Характеристика справ окремого провадження
Стаття 234. Окреме провадження
1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
2. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення
її померлою;
4) усиновлення;
5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;
6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;
7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
8) визнання спадщини відумерлою;
9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
3. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках,
встановлених законом.
4. У випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.
Стаття 235. Порядок розгляду справ окремого провадження
1. Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України прав, свобод чи
інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
2. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
3. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
4. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Справа про розірвання шлюбу за заявою особи, засудженої до позбавлення волі, може бути розглянута судом за участю представника такої особи.
5. Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди.
6. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на
загальних підставах.
7. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
8. У рішенні суду про розірвання шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається.
65. Особи, які беруть участь у справах окремого провадження, процесуальний порядок розгляду справ окремого провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК справи окремого провадження суд розглядає з участю заявника і заінтересованих осіб, органів державного управління, державних підприємств, установ, організацій, кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій. Усі вони віднесені ст. 98 ЦПК до осіб, які беруть участь у справі. В новій редакції цієї норми за Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» ці особи мають назву «органи державної влади, органи місцевого самоврядування та особи, яким за законом надато право захищати права і свободи інших осіб».
Заявник — це особа, в інтересах якої порушена справа в суді про встановлення будь-якої обставини, необхідної для здійснення нею суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав. Заявник може сам подати вимогу щодо порушення справи в суді або в його інтересах справа окремого провадження може бути розпочата на вимогу прокурора, законного представника, інших уповноважених на це громадян та організацій. Коло заявників, як правило, визначається нормами цивільного процесуального права, якими врегульовано порядок розгляду певних категорій справ окремого провадження (статті 256, 276, 285 ЦПК).
До заінтересованих осіб статтями 4 і 5 ЦПК віднесені ті, які беруть участь у справі і мають у ній матеріально-правову або державну чи громадську заінтересованість. Для них характерна юридична заінтересованість у справі. Однак аналіз ч. 2 ст. 255 ЦПК дозволяє зробити висновок, що поняття заінтересованих осіб в окремому провадженні обмежено за змістом. Заінтересованими будуть лише ті особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права та обов'язки.
Деякі з них визначені нормами ЦПК: у справах про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану — органи реєстрації актів громадянського стану (ст. 266); у справах по оскарженню нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні — нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії (ст. 285); у справах про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника — установи ощадного банку (ст. 276). Отже, участь у справі заінтересованих осіб обумовлюється тим, що з встановленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, в яких беруть участь й зазначені особи, їх суб'єктивні права і обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами та обов'язками заявників і опосередковуються одним і тим же встановленням певних обставин. На суб'єктивні майнові та особисті немайнові права заінтересованих осіб може вплинути судове рішення з приводу обставин, встановлених судом. Але таке вирішення питання про поняття заінтересованих осіб в ЦПК неоднозначне. Так, ч. 1 ст. 265 відносить до заінтересованих осіб заявника та інших осіб, які брали участь у справі.
Участь у справі заявників і заінтересованих осіб істотно відрізняється від участі в ній у порядку ст. 121 ЦПК органів державного управління, профспілок, підприємств, установ і організацій та окремих громадян з метою захисту права та інтересів інших осіб, для яких судове рішення про встановлення юридичного факту не буде мати преюдиціального значення з точки зору здійснення їх прав та обов'язків. Зокрема, встановлення юридичного факту перебування громадянина на утриманні не створить для органів соціального захисту обов'язку призначити йому пенсію, тоді як у рішенні по скарзі на відмову у вчиненні нотаріальної дії на нотаріальну контору чи органи, що виконують таку дію, може бути покладено обов'язок вчинити певну нотаріальну дію (ст. 288 ЦПК).
Від зазначених заявників і заінтересованих осіб за метою участі в цивільному процесі та за характером виконуваних процесуальних функцій відрізняються органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації та окремі громадяни, які захищають права інших осіб (ст. 121 ЦПК). Вони порушують в суді справу чи вступають в процес у справі не з метою захисту суб'єктивного інтересу, а для здійснення покладених на них обов'язків і захисту інтересів інших осіб — громадян та організацій (ч. 2 ст. 121 ЦПК). У теорії та практиці цивільного процесу ця відмінність ігнорується, внаслідок чого заявниками і заінтересованими особами визнаються не тільки суб'єкти захисту власного інтересу, а й суб'єкти захисту інших осіб.
