Робота над оригіналами титулів

⇐ Назад

Титул - перша сторінка видання, на якій розташовано повну його назву та інші відомості (автор, номер тому, місце і рік публікації, найменування видавничої організації).

Окрім перерахованих відомостей на титулі можуть бути такі елементи: назва жанру видання, прізвище редактора або перекладача, назва і знак серії, періодичність, номер випуску тощо, усякі грифи, епіграфи та посвяти. Титул може містити тематичні ілюстрації, мальовані та складальні елементи і прикраси.

Зустрічаються титули повністю репродуковані та складальні (комбіновані, одно- й багатоколірні).

Сучасний титул за своєю структурою може бути одинарним (перша сторінка книжкового блока із зворотом); розгорнутим, коли частина відомостей чи зображення подається на другій половині блока, а частіше — на третій без переходу зі сторінки на сторінку; подвійним, коли текст чи зображення починаються на лівому боці титульного розвороту, а закінчуються на правому.

Авантитул - перша сторінка книжкового блока, один з композиційно-декоративних елементів видання. Авантитул розміщується у виданні за наявності в ньому контртитулу чи фронтиспіса. На авантитулі поміщають прізвище автора, назву видання або видавничу марку, іноді найменування видавничої організації чи декоративний малюнок або над заголовні дані однієї чи кількох організацій, які випускають видання, а також дані про серію.

Контртитул (рис. 14) додатковий титул, як правило, в багатотомних чи перекладних виданнях. Розміщується на лівому боці титульного розвороту. В багатотомних виданнях на контртитулі розміщують дані, що стосуються всього видання, а на титулі -дані, які стосуються лише окремого тому. В перекладних творах на контртитулі зазначають ті самі дані, що й на титулі, але мовою оригіналу. В розкішних та подарункових виданнях контртитул виконують "дзеркальним", тобто він повторює титул.

Рис. 14. Макет титульного розвороту з контртитулом

Рис 15. Макет фронтиспіса з титулом

Фронтиспіс ( рис. 15) -як правило, ілюстрація у виданні, розміщена на лівому боці титульного розвороту. На фронтиспісі поміщають портрет автора або особи, про яку йдеться у творі. Іноді на фронтиспісі розташовують ілюстрацію, що відображає основну ідею твору або його вузловий епізод. У наукових виданнях на фронтиспісі можуть бути розміщені

Шмуцтитул (додатковий титул) - сторінка, яка розміщується перед окремим розділом або главою. На шмуцтитулі поміщають назву розділу чи глави, в деяких випадках-сюжетні зображення.

_, .окремих виданнях використовуються титули, оформлені з "шапкою". В цьому разі титульні елементи розташовуються, як правило, у верхній частині першої сторінки, - починається тут же, безпосередньо за "шапкою". Іноді на титул, окрім перерахованих вище елементів, виносять зміст.

Оформлення титульної сторінки показано в дод. 1.

33.1. Верстання та розмітка авантитулу, колонтитулу і фронтиспіса

Під час верстання титульної сторінки особливу увагу слід звернути на:

• над заголовні дані, в які можуть входити найменування однієї чи кількох організацій, від імені яких видається видання, або заголовок серії, ініціали і прізвище редактора всієї серії, номер її випуску, заголовок підсерії, порядковий номер її випуску. Частина цих даних може бути перенесена на авантитул чи контртитул;

» відомості про авторів, тобто їхні імена та прізвища подаються в тій формі й І повноті, які ними запропоновано. При верстанні вказують спочатку ініціали чи ім'я, а потім прізвища. Імена і прізвища авторів можуть бути поміщені на титульній сторінці незалежно від їх кількості. Якщо авторів чотири й більше, то їхні імена та прізвища можна переносити на зворот титульної сторінки. У працях, виконаних колективом ■! авторів, їхні імена подаються у запропонованій ними послідовності. Відомості про почесні звання, вчені ступені подаються після прізвищ авторів; {підзаголовні дані — відомості, що пояснюють заголовок, літературний жанр, ; указують читацьку адресу видання, вікові особливості читача, а також черговість І видання і його перероблення. Крім того, у підзаголовні дані можуть бути внесені відомості про затвердження видання як навчального посібника, підручника чи офіційного видання, а також занесені прізвища перекладачів, титульного редактора, художника-ілюстратора, художника-оформлювача та фотографа в ілюстрованих наданнях.

..- Підзаголовні дані можуть бути поділені між титульною сторінкою і її зворотом. Під час верстання на зворот титульної сторінки можна переносити: ,.., • вказівку, для якої категорії читачів призначено видання; _Е- • відомості про черговість видання, його перероблення;

, • повідомлення про затвердження видання як підручника, навчального посібника чи офіційного видання; _я - • дані про мову, з якої перекладено видання, та прізвища перекладачів;

• прізвища художника-оформлювача і фотографа в ілюстрованих та художніх виданнях. - Ініціали чи ім'я упорядника мають передувати його прізвищу. Можна переносити ■ прізвища упорядника на зворот титульної сторінки. Перед його прізвищем мають ^:бути слова чи словосполучення, що визначають характер виконаної ними роботи (наприклад, упорядник, упорядкував, записав, автор-упорядник тощо. Дані про і почесні звання упорядників розміщують після їхніх прізвищ.

Вихідні дані, які включають місце випуску видання, найменування видавництва чи видавничої організації і рік випуску видання, потрібно розташовувати у зазначеній послідовності. Ці дані частково або повністю можуть бути перенесені на авантитул, колонтитул чи останню сторінку, особливо в художньо оформлених виданнях, титульні сторінки яких зайнято малюнками.

У виданнях без титульної сторінки вихідні дані розташовують на суміщеному титулі на першій сторонці палітурки чи обкладинки. Ці дані можна переносити на останню |

3.5. Сучасні комп'ютерні видавничі системи

Гучасна КВС-це комплекс, що складається із комп'ютерів, сканувальних,вивідних

Сучасного програмного та мережного забезпечення і фотовивідних пристроїв, які використовуються для складання та редагування тексту виготовлення

оригінал-макетів, фотоформ, кольоропроб ³⁰'"ГдТяпшГов "видання до друку на рівні додрукарських процесів (рис. 16). іГруїї ськТпТоГеси "тючають усі технологічні процеси підготовки видання до друку, в тому числі виготовлення друкарської форми.

Рис. 16. Комп'ютерна видавнича система:

1 - складання і коригування тексту; 2 - станція кольорооброблення

(кольороподіл, ретуш, дизайн); 3 - архів (магнітооптичні носії); 4 - барабанний сканер;

5 - ЕТНЕКМЕТ; 6 - мережний принтер АЗ; 7 - вивідний експонувальний пристрій;

8 - растровий процесор; 9 - шіаншетний сканер; 10 - станція верстання;

11 - кольоровий струминний принтер

Комп'ютерна видавнича система утримується на трьох "китах":

•комп'ютері, що дає змогу здійснювати на ньому не тільки складання, а й верстання, підготовку графічного оформлення та оброблення чорно-білих і кольорових ілюстрацій;

•графічному інтерфейсі, що дає можливість відображати на екрані шрифти та графіку в реальному вигляді, якими вони будуть у надрукованому виданні. Це стало поштовхом до створення програм верстання видань у режимі "що бачиш на екрані, то й матимеш на фотоформі (друкарській формі, відбитку)" - режимі \\ТЗІ\УУО;

•мові PostScript - універсальній мові опису окремих сторінок друкованого аркуша та його самого як цілого. Ця мова надала можливість використати єдину програмну базу для різних вивідних пристроїв — принтерів, лазерних експонувальних пристроїв, плоттерів, пристроїв для запису слайдів і кольоропроби.

