II. Організація роботи в соціумі

1.Залучення батьків поформування здорового способу жит­тя дівчат-підлітків.

А) Створення і організація роботи дискусійних батьківсь­ких клубів ("Діалог", "Спілкування" та ін.).

Орієнтовна тематика дискусійного батьківського клубу:

1. Лекція-консультація "Роль сім'ї у вихованні культури здо­ров'я дівчини-підлітка".

2. Диспут "Наші доньки. Які вони?".

3. "Круглий стіл" "Якої долі я бажаю доньці?".

4. Дискусія "Що означає виховувати правильно?".

5. Батьківський вогник "Традиції сім'ї. Які вони?".

 

 

6. Сімейний портрет "Дозвілля в нашій сім'ї".

7. Вечір запитань і відповідей "Сутність і особливості стате­вого виховання дівчини".

Б) Підготовка і проведення батьківської конференції "Я ви­ховую дочку":

1. Анкетування батьків.

2. Виступ педагогів на тему: "Особливості спілкування з дівчатами".

3. Практикум. Обговорення різних ситуацій з питань вихо­вання дівчаток.

4. Обмін досвідом з питань виховання дівчаток у сім'ї ("ма­теринські поради").

В) Розробка сімейних оздоровчих програм.

Це можуть бути такі програми, як, наприклад, "Життєвий ритм сім'ї" (розроблені на день, тиждень, місяць, рік).

План на день містить основні щоденні види занять - підйом, ранкова гімнастика, дихальні вправи, водні процедури, по­вітряні ванни, слухання музики та ін. Тижневий план може містити заняття в гуртках, секціях, недільні прогулянки тощо. У місячному графіку бажано спланувати відвідування музеїв, театрів, виставок, зустрічі з друзями та ін. Річний "Життєвий ритм сім'ї" повинен враховувати зайнятість членів родини під час канікул, свят, відпустки.

2. Робота бібліотек з поширення інформації про здоровий спосіб життя.

Підготовка спеціальних виставок-добірок літератури: "Для вас, батьки", "Мати - берегиня роду", "Здоров'я дитини - у ваших руках" тощо.

Результативність системи виховного впливу: поєднання дії різних чинників дасть можливість посилити позитивні, регульо­вані впливи соціально-виховних закладів і нейтралізувати мож­ливі негативні, нерегульовані впливи.

2. Розробіть соціально-педагогічну технологію для вирішення однієї з проблем соціальної роботи.

 

 

Література

1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. - К.: ІЗМН, 1998.

2. Карпетук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997.

3. Макаренко А.С. Педагогічна поема // Вибрані твори у 2-х тт. - Т.2. - К, 1950.

4. Малько А. Методологічні зв'язки соціальної педагогіки та соціальної робо­ти в інформаційному суспільстві // Соціальна педагогіка: теорія та прак­тика. - 2005. - №1. - С.17-25.

5. Методика и технологии работы социального педагога: Учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений / Б.Н. Алмазов, М.А. Беляева, Н.Н. Бессонова и др. Под ред. М.А. Галагузовой, Л.В. Мардахаева. - М.: Издат.центр "Ака­демия", 2002.

6. Технологиисоциальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА - М, 2002.

7. Технологиясоциальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учебн. заве­дений / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.

8. Технологіїсоціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. А.Й. Капської. - К., 2000.

9. Формуваннякультури здоров'я дівчини-підлітка: Методичний посібник. - К: Інститут проблем виховання АПН, 2004.

 

Тема 14. Психологічні технології в соціальній роботі

 

1. Сутність і значення психології в соціальній практиці.

2. Характеристика і специфіка застосування психологічних методів у соціальній роботі.

 

1. Пильна увага до психології зумовлена складним характе­ром завдань, що стоять перед людиною в епоху "технологічних революцій", яка супроводжується кризою традиційних інсти­тутів соціалізації особистості, змінами суспільної структури і, в кінцевому рахунку, зростанням ролі особистісного фактора в життєдіяльності суспільства.

Психологія як наука виникла і спирається на знання, які давно і активно застосовуються в релігії, мистецтві, соціальних технологіях управління масами. Так, все життя релігійної лю­дини пронизане різноманітними психотехнічними прийомами і засобами: сповідь священику, яка приносить "полегшення для душі" після якогось проступку чи навіть злочину; вечірня мо­литва, що дозволяє скинути із себе весь тягар прожитого дня, досягнути спокійного урівноваженого стану і нормально зас­нути; і т.ін. Практично на всіх етапах розвитку людської цивіл­ізації ті чи інші особи, які володіють атрибутами влади і певни­ми знаннями (монарх, президент, інквізитор, жрець, священнослужитель, шаман, цілитель і т. ін.) застосовували для досягнення своєї мети певні психологічні методи впливу.

Основне завдання, яке ставить перед собою психологія, - це допомогти людині зробити її життя більш осмисленим, зна­чущим, розвивати життєві сили, виявляти допомогу і підтрим­ку тим, хто її потребує.

Соціально-психологічні методи, методики, прийоми і засоби, процедури мають відносну самостійність, але вони, в першу чер­гу, залежать від тієї наукової школи, у рамках якої вони були створені, відповідно до чого охарактеризуємо можливі психо­логічні підходи до технологій соціальної роботи (схема 14.1).

 

 

Глибинна психологія (психодинамічні теорії) - психо­аналіз (З. Фрейд), індивідуальна психологія (А. Адлер), аналітич­на психологія (А. Берн) та ін. Представниками психоаналітич­ного напрямку було введено поняття "психологічний захист", яке трактувалося ними як здатність попередження грізних клінічних наслідків конфлікту свідомого і безсвідомого. Сучасні психодинамічні теорії мають великий спектр відмінностей, але всіх їх об'єднує опора на ідеї класичного психоаналізу. Сутність психоаналітичного підходу в соціальній роботі полягає в тому, що він визнає важливість психологічного процесу - між собою і "значимим іншим", між минулим і теперішнім досвідом, між внутрішньою і зовнішньою реальністю.

Психодинамічний підхід може мати величезне значення для розуміння соціальними працівниками того, що відбувається в житті їх клієнтів, розуміння власних ставлень у процесі узгод­женої соціальної роботи. Психоаналітичні ідеї можуть викори­стовуватись соціальними працівниками, коли вони мають спра-

 

 

ву з такими поширенами феноменами дії безсвідомого, як ма­теринська депривація у дитини, психологічні залежності, само­руйнівна поведінка, гострі поведінкові захисні реакції, агресія (наприклад, у ставленні до близьких), проблеми влади у сім'ї, поведінка нарцисичних особистостей та ін.

Людина із раннього дитинства переживає різні кризи, кон­флікти між зовнішніми (соціальними) силами і внутрішніми (безсвідомими), де вона (особистість) намагається віднайти певний баланс. Тому соціальному працівникові як психологу необхідно знати і навчити клієнта користуватися захисним механізмом як регулятором розвитку особистості, переборення стійких негативних явищ чи "комплексів".

