Стосунки в Четверному союзі

Оскільки співвідношення сил між Німеччиною і її союзниками (навіть Австро-Угорщиною!) було абсолютно непорівнянним, усі вони знаходилися в дуже високій мірі залежності від Берліна, про що свідчить, зокрема, вищезгаданий інцидент із спробою канцлера Бетман-Гольвега не допустити вступу Італії у війну за рахунок територіальних поступок з боку Австрії. Проте, у міру ускладнення положення Центральних держав, наростали протиріччя і в Четверному союзі.

У міру посилення британської морської блокади наростали економічні труднощі Німеччини і її союзників. Списки товарів, оголошених Антантою "військовою контрабандою", постійно росли. Особливо ускладнилося положення Німеччини після вступу у війну Італії. Економічні ж ресурси Центральних держав і окупованих ними територій були швидко виснажені.

Першими збунтувалися австрійці. Вже 14 серпня 1918 р. імператор Карл заявив Вильгельму про необхідність початку переговорів з Антантою, оскільки нової військової зими Австро-Угорщина не витримає. Рівно через місяць міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф Буриан виступив з нотою про скликання конференції для обговорення питання про мир. Ця пропозиція, як відомо, була знехтувана Антантою.

А вже наступного дня почався наступ військ Антанти на Салонікському фронті. Це настання привело до повного розвалу болгарської армії і краху режиму Фердинанда Кобургского. За умовами підписаного 29 вересня в Салоніках перемир'я болгарські частини повинні були негайно покинути грецькі і сербські території. Болгарська армія підлягала демобілізації, а союзники по Антанті могли зайняти будь-які болгарські стратегічні пункти.

Вересня рухнув Месопотамський фронт; турецька армія розвалювалася на очах.

Це був страшний удар по Четверному союзу. Правда, у військовому відношенні болгарська армія не представляла особливої цінності, проте війська, що вивільняються, могли завдати удару в тил Австро-Угорщини, що розвалювалася на частини. Прекрасно усвідомлюючи те, що "гру програно", німецький верховний уряд наполягав на негайному початку переговорів про мир. Ця пропозиція послідувала 4 жовтня від нового уряду, який очолив принц Макс Баденский, що славився лібералом і англофілом.

Проте ця пропозиція лягла на дуже непідготовлений грунт. Союзники не квапилися починати переговори, вважаючи за краще спостерігати прогресуючий розвал Четверного союзу. У жовтні перестала існувати "клаптева монархія": Чехословаччина і Угорщина оголосили про свою повну незалежність. Австрійська армія покидала фронт. 3 листопада остаточно здалися Австрія і Угорщина. Армія імперії розформовувалася. Південна межа Німеччини ставала абсолютно відкритою, а її положення - абсолютно безнадійним.

Як відомо, Антанта повною мірою (у Компьене і Версалі) скористалася цим безнадійним положенням поверженого ворога. В зв'язку з цим слід підкреслити, що німецька дипломатія несе чималу частку відповідальності за крайнє озлоблення її ворогів, які фактично змусили німців до повної капітуляції.

Адже упродовж усієї війни німці висували абсолютно неприйнятні для Антанти пропозиції про післявоєнний мир. Чого були варті, наприклад, умови миру запропоновані Німеччиною від 31 січня 1917 р.! Німеччина вимагала такі колоніальні володіння, які відповідали б чисельності її населення і її економічним інтересам. Окуповані області Бельгії і Франції Германію погоджувалася звільнити, але за умови "виправлення меж" (з урахуванням німецьких інтересів), а також грошової компенсації. А 5 листопада 1916 м. Німеччина і Австро-Угорщина здалека декларацію про створення "незалежної" Польщі, але тільки з польських губерній, відвойованих у Росії.

Насправді загарбницькі плани Центральних держав йшли ще далі; передбачалося радикально ослабити Францію, перетворити Бельгію на залежну державу, відтіснити Росію на схід.

Взагалі-то головною метою німців у війні було створення т.з. "Серединної Європи", яка охоплювала б Австро-Угорщину, Францію, Бельгію, Голландію, Данію, Польщу а, можливо, також Італію, Швецію і Норвегію, і була б фактично економічним союзом під німецьким пануванням. Таким чином, це був свого роду прообраз сучасного Європейського союзу! І якби німці діяли на початку ХХ ст. так само, як і у кінці, тобто методами економічної експансії, а не "залізом і кров'ю", дуже може бути, що Євросоюз став би реальністю сторіччя тому! На жаль, історія не знає умовного способу

