Припинення юридичної особи може відбуватись шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

№ 10

У новому ЦКУ передбачається, що Д-ва бере участь у цивільних відносинах як суб’єкт публічного права. Вона може створювати як юридичні особи публічного права, так і на загальних підставах приватного права, якщо інше не передбачено законом. Створені д-вою юридичні особи діють у цивільному обороті як самостійні суб’єкти від свого імені, а не від імені д-ви. Укр. Д-ва як суб’єкт цивільного права несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями, має право дієздатність. Д-ва реалізує правосуб’єктність через с-му своїх органів (органи місцевого самоврядування), тому що поза їхньою діяльністю вона діяти не може. Від імені д-ви у відносинах, що регулюються ЦЗ беруть участь органи управління в областях, містах, районах, органи управління д-вним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені д-вою органи. Два також виступає суб’єктом цивільного права і у разі, коли її організації беруть участьу правовідносинах, але самі не є юридичними особами.

№ 11

Під об'єктом цивільних прав прийнято розуміти те благо, на яке спрямоване суб'єктивне право, тобто все те, із приводу чого складається визначений правовий зв'язок між особами і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Об'єктами цивільних прав можуть бути матеріальні і нематеріальні блага. У залежності від цього вони звичайно підрозділяються на три основні групи: 1)речі (матеріальні явища, предмети природи, предмети побуту, гроші і цінні папери); 2)діяльність (робота, послуги, результати творчої діяльності); 3)особисті майнові блага. Оскільки і речі, і об'єкти інтелектуальної власності знаходяться в єдиному правовому режимі, то їх можливо умовно об'єднати в одну групу “речей” з підрозділами на дві підгрупи - речі матеріальні і “речі” нематеріальні.

№ 23

Право комунальної власності – це право територіальної громади володіти, користуватися, розпоряджатися майном, що належить їй, яке здійснюється безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Суб’єктом права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст тощо. Об’єктами права комунальної власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальним громадам. Це може бути рухоме і не рухоме майно, прибутки місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, підприємства, установи, організації тощо. Підставою виникнення права комунальної власності може бути передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності.

№ 12

Правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Умови дійсності правочину: 1)Зміст правочину не може суперечити ЦКУ або іншим актам цивільного законодавства; 2)Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3)Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі; 4)Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5)Правочин, що вчиняється батьками (усиновл), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ЦКУ. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

№ 13

Підставою виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин є юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Тому юридичні факти виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільними правовідносинами. Юридичними фактами можуть бути різні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження і смерть особи), так і до соціальної сфери життя (дії і вчинки людей, адміністративні акти, рішення суду). Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини. Не кожна життєва обставина є юридичним фактом, а лише така, з якою норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Усі юридичні факти в цивільному праві класифіковано залежно від їх індивідуальних особливостей. Юридичні факти поділяються за ознаками залежності від волі суб’єктів на дії та події.

№ 14

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) таких вимог: зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Ці правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

№ 15

Представництво - один зі способів здійснення цивільних прав івиконання обов'язків. Закон визначає представництво як угоду, вчинену однією особою (представником) від імені іншої особи (що представляється) у силу повноваження, заснованого на дорученні, законі або адміністративному акті, що безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права й обов'язки представляємого. Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має за законом можливості вчиняти юридичні дії, колиу у особи немає можливості здійснити такі дії, або бажання реалізовувати належні їй права та обов’язки. Види: 1)Обов'язкове представництво, засноване на законі чи адміністративному акті; різновидом обов’язкового є статутне представництво, представник виступає від імені організації і його повноваження визначаються статутом. 2)Добровільне представництво, засноване на договорі чи дорученні. У якості договору, що породжує відносини представництва, служить договір доручення, відповідно до якого одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені іншої сторони і за її рахунок (довірителя) визначені юридичні дії. У більшості випадків добровільного представництва повноваження представника фіксується в дорученні. Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна особа іншій для представництва перед третіми особами. Довіреність являє собою односторонню угуду, яка визначає повноваження представника.