Існують різноманітні варіанти основних захисних ме­ханізмів особистості, з допомогою яких вона захищає себе від психологічних травм і неприємних переживань. Ось деякі з них:

¨ "витіснення" - бажання, які не можна реалізувати, і не­прийнятні уявлення витісняються із свідомості заради спокою, що приносить моментальне полегшення;

¨ "сублімація" - енергія напруження повністю реалізуєть­ся в соціально-корисній діяльності: творчість, спорт тощо (недоліки: нехтуються причини напруження);

¨ "втеча" - людина уникає критики і, завдяки цьому, психологічного напруження (недоліки: причини не з'я­совуються, у майбутньому можливі проблеми із само­регуляцією);

¨ "оглушення" - наркотики (алкоголь) відсувають конфлікти, страхи і т.ін., досягається відчуття сили, створюється ілюзія відходу від дійсності, що лякає (недоліки: за­лежність від алкоголю, наркотиків, розвиток хвороб).

Біхевіористський (психологія поведінки) напрямок у соціальній роботі - це соціальне научіння, тренінг соціальної компетентності, самонавчання та ін. Сутність цього напрямку полягає в тому, щоб використати вплив оточення на поведінку людини. Для біхевіоризму важливі думки і вчинки людини, їх мотиви. Вихідна методологічна позиція - це акцент на конк­ретних діях і вчинках людини.

 

 

При цьому підході соціальному працівнику як психологу необхідно вступити в таку взаємодію з клієнтом, яка б розкри­ла йому цінність і смисл життя, його місце в соціальній дійсності, нові ціннісні орієнтири.

У технологічному аспекті соціальна робота будується на таких методологічних принципах: відкритість і ясність плану роботи з клієнтом для його активізації, аналіз і володіння інфор­мацією про вчинки і поведінку клієнта; аналіз детермінованості вчинку і його результатів попередньою дією (функціональний аналіз); спільне вироблення соціально значущих цілей, що пе­редбачають конкретний план дій на майбутнє. Можливими є й інші методи, технічні прийоми, наприклад: тренування наполег­ливості, тренування релаксації, моделювання поведінки й зао­хочення за бажану поведінку, стратегія попередження реци­дивів і багато іншого.

У соціальній практиці основну увагу слід спрямувати на до­сягнення змін у поведінці клієнтів - надавати їм допомогу в умінні правильно організувати свою поведінку. Ідеї біхевіоризму корисні в соціальній роботі при вирішенні дитячих проблем, питань сто­сунків дітей і батьків, застосування методів заохочення і покаран­ня. Докази ефективності біхевіористичних (поведінкових) і когнітивно-біхевіористичних процедур чисельні, але є декілька галузей, де вони є особливо важливі. Сюди відносяться поведін­кові проблеми дітей і підлітків, зокрема такі, як погана поведінка в школі і вдома, куріння, зловживання алкоголем, фобії; у дорос­лих, крім уже перерахованих, додаються ще й наступні проблеми: тривога, проблеми подружніх взаємин, депресії та ін.

Когнітивно-біхевіористичні методи, прийняті в практиці соціальної роботи, ґрунтуються на різних моделях навчання.

На теорії оперантного навчання засновані такі методи.

Позитивне підкріплення означає створення системи пози­тивних підкріплень, які повинні якомога швидше слідувати за дією. Спочатку позитивне підкріплення має бути кожного разу після появи бажаної поведінки, а пізніше його частота повин­на знижуватися таким чином, щоб поведінка підкріплювалась все рідше і рідше.

 

Прив'язання означає навчання індивіда спочатку одному елементу ланцюжка дій, потім іншому і так далі, допоки не вив­чається вся послідовність. Цей метод особливо корисний для навчання новим навичкам, які спочатку розкладаються в спи­сок окремих дій, що йдуть одна за одною в певному порядку.

Формування (послідовні наближення) означає підкріплен­ня поведінки, що трохи подібна до бажаної, з наступним поси­ленням критеріїв для підкріплення крок за кроком, поки індивід не оволодіє дією повністю.

Системи знаків, котрі показали себе досить успішними у роботі з дітьми і підлітками, включаючи прийоми накопичення символів заохочення (жетонів, значків), створення "екранів змагання". Системи знаків включають також негативне покаран­ня - втрата знаків через небажану поведінку. Метод найбільш підходить у випадках проблемної поведінки дітей 7-12 років.

Контакти між клієнтами можуть бути компонентами поведінкової, подружньої чи сімейної терапії. Люди укладають пись­мову угоду про зміну своєї поведінки. Угода передбачає підкріплення яскраво вираженої бажаної поведінки.

Покарання в більшості випадків не рекомендується. Але бувають випадки, коли покарання необхідне: наприклад, коли слід швидко зупинити небажану поведінку, тому що вона не­безпечна, або коли інші прийоми забрали б для цього надто багато часу.

Оперантне гасіння. Якщо соціальний працівник здатний визначити, що саме в даний час підкріплює певну проблемну поведінку і зможе негайно і повністю перервати це підкріплен­ня, то після цього негативна поведінка буде послаблюватися і з часом, при збереженні цих нових для клієнта умов, припи­ниться повністю.

Тайм-аут є варіантом гасіння, яке є особливо ефективним у випадках проблем з поведінкою дітей. Тайм-аут включає віддалення дитини від джерел позитивного підкріплення.

На теорії соціального научіння заснований метод моделюван­ня.Моделювання означає показ того, як щось робити. Моделю­вання - основний принцип тренінгу соціальних навичок.

 

 

На основі названих вище методів розроблені програми поведінкових тренінгів.

Тренінг соціальних навичок. Головними елементами тренінгу є моделювання і формування. Людині пояснюють і демонструють відповідну поведінку, потім вона пробує і отримує зворот­ний зв'язок та підкріплення, після чого продовжує практикуватися в цьому новому бажаному способі поведінки.

Комунікативний тренінг є варіантом тренінгу соціальних навичок, спрямованим на роботу з проблемами у спілкуванні.

Тренінг вирішення проблем навчає серії кроків у напрямі до вирішення проблеми чи прийняття рішення - корисний для багатьох клієнтів і, як правило, є основним у сімейній роботі.

Тренінг самоконтролю. Може використовуватися у перебо­ренні вибухів гніву, страху та ін.

Важливо пам'ятати, що досить рідко використовується лише одна процедура: інколи соціальним працівникам необхідно роз­робити цілий набір методів і ретельно його перевіряти.

Когнітивна психологія як напрям виникла у зв'язку з роз­витком кібернетики, інформатики, програмування ЕОМ і пев­ною мірою була реакцією на недоліки психологічних кон­цепцій, що ігнорують свідомість і принижують роль мислення (біхевіоризм, гештальттеорії та ін.) в детермінації поведінки людини. Головним в цьому напрямі є те, як людина сприймає, переробляє і зберігає різноманітну інформацію про себе, про світ і яким чином вона використовує її при прийнятті рішень, як діє в рамках певної соціальної дійсності. Когнітивну психо­логію цікавить, як влаштована свідомість людини, її система знань," що є ніби аналогом обчислювальної машини.

Прихильники когнітивного напряму вважають важли­вим те, як людина думає про світ, робить вибір із багатьох можливостей, приймає рішення і як діє в рамках певної соціальної реальності. Головний принцип когнітивної те­рапії полягає в тому, що більшість людських емоцій і форм поведінки, раціональних та ірраціональних, зумовлена тим, про що люди думають, що уявляють і у що вірять. Тому зав­дання соціальної роботи полягає в тому, щоб змінити їхні

 

 

когнітивні правила і тим самим справитися з емоційними і поведінковими проблемами.

Когнітивна терапія ефективна при вирішенні багатьох емо­ційних проблем, з якими приходиться зіштовхуватися в прак­тиці соціальної роботи, зокрема пов'язаної з переборенням деп­ресії у клієнта. Спільне, що об'єднує різні як когнітивні, так і біхевіористські підходи, - опора значною мірою на думки і вчинки індивідів.

