладнують гідроізо­ляцію з руберойду, толю, поліетиленової плівки або глини товщиною 10 см. Глину зволожують, перемішують як тісто і укладають випук­лим шаром. На гідроізоляцію насипають шар ґрунту 60 — 70 см.

Під кутом 90° до основного приміщення обладнують вхід у ви­гляді герметичного тамбура, місця стикування рам тамбура до стін


Рис. 36. Протирадіаційне укриття з тонких колод або жердин

 

 


 

Рис. З 7. {{рбїкрвдіїщцше укриття 3 пербКрИ ги лі із залізобетонних плит: 1 — вхід; 2 -=г-В11ТЯИ6ИЙ)) шахта; 3> — ІЩ^ВДіМИЗД; 4 — обсппка ґрунтом; 5 — припливна шахта; 6 — завіса прп вході

проконопачують ганчір'ям, клоччям або мохом. На вхід у тамбур і вихід із нього навішують завісу з щільного матеріалу. Прп вході замість завіси можуть бути щільні двері.

Внутрішнє обладнання протирадіаційного укриття, призначеного для укриття людей, аналогічне обладнанню приміщень сховища (табл. 107).

Найпростішим укриттям для захисту населення є щілини і зем­лянки, які певною мірою захищають від ударної хвилі, світлового випромінювання, радіаційного ураження. Для будівництва щілин і землянок вибирають сухі підвищені місця.


ництві ПРУ ИИЦТВ1 11**л
зудіц

Таблиця—107.—Об'ємно-планувальні норми

'е«
н

-------------------------------------------------------- -"Я-----------------------

Показник


Площа на одну людину, м- Об'ем на одну людину, м-

лнстГкцГ/11'лч""ІР,в

0,5 1,5
—Уи
аючих
1,9 80 20

конструкцій стелі), м Місць для сидіння (від загальної кількості місць), % Місць для лежання (від загальної кількості місць) %


 

 


Щілину роблять глибиною близько 2 м (рис. 38). Стіни щілини укріплюють дошками, жердинами, хмизом, очеретяними фашинами або іншим підручним матеріалом. Входи в щілини роблять схід­часті, під прямим кутом до осі щілини, і закривають дверима. Пере­криття щілини роблять з накату колод, потім шар глини товщиною 10 —15 см, який захищає щілину від потрапляння дощових вод, і шар ґрунту 20 — 40 см. Зверху все це вкривають дерном. Поверх­неві води відводять у бік щілини по стічних канавках. Якщо мож­ливо, щілини можна будувати також зі збірних залізобетонних кон­струкцій .

Рис. 38. Перекрита щілина

 

Надійнішим і зручнішим укриттям є землянка, призначена для тривалого перебування людей. Будують землянку так само, як і щіли­ну, але з підлогою, опаленням, місцями для сидіння і лежання. Ши­рина землянки 2 — 2,5 м.

4.2.7. Евакуаційні заходи

У містах та інших населених пунктах, де є об'єкти підвищеної безпеки, при неповному забезпеченні захисними спорудами основ­ним способом захисту населення є евакуація і розміщення його в зонах, безпечних для проживання людей і тварин.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунк­тах, що знаходяться у районах можливого катастрофічного затоп­лення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного уражен­ня, стихійного лиха, аварій і катастроф.

Враховуючи обстановку, що склалась на час надзвичайної ситуа­ції, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населен­ня тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок: мож­ливого небезпечного радіоактивного забруднення територій (при за­грозі життю і здоров'ю людей); виникнення загрози катастрофічно­го затоплення.

Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації.

Евакуаційні заходи здійснюються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

При проведенні часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві та обслуговуванні населення: діти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, разом з викладачами та вихо­вателями, студенти, пенсіонери та інваліди, які перебувають у будин­ках для осіб похилого віку, разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.

Евакуація населення планується на випадок: аварії на атомній електростанції з можливим радіоактивним забрудненням території; усіх видів аварії з викидом сильнодіючих ядучих речовин, загрози катастрофічного затоплення місцевості, лісових торфових пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками. У воєнний час — від уражаючих факторів аброї масового ураження, звичайної зброї.


Щоб організовано провести евакуацію, не допустити паніки і заги­белі людей необхідно: завчасно планувати евакуацію населення; ви- апачити райони, придатні для розміщення евакуйованих з небезпечних зон; організувати оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації; організувати управління евакуацією, турбува­тись про життєзабезпечення в місцях розміщення евакуйованого на­селення; організувати навчання дітям під час проведення евакуації.

Евакуація — це упорядковане виведення чи вивезення людей з об'єктів і населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Основна мета евакуації — забезпечення безпеки кож­ної людини і всіх. Евакуації підлягають цінності, документація та архівні матеріали.

Масштаби евакуації залежать від величини поширення уражен­ня чи загрози надзвичайної ситуації. Успішність проведення евакуації залежить від підготовленості керівництва об'єктів, населених пунктів, адміністративних територій, керівників держави, населення, сил і засобів.