Особи, які беруть участь у справах окремого провадження, можуть вести свої справи в суді особисто або через представників їх процесуальні права та обов'язки визначені статтями 99, 119, 122 ЦПК, а також нормами, які врегульовують порядок розгляду певних категорій справ окремого провадження (глави 33-39 ЦПК).
66. Справа окремого провадження про визнання громадянина обмежно дієздатним чи недієздатним та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
Стаття 236. Підсудність
1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу.
2. Підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України.
Стаття 237. Особи, які можуть бути заявниками
1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.
2. Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування.
3. Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.
Стаття 238. Зміст заяви
1. У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними
напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
2. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.
3. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Стаття 239. Призначення експертизи
1. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
2. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра
може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.
Стаття 240. Розгляд справ
1. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.
2. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.
3. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.
Стаття 241. Рішення суду
1. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
2. Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє
ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.
Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника.
3. Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.
4. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.
5. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи.
67. Справа окремого провадження надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.
Стаття 242. Підсудність
1. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, встановлених Цивільним кодексом України ( 435-15 ), за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем її проживання.
2. Підсудність справ про надання неповнолітній особі - громадянину України, який проживає за її межами, у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, повної цивільної дієздатності, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України.
Стаття 243. Зміст заяви
1. У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.
Стаття 244. Розгляд справи
1. Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь представників органів опіки та піклування у розгляді справи є обов'язковою.
Стаття 245. Рішення суду
1. Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника.
2. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили.
3. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування.
68. Справа окремого провадження про визнання громадянина безвісно відсутнім чи про оголошення громадянина померлим.
Стаття 246. Підсудність
1. Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Стаття 247. Зміст заяви
1. У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Стаття 248. Підготовка справи до розгляду
1. Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього
(житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
2. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено.
Стаття 249. Розгляд справи
1. Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.
2. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу
місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву
з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.
Стаття 250. Дії суду в разі появи фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою
1. У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю
цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою
заінтересованою особою.
2. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть.
69. Справа окремого провадження про усиновлення дітей.
Стаття 251. Підсудність
1. Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання.
Стаття 252. Зміст заяви
1. Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батьком дитини.
2. До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:
1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це
другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні
дитини одним із подружжя;
2) медичний висновок про стан здоров'я заявника;
3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або
копія декларації про доходи;
4) документ, що підтверджує право власності або користування
жилим приміщенням;
5) інші документи, визначені законом.
3. До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною.
4. До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.
5. Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально.
6. Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити відомості, зазначені у частині першій цієї статті, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані документи, зазначені у пункті 1 частини другої цієї статті, а також згода особи на усиновлення.
Стаття 253. Підготовка справи до розгляду
1. Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади.
2. Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.
3. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані:
1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем
його проживання;
2) свідоцтво про народження дитини;
3) медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;
4) у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення.
Суд у разі необхідності може вимагати подання інших документів.
Стаття 254. Розгляд справи
1. Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.
2. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов'язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.
3. Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених Сімейним кодексом України ( 2947-14 ), суд розглядає справу в закритому судовому засіданні.
4. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи.
Стаття 255. Рішення суду
1. За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення.
2. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками).
3. За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.
4. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).
5. Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.
6. У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.
7. Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду. Для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади.
70. Справа окремого провадження про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають
юридичне значення
1. Суд розглядає справи про встановлення факту:
1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження
або в паспорті;
7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
3. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
4. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Стаття 257. Підсудність
1. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
2. Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України.
Стаття 258. Зміст заяви
1. У заяві повинно бути зазначено:
1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;
2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
3) докази, що підтверджують факт.
2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Стаття 259. Зміст рішення суду про встановлення факту, що має
юридичне значення
1. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
2. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
71. Справа окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі.
Стаття 260. Підсудність
1. Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.
2. Заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного папера на пред'явника або за місцем платежу за векселем.
Стаття 261. Зміст заяви
1. У заяві до суду про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя недійсним та відновлення прав на них повинно бути зазначено:
1) ім'я і місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи-заявника;
2) обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника або вексель;
3) повну і точну назву емітента втраченого цінного папера на пред'явника і його реквізити, а для векселя - вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов'язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.
Стаття 262. Ухвала суду до судового розгляду
1. Суд, одержавши заяву, своєю ухвалою постановляє:
1) зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя до суду;
2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред'явника або за векселем.