Гуманістичний напрям - гештальттерапія (Р. Перлс), групо­ва терапія (К. Роджерс), логотерапія (В. Франкл), психодрама (Дж. Морено) та ін. Основа теорій гуманістичного напряму полягає в тому, що життя і доля, дії людини залежать від її внут­рішнього стану, а не від її оточення. У цьому полягає їхня відмінність від психодинамічної теорії, що робить акцент на минулому, яке впливає на теперішнє, і від біхевіористської теорії, що акцентує увагу на впливові оточення на особистість. Основоположним постулатом, який прийшов у соціальну ро­боту із гуманістичного і феноменологічного підходів, є тверд­ження, що матеріальна чи об'єктивна дійсність є реальність, яка свідомо сприймається і інтерпретується людиною в даний мо­мент. Важливою етичною цінністю є принцип того, що люди самі здатні визначати свою долю.

Сутність гуманістичної психології К. Роджерса - орієн­тація на особистість, яка є контролюючою ланкою в процесі прийняття рішень. Вирішальну роль у житті і розвитку лю­дини має її уявлення про саму себе - "Я-концепція, цент­ральною ланкою якої є поняття "самоцінність". Як тільки з'являється значна невідповідність між Я і переживанням, захист людини перестає працювати адекватно і раніше цілісна "Я-структура" руйнується. Коли це відбувається, людина стає досить уразливою до тривог і загроз і поводить себе незрозуміло не лише для інших, але і для самої себе. К. Роджерс вважав відхилення у поведінці результатом не­відповідності між усвідомленим Я і переживанням. Ступінь невідповідності між усвідомленим Я і переживанням виз­начає важкість психологічної дезадаптації.

 

 

На думку К.Роджерса, людина не може досить точно виз­начити, якою вона є насправді, а оцінює себе з більшою чи мен­шою мірою ілюзорності. Але кожна людина має власний жит­тєвий досвід і виражає цей досвід з допомогою слів (вербальний спосіб) і жестів (невербальний спосіб, експресія). Відповідність ступеня самоцінності способам її вираження (мова слів і мова тіла) - необхідна умова виникнення позитивного стану, тобто конгруентності.

Неконгруентність (узгодження) цих складових викликає негативні реакції. Людина починає використовувати стерео­типні захисні форми поведінки: Конгруентність встановлюєть­ся або шляхом зміни поведінки, або шляхом модифікації уяв­лень про себе.

Основна ідея теорії особистості К. Роджерса полягає в тому, що кожна людина має внутрішню власну активність, прагне до зростання, прогресу, більш повної реалізації своїх внутрішніх потенцій. Він вважав, що можливості особистісного зростання невичерпні і кожна людина може спробувати досягти в цьому успіху. На глибоке переконання К. Роджерса, людина - натура конструктивна, і якщо у неї є вибір, вона завжди обирає пози­тивний шлях розвитку. Надання людині можливості вільного вибору за відсутності дії зовнішньої сили сприяє тому, що люди надають перевагу тому, щоб бути здоровими, а не хворими, бути незалежними, а не утриманцями, і прагнуть до подальшо­го оптимального розвитку себе як цілісного організму. А пере­конання в тому, що самовизначення є істотною частиною при­роди людини, приводить, в свою чергу, до думки, що люди, в кінцевому рахунку, відповідальні за те, ким вони є.

Аналогічні ідеї висловлював і А. Маслоу. Основа його кон­цепції - прагнення особистості до самоактуалізації. Тільки осо­бистість, яка самоактуалізувалась, звільняється від фрустрацій і може відчувати себе комфортно, діяти ясно, точно, ефективно.

Основним завданням логотерапії (В. Франкл) є допомога людині знайти мету і смисл життя, що допоможе їй переборо­ти сумніви і відчай, зрозуміти, як людина конструює свій світ. Складовими логотерапії є свобода волі, осмисленість життя.

 

 

Основний момент особистісно-центрованої терапії, що ґрунтується на гуманістичній теорії, полягає в тому, що якщо психо­терапевт є успішним у прояві справжності, безумовного позитив­ного ставлення і співчуття, то клієнт відповість конструктивними змінами в організації своєї індивідуальності. Терапевт прикладає максимум зусиль, щоб проникнути в почуття клієнта, а не про­сто спостерігати за ними, розглянути кожний нюанс природи їх зміни. Це сприяє встановленню більш тісних взаємин, заснованих на повазі і розумінні іншої людини.

До сучасних психологічних теорій гуманістичного напря­му слід віднести й гештальттрадиції, що ґрунтуються на своє­рідному розумінні особистості і її досвіду. Основоположником цього напряму вважається Ф. Перлс, який надавав важливого значення почуттям клієнта і усвідомленню його досвіду. Цілісна особистість (гештальт) складається з багатьох частин, що робить її неповторною. Гештальтпсихологи справедливо вважають, що життєва ситуація - це і є гештальт, тому фраг­ментарна робота з окремими частинами особистості не має смислу. Гуманістичне начало в гештальттеорії виявляється в констатації положення про те, що зміни в особистості відбу­ваються лише в тому випадку, коли вона стає сама собою, а не тоді, коли вона намагається бути кимось. Рішення "бути кращою", прохання, вимоги інших людей, як правило, не мо­жуть викликати активних внутрішніх змін.

Таким чином, гуманістичні теорії, які можуть застосовува­тися в соціальній роботі, досить різноманітні. Загальним для всіх цих теорій є відсутність наперед жорстко заданої схеми розуміння клієнта, групи, суспільства, оточуючого середовища, причин, що породжують проблеми, і їх джерел. Гуманістичний напрямок постулює недирективний шлях взаємодії з клієнтом у соціальній практиці.

2. Варіанти психологічної допомоги людині різноманітні. Спеціалісту в галузі соціальної роботи важливо вміти вибрати і використати в практичній діяльності методи, що відповідають індивідуальності конкретної людини і враховують її соціальні потреби й інтереси.

 

 

Як свідчить світовий досвід, стосовно використання психо­логічних методів у вияві допомоги людині існують дві точки зору. 1 - психологічною практикою можуть займатися лише спеціалісти, які мають спеціальну медичну освіту. Наприклад, Американська психоаналітична асоціація допускає в число своїх членів тільки дипломованих лікарів. 2 - вимоги до прак­тикуючих психологів не повинні бути такими жорсткими. Тому у більшості західних країн роль соціальних працівників у на­данні психологічної допомоги постійно зростає.

У роботі практичного психолога склались чотири основні напрями: психодіагностика, психокорекція, психологічне кон­сультування і психопрофілактика. Соціальна допомога населен­ню надається за тими самими напрямами практичної психології:

¨ повідомлення клієнту об'єктивної інформації про його розлади на основі психодіагностики. Клієнт виробляє власне ставлення до отриманої інформації і приймає рішення про її використання;

¨ психологічна корекція, з допомогою якої для клієнта розробляється індивідуальна програма певного виду діяльності;

¨ психологічне консультування, мета якого - допомогти індивіду знайти якомога більше варіантів поведінки, ду­мок, почуттів, вчинків для активної взаємодії з людьми і соціальними групами всередині соціуму;

¨ психопрофілактична робота, спрямована на те, щоб зав­часно попереджувати можливі порушення у розвитку індивіда, створюючи умови для повноцінного психічного розвитку на кожному віковому етапі.