№ 16

Строки (терміни) за своєю суттю виступають в ролі юридичних фактів у цивільних правовідносинах. Строком визнається певний періоду часі, зі спливом якого пов’язані дія чи подія, яка має юридичне значення. Перебіг строків починається з часу настання події, з якою пов’язаний строк, або з наступного дня після відповідної календарної дати. Закінчення строків визначається: 1)Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. 2)До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. 3)Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. 4)Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Види строків: 1)За підставами встановлюються строки: рішенням суду, договором, законом, адмін. Актом; 2)За ступенем самостійності учасників: імперативні (ні підлягають зміні), диспозитивні (визначаються учасниками правовідносин); 3)За розподілом обсягу прав та обов’язків: загальні і окремі

№ 17

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Строки позовної давності є загальні (3р.) і спеціальні. Після спливу строку позовної давності за наявності нормативних фактів строк може зупиняти свій перебіг, або поновлюватися. Перебіг позовної давності зупиняється: 1)якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна подія ; 2)у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій); 3)у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Позовна давність не поширюється: 1)на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав; 2)на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; 3)на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 4)на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); 6)на вимогу центрального органу виконавчої влади.

№ 18

Цивільно-правова відповідальність - це передбачений законом чи договором примусовий захід майнового характеру, застосовуваний за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, з метою відновлення порушеного стану і задоволення інтересів потерпілого за рахунок правопорушника. Відповідальність є майновою і носить компенсаційний характер. Застосування відповідальності стимулюючи належне виконання цивільно-правового обов'язку, є також способом попередження цивільних правопорушень у майбутньому. При цьому відновна, каральна (штрафна) і виховна (превентивна) функції виконуються не роздільно, а в сукупності.

Види цивільно-правової відповідальності: договірна (настає в зв'язку з заподіянням збитку, викликаного невиконанням зобов'язання, що існує між кредитором і боржником), позадоговірна (настає в результаті заподіяння збитку , що не є наслідком невиконання зобов'язання, що існує між кредитором і боржником); часткова і солідарна (при множинності боржників у зобов'язанні); субсидіарна (додаткова); змішана (при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання з вини обох сторін).

№ 19

Право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, на свій розсуд, з додержанням вимог закону та моральних засад суспільства. Зміст права власності: 1)Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. 2)На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Здійснення права власності: 1)Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 2)Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. 3)Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. 4)Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства тощо. 5)Д-ва не втручається у здійснення власником права власності. 6)Діяльність власника може бути обмежена чи припинена. 7)Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.

Різновиди власності: 1)приватна власность (Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.); 2)Державна власність (У д-вній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить д-ві Україна. Від імені та в інтересах д-ви право власності здійснюють відповідно органи д-вної влади.); 3)Комунальна власність (У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування).

№ 20

Фізичні особи як суб’єкти приватної власності можуть користуватися будь-якими елементами: володінням, користуванням, розпорядженням. Фізичні особи здійснюють своє право власності та набувають майно у власність усіма можливими, не забороненими законом способами. Особливості фізичних осіб як суб’єктів права приватної власності існують лише тоді, коли перехід чи здійснення цього права безпосередньо пов’язані із фізичною природою людини – власника. Наприклад, припинення права власності у зв’язку із смертю власника, звичайно ж, можливе лише для приватних власників-фізичних осіб.

Для землі як об’єкта власності законодавство встановлює особливі умови набуття та здійснення прав володіння розпорядження та користування. Так для громадян України, Земельний Кодекс України у ст.121 встановлює можливість безоплатної передачі їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розміри земельних ділянок, що надаються безоплатно, визначаються залежно від цілей їх використання. Кількісне обмеження права власності на землю встановлене у Перехідних положеннях ЗК, де зазначено, що на період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів.

