Д. Процедура допуску до навчання 10 страница
Конкретизований набір включає:
1. Здатність до аналізу та синтезу.
2. Уміння організовувати і планувати.
3. Базові загальні знання.
4. Базові знання з професії.
5. Комунікативні навички з рідної мови.
6. Елементарні комп’ютерні навички.
7. Навички оперування інформацією (здатність отримувати та аналізувати інформацію з різних джерел).
8. Здатність вирішувати проблеми.
9. Здатність приймати рішення.
Міжособистісні –індивідуальні здібності, пов’язані з умінням виражати почуття і формувати стосунки, критичним осмисленням і здатністю до самокритики, а також соціальні навички, пов’язані з процесами соціальної взаємодії і співпраці, умінням працювати у групах, приймати соціальні та етичні зобов’язання. Комплекс міжособистісних навичок включає:
1. Здатність до критики та самокритики.
2. Здатність працювати в команді.
3. Міжособистісні навички.
4. Здатність працювати в міждисциплінарній команді.
5. Здатність співпрацювати з експертами в інших предметних областях.
6. Здатність сприймати різноманітність та міжкультурні відмінності.
7. Здатність працювати в міжнародному контексті.
8. Прихильність до етичних цінностей.
Системні –поєднання розуміння, відношення та знання, що дозволять сприймати співвідношення частин цілого одна з одною і оцінювати місце кожного з компонентів у системі, здатність планувати зміни з метою вдосконалення системи та конструювати нові системи. Системні компетенції потребують засвоєння інструментальних та базових як підґрунтя. Вони охоплюють:
1. Здатність застосовувати знання на практиці.
2. Дослідницькі здібності.
3. Здібність до навчання.
4. Здатність адаптуватися до нових ситуацій.
5. Здатність генерування нових ідей (творчості).
6. Здатність до лідерства.
7. Розуміння культур та звичаїв інших країн.
8. Здатність працювати автономно.
9. Здатність до розробки проектів та керування ними.
10. Здатність до ініціативи і підприємництва.
11. Відповідальність за якість.
12. Прагнення до успіху.
Спеціальні компетенції
Окремо слід розглядати спеціальні компетенції. Найбільшу складність становили завдання щодо визначення спеціальних компетенцій за рівнями. Встановлено рівень значущості спеціальних компетенцій для першого і другого циклів.
До першого ступеня були віднесені такі загальні для різних предметних областей компетенції:
1. Здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни.
2. Здатність логічно і послідовно викласти засвоєне знання.
3. Здатність вникати в контекст (чіткого осмислення) нової інформації та давати її тлумачення.
4. Уміння демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і зв’язок між
її розділами.
5. Здатність розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій.
6. Здатність правильно використовувати методи і техніку дисципліни.
7. Здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі.
8. Здатність розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій.
Випускники другого рівня повинні:
1. Опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретації.
2. Критично відстежувати і осмислювати розвиток теорії і практики.
3. Оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні.
4. Бути здатним внести оригінальний внесок у дисципліну в відповідності з канонами певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи.
5. Продемонструвати оригінальність і творчий підхід.
6. Оволодіти компетенціями на професійному рівні.
Система рівневих індикаторів і система описів курсів за типами
Два інші невід’ємні компоненти конструкції – це система рівневих індикаторів та система описів курсів за типами.
Якщо говорити про рівні,тозаоснову узято стандартну систему:
o курс базового (Basic) рівня (вступ до предмету);
o курс проміжного (Intermediate) рівня (призначений для формування поглиблених базових знань);
o курс просунутого (досконалішого) (Advanced) рівня;
o спеціалізований курс (S).
За типамикурси поділяються на:
основний (Core) курс (частина основної програми);
зв’язаний (Related) курс (підтримуючий основну програму);
непрофілюючий (Minor) курс (необов’язковий).
Розподіл кредитів за рівнями і типами курсів робить систему прозорою і простою для розуміння і користування, наприклад, 5 — А — R означає, що даний курс містить 5 одиниць трудомісткості, є просунутим (досконалішим) і підтримуючим.
