Відмінності психіки тварин і людини

Немає сумніву, що існує величезна різниця між психікою людини і психікою тварини.

Так, ні в яке порівняння не йде "мова|язик|" тварин і мову|язик| людини. Тоді як тварина може лише подати сигнал своїм побратимам|співбратам| з приводу явищ, обмежених даною, безпосередньою ситуацією, людина може за допомогою мови|язика| інформувати інших людей про минуле, сьогодення і майбутнє, передавати їм соціальний досвід|дослід|.

У історії людства завдяки мові|язику| відбулася перебудова відбивних можливостей|спроможностей|: віддзеркалення|відображення,відбиття| миру|світу| в мозку людини найадекватніше. Кожна окрема людина завдяки мові|язику| користується досвідом|дослідом|, виробленим в багатовіковій практиці суспільства|товариства|, він може одержати|отримати| знання про такі явища, з|із| якими він особисто ні коли не зустрічався. Крім того, мова|язик| дає можливість|спроможність| людині віддавати собі звіт в змісті|вмісті,утриманні| більшості плотських|чуттєвих| вражень.

Різниця в "мові|язиці|" тварин і мові|язиці| людини визначає відмінність і в мисленні. Це пояснюється тим, що кожна окрема психічна функція розвивається у взаємодії з|із| іншими функціями.

Багатьма експериментами дослідників було показано, що вищим тваринам властиве лише практичне мислення. Тільки|лише| в процесі орієнтовного маніпулювання мавпа здатна|здібна| вирішити те або інше ситуативне завдання|задачу|. Абстрактні способи мислення ще не спостерігав у|в,біля| мавп жоден дослідник.

Тварина може діяти тільки|лише| в межах наочно|наглядно| сприйманої ситуації, воно не може вийти за її межі, абстрагуватися від неї і засвоїти відвернутий принцип. Тварина - раб безпосередньо сприйманої ситуації.

Поведінка людини характеризується здатністю|здібністю| абстрагуватися від даної конкретної ситуації і передбачати наслідки|результати|, які можуть виникнути у зв'язку з цією ситуацією.

Таким чином, конкретне, практичне мислення тварин підпорядковує|підкоряє| їх безпосередньому враженню від даної ситуації, здібність людини до абстрактного мислення усуває його безпосередню залежність від даної ситуації. Людина здатна|здібна| відображати|відбивати| не тільки|не лише| безпосередні дії середовища|середи|, але і ті, які його чекають. Людина здатна|здібна| поступати|надходити| відповідно|відповідно до| пізнаній необхідності - свідомо. Ця перша істотна|суттєва| відмінність|відзнака| психіки людини від психіки тварини.

Друга відмінність|відзнака| людини від тварини полягає в його здатності|здібності| створювати і зберігати знаряддя. Тварина створює знаряддя в конкретній ситуації. Поза|зовні| конкретною ситуацією Тварина ніколи не виділить знаряддя як знаряддя, не зберігає його про запас. Як тільки знаряддя зіграло свою роль в даній ситуації, воно тут же перестане існувати як знаряддя для мавпи. Таким чином тварини не живуть в світі постійних речей. Крім того, гарматна діяльність тварин ніколи не здійснюється|скоюється,чиниться| колективно - в кращому разі|щонайбільше,у кращому разі| мавпи можуть спостерігати діяльність свого побратима|співбрата|.

У відмінності|відзнаці| від тварини людина створює знаряддя по наперед|заздалегідь| продуманому плану, використовує його за призначенням і зберігає його. Людина живе в світі щодо|відносно| постійних речей. Людина користується знаряддям спільно з|із| іншими людьми, він запозичує досвід|дослід| використання знаряддя у|в,біля| одних і передає його іншим людям.

