Способи викладення правових норм
За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-правових актів розрізняють форми (способи):
• повну (пряму),
• відсильну,
• бланкетну.
• Повна
У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей.
• Відсильна
У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості.
• Бланкетна
У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права.
24. Класифікація правових норм.
1. За суб’єктами правотворчості розрізняють норми, що виходять від держави і безпосередньо від громадянського суспільства. У першому випадку це норми органів державної влади, у другому — норми приймаються безпосередньо населенням на референдумі.
2. За функціональною роллю в механізмі правового регулювання норми права можна поділити на установчі, регулятивні (норми — правила поведінки), охоронні (норми — охоронці порядку), забезпечувальні (норми-гарантії), декларативні (норми-оголошення), дефінітивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні (норми-інструменти).
3. За предметом правового регулювання розрізняються норми конституційної, цивільної, кримінальної, адміністративної, трудової та інших галузей права. Галузеві норми можуть поділятися на матеріальні і процесуальні.
4. За методом правового регулювання виділяються імперативні, диспозитивні, рекомендаційні та заохочувальні норми. Імперативні норми мають суворий, владно-категоричний характер, що не допускає відхилення в регульованій поведінці. Диспозитивним нормам притаманний автономний характер, що дозволяє сторонам (учасникам) самим домовитися з питань реалізації суб’єктивних прав і обов’язків Рекомендаційні норми звичайно адресуються недержавним підприємствам, установлюють варіант бажаного для держави поводження. Заохочувальні норми стимулюють суспільно корисну поведінку.
5. За сферою дії виділяються норми загальної дії, норми обмеженої дії і локальні норми. Норми загальної дії поширюються на всіх громадян і функціонують на всій території держави. Норми обмеженої дії — це загальні розпорядження, реалізації яких пов’язуються з певними просторовими, суб’єктними, часовими і ситуаційними факторами. Локальні норми діють у межах окремої державної, громадської організації або їх структурних підрозділах.
6. Норми права класифікуються також за часом дії (постійні й тимчасові), по колу осіб (чи поширюються на усіх, хто підпадає під їхню дію, чи на чітко визначену групу суб’єктів: військовослужбовців, пенсіонерів тощо).
25. Поняття, ознаки та види правових відносин.
Правовідносини - це специфічні вольові суспільні відносини, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.
Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які неопосередковано породжують правові відносини і реалізуються через них.
Ознаки:
- Являє собою різновид суспільних відносин, соціальним зв'язком. Правовідносини складаються між людьми або колективами як забезпечення яких-небудь інтересів.
- Є ідеологічним відношенням -- результатом свідомої діяльності (поведінки) людей. Правовідносини не можуть виникати, не проходячи через свідомість людей: норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, поки вміст правових норм не буде усвідомлений людьми, не стане їх правосвідомістю.
- Є вольовим відношенням, яке проявляється в двох аспектах:
а)у втіленні в нім волі (інтересу) держави, оскільки правовідношення виникає на основі правових норм;
б)у втіленні в нім волі (інтересу) учасників правовідношення - вони зв'язані предметом інтересу, досягненням його результату.
4. Виникає, припиняється або змінюється, як правило, на основі норм права в разі настання передбачених нормою фактів.
5. Має, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах.
Види:
- За характером змісту
Загальні правовідносини є украй своєрідними правовими явищами. Вони, як відзначалося, не мають поіменної індивідуалізації по суб'єктах. Для їх виникнення не потрібно юридичні факти, окрім існування суб'єкта, що має громадянство, ряду інших обставин, що відносяться до суб'єкта. По терміну дії вони відповідають часу існування юридичної норми.
- за функціями права
- За характером обов'язку
- По мірі визначеності суб'єктів
- За галузями права
26. склад правовідносин.
Правовідносини — це такі суспільні відносини, які мають вольовий надбудовний характер і індивідуальний правовий зв'язок між суб'єктами права в формі юридичних прав і обов'язків, які охороняються державною владою, відповідають або не суперечать принципам правової держави і правового громадянського суспільства.
В склад правовідносин входять такі елементи: суб'єкти, об'єкти (матеріальні або духовні), зміст (юридичні права і обов'язки).
Суб'єктами правовідносин можуть бути фізичні і юридичні особи, які повинні мати певні правові властивості — бути правоздатними, дієздатними і деліктоздатними.
Правоздатність — це здатність особи мати юридичні права і обов'язки. Вона наступає з моменту народження і втрачається зі смертю фізичної особи.