11. Капітуляція та вихід з війни союзників Німеччини. Комп’єнське перемир’я. Закінчення світової війни. Переговори у Бресті. Акт про беззастережну капітуляцію німецьких збройних сил ( англ.: German Instrument of Surrender, фр. : Actes de capitulation de l'Allemagne nazie, ньому. : Bedingungslose Kapitulation der Wehrmacht) - юридичний документ, який встановив перемир'я на спрямованих проти Німеччини фронтах Другої світової війни, який зобов'язав німецьких військовослужбовців до припинення опору, здачі особового складу в полон і передачі матеріальної частини збройних сил противнику, фактично означав вихід Німеччини з війни. Він був підписаний представниками Верховного командування вермахту, верховним командуванням Західних союзників і Радянського Союзу. Час підписання: 7 травня в 2:41 (за середньоєвропейським часом). Німецький генерал Йодль підписав Акт капітуляції Німеччини, як представник вермахту. Акт про капітуляцію взяли: від англо-американської сторони-генерал Беддел Сміт, від СРСР - радянський генерал-майор Суслопаров (представник Сталіна при союзному командуванні); також його підписав представник Франції генерал Франсуа Севез в якості свідка. Капітуляція нацистської Німеччини вступила в силу 8 травня в 23:01 (за середньоєвропейським часом) [1]. Документ був написаний на 4-х мовах, а дата вступу документа в силу стала Днем Перемоги у Європі. Часткові капітуляціїЗагальною капітуляції Німеччини передувала серія часткових капітуляцій найбільших з'єднань, що залишалися у Третього Рейху: 29 квітня 1945 акт про капітуляцію групи армій "С" (в Італії) підписав у Казерта її командувач генерал-полковник Г. Фитингоф-Шеєле. 2 травня 1945 перед Радянською армією капітулював берлінський гарнізон під командуванням Гельмута Вейдлінг. 4 травня новопризначений головнокомандуючим німецькими ВМС адмірал флоту Г. Фрідебург підписав акт про капітуляцію всіх німецьких збройних сил в Голландії, Данії, Шлезвіг-Гольштейн і Північно-Західної Німеччини перед 21-ю групою армій фельдмаршала Б. Монтгомері. 5 травня перед американським генералом Д. Деверс капітулював генерал піхоти Ф. Шульц, який командував групою армією "G", що діяла в Баварії і Західній Австрії. Однак на півдні у Рейху залишалася ще велика угруповання під командуванням груп армій "Центр" і "Австрія" (колишня "Південь") під командуванням генерал-фельдмаршала Кессельрінга. Перед гросс-адміралом Деніцем, який очолив залишки Третього Рейху, стояла проблема: яким чином вийти з війни на максимально сприятливих для німців умовах? Такими в німецьких верхах вважалася можливість капітулювати перед західними союзниками, в той же час продовжуючи опір на Сході до тих пір, поки на Захід не перейдуть максимальну кількість військ і мирного населення, а потім домовитися із західними країнами про збереження в тому чи іншому вигляді німецьких державних структур. Цим і пояснюється серія часткових капітуляцій на Заході при продовженні відчайдушного опору на Сході. Перший акт5 травня в штаб генерала Ейзенхауера, що розташовувався в будівлі школи в Реймсі, прибув Фрідебург, який за дорученням Деніца офіційно поставив питання про капітуляцію перед американцями угруповання Кессельрінга. Переговори з ними вів генерал Сміт. За наполяганням Сталіна, Фрідебург було отвечено, що можлива тільки загальна капітуляція, причому війська на Сході і на Заході повинні залишатися на своїх місцях. На наступний день на допомогу Фрідебург на переговори прибув начальник штабу ОКВ генерал Йодль, який зумів трохи пом'якшити позицію Ейзенхауера. Однак Ейзенхауер, незадоволений затягуванням переговорів, велів Сміту передати німцям, що "якщо вони не припинять шукати відмовки і тягнути час, я негайно закрию весь фронт союзників і силою зупиню потік біженців через розташування наших військ. Я не потерплю жодних подальших зволікань". У результаті в ніч з 6 на 7 травня було підписано Акт про беззастережну капітуляцію. Другий актРадянський представник генерал Суслопаров підписав акт в Реймсі на свій страх і ризик, оскільки не встиг вчасно зв'язатися з Кремлем і отримати інструкції. Сталін був обурений підписанням капітуляції в Реймсі, при якому провідну роль грали західні союзники. Він відмовився визнати цей акт, зажадавши нового підписання його у взятому Червоною Армією Берліні і попросивши союзників не робити офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу капітуляції (тобто до 9 травня). В останньому вимозі йому відмовили і Черчілль (який зазначив, що парламент вимагатиме від нього інформації про підписання капітуляції), і Трумен (який заявив, що прохання Сталіна надійшла до нього занадто пізно і скасувати оголошення про перемогу вже неможливо). Зі свого боку Сталін заявив: "Договір, підписаний у Реймсі, не можна скасувати, але його не можна і визнати. Капітуляція повинна бути вчинена як найважливіший історичний акт і прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла фашистська агресія, - в Берліні, і не в односторонньому порядку, а обов'язково верховним командуванням усіх країн антигітлерівської коаліції ". У відповідь союзники погодилися провести церемонію вторинного підписання акта в Берліні. Ейзенхауер сповістив Йодля, що німецьким головнокомандувачем видами збройних сил належить з'явитися для здійснення остаточної офіційної процедури в той час і місце, яке буде вказано радянським і союзним командувань. 8 травня в 22:43 за центральноєвропейським часом [2] (у 00:43, 9 травня за московським) в берлінському передмісті Карлсхорст генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель підписав ще один Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, який підтвердив час припинення вогню - 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом (9 травня в 1:01 за московським часом). Від німецької сторони акт також підписали: представник люфтваффе - генерал-полковник Штумпф і кригсмарине - адмірал фон Фрідебург. Беззастережну капітуляцію взяли маршал Жуков (від радянської сторони) і заступник головнокомандувача союзними експедиційними силами маршал Теддер (Arthur William Tedder) (Великобританія). В якості свідків свої підписи поставили генерал К. Спаатс (Carl Spaatz) (США) і генерал Ж. де Латрі де Тассіньї (Jean de Lattre de Tassigny) (Франція). Радянські люди дізналися про це з повідомлення Радінформбюро в 10 вечора за московським часом, з вуст легендарного диктора Юрія Левітана. [3] Тоді, за погодженням між урядами СРСР, США і Великобританії, була досягнута домовленість вважати процедуру в Реймсі попередньою. Тим не менш, у західній історіографії підписання капітуляції німецьких збройних сил, як правило, зв'язується із процедурою в Реймсі, а підписання акту про капітуляцію в Берліні іменується його " ратифікацією " . Прийнявши капітуляцію, Радянський Союз не підписав мир з Німеччиною, тобто формально залишився в стані війни. Відповідний указ був прийнятий Президією Верховної Ради СРСР 25 січня 1955 [4]. Тим не менше, під власне Великою Вітчизняною війною розуміють лише військові дії проти Німеччини до 9 травня 1945 року.