№ 21

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом. Юридичні особи можуть можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності: 1)на підставі придбання за цивільно - правовими договорами. 2)в результаті внесення земельних ділянок засновниками юридичної особи до статутного фонду. 3)шляхом прийняття спадщини. 4)з інших підстав встановлених законом.. Спільна власність - майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).Суб’єктами спільної власності можуть бути і юридичні особи. Ще юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

№ 22

Право державної власності. У д-вній власності є майно у тому числі грошові кошти, які належать державі Україна. Суб’єктами права державної власності є держава, яка представляє спільні інтереси народу. У КУ закріплено, що право державної власності здійснюють органи державної влади (Глава д-ви, ВРУ). Коло об’єктів права державної власності не обмежене. Держава може бути власником будь-яких речей, у тому числі вилучених з цивільного обігу і обмежених у обігу.

Підставами набуття права державної власності є такі загальні для всіх видів права власності підстави, як:

1) виготовлення нової речі;

2) переробка речі;

3) привласнення загальнодоступних дарів природи;

4) отримання продукції, плодів та доходів;

5) договір;

6) спадкування за заповітом.

В юридичній літературі часто наводиться такий спеціальний спосіб набуття права держаної власності як націоналізація - примусове безоплатне вилучення засобів виробництва, що перебувають у приватній власності, з наступною передачею їх у державну або іншу власність.

Право державної власності може виникати також внаслідок застосування реквізиції(примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна) та конфіскації, стягнення штрафів за правопорушення.

№ 24

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

№ 25

Права на чужі речі-це самостійні (але похідні права від права власності) речові права, що надають особі, яка їх має, можливість безпосереднього користування певним майном для певної мети та у встановлених межах. Поняття «Речові права на чуже майно» охоплює такі видицих прав: право володіння; право обмеженого користування (сервітут); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право користування земельною ділянкою для с/г потреб.

Сервітут – право однієї особи користуватися річчю іншої в одному або декількох відношеннях (право проїзду чи проходу по чужій ділянці, користування водою з водоймища). Особливості: 1)речове право, а не договірне, носить абсолютний характер; 2)не обмежується часом; 3)сервітут обтяжує право власності; 4) зміна суб’єктів права власності не припиняє сервітутного права, крім особистих сервітутів; 5)не може бути самостійним об’єктом цивільного права; 6)обмеження права виражається не часом а обсягом; 7)суб’єкт сервітутного права має право лише користування.

Емфітевзисом є довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для с/г потреб з метою отримання плодів та доходів від неї. Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною.

Суперфіцій — це довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою відплатно чи безвідплатно особі для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд, на які в останньої виникає право власності.

№ 26

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншими законами. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦКУ та іншими законами. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

№ 27

В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. У суб'єктивному розумінні це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку із створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Об'єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори.2) комп'ютерні програми; 3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Авторське право виникає з моменту створення твору.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

Щодо суб'єктів авторського права, то законодавством встановлено презумпцію авторства, відповідно до якої первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За браком доказів іншого автором твору вважають фізичну особу, зазначену звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору.

№ 28

Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури і мистецтва, які охороняються авторським правом. Правовий аспект взаємовідносин авторського та суміжного прав полягає в тому, що грунтом для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений.

Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення.

Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.

Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення.

Право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення.

Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.

Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

№ 29

Включає: 1) право на винахід; 2) право на корисну модель; 3) право на промисловий зразок; 4) право на знак для товарів і послуг; 5) право на раціоналізаторську пропозицію.

Право на винахід – право, яке виникає у автора у зв‘язку з технічним рішенням в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, є новим, має винахідницькій рівень і бути придатним для використання.

Право на корисну модель – право, яке виникає у автора в зв‘язку з новим конструктивним виконанням пристрою, який є промислово придатним. Відносини, пов‘язані з правами на винахід і корисну модель регулюються ЗУ “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15.12.93. На підтвердження права на винахід та корисну модель видається патент.

Право на промисловий зразок – це право, яке виникає у автора у галузі художнього конструктуювання. Об‘єктом цього права можуть бути форма (дизайн), малюнок, розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для естетичних для ергономічних потреб. Також підтверджується патентом. Захист права власника патенту на промисловий зразок здійснюється відповідно до ЗУ “Про охорону прав на промислові зразки” від 15.12.93. У випадку посягання на права власника патенту власник може звернутися до суду і вимагати захист прав, відшкодування моральних чи матеріальних збитків.

