Розділ 11 ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ПРАВА

Поняття та ознаки права

У праві як складній категорії можна виділити юридичну та соціальну сторону. У суто юридичному сенсі слова пра­во — це система Загальнообов'язкових, формально визна­чених, встановлених і забезпечуваних державою правил поведінки. Право як соціальне явище є регулятором суспіль­них відносин. Через формальне закріплення міри свободи, рівності і Справедливості право виражає єдність загально-соціальних і груповИХ Ійтврееів,

Право — це система загальнообов'язкових, формально-визначених, встановлених і охоронюваних державою пра­вил поведінки, що виражає міру свободи і справедливості, досягнуту йейнйм суспільством, і служить для регулюван­ня суспільних віднбсйН.

Сутність і цінність права як явища соціального порядку виявляється через його ознаки:

1) загальнообов'язковість. На відміну від інших соціа­
льних норм правові приписи адресовані всім учасникам
правових відносин і є обов'язковими для них;

2) нормативність. Право складається із правил загаль­
ного характеру, розрахованих на неодноразове застосуван­
ня. Право виступає як рівний масштаб і модель поведінки

людей;

3) формальна визначеність. Правові норми, як прави­
ло, фіксуються письмово, вони мають певну логічну струк­
туру. Право встановлює певні рамки поведінки суб'єкта,
чітко формулюючи його права і обов'язки;

4) системність. Право є цілісною системою взаємо­
пов'язаних норм;


5) зв'язок з державою. Право пов'язане з державою перш
за все тим, що правові норми встановлюються або офіційно
визнаються державою. Право охороняється державним
примусом;

6) регулятивна. Право виступає як регулятор суспіль­
них відносин і в цьому полягає його головна соціальна
цінність;

7) вираз міри свободи і справедливості. Право нерідко
називають математикою свободи. Дійсно, право втілює
основні права і свободи людини, надає людині легальну
можливість реалізувати свої інтереси. Крім того, воно вста­
новлює баланс між поведінкою людини та її соціальним
становищем (справедливість);

8) процедурність. Процедура, тобто встановлений по­
рядок і послідовність дій, передбачена як для видання, так
і для реалізації юридичних норм;

9) компромісний характер. Право за своєю природою
є інструментом соціального компромісу, своєрідного до­
говору в масштабі суспільства.

11.2. Сутність права ■

Сутність — це внутрішній зміст предмету, що виража­ється в єдності всіх його різноманітних властивостей і від­носин. Визначення сутності права, врешті-решт, зводиться до відповіді на три питання: «Хто створює право? Кому воно має служити? Яким чином виявляється сутність права?» Представники різних шкіл права по-різному відповідають на ці питання.

Прихильники соціологічного напряму за аналогією з
сутністю держави виділяють два аспекти у сутності права:
класовий і загальносоціальний. Кожний з них переважав
у певний період історичної еволюції. Загальносоціальна
сутність права полягає в тому, що право виражає узго­
джену волю населення, сформовану в результаті взаємних
поступок. Право створювалося людьми для задоволення
потреби у врегулюванні і передбачуваності соціальних взає­
модій в умовах нерівності. Люди не можуть існувати, не
взаємодіючи, не створюючи колективів і організацій. Про­
те в більшості своїй інтереси і потреби людей не збігаються,
оскільки всі люди мають різні здібності, різне матеріальне
та соціальне становище. .


Унаслідок цього їхня спільна діяльність передбачає на­явність чітких правил, що визначають рівний і загальний масштаб поведінки. Обов'язковість дотримання таких пра­вил додає людським діям передбачуваність, керованість, а всьому суспільству — стабільність і впорядкованість його життя.

Класова сутність права полягає й тому, що воно виражає волю панівної соціальної спільноти (касти, стану, класу). Вперше право з волею правлячої групи пов'язав Т.Гоббс, кажучи, що «право є продукт волі тих, які мали верховну владу над іншими». Надалі цю ідею сприйняли К.Маркс і Ф.Енгельс, уточнивши, що право «є зведена в закон воля економічно панівного класу, зміст якої визначається мате­ріальними умовами його життя».

На різних етапах розвитку суспільства класовий аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план. Для сучасного етапу розвитку права характерним є розширення його загальносоціального змісту.

Прихильники природно-правового підходу до права вбачають сутність права виключно в його загальнолюдсько­му змісті, у закріпленні правом цінностей індивідуальної свободи, незалежності та безпеки. Право виступає як фор­малізоване добро, справедливість, милосердя, гуманізм.