Третя відмінна риса психічної діяльності людини - передача суспільного|громадського| досвіду|досліду|. І тварина і людина мають в своєму арсеналі відомий досвід поколінь у вигляді інстинктивних дій на певного типа подразник. І той і інший набувають особистого|особового| досвіду у всіляких ситуаціях, які пропонує їм життя. Але|та| тільки|лише| людина привласнює суспільний|громадський| досвід|дослід|. суспільний|громадський| досвід|дослід| займає|позичає,посідає| домінуюче місце в поведінці окремої людини. Психіку людини в найбільшій мірі розвиває передаваний йому суспільний|громадський| досвід|дослід|. З моменту|із моменту| народження дитина|дитя| опановує|оволодіває| способами вживання|вжитку,використання| знарядь, способами спілкування. Психічні функції людини якісно міняються завдяки оволодінню окремим суб'єктом знаряддями культурного розвитку людини. У|в,біля| людини розвиваються вищі, власне людські, функції (довільна пам'ять, довільна увага, абстрактне мислення).

У розвитку відчуттів|почуттів|, як і в розвитку абстрактного мислення, поміщений|ув'язнений| спосіб найбільш адекватного віддзеркалення|відображення,відбиття| дійсності. Тому четвертою, вельми|дуже| істотною|суттєвою| відмінністю між тваринами і людиною є|з'являється,являється| відмінність у відчуттях|почуттях|. Звичайно, і людина і вища тварина не залишаються байдужими до того, що відбувається|походить| навколо|навкруги,довкола|. Предмети і явища дійсності можуть викликати|спричинити| у|в,біля| тварин і у|в,біля| людини певні види відношення|ставлення| до того, що впливає - позитивні або негативні|заперечні| емоції. Проте|однак| тільки|лише| в людині може бути поміщена|ув'язнена| розвинена здатність|здібність| співпереживати горе і радість іншої людини.

Найважливіші відмінності|відзнаки| психіки людини від психіки тварини полягають в умовах їх розвитку. Якщо впродовж|упродовж| розвитку тваринного світу розвиток психіки йшов по законах біологічної еволюції, то розвиток власне людської психіки, людської свідомості підкоряється законам суспільно-історичного розвитку. Без засвоєння досвіду|досліду| людства, без спілкування з|із| собі подібними не буде розвинених, власне людських відчуттів|почуттів|, не розвинеться здібність до довільної уваги і пам'яті, здібність до абстрактного мислення, не сформується людська особа|особистість|. Про це свідчать випадки виховання людський дітей серед тварин.

Так, всі діти-мауглі| проявляли|виявляли| примітивні тварини реакції, і у|в,біля| них не можна було виявити ті особливості, які відрізняють людину від тварини. Тоді як маленька мавпочка, що волею випадку залишилася одна, без стада, все одно буде проявляти|виявляти| себе як мавпочка, людина тільки|лише| тоді стане людиною, якщо його розвиток проходить|минає,спливає| серед людей.

Людська психіка готувалася всім ходом еволюції матерії. Аналіз розвитку психіки дозволяє нам говорити про біологічні передумови виникнення свідомості. Безумовно, предок людини володів здібністю до наочно-дієвого|дійового| мислення, міг утворювати безліч асоціацій. Передлюдина, володіючи кінцівкою|скінченністю| типу руки, могла створювати елементарні знаряддя і використовувати їх в конкретній ситуації. Все це ми знаходимо|находимо| і у|в,біля| сучасних людиноподібних мавп.

Проте|однак| не можна вивести свідомість безпосередньо з|із| еволюції тварин: людина - продукт суспільних|громадських| відносин. Біологічною передумовою суспільних|громадських| відносин було стадо. Предки людини жили стадами, що дозволяло всім особинам|особам| найкращим чином захищатися від ворогів, надавати|робити,виявляти,чинити| взаємодопомогу один одному.