Розрізняють такі види евакуації:

а) загальна евакуація — будівля або населений пункт звільня­ються повністю;

б) часткова евакуація — звільняється частина приміщення, на­селеного пункту чи адміністративного району; при частковій евакуа­ції необхідно обмежити господарсько-виробничу діяльність і збіль­шити шанси на врятування; така евакуація в будь-яку мить може перерости в загальну евакуацію;

в) негайна евакуація є терміновим заходом, якщо надзвичайна подія (пожежа, вибух, аварія та ін.) уже виникла або може виникнути в обмежений відрізок часу; кожний з названих видів евакуації під впли­вом обстановки, що змінюється, може перерости в негайну евакуацію;

г) тимчасова евакуація — проводиться при порівняно невеликій, тимчасовій загрозі (підняття рівня води, хімічна аварія на відда­ленні та ін.).

Евакуація населення з небезпечних районів і зон (крім зон ка­рантину) проводиться у разі загрози життю та здоров'ю людей. Евакуа­ції підлягає все населення району, якому загрожує небезпека. Ева- козаходи можуть мати масовий характер і здійснюватись у стислі строки із залученням всіх видів транспорту або поступово залежно від обстановки.

Приводом для планування евакозаходів є прогнозовані рівні та дози радіації, ступені радіоактивного забруднення, концентрації або щільності хімічного зараження, які перевищують допустимі дози і можуть призвести до довгострокових або непоправних наслідків для життя і здоров'я людей.

Підставою для практичного проведення евакозаходів є фактичні показники обстановки в разі надзвичайної ситуації, рішення уряду щодо проведення евакозаходів; у невідкладних випадках рішення керівника місцевої представницької та виконавчої влади території, де сталося лихо. 344


Евакуаційні заходи передбачають завчасну розробку планів ева­куації, підготовку зон і районів розміщення для нормальної життє­діяльності евакуйованого населення; підготовку всіх видів транс­порту; створення необхідних структур і органів управління на пері­од евакуації; проведення комплексу заходів для охорони громад­ського порядку і підтримання організованості серед населення.

Практичні евакуаційні заходи здійснюються в разі: загальної аварії на атомній електростанції; всіх видів аварій зі СДЯР, наслідки яких загрожують життю і здоров'ю людей, що проживають у зоні можливого ураження; загрози катастрофічного затоплення місце­вості; масових лісових і торфових пожеж, що загрожують населеним пунктам; катастрофічних землетрусів та інших геофізичних та гідро- метеоявищ з тяжкими наслідками; із районів бойових дій.

Евакуйовані постійно проживають у заміській зоні до особливого розпорядження.

Заміська зона — це територія, розміщена за межами можливих руйнувань у містах (рис. 39).

Рис. 39. Схема евакуації населення: ЗЕП — збірний евакуаційний пункт; ППЕ — проміжний пункт евакуації; ПЕП — приймальний евакуаційний пункт; АМ-1 — автомобільний марш­рут; ПМ-1 — піший маршрут; ЗТ — перевезення залізничним транспортом; А — заміська зона; Б — зона евакуації; В — територія евакуації

 

В обстановці загрози населенню особливого значення набуває термін евакуації людей за межі небезпечних зон. За таких умов у мінімальний термін евакуацію можна провести комбінованим спо­собом, який полягає у тому, що масове виведення населення із небез­печної зони пішки поєднується з вивезенням деяких категорій на­селення всіма видами наявного транспорту.

Транспортом вивозять рятувальні формування, робочі зміни під­приємств, які продовжують виробничу діяльність у небезпечній зоні, населення, яке не може само пересуватися. Решту населення орга­нізовано виводять пішки.

Евакуація працюючого населення і членів сімей проводиться за виробничим принципом, тобто через об'єкти народного господарства. Евакуація населення, не пов'язаного з виробництвом, проводиться за територіальним принципом — за місцем проживання, через домо­управління і житлово-експлуатаційні органи. Діти евакуюються ра­зом з батьками, але можливе вивезення їх зі школами і дитячими садками.

Проведенням евакуаційних заходів займаються органи управління цивільного захисту, керівники домоуправлінь і жит лов о - експ лу ата- ційних органів, а також міські й районні евакуаційні комісії.

Основним документом, який визначає обсяг, зміст, термін прове­дення евакуації населення, є план цивільного захисту з розділом про захист населення. На основі плану евакуації у містах, районах і на об'єктах народного господарства (підприємствах, організаціях і на­вчальних закладах) створюються евакуаційні комісії, а у сільській місцевості — евакоприймальні комісії.

До обов'язків міської, районної евакуаційної комісії міста, району входять: облік населення, установ і організацій, які підлягають ева­куації; облік можливостей населених пунктів заміської зони щодо прийому і розміщення населення, установ і організацій; розподіл районів населених пунктів заміської зони між районами міста, підприємствами, установами і організаціями; облік транспортних засобів і закріплення їх за об'єктами для перевезення людей; визна­чення складу піших колон і маршрутів їх руху; підготовка заходів матеріального, технічного та інших видів забезпечення і евакуації; визначення терміну проведення евакуації.

Рішенням начальника об'єкта створюється об'єктова евакуацій­на комісія. До її складу входять представники профспілок, відділу кадрів, начальники цехів та інших виробничих підрозділів. Очолює комісію один із заступників керівника об'єкта.

Обов'язками евакуаційної комісії є облік працюючих і членів їх сімей, які підлягають евакуації, визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх руху, вирішення питань транспортного за­безпечення, підготовка проміжних пунктів евакуації, районів евакуа-