Важливим напрямом діяльності практичного психолога є психотерапія - організований вплив на психіку клієнта з ме­тою її відновлення чи трансформації. Як правило, вона здійснюється соціальними працівниками за сприяння медиків. Соціальний працівник повинен надати первинну соціальну допомогу, спираючись на принципи і норми правильного пси­хологічного спілкування з клієнтом. За всієї своєї ефективності психологічна допомога не вирішує власне соціальних проблем,

 

 

а лише забезпечує психологічно сприятливий фон, пом'якшує суб'єктивне навантаження існуючого становища.

Аналіз технології роботи психологів дозволяє виділити такі типи взаємодії їх з клієнтами:

1. Вирішення соціальних завдань - орієнтація на певні нор­ми і критерії поведінки. Спроба клієнта усвідомити і прийняти нові соціальні цінності приводить до дискомфорту і навіть до психосоматичних захворювань. У цьому випадкові вимагаєть­ся змінити і ввести нові критерії, оцінки, які допоможуть клієнту побачити свою мету в іншому світі, розширити перспективи, дозволять відійти від шаблонної поведінки і переживань.

2. Вирішення моральних завдань - необхідність орієнтації на критерії добра чи зла, які вимагають морального вибору того чи іншого вчинку. Тут важливо показати обмеженість критеріїв добра і зла, якими користується індивід.

3. Вирішення власне психологічних завдань - допомога клієнту в усвідомленні і зміні системи переживань, у розумінні проблем, оцінок, які сприяють розвиткові інших переживань і цілей діяльності.

Технологія вирішення психологічних завдань передбачає:

¨ розуміння психологічних особливостей і закономірнос­тей формування основних психологічних станів людини;

¨ розуміння психологічних механізмів корекції і самокорекції психологічних станів з метою усунення негативних станів (в т.ч. стресових) та цілеспрямованого формуван­ня позитивних, продуктивних станів;

¨ оволодіння прийомами самоуправління життєвим тону­сом, рівнем працездатності і творчим потенціалом;

¨ вироблення необхідних навичок психогігієни особистості;

¨ розуміння прямого впливу морального стану на стійкість нервово-психічної сфери і стан здоров'я людини;

¨ знання психологічних прийомів і методів, які безпосеред­ньо застосовуються на практиці.

У нашому суспільстві поширена помилкова думка про те, що людина, яку можна назвати "сильною особистістю", здатна до самостійного переборення будь-якої кризової ситуації. Але

 

 

це не зовсім так. Якраз "сильним особистостям", міцним, енер­гійним індивідам властиві психічні чи психологічні кризи з найбільш негативними наслідками.

Сьогодні особливо уразливими є ті індивіди, чия робота пов'язана з людьми - працівники соціальної сфери, лікарі, вчи­телі, соціальні працівники та ін. Вони всіма силами намагають­ся допомогти людям покращити їхнє життя, але в процесі цьо­го досить часто доводять себе до виснаження.

До виснаження сил призводять, зокрема, такі фактори: чис­ленні життєві обставини і причини для переживань; нестача співчуття, підтримки; відчуття безпорадності перед тріумфую­чою несправедливістю.

Успіхи соціальної роботи пов'язані не лише з удоскона­ленням організаційних чи психосоціальних відносин. Вони багато в чому залежать від вміння управляти внутрішніми регуляторами і захисними механізмами формування психі­ки. Як свідчить М.Телешовська, "на жаль, науку володіти собою ми не освоюємо як спеціальну дисципліну, а це не є непотрібною справою, особливо якщо врахувати все більш прискорений темп життя. І, можливо, було б не зайвим, роз­починаючи зі шкільних років, знайомити людину із прави­лами і прийомами управління власною психікою. Ймовірно, надійшов час більш чітко ставити і вирішувати питання про своєчасність формування у кожної людини тих якостей, які дають можливість володіти собою".

Розрізняють три основні види формування психіки: стих­ійне; цілеспрямоване; саморегулювання.

Стихійне регулювання психіки фактично відбувається на всіх етапах життя людини. Соціальне оточення (сім'я, сусіди, друзі і колеги по роботі, прочитані книги, засоби масової інфор­мації і т.ін.) мимовільно діє на психіку індивіда, здійснюючи об'єктивно його соціалізацію. У даному випадку певну роль відіграє механізм пристосування.

Цілеспрямоване формування психіки відбувається з допо­могою повсякденної і цілеспрямованої просвітницької роботи.

 

 

Самоформування психіки - це не спонтанний процес, у ньому є певні технологічні детермінанти у вигляді конкретних методів і способів самопрограмування.

Володіння цими методами і технологією їх застосування безпосередньо в процесі «конкретної практичної діяльності істотно підвищує продуктивність соціальної роботи. Вміння управляти своїми психофізичними реакціями, що виробляють­ся в результаті тривалого психорегулюючого тренування, доз­воляє індивіду в екстремальних ситуаціях активізувати і мобі­лізувати потенційні можливості свого організму, фізіологічні ресурси, закладені самою природою, розкрити і визволити "за­пасні", не задіяні резерви адаптації для більш адекватного реа­гування на вплив зовнішнього соціального середовища.

Без самоорганізації, самоуправління і саморегуляції не може бути і психологічно грамотної життєдіяльності.

3. Методи психічного саморозвитку склались у результаті при­родного синтезу багатовікового і різнобічного людського досвіду і продовжують удосконалюватися в процесі розвитку науки. Мож­на виділити такі основні методи саморозвитку людини, її психіки.

1. Методи аутогенних тренувань. Засновником цього напряму є німецький психотерапевт І.Г. Шульц, який в 1932 р. запропонував його як метод лікування і профілактики різного роду неврозів і функціональних порушень в організмі.

В аутогенному методі використовують три основні шляхи впливу на стан нервової системи: а) пов'язаний з особливостя­ми впливу тонусу скелетних м'язів і дихання на ЦНС (не мож­на оволодіти аутотренінгом без попередньо виробленого вміння повністю розслаблювати м'язи тіла); б) пов'язаний з викорис­танням активної ролі уявлень, чуттєвих образів (слухових, зо­рових, тактильних і ін.); в) пов'язаний з регулюючою і програ­муючою роллю слова, що виголошується не тільки вголос, але і подумки. Ця властивість внутрішньої мови (у формі самозакликів, самоутверджень і т. ін.) давно використовується людьми в соціальній практиці.

2. Медитація (від лат. "роздуми") як метод психічного самовпливу являє собою стан, в якому досягається вищий ступінь

 

 

концентрації уваги на певному об'єкті чи, навпаки, повне "ро­зосередження" уваги. І в першому, і в другому випадкові відбу­вається гальмування процесів сприйняття і мислення, настає особлива відчуженість, ізоляція людини від зовнішнього світу. За допомогою цього методу можна надавати практичну допо­могу тим, хто перебуває в стані пошуку душевної рівноваги, потребує почуття впевненості в своїх силах, можливостях.

3. Гіпноз і самогіпноз як методи регуляції інтенсифікують функції програмування життєдіяльності організму, закріплюють їх у довготривалій пам'яті, дозволяючи отримати більш вираже­ний і цілеспрямований ефект.