2. Ухвала надсилається емітенту втраченого цінного папера на пред'явника. У справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього ухвала суду надсилається негайно зобов'язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також, якщо строк платежу за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. При пред'явленні векселя нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, нотаріус зобов'язаний повідомити відповідний суд про пред'явлення такого векселя для вчинення протесту.
3. З дати постановлення ухвали суду зупиняється перебіг усіх строків щодо обігу втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, встановлених законодавством про обіг векселів.
Стаття 263. Зміст публікації
1. Публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, з приводу яких подано заяву до суду, повинна містити інформацію, визначену пунктами 1 і 3 статті 261 цього Кодексу, а також пропозицію держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя повідомити суд у тримісячний
строк про свої права на цінний папір або вексель.
2. Публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного папера або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.
Стаття 264. Обов'язки держателя втраченого цінного папера
на пред'явника або векселя
1. Держатель втраченого цінного папера на пред'явника або векселя повинен у встановлений строк подати до суду, який постановив ухвалу, разом з цінним папером на пред'явника або векселем заяву про те, що він є його держателем.
Стаття 265. Строк пред'явлення позову заявником до держателя
втраченого цінного папера або векселя
1. Якщо держатель втраченого цінного папера на пред'явника або векселя подасть заяву до суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя недійсним та відновлення прав на нього без розгляду та встановлює строк для пред'явлення заявником позову в
загальному порядку до держателя цього цінного папера на пред'явника або векселя про їх витребування.
2. Строк пред'явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя не може бути більшим двох місяців.
3. Якщо заявник у встановлений судом строк не пред'явить позову до держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, суд постановляє ухвалу про зняття заборони здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред'явника або за векселем.
4. Копія ухвали надсилається особам, зазначеним у частині другій статті 262 цього Кодексу.
Стаття 266. Призначення справи до розгляду
1. Якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя не надійде заяви, зазначеної у статті 264 цього Кодексу, суд призначає справу до розгляду.
2. Про день розгляду справи суд повідомляє заявника, емітента втраченого цінного папера на пред'явника або зобов'язаних за векселем осіб.
Стаття 267. Вирішення справи
1. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя недійсним або про відмову в задоволенні заявленої вимоги. Рішення про визнання втраченого цінного папера на пред'явника або векселя недійсним є підставою для видачі заявникові цінного папера на пред'явника замість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій; для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення зобов'язаними за векселем особами передавальних написів.
2. Рішення суду про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред'явника або векселя публікується в порядку, встановленому частиною другою статті 263 цього Кодексу.
Стаття 268. Права держателя цінного папера на пред'явника
або векселя щодо відшкодування збитків
1. У разі ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні заявленої вимоги держатель цінного папера на пред'явника або векселя має право звернутися до суду із заявою про відшкодування за рахунок заявника збитків, заподіяних йому забороною здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред'явника або за векселем.
2. Держатель цінного папера на пред'явника або векселя, який не заявив вчасно з будь-яких причин про своє право на цінний папір на пред'явника або вексель, може пред'явити позов до особи, за якою визнано право на цінний папір на пред'явника або на вексель.
Питання 72
Глава 8. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ПЕРЕДАЧУ БЕЗХАЗЯЙНОЇ НЕРУХОМОЇ РЕЧІ У КОМУНАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ
Стаття 269. Підсудність
1. Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади за умов, визначених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади.
Стаття 270. Зміст заяви
1. У заяві про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади повинно бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, основні характеристики нерухомої речі, посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік.
Стаття 271. Відмова в прийнятті заяви
1. Суд відмовляє в прийнятті заяви про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади, якщо вона не взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно, або якщо заяву подано до закінчення одного року з дня прийняття її на облік.
Стаття 272. Розгляд справи
1. Справа про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади розглядається судом за участі заявника з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб.
Стаття 273. Рішення суду
Суд, встановивши, що нерухома річ є безхазяйною та взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також що сплив один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади.
Питання 73Визнання спадщини відумерлою
В деяких випадках може виникнути питання про те, що майно, яке залишилось після смерті особи, не може перейти до інших осіб у загальному порядку спадкування (відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмова від її прийняття). Така спадщина може бути визнана відумерлою (ст. 1277 ЦК).
