Условия труда и факторы их формирования
Одним из направлений организации труда является усовершенствование условий труда. Условия труда – это совокупность факторов внешней среды, которые влияют на здоровье и трудоспособность человека в процессе труда. Условия труда на каждом рабочем месте формируются под влиянием таких групп факторов: производственных, санитарно-гигиенических, факторов безопасности, инженерно-психологических, эстетических и социальных.
Производственные факторы обусловлены особенностями техники и технологии, уровнем механизации и автоматизации труда, качеством оснащения рабочих мест, режимами труда и отдыха. От них зависят физические усилия и нервное напряжение, рабочее положение работника, темп и монотонность работы.
Санитарно-гигиенические факторы – это температура, влажность, загрязненность воздуха, шум, вибрация, освещенность на рабочем месте.
Факторы безопасности предусматривают защиту работника от травм, поражений током, химического и радиационного загрязнения.
Инженерно-психологические факторы определяют комфортность на рабочих местах, совершенство технологического процесса, удобство обслуживание машин и механизмов. Эстетические факторы определяют красоту производственной среды, приятность форм, цвета и звука на рабочем месте, успокоительное оформление зон отдыха и т. п.
Социальные факторы определяются взаимоотношениями в трудовом коллективе, стилем руководства, миссией и целями предприятия и мерой их идентификации с интересами работника. Под действием этих факторов формируется морально-психологический климат в коллективе.
Таким образом, условия труда – это составляющие внешней среды, окружающей работника. Иначе их еще называют факторами среды. Они объединяются в следующие группы: физические; химические; биологические; радиационные.
Условия труда могут быть: а) оптимальные – при них сохраняется здоровье человека и создаются предпосылки для поддержания высокого уровня работоспособности; б) допустимые – они определяют уровень факторов среды, не превышающий нормы: в) вредные – их подразделяют на четыре степени вредности.
С позиции безопасности труда различают допустимый уровень этих факторов, который устанавливается специальными нормами. Создание нормальной атмосферы на рабочих местах, которая способствовала бы производительному труду, зависит, во-первых, от природных условий (климата, времени года и т. д.); во-вторых, от технологического процесса; в-третьих, от самих работников.
Технологический процесс производства оказывает решающее влияние на условия труда. Так, в горячем цехе складываются наиболее тяжелые условия труда, требующие более сложных мер нормализации. Источниками профессионального вреда могут быть не только особенности технологии, но и нарушения в организации труда и несоблюдение санитарных норм труда.
Факторы среды влияют на работоспособность человека и состояние его здоровья. Целью организации труда является снижение степени опасного влияния условий труда на человеческий организм и создание удобных и комфортных условий. Добиться этого можно установив контроль за соблюдением соответствующих нормативов, регулирующих условия труда, а также разработав и реализовав меры защиты от неблагоприятного и вредного воздействия внешней среды.
К физическим условиям внешней среды относятся:
• температура, влажность, запыленность и загрязненность воздуха;
• производственный шум и вибрации;
• освещенность и окраска помещений, средств и предметов труда;
• степень безопасности труда и др.
Температура воздуха заметно влияет на работоспособность человека. Источниками выделения тепла являются не только средства производства (машины, оборудование, технологические линии), но и сами люди.
Нормальной считается температура воздуха: для физической работы – 10–16°С, для умеренно физической работы – 18–23°С. При тяжелом физическом труде допустима температура воздуха 12–16°С. Санитарная норма температуры воздуха дифференцируется с учетом сезона (времени года), климатических зон, преобладания лучистого и конвекционного тепла, интенсивности облучения.
Создание комфортного микроклимата на рабочем месте достигается с помощью вентиляции, воздушного душа, установки кондиционеров, а также других технических средств защиты от холода и тепла, например с использованием теплоизоляционных материалов.
Организм человека подвержен влиянию различных физических свойств воздушной среды, таких, как конвекция, испарение и излучение.
Эти показатели усиливают свое воздействие под влиянием повышенной влажности и скорости движения воздуха. Влажный воздух усиливает интенси-вность отдачи тепла организмом, так как обладает большей теплопровод-ностью. При нормальном состоянии воздушной среды относительная влажность воздуха должна быть в пределах 30–60%. Для нормализации влажности и скорости движения воздуха в закрытых помещениях предприятия также разрабатывается комплекс специальных мер организационно-технического характера. На работоспособность человека отрицательно влияют шум и вибрация. Шум создается воздействием на органы слуха хаотических звуков различной частоты и беспорядочным сочетанием тонов.