Моделі розподілу навчального навантаження за типами курсів, рівнями і модулями
У рамках напрямів були виділені п’ять типів модулів:
Основні модулі, тобто групи предметів, що становлять ядро відповідної науки (наприклад, для бізнесу і менеджменту це: бізнес–функції, середовище бізнесу тощо).
Підтримуючі модулі (наприклад, для бізнесу і менеджменту це – математика, статистика й інформаційні технології).
Організаційні і комунікаційнімодулі (наприклад, управління часом, робота в групах, риторика, іноземні мови).
Спеціалізованімодулі, тобто необов’язкові, але такі, що розширюють і заглиблюють компетенції у вибраній галузі, факультативні.
Переносні модулі (наприклад, проекти, дисертації, бізнес-ігри, стажування, модулі, що пов’язують теорію і практику).
Основні і спеціалізовані модулі при цьому розглядаються як блоки, що спрямовані на набуття, розширення і поглиблення знань; підтримуючі — як ті, що розвивають методологічні компетенції; організаційні і комунікаційні — як такі, що спрямовані на самонавчання і самоорганізацію; а переносні – як такі, що забезпечують перенесення знань на практику. Загальна тенденція побудови модулів така: чим вище рівень, тим більше модулів, що поглиблюють знання і встановлюють зв’язок між теорією і практикою.
Наприклад,
1-й рівень навчання (3-4 роки):
• основний - 30%,
• підтримуючий - 25%,
• організаційний і комунікаційний - 10%,
• спеціалізований - 10%,
• переносний - 25%;
(Усього – 100%).
2-й рівень навчання (1-2 роки):
• основний - 20%,
• підтримуючий - 10%,
• організаційний і комунікаційний - 0%,
• спеціалізований - 40%,
• переносний - 30%;
(Усього – 100%).
Звичайно, можливі інші форми розподілу, суть не в жорсткому відсотковому розподілі, а у визначенні діапазону коливання.
Згода експертів щодо варіанту розподілу навантаження за курсами в рамках програми виражається в кредитах (ECTS). На практиці 1 кредит припускає приблизно від 25 до 30 годин навантаження студента, включаючи: аудиторні заняття, самостійну роботу й інші види діяльності. Звичайно, кількість годинного навантаження за академічний рік є тільки однією з складових, що визначають місткість в одного кредиту. Порівняння академічного навантаження відбувало в різних країнах з урахуванням поділу загального річного навантаження на власне навчальні блоки, періоди самостійних занять та підготовки до іспитів. Практично всі країни працюють у межах від 34 до 40 тижнів на рік. Приймаючи, що в тижні міститься від 40 до 42 годин, кількість офіційних годин на рік була розрахована в обсязі від 1400 до 1680 (середнє число 1520). Отже, при кількості кредитів за рік 60, один кредит складає від 25 до 30 годин навантаження.
1-й рівень навчання (3 роки) в % - кредитах:
• основний - 30%=54,
• підтримуючий - 25%=45,
• організаційний і комунікаційний - 10%=18,
• спеціалізований -10%=18,
• переносний - 25%=45
(Разом 100%=180).
1-й рівень навчання (4 роки) в % - кредитах:
• основний - 30%=72,
• підтримуючий - 25%=60,
• організаційний і комунікаційний - 10%=24,
• спеціалізований -10%=24,
• переносний - 25%=6
(Разом 100%=240).
2-й рівень навчання (1рік) в % - кредитах:
• основний - 20%=12,
• підтримуючий - 10%=6,
• організаційний і комунікаційний – 0,
• спеціалізований - 40%=24,
• переносний - 30%=18
(Разом 100%=60).
2-й рівень навчання (2 роки) в % - кредитах:
• основний - 20%=24,
• підтримуючий - 10%=24,
• організаційний і комунікаційний – 0,
• спеціалізований - 40%=48,
• переносний - 30%=36
(Разом 100%=120).