Комп'єнське перемир'я — договір від 11 листопада 1918 року про припинення воєнних дій між Антантою і Німеччиною, що ознаменував завершення Першої світової війни. Більшість положень перемир'я було розвинуто у Версальському мирному договорі. ПередумовиНімецьке командування, зібравши сили, намагалося розбити англійців та французів до вступу у війну США. З кінця березня до початку червня німці провели на заході три наступальні операції. У них були деякі переваги та бракувало адекватної оцінки противника. Пожертвувавши сотнями тисяч своїх солдатів, вони перейшли ріку Марну і наблизились до Парижа. Столицю Франції взялись обстрілювати із далекобійних гармат («Велика Берта»), бомбардували за допомогою авіації. Ці руйнування не могли змінити на краще становище Німеччини. Готуючись до захисту союзники обрали єдиного командувача всіх їхніх сил — французького маршала Фердинанда Фоша. Лінія оборони прогнулася, але не прорвалася. Німецькі резерви було вичерпано. На фронт з Німеччини гнали навіть підлітків. Зневірені в усьому солдати погано слухались командирів. Блокада з моря, змушувала страждати не лише німецьких солдатів, що не мали харчів і набоїв, а також їхні сім'ї на батьківщині. Дух німців помітно спав. Німецький наступ захлинувся в крові.18 липня союзники рушили у наступ, відкинули німців від Марни і більше не випускали ініціативи. Остаточного удару німецьким військам було завдано союзниками біля Ам'єна 8 серпня. У бій було кинуто 450 танків, німці відступали до Ам'єна. За один день було знищено 16 німецьких дивізій. Американська армія висаджувалася на узбережжях Франції цілодобово. У жовтні 1918 року у Франції вже було розгорнуто американську армію чисельністю понад 1 млн 750 тисяч чоловік. Хоча насправді американські війська і не були найбільш боєздатною частиною армії союзників, сама їх присутність справляла величезне враження та піднімала бойовий дух втомлених війною солдатів Антанти і навпаки позбавляло Німеччину звести війну в нічию через взаємне виснаження сторін. Німці вже зрозуміли свою поразку, але ще сподівалися укласти мир на прийнятних для Німеччини умовах. Командуючий німецькою армією генерал-фельдмаршал фон Гінденбург заявив імператору Вільгельму про доцільність укладення миру, поки війська знаходяться на території противника.15 вересня 1918 року війська Антанти прорвали Балканський фронт, а 27 вересня розгорнули широкий наступ на Західному фронті. Не чекаючи кроків Німеччини, під 29 вересня капітулювала Болгарія. Через місяць запросили миру Австро-Угорщина, головний союзник Німеччини — імперія Габсбургів почала розвалюватись. 30 жовтня 1918 року про розрив з австрійцями і проголошення незалежності оголосила Угорщина. В цей же день чехи і словаки заявили про створення об'єднаної Чехословацької держави, яка була одразу ж визнана США і країнами Антанти. 30 жовтня 1918 року під тиском англійських військ вийшла з війни й Османська імперія. Лідери младотурецького уряду втекли із Стамбулу на німецькому підводному човні і невдовзі їм був оголошений смертний вирок. Влада в країні перейшла до рук султанського уряду.Загроза перенесення військових дій на територію Німеччини робила небезпечним і навіть безглуздим опір військам Антанти, які вели успішні військові дії на Західному фронті. Негативний вплив на становище Німеччини також справила зростаюча політична та економічна криза в країні, а також втрата нею основних союзників. Оцінивши загрозливість ситуації, німецьке верховне командування в ультимативній формі поставило вимогу імператору припинити війну і запобігти вибуху революції. Уряд Німеччини звернувся до американського президента з проханням про перемир'я і укладення миру. Вільсон погодився розпочати переговори при умові відведення німецьких військ з захоплених територій і зречення кайзера. Але спроби нового німецького уряду на чолі з принцом Максом Баденським у жовтні 1918 року досягти за допомогою США прийнятних умов перемир'я на основі «14 пунктів» Вільсона, з огляду на жорстку позицію Франції, Великобританії та Італії, успіху не мали.Поки в Берліні роздумували, в місті Кілі 3 листопада повстали військові моряки. Вони були обурені спробою командування кинути їх в останній бій. Для захисту своїх інтересів моряки створили першу в Німеччині Раду. У Берліні на боротьбу піднялись робітники. В результаті Листопадової революції монархія була повалена. Імператор Вільгельм ІІ зрікся престолу. У Берліні був сформований республіканський уряд, на який і покладалося завдання завершити війну.Переговори6 листопада президент США повідомив, що маршал Фош уповноважений прийняти представників німецького командування. Наступного дня німецька делегація на чолі з міністром Ерцберге-ром під білим прапором перетнула лінію фронту. Далі залізницею вона прибула на станцію Ретонд у Комп'єнському лісі, де стояв штабний вагон маршала Фоша. Тим часом революційна хвиля не вщухала і 9 листопада Німеччина була проголошена республікою. Канцлер Макс Баденський оголосив про зречення кайзера, який втік у Голландію. Влада перейшла до соціал-демократа Еберта. Переговори у Комп'єнському лісі велись від імені нового уряду. В ультимативній, принизливій для німецьких делегатів формі союзники виставили низку умов. За умовами перемир'я, запропонованими німецькій делегації, Німеччина мала взяти на себе такі зобов'язання:очистити за 15 днів зайняті території в Бельгії, Франції, Люксембургу;покинути Ельзас-Лотарингію; звільнити території Росії і Румунії;вивести війська з Австро-Угорщини й Туреччини;видати Антанті 5 тисяч важких і польових гармат, 30 тисяч кулеметів, 2 тисячі літаків, 5 тисяч локомотивів тощо;видати 6 дредноутів, 8 важких крейсерів, 10 крейсерів і 300 підводних човнів, інші судна роззброювались.Антанта мала зайняти військами лівий берег Рейну, причому утримування окупаційної армії покладалось на Німеччину. Крім того, Німеччина повинна була відмовитись від Брест-Литовського і Бухарестського договорів. Війська в Східній Африці повинні були здатися. Військовополонені, захоплені німцями, мали повернутись на батьківщину, тоді як німецькі військовополонені залишались у полоні. Передбачалось й подальше збереження блокади Німеччини. Німецька делегація робила спроби пом'якшити вимоги капітуляції, розігруючи карту «більшовицької небезпеки». Їй вдалося домогтися незначних поступок, головним чином щодо кількості озброєння, що мало бути передано переможцям, але в головних вимогах умови капітуляції збереглися. Водночас союзне командування погодилось тимчасово залишити німецькі війська в Україні й Прибалтиці. Термін перемир'я становив 36 днів.ДоговірНа світанку 11 листопада 1918 р. у Комп'єнському лісі, у штабному вагоні командуючого військами Антанти французького маршала Фоша німецька делегація на чолі зі статс-секретарем закордонних справ Ерцбергером підписала перемир'я, запропоноване союзним командуванням. Об 11 годині ранку пролунав сигнал «Припинити вогонь!». Німеччина визнала себе переможеною. Воєнні дії припинялися. Перша світова війна закінчилася. У 34-х статтях цього документа було окреслено умови й термін перемир'я.Німеччина повинна була вивести війська і усіх окупованих нею територій інших держав, а також із союзних їй країн та зі Східної Африки. Обумовлювалось і те, що з Російських територій війська будуть виводитись поступово, в спеціально встановлений термін, для того, щоб не допустити їх негайного зайняття Червоною Армією. Крім того, перемир'я передбачало евакуацію збройних сил Німеччини з Ельзасу та Лотарингії, а також з територій по лівому березі Рейну. По правому берегу Рейну встановлювались демілітаризовані зони. Військовополонені союзних армій повинні були бути негайно звільнені. Німеччина зобов'язувалась передати за особливим списком державам Антанти військове спорядження, підводні човни, літаки. Німецький флот підлягав роззброєнню та розпуску. Вся захоплена німцями бельгійська скарбниця, а також отримане ними в рахунок контрибуції російське та румунське золото передавалось союзникам. Всі угоди, укладені раніше Німеччиною з іншими державами, оголошувались недійсними. Це положення мало пряме відношення і до Берестейського договору. 13 листопада 1918 року Радянська Росія оголосила про його анулювання.Наслідки та сприйняття Комп'єнське перемир'я було більше схоже на капітуляцію Німеччини сприймалося у Франції як торжество історичної справедливості і як вияв її військової могутності та провідної ролі у світі. Всі політичні організації Третьої республіки підтримували тезу, що демократична Франція винесла на своїх плечах основний тягар війни і заплатила за відданість цим принципам життями своїх найкращих синів. Не дивно, що популярним було гасло «Боші за все заплатять». «Дух перемоги» активно використовувався фанцузькими правлячими колами та урядом Жоржа Клемансо (листопад 1917 року — січень 1920 року) для обгрунтування їхнього лідерства на Паризькій мирній конференції.В Німеччині Комп'єнське перемир'я сприйняли як національне приниження і хоч країна була занадто виснажена щоб боротися далі, але німці помстилися за нього під час Другої світової війни демонстративно змусивши підписати французів Комп'єнське перемир'я 1940 року в тому ж «вагоні Фоша».Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18. Став наслідком одного з етапів переговорів у Брест-Литовську, загальним підсумком яких був вихід Росії з Першої світової війни. Позиція і участь делегації більшовицької РосіїІніціатива у мирних переговорах з Німеччиною та її союзниками належала більшовицькій Росії. 3.12.1917 Раднарком РСФРР звернувся з відповідною пропозицією до Берліна, 15 грудня 1917 обидві сторони уклали перемир'я, після чого в штабі німецьких військ у Брест-Литовську почалися мирні переговори. Лінія фронту проходила по території УНР і Українська Центральна Рада мусила визначити своє ставлення до них. Лідери УЦР розуміли, що країни Четверного союзу програють війну. Приєднання до сепаратних переговорів перетворювало майбутніх переможців на ворогів будованої ними держави. Проте вибору у них не було: народ бажав миру.Позиція і участь делегації УНРНа нараді керівників провідних партій — есерів і соціал-демократів — було визначено делегацію УНР у складі прем'єр-міністра В.Голубовича (голова), М.Левитського, М.Любинського, М.Полоза і О.Севрюка. 1 січня 1918 делегація прибула у Брест-Литовськ і поставила питання про свою участь у переговорах, наполягаючи на самостійному статусі. Нарком закордонних справ Росії Л.Троцький мусив заявити, що російська делегація визнає право націй на самовизначення і не вбачає перешкод для участі делегації УНР у переговорах як самостійної. Від імені Четверного союзу міністр закордонних справ Австро-Угорщини О.Чернін заявив про визнання делегації УНР повноправним учасником переговорів. Формальне визнання УНР як самостійної держави союзники відкладали до моменту укладення мирного договору. Л.Троцький наполіг на перерві у переговорах до кінця січня 1918. Російська сторона повинна була визначити, як поставитися до тяжких умов миру, включаючи великі територіальні втрати, які висунули союзники. Крім того, затягуючи переговори, Раднарком бажав виграти час, щоб завершити захоплення більшої частини території України, включаючи її столицю Київ, що давало можливість замінити делегацію УЦР делегацією проголошеної наприкінці грудня 1917 більшовицької УкраїниПісля відновлення переговорів 1 лютого 1918 р. Л.Троцький заявив, що в складі російської делегації перебувають представники сепаративного українського більшовицького уряду Ю.Медведєв і В.Шахрай. Він повідомив, що більша частина України контролюється цим урядом, а тому мирний договір, укладений з представниками УЦР, не можна розглядати як мир з УНР. У відповідь виконувач обов'язків голови делегації УНР О.Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР (див. Універсали Української Центральної Ради) і зажадав формального визнання УНР цілком самостійною, ні від кого не залежною державою.О.Чернін від імені Четверного союзу заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. У Німеччині й Австро-Угорщині продовольча проблема була дуже гострою і договір з Україною міг певною мірою поліпшити становище. Заради укладення миру з УНР обидві держави давали згоду на передачу їй Холмщини з Підляшшям і на виділення західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край. На відміну від укладеного пізніше (3 березня 1918 р.) мирного договору з Росією, договір між Україною і Четверним союзом не містив у собі пунктів, принизливих або тяжких для УНР. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні економічні відносини. Зобов'язання УНР були цілком конкретні: за першу половину 1918 поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів м'яса (живою вагою), іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. За умовами договору, укладеного з Росією 3 березня 1918 р., Раднарком зобов'язувався визнати законність уряду УЦР на території України і укладений ним договір із країнами Четверного союзу, Росія повинна була негайно вивести свої війська з УНР, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду, громад та установ УНР, укласти з нею мирний договір.12.Співвідношення сил на міжнародній арені після закінчення Першої світової війни.