Шум заглушает сигналы, сопровождающие трудовой процесс, затрудняет восприятие речи, маскирует опасность, мешает наблюдениям за работой машин и оборудования. В результате у работника снижается слуховая чувствитель-ность, развивается тугоухость, т. е. происходит стойкое патологическое изменение слухового аппарата. Соответственно снижается работоспособность человека, в первую очередь, из-за перенапряжения вестибулярного аппарата.
Для уменьшения шума, а также сокращения времени, в течение которого работник подвергается влиянию шума свыше 85 дБ, могут использоваться индивидуальные средства защиты ушей.
Вибрация – это механическое колебание, имеющее одинаковую с шумом природу. Различают общую и местную вибрацию. Отрицательное влияние вибрации на работоспособность человека связано со значительным расходом нервной энергии, нарушением нормального состояния процессов возбуждения и торможения. Вибрация является причиной утомления и может привести к расстройству нервной системы. При высоких параметрах вибрации (частоты и амплитуды) возможно повышение артериального давления, снижение выносливости мышц и замедление двигательных реакций человека.
Для устранения вредного влияния вибрации необходим постоянный контроль над ее уровнем на рабочих местах и соответствующие меры защиты. В качестве мер защиты от вибрации, а также шума применяются технологические и инструкторские разработки с использованием различных изоляторов.
Работоспособность человека во многом зависит от воздействия на его организм электромагнитного излучения, образующего свет. Наилучшее влияние оказывает естественный дневной свет. Соотношение волн различной длины в видимом свете образует его спектральный баланс. Такой баланс солнечного света меняется в зависимости от времени суток, времени года, погоды и удаленности от экватора, а также от уровня загрязненности воздуха. Рефлекторно свет для человека связан с периодом его бодрствования. Утомление зрительного нерва в результате недостаточной освещенности вызывает общее утомление организма. Качество освещения зависит от источников света и равномерности его распределения. Источниками света наряду с естественным источником (солнцем) могут быть средства искусственного освещения – лампы накаливания, люминесцентные и галогенные. Разные виды электрического освещения имеют разный спектральный баланс, что может вредно влиять на физическое и психическое состояние работника. Для выполнения конкретных работ имеет значение направление светового потока на рабочее место: сверху, снизу или сбоку.
Основными требованиями к рациональному освещению являются: достаточный его уровень; равномерность; правильный выбор направления света; отсутствие теней, особенно движущихся; защита от слепящего действия источников света; обеспечение необходимого спектрального состава света (для отдельных видов работ). Большое значение для создания благоприятных условий труда имеет цветовая гамма окраски помещения и средств труда. Цвет может оказывать на работника как положительное (лечебное), так и отрицательное воздействие, вызывающее угнетение психофизиологических функций. Цвета могут быть теплыми и холодными, и именно с этими качествами цвета связано их влияние на человека.
В группе химических факторов отмечаются: пыль, токсические вещества и др.
Отрицательно влияет на организм человека загрязнение воздушной среды в рабочих помещениях. При выполнении некоторых видов труда происходит загрязнение воздушной среды за счет образования аэрозолей, т. е. взвешенных в воздухе частиц твердого или жидкого вещества как последствий процесса горения или плавления. Загрязнение воздуха происходит за счет пыли, которая может быть органической, неорганической, радиационной или смешанной. Органическая пыль образуется из остатков веществ растительного и животного происхождения, а неорганическая – из металлов и минеральных веществ. Пыль оказывает вредное воздействие на органы дыхания, зрение и кожный покров. Опасно наличие не только взвешенных частиц пыли в воздухе, но и химических веществ. Поэтому для поддержания нормального состояния воздушной среды помещений нужны меры по очищению воздуха. С этой целью применяются более совершенные технологии производства, ведется работа по ограничению поступления загрязняющих веществ в среду обитания, внедряется строгий контроль за предельно допустимыми концентрациями (ПДК) веществ в воздухе, усовершенствуются рабочие инструменты, внедряются средства коллективной и индивидуальной защиты работников.