Кредитна рамка це просто система, яка забезпечує вимірність і порівняність результатів навчання в контексті різних типів кваліфікацій, програм і середовищ навчання, стандартний (прийнятий) інструмент порівняння програм. Кредити обов'язково мають диференціюватися за рівнями, в цьому випадку вони забезпечують більш достовірну інформацію щодо складності і глибини курсу. Кредити як такі мають тільки один вимір рівня — навантаження, але в Додатку до диплома, вкладиші, вони супроводжуються і доповнюються іншою інформацією: про вуз, одержаний ступінь, рівень, зміст, якість роботи випускника (у вигляді оцінок) і ін.
Для того, щоб додати системі кредитів реальний статус «валюти» і забезпечити адекватну роботу системи, дуже важливо пов'язати кредити з механізмами забезпечення якості і дати чітке визначення критеріїв оцінки результатів навчання.
Моделі розподілу навантаження за типами курсів, рівнями і модулями в ECTS мають вирішальне значення в управлінні якістю підготовки фахівців вищих навчальних закладів,устворенні умов для зіставлення системи ступенів, та потребі зміни і адаптація методів навчання, оцінки, а особливо методів забезпечення якості.
У країнах, які зовсім недавно увійшли до Болонського процесу або ввійдуть в найближчим часом заплановано експеримент із введення системи залікових одиниць. Відтак ВНЗ мають здійснити перепідготовку або навчання керівний, викладацький і навчально-адміністративний персонал, а Міністерствам освіти - передбачити фінансування і інформування про хід експерименту. Убезпечуючись від зниження якості навчання, систему залікових одиниць треба буде вводити поетапно, контролюючи кожен етап і фінансуючи його на основі поетапного бізнес-плану. Кожну навчальну дисципліну потрібно буде оцінити в залікових одиницях, відповідно розробити методики аудиторних і позааудіторних занять і бально-рейтингового контролю. Необхідно забезпечити учнів потрібними інформаційними матеріалами і створити інститут тьюторов для персонального консультування студентів в рамках експерименту.
Викладачам доведеться точніше сформулювати вимоги до знань з навчальних дисциплін, методично і технічно забезпечити самостійність студентів, постійно контролювати їх роботу, опанувати способи концентрованого викладу матеріалу, регулярно проводити індивідуальні консультації. Тобто акцент у викладацькому навантаженні зміститься в методичну сторону. Нормою стане систематичне оновлення змісту навчання, методик і матеріалів (дидактичних, інформаційних, для моніторингу).
Отже, викладач постає перед необхідністю постійного самовдосконалення і самонавчання. Це зумовлює необхідність постійного проведення семінарів, конференцій і т. ін. щодо проектування сучасного, якісного, необхідного зараз навчально-виховного простору не тільки системі вищої освіти, а в системі неперервної освіти взагалі.
Крім того, сьогодні ключова задача держави - побудувати систему освіти, що забезпечує однакові освітні можливості всім громадянам країни. Усе це - аргумент за те, щоб кожен крок на шляху приєднання до Болонського процесу перевіряти чинником соціальності, зокрема, доступністю до якісної вищої освіти.
МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА
 |
Про систему Європейських залікових трансфертних кредитів
та їх впровадження у вищій освіті України
Лариса Калиновська,
начальник навчального відділу,
Київський національний торговельно- економічний університет
Згідно зі стратегією інтеграції України до Європейського союзу, затвердженої Указом Президента України Леоніда Кучми, передбачається входження вищої освіти в Європейський освітній простір. Це відбувається в рамках Болонської декларації, основний зміст якої полягає в тому, що країни – учасниці, а їх нині вже сорок, зобов’язалися до 2010 року привести свої освітні системи у відповідність до моделі, яка є прозорою і легко порівнюється, дає змогу з часом видавати дипломи загальноєвропейського зразка.
Входження національної вищої школи в Європейський освітній та науковий простір є складною та багатоаспектною задачею, яка вимагає вирішення багатьох питань як на державному рівні, так і в кожному окремому вищому навчальному закладі.
Однією з вимог Болонської декларації є забезпечення якості освіти та розроблення порівняльних критеріїв та методів оцінювання якості знань, запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу слід прийняти Європейську кредитну трансферну систему (ECTS), зробивши її накопичувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».
З цією метою на виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 р. було розпочато педагогічний експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації.