Складальна станція. Це модель комп'ютера та програмне забезпечення, що застосовуються для складання тексту.

Графічна станція. Якщо розглядати програму-максимум такої станції", то вона має забезпечувати сканування та оброблення як чорно-білих, так і кольорових прозорих та непрозорих оригіналів, Підготовку ілюстрацій, а також елементів оформлення (діаграм, схем, карт, креслень, рисунків) для майбутнього видання.

Апаратна частина гр.афінної станції, крім комп'ютера, має включати професійний кольоровий монітор, універсальний сканер (або комплекс із кількох сканерів), пристрій для перегляду оригіналів, що скануються, і набір пристроїв для читання зовнішніх носіїв (магнітооптику, зчитувач компакт-дисків), на яких, як правило, зберігаються бібліотеки слайдів та художнього оформлення.

Якщо не вдаватися в деталі, то в поліграфії найчастіше застосовуються два типи сканерів—танкетні й барабанні. Обидва вони універсальні, тобто можуть сканувати як непрозорі, так і прозорі оригінали.

Станція верстання. Апаратна частина станції верстання має бути зорієнтована на платформу графічної станції. Подібну кількість станцій складання, графічних станцій та станцій верстання об'єднують у спільну мережу. До цієї мережі приєднуються периферійні пристрої, чорно-білі та кольорові принтери, пристрої кольоропроби, лазерні експонувальні вивідні пристрої. Іноді ще додаються форматні плоттери, пристрої для запису слайдів та інші пристрої залежно від розв'язуваних задач і фінансових можливостей видавництва.

Мережні рішення. Тема постійно висвітлюється у комп'ютер ній пресі, є багато фірм, готових вирішити будь-які мережні завдання. Як правило, навіть для створення серйозного комплексу як сервер досить використати потужний комп'ютер з великим дисковим простором.

Друкувальні пристрої. У видавничій справі домінують лазерні принтери. Вони використовуються як для друкування коректури, так і для роздруковування чорно-білих оригіналів-макетів. Іноді на лазерних принтерах виготовляють діапозитиви тексту та чорно-білих штрихових і растрових зображень з лініатурою растра до 40 ліній/см, які застосовуються як фотоформи для випуску одноколірних друкованих видань, до яких ставляться не дуже високі вимоги.

Кольорові лазерні принтери використовують, як правило, для узгодження із замовником кольорового макета та, рідше, як пристрої для виготовлення кольоропроб, що виконують цю функцію майже умовно. Існують кольорові принтери, які забезпечують високу якість друку і застосовуються дизайнерами для відпрацювання варіантів оформлення видань.

Програмне забезпечення.Невід'ємною частиною КВС є спеціалізоване програмне забезпечення. До таких програмних продуктів можна віднести програми організації і ОРІ-серверів, програми розкладки шпальт, відпрацювання треппінгу.

Програми наскрізного контролю та керування кольором.З різних причин відтворення кольору на кольорових моніторах, кольорових друкувальних пристроях і друкарських машинах різне. Основне завдання таких програм - дати можливість максимально наблизити за кольоровою гамою зображення на моніторі, кольоровому принтері та поліграфічному відбитку. Тільки в цьому випадку можливе швидке і якісне оброблення кольорових оригіналів. Ці програми забезпечують також правильне сприйняття та відтворення кольорового простору при обміні файлами з іншими організаціями.

Програми організації ОРІ-серверу.Суть роботи ОРІ-серверу полягає ось у чому. Файли кольорових ілюстрацій через високу роздільну здатність і велику кількість півтонів мають дуже велику ємність (до кількох сотень мегабайтів). Пересилання їх по мережі під час оброблення на графічній станції, верстання або роздруковування дуже сильно перевантажує мережу та знижує продуктивність системи загалом. Тому виникла ідея у процесі роботи з конкретною ілюстрацією використовувати її "прообраз" у вигляді файла невеликої ємності, а основний файл великої ємності зберігати на сервері. Всі зміни, внесені у прообраз, переносяться в основний файл тоді, коли прообраз повернеться на сервер, тобто по мережі у процесі роботи передаються тільки невеликі файли-прообрази і лише в момент остаточного виведення вони заміняються на основний файл.

Типи сканерів та їхні можливості.Процеси аналізу і синтезу зображення при скануванні розділені у просторі, а іноді й у часі.

Сканер - пристрій для оцифровування і виведення двовимірних штрихових та растрових зображень у КВС. Можливості сканера і якість його роботи визначають якість ілюстрацій у майбутньому виданні. Розрізняють ручні, планшетні, барабанні,

* Треппінг- перекривання контурів при .вивороті, накладання контурів (перекривання елементів зображення по контуру - поєднання масштабів) діапозитиву і негативу одного й того самого кольорового зображення у процесі виготовлення фотоформ, що забезпечує збіг контурів на відбитку при допустимому несуміщенні фарб під час багатофарбового друкування. Його використовують при друкуванні кольорового тексту на фоні іншого кольору або вивороті по багатофарбовому фону, щоб уникнути білих зазорів між текстом та фоном. Програму в КВС, яка застовується для проведення процедури перекривання контурів при обробленні зображень і їх підготовки до видання. називають програмою треппінгу.

проекційні сканери (слайд-сканери, що працюють тільки зі слайдами). Ручні сгі ;ер у КВС не знаходять використання через низьку якість сканування. Це операті ни вид сканерів.

За типом світлочутливих датчиків сканери можна поділити на дві групи: і

•ручні, планшетні та проекційні сканери (слайд-сканери), в яких застосовує прилади з зарядовим зв'язком (ПЗЗ);

•барабанні, що мають фотоелектронні перетворювачі (ФЕП).

Крім того, моделі одного виду сканерів різняться технічними характеристик які впливають на якість сканування та визначають сферу їх використання. Останнімчасом велике поширення дістали слайд-сканери. Вони засовуються при підготовці рекламних матеріалів, масових і галузевих журналів, кольорових каталогів, а також видань із кольоровими та чорно-білими півтоновими ілюстраціями (за виш сон художніх видань).

Планшетні сканери.Згідно з їхніми можливостями ці сканери можна поділити н: три групи: прості, проміжного (середнього) і високого класів.

Прості моделі використовуються для ділових комунікацій, відносно Ден іи> публікацій з чорно-білими та кольоровими ілюстраціями. Поняття "прості моделі' досить умовне, оскільки сьогодні більшість навіть найпростіших моделей планшетних сканерів мають глибину кольору 8 біт/канал (8 біт/колір), а деякі можуть працю іти не тільки з непрозорими оригіналами, а й з прозорими. Оптична роздільна здатність сканерів цієї групи-300...600 dpi (точок/дюйм).'

Сканери проміжного класу мають оптичну роздільну здатність 600... 1800 dpi, глибину кольору 10...12 біт/канал, забезпечують великі області відображення. В яки також можуть оцифровувати діапозитиви, кольорові негативи (в деяких випадках) та оригінали, виготовлені на непрозорій підкладці. Це дає змогу використовувати "х у видавничій справі.

Деякі з цих моделей включають програмне забезпечення, яке дає можливість на основі попереднього сканування коригувати аналогові дані й уникати втрати якості, пов'язаної з наступним обробленням. Програмне забезпечення окремих моднелеей сканерів проміжного класу підтримує режим макетного сканування.

Серед планшетних сканерів високого класу є моделі, які за своїми технічними можливостями можуть конкурувати з барабанними сканерами. Вони ідеально підходять сервісним бюро, агентствам і редакціям журналів, тобто коли необхідно відсканувати велику кількість оригіналів за короткий строк.