Негативное воздействие на человека оказывают токсические вещества. Токсин – это ядовитое вещество, нарушающее при определенной дозе работу человеческого организма. К токсинам во внешней среде относятся: применяемые в производственных технологиях углеводороды (метан, бутан, гексан и др.), амилены, бутилены, пестициды, свинец, а также такие промышленные химикаты, как диоксины, окись этилена (используемая для стерилизации хирургических инструментов), хлористый винил (применяемый в производстве пластика), мышьяк и его соединения, асбест, никель и марганец. К токсинам относятся многие болезнетворные бактерии, вызывающие заболевания человека.
За несколько последних десятилетий во всем мире возрастает внимание к воздействию такого фактора среды, как радиация. Радиация – это разновидность высоких энергий, повсеместно находящихся в окружающей среде. Она распространяется в виде электромагнитных волн или радиоактивных частиц, которые содержатся в различных веществах. Существуют два типа радиации. Первый из них – это ионизирующее излучение (рентгеновское, ядерное). Оно способно превращать атомы в электрически заряженные частицы – ионы. Второй тип радиации считается менее мощным. Он связан с неионизирующим излучением (лазеры, микроволны, радиоволны).
Техногенная радиация, в отличие от природной радиации, является прямым следствием человеческой деятельности. И природная, и порождаемая человеческим трудом радиация могут приносить как пользу, так и вред. Вредное воздействие связано с тем, что высокая доза радиации разрушает ткани человеческого организма.
Рассмотренные выше условия труда (факторы среды), требуют внимательного отношения для сохранения работоспособности человека и поддержания стабильно высокого уровня производительности труда.
Администрация предприятия обязана обеспечивать работникам сохранение здоровья и безопасные условия труда. Для этого внедряются современные средства техники безопасности, предупреждающие производственный травматизм, и обеспечиваются санитарно-гигиенические условия, предотвращающие профессиональные заболевания. В этой работе ориентиром должны служить межотраслевые и отраслевые правила по охране труда, санитарные правила и нормы.
В настоящее время в Украине заметно снизилось внимание к условиям труда и контролю за их состоянием. Заметно ухудшились условия труда в торговле, особенно это характерно для вещевых рынков.
В критическом положении находится охрана труда и охрана окружающей среды.
Итак, условия труда оказывают значительное воздействие на работоспособность человека. Соблюдение действующих норм и рекомендаций при установлении и контроле за факторами внешней среды является важным элементом рациональной организации труда.
Изучение условий труда на конкретном предприятии проводится для того, чтобы, во-первых, обнаружить направления их улучшения, и во-вторых, чтобы компенсировать работникам вредное влияние условий труда на их здоровье в денежной или другой форме (высшая заработная плата, льготы в пенсионном обеспечении, специальное питание, сокращенная продолжительность рабочего времени и т. п.). Основной задачей изучения условий труда остается поиск возможностей создания на рабочих местах нормальных условий для труда по таким направлениям:
• техническое (создание новой техники, которая обеспечивает сохранение здоровья и минимизацию затрат труда);
• технологическое (внедрение новых технологических режимов, которые разрешают выводить людей из непосредственно рабочих зон);
• организационное, психофизиологическое и социальное направления состоят в оздоровлении производственной среды, повышении интереса к работе и ее результатам;
• эстетическое (изменение цвета, звука, света, форм, которые применяются в производстве, и внедрение художественных элементов, которые положительно влияют на самочувствие человека на работе и оказывают содействие повышению результативности труда).
Охрана работы – это осуществление комплекса мероприятий технического характера (ограждение опасных мест на производстве, внедрение безопасной техники, изменение технологий с целью ликвидации опасных для жизни и здоровья человека работ) и санитарно-гигиенических мероприятий (рациональное освещение, создание благоприятного микроклимата в производственных помещениях и т. п.), которые обеспечивают нормальные условия труда.
Техника безопасности и промышленная санитария являются самостоятельными прикладными науками, изучающими условия труда, которые могут стать причиной несчастных случаев, профессиональных заболеваний и производственного травматизма. Острейший вопрос охраны труда – борьба с производственным травматизмом.