Після підписання Комп'енського пе­ремир'я гармати замовкли. Боротьба за переділ світу переходила у сферу дипломатичних канцелярій, за стіл переговорів. Представники держав-переможниць з'їжджались до столиці Франції Парижа для остаточного підведення підсумків війни. Пленарні засідання конференції мали формальний характер, тому що всі важливі питання вирішували представники США, Франції, Англії, Японії та Італії. Із двох представників від кожної з цих країн було створено Раду десяти, яка на своїх засіданнях мала вирішувати головні проблеми післявоєнного устрою світу. Головою Паризької конференції був обраний французький прем'єр Ж Клемансо.Радянська Росія не була представлена на Паризькій конференції. Країни Антанти різко негативно ставились до неї і не визнали сам факт її існування, оскільки більшовики, на їхню думку, прийшли до влади незаконним шляхом, внаслідок державного перевороту.Нове співвідношення сил після закінчення Першої світової війни. Конференція розпочала свою роботу в умовах нового співвідно­
шення сил на міжнародній арені.США займали передові позиції в світі, їхня економічна і військова міць під час війни різко зросла. З боржника США перетворились у світового кредитора. Якщо раніше американські політики, успадкову­ючи заповіти свого першого президента Дж. Вашингтона, намага­лись не втручатися у справи неспокійної Свропи, то із закінченням світової війни за СІЛА закріпилась роль лідера післявоєнного світу. Значно посилився політичний вплив США на події в світі. Англія і Франція перебували у важкому економічному стані. Не­зважаючи на перемогу в війні, вони втратили свій попередній вплив на розвиток міжнародних подій.Наміри головних держав-переможниць на конференції.а)США. Президент В. Вільсон вважав, що США можуть стати ря­тівником і гарантом миру. Своє бачення нових принципів міжнароднихвідносин він відобразив у «14 пунктах», опублікованих 8 січня 1918р.б) Англія. Англія ще до початку конференції домоглася найголовнішого, через що брала участь у війні: німецький флот перестав існувати і рештки його знаходились в англійській гавані Скапа-Флоу. Англіятакож захопила німецькі колонії в Африці і турецькі на Близькому Сході, але в той же час вона була зацікавлена в збереженні німецької держави для забезпечення рівноваги сил у Європі.Та все ж становище Англії не було безхмарним: домініони домог­лися більшої самостійності; із світового кредитора вона перетворилась на боржника. Економіка була ослаблена, фінанси і торгівля дезоргані­зовані. У Лондоні з тривогою спостерігали за зростанням могутності американського флоту.в) Франція. Франція домагалася на конференції розчленування Німеччини на декілька дрібних держав, що допомогло б у здійсненні її головних намірів: захоплення значної частини німецьких і турецьких колоній, розширення своїх кордонів у Свропі за рахунок Німеччини, повернення Ельзасу та Лотарингії. Франція сподівалась отримати понад 50% від загальної суми репарацій від Німеччини. Не відмовля­лась Франція і від наміру на лідерство в Європі.г) Італія. Італійські представники на конференції домагались одержати території на Балканах, які входили до складу Австро-Угор­щини.ґ) Японія. Японія вимагала передачі їй Шаньдуна та німецьких колоній на Тихому океані. Крім того, вона намагалась поширити свій вплив в Азії. Японію підтримувала Англія, вбачаючи в союзі з нею противагу СШA.

13. Паризька мирна конференція, її основні питання, хід та завершення.

