ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ВИМОГ У ТРАНСПОРТНІЙ СФЕРІ
З огляду на видове різноманіття транспорту (залізничний, автомобільний, повітряний, водний, трубопровідний тощо) та присутності на ньому екологічного ризику, екологічно небезпечна діяльність в транспортній галузі вважається обмеженою сферою господарювання, що проявляється у встановленні спеціальних правил поведінки та заходів щодо її здійснення.
Екологічно небезпечна діяльність в транспортній галузі є спеціальною сферою правового регулювання, на яку розповсюджується система міжгалузевих нормативно-правових актів, що встановлюють засоби забезпечення екологічних вимог. До цих засобів можна віднести такі:
1) нормування та стандартизація в галузі забезпечення екологічної безпеки транспортних та інших пересувних засобів та установок.
Відповідно до ст. 31 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року, метою екологічної стандартизації та екологічного нормування визначено встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Таке ж положення міститься у статті 4 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 року (в редакції Закону від 21 червня 2001 p.), згідно з якою екологічна стандартизація і нормування у галузі охорони атмосферного повітря проводиться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог, щодо охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів та забезпечення екологічної безпеки.
Законодавством встановлена заборона (стаття 56 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", стаття 19 Закону України "Про охорону атмосферного повітря") щодо виробництва і експлуатації транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах і скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, а також встановлена відповідальність керівників транспортних організацій та власників транспортних засобів за додержанням гранично допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.
Відповідно до Повітряного кодексу України від 4 травня 1993 року важливими засобами правової охорони повітряного простору від впливу авіації є додержання авіаційних правил, до яких, зокрема, належать стандарти і норми у галузі охорони навколишнього природного середовища (п. 4 ч. 2 ст. 7), а також запровадження сертифікації різних типів цивільних повітряних суден, їх розробку, виробництво і експлуатацію (статті 5, 16-21).
Закон України "Про автомобільний транспорт" передбачає необхідність проведення стандартизації та оцінки відповідності на автомобільному транспорті, які забезпечують, зокрема, безпеку об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф, а також інших надзвичайних ситуацій (ч.1 ст. 8) та сертифікації, з метою запобігання використанню транспортних засобів, надання робіт, послуг небезпечних для життя, здоров'я людини та довкілля (ч. 2 ст. 8).;
2) екологічна експертиза проектів та екологічно небезпечних видів діяльності.
Відповідно до розділу VI Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Закону України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 року [13], вагомим заходом забезпечення екологічної (та її складової транспортної) безпеки є проведення екологічної експертизи проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектних, проектних матеріалів, документації по впровадженню нової техніки, в тому числі транспортної, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. Так, ст. 15 Закону України "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 передбачена обов'язковість екологічної експертизи проектів розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих об'єктів трубопровідного транспорту, а також під час їх експлуатації (ст. 15 Закону).
3) екологічне страхування.
За вимогами статті 49 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", в Україні здійснюється добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відповідно до статті 7 Закону України "Про страхування" в редакції від 4 жовтня 2001 року [14], до видів обов'язкового страхування, які розповсюджуються і на транспортну галузь належать, зокрема, страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо-вибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру, а також страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів тощо.
Обов'язкове страхування, в тому числі страхування відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу та життю і здоров'ю людей регулюється також і транспортним законодавством, зокрема: статтею 103 Повітряного кодексу України; статтями 239-276 Кодексу торговельного мореплавства України; статтею 12 Закону України "Про автомобільний транспорт" і т. ін.
4) ліцензування екологічно небезпечної діяльності.
Ліцензування в транспортній галузі відіграє важливу роль, оскільки регулює відносини щодо використання природних ресурсів для цих потреб, зокрема, для здійснення відведення викидів та скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище пересувними джерелами. Загальні вимоги до здійснення ліцензування в сфері транспорту зазначені в статті З Закону України "Про транспорт", відповідно до якої ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту здійснюється, зокрема, з метою охорони навколишнього природного середовища від впливу транспорту. Спеціальні вимоги щодо ліцензування видів діяльності, які становлять небезпеку для довкілля встановлені і нормами природоресурсного законодавства. Так, наприклад, відповідно до ст. 49 Водного кодексу України від 6 червня 1995 року, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, в якому обов'язково визначаються ліміти забору, використання води та скидання забруднюючих речовин, а також зазначається термін дії такого дозволу. Обов'язковому ліцензуванню підлягає також діяльність, пов'язана з використанням атмосферного повітря. Відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", лише після отримання належного дозволу, суб'єкти господарської діяльності отримують право здійснювати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (але норма розповсюджується лише на стаціонарні джерела).
5) державний облік та моніторинг об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку.
Підприємства, установи та організації, в тому числі в транспортній галузі, повинні проводити первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подавати відповідну інформацію органам, що ведуть державний обліку цій галузі.
Відповідно до ст. 22 вищезазначеного Закону та постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля", з метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища.
Зазначені підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні матеріали власних спостережень. До цього переліку суб'єктів відносяться і транспортні підприємства.
Відповідно до Закону України "Про трубопровідний транспорт" на трубопровідному транспорті обов'язково повинен здійснюватися моніторинг поставок токсичних хімічних продуктів, зріджених вуглеводневих газів та широкої фракції легких вуглеводнів (ст. 17 Закону) тощо.
