Процесуальний порядок застосування затримання
1. Для затримання за ухвалою суду:
- слідчий, прокурор звертається до суду з клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного з метою його приводу (ч. 1 ст. 188 КПК);
- слідчий суддя негайно після одержання клопотання розглядає його і виносить ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу або про відмову у цьому;
- службова особа, яка затримала підозрюваного, негайно вручає затриманому копію ухвали про дозвіл на затримання;
- затримана на підставі ухвали слідчого судді особа не пізніше 36 годин з моменту затримання звільняється або доставляється до слідчого судді.
2) Для законною затримання: кожен, хто не є уповноваженою службовою особою і затримав відповідну особу, негайно доставляє її до уповноваженої службової особи або негайно повідомляє уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.
3) Для затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді
- уповноважена службова особа, що здійснила затримання, негайно повідомляє затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснює права:
- мати захисника;
- отримувати медичну допомогу;
- давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього;
- негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування;
- вимагати перевірки обґрунтованості затримання;
- інші процесуальні права, передбачені КПК;
- ця сама службова особа надає затриманому можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи або повідомляє зазначених осіб самостійно, якщо є підстави для обґрунтованої підозри, що особа може зашкодити досудовому розслідуванню;
- уповноважена службова особа, що здійснила затримання, негайно повідомляє про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги;
- одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб в підрозділі органудосудовою розслідування;
- доставляє затриманого до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, де негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставления затриманого та інші відомості, передбачені законодавством;
- слідчий складає протокол затримання;
- якщо є підстави для обґрунтованої підозри, що доставления затриманого тривало довше, ніж це необхідно, слідчий проводить перевірку для вирішення питання про відповідальність винних у цьому осіб;
- слідчий помішає затриманого до місця для утримання затриманих;
- службова особа, відповідальна за перебування затриманих:
- негайно реєструє затриманого;
- роз'яснює затриманому підстави його затримання, права і обов'язки;
- звільняє затриманого негайно після зникнення підстави для затримання або спливу строку для затримання;
- забезпечує належне поводження із затриманим та дотримання його прав, передбачених Конституцією, КПК та іншими законами;
- забезпечує запис усіх дій, що проводяться із залученням затриманого, у тому числі час їх початку та закінчення, а також осіб, які проводили такі дії або були присутні при проведенні таких дій;
- забезпечує невідкладне надання належної медичної допомоги та фіксацію медичним працівником будь-яких тілесних ушкоджень або погіршення стану здоров'я затриманого. До складу осіб, що надають затриманому медичну допомогу, за його
бажанням може бути допущена конкретна особа, що має право на зайняття медичною діяльністю;
- службова особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана перевірити дотримання вимог КПК щодо повідомлення службовою особою, що здійснила затримання, відповідних суб'єктів про затримання, а в разі нездійснення такого повідомлення - повідомити їх про це самостійно.
Затримана особа мас гарантії, визначені ЄКПЛ. Ці гарантії випливають із положень ст. 5 Конвенції. Ними Є:
1) надання підстав для затримання чи позбавлення волі, тобто надання затриманому адекватної інформації щодо підстав затримання та характеру підозри (обвинувачення);
2) постання перед суддею або звільнення до судового розгляду;
3) право на оскарження законності затримання до суду;
4) право на відшкодування за порушення ст. 5 ЄКПЛ, що може бути реалізоване шляхом подання відповідного позову.
7. Строк затримання- це проміжок часу між моментами затримання і звільнення особи.
Момент затримання визначений у ст. 209 КПК, згідно з якою особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Момент звільнення визначається закінченням строку затримання, встановленого КПК; відповідним рішенням слідчого, прокурора; датою втрати законної сили ухвалою слідчого судді, яку він зазначає в ухвалі.
Ухвала слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту:
1) приводу підозрюваною, обвинуваченою до суду;
2) закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення 6 місяців із дати постановления ухвали, у якій не зазначено строку її дії;
3) відкликання ухвали прокурором.
Строк законного затримання у КПК точно не встановлено. Він обмежується моментом затримання і моментом доставлення неуповноваженою на затримання особою до уповноваженої на це особи або прибуттям уповноваженої службовою особи після повідомлення їй про затримання до місця, у якому перебуває затриманий. Для особи, яка затримала іншу особу, встановлено обов'язок негайно доставити її до
уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи.
Строк затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчою судді становить 72 год., але не пізніше 60 гол. затриманий має бути або звільнений, або доставлений до суду для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу1. Тобто затриманий має бути доставлений до судді за 12 год. до закінчення граничного строку затримання. Така регламентація у законі покликана виключити із судової практики випадки, коли затриманого доставляють до суду за кілька годин чи навіть хвилин до закінчення строку, внаслідок чого слідчий суддя змушений або невиправдано прискорювати розгляд питання про законність затримання і обрання запобіжною заходу, або порушувати строк затримання.
