Методи складання програми. 1 страница
Розробка виробничої програми передбачає декілька етапів, що представлені на рис.2. Розглянемо суть кожного з них більш детально.
1-й етап. Аналіз виконання плану виробництва за попередній період.
На цьому етапі порівнюються фактичні та планові обсяги випуску продукції як загалом по підприємству так і за окремими за виробами. Розраховуються їх темп росту та приросту.
Крім того, оцінюється виконання плану за асортиментом, виявляються внутрішні і зовнішні причини його невиконання, визначається фактична структура виробничої програми за номенклатурними позиціями та асортиментом.
Аналізується ритмічність виробництва, яка характеризує різноманітність випуску продукції, що передбачена планом виробництва. Для цього використовується коефіцієнт ритмічності. Він розраховується як відношення планового випуску продукції за період у натуральному або вартісному вимірі до фактичного випуску продукції. Оцінка ритмічності дозволяє також визначити впущені можливості підприємства щодо виробництва продукції у зв’язку із неритмічною роботою.
Наприкінці даного етапу оцінюються наступні показники: питома вага в загальному випуску нової продукції, сертифікованої продукції, конкурентоздатної продукції; одиничні та комплексні показники, що характеризують властивості продукції (корисність, надійність); втрати від браку; штрафи та пеня за неякісну продукцію.
При цьому визначається їх динаміка, виявляються причини зміни та ступень впливу якості продукції на основі показники роботи підприємства (випуск готової продукції, виручка від реалізації продукції, прибуток, ефективність використання ресурсів).
2-й етап Планування обсягу випуску продукції на основі плану обсягу продажу.
На даному етапі проект плану обсягу випуску (виробничої програми) розробляється тільки з орієнтацією на ринок (попит) без врахування виробничої потужності підприємства. На основі плану обсягу продажу (заявок портфелю замовлень, укладених договорів, виявлених місткості ринку та можливостей підприємства на ринку) формується номенклатура й асортимент випуску продукції, визначається загальний обсяг виробничої програми. Розрахунки здійснюються в наступній послідовності:
· визначення виробу-представника;
· перерахунок асортименту портфелю замовлень на вид продукції, що прийнятий як представник.
1.Визначення виробу-представника. На основі портфелю замовлень обираються види виробів, що займають в ньому найбільшу питому вагу. Асортимент відібраної продукції структурується за певними параметрами (типорозмірами), в кожному отриманому параметричному ряді обирається виріб-представник, що займає в ньому найбільшу частку.
2.Перерахунок асортименту портфелю замовлень на вид продукції, що прийнятий як представник. Спочатку визначається коефіцієнт перерахування як відношення трудомісткості кожного виду продукції до трудомісткості обраного представника:
Р кі = Ті / Тп , (3.1)
де Ті– трудомісткість кожного і-го виду продукції;
Тп –трудомісткість обраного представника.
Перерахунок асортименту здійснюється шляхом визначення добутку кількості виробів, яка передбачена планом обсягу продажу та коефіцієнту перерахування. Результати підсумовується, а отримана сума є проектом виробничої програми підприємства, що сформований на основі плану обсягу продажу (портфелю замовлень):
Т=Σ КviРki , (3.2)
і=1
деКv – кількість виробів і-го виду продукції;
Рк – коефіцієнт перерахування для і-го виду продукції.
Приклад. Асортимент продукції підприємства складається з виробів А, Б та С. За виріб-представник обраний виріб А. Трудомісткість продукції складає: А-28 н-год, Б-32 н-год; С-16 н-год. Річні показники плану обсягу продажу: виріб А-1,2 тис. шт.; Б-400шт.; С-840шт.. Коефіцієнти перерахування відповідно дорівнюють: 1,0; 1,14; 0,57. виробнича програма у перерахунку на виріб А складе: 1200+(400х1,14)+(840х0,57)=2135 шт.
При розробці виробничої програми значну увагу приділяють не тільки обсягам випуску, а й номенклатурі та асортименту. Планова номенклатура продукції повинна не тільки забезпечити задоволення споживчого попиту, а й відповідність обсягу випуску продукції виробничої потужності підприємства.
При розробці виробничої програми виникає необхідність прийняття оптимальних планових рішень з метою досягнення підприємством максимальних результатів. Наприклад, визначення оптимальної структури виробничої програми щодо асортименту та обсягу випуску, яка б забезпечила максимальний прибуток від реалізації продукції.
