Розглянемо детальніше сутність монополії та її основні форми

Доцент Чередниченко Г.А.

ТЕМА 12: «Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи»

1. Економічна система капіталізму вільної конкуренції: суть і основні ознаки.

2. Економічна система монополістичного капіталізму:

а) концентрація і централізація виробництва — матеріальна основа виникнення монополій;

б) суть монополії та її основні форми.

3. Монополія і конкуренція. Форми і методи конкурентної боротьби.

4. Утворення і сутність фінансового капіталу.

5. Міграція капіталу: сутність, можливість, необхідність та наслідки;

6. Державно-монополістична стадія еволюції капіталістичної економічної системи.

 

Економічна система характеризується певним типом і рівнем розвитку виробничих відносин (обумовлених розвитком продуктивних сил суспільства), певними способами і механізмами функціонування економіки, координації й організації економічної діяльності та управління нею.

За тривалі роки свого існування ринкова економіка пройшла довгий шлях розвитку, що призвело до істотних змін у її сутності та механізмі функціонування. Однак за всієї різноманітності форм ринкової економіки все ж можна виділити дві основні її моделі: 1) ринкова економіка епохи вільної конкуренції; 2) сучасна ринкова економіка розвинених країн.

Ринкова економіка епохи вільної конкуренції характеризується приватною власністю на ресурси і використанням системи ринків для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поведінка кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна господарська одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Товари і послуги виробляються, а ресурси пропонуються за умов конкуренції, тобто за умов ініціативних самостійних дій покупців та продавців кожного продукту і ресурсу. Оскільки засоби виробництва перебувають у власності окремих осіб, то і використовуються вони в інтересах власного збагачення посиленням експлуатації найманих працівників. Для кожного приватного власника робота на свій страх і ризик неминуче породжує стихійність у розвитку виробництва, зумовлює циклічний характер розвитку, за якого піднесення економіки неминуче змінюється спадом виробництва, його кризою. У цій системі зовсім або майже відсутні координація економічної діяльності в масштабах суспільства, економічне регулювання з боку держави (планування, контроль тощо), адже воно підриває ефективність функціонування ринкової системи. Роль держави, як правило, зводиться до захисту приватної власності та визначення приватної основи функціонування вільних ринків. Отже, ринкова система забезпечує ефективне використання ресурсів, стабільний розвиток виробництва і високий рівень зайнятості, швидке економічне зростання завдячуючи самому ринковому механізму.

Сучасна ринкова економіка розвинених країн істотно відрізняється від ринкової економіки епохи вільної конкуренції. Вона відбиває ті глибокі зміни, що відбулися у функціонуванні та розвитку ринкового господарства. На відміну від попередніх часів, коли переважала індивідуальна приватна власність, відбувся перехід до акціонерної форми власності і капіталу, для нинішньої ринкової економіки характерна різноманітність форм власності, коли поряд з індивідуальною приватною власністю існують державна, кооперативна, акціонерна і змішана форми власності — державно-кооперативна, кооперативно-приватна тощо. Багатоманітність форм власності відбиває і якісно новий рівень розвитку продуктивних сил і потреби їх подальшого зростання в умовах нового етапу НТП. З цього випливає і друга суттєва риса, а саме закономірне збагачення форм господарювання, широке застосування тих з них, які забезпечують кращу реалізацію форм власності, роблять людину господарем і забезпечують ефективну господарську діяльність. Це — оренда, колективний (сімейний) підряд, кооперативні форми, акціонерні товариства та інші добровільні об'єднання, інші господарські форми, в тому числі спільні підприємства з іноземним капіталом.

Дуже важливою рисою сучасної ринкової економіки є істотна економічна роль держави. На відміну від ринкової економіки епохи вільної конкуренції, де роль держави зводилась лише до захисту приватної власності, нині держава виступає економічним чинником розв'язання господарських проблем і розвитку економіки. Арсенал державного регулювання передбачає індикативне планування (рекомендаційне, а не директивне – обов’язкове для виконання, як в командно-адміністративній економіці радянського типу), державні замовлення, економічне стимулювання. Для цього використовуються податкова система, фінансово-кредитний механізм, ціноутворення. Поєднання державного регулювання з ринковою системою забезпечує ефективний механізм господарювання.