Існують додаткові апарати, що розширюють можливості сканерів цього класу (наприклад, приставка автоматичного сканування, яка дає змогу підвищ! и продуктивність сканера порівняно зі стандартною моделлю, завантажуючи одночасно велику кількість слайдів).

Безумовна перевага планшетних сканерів - можливість роботи з оригінала»"і, виготовленими на жорсткій підкладці.

Барабанні сканери. Ці сканери завжди розглядалися як інструмент для оброблення

сторінку видання, задню сторонку політурки чи на будь-яку сторонку обкладинки.

На авантитулі верстають елементи оформлення на середині сторінки, іноді у верхній частині сторінки з виключанням праворуч або посередині.

Колонтитул верстають згідно з комерційним задумом видання, узгоджуючи з титулом. ■ З

Фронтиспіс верстають згідно з вказівками художника чи художньо-технічного ^ редактора. Коли таких вказівок немає, зображальні елементи розташовують на середині 4 сторінки, узгоджуючи зображення з титулом.

На авантитулі, колонтитулі та фронтиспісі колонцифру не проставляють.

Шрифтове оформлення кожного елемента титулу має відповідати його змістові, а | розміщення усіх елементів - надавати титулу композиційної єдності й завершеності.

Здебільшого гарнітура титульних шрифтів відповідає гарнітурі шрифту основного тексту видання. Проте це не виключає використання інших гарнітур для титулу або його елементів.

При складанні титулу перевага віддається великим шрифтам світлого накреслення. Однак деякі елементи титулу складають малими літерами. Напівжирні та жирні | накреслення використовують рідко, переважно тоді, коли весь титул складають цими самими шрифтами. Право бути складеним напівжирним або жирним шрифтом при загальному світлому оформленні титулу залишається за найголовнішим його елементом (назва видання або прізвище автора).

Різні способи виділення (наприклад, курсивом, урозрядку, підкреслюванням лінійками тощо) залежать від змісту титулу та стилю оформлення усього видання.

Вибір кегля шрифту для елементів титулу залежить від формату сторінки видання, кількості елементів титулу, кількості й довжини рядків кожного його елемента.

Кожний елемент титулу літероміром розбивають на логічно закінчені рядки, що вміщуються у вибраний формат. Вибір кегля шрифту починають з головного елемента титулу. Підраховують кількість знаків у найдовшому рядку заголовка і за каталогом шрифтів визначають, чи не вийдуть рядки головного елемента при вибраних гарнітурі, накресленні та кеглі за формат сторінки (як правило, всі елементи титулу мають розміщуватися в межах сторінки складання, але це не виключає виходу окремих елементів на поля). Широкі літери та знаки (ж, ш, щ, ю) рахують за півтора знака, знаки розділові та цифри - за половину знака, а інші літери - за один знак.

Потім послідовно вибирають шрифт для елементів титулу, знижуючи кегль шрифту і використовуючи різноманітні внутрікегельні варіанти. В межах одного кегля оперують великими та малими літерами шрифту. Можна застосовувати й різні шрифтові способи виділення (курсивом, урозрядку), враховуючи значущість елементів титулу. Після цього розміщують ці елементи один відносно одного. При цьому часто доводиться коригувати їх шрифтове оформлення, тому для окремих елементів може бути вибраний шрифт інших кегля або накреслення, використано те чи інше міжлітерне розбиття.

Нерідко в оформленні титулу застосовуються репродукційні текстові, ілюстративні або орнаментальні елементи, для яких виготовляють відповідні оригінали. Ці оригінали

обробляють та оформляють так само, як і оригінали ілюстрацій: зазначають на них спосіб виготовлення друкарської форми, масштаб для репродукування, а іноді й лініатуру растра. При виборі композиції титулу враховують розміри та колір його елементів.

Вибір симетричної (коли всі елементи титулу розташовуються симетрично відносно вертикальної осі, проведеної через центр сторінки) або асиметричної (коли зазначені елементи розташовуються по кількох вертикальних осях) композиції титулу визначається загальним характером оформлення видання.

Вибравши композицію титулу, розпочинають його розмітку. Досвідчений технічний редактор може розмічати титул безпосередньо за машинописним текстом. Однак рекомендується спочатку зробити його схематичний макет, якщо останній не підготовлено художником. Вирізають аркуш паперу, формат якого дорівнює формату видання після обрізування. На цьому аркуші наносять межі сторінки складання. Потім для текстів титулу олівцем креслять рядки, що дорівнюють очку кегля вибраного шрифту. Виходячи із прийнятої композиції титулу (симетричної або асиметричної), розташовують ці рядки по горизонталі, для чого проводять відповідні вертикальні осі. Одночасно орієнтовно намічають міжрядкові пробіли. По вертикалі рядки розташовують на око, орієнтуючись на завантаженість титулу і вибрані кеглі шрифтів.

У кожному рядку проводять лінії, які обмежують очко малих та великих знаків. Потім визначають за каталогом шрифтів довжину рядків у складанні й акуратно вписують у кожний рядок відповідний текст. Для цього довжину рядка в міліметрах ділять на число знаків і вимірювачем знаходять межі кожного знака. Умовно приймається, що всі знаки мають однакову ширину. Написавши весь текст, допоміжні лінії забирають.

Репродукційні елементи титулу зображають на вибраних для них місцях у вигляді прямокутників або схематичних рисунків у натуральних розмірах.

Побудований таким чином макет титулу дає уявлення про його композицію та правильність вибору шрифтів. Усі недоліки впадають в очі, тому за макетом легко остаточно відкоригувати шрифтове і композиційне вирішення титулу.

Схематичний макет виготовляють й іншим способом. Із журналів, старих книг, проспектів тощо, вирізають відбитки рядків у заданих кеглі (а якщо можливо - і в гарнітурі) та довжині і, пересовуючи ці рядки в межах шпальти складання, знаходять для них найкраще розташування.

Для побудови титулів можна рекомендувати спеціально надруковані макетки у вигляді сітки типу міліметрового паперу, проте з топометричним розбиттям на клітинки. Надрукувати таку сітку слід блідо-блакитною фарбою.

З макетки вирізають прямокутник у розмірах сторінки складання, наклеюють його на аркуш форматом, що дорівнює формату видання після обрізування, і безпосередньо по сітці пишуть титульні рядки, вибираючи для них розміри та розташування залежно від задуму. Кеглі шрифтів і розміри відбивок зчитують із сітки після того, як буде досягнуто задовільне вирішення титулу.

Текстові елементи титулу можна, якщо це необхідно, випускати за межі сторінки складання на поле, а ілюстративні - навіть під обріз, але останній спосіб створює деякі технологічні вади при друкуванні і зловживати ним не варто.

Технологія розмітки титулу полягає ось в чому: на друкованому оригіналі титулу зазначають формат сторінки складання, біля кожного складального елемента - повну характеристику шрифту та розташування рядків по горизонталі, користуючись коректурними знаками або словами: "лівий край складання "; "з відступом від лівого краю складання на 24 п "; "випустити в корінець на 12 п ".

Щоб не перевантажувати написаним занадто насичений титул, можна його елементи підкреслити чорнилом і кольоровими олівцями та винести розшифровування на поля.

По вертикалі елементи титулу розмічають так: зазначають положення верхнього елемента відносно верхнього краю сторінки складання ("до верху сторінки складання "; "спуск '/, кв. "; "випустити в головку на 12 п. ") та нижнього елемента відносно нижнього краю сторінки ( "вниз сторінки "; " випустити у хвіст на 16п. ") або задають розмір пробільного матеріалу, який слід наклеїти в межах сторінки, складених під нижній елемент.

