Характер праці:поняття та показники
Економічна наука, розглядаючи процес суспільного розвитку, виділяє в ньому періоди не тільки за рівнем розвитку продуктивних сил (характер знарядь праці), а й за формою їхнього застосування характер відносин людей у процесі створення матеріальних благ і юс луг).
Суспільний поділ праці призводить до виокремлення різних видів трудової діяльності в самостійні сфери. І передусім у фізичну і розумову працю. З розвитком мануфактури поділ праці на розумову і фізичну відбувається уже безпосередньо на виробництві. Велике машинне виробництво, поглиблюючи суспільний поділ праці, відокремивши виробника
від засобів виробництва, перетворило його у виконавця, позбавленого можливості виявляти свою громадську свободу.
Складна кооперація праці припускає її поділ, коли в єдиному виробничому процесі поєднуються різні, але взаємозалежні конкретні види праці. У сучасній праці між окремими працівниками складаються визначені виробничі відносини, насамперед відносини кооперації і поділу праці.
Під характером праці розуміється його соціально-економічна сторона, що виражає тип суспільної організації праці і ставлення до неї працівників. Характер праці визначається системою виробничих іідносин і залежить від ступеня розвитку матеріально-технічної бази іаного способу виробництва. При цьому тип суспільної організації іраці виявляється в способі поєднання працівників із засобами виробництва, у специфічних формах поділу праці і її соціальній структурі, у взаємозв'язку окремих видів праці.
Характер праці виражає ступінь розвинутості виробничих іідносин і розкриває процес взаємодії людини і суспільства.
До показників характеру праці відносять:
• форму власності;
• ставлення працівників до праці;
■ відносини розподілу зроблених продуктів і послуг;
• ступінь соціальних розходжень у процесі праці.
У ринковій економіці розрізняють дві форми власності: державну і іедержавну. Державна власність як система відносин забезпечує життєздатність всієї економічної системи. До недержавної відноситься іриватна власність із усіма модифікаціями, тобто акціонерна, «оперативна, корпоративна тощо.
Ставлення до праці виражає зв'язок між працівником і працею з іриводу виробництва і розподілу матеріальних і духовних благ. Воно вляє собою об'єктивну категорію, що виражає типові відносини між іюдьми щодо їхньої спільної участі у виробництві і виявляється через ізаємозв'язок основних соціальних функцій праці: як засобу до життя, пособу самовираження і розвитку особистості, критерію становища [юдини в суспільстві. Разом з тим це складне соціальне явище, що іизначається різними факторами, у тому числі оплатою праці, умовами [раці, її організацією, змістом, відносинами в трудовому колективі,
стилем керівництва, а також системою сімейного і шкільного ] виховання і т. д.
Відносини розподілу — це відносини між людьми з приводу визначення частки кожного члена суспільства в створеному продукті. Ці відносини відіграють величезну роль у суспільному господарствіЕ тому що люди, що вступають у виробничий процес, що вкладають у нього свою працю чи капітал, хочуть одержати визначені доходи.ь Тому розподільні відносини лежать в основі створення системиг стимулів для участі у виробничому процесі. Крім того, розподіл визначає можливість досягнення соціально-економічннх цілей 1 розвитку суспільства, дозволяє впливати на рівень задоволення потреб."
Відносини розподіл/, як і вся система виробничих відносин, залежать від відносин власності. Розподіл доходів будується такимг чином, що кожен власник факторів виробництва одержує свій доход1 залежно від попиту та пропозиції на той чи інший фактор виробництва і від граничної продуктивності кожного фактора. Власники робочоїЕ сили, що беруть участь у виробничому процесі, одержують доход' залежно від того, яку роботу вони виконують і як вони це роблять, тобто основним критерієм розподілу виступає праця. Доход власниківс засобів виробництва і грошового капіталу визначається розміром власності й умовами її реалізації. Тому в основі розподілу в ринковійг економіці лежить розподіл за працею і капіталом.
У процесі трудової діяльності відбувається виробнича взаємодія працівників один з одним. Така взаємодія здійснюється між працівниками суміжних робочих місць, основними і допоміжними працівниками, керівниками і підлеглими.
Взаємодія працівників у процесі праці має і соціальну сторону, тобто взаємодія між різними
соціальними групами, що розрізняються за статтю, віком, стажем роботи, освітою, сімейним станом і т. д. Соціальна структура працівників впливає на характер виробничої взаємодії між ними.