Самогіпноз, якщо його розглядати як технологічний процес, включає такі етапи внутрішньої роботи:

¨ вироблення рішення здійснити роботу з чітким формулю­ванням її цілей і завдань;

¨ переоціночна бесіда з самим собою, в якій логічно обґрун­товується необхідність роботи, обговорюються результа­ти, які будуть досягнуті після її завершення, ті переваги, які повинні бути отримані в результаті;

¨ внутрішня фіксація власного образу, що наділений бажа­ними якостями;

¨ закріплення нових якостей реальними діями в постгіпнотичному періоді.

Реальна практика показує, що пошук готових зразків, схем "мудрої поведінки" не тільки безнадійний, а й гальмує само­стійний розвиток особистості. Разом з тим творче використан­ня відомих принципів мудрого ставлення до життя підвищує не тільки мотиваційну саморегуляцію, а й рівень власної пси­хологічної активності.

Ось деякі з цих принципів.

Вміння відрізняти головне від другорядного. В основі лежить принцип вибору найбільш значущих мотивів і прагнень і відмо­ва від несуттєвих. Правильний вибір, який стає свідомою пси­хічною дією, звільняє нас від багатьох проблем, що не варті уваги, і приносить безсумнівну користь у розв'язанні різного роду кризових ситуацій.

 

Внутрішній спокій. Цей принцип не виключає енергійності і активності людини, тут основне - збереження системи особи­стісних цінностей, яка склалася, ієрархії мотивів, ясності розу­му та чіткості поведінки, тобто створення оптимальної психо­логічної розкутості, що сприяє кращій самоорганізації особистості.

Емоційна зрілість і стійкість. Емоції виступають своєрідним і обов'язковим фоном для розгортання мотиваційних і вольових процесів, в основі яких лежать принципи високої моральності.

Знання міри впливу на події. Посилення чи стримування мотивації залежно від ситуації, яка складається, подій, що ма­ють свою об'єктивну причину, внутрішню логіку розгортання.

Вміння підходити до проблем з різних точок зору. Ця якість буває корисною у ситуаціях, коли людині необхідно співстави­ти, оцінити, поєднати чи розвести різні мотиви своєї поведінки.

Готовність до будь несподіваних подій. Гнучкість, своєчасне і адекватне реагування на зовнішні зміни. Сприйняття дійсності такою, якою вона є, а не такою, якою б людині хотіло­ся її бачити. Цей принцип тісно пов'язаний з попереднім. Його дотримання сприяє збереженню психічної стійкості навіть в тих випадках, які, з точки зору індивіда, позбавлені життєвої логі­ки і внутрішнього смислу.

Прагнення до виходу за рамки проблемної ситуації. Постійне прагнення до вирішення своїх суперечливих стосунків із світом, до пошуку нових, більш змістовних мотивів життєдіяль­ності допомагає особистості підвищувати життєву стійкість в екстремальних ситуаціях.

Спостережливість. Багато непотрібних, некорисних реакцій, думок відпадуть, якщо людина зможе навчитися неупереджено спостерігати за собою. Коли людина привчає себе до оцінки своїх бажань, спонукань, мотивів ніби зі сторони, їй легше ними управляти.

Далекоглядність. Відмова людини від ситуативного підходу при вирішенні актуальних завдань спонукає відкидати непро­дуктивні з точки зору майбутнього лінії мотивації, перекрива­ти формування і розвиток конфліктогенних мотивів.

 

Прагнення зрозуміти інших. Вироблення здатності зрозумі­ти мотивацію інших, встати на іншу, навіть протилежну точку зору, не тільки полегшує спілкування, а й допомагає передба­чити поведінку людей в тій чи іншій ситуації.

Вміння набувати позитивного досвіду із всього, що відбуваєть­ся. Ця якість дозволяє критично оцінювати нині діючі мотиви, а також ті, які тільки-но починають входити в загальну систе­му мотивації. Саме тут важливо з'ясувати причини попередніх невдач та помилок і своєчасно відмовитися від сумнівних і неконструктивних прагнень.

Такими є принципи, методи і прийоми технології впливу на духовний світ, на психологію людини з метою надання їй соціальної допомоги.

Питання для самоконтролю

1. Проаналізуйте взаємозв'язок технологій соціальної робо­ти з конкретними психологічними школами (напрямами).

2. Що передбачає технологія вирішення психологічних зав­дань у роботі соціального працівника?

3. Проаналізуйте способи формування психіки.

4. Назвіть методи психічного саморозвитку особистості.

5. У чому полягає "мудре" ставлення до життя?

Практичні завдання

1. Використайте вправу у власному житті та у роботі з клієнтами.

Вправа-тренінг "Радість життя"

Звільніть свої руки. Сядьте вільно. Підніміть руки вгору. Активно попрацюйте кистями. Стисніть у кулак, розтисніть. Активніше. Активніше.

Руки опустіть на коліна, очі в усіх заплющені. Сторонні думки відійшли, вся увага зосереджена на моєму голосі. Тому що мій голос - це ваш внутрішній голос.

 

 

Розслабте м'язи ніг. Розслабте м'язи стегон. Розслабте м'я­зи живота. Розслабте м'язи грудей. Повністю розслабте м'язи рук. Розслабте м'язи шиї. Розслабте м'язи обличчя.

"Сьогодні ми пізнали мудрість здорового способу життя. Я весь сповнений сонячною радістю життя. Я відмовився від шкідливих звичок. Я гостро відчуваю, як здоровішаю і міцнію. Я весь сповнений радості і любові до людей. Сталева міцність і впевненість у собі вливаються в мою психіку, у мої нерви.

Я - людина смілива, твердо впевнена в собі, я все можу, я всього досягну. Я люблю природу і весь довколишній світ. Сон­це, повітря, вода - джерело мого здоров'я, бадьорості, радості. Я весь наповнений радістю життя. На моєму обличчі завжди весе­ла, світла посмішка. Мої думки добрі і світлі. Я зичу всім людям здоров'я, добра і благополуччя. У моєму тілі буяє величезна сила, всі внутрішні органи працюють енергійно і злагоджено.

Усі мої здібності активно розвиваються. Моє мислення стає все більш активним, а пам'ять міцною, яскравою, ясною. В мене вли­вається незламна духовна сила. Я людина нездоланної, сильної волі.

Я впевнено долаю життєві труднощі, зберігаю прекрасне самопочуття, веселий, життєрадісний настрій. Я сповнений доброзичливості й любові до людей. Я люблю людей. Я люблю життя. У мене прекрасний настрій і він буде у мене довго".

2. Підберіть вправи для психічного саморозвитку особистості.

Література

1. Психологиясоциальной работы: Уч. пособие / О.В. Боголюбова, Н.Л. Васильева и др. Под общ. ред. М.А. Тулиной - Спб.: Питер, 2004.

2. Социальные технологии: Толковый словарь / Отв. ред В.Н. Иванов. - Мос­ква; Белгород, 1995.

3. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА-М, 2002.

4. Технология социальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учеб. заве­дений / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.

5. Федорченко Т.Є. Кроки до здоров'я (профілактика вживання неповнолітні­ми наркотичних речовин): Навчально-методичний посібник. - К.: ТОВ "ХІК", 2003.

 

Тема 15. Технології соціального захисту населення

 

1. Сутність категорії "соціальний захист".

2. Методи і технології соціального захисту (підтримки) на­селення в сучасних умовах.

3. Технології соціального захисту та підтримки безробітних.

 

1. Аналіз соціально-економічних процесів, що відбувають­ся в усіх розвинутих країнах, переконливо свідчить про не­обхідність проведення спеціальних законодавчих та організац­ійних заходів по соціальному захисту і підтримці населення.