Потім послідовно визначають розміри відбивок між іншими елементами титулу і між рядками в межах кожного елемента. Відбивки по вертикалі розмічають у верхній та нижній групах елементів. Розмір великого пробілу між верхньою і нижньою групами елементів не задають, оскільки при верстанні титулу він виходить автоматично як різниця між висотою сторінки складання та розмірами верхніх і нижніх елементів титулу з указаними відбивками.

В оформленні титулу можуть використовуватися різні за очком та довжиною лінійки, складальні орнаментальні знаки тощо. Ці елементи умовно відображають на друкованому оригіналі титулу, біля зображення дають детальну складальну характеристику, вказують відбивки і їх розташування по горизонталі.

У розгорнутому титулі кожну з його частин (контртитул й основний титул) розмічають так само, як і одинарний титул.

Тексти на авантитулі, як правило, тієї самої гарнітури, що й титулу але меншого кегля - не більш як 12...14п.

Шмуцтитули розмічають так само, як і титул, але вибирають шрифти меншої інтенсивності. Бажано, щоб і титул, і шмуцтитул були оформлені в одному стилі.

3.3.2. Верстання та розмітка звороту титульної сторінки

Зворот титульної сторінки - це місце для розміщення низки вихідних даних, де розташовують:

• бібліографічний шифр (у лівому верхньому кутку);

• відомості про передрук, якщо такі є;

• імена та прізвища авторів передмови, вступної статті, післямови, приміток і коментарів та інших елементів видання. Рекомендується всі прізвища та імена подавати в називному відмінку;

•макет анотованої картки, який за необхідності може бути перенесений на останню сторінку видання;

•реферат чи анотацію;

•І8ВК (у лівому нижньому кутку);

• копірайт © - знак охорони авторського права (у правому нижньому кутку).]
Для анотації вказують гарнітуру, кегль і накреслення шрифту, розміри абзацу )

відступу та міжрядкових пробілів і формат складання.

Анотацію, як правило, складають шрифтом тієї самої гарнітури, що й основний текст видання, але кегль знижують на один-два ступені. Допускається використай і курсивних накреслень шрифту.

Складають анотацію на трохи менший формат, ніж основний текст видання, а розташовують, як правило, по центру сторінки з більшим або меншим спуском залежно від обсягу анотації.

Знак охорони авторського права та бібліотечний індекс складають шрифтом кіло або кг. 8 світлим.

При розміщенні інших елементів на звороті титульної сторінки для кожного з ні . вибирають шрифти, як правило, заниженого кегля порівняно зі шрифтом основне > тексту в різних відображальних варіантах. Для вибору композиції звороту титул}' в цьому випадку рекомендується зробити схематичний макет таким самим способом як це описано вище для титулу.

Зразок оформлення звороту титульної сторінки наведено в дод. 2.

3.4. Традиційна додрукарська підготовка видання

Додрукарські процеси включають усі технологічні процеси підготовки видані-до друку, в тому числі виготовлення друкарської форми.

Нижче розглянемо традиційну технологію підготовки видання до друку офсетним способом. Отже, технічний редактор (дизайнер) одержав завдання розробити мак видання. Відповідно до змісту видання художник створює макет оформлення і підбирає ілюстрації. Далі макет погоджується з технічним редактором та з ілюстраціями затверджується на художній раді, після чого оригінали майбутнього видані передаються в роботу.

Текст видання разом з технічною розміткою надходить на складання. Гранки роздруковують з текстом видання. їх вичитують, коригують і все повторюється і підписання комплекту гранок до друку.

Ілюстрації (слайди, фотографії, рисунки, схеми, креслення) передаються на кольороподіл у фотовідділення поліграфічного підприємства. Раніше для виготовлення кольороподілених фотоформ (негативів або діапозитивів) використовували фотоапарати, контактно-копіювальні верстати та кольороподільники кольорокоректори. Після кольороподілу одержували кольороподілені фотоформи

"Іноді анотацію розміщують на клапані суперобкладинки або на обкладинці видання. Тоді оформлення підпорядковують загальному стилю оформлення цих елементів.

зображень у виданнях високого класу: рекламних матеріалах, високоякісних художніх • репродукціях, а також кольорових зображень великого формату. Деякі моделі планшетних сканерів високого класу також можуть використовуватися для такого | роду робіт. Барабанні сканери мають низку переваг перед іншими сканерами:

• велику глибину кольору (від 10 до 16 біт/канал) і широкий динамічний діапазон
оптичних густин (3,6...4,0 О) при максимальному значенні оптичної густини 3,7...4,2£>;.■;

•високу роздільну здатність та можливість великого збільшення зображень; . можливість оброблення різних за видом оригіналів;

•високу продуктивність.

Барабанні сканери можуть оцифровувати позитиви, діапозитиви, негативи, а також оригінали, виконані поліграфічним способом (фактично будь-який тип досить гнучких оригіналів, щоб їх можна було б закріпити на барабані).

Режим пакетного оброблення дає змогу оператору сканувати кілька оригіналів одночасно, зберігаючи кожне зображення в окремому файлі. Автоматичне розпізнавання типу оригіналу й автофокусування дають можливість сканувати різні оригінали з діапазонами оптичних густин, які істотно відрізняються, без утручання оператора. Змінні барабани економлять час, даючи змогу монтувати оригінали на інший барабан, доки обертається перший. Якщо в комплект постачання входить автоматизоване програмне забезпечення керування завданнями, то можна навіть припиняти роботу, знімати барабан, щоб реалізувати "гарячий" проект, й автоматично продовжувати перерване сканування, як тільки виробниче напруження спадає.

Певні незручності та додаткові витрати при експлуатації барабанних сканерів спричинено використанням тільки гнучких і тонких оригіналів, а також необхідністю застосування спеціальних пристроїв для монтажу оригіналів на барабан.

Існує два технологічних підходи до сканування:

• зображення сканується у стандартних пристроях, а потім уся потрібна градаційна,
різкісна й кольорова корекція ведеться засобами Adobe PhotoshopПри цьому немає
необхідності глибоко входити у специфіку конкретного зображення, особливості
роботи сканера і можна досягти порівняно високої продуктивності;

• підбір усіх параметрів сканування здійснюється до того, як буде проведено
остаточне сканування. Це дає змогу забезпечити максимально можливий результат
для певних сканера й оригіналу.

Фінал забезпечуваних сканером перетворень - це інформація про зображення, що передається у комп'ютер у цифровій формі. У процесі сканування сигнал перетворюється з аналогової форми на цифрову, причому момент виконання цієї операції впливає на якість роботи всієї системи. Цифрові перетворення інформації технічно простіші й надійніші, але зумовлюють значні похибки.

Принцип дії сканерів. Планшетні сканери. Світловий потік від джерела світла в них проходить крізь прозорий оригінал (або відбивається від непрозорого оригіналу), щілинну діафрагму, яка обмежує розмір елемента зображення, що зчитується кожним елементом ПЗЗ-лінійки, фокусується об'єктивом і потрапляє в систему напівпрозорих

дзеркал, які розподіляють світловий потік на три однакові за інтенсивністю частини. Кожний із трьох світлових пучків проходить крізь світлофільтр (червоний, зелений або синій) та потрапляє на лінійку елементів із зарядовим зв'язком, розташовану у Локальній площині об'єктива. Так здійснюється зчитування інформації про один рядок зображення.

Замість дзеркал можуть застосовуватися спеціальні призми, які поділяють світловий потік на три частини. У деяких моделях планшетних сканерів ці призми виконують також функції світлофільтрів, спрямовуючи різні частини видимого спектра в різні боки.

Планшетний сканер може мати окремі поверхні для розміщення прозорих і непрозорих оригіналів. Така конструкція дає змогу забезпечити виграш зразу в кількох відношеннях. Після перемикання режиму сканування змінюються не тільки джерело світла, а й дзеркала. Оптику збалансовано з урахуванням типу оригіналу, що, безумовно, відображається на якості результату. В процесі сканування слайдів відсутня скляна поверхня між оригіналом та приймачем. Під час сканування оригіналів одного типу можна монтувати оригінали іншого.