Продуктивність та ефективність праці
1. Ефективність та продуктивність праці. Рентабельність праці та її оцінка
2. Показники продуктивності праці
3. Методи виміру рівня продуктивності праці
4. Фактори та резерви росту ПП
1. Ефективність виробництва та ефективність праці
Ефективність виробництва – важлива якісна характеристика господарювання на всіх рівнях економіки. Економічну ефективність виробництва виявляють співвідношенням отриманих результатів й витрачених на ці цілі ресурсів (земля, капітал, праця, підприємницькі здібності). Показниками ефективності виробництва є продуктивність та витратоємність.
Ці показники можуть бути визначеними окремо для кожного виду ресурсу. Ефективність праці визначають відношенням отриманого результату до витрат праці. Якщо результатом виступає обсяг виготовленої продукції (послуг, робіт) – маємо показник продуктивності праці, якщо прибуток від діяльності людини – то показник рентабельності праці.
Ефективність праці характеризує результативність живої праці у будь- якій сфері діяльності (науковця, лікаря, інженера, працівника, вчителя та ін.) й пов’язується не тільки зі зростанням обсягів продукції, але й з її оновленням, поліпшенням її якості, розширенням асортименту, підвищенням конкурентно-здатності, науковою або художньою цінністю результату праці, тощо. Ефективність праці – складна економічна категорія, яка має економічний, психофізіологічний та соціальний аспекти.
Поняття продуктивності праці
Продуктивність праці (ПП) – це один з показників економічної ефективності праці, який характеризує результативність доцільної діяльності людини і може бути вираженим або кількістю продукції, що виготовляється за певний проміжок часу (виробіток) або витратами праці (робочого часу) на виготовлення одиниці продукції (трудомісткість).
Практика свідчить, що продуктивність праці характеризує ефективність використання робочої сили – яка є головним ресурсом виробництва, оскільки найважливішою функцією живої праці є доцільне використання усіх ресурсів виробництва під час створення продукту. Тому ПП використовують як загальний показник ефективності використання всіх виробничих ресурсів.
Економічна суть її зростання полягає у тому, що частка витрат живої праці на одиницю продукції зменшується, а уречевленої праці – збільшується, але загальна сума праці в одиниці товару зменшується.
На величину ПП впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці, техніко – технологічний та організаційний рівень виробництва.
Значення росту продуктивності праці
Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності виробництва та праці. Національний доход, або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торгівельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття.
Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства й має такі цілі:
стратегічну – підвищення життєвого рівня населення;
тактичну – підвищення ефективності діяльності галузей, підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.
В умовах посиленої конкуренції на ринку товарів і послуг підвищення ПП веде до зниження собівартості продукції, зростанню прибутку, або до зниження ціни товару. Зростання ПП сприятиме підвищенню зайнятості населення. Все це має велике значення для економічного зростання в Україні.
Рентабельність праці та її оцінка
Під час аналізу економічної ефективності праці важливого значення набуває співвідношення прибутку від даного виду діяльності (праці) та відповідних витрат праці. Таке співвідношення називається рентабельністю праці. Практично цей показник визначають як рентабельність (R) витрат на оплату праці (або як рентабельність сумарних витрат на персонал):
Ді –Zі Рі
Чі = --------- = ------,
Zі Zі
де Дi – створена i-тим видом праці вартість;
Zi – сумарні витрати на персонал;
Рі – прибуток від цього виду праці;
І – певний вид праці.
Для розкриття сутності показника рентабельності слід розглянути дві компоненти, з яких складається будь-яка діяльність або праця. По-перше, це α-праця, коли виконавець працює за інструкціями і не вносить ніяких творчих, нових елементів в трудовий процес, це регламентована праця. Друга компонента – це β-праця, іновацйнна, творча, зорієнтована на створення нових споживчих цінностей. Рентабельною є β - праця.
Практичне використання показників рентабельності праці знаходить в оцінці та стимулюванні праці фахівців, професіоналів. Якщо Ді – Zі / Zі ³ о, то праця рентабельна, якщо Ді – Zі / Zі < 0, то нерентабельна
2. Показники продуктивності праці
Продуктивність праці – складна економічна категорія, під час визначення якої необхідно знати не тільки результат праці (обсяги продукції, робіт, послуг), але й ураховувати якими витратами праці досягнуто цей результат. Тому рівень ПП може бути виражено системою показників, які класифікуються за різними критеріями.