 

Біологічні відмінності|відзнаки| людини від тварин:

а) Обумовлені прямоходженням|: - S - образний хребет; - широкий таз і грудна клітка; - склепінчаста стопа; - могутні кістки|кісті| нижніх кінцівок|скінченностей|;

б) Обумовлені трудовою діяльністю: - зіставлення більшого пальця на руці іншим;

в) Обумовлені розвиненим мисленням: - переважання мозкової частини|частки| черепа над лицьовою; - розвинений головний мозок.

Подібність, схожість людини і тварини визначається, по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів; по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важ­ливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Але людина — вища сходинка розвитку живої природи на нашій планеті. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» — «людина розумна». Лю­дина як біологічний вид має:

· характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо);

· високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

· свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;

· мислення та мову, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу влас­ного буття у світі.

Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний харак­тер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу — соціального.

Зміст і характер людського життя визначається спосо­бом людської діяльності, головними чинниками якогоє засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей.

Таким чином ми підходимо до людини з трьома різними вимірюван­нями її суті: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним уяв­ляється внутрішній духовний світ людини — її волю, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.

Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологічне, природне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне -«як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціаль­ну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму соціально зумовлене, залежить від тих об'єктивних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища.

Отже, людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста ариф­метична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня — осо­бистості.

Особистість — це міра цілісності людини, що включає .в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

Найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.

Діяльність — це специфічний людський спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

Ø вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби;

Ø вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо);

Ø обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні;

Ø з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі — працює;

Ø саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

Ø відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередови-ще), так і на рівні суспільства (макросередовище);

Ø діяльність має цілеусвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того що людська діяльність являє собою систему усвідом­лених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення на­вколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:

Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середо­вищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Потреби -- це необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи:

Ø фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);

Ø екзистенціальні (існування; це потреби у безпеці свого існування, впев­неності у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

Ø соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілку­ванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

Ø престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

Ø особистісні (у самовираженні, у самореалізації (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особи­стості;

Ø духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в само­пізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші — набутими.

Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. В цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби, почуття.

Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До типів діяльності належать такі, що будуються за ознака­ми суспільних відносин, потреб та предметів (рис. 1):

Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. На­приклад, праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

Рис. 1. Типи діяльності

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Загалом, ієрархія видів і типів діяльності — це, до певної міри, програма життя людини.

Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця — це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності лю­дини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу.

Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матері­альних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Людська праця докорінно відрізняється від «праці» тварин. Най­головнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, які виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє.

Праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точ­ки зору, праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці, які становлять загрозу її життю і здоров'ю.

Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності — в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця — не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, ви­явити таланти.

Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилежне йому поняття — смерть. Смерть — це кінець біологічного існування живої істоти, припинення її життєдіяльності. Вона є одним із суттєвих відображень життя.

Розуміння сутності смерті, усвідомлення, що людське особисте життя є єдиним і має кінець, сприяє осмисленню його морального сенсу і цінності, дає можливість зрозуміти ціль життя і пізнати призначення людини.

Усвідомлення неповторності кожної миті життя, а в деяких випадках і непоправності здійснених вчинків, здатне прояснити міру відповідаль­ності людини за свої дії.

Справжня ціль людського життя — це одержання задоволення від будь-якої діяльності. Але пізнання істини, за Арістотелем, є найпривабливішою з усіх видів діяльності. Пізнавальна діяльність розуму відрізняється значимістю і цінністю заради самої себе. Вона не прагне до будь-якого зовнішнього прояву і вміщує в собі притаманну тільки їй одній насолоду, яка посилює енергію. Саме до такого життя повин­на прагнути людина.

 


Висновки

 

 


ЛІТЕРАТУРА

1. Яблоков , Юсуфов “Еволюційне вчення”

2. Т.Ніколов “Довгий шлях життя”

3. М.Р. Івахненко, В.А. Корабельников “ Живе минуле Землі”

4. Джон Бернал “Виникнення життя”

5. Р.Д. Ален “Наука про життя”

6. О.Томілін “Як люди відкривали свою Землю”