Барабанні сканери. Світловий потік від джерела світла в них проходить крізь оригінал, який фокусує об'єктив, й отвір діафрагми. Потім сфокусований промінь потрапляє в систему (призму або блок дзеркал) і крізь три світлофільтри спрямовується на світлочутливі елементи-ФЕП.

Як правило, зчитувальний вузол розташований ззовні барабана, а джерело світла для сканування прозорих оригіналів - усередині. Коли сканування здійснюють у відбитому світлі, освітлення забезпечується з боку об'єктива, а спеціальна світлозахисна ширма сумісно з діафрагмою захищає оригінал від паразитного потоку, що йде напрямки від джерела в об'єктив.

Поряд із сканерами з горизонтально розташованим барабаном (а таких нині більшість), існують моделі з вертикальним розташуванням барабана. Для цих сканерів було запропоновано нову технологію монтажу оригіналів на барабан. На відміну від досить трудомісткого наклеювання слайдів на зовнішню поверхню барабана нова технологія монтажу Quick Mount дає змогу швидко закріплювати слайди у спеціальних касетах, які вставляються всередині барабана, що економить багато робочого часу оператора. У простішому випадку касета має вигляд прозорого кільця, за яким, як у кишені, розміщуються слайди. Завдяки великій частоті обертання барабана відцентрова сила щільно притискує слайди до його внутрішньої поверхні.

Технічні характеристики сканерів. У довідковій літературі та рекламних проспектах, як правило, наводяться такі дані сканерів: вид і розмір оригіналу; джерело та приймач світла; динамічний діапазон оптичних густин (або їх інтервал); максимальна оптична густина; роздільна здатність; глибина кольору (або його оброблення); діапазон масштабування; траєкторія та апаратура сканування (для барабанних сканерів); область сканування; фокусування; можливість пакетного оброблення; відомості про програмне забезпечення.

Вид оригіналу. Сканування може здійснюватися у прохідному світлі (для оригіналів на прозорій підкладці) або у відбитому (для оригіналів на непрозорій підкладці). Сканування негативів вирізняється особливою складністю, оскільки цей процес не зводиться до простого інвертування градацій кольору від негативу до позитиву. Щоб точно оцифровувати колір у негативах, сканер має компенсувати кольорову фотографічну вуаль на оригіналі. Є кілька способів вирішення цієї проблеми: апаратне оброблення, програмні алгоритми переходу від негативу до позитиву або довідкові таблиці для конкретних типів фотоплівки.

Джерела світла. У планшетних сканерах як лінійне протяжне джерело світла використовується люмінесцентна лампа зі спектром світла, близьким до денного. У барабанних сканерах як точкове джерело світла застовуюються галогенні або ксенонові лампи потужністю ЗО...75 Вт, оскільки вони поєднують високу інтенсивність випромінювання з досить рівномірним розподілом потужності у всьому діапазоні спектра випромінювання.

Приймачі світла. У планшетних сканерах використовується ПЗЗ. У сканерах, що здійснюють сканування за один прохід, за стосовзуються три лінійки ПЗЗ. У простих і дешевих моделях замість трьох лінійок ПЗЗ використовується одна, а світлофільтри перед нею змінюються. У цьому випадку сканування здійснюється затри проходи. У барабанних сканерах усіх типів як світлочутливі прилади застосовуються ФЕП. Більшість сканерів - однопрохідні й мають три ФЕП (по одному для каналів червоного, зеленого та синього світла) або чотири (четвертий - для формування сигналу нерізкого маскування).

Вхідна роздільна здатність. Це щільність, з якою сканувальннй пристрій здійснює вибирання інформації в заданій області (на лінійний дюйм або сантиметр) у вигляді оцифровування. Часто фірма-виробник наводить два значення вхідної роздільної здатності сканера: вхідну оптичну роздільність і вхідну інтерпольовану роздільність. Перша відображає обсяг реальної інформації, який може ввести оптична система сканувального пристрою, що залежить від типу оцифровувального пристрою. Друга характеризує обсяг інформації, який сканер може вводити за допомогою алгоритмів, що реалізуються процесором або програмним забезпеченням. Алгоритми інтерполяції не доповнюють нових деталей у зображення, вони усереднюють значення кольору або градацій сірого в суміжних пікселях і вставляють між ними новий піксель.

Для визначення максимальної роздільності можна скористатися простою формулою

R=LNK

, де L— лініатура растра; N- коефіцієнт масштабування; К— коефіцієнт якості (досить узяти К = 1,41, що відповідає повороту растрової структури на 45°, але для більшої впевненості краще покласти К= 2).

Динамічний діапазон оптичних густин Л О. Це діапазон густин, які розпізнає сканер, від мінімального до деякого максимального значення, яке іноді зазначається додатково. З розширенням цього діапазону збільшується діапазон градацій яскравості,

який сканер може зчитувати. Динамічний діапазон оптичних густин впливає на ліс оцифрованого зображення (гладкість переходів та рівень детальності). При низьких значеннях Л О може відбуватися втрата деталей у крайніх областях діапазону тонів. Тому для здобуття сканованих зображень високої якості необхідно, щоб динам чи діапазон сканувального пристрою був більшим від динамічного діапазону оригінал, який сканується.

Динамічний діапазон оптичних густин АО для різних типів оригіналів ш використовуються у поліграфії, наведено нижче.

Оригінал	О
Слайд	4.2
Поліграфічний відбиток	2.0
Фотографія	2.6

Глибина кольору. Це максимальне число відтінків кольору або градацій сірого, як може зчитувати сканувальннй пристрій для кожного пікселя, що вводить. З збільшенням глибини кольору зростає кількість деталей зображення, які може вивести сканер. Для досягнення доброї якості передачі кольорових відтінків достатньо глибині кольору 12 біт/колір, а для забезпечення високохудожніх робіт-13... 14 біт/колір,

Глибину кольору слід розглядати в сукупності з максимальною оптичною густиною, яку сканер розпізнає. Вона характеризує фізичну можливості оцифровувального пристрою сприймати більший діапазон оптичних густин, і дійсний діапазон залежить від чутливості зчитувального елемента. Іноді замість терміну "глибина кольору" в рекламних проспектах уживається термін "глибина точки

Пакетне оброблення. Це сканування кількох оригіналів одночасно із збережещда. кожного зображення в окремому файлі. Програма пакетного оброблення дає змогу без участі оператора виконати сканування усіх оригіналів, забезпечуючи автомат; ж перемикання режимів сканування і зберігання відсканованих файлів.

Діапазон масштабування. Це інтервал зміни масштабу оригіналу, який може бути використаний що час сканування. Він пов'язаний з роздільною здатністю скаї за чим вище значення максимальної оптичної роздільності, тим більший коефії] т збільшення вихідного зображення без утрати якості.

Траєкторія сканування (для барабанних сканерів). Це слід, по якому гірк скануванні здійснюється зчитування значень оптичного параметра зображення. І вг може бути трьох видів:

• покроковою розгорткою;

• гвинтовою розгорткою;

• розгорткою у "старт-стопному" режимі.

При покроковій розгортці головка сканувального пристрою переміщується на один крок після кожного оберту барабана. Сканування по гвинтовій розгортці швидке, але при цьому порушується прямокутність зображення, яку добре помітно при великих збільшеннях оригіналу. У "старт-стопному" режимі головка сканувального пристрою переміщується на один крок і сканує лише в межах площі зображення.