Предметом судової діяльності є визначення підстав для визнання спадщини відумерлою. Процесуальний порядок розгляду та вирішення визначається ст. 1277 ЦК та ст.ст. 274-278 ЦПК.
Право на звернення орган місцевого самоврядування, який претендує на передачу у комунальну власність відумерлої спадщини.
Заява подається до суду за місцем відкриття спадщини, яким визнається згідно із ст. 1221 ЦК останнє місце проживання спадкодавця. А якщо воно невідоме, то ним визнається місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
У заяві повинно бути наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.
Якщо заява подана до закінчення річного строку з дня відкриття спадщини, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, що не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення цієї обставини.
Після прийняття заяви суддя повинен повідомити нотаріальні органи за місцем відкриття спадщини про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадщини у порядку ст. 1283 ЦК до вирішення справи по суті та вступу рішення суду у законну силу.
Розгляд та вирішення справи. Відповідно до ст. 277 ЦПК справа розглядається у судовому засіданні з обов’язковою участю заявника та з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення. Так, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.
З моменту вступу рішення у законну силу спадщина переходить до територіальної громади. З цього часу до територіальної громади переходять обов’язки перед кредиторами, щодо відшкодування завданої спадкодавцем майнової та моральної шкоди, заявлені у порядку ст. 1231 ЦК.
Питання 75
Глава 10. РОЗГЛЯД ЗАЯВИ ПРО НАДАННЯ ОСОБІ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ У ПРИМУСОВОМУ ПОРЯДКУ
Стаття 279. Підсудність
1. За умов, визначених Законом України "Про психіатричну допомогу", заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
2. Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцепроживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу.
Стаття 280. Зміст заяви і строк її подання
1. У заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.
2. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
3. У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку мають бути наведені обставини і докази, на яких ґрунтуються ці вимоги.
4. У випадках, коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.
5. Заява фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку або її продовження, госпіталізацію у примусовому порядку, її продовження.
Стаття 281. Розгляд справи
1. Заява про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається судом у такі строки з дня її надходження до суду: про госпіталізацію особи до психіатричного закладу - протягом 24 годин; про психіатричний огляд - протягом трьох днів; про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації - протягом десяти днів.
2. Справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов'язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов'язані з наданням психіатричної допомоги.
Стаття 282. Рішення суду
1. Залежно від встановлених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
2. Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку.
3. Рішення про відмову в задоволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи чи її законного представника є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги.
74/§ 12. Обов’язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу
Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я (ст. 53), Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (ст. 28) передбачається можливість госпіталізації та лікування осіб, які хворі на небезпечні інфекційні хвороби, при чому у випадках та у порядку, встановленими законами, може проводитися госпіталізація та лікування у примусовому порядку. До таких хвороб відноситься й захворювання на туберкульоз.
Оздоровлення хворих на туберкульоз проводиться у спеціалізованих протитуберкульозних санаторіях безоплатно (ст. 25 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”), Лікування хворих на туберкульоз здійснюється під обов’язковим медичним контролем із дотриманням встановлених стандартів лікування. Лікування та медичний (диспансерний) нагляд за всіма хворими на туберкульоз, інфікованими мікобактеріями туберкульозу та особами, які були в контакті з хворими на заразні форми туберкульозу, здійснюється спеціалізованими протитуберкульозними закладами (ст. 12 Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”).
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” хворі на заразні форми туберкульозу, в тому числі соціально дезадаптовані, із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, які ухиляються від лікування і становлять загрозу розповсюдження хвороби серед населення, за рішенням суду підлягають обов’язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади.
Предметом судової діяльності є визначення підстав для примусового поміщення хворого до протитуберкульозного закладу. Процесуальний порядок розгляду та вирішення справи визначається ст.ст. 283-286 ЦПК.
Право на звернення. Заявником у даній категорії справ є представник протитуберкульозного закладу, повноваження якого повинні бути оформлені за загальними правилами про процесуальне представництво.
Заява повинна містити, крім положень, встановлених ст. 119 ЦПК, встановлені законом підстави для такої госпіталізації (наявність заразної форми туберкульозу, відмова хворого від госпіталізації, ухилення від лікування тощо). До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування.
Відповідно до ст. 284 ЦПК така заява подається до суду протягом 24-х годин з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу. Однак це не означає, що заява подана з порушенням встановленого строку підлягає залишенню без розгляду. Суд може вказати на це в окремій ухвалі, постановленій у справі.