Відкриття конференції. Після підписання Комп'енського пе­ремир'я гармати замовкли. Боротьба за переділ світу переходила у сферу дипломатичних канцелярій, за стіл переговорів. Представники держав-переможниць з'їжджались до столиці Франції Парижа для остаточного підведення підсумків війни.18 січня 1919р. президент Франції Пуанкаре офіційно відкрив Паризьку мирну конференцію. «Панове, - заявив він, - рівно сорок вісім років тому у Дзеркальному залі Версальського палацу була про­голошена Німецька імперія. Сьогодні ми зібрались тут для того, щоб знищити і замінити те, що було створено в той день».Пленарні засідання конференції мали формальний характер, тому що всі важливі питання вирішували представники США, Франції, Англії, Японії та Італії. Із двох представників від кожної з цих країн було створено Раду десяти, яка на своїх засіданнях мала вирішувати головні проблеми післявоєнного устрою світу. Головою Паризької конференції був обраний французький прем'єр Ж Клемансо.Радянська Росія не була представлена на Паризькій конференції. Країни Антанти різко негативно ставились до неї і не визнали сам факт її існування, оскільки більшовики, на їхню думку, прийшли до влади незаконним шляхом, внаслідок державного перевороту. Вони мали намір створити «санітарний кордон» навколо Радянської Росії і розчленувати її на сфери впливу. Особливі зусилля докладались, щоб не допустити зближення Німеччини з Росією.Нове співвідношення сил після закінчення Першої світової
війни.Конференція розпочала свою роботу в умовах нового співвідно­
шення сил на міжнародній арені.США займали передові позиції в світі, їхня економічна і військова міць під час війни різко зросла. З боржника США перетворились у світового кредитора. Якщо раніше американські політики, успадкову­ючи заповіти свого першого президента Дж. Вашингтона, намага­лись не втручатися у справи неспокійної Свропи, то із закінченням світової війни за СІЛА закріпилась роль лідера післявоєнного світу.Значно посилився політичний вплив США на події в світі. Англія і Франція перебували у важкому економічному стані. Не­зважаючи на перемогу в війні, вони втратили свій попередній вплив на розвиток міжнародних подій.Наміри головних держав-переможниць на конференції.а) США. Президент В. Вільсон вважав, що США можуть стати ря­
тівником і гарантом миру. Своє бачення нових принципів міжнародних
відносин він відобразив у «14 пунктах», опублікованих 8 січня 1918р.Вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували сво­боду торгівлі і мореплавства, визнавали права народів на самовизна­чення, зазначали необхідність роззброєння. Пропозиції Вільсона були спрямовані на запобігання світовій війні, на створення демократичного порядку в світі і були новим словом у міжнародних відносинах. «14 пунктів» Вільсона багато в чому визначили хід Паризької конференції.б)Англія. Англія ще до початку конференції домоглася найголовнілого, через що брала участь у війні: німецький флот перестав існувати і рештки його знаходились в англійській гавані Скапа-Флоу. Англіятакож захопила німецькі колонії в Африці і турецькі на Близькому Сході, але в той же час вона була зацікавлена в збереженні німецької держави для забезпечення рівноваги сил у Європі.Та все ж становище Англії не було безхмарним: домініони домог­лися більшої самостійності; із світового кредитора вона перетворилась на боржника. Економіка була ослаблена, фінанси і торгівля дезоргані­зовані. У Лондоні з тривогою спостерігали за зростанням могутності американського флоту.в) Франція. Франція домагалася на конференції розчленування Німеччини на декілька дрібних держав, що допомогло б у здійсненні її головних намірів: захоплення значної частини німецьких і турецьких колоній, розширення своїх кордонів у Свропі за рахунок Німеччини, повернення Ельзасу та Лотарингії. Франція сподівалась отримати понад 50% від загальної суми репарацій від Німеччини. Не відмовля­лась Франція і від наміру на лідерство в Європі.Репарація (від лат. герагап'о - відновлення) - відшкодування держа­вою, яка розв'язала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу. Виплата репарацій передбачається після закінчення війни за мирним договором.г) Італія. Італійські представники на конференції домагались одержати території на Балканах, які входили до складу Австро-Угор­щини.ґ) Японія. Японія вимагала передачі їй Шаньдуна та німецьких колоній на Тихому океані. Крім того, вона намагалась поширити свій вплив в Азії. Японію підтримувала Англія, вбачаючи в союзі з нею противагу СШAВєрсальський договірПідписання договору. У квітні 1919р. було завершене опра­цювання тексту договору з Німеччиною, її делегацію було викликано в Париж для вручення тексту договору. Намагання німецьких делегатів змінити окремі статті договору були марними.Вєрсальський мирний договір, який офіційно завершив Першу світову війну, був підписаний у Версалі (що за 18 км від Парижа) 28 червня 1919р. Німеччиною, котра зазнала поразки у війні, з одної сторони, і «союзниками та об'єднаними державами», які отримали перемогу, з іншої.Сенат США відмовився від ра­тифікації Версальського договору через небажання США зв'язувати Версаль, 28 червня 1919 р. Вєрсальський договір набрав чинності 10 січня 1920 р. після рати­фікації його Німеччиною і чотирма головними союзними державами: Англією, Францією, Італією та Японією.Ратифікація - затвердження верховним органом державної влади міжнародного договору, який з моменту ратифікації набирає юридич­ної сили для даної держави.2.2. Основні положення договору.а) Перерозподіл територій.Франція. Загарбані Німеччиною в 1870 р. французькі провінції Ельзас і Лотарингія повертались Франції, їй також передавались руд­ники Саарської області.Німеччина. Союзники окупували ліве узбережжя Рейну. Зона на схід від Рейну на 50 км підлягала повній демілітаризації.Бельгія. Бельгія отримала округи Ейпен і Мальмеді.Данія. До Данії переходила північна частина Шлезвігу.Польща. Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної і Східної Пруссії, частину Верхньої Сілезії. Ґданськ (Данциг) отримав статус «вільного міста» під управлінням Ліги Націй.б) Перерозподіл колоніальних володінь. Німецькі колонії Того і Камерун перейшли відповідно до Англії і Франції. Англія отримала також Танганьїку (колишню Німецьку Східну Африку), Бельгія -Руанду та Урунді (нині - Бурунді). За Японією були закріплені Маршаллові, Маріанські та Каролінські острови в Тихому океані, також китайська область Цзяочжоу і концесія в Шаньдуні.в) Репарації. За умовами Версальського договору винуватцями війн були оголошені Німеччина та її союзники, їм було призначено виплат репарацій. Сума репарацій була визначена лише в 1921 р. на Лондонській конференції і становила 132 млрд. золотих марок. Франція отримал52%, Англія -22%, Італія -10% від загальної суми.