Апертура сканування (для барабанних сканери). Це мінімальний переріз

-кувального променя сканера, що визначає розмір мікроелемента зображення

Кожній роздільності сканування в ідеальному випадку має виповідати своя

е₀"р а На практиці кількість апертур сканування обмежено 8... 10 варіантами для

якого з режимів сканування (у прохідному та вибитому світлі). Якщо розмір

більший від кроку сканування, то сусідні мікроелементи перекриваються,

де до зниження різкості зображення. У випадку, коди крок сканування перевищує

Розмір апертури, між сусідніми пікселями утворюється зазор, що призводить до

втрати частини інформації при зчитуванні у процесі сканування.

Обіагть сканування. Це максимальний розмір оригіналу, який може о цифрувати пристрій. Для барабанних сканерів ця характеристика ніяк не пов'язана цією здатністю, тоді як для планшетних максимальна область сканування - не Аакгкчна плоша, яка може бути оцифрована при заданій роздільній здатності.

Таким чином, вибираючи сканер, потрібно реально уявляти, для яких робіт він знадобиться зараз і які технічні рішення доведеться приймати вже завтра. Табл. 15 допоможе зорієнтуватися в різноманітті моделей планшетних сканерів, що пропонуються сьогоднішнім ринком.

Таблиця 15. Характеристика планшетних сканерів

\5 о. о.	о о о	Формат непрозорого/ прозорого оригіналу, мм	Оптична роздільна здатність, сірі	5? ї •'- і 5	ч
АОРА	ОиоЗсап ТІ 200	216x355/203x254	1200x600	3,0/3,0
Те саме	ОиоЗсап Зоїо	203x355/203x254	2000x1000	3,3/3,3
— «—	ОиоЗсап Т2500	203x355/203x305	2500x2500	3,4/3,5
— «—	ОиоЗсап Т2000 XI	305x457/241x305	2000x2000	3,3/3.5
	АдіаЗсая Т5000 Ріиз	305x432/235x305	5000x2500	3,7/3.9
ІІтах	Ро\уєг Ьоок III	А4	2400x1200	3,4
Те саме	Ро\уєг Ьоок 3000	А4	3048x3048	3,6
— «—	Міга§е-ІІ	240x432/290x360	2800x1400	3,3
5САИ УІЕ\¥	Зсап Маїе Р4	310x435/310x435	2400x2400	3,7/3,7
Тс саме	Зсап Маге Р6	297x420/210x420	3000x3000	3,7/4,0

Розділ 4. РОБОТА ТЕХНІЧНОГО РЕДАКТОРА НАД ІЛЮСТРАЦІЯМИ

4.1. Загальний хід роботи

Робота над ілюстраціями проходить у кілька етапів. Різні видавництва використовують різну технологію підготовки оригіналів ілюстрацій, залежно від характеру цієї технології дещо змінюється і робота технічного редактора.

Потужні науково-технічні видавництва, як зштускають видання з великою кількістю креслень, схем та фотографій, мають у своєму складі графічне бюро, де відповідно до ескізів автора виготовляються оригінали ілюстрацій. На графічне бюро покладається завдання підготовки оригіналів, придатних до поліграфічного відтворення.

Послідовність підготовки оригіналів при цьому така. Редактор, працюючи над текстом, одночасно продивляється авторські ескізи ілюстрацій: чи всі зони подані автором, уточнює їхній зміст, вилучає все непотрібне, звіряє з ескізами підписи до них і т.д. Після цього ескізи автора і підписи до ілюстрацій передаються технічному редакторові. Бажано, щоб разом із ескізами та підписами до них здавався й авторський текстовий оригінал.

Технічний редактор повинен спочатку розмітити авторські, ескізи. Суть цієї операції полягає в тому, що він проставляє на авторському ескізі той масштаб його зменшення, який він повинен буде використати для цієї ілюстрації в тому разі, якщо оригінал буде виготовлений у розмірі ескіза. Проте іноді буває, що авторський ескіз має такі розміри, що виготовляти оригінал не потрібно. В такому разі технічний редактор зобов'язаний вказати, якого розміру повинен бути оригінал або ж на який масштаб зменшення він має бути виконаний художником.

Фотографії, призначені для виготовлення растрових форм, на попередню розмітку дають не завжди.

Після попередньої розмітки ескізи надходять у графічне бюро, де виготовляються оригінали ілюстрацій з урахуванням розмітки технічного редактора. Після перевірки редактором ці оригінали разом із друкованим текстовим оригіналом знову повертаються до технічного редактора для остаточної розмітки.

При такій організації роботи у видавництві технічний редактор двічі стикається з ескізами й оригіналами ілюстрацій.

Однак є видавництва, де немає графічних бюро. Там усю роботу над оригіналами ілюстрацій здійснює художній редактор. У його обов'язки входять участь у редагуванні авторських ескізів і попередня розмітка ілюстрацій. Художній редактор повинен не тільки повторити авторські ескізи у придатному для репродукування вигляді, а й знайти схожу "графічну" мову для кожної ілюстрації та всього їх комплекту. Як правило, оригінали ілюстрацій, виготовлені безпосередньо в художній редакції, мають високу якість, але на це витрачається більше часу, ніж при роботі з графічним бюро.

Якщо робота виконується без залучення графічного бюро, то технічний редактор попередню розмітку ілюстрацій не виконує, а вони надходять до нього вже у вигляді оригіналів разом з друкованим текстовим оригіналом для остаточної розмітки.

Розмічаючи оригінали, технічний редактор повинен зазначити, яких розмірів має бути друкарська форма кожної ілюстрації, який принцип розміщення ілюстрацій на сторінках складання, на який формат і яким шрифтом мають бути складені підписи до них.

4.2. Попередня розмітка авторських ескізів

Для попередньої розмітки технічний редактор повинен одержати всі ескізи ілюстрацій видання та підписи до них.

Ескізи мають бути відредаговані, в них зрозуміло і чітко має бути зазначено, що потрібно художникові залишити, а що вилучити, Яшо має бути виділено на ілюстраціях, а що на них є другорядним. Окрім ескізів та підписів до них, до початку попередньої розмітки у технічного редактора має бути документ, із якого можна було б дізнатися, якими будуть формат видання і сторінки складання, а також з'ясувати передумови композиції майбутнього видання.

Окрім того, бажано, щоб на попередню розмітку був поданий авторський текстовий оригінал, на полях якого є посилання на ілюстрації.

Автори подають ескізи в найрізноманітнішому вигляді - це можуть бути схеми, виконані від руки, синьки з якихось креслень або схем, вирізки з інших видань, фотографії тощо. Розміри авторських ескізів-також можуть бути неоднаковими. Кожний ескіз повинен мати порядковий номер.

Перед початком попередньої розмітки ескізи потрібно підібрати за порядком їх розташування у виданні.

Сама розмітка відбувається так. Поклавши перед собою авторський текстовий оригінал та підписи до ілюстрацій, технічний редактор бере ескіз ілюстрації і відшукує посилання на неї в оригіналі. Перше, що необхідно з'ясувати, це розміщення попередньої та наступної ілюстрацій. Якщо вони віддалені далеко одна від одної та не можуть бути на одному розвороті з розмічуваною ілюстрацією, то технічному редакторові треба проаналізувати підпис до неї.

Уточнивши розміри цього підпису і його склад, він приймає рішення про те, як саме треба розмістити ілюстрацію та підпис у заданому форматі видання на сторінці складання. Орієнтується технічний редактор у цьому випадку здебільшого на шіфину шпальти і ширину ілюстрації.