Додати схему 2.
4. Методи обґрунтування програми і прийняття рішень
з її реалізації.
Прийняття проекту виробничої програми.
Проект виробничої програми підприємства, що сформований на основі портфелю замовлень, змінюють не тільки у відповідності до даних планового балансу виробничих потужностей.
В подальшому виробнича програма має бути скорегована на величину зміни залишків готової продукції на початок та кінець планового року:
Овп =Оп-Зп+Зк, (4.1)
де Овп – виробнича програма на плановий період;
Оп – проект виробничої програми, що відповідає можливостям підприємства;
Зп – залишки готової продукції на початок року;
Зк – залишки готової продукції на кінець року.
Запаси готової продукції на початок планового періоду визначаються за їх фактичною величиною на кінець попереднього (звітного) періоду. Залишки готової продукції на кінець планового періоду визначаються на основі норми запасу готової продукції на складі в днях та одноденного випуску продукції.
Економічна оцінка виробничої програми
Економічна оцінка виробничої програми здійснює наступним чином:
1. Перевіряється, чи знаходиться плановий обсяг випуску продукції в межах точки беззбитковості. Вона відповідає обсягу виробництва, що не забезпечує підприємству ні прибутку, ні збитку. Прибуток має нульове значення, коли витрати та дохід від реалізації продукції рівні. Обсяг виробництва, що забезпечує такий стан в діяльності підприємства, називається критичним або «точкою беззбитковості». Більш детально питання визначення цього показника розглядалося при вивченні методів прийняття планових рішень.
2. Оцінюється ефективність прийнятого плану за допомогою наступних показників:
v фондовіддачі, що розраховується як відношення вартості готової продукції до середньої вартості основних виробничих фондів;
v фондомісткості – зворотного показника до фондовіддачі, що визначається як відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до вартості готової продукції;
v рентабельності продукції, тобто відношення валового або чистого прибутку до собівартості реалізованої або готової продукції;
v рентабельності продажу, яка визначається як відношення прибутку від реалізації продукції на суму отриманої виручки;
v рентабельності (прибутковості) капіталу, яка обчислюється відношенням прибутку до середньорічної вартості основного й оборотного виробничого капіталу.
Затвердження виробничої програми на плановий період
На цьому етапі проект виробничої програми затверджується керівництвом та доводиться до структурних підрозділів підприємства.
Питання для самоконтролю:
1. Що таке виробнича програма?
2. Які показники містить виробнича програма?
3. За якими показниками аналізується виконання плану виробництва за попередній період?
4. Як визначається можливість реалізації портфеля замовлень у плановому періоді?
5. За якими показниками здійснюється економічна оцінка проекту плану виробництва?
6. Що є предметом планування виконання виробничої програми?
7. Вартісні показники плану виробництва.
8. Чинники, що впливають на формування виробничої
програми.
9. Методика планування випуску продукції.
10. Технологія планування процесу виконання виробничої програми
11. Зміст процедур аналізу портфеля замовлень у процесі планування виробничої програми.
Тема 4. Оперативне планування виробництва.
Лекція 5
План.
1. Зміст та завдання оперативно – календарного планування. Основні завдання оперативного планування.
2. Календарне і поточне планування.
3. Оперативний облік і контроль виробництва. Сутність і завдання.
4. Суть та значення рівномірної роботи підприємства і методика її вимірювання.
Ключові терміни
Оперативно-виробниче планування Диспетчерування
Календарне планування Міжцехове
Добо комплекс Внутріцехове
1. Зміст та завдання оперативно – календарного планування. Основні завдання оперативного планування.
Оперативно-виробниче планування- це сукупність форм, методів і техніко-економічних розрахунків з доведення виробничих завдань внутрішніх підрозділів підприємств та організація їх виконання. Воно є завершальним етапом внутрішньозаводського планування. Оперативно-виробничі плани розробляють на місяць, добу, зміну. В деяких масових виробництвах їх складають навіть на годину.
Основні завдання оперативно-виробничого планування - це:
• забезпечення рівномірної і ритмічної роботи підприємств, об'єднань та їх підрозділів.
організація виконання доведених цехам, дільницям, бригадам, виробничим одиницям завдань з випуску продукції, в якому важлива роль відводиться оперативному регулюванню виробничого процесу;
• забезпечення ефективного використання виробничих потужностей, площ, технологічного обладнання;
• організація щозмінного обліку ходу виконання доведених завдань;
• забезпечення скорочення тривалості виробничого циклу і в першу чергу різного роду пролежувань деталей, вузлів, виробів.