Робочою групою було розроблено Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі, який зараз впроваджується ВНЗ – учасниками експерименту.
Кредитно-модульна система – це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових трансферних кредитів (ECTS).
Основоположні засади Європейської кредитної трансферної системи (ECTS) були затверджені Європейською комісією 31 березня 1998 року.
За своєю суттю ECTS жодним чином не регулює зміст та структуру навчальних програм. Якість підготовки фахівців формується та визначається самим вищим навчальним закладом, головне, щоб цей процес був прозорим і доступним.
Повне визнання навчання є необхідною умовою для втілення програми обміну студентами між країнами – учасниками Болонського процесу.
Повне визнання навчання означає, що період навчання за кордоном (включаючи іспити та інші форми оцінювання) заміняє порівняльний період навчання у місцевому університеті, хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися.
Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі щодо якості навчальної роботи освітніх закладів – партнерів.
До компетенції закладів належить вирішення умов перезарахування кредитів та оцінок дисциплін, основним принципом ECTS є: «Ставитись до приїжджого студента так само, як до звичайного студента свого закладу».
Для забезпечення прозорості і порівнянності ECTS використовує такі засоби:
кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки, що призначається розділам курсу, щоб окреслити навчальне навантаження студента.
Вони відображають кількість роботи (трудомісткість), якої вимагає кожна дисципліна (модуль курсу) відносно до загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання в університеті (лекції, практичні, лабораторні роботи, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота, екзамени, дипломна робота).
Навчальне навантаження на один навчальний рік за вимогами ECTS становить 60 кредитів, і з них, як правило, 30 кредитів припадає на семестр, чи 20 кредитів на триместр. При цьому в межах навчального року кількість кредитів у кожному триместрі може бути різна, але бакалавр 4 р. – 240 кредитів; магістр 5 р. – 300 кредитів.
Кредити ECTS призначаються всім розділам (дисциплінам) курсу – обов’язковим, вибірковим або факультативним. Як всім нам добре відомо, в наших навчальних планах обсяг вивчення дисциплін планується у кредитах навчального часу (54 год.).
Для переведення показників навчального плану у залікові кредити необхідно визначити ціну кредиту. На наш погляд, це доцільно зробити за формулою:
Визначення ціни залікового кредиту
де С – ціна кредиту
Т – навчальне навантаження на рік
N річ – норма залікових кредитів на рік (60).
Навчальне навантаження студента на рік визначається як добуток максимального тижневого навантаження (54 години) на кількість навчальних тижнів на рік. При середньорічній кількості навчальних тижнів – 40, ціна залікового кредиту дорівнює 36 годин. Або один кредит (заліковий кредит) приблизно дорівнює 2/3 кредиту навчального часу.
Для визначення кількості залікових кредитів на елемент навчального плану – призначення кредитів дисциплінам, модулям, практиці, дипломному проектуванню, слід використовувати формулу:
де - n – кількість залікових кредитів на елемент
навчального плану (дисципліну, модуль)
t –навчальне навантаження на елемент навчального
плану (дисципліну, модуль)
С –ціна кредиту.
Наприклад, на навчальну дисципліну навчальним планом передбачено 108 годин. Форма контролю – іспит. Тоді:
3залікових кредити + 1 кредит на іспит,
виходячи з розрахунку, що на 2 тижні сесії припадає 3 іспити (3 – 4 дні на підготовку), кількість кредитів, що призначається даній дисципліні, дорівнює 4.
Але розподіл залікових кредитів не є справою суто механічною, математичною дією. Процес призначення залікових кредитів спонукає навчальні заклади проаналізувати структуру побудови навчальних планів, розподіл обсягів аудиторної (по видах) та самостійної роботи по кожній дисципліні (різна трудомісткість), форми контролю.