Наступним кроком є перевірка цієї ідеї. Слід, проаналізувати авторський ескіз, упевнитися втому, що ілюстрація у відведеному для неї місці не матиме вигляду ні занадто перевантаженого, ні занадто порожнього. Дуже важливо врахувати написи, які художник повинен зробити на ілюстрації. Треба пам 'ятати, що в готовому виданні розмір літери у написах має бути не менш як 1,5...2 мм. - Якщо розмір авторського ескіза такий, що виконаний у його розмірі оригінал відповідає стандартному масштабу зменшення, то цей масштаб проставляють на ескізі.

У тих випадках, коли жодне стандартне зменшення не підходить, потрібно шукати вихід із становища. Насамперед, треба перевірити, чи не можна внести невеликі

корективи в ілюстрацію з тим, щоб змінити її розміри - збільшити чи зменшити. Цюроботу технічний редактор не має права виконувати без редактора, для неї потрібні І певний досвід та розуміння суті ілюстрації". Якщо ілюстрація складається з кількох 1 окремих сюжетів, то іноді можна дати вказівку художникові збільшити (або зменшити) 1 відстань між окремими сюжетами.

Якщо підібрати потрібні розміри ілюстрації таким способом не вдається, то І доводиться замовляти художникові оригінал ілюстрації, який не збігатиметься за І розмірами з ескізом автора. Це сповільнює роботу, тому застосовувати цей спосіб ітреба тільки тоді, коли іншого виходу із ситуації технічний редактор не знає.

Найчастіше в цих випадках художники використовують техніку обтяжки, тобто І перезнімають авторський ескіз у потрібному масштабі, а потім обводять його тушшю. І Для того щоб дати правильні вказівки художникові для обтяжки, технічний редактор повинензадати два розміри: один - це розмір ілюстрації, інший - масштаб її зменшення (наприклад, "Перезняти на 20 см по ширині, а потім зменшити на '/ ").

Для поліпшення композиції ілюстрацій, призначених для обтяжки, недостатньо тільки вказати, як потрібно змінити відстань, треба перемонтувати ескіз автора. Робиться це тільки за згодою автора. Авторський ескіз розрізають й окремі його частини переклеюють так, як це потрібно. При переклеюванні необхідно стежити, щоб не було перекосів і зсувів (іноді цю роботу виконують працівники графічного бюро або художники).

Особливо уважно мусить ставитися технічний редактор до тих випадків, коли під одним номером ілюстрації йтимуть кілька сюжетів, а ескізи на кожен сюжет подані окремо. Якщо ескізи підходять за розмірами, то їх можна змонтувати разом. У тих випадках, коли їхні розміри або масштаб не дають змоги цього зробити, кожний сюжет ілюстрацій розмічається окремо, але весь час треба мати на увазі, що з цих розрізнених сюжетів має вийти одна ілюстрація.

Бувають випадки, коли у всьому виданні автору важливо витримати незмінний масштаб на якусь групу ілюстрацій. Про це побажання автора технічний редактор має бути проінформований редактором перед початком попередньої розмітки. Якщо до технічного редактора таку вимогу доведено, то він зобов'язаний її врахувати.

Усі ці операції виконуються тоді, коли зрозуміло, що розмічувана ілюстрація не може потрапити на один розворот з попередньою або наступною. Тоді ж, коли така можливість не виключається, робота технічного редактора різко ускладнюється, бо йому необхідно передбачити, як композиційно можуть розміститися дві (або більше) ілюстрації на одному розвороті. Можливість потрапляння кількох ілюстрацій на один розворот змушує технічного редактора думати не тільки про те, яку ширину займе ілюстрація у виданні, а й про те, яка буде її сторона, як вона буде співвідноситися з висотою інших ілюстрацій, що можуть потрапити на той самий розворот, яка може бути композиція всіх розворотів видання.

Тому, проектуючи той чи інший масштаб зменшення ілюстрацій, технічний редактор весь час повинен умовно (або на папері у вигляді олівцевих креслень)

4.3. Розмітка ілюстрацій

Художники, виконавши оригінали ілюстрацій відповідно до попередньої розмітки, зобов'язані у правому верхньому кутку проставити той масштаб зменшення, який був їм заданий технічним редактором.

Готові оригінали ілюстрацій редактор перевіряє, підписує, підбирає в потрібному І порядку і здає разом з друкованим текстовим оригіналом на розмітку. Технічному редакторові треба пам'ятати, Яшо з моменту попередньої розмітки авторський текстовий оригінал редагувався і перетворився на видавничий текстовий оригінал; тому, природно, якоюсь мірою останній відрізняється від того, який надійшов на І попередню розмітку. Через це не можна сліпо покладатися на результати попередньої

розмітки ілюстрацій. |

Під час розмітки готових ілюстрацій мають бути вказані: масштаб зменшення (на звороті кожної ілюстрації олівцем у правому верхньому кутку); особливості | розміщення кожної ілюстрації (в друкованому текстовому оригіналі чорнилом або і кульковою ручкою навпроти посилання на відповідний рисунок); формат складання кожного підпису до ілюстрацій (в оригіналі цих підписів за правилами розмітки 1 друкованих текстових оригіналів).

Для тих ілюстрацій, на які немає посилання у тексті (наприклад, іноді не буває І
посилань на ті ілюстрації, які розміщуються на вкладках), вказівки про характер їх §
розміщення у виданні дають на звороті оригіналів ілюстрацій й одночасно на титульній ї
сторінці друкованого текстового оригіналу. |

Для тих ілюстрації, форми на які будуть вигото&тятися зі слайдів (кольорових І фотоплівок), вказівки на зміни масштабу необхідно давати на контрольних 1 фотовідбитках, що додаються до кожного слайда.

Загальний хід роботи технічного редактора під час розмітки ілюстративних § матеріалів нагадує його працю над попередньою їх розміткою.

Перегортаючи друкований текстовий оригінал, технічний редактор знаходить у 1 ньому посилання на ілюстрацію, яке може бути розміщене на лівому полі оригіналу. ї Воно повідомляє номер цієї ілюстрації відповідно до наскрізної нумерації у майбутньому виданні. Знайшовши посилання, технічний редактор бере за відповідним номером оригінал ілюстрації і прикидає, як краще розмістити її у виданні.

Якщо ілюстрація одинока, то технічний редактор проставляє на оригіналі масштаб її зменшення та відмічає в оригіналі підписів до ілюстрацій формат складання підпису. У тих випадках, коли видання йде за високим друком і планується, що конфігурація кліше буде складною, на оригіналі ілюстрації наносяться відповідні позначки простим олівцем. Потрібно твердо засвоїти, що жодних позначок у межах поля зображення на оригіналі ілюстрації бути не може.

На етапі розмітки оригіналів ілюстрацій жодних змін у них вносити не рекомендується. Однак така необхідність може все ж таки виникнути (наприклад, через ті редакційні зміни, які зазнав авторський текстовий оригінал у процесі його редагування). Найчастіше зміни, що вносяться в оригінали ілюстрацій, стосуються написів на кресленнях. Справа в тому, що в готоволгу виданні літери в написах повинні мати одну висоту. З таким розрахунком їх пише художник.

Якщо під час розмітки оригіналу ілюстрації виявиться, що той масштаб зменшення, під який вона була виготовлена, треба сильно змінити, то може виникнути необхідність переписати написи на оригіналі. Для цього оригінал передають у графічне бюро, а потім редакторові на перевірку. Перероблення напису значно утрудняє роботу, тому вдаватися до цього требі тільки тоді, коли іншого виходу немає.

Особливо слід зупинитися на розмітці фотооригіналів, призначених для виготовлення з них растрових форм. Фотооригінали часто виготовляють без попередньої розмітки, тому вся робота з ними припадає на етап їх розмітки.