Розрізняють два види оперативно-виробничого планування: міжцехове і внутрішньоцехове.
Залежно від змісту робіт розрізняють два етапи оперативно-виробничого планування:
• календарне планування, яке охоплює розподіл заводської виробничої програми за підрозділами підприємства, складання графіків роботи дільниць, потокових ліній, здавання готової продукції,
• диспетчерування виробництва, що полягає у регулюванні виробничого процесу, контролі за його здійсненням, виконанні оперативних заходів з метою усунення недоліків, цю виникають у процесі виробництва продукції, обліку випуску деталей, виробів, продукції
Хто займається оперативно-виробничим плануванням? На великих і середніх промислових підприємствах утворюється виробниче диспетчерський відділ. В цеху ці функції покладаються на виробничо-диспетчерські бюро. Зазначені підрозділи підпорядковані відповідно заступнику директора з оперативного керівництва виробництвом.
2. Календарне і поточне планування.
Системи оперативно-виробничого плануванняє різними в різних типах виробництва. Зміст кожної з них визначають: планово-облікова одиниця, склад календарно-планових нормативів, порядок встановлення міжцехових і внутрішньоцехових виробничих програм та обліку їх виконання.
Велика різноманітність систем оперативно-виробничого планування може бути зведена до трьох основних груп: подетальні, комплектні, позамовні.
Основними системами є подетальне планування за тактом випуску виробів(ритм випуску), гуртово-періодична система, система планування „на склад".
Планово-обліковою одиницею в системі планування за тактом випускує деталь або готовий виріб. Основою розрахунку цехових оперативних завдань є річний план виробництва підприємства. При їх встановленні враховують потреби в даній продукції частинних технологічно зв'язаних підрозділів, а також необхідного поповнення до нормативної величини міжцехових заділів. Таку систему оперативно-виробничого планування застосовують у масовому виробництві.
При гуртово-періодичній системіоперативно-виробничого планування як планово-облікова одиниця заготівельних і обробних цехів виступають партії деталей, їх розмір встановлюють з урахуванням потреби складання і випуску готових виробів у даному періоді. Для випускаючих цехів у ролі планово-облікової одиниці виступають вироби.
Систему оперативно-виробничого планування "на склад", використовують планування виробництва уніфікованих і стандартних деталей, їх виготовляють укрупненими партіями, розмір яких достатній для утворення і поповнення складського запасу, необхідного для забезпечення нормального ходу виробничого процесу в складальних цехах.
Планово-обліковою одиницею при використанні цієї системи оперативно-виробничою планування є партія уніфікованих деталей. Зазначену систему оперативно-виробничого планування використовують на підприємствах із серійним типом виробництва.
До складу комплектної групи систем оперативно-виробничого планування входить системи оперативно-виробничого планування за комплектувальними номерами, груповими комплектами, заділами, система неперервного оперативно-виробничого планування.
Система оперативно-виробничого планування за комплектувальними номерами. При цьому виробнича програма цехів являє собою відповідні номери комплектів деталей, кількість яких відповідає числу готових кінцевих виробів підприємства на даний плановий період з урахуванням випереджень у роботі взаємозв'язаних підрозділів.
За умов оперативно-виробничого планування за груповими комплектамив ролі планово-облікової одиниці виступає груповий комплект. Він включає набір деталей, які повинні бути подані на складальні процеси до певного однакового періоду або етапу.
Планово-обліковою одиницею системи оперативно-виробничого, плануванняза заділамиє умовний комплект деталей, вузлів, заготовок, який забезпечує випуск кінцевої продукції підприємства, об'єднання.
Система неперервного оперативно-виробничого плануванняпоєднує в собі систему планування за заділами і комплектувальними номерами. Основні її елементи: планово-облікова одиниця, якою є умовний виріб або добокомплект.
Умовним виробомвважаються вироби підприємства, що підлягають виробництву в плановому періоді у співвідношенні до основного виробу.
При багато номенклатурній виробничій програмі за планово-облікову одиницю береться добокомплект.До його складу входить середньодобова кількість усіх виробів, передбачених планом виробництва: єдиний наскрізний план-графік, тобто послідовний ряд номерів умовних виробів чи добокомплектів із зазначенням дат робочих днів, у які вони повинні виготовлятись.