г)Демілітаризація Німеччини. Вєрсальський договір забороняі загальну військову повинність у Німеччині, не дозволяв їй мати підводний флот, військову і морську авіацію. Кількісний склад армії, який формувався на основі вільного найму, не міг перевищувати 100 тис. чоловік3. Створення Ліги НаційБоротьба навколо створення Ліги Націй. На необхідності створення Ліги Націй наполягав, перш за все, американський прези­дент В. Вільсон, який вважав це за попередню умову ведення перего­ворів. Про необхідність створення всесвітньої організації держав, зав­даннями якої були б контроль за дотриманням міжнародного права, запобігання війнам та забезпечення незалежності всіх народів світу, президент США зазначив у 14-му пункті програми післявоєнного ми­рного врегулювання.Він вбачав у Лізі Націй єдиного гаранта майбутнього миру і розгля­дав її як інструмент посилення міжнародного впливу США. Вільсон пропонував через Лігу Націй вирішувати питання про колишні воло­діння Османської імперії та долю німецьких колоній.Його пропозиції зіштовхнулись із запереченням, особливо з боку британських делегатів. Засідання Ради десяти відбувалось в атмосфері нескінченних суперечок. Поповзли чутки, що Вільсон збирається зали­шити конференцію. «Здавалось, що все пішло прахом», - записував у кінці січня помічник президента. Чимало зусиль довелось докласти для того, щоб погодити компромісний проект Статуту Ліги Націй.Основна мета діяльності. Згідно з Статутом, основна мета нової організації була визначена як «розвиток співробітництва між народами і гарантування миру та безпеки». Проте Сенат США взяв курс на самоізоляцію від європейських справ і відмовився ратифікувати угоду про вступ США до Ліги. США не бажали зв'язувати себе ніякими міжнародними зобов'язаннями. Без економічної та військової могутності США Ліга Націй виявилась надто слабкою організацією. Провідна роль у її діяльності належала Англії та Франції.Організаційні основи. Основними органами Ліги Націй були Асамблея, Рада та Секретаріат. Місцем для перебування цих орга­нів була вибрана Женева. Держави мали право вийти з Ліги Націй за власним бажанням, вони також могли бути виключені з неї через будь-які серйозні причини.Практично ж Ліга Націй не стала універсальним інструментом для підтримки миру та запобігання міжнародним конфліктам, хоча стаття 16-а її Статуту передбачала застосування економічних та політичних санкцій проти агресора. Вона не змогла зупинити розв'язання Другої світової війни. Спадкоємницею Ліги Націй стала Організація Об 'єд­наних Націй (ООН), створена в 1945 р.Мирні договори із союзниками НімеччиниНа конференції були вироблені основні принципи мирних договорів із союзниками Німеччини - Австрією, Болгарією, Угорщиною та Ту­реччиною. За їх умовами були зафіксовані державні кордони, пов'язані з утворенням нових національних держав у Центральній та Швденно-Східній Свропі: Австрії, Угорщини, Польщі, Чехословаччини, Королів­ства сербів, хорватів і словенців.Договір з Австрією. За умовами Сен-Жерменського договору з Австрією, підписаного 10 вересня 1919р., колишня Австро-Угор-ська монархія припинила своє існування.Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія та Мора­вія стали частиною нової держави - Чехословаччини, Буковина пере­давалась Румунії (всупереч рішенню Народного віче від 3 листопада 1918 р. про її возз'єднання з Радянською Україною). Австрія могла мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників. Заборонялось об'єднання Австрії та Німеччини. «Особливою декларацією» заборо­нялись будь-які політичні та економічні зв'язки Австрії з Угорщиною до того часу, доки остання не визнає умови мирного договору.Договір з Болгарією. За умовами мирного договору з Болгарією, підписаного 27 листопада 1919 р. в Непі, частина її території відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців, а також РумуніїПівденна Добруджа лишилась у складі Румунії. Болгарію позбавили виходу в Егейське море. Чисельний склад армії обмежувався кількістюДоговір з Угорщиною. 4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці Версаля було підписано мирний договір із Угорщиною, зa яким Хорватія, Бачка й західна частина Банату передавались Королівству сербів, хорватів і словенців; Трансільванія та східна частина Банату - Румунії; Словаччина і Закарпатська Україна - Чехословаччині. Угорщина могла мати армію до 35 тис. чоловік і повинна буласплачувати репарації переможцям.Договір із Туреччиною. Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., зафіксував поділ Османської імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Па­лестину, Трансіорданію, Ірак, Сирію, Ліван та інші території).Зона чорноморських проток контролювалась країнами Антанти (головним чином Англією). Протоки були демілітаризовані, а будь-які нечорноморські держави отримували право на проходження через них своїх військових кораблів. Туреччина, якій лишили частину півостро­ва Мала Азія та смужку європейської території з містом Константи­нополем, власне, опинилась у становищі колоніальної залежності.В цілому, договори країн Антанти із союзниками Німеччини мали суперечливий характер і приховували в собі причини майбутніх конфліктів.Українське питання на конференціїБоротьба УНР за міжнародне визнання. В умовах формуван­
ня державності для України в 1917-1920 рр. винятково велике значення
мали відносини з іноземними державами.Керівники Центральної Ради домагались офіційного визнання Ан­тантою Української Народної Республіки. Проте Антанта щодо Укра­їни проводила двоїсту політику.З одного боку, вона повністю підтримувала білогвардійський рух. Одночасно ж, намагаючись утримати УНР від переговорів із Німеччи­ною, Франція та Англія у грудні 1917р. визнали уряд УНР, проте допо­моги від них у складних умовах війни Україна так і не отримала.Підписання Брестського договору. У цій складній зовнішньо­
політичній ситуації, для зміцнення свого авторитету на міжнародній
арені й дипломатичного визнання іншими державами, УНР почала
шукати зближення з Німеччиною. 9 лютого 1918р. між УНР, Німеччи­
ною та її союзниками був підписаний у Бресті мирний договір.Згідно з договором УНР, повністю відокремившись від Росії] була визнана державами Центрального блоку. За цим договором припиня­лась війна між Україною та державами Центрального блоку. Німеччи­на й Австро-Угорщина зобов'язувались надавати допомогу Україні. З іншого боку, уряд УНР зобов'язувався постачати для Німеччини й Австро-Угорщини продовольчі товари.Брестський договір був великим успіхом молодої української дер­жави і поклав початок у міжнародному правовому визнанні України Україну визнало чимало держав, проте вона не змогла на­лагодити (не з своєї вини) нормальні відносини з країнами, від яких багато в чому залежала її доля, - Радянською Росією і Польщею.Значно ускладнилось становище України при появі на півдні країни військ Антанти. Після поразки держав німецько-австрійського блоку Антанта прагнула контролювати розвиток подій на всіх територіях, залишених військами противника. Однак вторгнення військ Антанти в Україну не сприяло розв'язанню жодного із питань, навколо яких точилась жорстока боротьба.Участь української делегації в роботі конференції. Не змогла вирішити їх і Паризька мирна конференція, куди в січні 1919р. прибу­ла об'єднана делегація УНР і ЗУНР. При цьому посли обох українських держав діяли самостійно.