Дієздатність — це здатність своїми діями набувати юридичні права і нести юридичні обов'язки. Вона виникає з дня повноліття — з 18 років, а якщо особи одружуються, то з дня одруження (з 17 років для жінок і 18 років для чоловіків). В окремих випадках шлюбний вік може бути зменшений на один рік.
Деліктоздатність — це здатність особи нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність не завжди співпадає з дієздатністю. В різних правовідносинах і в різних галузях права дієздатність наступає з різного віку.
27. Субєкти правовідносин: поняття та види.
Суб'єкти правовідносин — це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність.
Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями:
• набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин — через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб'єктності;
• набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації — суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами.
Суб'єкти правовідносин — це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.
Види суб'єктів правовідносин:
1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):
- громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни;
- іноземні громадяни;
- особи без громадянства (апатриди);
— особи з подвійним громадянством (біпатриди);
2) колективні суб'єкти (юридичні особи):
— державні органи, організації, установи, підприємства;
- органи місцевого самоврядування;
— комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо — вітчизняні, іноземні, міжнародні);
- громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо);
- релігійні організації;
3) держава та її структурні одиниці:
- держава;
- державні утворення (суб'єкти федерації — штати, землі, автономії; в Україні — Автономна Республіка Крим);
— адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.);
- соціальні спільноти — народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо.
28. Обєкти правовідносин: поняття та види.
Об'єкти правовідносин — це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.
Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:
1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо.
2) послуги виробничого і невиробничого характеру — виконання роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад;
3) продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп'ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом ;
4) особисті немайнові блага — життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи. Наприклад, між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини, їх об'єктом є не атестат, а освіта.
29. Зміст правовідносин.
Зміст правовідносин характеризується синтезом фактичного і юридичного.
Юридичний зміст - суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливість певних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів.
Фактичний зміст - сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, у якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін. Зміст суб'єктивного права криє в собі можливості:
діяти відповідно до свого бажання; вимагати певних дій від обов'язкової сторони; користуватися соціальним благом, що закріплене суб'єктивним правом; звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права.
30. Передумови правовідносин.
Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.
Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:
1) матеріальні (загальні):
це певні інтереси або блага, що зв'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;
2) юридичні (спеціальні):
• норма права;
• правосуб'єктність (праводієздатність);
• юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент).
Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту:
1) матеріальний — реальні дії, пов'язані з використанням і здійсненням суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків; фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити;
2) юридичний — суб'єктивне юридичне право, повноваження, суб'єктивний юридичний обов'язок, юридична відповідальність.
Норма права і правовідносини є взаємозалежними. Взаємозв'язок норми права і правовідносин виражається у такому.
31. Поняття та структура суб’єктивного права.
право в суб'єктивному розумінні - це міра можливої поведінки особи, визначена правовими актами повноваження конкретної особи - суб'єкта правовідносин на певні діяння (дія або бездіяльність) та цінності.
Структура суб'єктивного права.
а) можливість позитивного поводження самого уповноваженим, тобто право на власні дії; б) можливість вимагати відповідного поводження від правозобов‘язаної особи, тобто право на чужі дії; в) можливість удатися до державного примуса у випадку невиконання конфронтуючою стороною свого обов'язку ; г) можливість користатися на основі даного права визначеним соціальним благом.
Інакше кажучи , суб'єктивне право може виступати як право-поводження, право-вимога, право-домагання і право- користування.
. У цілому ж усі чотири компоненти в їхній єдності складають структуру суб'єктивного права як загального поняття. Воно служить засобом задоволення інтересів уповноваженого.
32. Поняття та структура юридичного обов’язку.
Юридичний обов'язок - визначена законом норма належної поведінки учасника даного (конкретного) правовідношення - носія цього обов'язку.
Юридичний обов'язок - правовідносини, що врегульовані нормами права, суспільні відносини, учасники якого володіють суб'єктивними правами і є носіями юридичних обов'язків.
Структура юридичного обов'язку відповідає структурі суб'єктивного права (будучи як би його зворотною стороною) і теж містить у собі чотири компоненти: 1) необхідність зробити визначені дії або утриматися від них; 2) необхідність для правозобов‘язаної особи відреагувати на звернені до нього законні вимоги уповноваженого; 3) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог; 4) необхідність не перешкоджати контрагенту користатися тим благом, у відношенні якого він має право.
33. Юридичні факти, їх класифікація. Фактичний склад.
Юридичні факти – це конкретні, індивідуальні обставини, які являють собою життєві явища, що існують у певному просторі та часі, котрі входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права й інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості.