Потрібно мати на увазі, що без дозволу редактора технічний редактор не має права вносити у фото оригінали будь-які виправлення. Однак за згодою редактора досить часто може бути використане кадрування фото оригіналу, тобто зміна (зменшення) його зовнішніх меж. Кадрують фотооригінал заклеюванням папером його країв. Робити це треба так, щоб не зіпсувати заклеювану частину фото оригіналу.

На звороті кожного оригіналу, з якого буде виготовлятися растрова форма для високого друку, має бути зазначена лініатура растра. На кожному такому оригіналі мають бути позначені межі растрового поля ілюстрації. Якщо на оригіналі вони виражені не чітко, то їх треба накреслити олівцем. Коли планується виготовлення кліше "в обтравлення", межі зображення позначають косими хрестами (рис. 17), а на звороті оригіналу пишуть: " в обрізання ".

а 6

Рис. 17. Для того щоб з оригіналу штрихового характеру можна було б виготовити

растрове кліше (а), на оригіналі потрібно зазначити його зовнішні межі (б)

Після того як усі потрібні вказівки на оригіналі ілюстрації зазначено, на лівому полі друкованого текстового оригіналу поряд із відповідним посиланням слід записати, як цю ілюстрацію розмістити у виданні. Звичайно, такі роз'яснення дають тільки в

тому разі, якщо може виникнути сумнів при верстанні. Наприклад, якщо одинока ілюстрація за своєю шириною близька до ширини формату сторінки складання, то верстальнику потрібні тільки вказати, який спосіб верстання застосувати до такої ілюстрації (відкритий чи закритий). Якщо верстка відкрита і немає ніяких додаткових вказівок, то верстальник заверстає ілюстрацію вгорі шпальти, а підпис до неї - під ілюстрацією.

Коли ж у технічного редактора є намір розмістити цю ілюстрацію інакше, він повинен роз'яснити це на полях друкованого текстового оригіналу. Наприклад: "Рис. 15 розмістити внизу шпальти, підпис - зверху рисунка, відбивка від тексту до підпису - ЗО п. ".

У тих випадках, коли можуть виникнути якісь труднощі, на полях друкованого текстового оригіналу потрібно нарисувати невелику схему, що показує, як технічний редактор передбачає розмістити ілюстрацію та підпис до неї.

Ілюстрації - у процесі їх розмітки - технічний редактор перевіряє, старанно перераховує їх і кількість окремих оригіналів ілюстрацій записує у видавничу специфікацію.

4.4. Робота над оригіналами підписів до ілюстрацій

До складу підписів до ілюстрацій входять:

•нумераційний заголовок (умовне скорочення назви "Рис." і номер ілюстрації чи просто номер);

•основна частина підпису, Яшо визначає тематичний зміст ілюстрації;

•експлікація - пояснення деталей ілюстрації та її частин, а також розшифровування умовних скорочень;

•легенда - відомості про оригінал ілюстрації, техніку її виконання, місце зберігання тощо.

Підписи до ілюстрацій складають на видимий формат ілюстрації кеглем шрифту, меншим від основного, часто курсивним. Якщо підпис має експлікацію (її складають меншим кеглем), то основний текст підпису закінчують двокрапкою, а експлікацію відокремлюють від підпису на 2...4 п.

Відбивка підпису від ілюстрації не повинна перевищувати розмір кегля основного шрифту, а від тексту знизу мають вкладатися два кеглі основного шрифту.

Загальна висота ілюстрації з підписом і всіма відбивками має бути кратною кеглю основного шрифту. .

Якщо ілюстрацію заверстують в обклад, то в цьому випадку в обкладі замість основного тексту можна помістити підпис, склавши його на повний формат обкладу.

Підпис може бути заверстаний у великий пробіл зображення складної конфігурації, не виходячи за видимий формат зображуваного.

Дати чіткі рекомендації щодо композиційного розміщення підписів та їх поєднання з ілюстраціями для всіх випадків практично неможливо, оскільки спосіб верстання

ілюстрацій, їхні розміри, розміщення потребують індивідуального підходу верстання підписів.

Вимоги до оригінал}' підписів. Друкують матеріал на машинці (або складають на І комп'ютері й одержують відбиток на принтері) і подають у двох примірниках: перший! після розмітки передають на складання, а другий залишається у технічного редактора для довідок під час роботи над відбитками ілюстрацій. На підписи до ілюстрацій поширюються усі вимоги, які ставляться до текстової частини видавничого оригіналу. І

Розмітка підписів. Вибравши масштаб ілюстрації та розташування її в тексті, І розмічають підпис до неї, тобто вибирають формат складання, шрифт, спосіб | виключання рядків і спосіб розміщення підпису відносно ілюстрації. Якщо видання випускається за макетом з модульною сіткою, то для підписів на сітці можуть задаватися строго визначені параметри складання та місце розташування цих підписів на шпальті.

При виборі гарнітури, кегля шрифту і способу виключання рядків усіх підписів у виданні дотримуються принципу одноманітності, а вказівка щодо цього дається один раз, на початку списку ілюстрацій. Наприклад: "Підписи до ілюстрацій - сі...12 -складати літ. кг. 8 рядк., ж, без шпон, новим рядком, кожний підпис на вказаний формат, експлікації кг. б, на шпони ". Рядки підпису можуть бути виключені новим рядком, з абзацним відступом, із втяжкою наступних рядків, без абзацного відступу з виключанням кінцевого рядка праворуч (ліворуч), прапорцем з перенесеннями або без перенесень.

Що стосується формату складання підписів, то їх розташування відносно ілюстрацій показано на рис. 18, а можливі варіанти тут такі:

Рис. 18. Схеми деяких варіантів розташування підписів відносно ілюстрацій

1 Усі підписи складають на формат ілюстрацій і розташовують під ними. У списку підписів до ілюстрацій біля кожного підпису в колі простим олівцем пишуть формат ілюстрації. Формат округляють до щщеро, причому, як правило, з менший бік, щоб підпис не був ширшим від ілюстрації.

2 Всі підписи складають на один формат.

3 Підписи складають на різні формати, які дають змогу заверстати підпис поруч з і гіюстрацією, над нею, в її межах, на сусідній сторінці, на розвороті тощо. В кожному незвичному випадку бшя посилання на ілюстрацію на полях видавничого текстового оригіналу рисують схему взаємного розташування підпису та ілюстрації, у списку ж підписів біля кожного з них зазначають формат складання.

Експлікації для складання зменшеним кеглем позначають дужкою червоним олівцем. Дужку повторюють на полі першої сторінки списку підписів до ілюстрацій і вказують біля неї кегль шрифту та міжрядковий пробіл. Якщо експлікація складається на формат, відмінний від формату основного підпису, то його зазначають біля експлікації.

Розділ 5. ОСОБЛИВОСТІ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИСКЛАДАННЯ І ВЕРСТАННЯ РІЗНИХ ВИДІВ СТОРІНОК ВИДАННЯ

5.1. Технологічні параметри складання та технологія верстання сторінок

5.1.1. Технологічні параметри складання

Розпочинаючи розробляти проект оформлення видання, обов'язково визначають види текстів та текстових елементів, які піддягають відтворенню в оригіналі видання. Відповідно до художнього задуму для кожного виду тексту задають такі параметри:

• формат складання;

• гарнітуру шрифту;
«кегль шрифту;

« накреслення шрифту;

• вирівнювання рядків;
■ інтерліньяж;

• розмір абзацного відступу.

Основні етапи підготовки текстових оригіналів до верстання здійснюють відповідно до розподілу функцій складання та верстання. До функцій складання відносять:

• використання правил правопису;

» визначення міжсимвольних пробілів; « зміну кегля та накреслення шрифту;

• вставлення додаткових символів;
» використання правил складання;

« автоматичне перенесення слів за складами;