ЛОГІСТИЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЗАПАСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ
На багатьох підприємствах виникає проблема ефективного управління запасами, зокрема, в умовах високої мінливості попиту, тривалих термінів поставок товарів, ненадійності постачальників і зростаючої товарної номенклатури.
Зменшення запасів та відповідних витрат – одна з основних проблем логістичної теорії та практики. Одночасно витрати на зберігання та підтримку запасів є однією з двох основних статей логістичних витрат. Економія цих витрат на підприємстві дозволяє суттєво збільшити прибуток. Саме отримання максимального прибутку зумовлює потребу у створенні ефективної системи логістичного менеджменту, яка забезпечує управління потоками матеріальних ресурсів з одночасною оптимізацією відповідних (логістичних) витрат.
Управління запасами в інтегрованих логістичних ланцюгах є, як правило, дуже складним і може чинити істотний вплив як на рівень обслуговування споживачів, так і на величину витрат у всьому логістичному ланцюзі. Типовий логістичний ланцюг складається з постачальників і підприємств-виробників, які переробляють сировину і допоміжні матеріали на готову продукцію (товари), і розподільчих центрів і складів, від яких товари направляються споживачам.
У промислово розвинутих країнах відбувається теоретична розбудова логістики в напрямі формування відповідного інструментарію, уніфікованих логістичних рішень, тому що сучасні умови підтверджують тезу, що виробничий процес досить істотно реагує на помилки логістики. Дійсно, коли необхідні як безпосередньо, так і опосередковано матеріали та інформація не будуть вчасно і у повному обсязі та якості отримані, то найкращі виробничі системи не зможуть функціонувати.
Основними факторами, що визначають ефективність управління запасів, є:
1. Споживчий попит, який може бути відомий заздалегідь або визначений за необхідністю.
2. Час поповнення запасів, який на момент виконання замовлення може бути фіксованим або невизначеним.
3. Кількість різних товарів, що перебувають в запасі на складі.
4. Тривалість планового періоду.
5. Вартість, включаючи вартість виконання замовлення і вартість підтримки запасу.
6. Необхідний рівень логістичного сервісу.
Проте сьогодні для вітчизняних підприємств все ще притаманна фрагментарна логістика, тобто використовуються традиційно лише логістичні рішення щодо прогнозування попиту, закупівлі, планування матеріальних потреб, планування виробництва, створення запасів, складування, планування дистрибуції, транспортування, опрацювання замовлень, системи пакування, обслуговування клієнта. Значно рідше використовується логістична концепція щодо управління матеріальними та пов`язаними з ними інформаційними потоками у цілісному вигляді тобто наскрізними потоками в окремих функціональних сферах чи фазах трансформації ресурсів, не кажучи вже про концепцію логістики в межах всього підприємства.
На сучасному етапі в України впровадження логістики переважно здійснюється на підприємствах з іноземними інвестиціями, в разі участі іноземного партнера як стратегічного інвестора. Такі підприємства функціонують, як правило, на засадах логістичної системи. Це створює реальні передумови для поетапної логістичної інтеграції учасників логістичного ланцюга постачання та учасників мережі дистрибуції в спільні логістичні системи і на їх основі повної логістичної інтеграції учасників : від первинного джерела ресурсів до кінцевого споживача.
Вдосконалення системи логістичного менеджменту в умовах сучасної конкурентної боротьби підприємств потребує постійного ускладнення ланцюгів постачань, встановлення гнучкої системи замовлень і щораз вищих вимог до якості обслуговування. Зазвичай, такі заходи спричиняють додаткові витрати, в результаті чого частка логістичних витрат підприємства невпинно зростає. Гальмування росту таких витрат зі збереженням якості функціонування логістичного менеджменту має проводитись у два етапи:
1. Проведення моделювання всіх логістичних операцій на підприємстві.
2. Раціоналізація розподілу логістичних витрат. Важливість здійснення таких дій зумовлена тим, що в більшій своїй частині такі витрати є постійною величиною, а отже – значним резервом зниження собівартості продукції.
3. Впровадження наскрізного контролю ефективності витрат системи логістичного менеджменту за допомогою показників, які дозволяють відстежити стан логістичної системи менеджменту за всіма її елементами.
Проблема управління запасами та необхідність координації політики запасів підприємств є однією з найважливіших проблем сучасної логістичної практики. Щоб її вирішити потрібно володіти сучасними логістичними прийомами та методами.
1. Герасимова Л.М. Етапи в логістичному менеджменті // Strategiczne putania awiatovwej nauki – 2011. Vol.5. –Ekonomiczne nauki. - Przemysl: Nauka: Studia, 2011. / Матеріали VII Міжн.наук.-практ.конф.,( 07-15 лютого 2011) - с.5-8.
2. Смирнов І.Г. Логістичний менеджмент запасів: проблеми і методи оптимізації. - Економіка/11.Логістика. – КНУ ім. Тараса Шевченка. 2012. - http://www.rusnauka.com/27_SSN_2012/Economics/6_117158.doc.htm.