Класифікацію юридичних фактів можна поділити на три взаємозалежних принципи.
За першим принципом – “вольовий” критерій. За яким всі юридичні факти поділяються на події і дії.
За другим принципом дії поділяються на правомірні та неправомірні.
Відповідно до третього принципу правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб’єкт їхнє правове значення, бажав чи не бажав їх настання. Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом і споживанням матеріальних благ, відкриттів і винаходів). Класифікація юридичних фактів – необхідний засіб вивчення правовідносин, особливостей правового регулювання.
Юридичні акти – дії, прямо спрямовані на досягнення правового результату. Проводячи юридичні акти, громадяни, державні органи й інші об’єкти цілеспрямовано створюють, змінюють, припиняють правовідносини для себе або для інших суб’єктів.
Сукупність юридичних фактів, необхідних для настання правових наслідків, передбачених нормою права (виникнення, зміна або припинення правовідносин), називається фактичним (юридичним) складом.
Приклад. Для зачислення до вищого навчального закладу необхідні: загальна середня освіта, підкріплена документом; успішна здача вступних іспитів; документ, що свідчить про внесення певною Суми за навчання (якщо це комерційний навчальний заклад); наказ ректора про зачислення до вузу.
34. Поняття і структура правосвідомості.
Правосвідомість — форма суспільної свідомості, що містить в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, суспільної групи і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням.
Структура правосвідомості
Правова психологія — це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемне, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.
Правова ідеологія — це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ.
Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так і помилкові (міфологізовані) знання про правову дійсність. Так, у СРСР офіційна марксистсько-ленінська ідеологія розглядала права людини як державні дарування, а не як продукт природного розвитку. Це була міфологізована державна ідеологія.
На рівні правової ідеології це усвідомлення реальності виражається в мотивах, які формуються через цілі. Ціль вплітає усвідомлені інтереси в зміст свідомої діяльності (інтереси служать джерелом цілей), сприяє формуванню правової настанови на правову (правомірну, неправомірну) поведінку.
Правова поведінка — вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), — мотивів правової поведінки, правових настанов.
35. Рівні та види правосвідомості.
За глибиною відображення правової дійсності
Буденна — це сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів і емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно діючого і бажаного права та правової системи.
Професійна — сукупіність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, які характерні для представників відповідної групи та формуються в результаті професійної діяльності і навчання.
Наукова — сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно існуючої і бажаної правової системи громадянського суспільства.
За ступенем узагальнення
Індивідуальна — сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда.
Групова — це правова психологія і правова ідеологія , що характеризує ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства.
Суспільна — це правосвідомість, що характеризує ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.
36. Правова культура: поняття та структура
Правова культура суспільства — це різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.
З іншого боку, правова культура розуміється як система правових цінностей, яка утворилася в суспільстві в ході його розвитку і відображає досягнення як минулого, так і сучасності.
Структура правової культури особистості багатогранна. До неї належать різні елементи, що знаходяться в різних площинах: формах вираження, соціальному рівні, змісті. Вона виявляється у правових культурних орієнтирах, творчій діяльності з їх реалізації та в отриманих позитивних результатах.
Як певний ступінь розвитку індивіда, правова культура людини виявляється насамперед у підготовленості його до сприйняття прогресивних правових ідей і законів, в умінні й навичках користування правом, а також в оцінці власних знань права.
Отже, правова культура є ступенем і характером правового розвитку особистості.
Правова культура складається з таких елементів: 1) системи правових норм як особливих правил поведінки, які зовні виражені у вигляді певних нормативно-правових актів (їх рівень зумовлює рівень правової культури); 2) сукупності правовідносин, тобто суспільних відносин, врегульованих за допомогою правових норм; 3) всієї сукупності суб’єктів права; 4) високого рівня правосвідомості; 5) режиму законності і правопорядку.
37. Правова культура суспільства та правова культура особистості.
З одного боку, правова культура суспільства виступає як різновид суспільної культури, що відбиває певний рівень правосвідомості і законності, досконалості законодавства і юридичної практики, що охоплює всі цінності, створені людством в галузі права. Власне кажучи, це — сукупність усіх позитивних компонентів правової діяльності в її реальному функціонуванні, втілення досягнень правової думки, юридичної техніки і практики. Вона пронизує саме право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правотворчу і правозастосовчу, а також іншу правову діяльність.
Необхідно розрізняти правову культуру суспільства в цілому та правову культуру окремої особи. Правова культура всього суспільства не існує поза правовою культурою окремих осіб, вони тісно по-в’язані та взаємообумовлені.