Право на знак для товарів і послуг має на меті право на використання позначення, за яким товари та послуги відрізняються від інших однорідних товарів та послуг. На підтвердження цього права видається свідоцтво. Регулюється ЗУ “Про охорону прав на знаки для товар та послуг” від 15.12.93. Раціоналізаторська пропозиція – це пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства і передбачає створення або зміну технологій, методів виробництва, складу матеріалів тощо. Регулюється Указом Президента “Про тимчасове положення про правову охорону об‘єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні”, діє частково, від 18.09.92. На підтвердження цього права видається свідоцтво.

№ 30

Зобов'язання — це правовідносини, в силу яких одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію — передати майно, отримати гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. С-ма зобов’язань: 1)зобов'язання з оплатної реалізації майна (поставка); 2)зобов'язання з безоплатної передачі майна в користування (найом жилого приміщення); 3)зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка); 4)зобов'язання з виконання робіт (підряд); 5)зобов'язання з надання послуг (доручення); 6)зобов'язання з перевезень (залізничних, морських); 7)зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, чек, вексель); 8)зобов'язання зі страхування (майнове та особисте страхування); 9)зобов'язання за спільною діяльністю; 10)зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій; 11)охоронні зобов'язання.

Під виконанням зобов’язань розуміють вчинення кредитором і боржником дій зі здійснення прав та виконання обов’язків, що випливають із зобов’язання. Основною підставою припинення зобов’язання є його належне виконання – вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду... Боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій, прийнятих кредитором і буде виконанням зобов’язання. Зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред’являються стосовно суб’єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов’язання.

№ 31

Під способами забезпечення зобов'язань розуміють передбачені законом або договором спеціальні заходи, які покликані додатково стимулювати боржника до виконання юридичного обов'язку, а у разі його невиконання - задовольнити охоронювані законом інтереси кредитора.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана.

Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

№ 32

Застава – безпосередня передача або інше виділення боржником певного свого майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, для гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок цього майна. Особа, яка майно в заставу, називається заставодавцем, а яка приймає – заставодержателем. Може виникати як в силу договору, так і в силу закону (застава вантажів у морського перевізника). Договір в письмовій формі, нотаріально посвідчений якщо предметом є нерухомість, транс. засоби чи космічні об’єкти.

Види застави: 1)іпотека – застава землі чи нерухомості, яка залишається у заставодавця; 2)заклад – застава рухомого майна, що передається заставодержателю; 3)застава товарів в переробці або обороті – можуть змінюватися предмети застави в залежності від обороту сировини, матеріалів; 4)застава цінних паперів; 5)застава майнових прав – предметом є належні заставодацю вимоги за зобов’язаннями, де він є кредитором, або вимоги по зобов’язаннях, які виникнуть в майбутньому.

Притримання згідно ЦКУ є відносно новим видом (способом) забезпечення виконання зобов’язання. Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, поручительством, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Операції такого виду укладаються в письмовій формі.Право притримання виникає на підставі прямої вказівки і не вимагає, щоб воно було спеціально передбачене договором між кредитором і боржником. Правова суть притримання згідно ЦК полягає в такому: кредитор, котрий правомірно володіє річчю, яку належить передати боржнику або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредитору пов’язаних із нею витрат та інших збитків має право притримати її в себе до виконання боржником зобов’язання.

№ 33

Припинення зобов'язань - це настання становища, що викликає відпадання прав і обов'язків його учасників. Ця підстава може бути викликана різними способами припинення зобов'язань: Виконання зобов'язання. Зобов'язання припиняється виконанням, зробленим належним чином, тобто в точній відповідності з всіма умовами зобов'язання. Залік. Зобов'язання припиняється заліком зустрічної, однорідної вимоги, термін виконання якої наступив і не пропущений термін задавнення позову. Угода сторін (Новація). Зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами - новація.; Зобов'язання припиняється збігом боржника і кредитора в одній особі; Зобов'язання припиняється смертю боржника чи смертю кредитора. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи, якщо законом не передбачене інше; Зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає. Неможливість виконання може бути: фізична; юридична (коли дії, що повинні були бути зроблені по зобов'язаннях, потім заборонені законом); економічна (надзвичайна затруднительность для боржника виконати зобов'язання).