Позитивні риси ринкової економіки не слід абсолютизувати. Американські економісти, оцінюючи роль ринкової системи, попереджають, що вона не може бути однозначною. Аргументами на користь цієї системи с передусім ефективність розподілу ресурсів. Адже саме конкурентна ринкова система спрямовує ресурси на виробництво тих товарів і послуг, яких суспільство найбільше потребує, тобто вона забезпечує ефективне виробництво необхідних товарів з ресурсів, які має суспільство. А це означає, що вона забезпечує максимальну економічну ефективність. Іншою принциповою перевагою цієї системи є забезпечення особистої свободи, оскільки саме ця система ґрунтується на добровільному співробітництві усіх індивідів та підприємств, без примусу, вільному підприємництві, вільному виборі форм економічної діяльності, досягненні власної вигоди.

Водночас не можна не бачити, що є аргументи і проти ринкової системи. Насамперед це згасання конкуренції, адже підприємці у гонитві за прибутком та в намаганні поліпшити свої економічні позиції йдуть на таємні домовленості, злиття фірм з тим, щоб подолати обмеження, зумовлені конкуренцією. Більше того, сам науково-технічний прогрес, якому сприяє ринкова система, неминуче потребує великих капіталів, великих ринків тощо, а це призводить до зростання незначної кількості великих фірм, до концентрації економічної влади, до використання свого монопольного становища у корисливих цілях. Тенденція до монополізації економіки зумовила появу антимонопольного законодавства.

Вадою ринкової економіки є нераціональне і неефективне виробництво, що знаходить вияв у значному безробітті, економічних кризах надвиробництва тощо. Для ринкової економіки характерний нерівний розподіл доходу. Внаслідок цього сім'ї істотно розрізняються за рівнем життя: є багаті і є бідні. Оскільки люди неоднакові за здібностями, нахилами до підприємництва, то неминуча диференціація за рівнем доходів. Одні мають великі доходи, інші — малі, що й зумовлює істотні відмінності у рівні життя. Ринковий механізм неефективний там, де попит і пропозиція не відображають усі вигоди і всі витрати виробництва, де існують так звані зовнішні вигоди та витрати, як, наприклад, збереження навколишнього середовища. З точки зору індивідуального підприємця чи їх об'єднання, витрати, пов'язані зі зменшенням викидів у повітря чи у воду, тобто із збереженням навколишнього середовища, невигідні, нераціональні. Проте в них конче зацікавлене суспільство. Розв'язання цієї суперечності досягається економічною діяльністю держави, яка за допомогою оподаткування та інших засобів впливає на діяльність фірм у цій галузі або організує роботу з попередження забруднення навколишнього середовища. Ринкова система, її механізм не враховують і не забезпечують розв'язання таких суспільних чи колективних потреб, як будівництво та функціонування автомагістралей, боротьба зі стихійними лихами (повені, урагани тощо), національна оборона. Для їхнього розв'язання потрібна організуюча роль держави.

Попри вади ринкової економіки, головний її економічний аргумент — забезпечення ефективного розподілу ресурсів — робить її найефективнішою, найжиттєздатнішою. Саме тому економічна система радянського типу в нашій країні замінюється системою сучасної ринкової економіки. З часом ставало все очевиднішим, що практичне використання марксистської теорії для обґрунтування революційної боротьби вичерпало свої можливості, оскільки час вносив суттєві зміни в суспільно-економічну ситуацію. Новий етап розвитку капіталістичного суспільства демонстрував його гнучкість і широкі можливості адекватної реакції на потреби демократизації економічного устрою.

 

Питання.

Розвиток Леніним теорії марксизму полягав в доведенні винятковості марксистського економічного вчення, його справедливості щодо всіх етапів розвитку капіталістичного суспільства та щодо всіх країн.

Ленін повністю поділяв марксистське формаційне розуміння розвитку суспільства, в основу якого покладався класовий принцип. В одній із перших своїх статей він пише про зародження капіталістичних відносин в сільському господарстві та розшарування селянства на класи внаслідок розвитку товарного виробництва. Він указує на невідворотність наступу капіталізму і його проникнення в усі сфери економічного життя. Ця робота була відповіддю російським народникам, що обстоювали тезу про «необов'язковість» капіталізму для Росії та відсутність внутрішнього ринку як важливої умови його існування і розширеного відтворення.