Правова культура особистості як компонент правової культури суспільства відбиває ступінь її розвитку. Правова культура особистості — необхідна передумова і творчий початок правового стану суспільства, це ступінь і характер правового розвитку самої особистості, що знаходять своє виявлення в її правомірній діяльності. Правова культура особистості передбачає її позитивну правову свідомість у дії.
Правова культура окремої особистості включає в себе позитивну правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до права, впевненість у соціальній цінності права та правового регулювання, знання своїх прав і обов’язків та їх виконання. Таким чином, правова культура особистості — сукупність правових знань, емоцій, почуттів, вольових компонентів, які проявляються у правомірній поведінці. Це позитивна правосвідомість в її виявленні у правомірній поведінці.
38. Правова соціалізація і правове виховання.
Процес формування основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.) відбувається в певних соціальних умовах шляхом засвоєння і перетворення індивідами соціального досвіду, накопичення людством досягнень культури.
Провідне завдання правової соціалізації -- забезпечення правомірної поведінки особистості, що передбачає формування і розвиток у неї правосвідомості. Правосвідомість виступає як одна з форм суспільної свідомості, зміст і розвиток якої обумовлено матеріальними і духовними умовами існування суспільства. Являючись орієнтовною основою правозначних дій, правосвідомість визначає поведінку людини в сфері найбільш суттєвих соціальних відносин. Її основа -- не стільки знання багаточисельних
правових норм, скільки усвідомлення і прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення в праві. У широкому розумінні слова під правосвідомістю розуміється весь правовий досвід поведінки особистості чи групи людей.
Правова соціалізація продовжується на спеціальних уроках в школі і на навчальних заняттях у вузах. Вона здійснюється не лише у вигляді розповідей-бесід, але й у формі зустрічей школярів і студентів з представниками правоохоронних органів.
Таким чином, правова соціалізація включає в себе засвоєння правових норм і вимог, формування навиків правослухняної поведінки, усвідомлення особистістю обов'язку перед суспільством і розуміння необхідності дотримання соціальних норм, що в кінцевому рахунку повинно забезпечувати високий ступінь правової вихованості людини і її нормативну поведінку.
Правове виховання — цілеспрямована, послідовна, систематична діяльність держави та її органів, а також громадських об'єднань та організацій щодо формування певної системи правових знань, умінь і навиків, правового мислення, правових почуттів — почуття права, законності, почуття поваги до права і закону, до тих соціальних цінностей, які регулюються й охороняються правом і законодавством.
Правове виховання складається з таких частин:
1) завдання, які можуть бути як загальними, так і конкретними;
2) принципи: системність, безперервність здійснення, цілеспрямованість, послідовність, забезпеченість як певними засобами, так і підготовленими кадрами;
3) форми (їх більше 20), серед яких виділяють:
• правову освіту (навчання) — є найбільш ефективною і результативною формою, оскільки вона дає певну систему правових знань;
• правову просвіту — має обмежені завдання — дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз'яснити чинне законодавство;
• правову пропаганду — поширення певних правових ідей, законодавства серед великої кількості населення;
• правову агітацію — розповсюдження правових ідей, знань серед невеликої кількості населення;
• правомірну соціально активну діяльність — здійснюється практично в процесі реалізації норм права;
• самовиховання;
4) зміст — які правові знання та в якому обсязі потрібно викладати;
5) методи — переконання, примусу, позитивного прикладу, заохочення тощо.
39. Поняття та види деформацій правосвідомості.
Деформація правосвідомості — це її перекручування, "руйнування" позитивних ідей, установок, почуттів та переконань.
Види деформації правосвідомості такі.
1. Правовий інфантилізм — несформованість, недостатній рівень правових знань за особистої впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці.
2. Правовий дилетантизм — вільне поводження із законами або з оцінками юридичної ситуації не через корисливі мотиви, а через недбалість ставлення до юридичних цінностей.
3. Правовий ідеалізм — гіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів при вирішенні соціально-економічних, політичних та інших завдань.
4. Правовий нігілізм — заперечення соціальної цінності права, свідоме ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог дотримання права та поваги до нього.
Правовий нігілізм українського суспільства має глибоке історичні коріння. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, викорінення національної самобутності народу — все це "вбивало будь-яку повагу до законності" в Російській державі, до складу якої протягом століть входила більшість території України.
Правовий нігілізм в Україні за часів СРСР — результат певної деформації правосвідомості та правового регулювання того періоду.