За місцем виміру виділяють показники суспільної, галузевої, локальної, індивідуальної продуктивності праці.
За методами виміру результатів праці (обсягу продукції, робіт, послуг) розрізняють натуральні, трудові, вартісні показники ПП.
За часом виміру та доцільності результатів виділяють потенційну, фактичну та фіктивну ПП.
За масштабами обліку робочого часу використовують середньорічні, середньоденні, середньочасові показники ПП; річну, квартальну, місячну ПП.
Залежно до витрат праці певної категорії персоналу розраховують показники виробітку на одного основного робітника, робітника, працівника (середньооблікового).
Вимір суспільної продуктивності праці
На рівні економіки усієї країни визначають показник суспільної ПП(ППс). Остання більшою мірою буде визначати ефективність суспільного виробництва, якщо її розрахунки будуть вестися за кінцевим результатом господарювання та сукупними витратами живої та уречевленої праці за формулою:
C+V+m
ППс = -----------.
Тж+Тур
Але застосування цієї формули утруднено складними розрахунками витрат уречевленої праці.
Між тим, застосування витрат лише живої праці для оцінки ефективності суспільного виробництва й ігнорування якими витратами уречевленої праці досягався отриманий результат призвело економіку колишнього СРСР до занепаду.
Найбільшого зростання росту ПП можна отримати за умов одночасного зниження як живої, так і уречевленої праці. Але в практиці можливі різні варианти зниження сукупних витрат праці, які забезпечують максимум результату за умов мінімальних витрат.
Якщо витрати живої праці це – Зж, а уречевленої – Зу, а Зжі та Зуі – це їх рівень у нових умовах, то можна визначити п’ять варіантів підвищення ефективності сукупної праці.
1. Зу = Зуі; Зж > Зжі,
2. Зу > Зуі, Зж = Зжі,
3. Зу > Зуі; Зж > Зжі,
4. Зж < Зжі, але Зу – Зуі > Зжі - Зж
5. Зуі > Зу, але Зуі – Зу < Зж - Зжі
В усіх випадках Зж + Зу > Зжі + Зуі, тому зростання ПП має місце у будь-якому з наведених варіантів. Завдання менеджера з праці полягає у тому, щоб визначити такий варіант її зростання, який є найбільш доцільним для підприємства.
Вимір індивідуальної продуктивності праці
На підприємствах, окремих цехах, ділянках, робочому місці продуктивність праці визначають за показниками трудомісткості (Тр) та виробітку (W), які виходять з результату праці (В – обсяг продукції) та її витрат (Т).
Рівні виробітку та трудомісткості визначають за формулами:
В Т
Пп = -----; Тр = -----,
Т В
де В – результат праці (обсяг продукції, робіт, послуг) шт, грн;
Т – витрати праці на виробництво продукції, робіт, послуг, чол-год, н-год, чоловік.
Залежність між зростанням ПП (саме виробіток) та зниженням трудомісткості продукції може бути виражена за формулами:
Dтр х 100 ΔПп х 100 1
Δ Пп = ------------- ; Dтр = ---------------; Іпп = -----,
100 -Dтр 100 + Δ Пп Ітр
де Δ ПП – приріст продуктивності праці, %;
Dтр – зниження трудомісткості продукції, %.
Економічна ефективність праці може бути визначена порівнянням рівнів ПП. у різних робітників, на різних підприємствах, країнах, а також за дінамікою рівня ПП. за різні періоди на певному робочому місці, цеху іншому об’єкті господарювання. З цією метою розраховують індекси зміни ПП, як відношення:
ППз Трб
Іпп = --------, або Іпп = --------,
ППб Трз
де “з” та “б” – рівень показників у звітному та базовому періодах.
3. Методи виміру рівня продуктивності праці
Сучасний період управління економікою в Україні свідчить про перехід на міжнародну методику оцінки ефективності й продуктивності національної економіки.
Національним центром продуктивності розроблено методичні засади виміру продуктивності з урахуванням підходів, які характерні для світової економіки.
Продуктивність національної економіки виміряють як відношення валового національного доходу до сукупних витрат на його виробництво.
Для міжнародного співставлення ефективності економіки розраховують коефіцієнт продуктивності праці як відношення ВНП й НД до середньорічної чисельності зайнятих в економіці працівників, або до обсягу відпрацьованих нормо-годин.