Виходячи з тези про особливості розвитку капіталізму в Росії, аграрній країні, в якій процес переходу від феодального устрою ще не завершився, Ленін намагається визначити перспективи розвитку внутрішнього капіталістичного ринку. Він аналізує етапи переростання натурального господарства в товарне і товарного в капіталістичне. На прикладі сільського господарства досліджує процес відокремлення безпосереднього виробника товару від засобів виробництва, що знаменує собою утвердження капіталістичних відносин. Його характеристики товарного виробництва є достатньо вичерпними.

Висновок про те, що внутрішній ринок для капіталізму створюється самим капіталізмом в процесі його розвитку, Ленін обґрунтовує у працях «З приводу так званого питання про ринки» (1893), «До характеристики економічного романтизму» (1897), «Розвиток капіталізму в Росії» (1899), «Зауваження щодо питання про теорії ринків» (1898) та «Ще до питання про теорію реалізації» (1899).

Розкривши взаємозв'язок внутрішнього ринку і генезису капіталізму, Ленін аналізує процес становлення капіталістичних відносин у сільському господарстві Росії, характеризуючи механізм цього становлення.

У згаданих працях Ленін доповнив теорію відтворення Маркса міркуваннями про суть та особливості капіталістичного відтворення і криз за нових історичних умов.

Він суворо дотримувався методологічних принципів, узагальнень та висновків Маркса, доводячи прогресивність капіталізму щодо попередніх форм організації суспільного виробництва, але вказуючи на його експлуататорську суть і об'єктивну природу всіх його антагонізмів.

Особливу увагу він звертає на аналіз суперечностей капіталістичного виробництва, зауважуючи слідом за Марксом, що вони не зводяться лише до проблем пропорційності, тобто співвідношення виробництва та споживання.

Ленін також досліджує процес формування внутрішнього та зовнішнього ринків, що зв'язує з розвитком суспільного та міжнародного поділу праці. Він уважав, що зовнішній ринок не має нічого спільного з проблемою реалізації, а розвивається відповідно до існуючих традицій міжнародної торгівлі, внутрішніх диспропорцій, а також переростання розширеним виробництвом меж окремої країни. Тобто суперечності відтворення, а не проблеми реалізації, породжують боротьбу за зовнішні ринки.

Внеском Леніна в розвиток економічної теорії можна вважати його аналіз монополістичної стадії капіталізму. Щоправда, метод та мета дослідження знову ж таки запозичені в Маркса, а економічну теорію спрямовано на доведення справедливості революційної доктрини.

Маркс і Енгельс, досліджуючи капіталістичний спосіб виробництва, звернули увагу на виникнення в ньому нових тенденцій, що були визначені ними як процес концентрації та централізації виробництва. Енгельс, зокрема, вказував, що ці процеси супроводжуються новими економічними явищами — плануванням виробництва та збуту, змінами в ціноутворенні. Однак ці зміни тоді ще не набули загального характеру, а тому не вплинули суттєво на зміст теоретичних узагальнень основоположників марксизму.

Проте в економічних теоріях пізніших шкіл та напрямків ці тенденції знайшли відображення у вигляді нових підходів до аналізу процесу ціноутворення, співвідношення попиту та пропозиції, факторів розвитку та чинників економічної рівноваги, взаємовпливу ліберальної (конкурентної) та монополізованої економіки. Ленін узагальнив роботи стосовно імперіалізму, що написали Гобсон, Гільфердинг, Каутський, і розробив наукову теорію монополістичного капіталізму на базі марксистської економічної теорії.

Ленінська теорія монополістичної стадії капіталізму була органічно вписана в марксистську класову, формаційну економічну теорію. Її висновки збігалися з висновками «Капіталу». Вона була його прямим продовженням і розвитком його ідей. Водночас ця теорія містить ряд положень і узагальнень, які мають самостійну наукову вагу. Основні положення цієї теорії викладено в його книжці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1916).

Ленін виходить з того, що монополістичний капіталізм не є новою суспільно-економічною формацією, оскільки він зберігає всі основні ознаки капіталізму: приватну власність, анархію виробництва, кризи та ін. Але ті зміни, що відбулися в економічній сфері, сприяли трансформації надбудови. Ленін показав, що монополістичний капіталізм – це не новий спосіб виробництва, а той же капіталістичний, але на вищому ступені його розвитку. Тому його можливо зрозуміти тільки на базі домонополістичного капіталізму і разом з тим як таку його стадію, коли основні риси капіталізму перетворюються у свою протилежність, коли виникають економічні процеси, які підривають основи капіталістичного виробництва як товарного виробництва. Відбувається самозаперечення капіталізму: механізми товарного виробництва підриваються планомірністю (свідоме встановлення і підтримання пропорційності, прямих зв’язків між виробництвом і споживанням) на рівні крупних фірм і державного регулювання економіки.