Дана система оперативно-виробничого планування ефективна для підприємств із серійним і великосерійним типом виробництва.
Третю групу систем оперативно-виробничого планування представляють позамовна системата серійна за випередженнями.
При позамовнійсистемі за планово-облікову одиницю беруть замовлення загалом. При позамовній системі оперативно-виробничого плануванням складають циклові графіки виконання окремих замовлень щодо підготовки виробництва та запуску виробів в обробку.
Серійна за випередженнямисистема оперативно-виробничого планування за умов запуску деталей у механічну обробку приєднується до позамовної системи Планово обліковою одиницею з серія однойменних деталей і заготовок, необхідна для комплектації готових виробів на складальних процесах. Цю систему використовують для серійного виготовлення дрібних деталей з невеликою тривалістю виробничого циклу.
З. Оперативний облік і контроль виробництва.
Сутність і завдання.
Зміст міжцехового оперативно-виробничогопланування визначається типом виробництва. Останній зумовлює склад і характер використовуваних планово-календарних нормативів, які регламентують рух предметів праці у процесі виробництва.
В масовому виробництві до них належать такт потокової лінії (робочий і середній), ритм, темп, кількість робочих місць, заділи.
Основними планово-календарними нормативами, що застосовуються у підрозділах з одиничним типом виробництва, є тривалість виробничого циклу виконання замовлень та окремих стадій виробничого процесу, величина нормативних випереджень, розрахунки використання виробничих потужностей за всіма технологічними переділами.
Міжцехові оперативно-виробничі програми за умов масового виробництва встановлюються за випуском і запуском кожної деталі.
Програмне завдання з випуску деталей певного цеху
Пв =-Пнц +Пс +3мп +3мф (3.1)
Пнц - потреба в деталях наступних технологічно пов'язаних цехів;
Пс - обсяг поставок деталей на сторону згідно з договорами кооперування;
Змп - нормативна величина міжцехового заділу по даній деталі;
ЗМІ - фактичний рівень міжцехового заділу по даній деталі. Програма даного цеху з запуску деталей:
Пз =Пв+Звн-Звф (3.2)
Звн - нормативна величина внутрішньоцехового заділу по даній деталі;
Звф- фактичний рівень внутрішньо цехового заділу по даній деталі. У серійному виробництві одним із важливих планово-календарних нормативів є величина розміру партії деталей.
Оптимальний розмір партії деталей може визначатись:
Пд. = tпз / tшт.* Кп (3.3)
tпз-підготовчо-заключний час:
tшт - штучний час (на одну деталь);
Кп - коефіцієнт який враховує час на переналадку.
Такий норматив, як періодичність запуску-випуску партії деталей, визначається зіставленням величини партії деталей і добової програми цих деталей:
Пд. = Од * Пд (3.4)
Пд. - партія деталей;
Од - одноденна потреба.
Цей норматив виражає потребу певних підрозділів у даних деталях, заготовках на одиницю часу. Тому в серійному виробництві він по суті є ритмом виробництва.
У серійному виробництві існують три різновиди заділів, циклові, складські міжцехові та складські заділи випередження. Для потреб оперативно-виробничого планування розраховують їх середній, мінімальний та максимально допустимий рівень і перехідний нормативний рівень на кінець планового періоду.
Величина нормативного циклового заділу, що виражається в кількості партій деталей, які перебувають у процесі обробки в кожний певний момент часу, розраховується як добуток тривалості виробничого циклу і середньодобової потреби в цих деталях.
З цикл = Тц х Од. (3.5)
Мінімальний складський заділ як правило, встановлюється на основі і фактичних даних про відхилення в термінах виготовлення деталей, заготовок. Його максимальна величина складається з мінімального складського заділу та розміру надходження чергової партії деталей.
Середній розмір складського запасу при рівномірному виробничому споживанні дорівнює сумі мінімального запасу та половини величини партії деталей, що надійшла на склад.
Зск.с. = ( nі / 2 ) + Зст (3.6)
Зст. - страховий заділ;
ni - кількість деталей, що надійшла на склад.
Внутріцехове оперативно-виробниче планування забезпечує:
• доведення планових завдань до дільниць, виробничих бригад, робочих місць;
• уточнення календарного плану виконання робіт;
• встановлення змінно-добових завдань;
• регулювання виробництва;
• облік виконання доведених завдань.