Військовослужбовця, який вчинив діяння з ознаками злочину, можна тримати на гауптвахті Військової служби правопорядку строком до З діб із сповіщенням протягом доби органів, які проводять досудове слідство, та органів прокуратури, начальника гарнізону і відповідного органу управління Військової служби правопорядку (ч. 3 ст. 82 Закону від 24 березня 1999 р. "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України").
Капітан судна має право затримати особу, яка підозрюється у вчиненні кримінально- караного діяння, до передачі її відповідним правоохоронним органам у першому порту України. У разі необхідності капітан судна може направити цю особу і матеріали дізнання в Україну на іншому судні, зареєстрованому в Україні (ч. 2 ст. 67 КТМ).
8. Юридична відповідальність за порушення:
o кримінальна:
- для затриманого - за втечу з місця попереднього ув'язнення -ст. 393 КК;
- для слідчого, прокурора, слідчого судді, судді - за завідомо незаконне затримання - ст. 371 КК.
6.2.7.1.2.Взяття під варту
1. Взяття під варту (арешт)- це обмеження особистої свободи підозрюваною, обвинуваченою, підсудною, засудженою шляхом поміщення його до спеціальної установи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом. Застосовується лише тоді, коли жоден інший запобіжний захід не здатен забезпечити належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого, що має бути доведено прокурором перед слідчим суддею, судом.
Згідно з п. 3 ст. 9 МПГПП тримання під вартою осіб, які очікують на судовий розгляд справи щодо себе, не повинно булл загальним правилом. Воно може застосовуватись тільки тоді, коли є розумним і необхідним. Необхідність застосування цього запобіжного заходу полягає у запобіганні втечі, впливу на свідків чи потерпілих, рецидиву злочину, а також очевидній небезпечності особи для суспільства.
Мінімальними стандартними правилами ООН щодо заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійськими правилами) від 14 грудня 1990 року передбачено, що "взяття під варту застосовується у кримінальному судочинстві як крайній захід за умови належного врахування інтересів розслідування гіпотетичного правопорушення і захисту суспільства і жертви" (ч. 1 ст. 6).
2. Спосіб запобігання: обмеження свободи особи шляхом поміщення її до спеціальної установи:
o слідчого ізолятору (СІЗО) /ІКС;
o гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
o ізолятору тимчасового тримання (в окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій);
o дисциплінарного ізолятору або карцеру установи виконання покарань, якщо особи, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину;
o гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - для осіб, що відбувають покарання у дисциплінарних батальйонах і притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину (ст. 4 Закону "Про попереднє ув'язнення").
Враховуючи характеристики окремих осіб і характер певних злочинів, законодавець встановлює особливий порядок утримання осіб під вартою:
o затримані або взяті під варту працівники міліції утримуються у призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті (ч. 7 ст. 21 Закону "Про міліцію");
o особи, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Служби безпеки, прокуратури, юстиції та в суді, - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою (ст. 8 Закону "Про попереднє ув'язнення";
o особи, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачена ст.ст. 173-177 (злочини проти трудових прав, авторського права і суміжних прав, права на об'єкти промислової власності), ст.ст. 200-235 (злочини у сфері господарської діяльності) КК, - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою (ст. 8 Закону "Про попереднє ув'язнення");
o в інших випадках, передбачених ст. 8 "Роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення" Закону "Про попереднє ув'язнення".
Таким чином, особа ізолюється від суспільства. Побачення з родичами їй може бути надане тільки з дозволу слідчого, суду. Кількість і тривалість побачень регламентована ст. 12 Закону "Про попереднє ув'язнення".
3. Метавзяття під варту співпадає із загальною метою застосування запобіжних заходів. Взяття під варту - найбільш суворий із усіх запобіжний захід. Тому він застосовується лише тоді, коли жоден інший запобіжний захід не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам (ч. 3 ст. 176 КПК).
4. Підставизастосування співпадають із загальними підставами застосування запобіжних заходів (ст. 177 КПК).
5. Умови застосування. Взяття під варту застосовується лише за наявності умов, сформульованих у ч. 2 ст. 183 КПК. Ці умови пов'язані із поведінкою особи щодо виконання обов'язків, покладених при обранні інших запобіжних заходів, вчиненням іншого злочину; можливим покаранням особи за кримінальне правопорушення, повідомлення про вчинення якого їм вручене; наявністю судимості; розшуком компетентними органами іноземної держави особи за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі.
Винятків із правил щодо умов застосування тримання під вартою законом не встановлено.
6. Процесуальний порядокзастосування взяття під варту не відрізняється від процесуального порядку обрання інших запобіжних заходів, за винятком такого. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК. Це правило підкреслює винятковість взяття під варту як запобіжного заходу та надає арештованому реальну можливість бути звільненим у разі внесення застави.
Такого права арештований не позбавляється повністю навіть у разі вчинення ним злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування, злочину, який спричинив загибель людини, або якщо щодо особи у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений. Слідчий суддя, суд вправі, але не зобов'язаний не визначити розмір застави у зазначених випадках.