Ленін виділив і охарактеризував 5 ознак імперіалізму:

1. Високий рівень концентрації виробництва і капіталу, що приводить до виникнення монополій, які відіграють провідну роль у господарчому житті.

2. Злиття монополістичного банківського капіталу з монополістичним промисловим капіталом і утворення на цій основі фінансового капіталу на чолі якого стоїть фінансова олігархія (грецьке: влада небагатьох).

3. Вивіз капіталу, на відміну від вивозу товарів, набуває особливо важливе значення.

4. Економічний розподіл світу міжнародними монополіями.

5. Завершення територіального розподілу світу між найкрупнішими капіталістичними державами і початок боротьби за його перерозподіл.

За основну ознаку зміни стадій Ленін узяв перехід від вільної конкуренції у сфері виробництва та збуту до панування монополій, що спричинило відповідні якісні перетворення.Він простежує, як концентрація та централізація виробництва сприяють виникненню монополій, і зазначає, що конкуренція є одночасно чинником і наслідком цього процесу.

Досліджуючи форми монополістичних утворень у промисловості, Ленін розглядає причини і напрямки монополізації як реакцію на обмеженість ринків сировини, збуту, як боротьбу за сталі гарантовані прибутки, як засіб уникнення конкурентного протистояння. Тобто, суть монополії — це можливість контролю над виробництвом та збутом.

Ленін доводить, що монополія не знищує конкуренції, а лише змінює форми конкурентної боротьби, в результаті чого остання стає ще більш жорстокою.

Виникнення монополістичних об'єднань не обмежується лише сферою виробництва. Ці процеси притаманні також іншим сферам: як наслідок концентрації та централізації промислового капіталу монополізується банківський капітал, відбувається зрощування монополістичного промислового й монополістичного банківського капіталів з утворенням фінансового капіталу і фінансової олігархії.

У цьому контексті розглянуто роль банків як засобу керування економічними процесами. Зростання значення фінансового капіталу супроводжується виникненням нових форм його функціонування: поряд з банками постають страхові та інвестиційні компанії, позичково-ощадні асоціації, інші кредитні заклади.

Особливим видом панування монополій Ленін називає фінансову олігархію (владу небагатьох). Організаційною формою фінансової олігархії є фінансова група, що репрезентує і контролює мережу корпорацій, об'єднаних між собою взаємними інтересами. Головні методи панування фінансової олігархії— це система участі, що зв'язує окремі підприємства в єдине ціле шляхом купівлі акцій банківських компаній промисловими капіталістами і навпаки, та особиста унія — представники банківського капіталу мають місця в правлінні промисловими компаніями і навпаки.

Існування фінансового капіталу зумовлює узурпацію економічної та політичної влади. Ленін не бачить інших способів протистояння цьому процесу, що загрожує демократії в політиці та економіці, крім соціалістичної революції.

У цій книжці Ленін аналізує суто економічну проблему ціноутворення, зв'язуючи її з існуванням категорії монопольно високого прибутку. Він визнає, що ціноутворення за умов вищої стадії капіталізму зазнає суттєвої зміни, але намагається пояснити його з позицій вартості і додаткової вартості, аби довести, що воно відбувається за об'єктивними економічними законами капіталістичного виробництва, довести, що основний закон капіталізму — виробництво додаткової вартості, закон експлуатації — справедливий і для цієї стадії.

Досліджуються й інші ознаки та наслідки монополістичної стадії капіталізму. Це — вивезення капіталів, економічний та територіальний поділ світу, формування колоніальної системи та перетворення капіталізму на світову економічну систему.

Проблему вивезення капіталів Ленін вирішує, слідом за Марксом, з класичних позицій. Він розглядає причини вивезення капіталу як наслідок його надлишку в країні, що експортує.

Надлишок капіталу, на думку класиків, є тим капіталом, використання якого зумовлює спадання норми прибутку. Ленін підкреслює відносний характер цього надлишку, який полягає в тім, що у власній країні цей капітал не дає надприбутків. За умов, коли ринок пропозиції капіталів є досить обмеженим, що характерно для економік слаборозвинених країн, вивезений капітал забезпечує надприбуток.