Термін "соціальний захист" (чи "соціальна безпека") з'явив­ся у США у 1935 р. В Україні це поняття почало широко вжи­ватися тільки на етапі переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Формування сучасних систем соціального захисту у світі було пов'язане з усвідомленням необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків.

У світі склались в основному дві моделі соціального захисту:

1) модель соціал-демократичної орієнтації із значною роллю держави в усуспільненні доходів і суттєвим значенням загальнонаціональних соціальних механізмів управління;

2) неоліберальна - з меншим ступенем державного втручан­ня в соціально-економічні процеси.

Соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка створює працез­датним громадянам рівні умови для покращання свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску в конкретних економічних умовах, а непрацездатним та соціально вразливим верствам насе­лення надає перевагу в користуванні суспільними фондами спожи­вання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності.

 

 

Іншою метою є також підтримання стабільності в суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв'язку з майновою, расовою, культурною, соціаль­ною нерівністю, знаходить вияв у страйках, актах громадянсь­кої непокори, сутичках між окремими групами населення.

Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість:

¨ активну;

¨ пасивну.

Активні заходи покликані запобігти ситуаціям, які загрожу­ють добробуту людини, стимулювати активність особи. Соціаль­ний захист виконує свою превентивну, запобіжну функцію шляхом захисту особи та її сім'ї від втрат коштів, пов'язаних із безробіттям, старінням, хворобою або смертю та поліпшенням її добробуту через соціальні служби й економічну допомогу на виховання дітей. Система соціального захисту включає програ­ми зайнятості, соціального страхування, охорони здоров'я та ін.

Пасивні заходи спрямовані на підтримку тих членів суспільства, які з певних причин опинилися у скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги - допомоги сус­пільства особі або сім'ї, яка не має достатніх засобів для існування.

Соціальна допомога за своєю суттю є адресною, тому що надається лише тим, хто її потребує. Через соціальну допомогу соціальний захист виконує свою лікувально-реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, котрі по­трапили у скрутну життєву ситуацію, вберегтися від зубожіння та не опинитися на узбіччі суспільства.

Тобто активними заходами є соціальне страхування (забезпе­чення доходів на випадок втрати працездатності чи роботи), ліку­вання та профілактика хвороб, а також сприяння освіті й підви­щенню кваліфікації. Пасивними заходами є соціальна допомога.

Теза соціальної політики "свобода сильним і підтримка слаб­ких" - досить добре віддзеркалює суть соціального захисту та його складових.

Початком законодавчого встановлення соціального захис­ту можна вважати 1601 p., коли в Англії королева Єлизавета

 

 

видала закон про бідних. Згідно з цим законом полегшити долю бідних мали церковні парафії.

Нова історія соціального захисту розпочинається у XIX ст., коли розвинулося промислове виробництво і були створені великі підприємства найманої праці. На зміну старій доктрині соціального захисту, яка ґрунтувалася на принци­пах самодопомоги, сімейного забезпечення та доброчинності, почала формуватися нова, що декларувала відповідальність всього суспільства за добробут його членів. Пріоритет у ство­ренні систем соціального захисту по праву належить Німеч­чині, де найбільше розвинулися ідеї соціал-демократії, а та­кож завдяки політиці канцлера Бісмарка, який вважав за необхідне застосувати певні соціальні амортизатори на про­тивагу робітничому руху. Саме за часів Бісмарка було зап­роваджено систему соціального страхування для працівників промисловості. До неї входили: допомога у зв'язку з хворо­бою (1883 p.); допомога у разі нещасного випадку на вироб­ництві (1884); допомога по інвалідності та по старості (1889). На початку XX ст. уряди інших європейських країн також почали стикатися з серйозними соціальними проблемами та дедалі більшими вимогами з боку робітничого класу, що змусило їх застосувати досвід Німеччини.

У 1919 р. Було утворено Міжнародну організацію праці, прийнято перші конвенції МОП у соціальних питаннях:

№ 1. Робочий час у промисловості.

№3. Охорона материнства.

№4. Праці жінок у нічний час.

№5. Мінімальний вік прийому на роботу у промисловості.

№6. Нічна праця підлітків у промисловості.

У 1935 р. у США прийнято закон про соціальний захист.

Зі здобуттям Україною незалежності й вибором курсу на побудову держави загального добробуту, із соціально орієнто­ваною ринковою економікою, започатковано новий етап у фор­муванні системи соціального захисту на цивілізованих засадах.

Головним системоутворюючим фактором соціального захисту є законодавчо-нормативна база. На підставі законів та інших нор-

 

 

мативних актів формуються державні органи управління соціаль­ним захистом, регламентуються їх взаємовідносини з недержав­ними організаціями та населенням. У законодавчих та інших нормативних актах обумовлюються формування фондів, які аку­мулюють кошти, призначені на соціальний захист, та порядок їх використання, а також підготовка кадрів соціальних працівників (як державних, так і недержавних установ).

Сучасні системи соціального захисту охоплюють весь жит­тєвий цикл людини, передбачаючи заходи і соціальні гарантії, форми та способи соціальної допомоги, соціального страхуван­ня, що забезпечують певний рівень життя населення щодо підтримання його добробуту від народження до смерті.

Соціальний захист може здійснюватися в грошовій формі у вигляді пенсій і допомог, у натуральній формі, а також шляхом надання різного роду послуг особам, які є об'єктом соціального захисту. Він може мати як компенсаційний, так і попереджу­вальний, профілактичний характер.

Однією з державно-правових форм соціального захисту є безпосереднє державне забезпечення непрацездатних осіб. Ос­новні ознаки безпосереднього державного забезпечення - фінан­сування витрат за рахунок державного бюджету і встановлення категорій забезпечуваних осіб і рівня їхнього забезпечення відпо­відно до пріоритетів, обумовлених органами державної влади. Безпосереднє державне забезпечення в країнах з ринковою еко­номікою має досить обмежені масштаби застосування.

Іншою організаційно-правовою формою соціального захи­сту є соціальне страхування, що широко використовується в абсолютній більшості країн з ринковою економікою відносно багатьох видів соціального захисту. В його основі лежить по­няття соціальних ризиків і вимога їх обов'язкового і добро­вільного страхування.

У країнах з ринковою економікою активно також викорис­товується така організаційно-правова форма соціального захи­сту, як соціальна допомога. Вона носить адресний характер і надається особам після перевірки їхньої нужденності, якщо підтверджується, що вони не мають інших джерел існування.

 

 

Соціальний захист у будь-якій державі - це комплексна сис­тема соціально-економічних відносин, призначена для надання різнобічної допомоги непрацездатним чи обмежено працездат­ним особам, а також родинам, доходи працездатних членів яких не забезпечують суспільно необхідного рівня життя.

Проблема соціального захисту населення по-різному вир­ішується в межах конкретної країни. В умовах переходу Ук­раїни до соціально орієнтованої ринкової економіки тягар соц­іального захисту лягає на державу при одночасному зростанні ролі ринкового механізму в проведенні соціальної політики.