Заява подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (лікувальними закладами, слідчими ізоляторами, установами виконання покарань та ін.) (ст. 283 ЦПК, ст. 12 Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”).
Розгляд справи здійснюється колегіально у складі професійного судді та двох народних засідателів. За клопотанням особи, щодо якої ставиться питання про госпіталізацію, для забезпечення таємниці про стан її здоров’я, гарантовану ст. 286 ЦК, суд у нарадчій кімнаті може постановити ухвалу про закритий судовий розгляд.
Справа розглядається судом у строк не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі за обов’язковою участю представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію, є обов’язковою. Сама особа, щодо якої ставиться питання про її примусову госпіталізацію, відповідно до ст. 285 ЦПК може брати участь у судовому засіданні крім випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби.
Судове рішення. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву. Рішення про задоволення заяви є підставою для обов’язкової госпіталізації або подальшого лікування особи в протитуберкульозному закладі на встановлений законом строк.
Стаття 283. Підсудність
1. Заява про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування, подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого.
Стаття 284. Зміст і строк подання заяви
1. У заяві про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування повинні бути зазначені встановлені законом підстави для такої госпіталізації. До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування.
2. Заява подається протягом 24-х годин з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу.
Стаття 285. Розгляд справи
1. Справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування суд розглядає не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі. Особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби.
2. Участь у розгляді справи представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію, є обов'язковою.
Стаття 286. Рішення суду
1. Розглянувши заяву про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву.
2. Рішення про задоволення заяви, зазначеної у частині першій цієї статті, є підставою для обов'язкової госпіталізації або подальшого лікування особи в протитуберкульозному закладі на встановлений законом строк.
Питання76
Глава 12. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО РОЗКРИТТЯ БАНКАМИ ІНФОРМАЦІЇ, ЯКА МІСТИТЬ БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ, ЩОДО ЮРИДИЧНИХ ТА ФІЗИЧНИХ ОСІБ
Стаття 287. Підсудність
1. Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.
Стаття 288. Зміст заяви
1. У заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника заявника, коли заява подається представником;
3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;
5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
Стаття 289. Розгляд справи
1. Справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п'ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, - з повідомленням тільки заявника.
2. Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов'язковою.
3. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Стаття 290. Рішення суду
1. У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи зазначаються:
1) ім'я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника одержувача, коли інформація надається представникові;
2) ім'я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи;
3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.
2. Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.
3. Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п'ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Питання 77
Про надання права на шлюб
Необхідність захисту прав та охоронюваних законом інтересів виникає не тільки у тих випадках, коли права та інтереси порушуються чи оспорюються. Інколи з’являється потреба у встановленні таких обставин, що є лише підставою для здійснення суб’єктивних прав. Особа, яка має певне право, не може його здійснити через те, що факти, які це право підтверджують, не є очевидними і потребують перевірки та підтвердження відповідними доказами. Тому у цивільному процесі існує такий вид судочинства, який дозволяє заінтересованій особі встановлювати у судовому порядку юридичні факти для подальшого здійснення відповідних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Ним є окреме провадження.
Відповідно до ст. 234 ЦПК окремим провадженням визнається вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи окремого провадження, що становлять цивільну юрисдикцію суду, слід поділити на три групи. По-перше, це справи, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством. Ними є справи про:
- обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
- надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
- визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
- усиновлення;
- встановлення фактів, що мають юридичне значення;
- відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;
- передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
- визнання спадщини відумерлою;
- надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
- обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
- розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
До другої групи відносяться справи, які тільки поіменовані ЦПК, однак особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства. Такими є справи про надання права на шлюб (ст. 23 СК), про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК), про поновлення шлюбу після його розірвання (ст. 117 СК), про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя (ст. 119 СК). До третьої групи можуть бути віднесені справи, які можуть розглядатися у порядку окремого провадження, якщо актами законодавства вони віднесені до цивільної юрисдикції (ст. 234 ЦПК).
Відповідно до новітнього цивільного процесуального законодавства із категорій справ окремого провадження вилучаються справи за заявами про встановлення неправильностей у актах громадянського (нині – цивільного) стану, а також справи про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Так, відповідно до перехідних та прикінцевих положень ЦПК скарги, заяви щодо нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні, подані до набрання чинності ЦПК 2004 р. відповідно до глави 39 ЦПК 1963 р., розглядаються за правилами позовного провадження. Заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану, подані до набрання чинності ЦПК за правилами, встановленими главою 36 ЦПК 1963 р., розглядаються у порядку, встановленому Адміністративним процесуальним кодексом України.
Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості.
Ознаками окремого провадження є, насамперед, його несумісність із спором про право. Якщо у ході розгляду справи виявиться, що предметом судового розгляду справи є спір про право, суд повинен залишити заяву без розгляду (якщо справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства) або закрити провадження у справі, якщо предметом судового розгляду і вирішення виявиться спір про право адміністративне або господарське, які можуть бути предметом розгляду у порядку відповідного адміністративної та господарської судової юрисдикцій.
У порядку окремому провадженні суд розглядає і вирішує вимогу до суду про встановлення певних обставин – юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю котрих закон пов’язує виникнення, зміну або припинення суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав.
Ще однією важливою ознакою цього виду провадження є відсутність сторін із протилежними інтересами. Це не означає, що між цими особами не може існувати відносин напруженого характеру чи існувати певних непорозумінь, однак цей спір носить специфічний характер, він не носить характеру спору про право, а спору про стан, факт, обставину. Відсутність правового спору і сторін в окремому провадженні робить неможливим пред’явлення зустрічного позову, заміну сторони, укладення мирової угоди, звернення у третейський суд і т.д. В той же час не виключається можливість спільного звернення до суду декількох осіб, пов’язаних між собою спільними інтересами (процесуальна співучасть). Особи, права та обов’язки яких зачіпаються рішенням суду, повинні приймати участь у справі як заінтересовані особи, що дозволяє їм повноцінно приймати участь у справі із наділенням їх усім правовим статусом сторони у процесі.
В окремому провадженні мають місце особливості прояву ряду принципів цивільного процесу (диспозитивності, змагальності, одноособовості та колегіальності розгляду цивільної справи, процесуальної рівності та ін.). Так, наприклад, відповідно до ст. 234 ЦПК справи порядком окремого провадження, які визначені п.п. 1, 3, 4, 9, 10 цієї статті розглядаються колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Суд зобов’язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи, тому з цією метою він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази, що є не приманним для інших видів проваджень у цивільному процесі.
Отже, розгляд справ окремого провадження судом пов’язаний із здійсненням, так би мовити, “судового управління” у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення непритаманної йому функції установлення тих чи інших обставин без розв’язання спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого вирішення, покладаючи встановлення юридичних фактів на суд, який має особливий правовий статус суб’єкта судової влади, та поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства.
Питання 78 Подружжя,яке має дітей…
У випадку, коли подружжя має неповнолітніх дітей, або один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу, шлюб може бути розірваний лише у судовому порядку.
Розірвання шлюбу в судовому порядку здійснюється відповідними судами загальної юрисдикції у порядку окремого або позовного провадження на підставі поданої заяви або позову відповідно.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, що має дітей. Характерною особливість таких справ є наявність згоди між дружиною та чоловіком щодо розірвання шлюбу. Разом зі спільною заявою в порядку окремого провадження подружжя подає до суду письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд, як правило, не з’ясовує причин подання заяви про розірвання шлюбу та не вживає заходів до примирення подружжя, однак зобов’язаний узяти до уваги та забезпечити захист інтересів дітей, батьки яких розлучаються.
Питання79
Справи про поновлення шлюбу після його розірвання у такому порядку можуть розглядатися у трьох випадках (статті 117-118 СК України).
По-перше, якщо після розірвання шлюбу один із подружжя не перебував у повторному шлюбі, жінка та чоловік можуть звернутися до суду із заявою про поновлення їхнього шлюбу. У судовому рішенні про поновлення шлюбу суд повинен також зазначити про анулювання запису акта про розірвання шлюбу.
По-друге, у разі явки особи, яка була оголошена померлою, відповідне рішення суду скасоване, її шлюб із іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебував у повторному шлюбі.
По-третє, у разі явки особи, яка була визнана безвісно відсутньою, відповідне рішення скасоване, її шлюб із іншою особою може бути поновлений за спільною заявою, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі. У другому і третьому випадках орган реєстрації актів цивільного стану анулює запис акта про розлучення.
Питання80 Ст..119
1. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.
2. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.