Внутрішньоцехове планування в цехах з одиничним і дрібносерійним виробництвом за своїм змістом більш скромне, ніж у цехах із серійним, а тим більше масовим виробництвом. У цих підрозділах в його функції входить: уточнення календарного плану виконання окремих замовлень, розробка змінне підготовчих завдань і оперативна підготовка їх виконання.
Внутрішньоцехові оперативно-виробничі програми встановлюють на основі розрахунків показників роботи обладнання.
Важливим в оперативному плануванні роботи дільниць є встановлення строків запуску-випуску деталей. На їх основі здійснюється технічна і матеріальна підготовка виробництва.
4. Суть і значення рівномірної роботи підприємства і методика її вимірювання.
Ефективність діяльності підприємства, об'єднання значною мірою-залежить від забезпечення рівномірного випуску продукції і рівномірної роботи. Рівномірним є випуск готової продукції заводом, цехом або дільницею в номенклатурі, кількості і в терміни, встановлені за наперед, розробленими планами-графіками. Рівномірна робота колективу підприємства, цеху, дільниці - це виготовлення продукції підрозділами точно за календарним планом-графіком. Рівномірна робота і рівномірний випуск продукції може бути ритмічним і неритмічним.
Ритмічному виробництву сприяє високий організаційний і технічний рівень. Рівномірна робота сприяє успішному виконанню планових завдань з усіх показників діяльності підприємства, прискорення оборотності оборотних коштів, зниженню собівартості продукції, підвищенню рентабельності, створенню нормального трудового процесу.
Питання для самоконтролю.
1. Що таке оперативно – виробниче планування?
2. Виділіть основні завдання оперативно – виробничого планування?
3. Які види оперативно – виробничого планування Ви знаєте?
4. Назвіть етапи оперативно – виробничого планування та охарактеризуйте їх?
5. Що визначає система оперативно – виробничого планування?
6. Які види систем Ви знаєте?
7. Охарактеризуйте систему оперативно –виробничого планування за комплектувальними номерами?
8. У чому полягає зміст міжцехового оперативно-виробничого планування?
9. Розкрийте значення рівномірної роботи підприємства?
10. Як визначається оптимальний розмір партії деталей?
Тема 5.Обгрунтування виробничої програми виробничою
потужністю.
Лекція 6
План
1. Планування виробничих потужностей. Обмеженість економічних ресурсів і крива виробничих можливостей.
2. Аналіз ефективності використання потужності підприємства. Визначення планового коефіцієнту використання потужностей.
3. Прийняття проекту виробничої програми.
Ключові терміни
| Виробнича потужність | |
1.Планування виробничих потужностей. Обмеженість економічних ресурсів і крива виробничих можливостей.
Проект виробничої програми підприємства, який сформований на основі портфелю замовлень(плану обсягу продажу) потребує узгодження з можливостями підприємства щодо його реалізації, які визначаються його наявними виробничими потужностями.
Виробнича потужність – це максимально можливий обсяг випуску продукції за певну одиницю часу з використанням прогресивних технологій при повному завантаженні виробничого обладнання та виробничих площ.
На основі розрахунків виробничої потужності :
1. виявляють резерви зростання виробництва,
2. встановлюють обсяги випуску продукції;
3. визначають потребу в збільшені виробничих потужностей.
Аналіз та планування виробничої потужності підприємства проводять в наступній послідовності :
1. Визначення наявної виробничої потужності.
2. Аналіз ефективності використання потужності підприємства.
3. Визначення планового коефіцієнту використання потужностей.
4. Розрахунок виробничої потужності підприємства у плановому періоді.
Визначення наявної виробничої потужності підприємства.
Розрізняють наступні види виробничої потужності
1.Вхідну
2. Вихідну
3. Середньорічну
Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю основного цеху або декількох основних цехів(підрозділів). Основними вважають такі цехи, в яких знаходиться більша частина основних засобів та витрачається найбільша кількість праці та виготовлення продукції. Виробнича потужність основного цеху відповідає потужності основної виробничої ділянки, величина якої визначається за виробничою потужністю основної групи обладнання.
При розрахунку виробничої потужності приймається до уваги все наявне обладнання, незалежно від того, працює воно чи не працює, у зв’язку із несправностями , ремонтом, модернізацією. Враховується також обладнання, що знаходиться на стадії монтажу та на складах (призначене до введення в експлуатацію в плановому періоді). При визначені виробничої потужності підприємства обладнання допоміжних і обслуговуючих цехів не враховується.