6) інформування про стан навколишнього природного середовища, зокрема в разі здійснення екологічно небезпечної діяльності.
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" одним із видів інформації про стан навколишнього природного середовища, яка повинна обов'язково подаватися спеціальним органам державної влади є інформація про джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, вібрацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей. Такий вид інформації стосується і екологічно небезпечної діяльності на транспорті. Частина 1 ст. 25-1 Закону встановлює обов'язок підприємств, установ та організацій (в тому числі і транспортної галузі), діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людей систематично інформувати населення через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров'я людей; негайно інформувати про надзвичайні екологічні ситуації; передавати інформацію, отриману в результаті проведення моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам, уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації; забезпечувати вільний доступ до екологічної інформації, яка не становить державної таємниці і міститься у списках, реєстрах, архівах та інших джерелах.
Відповідно до Закону України "Про трубопровідний транспорт" передбачене обов'язкове інформування населення у випадках виникнення умов надзвичайного стану, особливо внаслідок аварій на об'єктах трубопровідного транспорту (ст. 18 Закону).
Кодекс торговельного мореплавства України встановлює, що у тих випадках, коли майно, що затонуло в морі, створює загрозу життю або здоров'ю людей чи забрудненню навколишнього природного середовища, власник зобов'язаний негайно повідомити про те, що сталося, найближчий порт і на вимогу останнього видалити або знищити це майно у встановлений портом термін. Порт повинен повідомити про це Державну інспекцію охорони Чорного та Азовського морів Міністерства екології та природних ресурсів (ст. 123).
7) економічний механізм екологічного убезпечення.
Сутність економічного механізму, який забезпечує охорону навколишнього природного середовища та життя і здоров'я людей, полягає у застосуванні методів соціально-економічного впливу на юридичних та фізичних осіб, діяльність яких здійснює негативний влив на довкілля, з метою змусити їх виконувати вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Вагоме місце в системі економічного механізму забезпечення екологічної безпеки посідає правове регулювання зборів за спеціальне використання природних ресурсів (стаття 43 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"); зборів за забруднення навколишнього природного середовища (стаття 44) та зборів за погіршення якості природних ресурсів (стаття 45). Зокрема, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 303 "Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору", збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин, в тому числі й пересувними джерелами забруднення, за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти та розміщення відходів (п. 2 ).
Крім того, здійснюється стимулювання раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, зокрема, шляхом надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян (в тому числі і в галузі транспорту) в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, при переході на маловідходні, ресурсо- та енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадження очисного обладнання і устаткування для утилізації та знешкодження відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища (п. а ч. 1 ст. 48 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
8) декларування убезпечення об'єктів підвищеної небезпеки.
У випадку, якщо екологічно небезпечна діяльність на транспорті пов'язана з використанням, виготовленням, переробкою, зберіганням або транспортуванням однієї або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, що є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, транспорт підпадає під ознаки об'єкта підвищеної небезпеки (наприклад, при транспортуванні небезпечних вантажів), а відповідно до Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 р. [18], суб'єкт господарської діяльності, у власності чи користуванні якого є хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки зобов'язаний розробити декларацію безпеки, яка являє собою документ, що визначає комплекс заходів, що вживаються суб'єктом господарської діяльності з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків. Так, на вимоги Міжнародної конвенції щодо охорони людського життя в морі 1974 року, зміненої наступними Протоколами до неї (SOLAS-74) та Міжнародної конвенції щодо запобігання забрудненню з суден 1973 року, зміненої протоколом 1978 року до неї (MARPOL 73/78, щодо інформації про вантаж, необхідність наявності декларації про небезпечний вантаж під час його перевезення передбачені, зокрема, наказом Міністерства транспорту України від 14 грудня 1998 року №497 "Про затвердження Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення".
9) екологічний контроль за здійснюваною діяльністю.
Завданням екологічного контролю відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" є забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, в тому числі на транспорті.
10) відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища при здійсненні екологічно небезпечної діяльності на транспорті.
При порушенні норм законодавства про охорону навколишнього природного середовища під час здійснення екологічно небезпечної діяльності на транспорті, настає відповідальність, передбачена статтями 68-70 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
Кодекс торговельного мореплавства України від 9 грудня 1994 року закріплює вимогу щодо відшкодування збитків від забруднення, в тому числі такими небезпечними речовинами, як солі важких металів, нафтою та нафтопродуктами, органічними речовинами, пестицидами, шкідливими речовинами, залежно від категорії токсичності (глава 4) та відшкодування ядерної шкоди (глава 5 Кодексу).
Кодексом України про адміністративні правопорушення, відповідальність в сфері транспорту може наставати за такі правопорушення, як: випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах (ст.80), експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах (ст. 81); випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам (ст. 128); порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті (ст.133) [6].
Відповідно до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2000 року[8], відповідальність в транспортній галузі може наставати за ст. 236 (порушення правил екологічної безпеки), ст. 239 (забруднення або псування земель), ст. 241 (забруднення атмосферного повітря), ст. 242 порушення правил охорони вод, ст. 243 (забруднення моря), ст. 253 (проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля) і. т. ін.
Стаття 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 1187, 1188 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року [21], встановлюють відповідальність власників джерел підвищеної екологічної небезпеки (до яких відноситься й транспортна сфера), які зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих і т. ін.