Прийнятими в Україні законодавчими і нормативними ак­тами передбачено, що елементами соціального захисту на су­часному етапі є:

¨ державні гарантії в оплаті праці найманих працівників;

¨ утримання непрацездатних і підтримка життєвого рівня малозабезпечених громадян і сімей з дітьми;

¨ державні гарантії у сфері зайнятості, підготовки і пере­підготовки кадрів;

¨ компенсація населенню збитків через підвищення цін на товари і послуги при проведенні комплексної реформи цін;

¨ індексація грошових доходів населення при поточному підви­щенні цін на товари і послуги, запровадження механізму перегляду мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій і т.ін.;

¨ індексація внесків населення в Ощадбанку у зв'язку зі зро­станням цін і розвитком інфляційних процесів;

¨ захист інтересів споживачів за допомогою різноманітних соц­іально-економічних інновацій, пов'язаних з переходом від "ринку продавця" до "ринку покупця" (стимулювання роз­витку споживчого сектора економіки, антимонопольне регу­лювання, сприяння діяльності споживчих асоціацій тощо).

Рівень життя людей, не спроможних брати участь у суспіль­ному виробництві, цілком залежить від держави. До категорії таких людей відносяться:

¨ особи, які не досягли повнолітнього віку, серед яких більшість складають діти в сім'ях, а також діти, що перебувають у спеціалізованих дитячих установах;

 

 

¨ інваліди з дитинства; особи, що досягли непрацездатно­го віку (пенсіонери, а також особи, які з різних причин не мають права на пенсійне забезпечення);

¨ тимчасово непрацездатні внаслідок захворювання, вагі­тності й пологів, догляду за дитиною і хворими члена­ми родини.

В умовах становлення ринкових відносин, що супроводжу­ються перебудовою і спадом виробництва, зростанням цін, інфляційними процесами, економічне становище непрацездат­них погіршується, тому їх соціальний захист є одним із першо­чергових завдань.

Разом з пенсійним забезпеченням до складу соціальної до­помоги непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам входять:

¨ надання матеріальної допомоги і пільг родинам, що вихо­вують дітей; надання натуральної допомоги малозабезпе­ченим громадянам (забезпечення безкоштовними обіда­ми, безплатним проїздом у транспорті, одягом, паливом, оплата житла і т.ін.);

¨ обслуговування пенсіонерів, інвалідів, самотніх непрацез­датних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування, а також відділення­ми соціальної допомоги на дому.

В умовах структурної перебудови народного господарства, прискорення науково-технічного прогресу, розмаїтості форм влас­ності, банкрутства окремих підприємств зросте мобільність пра­цівників, скоріше здійснюватиметься моральне старіння робочої сили, накопичення знань та навичок. Тому зазначені зміни у сфері праці, без яких неможливий прогрес у суспільстві, зумов­лять вивільнення частини працівників з діючого виробництва.

У таких умовах вкрай необхідні:

¨ гарантії у сфері зайнятості працездатних громадян, перед­бачені чинним законодавством України;

¨ зобов'язання держави щодо надання робочих місць усім працездатним;

 

 

¨ доступність і безкоштовність професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки вивільнених працівників;

¨ спеціальні заходи щодо захисту прав на зайнятість молоді, інвалідів, вагітних жінок, багатодітних і матерів-одиначок, випускників шкіл, технікумів, училищ, вузів;

¨ виплата стипендій за час перепідготовки і грошової допо­моги при тимчасовій незайнятості, збереження безперер­вного і спеціального стажу в ці періоди;

¨ спеціальні програми створення нових робочих місць;

¨ організація суспільних робіт для осіб, що потерпають від тимчасових труднощів у пошуках постійної роботи;

¨ організація розгалуженої державної служби зайнятості;

¨ створення спеціальних фондів соціальної підтримки.

2. Систему органів соціального захисту населения в Україні складають Міністерство праці та соціальної політики; обласні й районні управління праці та соціального захисту населення; фонди соціального забезпечення; органи охорони здоров'я; територіальні центри соціального обслуговування.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування є Міністерство праці та соціальної політики. Спеціальними уповноваженими органами, які здійснюють керівництво та уп­равління окремими видами соціального забезпечення у відповідні фонди. До соціальних страхових фондів належать: пенсійний фонд України; Фонд соціального страхування від нещасних випадків; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціаль­ного страхування з тимчасової втрати працездатності.

Безпосередньо роботу з соціального захисту населення ви­конують спеціально створені для цього обласні та районні уп­равління праці та соціального захисту населення. Діяльність управлінь соціального захисту регламентується Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження типових поло­жень про головне управління праці та соціального захисту на­селення обласної, Київської міської державної адміністрації та

 

 

Севастопольської міської державної адміністрації і про управл­іння праці та соціального захисту населення районної, район­ної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації" від 29 вересня 2000 р. № 1498.

Розглянемо роботу цих закладів на прикладі управління соціаль­ного захисту населення Білоцерківської міської ради. Управлі­ння соціального захисту населення забезпечує у межах своїх повноважень дотримання законодавства про соціальний захист населення та, як основний відповідальний орган міської ради, відповідає за виконання соціальних програм у місті, координує роботу усіх причетних до цього управлінь, відділів і служб міської ради й виконавчого комітету та підприємств, установ та організацій усіх форм власності і господарювання, громадських формувань соціального спрямування, релігійних громад тощо. Організована відділами Білоцерківського міського управління соціального захисту населення робота сприяє вирішенню соц­іальних проблем незахищених верств населення, насамперед ветеранів війни та праці, пенсіонерів і інвалідів, дітей-сиріт та дітей з багатодітних сімей, малозабезпечених громадян і тим са­мим здійснює свій внесок у комплексне розв'язання проблем бідності, зменшення її масштабів та підвищення рівня життя населення міста.

Основними завданнями управління є:

¨ забезпечення у межах своїх повноважень дотримання за­конодавства про соціальний захист населення та пенсій­не забезпечення;

¨ удосконалення форм і засад соціального партнерства, організація співробітництва органів виконавчої влади міста з профспілками та організаціями роботодавців й громадськими організаціями соціального спрямування;

¨ здійснення контролю за правильністю призначення та вип­лати пенсій і допомоги на поховання померлих пенсіонерів міським управлінням Пенсійного фонду України, роз'яс­нення завдань пенсійної реформи;

¨ призначення і виплата державної допомоги сім'ям з дітьми;

 

 

¨ призначення і виплата компенсацій та соціальної допомо­ги, встановлених законодавством;

¨ участь у межах своєї компетенції в здійсненні комплек­сних програм поліпшення обслуговування інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, а також громадян похилого віку та сприяння всебічному розвитку соціального обслуговування за місцем їх проживання;

¨ забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння здо­буттю ними освіти і кваліфікації на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям;

¨ сприяння органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку міста.