№ 34

Договір — це згода двох і більше осіб, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Серед підстав виникнення зобов’язань центральне місце належить договорам. Таке значення договору обумовлено самою суттю цивільно-правових відносин, саме він зв’язує володільців тих чи інших речей, за допомогою договору надають послуги, виконують роботи тощо.

Принцип свободи договоруозначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

№ 35

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

№ 36

Договір купівлі-продажу – угода сторін, в силу якої одна сторона (продавець) зобов'язується передати іншій стороні (покупцю) своє майно. Покупець зобов'язується сплатити обговорену в договорі ціну. Договір купівлі-продажу є двухстороннім, тобто покупець і продавець мають визначені права й обов'язки.

Зміст договору купівлі-продажі – це істотні умови, без яких не може бути укладений договір: предмет і ціна. Предмет - будь-яке майно: об'єкти матеріального світу, що мають грошову оцінку. Ціна: договірна ціна - обговорена в договорі; фіксована - види майна, на яке держава уводить свою ціну; регульована державою - установлені нижчий рівень і вищий.

Види договору купівлі-продажу: а)в оптовій та роздрібній торгівлі; договори, що їх укладають на біржах та аукціонах; б)які укладаються у внутрішньому та зовнішньоекономічному обігу; в)земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автомашин; г)на умовах комісії, консигнації та поставки; д)об'єктів приватизації; е)форвардні та ф'ючерсні угоди купівлі-продажу.

Види договору купівлі продажу: - роздрібної торгівлі - поставки - контрактації с/г продукці - постачання енергетичними та ін ресурсами через приєднану мережу – міни.

№ 37

За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Він є публічним.

До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

Покупець має право на відшкодування збитків, завданих йому продавцем внаслідок використання ним переваг свого становища у виробничій або торговельній діяльності.

Пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору.

№ 38

За договором поставки організація-постачальник зобов‘язується передати у певний строк організації-покупцеві (замовникові) у власність певну продукцію, а організація-покупець зобов‘язується прийняти продукцію і сплатити її за встановленими цінами. За договором поставки покупець отримує однорідну продукцію протягом тривалого часу. Договір поставки носить тривалий характер (триває в часі). Радою Міністрів СРСР було затверджене положення про поставки товарів (86 рік) та положення про прийняття товарів по кількості і якості (68 рік). Ці документи діючі. Умови договору поставки також регулюються ЦК України. Покупець в праві, повідомивши постачальника відмовитись від прийняття продукції, поставка якої прострочена, якщо в договорі не передбачене інше. Продукція повинна бути поставлена в асортименті, передбаченому в договорі. Якість продукції, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, або зразкам. В разі поставки продукції більш низької якості, покупець може відмовитись від прийняття і оплати продукції. Якщо продукція вже оплачена покупцем, то внесена ним сума підлягає поверненню. В разі поставки некомплектної продукції покупець може вимагати доукомплектування або заміни некомплектної продукції і до моменту її доукомплектування або заміни відмовитись від оплати, а якщо продукція вже оплачена, вимагати повернення сплачених сум. За порушення договору поставки стягуються неустойка і збитки.

№ 39

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому. Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальна громада. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник.

№ 40

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку. Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.

Договір встановлює форму (грошова, шляхом передання речей, виконання робіт або надання послуг) та розмір сплати ренти.

Договір ренти укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації. Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичн або юрид особи.

Платник безстрокової ренти має право відмовитись від договору ренти, а одержувач – вимагати розірвання договору ренти.

№ 41

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців,
витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем

№ 42.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: 1) об'єкт оренди 2) термін договору оренди; 3) орендна плата 4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; 5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; 7) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; 8) відповідальність сторін.