а) Позиція Антанти. Жодна із делегацій не мала підтримки від країн Антанти. Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції,
зацікавленої у зміцненні Польщі як противаги Німеччині на Сході.

б) Позиція Польщі. Зі свого боку, польська делегація намагалась переконати учасників конференції в тому, що утворення незалежної
Української держави цілком в інтересах німців та австрійців, що укра­ їнці охоплені пробільшовицькими настроями.

в) Доля Східної Галичини. У червні 1919р. представники Антанти на Паризькій конференції визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. При цьому зауважувалось, що поляки в цьому регіоні будуть управляти тимчасово і нададуть краєві автономію.
Остаточно доля Східної Галичини мала вирішитись у майбутньому.Протиріччя Версальської системи договорівНедосконалість Версальської системи. Недосконалість Вер­ сальської системи договорів полягала в тому, що вона не ліквідувала повністю протиріччя між провідними країнами світу, які спричинили виникнення Першої світової війни. Вона лише констатувала нову розстановку сил на міжнародній арені після завершення війни. Нова розстановка сил. Нова розстановка сил на міжнародній арені полягала в тому, що після війни головним претендентом на роль світового лідера виступили СІЛА. Вони збільшили свій економічний потенціал за роки війни. США перетворились із боржника Європи на її кредитора. Проте вони не могли використовувати Лігу Націй як інструмент свого впливу в світі, оскільки Сенат відмовлявся ратифіку­
вати Версальський договір. У Лізі Націй домінантним був впливАнглії та Франції,Лідери Антанти висунули пропозицію про скликання на Принцевих островах конференції всіх «воюючих груп» в Росії, але в останню мить вона була зірвана західними країнами. Таким чином, «російське питання» конференція також не розв'язала.Відносини розвинених країн із колоніями. Багато суперечностей приховували в собі відносини розвинених країн із колоніями, залежними територіями. Замість агресивної колоніальної політики конференція ви­
робила мандатну систему, яка реалізовувалась через Лігу Націй.Німецькі колонії та деякі володіння Османської імперії тепер переходили до «передових націй», котрі визначались країнами-переможцями. Англія отримала мандати на Ірак, Палестину, Німецьку Східну Африку, частину Того; Франція - на Сирію, Ліван, Камерун і т.д.Загострення міждержавних і міжнаціональних відносин уЄвропі Існували також протиріччя серед новостворених держав Європи, кордони яких фіксувались без врахування інтересів окремих народів.У результаті такого переділу кордонів виникли райони з компактним проживанням національних меншин -угорців у Румунії (Трансільванія), Словаччині та Югославії; німців у Польщі й Чехословаччині; австрійців в Італії, українців та білорусів у Польщі. Вони потрапляли до цих держав часто всупереч своїй волі, історичним та етнічним традиціям.Наслідки підписання договорів.Великі держави знехтували можливими економічними наслідками укладених договорів, що обтя­ жували світове господарство надмірними репараційними платежами.Штучно розривались зв'язки, що формувались століття.Договори з Німеччиною та її союзниками багато в чому наблизили розв'язання Другої світової війни, яка розпочалась через двадцять ро­ків після завершення мирної конференції в Парижі.\