При призначенні залікових кредитів необхідно «мислити тижнями», розподіляти за принципом «від найбільшого до найменшого». За початок відліку треба брати повну структуру дисципліни на весь курс навчання, а потім проводити її розподіл за семестрами. Якщо дисципліна вивчається більше навчального року, то необхідно ввести обов'язковий проміжний контроль наприкінці. Необхідно обмежитись використанням половинок (0,5) кредиту. Залишок часток кредитів, що виникнуть при округленні до 0,5 кредиту, треба додати до призначених залікових кредитів тих дисциплін, вивчення яких вимагає більшої трудомісткості (де менше практичних, лабораторних робіт, більше самостійної роботи). Головне правило - N кількість кредитів ECTS на рік - 60. Залікові кредити крім функції визначення трудомісткості мають функцію обліку виконаної роботи.
Кредити зараховуються студентам лише за успішні досягнення у навчанні (за позитивну оцінку виконаної роботи).
Тому другим засобом для перерахування досягнень студентів є шкала оцінювання ECTS.
Результати екзаменів і заліків відображаються в оцінках. Однак в Європі співіснують багато систем оцінювання. Питання про перезарахування оцінок - одна з найсуттєвіших проблем студентів, оскільки тлумачення оцінок значно відрізняються в різних країнах та закладах освіти. З іншого боку, помилка при перезарахуванні оцінки може мати серйозні наслідки для студентів, їх працевлаштуванні, тому вищі навчальні заклади в академічних довідках і додатках до диплому повинні засвідчувати академічні досягнення студентів за національною системою оцінювання та шкалою оцінювання ECTS.
Європейська система полегшеної шкали оцінювання є поширеною і найбільш зрозумілою, бо ґрунтується на статистичному принципі, а не на критеріях оцінювання.
Однією із засад шкали оцінювання системи ECTS є те, що вона досить чітко визначена для того щоб заклади освіти прийняли свої рішення з приводу застосування цієї шкали.
Таблиця
Співвідношення шкал оцінювання ECTS
з національною системою оцінювання в Україні та КНТЕУ
| Оцінка за шкалою ECTS | Відсоток студентів, які зазвичай успішно досягають відповідної оцінки | Визначення | За національною системою | За системою КНТЕУ |
| A | ВІДМІННО – відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок | 90 - 100 | ||
| B | ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками | 82 – 89 | ||
| C | ДОБРЕ – в загальному правильна робота з певною кількістю значних помилок | 75 – 81 | ||
| D | ЗАДОВІЛЬНО – непогано, але зі значною кількістю недоліків | 69 – 74 | ||
| E | ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальні критерії | 60 - 68 | ||
| FX | - | НЕЗАДОВІЛЬНО - потрібно попрацювати перед тим, як перескласти | 35 - 59 | |
| F | - | НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідна серйозна подальша робота, обов'язковий повторний курс | 1 - 34 |
Включення даних про незадовільні оцінки є необов’язковим.
Для впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу вищий навчальний заклад повинен мати три основні елементи ECTS.
Основні елементи ECTS:
· інформаційний пакет – загальна інформація про університет, назва напрямів, спеціальностей,спеціалізацій спеціальностей, анотації (змістові модулі) із зазначенням обов'язкових та вибіркових курсів, методики і технології викладання, залікові кредити, форми та умови проведення контрольних заходів, система оцінювання якості освіти тощо;
· договір про навчання між студентом і вищим навчальним закладом (напрям, освітньо-кваліфікаційний рівень, порядок і джерела фінансування, порядок розрахунків);
· академічна довідка оцінювання знань, що засвідчує досягнення студента в системі кредитів і за шкалою успішності на національному рівні та за системою ECTS.
Впровадження в діяльність вищих навчальних закладів основних положень Болонської декларації є передумовою входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти.
Для цього необхідно негайне вирішення питань:
- гармонізації змісту та параметрів стандартів організації навчального процесу до міжнародних стандартів;
- розробки основних елементів кредитно-модульної системи організації навчального процесу;
- реорганізації навчального процесу на основі модульної побудови навчальних планів та технологій навчання;
- введення паралельно до існуючої системи кредитів залікових трансферних кредитів, системи оцінювання успішності студентів;
- розробки моделей управління якістю освіти;
- організація моніторингу якості освіти за критеріями і оцінками стандартів міжнародних організацій;
- забезпечення впровадження міжнародного підходу до визначення кваліфікації випускника вищої школи з наданням додатку до диплому рекомендованого ЮНЕСКО.