3. Голобородько Ю.Л., Іванова К.В. Вдосконалення системи логістичного менеджменту на підприємстві. - Технологічний інститут СНУ ім. В. Даля. - VI Международная научно-практическая конференция "Спецпроект: анализ научных исследований" (30-31 мая 2011г.) http://www.confcontact.com/20110531/ek4_golob.htm
УДК 657
Ковальчук Н.О., ст. гр. ОАСз-23
Науковий керівник: Тлучкевич Н.В., к.е.н., доцент
Луцький національний технічний університет
ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ ВИТРАТ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
Складність технологічного процесу виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та наявність різноманітних структурних підрозділів підприємств обумовлюють порядок методики та організації управлінського обліку витрат. Галузева специфіка визначає структуру і зміст статей витрат. Це дозволяє виділити фактори, які впливають на функціонування внутрішньогосподарського обліку витрат в сільському господарстві, зокрема: матеріальні і трудові ресурси, природно-кліматичні умови, земля, тривалість операційного циклу, біологічні активи, номенклатура продукції і види виробництва, ринки збуту, технологія і сезонність виробництва.
Процес виробництва в сільському господарстві переплітається з природнім процесом відтворення, адже окрім продукції господарства займаються вирощуванням біологічних активів – рослин та тварин. Види та порядок вирощування біологічних активів та продукції є визначальними при розрахунку їх собівартості, що потребує специфічних методів і прийомів, які і повинен забезпечити саме управлінський облік.
Відмінність процесу виробництва сільськогосподарської продукції полягає у використанні землі, як основного засобу виробництва. При відповідному використанні вона не тільки не виснажується, але й набуває нових властивостей, підвищує свою віддачу як виробнича сила.
Сільськогосподарське виробництво характеризується нерівномірними виходом усієї продукції протягом року при рівномірних витратах. Тому, в окремі періоди часу (літній та зимовий) витрати на виробництво більші, тоді як обсяг готової продукції менший. В зв’язку з цим по одних видах тварин необхідно щомісяця розраховувати витрати на одну голову (приплід), а по інших – собівартість 1ц продукції (молоко, приріст тварин тощо).
Виробничий процес в сільському господарстві пов’язаний із застосуванням робочої сили та техніки. Ефективність їх використання залежить в першу чергу від природних факторів, так як роботи, як правило, виконуються на відкритому повітрі. Тому, саме погода впливає на обсяги виробництва продукції, полегшує чи ускладнює виконувані роботи. Це, у свою чергу, призводить до зміни технології виробництва за нормами витрат, часом, і в подальшому впливає на планування обсягів виробництва та реалізації продукції.
У господарстві в процесі виробництва за рахунок власних сил і засобів відтворюється значна частина необхідних їм засобів виробництва. Одержана підприємствами сільськогосподарська продукція може використовуватися для посіву і як корми при вирощуванні окремої продукції тваринництва, а частина вирощених біологічних активів тваринництва та рослинництва зараховується до складу довгострокових біологічних активів (робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження).
Тому, частина власної продукції залишається на підприємстві у вигляді сировини для потреб виробництва іншої продукції і через свою вартість переноситься на вартість іншої продукції, що зумовлює значну специфіку обліку витрат і калькулювання. Крім того, від одного виду біологічного активу можуть отримувати додаткові біологічні активи та декілька видів сільськогосподарської продукції, що потребує відповідного розмежування витрат та розрахунку собівартості.
Тривалість виробничих циклів, що залежать від періоду трансформації біологічних активів, визначає необхідність розмежування витрат за виробничими періодами, які не збігаються з календарним періодом.
Технологічні особливості виробництва в сільському господарстві вимагають разом із застосуванням типових форм первинних і зведених документів застосування спеціальних, для належного заповнення яких необхідні відповідне інформаційне забезпечення та кваліфіковані спеціалісти на всіх рівнях підприємства, а саме: “Акт витрачання насіння та посівного матеріалу”; “Акт про використання мінеральних, органічних та бактеріальних добрив, отрутохімікатів та гербіцидів”; “Акт на сортування і сушіння продукції рослинництва”; ”Акт на приймання грубих і соковитих, пасовищних і інших кормів”; “Книга обліку руху тварин і птиці”; “Звіт про рух тварин і птиці на фермі”; “Журнали обліку надоїв молока”; “Щоденник надходження сільськогосподарської продукції”; “Відомість зважування тварин”; Виробничі звіти; тощо.
Особливості сільськогосподарського виробництва потребують адекватного відображення в управлінському обліку і звітності з врахуванням відповідних положень нормативно-методичної бази для належного інформаційного забезпечення керівників з метою прийняття управлінських рішень.
УДК 657
Ковальчук Н.О., ст. гр. ОАСз-23
Науковий керівник: Тлучкевич Н.В., к.е.н., доцент
Луцький національний технічний університет.