Нормативістське розуміння абстрагується від соціа­льних характеристик права і тому пов'язує сутність права виключно з волею держави. Так, за визначенням росій­ського юристаВ.М. Хвостова, правомє «ті норми поведінки, які узяті під захист державою». Призначення права поля­гає в тому, що воно є державно-владним нормативним ре­гулятором суспільних відносин і поведінки людей, узго­дження їх інтересів, примирення конфліктів.

Із яких би позицій не оцінювалася сутність права, вона виявляється через такі якісні риси права, як його ознаки, принципи, функції.

Функції права

Функції права — це основні напрями впливу права на людину і суспільство (на суспільні відносини). Категорія функцій права допомагає з'ясувати соціальне призначення


права, характер його впливу на поведінку учасників суспіль­них відносин.

Розрізняють загальносоціальні і спеціально-юридичні функції права. Якщо з приводу спеціально-юридичних функцій спостерігається єдність поглядів учених-юристів, то перелік загальносоціальних функцій права у кожного свій. Як правило, його складають такі загальносоціальні функції:

1) інформаційна — полягає в інформуванні індивідів
про їхні права та обов'язки;

2) орієнтаційна — полягає в націлюванні індивідів на
позитивні правові установки, на здійснення правомірних і
утримання від неправомірних дій;

3) виховна — полягає в загальноправовому впливі на
духовну сферу, націлена на виховання поваги до права;

4) культурно-історична — виражається в нормативно­
му втіленні духовних цінностей і кращих досягнень народу.
Право є досягненням національної та світової культури;

5) стабілізаційна — полягає в забезпеченні стабільно­
сті і відтворення соціальної системи, в якій діє право.

Крім того, в окремих роботах указують на такі загаль­носоціальні функції:

6) функцію соціального контролю — полягає в тому,
що поряд із мораллю, релігією та іншими соціальними
регуляторами, право впливає на поведінку людей, направ­
ляючи його у бажаний для суспільства бік1;

7) організаторська — полягає у встановленні, зміні та
припиненні відносин між учасниками суспільного життя;

8) управлінська — полягає в мобілізації учасників су­
спільного життя на виконання певних соціальних завдань,
вирішення певних соціальних проблем2.

Оскільки право впливає на багато сфер людської діяль­ності, можна також говорити про наявність економічної, політичної, ідеологічної функцій права. Але для юриста принципове значення мають власне юридичні функції права: регулятивна та охоронна.

1 Цю функцію виділяє В.Н.Синюков: Теория государства и
права: Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. —
М.: Юрист, 1997. — С.156-157.

2 Про ці функції говоріить П.М.Рабінович: Рабінович П.М.
Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посіб­
ник. — Вид. 8-е. — X.: Консум, 2005. — С.85.


Регулятивна функція права виявляється в тому, що при­писи правових норм вносять упорядкованість у суспільні відносини. Виконуючи функцію регулятора суспільних відносин, правова норма указує індивіду на лінію його по­ведінки в тому або іншому випадку. Дія цієї функції ви­являється у дозволах, рекомендаціях, пільгах і заохочен­нях. Регулятивна функція права має первинне значення. Вона найбільшою мірою відображає природу права: суб'єк­там права надається правомочність, у межах якої вони діють вільно, на свій розсуд.

Розрізняють різновиди регулятивної функції: регуля­тивну статичну і регулятивну динамічну. Регулятивна статична функція права виявляється в закріпленні тих або інших стабільних станів (статусів): статусу особистості, статусу юридичної особи, форм держави, компетенції дер­жавних органів, повноважень посадовців тощо. Регулятив­но-статична функція реалізується за допомогою дозвільних та заборонних норм і правовідносин пасивного типу, що виникають на їхній основі. У подібних ситуаціях суб'єкти права самі, за власною ініціативою проявляють правову активність.

Регулятивна динамічна функція права «обслуговує» соціально-правові процеси: торгівлю, виробництво нових цінностей, перехід майна та інших благ від одних осіб до інших. Вона втілена в інститутах цивільного, адміністра­тивного, трудового права, які опосередкують процеси в економіці, інших сферах суспільного життя.

За допомогою регулятивно-динамічної функції право визначає, якою повинна бути майбутня поведінка людей. Ця функція здійснюється за допомогою зобов'язуючих норм. Так, законодавством встановлені обов'язки виконати військовий обов'язок, платити податки, дотримуватися трудової дисципліни, виконувати зобов'язання за догово­ром тощо. Регулятивно-динамічна функція знаходить свій прояв у правовідносинах активного типа.