Надлишковий капітал вивозиться, за визначенням Леніна, у трьох основних формах — товарній, продуктивній (робоча сила та засоби виробництва) і грошовій — приватними власниками та державою.

Активізація процесу вивезення капіталу відбувалась одночасно зі зростанням кількості та могутності монополій. Тому Ленін назвав експорт капіталу однією з головних ознак цієї стадії капіталізму, її типовою рисою.

Економічним наслідком вивезення капіталів є інтернаціоналізація економіки, що веде до утворення міжнародних монополістичних союзів і поділу світу між ними. Ці процеси, на думку Леніна, сприяють поширенню капіталістичних відносин та загостренню їхніх суперечностей, що для країн, котрі імпортують капітал, означає деформацію економічної структури, збільшення залежності від економіки розвинених країн та перетворення на сировинний придаток останніх. Він також визначає соціальні наслідки цього процесу виходячи з тези про посилення експлуатації.

Утворення монополістичних союзів як нової форми концентрації капіталу Ленін розглядає у контексті поділу світу між союзами капіталістів і зазначає, що боротьба за його переділ є визначальною рисою імперіалістичної стадії розвитку капіталізму.

Саме через утворення міжнародних монополій формується світова система капіталістичного господарства, утверджуються капіталістичні відносини. Однією з форм їхнього прояву є модифікація колоніальної системи, коли поряд з традиційними формами колоніального панування ведеться економічна та політична боротьба за сфери впливу, інвестування капіталів, ринки збуту, сировину і господарську територію.

Дослідження імперіалізму Ленін завершує висновками узагальнюючого характеру, визначаючи п'ять його основних рис, що свідчать, на його думку, про приреченість капіталізму, оскільки в економічному відношенні цьому сприятиме монополізація, що означає перехід від свободи конкуренції до повного усуспільнення, а в політичному — війни, як засіб вирішення економічних проблем.

Аналізуючи ознаки та явища імперіалізму, Ленін постійно протиставляв марксистські методи аналізу іншим. Ортодоксальне спрямування ленінських теорій вплинуло на рівень науковості дослідження, зумовило його певне обмеження. Так, Ленін не погоджувався, що вивезення капіталу виконує функції «переливання» капіталу і сприяє пом'якшенню циклічності розвитку, що монополізація економіки створює основи для її усуспільнення та плановості, що розв'язання окремих проблем капіталізму та його загальне вдосконалення може виключити необхідність революційного перетворення суспільства.

Водночас у книжці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» наводиться низка суттєвих ознак монополістичної стадії, наголошується на завершенні процесу формування світової капіталістичної системи та суперечливості її господарської будови, коли з монополістичними співіснують відносини вільної конкуренції і сама монополія посилює їх. Безперечно правильно визначається причина війн як засобу реалізації економічних інтересів.

У наступних працях, особливо в «Державі і революції» (1917), Ленін визначає ще одну рису, притаманну цій стадії, — зародження державно-монополістичної економіки, поєднання сили монополій із силою держави, створення передумов для регулювання економіки з одного центру.

Одержавлення економіки Ленін характеризує як процес поглиблення суспільного характеру праці, створення умов для виконання державою нових економічних, політичних та соціальних функцій. «Зараз ми маємо пряме переростання капіталізму у вищу планомірну форму його», — писав Ленін у статті «Доповідь на захист резолюції про поточний момент» (1917), завершуючи аналіз висновком про необхідність соціалістичної революції, яка означатиме перехід до планової економіки на ділі. Державно-монополістичний капіталізм створює, на його думку, для соціалізму готові форми.

Наступні праці Леніна було спрямовано на розвиток марксистської теорії про економічні та політичні основи соціалістичного суспільства. Вони ґрунтувалися на використанні марксистського методу та на догматизації положень Маркса і Енгельса щодо структури виробничих відносин майбутнього суспільства.

Розглянемо детальніше сутність монополії та її основні форми.

Монополія– володіння якоюсь виключною економічною перевагою, котра дозволяє отримати надприбуток.

Наприклад: монополія на землю (2-х видів) – забезпечує отримання землевласниками диференційної і абсолютної ренти; монополія у промисловості, що пов’язана з особливо сприятливими умовами виробництва (багаті й легко доступні родовища корисних копалин; водоспад біля підприємства, що дає дешеву електроенергію) – забезпечує надприбуток (перевищує середній прибуток).