Договір оренди земельної ділянки, що перебуває у власності громадян або юридичних осіб, укладається між власником і особою, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду, в порядку, визначеному цим Законом. Особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування заяву (клопотання).

Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди.

Умови, строки, а також плата за розроблення проекту відведення земельної ділянки, що перебуває у власності громадян та юридичних осіб, визначаються за згодою сторін.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

№ 43

Лізинг – різновид підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування власних, позичкових або залучених коштів шляхом надання майнового кредиту. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить йому на праві власності , або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов на певний строк і за встановлену плату. ЦК України виділяє 2 види лізингу: прямий і не прямий. Прямий лізинг є двостороннім правочином між лізенгодавцем та лізенгоодержувачем. Особливістю непрямого лізингу є те, що в лізинг передається майно, спеціально придбане лізингодавцем для цього у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізенгоодержувачем умов. Він може укладатись у формі багатостороннього правочину або у формі цілої низки правочинів. Законом обмежується регулюванням відносин тільки одного виду договору лізингу – договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов”язується набути у власність річ у продавця (постачальника)відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше 1 року за встановлену плату. Договір лізингу є двостороннім (при прямому лізингу), багатостороннім (при не прямому лізингу), відплатним, реальним або консенсуальним. Сторонами договору лізингу є лізингодавець і лізингоодержувач. У договорі не прямого лізингу участь бере також продавець (постачальник). Лізингодавцем є юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу.

№ 44

За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом.

До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або консенсуальний, відплатний.

Істотними умовами договору є умови про предмет та плату. Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Причому помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.

Розмір плати встановлюється в договорі найму житла.

Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років.

Короткостроковий найм - найм житла, укладеного на строк до одного року. Особливості: у договорі не мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем; піднайм та замімна наймача у договорі неможливі.

№ 47

За договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'я-зується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію. Сторонами є: підрядник – це особа, яка бере на себе обов”язок виконання замовленої роботи. та замовник є особа, яка замовляє виконання певної роботи, беручи на себе обов”язок прийняти й оплатити її результат. Предметом цього договору є об”єкт будівництва або результат інших будівельних робіт, власником яких є замовник. Власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник. Матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника. Договором на замовника може бути покладений обов'язок сприяти підрядникові у забезпеченні будівництва водопостачанням, електроенергією, тощо. Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт). Підрядник гарантує досягнення об'єктом будівництва визначених у проектно-кошторисній документації показників і
можливість експлуатації об'єкта відповідно до договору протягом гарантійного строку.

№ 45

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Якщо сторони не встановили строку користуванн річчю, він визначається відпов до мети корист нею. Позичкодавцем може бути фіз або юрид особа.

Користувач зобов'язаний: 1)нести звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі; 2)користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; 3)користув річчю особисто, якщо інше не встановлено договором, 4)повернути річ після закінчення строку договору в такому само стані, в якому вона була на мом її передан

Розірвання договору позички: 1)Користувач має право повернути річ, передану йому у користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користув зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за 7 днів до повернення речі; 2)Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо: у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому; користування річчю не відповідає її призначенню та умовами договору; річ самочинно передана у користування іншій особі; в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена; 3)Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку.

Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички. Договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи; ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в корист, якщо ін. не встановл догово.

№ 46

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення; обробку; переробку; ремонт речі, на виконан інш роботи з передан її результату замовни.

Підрядник має правозалучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником — як замовник. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки. У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути признач експертиза.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи.

Робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору. Якщо виконана робота неналежної якості, то замовник має право за своїм вибором вимагати від підрядника: 1)безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2)пропорційного зменшення ціни роботи; 3)відшкодування своїх витрат на усунення недоліків. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання

№ 48

За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний.

Сторонами договору є замовник і підрядник (проектувальник, пошукач). Ними можуть бути ті самі особи, що й за договором будівельного підряду. Широко застосовується система генерального підряду.

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору є виконання підрядником проектних та (або) пошукових робіт, які мають завершитися розробкою проектної або іншої технічної документації або наданням замовнику даних про проведені пошуки.