Забезпечення якості вищої освіти
на стадії проектування
Володимир Салов,
начальник навчально-методичного управління,
Дніпропетровський національний гірничий університет,
м. Дніпропетровськ, Е-mail: salovv@nmu.org.ua)
1. Результати низки нарад та семінарів, які проведені МОН України, свідчать про те, що Болонський процес сприймається в Україні як ефективний обмін досвідом, як шанс гармонізувати систему вищої освіти до кращих моделей, зберігаючи свої надбання та переваги.
Участь у Болонському процесі має вагомі позитивні сторони.
Активізована діяльність усіх суб’єктів вищої освіти. Ще не один семінар не проведено без участі перших осіб МОН України. Конкретизовано професіоналізм перших осіб вищих навчальних закладів.
Самоідентифікація усіх суб’єктів вищої освіти теж приносить користь. Вища освіта України запрацювала як система. Системі вищої освіти України є що взяти із досвіду інших країн і є що запропонувати іншим. І сьогодні ми з увагою заслухали результати ініціативної діяльності провідних навчальних закладів.
2. Сьогодні в контексті Болонського процесу інтенсивно обговорюються складові управління вищою освітою: кредитно-модульна організація навчального процесу, контроль якості та мотивація.
 |
Рис. 1. Складові управління вищою освітою
Однак проектування вищої освіти вимагає особливої уваги всіх суб’єктів. Якість вищої освіти закладається саме при проектуванні. Функції інших складових управління освітою полягають у забезпеченні запланованої якості.
Освітні стандарти як проект вищої освіти є основою впровадження кредитно-модульної системи підготовки.
Мобільність студентів вищих навчальних закладів та працевлаштування випускників можливі лише за умов надання не тільки академічної кваліфікації, а й професійної, що головне.
Студент навчається у вищому навчальному закладі з метою одержання роботи відповідно до рівня освіти. Саме професійна компетентність випускників має бути критерієм якості вищої освіти та взаємовизнання її результатів. Сьогодні метою професійної підготовки є ключова вимога ринку праці до кваліфікації випускника вищого навчального закладу – «уміння».
Тобто цілі навчання у вищій школі є зовнішніми та визначаються змістом майбутньої професійної діяльності випускників.
Для багатьох європейських вищих навчальних закладів забезпечення бакалаврів професійною кваліфікацією - нова проблема.
Наш досвід може бути корисним іншим. У теорії менеджменту є така теза, що будь-який успіх треба використовувати і зосередити увагу на своїх можливостях. Мета такого підходу - використання власних досягнень і трансформація їх у фундамент наступної діяльності. У стандартах вищої освіти України ми ігноруємо такий підхід.
Нагадаю, що розробка стандартів виконана відповідно до методики, запропонованої наказом № 285 від 1998 р., яка по суті є дослідницькою роботою і дозволила системно розглянути цілі підготовки та зміст навчання.
Позитивними сторони стандартів вищої освіти україни є:
Відбір змісту навчання за критерієм «уміння фахівця».
Пристосованість до КМСОНП.
Наявність варіативної частини навчання.
Позитивні сторони методології розробки:
А. Вирішення проблеми відбору змісту навчання за умов визначених критеріїв - професійних умінь, що необхідні для майбутньої діяльності.
Б. Пристосованість до кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
Зміст навчання подається як перелік змістових модулів, що випливає із цілей підготовки. Кожен модуль оцінено за трудомісткістю через кредити. Взаємовизнанню модулів немає перешкод, що створює умови мобільності студентів.
В. Наявність варіативної частини навчання, що дозволяє формувати індивідуальні «траєкторії» підготовки.
 |
Рис. 2. Структура варіативної частини навчальної програми
На нашу думку, студент повинен обирати не дисципліни, а блоки дисциплін, що змістовно об’єднані за принципом реалізації тієї чи іншої професійної задачі.
Профілізація бакалавра має забезпечуватись блоком професійно орієнтованих дисциплін за однією із спеціальностей, що входять до напряму підготовки. Іншим чином професійної кваліфікації бакалаврам не надати.