Відповідно до визначених завдань управління спрямовує свою діяльність на:

¨ здійснення державного контролю за додержанням законодавства про соціальний захист населення;

¨ розроблення та забезпечення разом з іншими структур­ними підрозділами міської ради, об'єднаннями громадян здійснення заходів регіональних соціальних програм;

¨ забезпечення діяльності комісії з розгляду питань, пов'я­заних з наданням статусу учасника війни;

¨ призначення і виплата компенсацій, встановлених зако­нодавством;

¨ надання пільг, встановлених законодавством, інвалідам, ветеранам війни та праці, персоніфікований облік пільго­вих категорій громадян міста;

¨ призначення і виплата допомоги по вагітності і пологах жінкам, які перебувають на обліку у міському Центрі зайнятості;

¨ призначення і виплата потерпілим від Чорнобильської ка­тастрофи допомоги та компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, за самостійне санаторно-курортне лікування, на оздоровлення, на продукти харчування, за проїзд міжміським транспортом по території України;

¨ аналіз стану реалізації комплексних програм, здійснення заходів соціальної підтримки малозабезпечених верств

 

 

населення, надання встановлених законодавством пільг соціально незахищеним громадянам та забезпечення цих категорій громадян земельними ділянками;

¨ забезпечення надання адресної цільової грошової та на­туральней допомоги малозабезпеченим громадянам, а та­кож сім'ям з дітьми;

¨ здійснення в установленому порядку компенсаційних виплат інвалідам на бензин, технічне обслуговування та ремонт автомобіля, транспортне обслуговування інвалідів, а також вартості санаторно-курортного лікування;

¨ прийом заяв та інших документів, на підставі яких призна­чається допомога, формування банку даних одержувачів соц­іальної допомоги за категоріями сімей та видами допомоги, здійснення перерахунків раніше призначених допомог;

¨ здійснення контролю за правильністю призначення і вип­лати пенсій та допомоги на поховання померлих пенсіо­нерів міським управлінням Пенсійного фонду України;

¨ забезпечення цільового використання бюджетних асигну­вань, передбачених на соціальний захист населення;

¨ організація роботи по встановленню шефства підприємств, установ та організацій усіх форм власності над ветерана­ми війки і праці, інвалідами, сім'ями загиблих воїнів та са­мотніми вдовами померлих учасників війни, визнаних за життя інвалідами, над багатодітними та неповними сім'я­ми,, а також над найбільш незахищеними сім'ями, вжиття заходів до вдосконалення соціального патронажу і підтрим­ки таких родин, включаючи побутове і торговельне об­слуговування, розвиток волонтерського руху;

¨ оформлення документів по виплаті допомоги на поховання непрацюючим громадянам, які не отримували пенсії та не перебували на облажу у міськрайонному Центрі зайнятості;

¨ участь у забезпеченні, відповідно до законодавства, соціаль­ного захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи;

¨ організація матеріально-побутового обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, їх санаторно-курортне

 

 

лікування, надання протезно-ортопедичної допомоги, забезпечення інвалідів транспортними засобами в установ­леному порядку;

¨ вивчення стану матеріально-побутового забезпечення та по­треби соціально незахищених громадян, у тому числі інвалідів; сприяння роботі територіального центру соціального обслу­говування пенсіонерів та інвалідів, контроль якості та своєчас­ності надання ним соціальних послуг; внесення пропозицій міськвиконкому про створення мережі реабілітаційних центрів, спеціальних підприємств торгівлі, побуту, громадсь­кого харчування, медичних закладів для соціального обслу­говування цієї категорії громадян; участь в роботі комісії з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом нових об'єктів у частині доступності їх для інвалідів;

¨ внесення в установленому порядку пропозиції щодо вста­новлення піклування над повнолітніми недієздатними особами, які за станом здоров'я потребують догляду;

¨ забезпечення у разі потреби влаштування до будинків-інтернатів (пансіонатів) громадян похилого віку та інвалідів допомога в організації роботи зазначених закладів, спри­яння розвиткові їх підсобних господарств і лікувально-виробничих, трудових майстерень (цехів, дільниць тощо) та кооперації з виробничими підприємствами;

¨ організація консультацій, розгляд звернень громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до компетенції управління, вжиття відповідних заходів до усунення причин, що викликають скарги;

¨ роз'яснення громадянам положення нормативно-правових актів з питань, що належать до компетенції управління;

¨ інформація населення з питань, що належать до компе­тенції управління, через засоби масової інформації.

Структурними підрозділами управління соціального захи­сту такі:

Відділ по обслуговуванню пенсіонерів, інвалідів та малозабез­печених верств населення. Відділ призначає: компенсацію по дог­ляду за інвалідами І групи або престарілими, яким виповнилось

 

 

80 років; компенсації за невикористане санаторно-курортне ліку­вання інвалідам війни І та II групи; компенсації на бензин, ремонт, техобслуговування та транспортне обслуговування інвалідам та малозабезпеченим пенсіонерам за рахунок коштів Київського обласного управління соцзахисту населення. Відділ надає інфор­мацію стосовно навчання інвалідів, а також веде прийом інвалідів та оформлення відповідних документів для постановки на чергу на одержання автомобілів, видає направлення шва/гідам на медич­ну комісію для визначення за медичними показниками здатності до керування автомобілем. Підтримується зв'язок з підприєм­ствами міста, організаціями, приватними підприємцями з питань працевлаштування інвалідів.

У 2004 р. виплачено компенсацію за бензин та транспорт­не обслуговування 145 інвалідам на суму 21 750 грн.; компен­сацію за невикористану санаторно-курортну путівку 29 чол. на суму 2898 грн. Оформлено та виплачено допомогу по догляду за інвалідом 1-ї групи чи престарілим 82-м непрацюючим пра­цездатним громадянам. Зроблено виплату щорічної одноразо­вої допомоги до 9 травня: інвалідам ВВВ І групи - 75 чол. на суму 14 625 грн.; інвалідам ВВВ II групи - 859 чол. на суму 137 440 грн.; інвалідам ВВВ III групи - 74 чол. на суму 9 620 грн.; учасникам бойових дій - 2 372 чол. на суму - 281 160 грн.; сім'ям загиблих ветеранів війни - 1411 чол. на суму 91 715 грн. Відділ по призначенню та виплаті державної допомоги сім'ям з дітьми діє згідно з законами України "Про державну допомогу малозабезпеченим сім'ям з дітьми", "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про надання грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає та доглядає інваліда І та II групи внаслідок психіч­ного розладу". Здійснюються такі види допомоги: допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога при на­родженні дитини; допомога по догляду за дитиною до трьохрічного віку; допомога на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням; допомога на дітей одиноким матерям; державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; державна

 

 

соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам; допомога на догляд за інвалідом І та II групи внаслідок психі­чного розладу; грошова компенсація потерпілим дітям за не­використану санаторно-курортну путівку. У відділі по призначен­ню та виплаті державної допомоги сім'ям з дітьми на обліку для отримання державної допомоги сім'ям з дітьми перебуває 8050 чол.

Відділ по призначенню соціальних допомог та компенсацій діє згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно зі ст.20 п.14 та ст.21 п.6 цього Закону проводиться випла­та компенсації на харчування особам І та II категорій. Згідно зі ст.48 проводиться виплата щорічної допомоги на оздоровлення. Згідно зі ст.20 п.4 проводиться виплата компенсації розміру се­редньої вартості путівки, визначеної Кабінетом Міністрів Украї­ни. Згідно зі ст. 20 п.19 та ст.21 п.9 проводиться надання ком­пенсації безоплатного проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.11.1996 р. призначається одноразова ком­пенсація сім'ї, яка втратила годувальника із числа осіб, віднесе­них до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.

Відділ контролю за правильністю призначення та виплати пенсій. Відділом здійснюється контроль за призначенням та виплатою пенсій, призначених Білоцерківським міським управ­лінням Пенсійного фонду України. У ході здійснення контро­лю перевіряється відповідність прийнятого рішення про при­значення (відмову в призначенні) пенсії законодавчим та нормативно-правовим актам, дотримання установленого за­конодавством порядку оформлення документів для призначен­ня пенсій. Створена і працює комісія для розгляду питань, по­в'язаних із встановленням статусу учасника війни.

Відділ комп'ютеризації та персоніфікованого обліку. Відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціаль­ного захисту", "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів внутрішніх справ та їх соціальний захист", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого

 

 

віку в Україні", "Про реабілітацію жертв п