Під проектуванням будівництва слід розуміти процес створення проекту об'єкта капітального будівництва, що є однією із стадій інвестиційного процесу в сфері капітального будівництва. Пошукові роботи — це процес підготовки матеріалів, необхідних для розробки економічно доцільних і технічно обґрунтованих рішень для проектування і будівництва об'єктів. Технічна документація — це комплекс документів, що визначають обсяг і зміст будівельних робіт, а також інших вимог, що до них висувають.

Підрядник відповідає за недоліки проектно-кошторисної документації та пошукових робіт, включаючи недоліки, виявлені згодом у ході будівництва, а також у процесі експлуатації об'єкта, створеного на основі виконаної проектно-кошторисної документації і результатів пошукових робіт.

№ 49

За дог. доручення одна сторона (повірений) зобовяз вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки ловірителя. Цей договір є консенсуальним; двосторонній; змішаний (може бути оплатним і безоплатним). Сторони є : довіритель і повірений (дієздатні, фіз та юр особи). Предметом договору є юрид. дії повязані з наданням нематеріальних посередницьких послуг (підписання документів, вчинення правочинів). Строк – залежить від характеру даного довірителем доручення. Ціна у оплатному договорі доручення визначається за домовленістю сторін. Обовязки повіреного: вчиняти дії відповідно до змісту даного доручення; виконати дане йому доручення особисто; негайно передати довірителеві все одержане у з вязку з виконанням договору. Довіритель зобовязаний: видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій відповідно до договору доручення; забезпечити засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати витрати повязані з виконанням доручення; негайно прийняти все одержане ним відповідно до доручення; виплатити плату якщо вона йому належить. Договір доручення припиняється – за відмови довірителя або повіреного від договору; визнання однієї із сторін не дієздатним, обмежено дієздатним або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

№ 50

За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Предмет договору управління майном: підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права. ін. майно.

Майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Розрахунки, пов'язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку.

Договір управління майном укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації Істотні умови договору управління майном: 1)перелік майна, що передається в управління; 2)розмір і форма плати за управління майном. Строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо стор не визнач строку договору, він вваж уклад на 5р

№ 51

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 929 ЦК).

Договір транспортного експедирування є публічним.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (якщо експедитор організує виконання експедиційних послуг) або реальний (якщо експедитор надає експедиційні послуги із ввіреним йому вантажем), відплатний.

Договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів: перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо, які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі).

Сторонами договору є клієнт — сторона, якій надають послуги, та експедитор — сторона, яка надає послуги. Предметом договору є послуги, пов'язані з перевезенням вантажу. Форма письмова, строк договору визначається характером взаємовідносин сторін.

Змістом договору є права та обов'язки сторін, які визначаються законом і домовленістю між сторонами за договором. Наприклад, експедитор має право залучати до виконання своїх обов'язків інших осіб (ст. 932 ЦК), якщо це доцільно або сам експедитор не в змозі виконати ті чи інші доручення клієнта.

Експедитор має право на одержання від клієнта плати за надані послуги, що й підтверджує оплатний характер договору транспортного експедирування. Розмір плати визначається договором, якщо інше не встановлено законом. Однак якщо розмір плати не встановлено, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 931 ЦК).

Крім того, експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та іншої інформації про властивості вантажу, умови його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором, у повному обсязі (ч. 3 ст. 933 ЦК).

Законодавець (ст. 935 ЦК) відносить до особливостей договору транспортного експедирування право експедитора або кредитора односторонньо відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону в розумний строк.

№ 54

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК).

На відміну від банківського кредиту, позика не передбачає обов’язкового стягнення процентів чи інших форм приросту наданих у борг грошей або речей. Позика надається, як правило, без

чітко визначеного цільового призначення, що неприпустиме для кредитних договорів. Але разом з тим можливе надання „цільової позики”.

№ 52

Договір зберігання — один із найдавніших різновидів договорів, він призначений забезпечити схоронність речі особи, яка не може здійснювати за нею нагляд.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яку їй передала друга сторо