14. Вашингтонська мирна конференція та її рішення.Суперництво великих держав на Далекому Сході.

Зростання протиріч на Далекому Сході. Версальський мир­ ний договір утвердив нове співвідношення сил, головним чином між
європейськими державами. Сполучені Штати Америки, які не підпи­ сали багатосторонню угоду в Версалі, зазнали певної дипломатичної
невдачі.Проблеми, які стосувалися Далекого Сходу та Тихого океану, на Па­ризькій мирній конференції практично не розглядались. У Парижі обго­ворювались лише питання, що стосувались переділу далекосхідних во­лодінь Німеччини. Проте протиріччя в цьому регіоні світу зростали.Загострення протиріч між США та Англією.Особливогострими були протиріччя між Сполученими Штатами й Англією,недавніми близькими союзниками в роки світової війни. Вони посилювались на ґрунті боротьби за ринки збуту, сфери залучення капіталів, сфери отримання сировини.а)Боротьба за сфери впливу в Китаї. У центрі їхнього суперництва була боротьба за сфери впливу в Китаї. Американці, домагаючи спанування на всій території країни під гаслом впровадження своєї політики «відкритих дверей», вимагали обмеження одностороннього впливу інших держав і, перш за все, Англії.Фундаментом такої політики було усвідомлення своєї безсумнівної економічної переваги в післявоєнному світі. Зокрема, американський капітал намагався проникнути в басейн ріки Янцзи та Південний Ки­тай, де панували англійці. Інтереси Англії та США зіштовхувались також в інших країн ах Швденно-Східної Азії.Найгострішими політичними проблемами англо-американських відносин були в цей час питання про морські озброєння та англо-япон-ський союз.б)Питання про морські озброєння. У 1919р. Конгрес США підтвердив прийняту ще в роки війни програму військово-морськогоудівництва, згідно з якою американський флот на 1924 р. мав стати найбільшим у світі. Це означало прямий виклик англійській першостіна морі. Вести суперництво в умовах тривалої гонки морських озброєнь Англія через відносну слабкість своєї економіки вже не могла. До того ж, ускладнення у внутрішній і зовнішній політиці не дозволяли їй загострювати відносини із Сполученими Штатами.в) Проблеми англо-японських відносин та США. Англії довелось піти назустріч американським вимогам і в питанні щодо англо-японського союзу. Маючи на початку сторіччя антиросійську, потім антинімецьку, і лише почасти антиамериканську спрямованість, цей союз після Першої світової війни був націлений переважно проти Сполучених ШтатівДипломатія СШ А уперто вимагала ліквідації англо-японського сою­зу. Цей союз викликав суперечності навіть у самій Британській імперії. Представники Канади та Південно-Африканського Союзу неодноразо­во заявляли, що добрі відносини з США - це основа їхньої зовнішньої політики, а союз із Японією псує ці відносини. Виступаючи на конфе­ренції країн Британської імперії в 1921 р., канадський прем'єр Майєн запропонував замість англо-японського союзу укласти договір чотирьох держав - США, Англії] Японії і Франції. У результаті імперська конфе­ренція ухвалила винести остаточне вирішення цього питання на обгово­рення спеціальної конференції за участю Сполучених Штатів. Фактич­но це означало, що англо-японський союз не буде відновлений.Погіршення англо-японських відносин. На той час відносини між Англією та Японією значно погіршились. У самій Англії були впливові противники відновлення союзу з Японією. Зміцнення пози­цій Японії в Китаї під час Першої світової війни завдало серйозної шкоди англійським інтересам у цій країні.На 1918-1919 рр. японські капіталовкладення в Китаї досягли суми, близької до англійських капіталовкладень. У липні 1921 р. «Ки­тайська асоціація» в Лондоні (організація англійських промисловців, що вели торгівлю з Китаєм) звернулась до англійського міністерства закордонних справ з листом, у якому вимагала замінити англо-японсь­кий договір угодою чотирьох держав.Суперництво міме США і Японією. Але на перший план в дале­косхідному регіоні поступово випливали суперечності між США та Япо­нією. Територіальні придбання Японії в Китаї та на островах Тихогоокеану, а також значне посилення її економічного та політичного впливу викликали зростання стурбованості серед американських правлячих кіл.Після завершення війни стало вагомішим значення далекосхідних ринків для американських підприємців та банкірів. Цьому сприяло офіційне відкриття в 1920 р. Панамського каналу, який набагато ско­ротив морський шлях між портами США і Далеким Сходом.Боротьба за посилення впливу на Далекому Сході, і зокрема в Китаї, перейшла на перший план в американській зовнішній політиці. Відносини між двома країнами ускладнювались також через їх намагання посилити свій вплив на сході Радянської Росії. Правлячі кола як США, так і Японії, почали відкрито говорити про можливість воєнно-морського зіткнення. Основні сили американського флоту були переміщені з Атлантичного в Тихий океан.Вашингтонська конференція.Договори чотирьох, п'яти, дев'яти державПочаток роботи конференції. Вашингтонська конференція, яка зафіксувала нове співвідношення сил між великими державами на Далекому Сході, проходила у Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У роботі конференції брали участь представники США, Англії (з 1921 р. - Сполучене королівство Великої Британії і Північної Ірландії), Китаю, Японії, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії і Португалії. Були присутніми також делегати, які виступали від імені британських домініонів та Індії.Ініціаторами дипломатичної зустрічі у Вашингтоні виступили США, які розраховували домогтися на конференції сприятливого для себе вирішення питання щодо морських озброєнь та закріплення ново­го співвідношення сил у Китаї і басейні Тихого океану. Делегації РРФСР і Далекосхідної республіки не були допущені на конференцію.Провідна роль на конференції належала Сполученим Штатам. Своїм першочерговим завданням вони вважали ліквідацію англо-японського союзу. Переговори про це велись суворо таємно між главами американ­ської, англійської та японської делегацій - Юзом, Бальфуром і Като.Договір чотирьох держав. Договір чотирьох держав був під­писаний 13 грудня 1921 р. Свої підписи під ним поставили представ­ники США, Великої Британії, Франції та Японії.Він передбачав спільний захист сторонами, які уклали договір, «те­риторіальних прав» на Тихому океані. У договорі було зафіксовано, що після його ратифікації англо-японський союз втратить свою силу. Це був великий успіх американської дипломатії: Великій Британії дове­лось відмовитись від англо-японського союзу і дати згоду на участь в Угрупованні, де головна роль належатиме Сполученим Штатам. Одночасно Договір чотирьох держав був спрямований своїм вістрям проти національно-визвольного руху в колоніальних та залежних країнах.2.3. Договір п'яти держав. Договір п'яти держав (СІЛА, Великої Британії, Японії, Франції та Італії) був підписаний 6 лютого 1922 р. і спрямований на обмеження військово-морських озброєнь та зміну їхніх співвідношень на користь США.Після Першої світової війни прихильники необмеженої гонки озброєнь в США висунули вимоги про те, щоб США побудували вій­ськовий флот, який зміг би протистояти флотам Великої Британії та Японії разом взятими. На верфях США було закладено велику кіль­кість лінкорів, крейсерів та інших кораблів. Не бажаючи втрачати свою морську перевагу, Велика Британія на конференції погодилась лише на обмеження граничного тоннажу великих бойових кораблів -лінкорів та авіаносців, котрі з розвитком підводного флоту й авіації втратили своє вирішальне значення.Договір п'яти держав «Про обмеження морських озброєнь» встано­влював співвідношення тоннажу лінійних кораблів та авіаносців для США, Великої Британії, Японії, Франції, Італії в пропорції 5:5:3:1,75:1,75. Також було ухвалене рішення, згідно з яким забороня­лось будувати лінкори водотоннажністю понад 35 тис. тонн. Справа в тому, що США поки що відставали в будівництві таких кораблів. До того ж лінійні кораблі водотоннажністю понад 35 тис. тонн не могли пройти через Панамський канал. Обмеження не поширювались на кораблі менших класів та підводні човни. Договір істотно обмежував інтереси Франції, флот якої повинен був контролювати величезну за розмірами колоніальну імперію.Успіх американців полягав також у тому, що вони примусили Вели­ку Британію відмовитися від давнього правила, за яким її флот не повинен бути слабшим від флотів двох інших сильніших морських держав разом взятих.Зрозуміло, що Договір п'яти держав не ліквідував суперечності між двома провідними морськими державами, хоча й змінив співвід­ношення сил на користь США.2.4. Договір дев'яти держав. Договір дев'яти держав (США, Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) був направлений на дотримання принципу «відкритих дверей» в Китаї і спрямований проти домагань Японії на монопольне панування в цій країні. Він був підписаний 6 лютого 1922 р. Договір відобразив тимчасовий баланс американо-японського суперництва в Китаї.а) Боротьба за посилення впливу в Китаї. Укладали цей договір в той час, коли в Китаї не припинялась громадянська війна. Японське керівництво зробило ставку на підтримуючий його уряд генерала Чжан Цзоліня, який захопив владу в Північно-Східному Китаї. Про­те напередодні Вашингтонської конференції в Пекіні відбувся новий державний переворот, і до влади прийшов уряд, що орієнтувався на Сполучені Штати та Велику Британію.Японія змушена була евакуювати свої війська з деяких територій Китаю, однак Токіо продовжував наполягати на своїх «спеціальних інтересах» у цій країні і відхилив вимоги Китаю про виведення япон­ських військ із Південної Маньчжурії.б) Умови «Договору дев'яти». «Договір дев'яти» проголошував незалежність і цілісність Китаю. Учасники договору зобов'язувались поважати суверенітет, територіальну й адміністративну цілісність Ки­таю. Великі держави зобов'язувались не домагатись поділу Китаю на сфери впливу і дотримуватись принципів «відкритих дверей» і «рівних можливостей». Цей документ, однак, не мав ніяких гарантій щодо втілення його положень у життя.Японія відмовлялась від монопольного становища в Китаї і зобо­в'язувалась повернути йому колишні німецькі концесії в Шаньдуні та вивести свої війська із цього регіону.Проте для Китаю включення американської доктрини «відкритих дверей» у Договір дев'яти держав фактично означало грубе порушен­ня його суверенітету. Китай був для учасників Вашингтонської конфе­ренції об'єктом угоди.Новий договір був спрямований проти китайського національно-визвольного руху і нічого не змінив у напівколоніальному статусі кра­їни. Держави, які підписали договір, відмовилися повернути Китаю «орендовані» у нього території, заявивши, що ці території «мають над­то велике стратегічне значення для них». Для Японії такою територією був Ляодунський півострів, для Великої Британії - Сянган (Гонконг) і Цзюлун (Коулун).Нестійка рівновага. Вашингтонська конференція продемонст­рувала зростання впливу США в міжнародних відносинах в цілому І в Далекосхідно-тихоокеанському регіоні зокрема. У той же час рівновага, яка настала в результаті зустрічі в столиці США, була нестійкою. Уже в ході самої конференції США заявили про недостатність японських по­ступок у Китаї. Японія відразу після завершення конференції вирішила переглянути рішення, прийняті у Вашингтоні, що породжувало нове, небезпечне вогнище майбутньої конфронтації на Далекому Сході.Завершення створення Версальсько-Вашинпонської системи, її сильні і слабкі сторони Фундамент післявоєнної стабільності. Версальсько-Вашингтонська система заклала фундамент післявоєнних міжнародних відносин, її створення забезпечило вихід із війни, дозволило розряди­ти післявоєнну напруженість і закласти фундамент для відносно стабільних міжнародних відносин у 20-ті роки.Рішення Паризької і Вашингтонської конференцій включали прин­ципово нові положення в міждержавних відносинах, - це і визнання права на самовизначення народів, і відмова від війни як засобу вирі­шення конфліктів. Важливою подією стало створення Ліги Націй -першої міжнародної організації для координації відносин між держа­вами. Були прийняті позитивні рішення стосовно Китаю, які дозволи­ли зберегти цілісність цієї країни. Деякі європейські країни отримали незалежність і суверенітет.Слабкість і суперечливість Версальсько-Вашингтонської системи. І все ж Версальсько-Вашингтонська система післявоєнних відносин виявилась слабкою і суперечливою. Економічні наслідки післявоєнних договорів багато в чому зруйнували стару систему господарських зв'язків, різко загострилась боротьба за нові джерела сировини та ринки збуту між вчорашніми союзниками.Створена країнами-переможницями нова система міжнародних відносин, поява в Європі цілої низки нових держав із взаємними пре­тензіями одна до одної створювали обстановку нестабільності й на­пруженості.Поза рамками нової системи міжнародних відносин були дві впл* вові країни - Німеччина, де робила перші кроки демократія, і Радян­ський Союз, де при владі був більшовицький режим.Версальський договір фактично принижував державну й націо­нальну гідність нової Німецької держави, створюючи таким чином передумови для внутрішньої дестабілізації та зростання настроїв ре­ваншизму, перегляду умов договору.СРСР, який тривалий час не був дипломатичне визнаний впливовими країнами світу, вірний більшовицьким ідеологічним принципам, взяв курс на досягнення своєї стратегічної мети - здійснення світової соціалістичної революції, що істотно вплинуло на розвиток міжнародних відносин у 20-30-ті роки. Версальсько-Вашингтонська система затвердила культ сили в міжнародних відносинах і багато в чому зумовила розв'язання нової світової війни.