Дані розрахунки доцільно проводити за наступним алгоритмом :
1) визначення потужності обладнання (групи обладнання );
2) визначення потужності виробничої ділянки;
3) визначення потужності цеху(корпусу);
4) визначення потужності підприємства в цілому.
При розрахунку виробничої потужності обладнання станочного типу спочатку визначається плановий ефективний фонд робочого часу одиниці обладнання. Розрізняють календарний, номінальний і ефективний плановий фонди часу.
Календарний фонд розраховується для безперервного виробництва та дорівнює добутку числа днів у році та кількості годин у добі.
На більшості підприємств є певний режим роботи, тому весь календарний фонд робочого часу може бути невикористаний. В цьому випадку розраховують номінальний та ефективний фонд робочого часу обладнання.
Номінальний фонд роботи обладнання визначається наступним чином:
Фн = ( Фк - ВС) · n ·tзм, (1.1)
Де Фк – кількість календарних днів у році;
ВС – кількість вихідних та святкових днів;
n – кількість змін на добу;
tзм – тривалість зміни у годинах.
Ефективний фонд робочого часу обладнання :
Феф = Фн – Кв, (1.2)
де Кв - планові втрати асу на ремонт, налагодження та переналагодження, знаходження в резерві.
Виробнича потужність одиниці обладнання.
Використовують два методи розрахунку:
1. за продуктивністю обладнання
2. за трудомісткістю виготовлення продукції.
1. за продуктивністю обладнання. Застосовується, як правило, у беззупинних виробництвах. Виробнича потужність визначається як добуток річного планового ефективного фонду робочого часу обладнання та його продуктивності в одиницю часу:
ВПод=ЕФ х Пч х Квн, (1.3)
Де Пч – продуктивність роботи обладнання в одиницю часу;
Квн – коефіцієнт виконання норми виробітку
2. За трудомісткістю виготовлення продукції. Застосовується переважно в дискретних виробництвах. Виробнича потужність за цим методом визначається на основі трудомісткості виготовлення (обробки) одиниці продукції (частини продукції) за наступною формулою:
ВПод = ЕФ\ Тод х Квн, (1.4)
Де Тод – трудомісткість виготовлення (обробки) одиниці продукції (частини продукції).
Виробнича потужність ділянки, цеху.
Виробнича потужність цеху (ділянки) з однотипним обладнанням визначається як добуток його середньорічної кількості даного виду обладнання ( Ч) та виробничої потужності одиниці обладнання:
- при розрахунках за продуктивністю обладнання
ВПцеху = ВПод х Ч або ВП цеху = ЕФ х Пч х Квн х Ч; (1.5)
- при розрахунках за трудомісткістю виготовлення продукції
ВП од = ЕФ\Тод х Квн х Ч. (1.6)
Виробнича потужність цеху, який оснащений різноманітним обладнанням, визначається пропускною спроможністю основної групи за умови , що на даному обладнання виготовляють деталі для одного найменування виробу.
Якщо ж на ньому обробляються (виготовляються ) деталі для кількох найменувань, то виробничу потужність цеху розраховують на основі трудомісткості збірного комплекту виробів, що формується на основі їх кількісного співвідношення, передбаченого у виробничій програмі. При цьому по кожній групі обладнання розраховується норма трудомісткості обробки одного комплекту . виробнича потужність групи обладнання розраховується як відношення планового ефективного фонду часу роботи кожної групи на норму трудомісткості одного комплекту.
Існують цехи, виробнича потужність яких залежить від розміру виробничої площі, наприклад, збиральні, формувальні. Їх потужність визначається наступним чином :
ВП п = S x ET\M (1.7)
Де S – корисна виробнича площа цеху;
ЕТ – ефективний фонд часу використання виробничої площі;
М – кількість кв. метро – годин для виготовлення одиниці продукції.
Виробнича потужність підприємства .
Виробнича потужність підприємства, як згадувалося вище, визначається за потужністю основного цеху ( цехів). Для її найбільш повного використання доцільно встановити відповідності потужностей основних та інших цехів (виробничих, допоміжних) , що також дозволяє запобігти утворенню «вузьких місць» та їх ліквідації. Вона можлива завдяки , наприклад, проведенню модернізації обладнання, перегляду технологічних процесів та норм, збільшенню змінності.