Охоронна функція полягає в тому, що право захищає соціальні цінності, блага, суспільні відносини шляхом встановлення заборон, обмежень і покарань за порушення заборон. Основне призначення охоронної функції права полягає в запобіганні порушенням норм права. Ефектив­ність охоронної функції є тим вищою, чим більше суб'єктів права підкоряються її розпорядженням. Охоронна функція носить похідний від регулятивної функції характер. Вона

і. і Кі


покликана забезпечити нормальну дію регулятивної фун­кції права.

Т.Н.Радько і О.Ф.Скакун виділяють також компенса­ційну, обмежувальну і відновну функції права. Т.Н.Радько розглядає їх як самостійні функції, а О.Ф.Скакун як різно­види охоронної функції права1.

Компенсаційна функція права полягає у відновленні соціальної справедливості. Наприклад, уразі незаконного звільнення з роботи можлива одночасна реалізація віднов­ної та компенсаційної функцій: відновлення на роботі та компенсація за вимушений прогул.

Конституція України передбачає відшкодування (ком­пенсацію) матеріальної або моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовців (ст.56), у разі скасування рішення суду як не­правосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, заподіяну безпідставним засудженням (ст.62).

Обмежувальна функція виявляється у встановленні певних меж для суб'єктів права. Метою є недопущення свавілля індивідів один до одного. Ці обмеження формулю­ються у заборонних та зобов'язуючих нормах. Обмеження прав — це свого роду урівноваження протилежних інте­ресів. Так, Конституція України, закріплюючи політичне та ідеологічне різноманіття (ст.15), одночасно прямо за­бороняє створення і діяльність політичних партій і громад­ських організацій, програмні цілі або дії яких направлені на ліквідацію незалежності України, зміну конституцій­ного ладу насильницьким шляхом, порушення сувереніте­ту і територіальної цілісності держави, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Завдяки обмежувальній функції право виступає гаран­том стабільності і справедливості в суспільстві, найважли­вішим інструментом правопорядку і реалізації права лю­дини і громадянина.

Відновна функція права посідає особливе місце в меха­нізмі правової дії. За допомогою правових засобів віднов-

1 Радько Т.Н. Функции права // Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К.Бабаева. — М.: Юристъ, 1999. — С.257; Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. — X.: Еспада, 2006. — С.263.


люється колишнє правове положення суб'єкта права, особа
знову стає володарем тих прав, яких вона була позбавлена
(їй повертається її майно, вона відновлюється на роботі,
реабілітується її ім'я, відновлюється порушений громад­
ський порядок), -а,

11.4. Цінність права :

Цінність права — це його позитивна значущість (роль) у задоволенні потреб суб'єкта1.

Поняття цінності права покликане розкрити його пози­тивну роль для суспільства, окремої особи. І легістський, і юридичний типи праворозуміння, і різні правові школи визнають цінність права, проте бачення цієї категорії у них різне.

Із позицій легістського підходу право має перш за все інструментальну цінність. Воно додає діям людей орга­нізованість, стійкість, узгодженість, забезпечує їхню підконт-рольність, і тим самим вносить порядок у суспільні відноси­ни, робить їх цивілізованими. Державно-організоване су­спільство не може без права налагодити виробництво мате­ріальних благ, організувати їх більш-менш справедливий розподіл. Право закріплює і розвиває ті форми власності, які внутрішньо властиві природі певного ладу. Воно виступає могутнім засобом державного управління. Вихідним для розуміння права в цій якості є його особливості як інститу-ційного утворення, а саме: загальнообов'язкова норматив­ність, формальна визначеність, державна гарантованість.

Юридичний тип праворозуміння, якому у принципі властиве аксіологічне (ціннісне) бачення права, стверджує, що право — не тільки інструмент, а й самостійна цінність. Власна цінність права — це вираз у праві свободи та ак­тивності людей відповідно до принципів рівності та спра­ведливості. Право надає учасникам суспільних відносин простір для свободи у вигляді суб'єктивних прав; одночас­но воно направлене на виключення свавілля як з боку осо­би, так і з боку держави.

Власна цінність права має два виміри і виявляється у вигляді соціальної цінності права і особистісної цінності права. Соціальна цінність права полягає в тому, що:

1 Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. — Изд.2-е, стереотип. — Одесса: Юрид.літ, 2006. — С.10.


— за допомогою права забезпечується загальний стійкий
порядок в суспільних відносинах;

— завдяки праву досягається визначеність, точність у
самому змісті суспільних відносин. Правове регулювання
здатне охопити соціально корисні форми правомірної по­
ведінки, відокремити її від свавілля та несвободи;

— право забезпечує можливість нормальних активних
дій людини, бо перешкоджає незаконним втручанням у
сферу її правомірної діяльності за допомогою механізмів
юридичної відповідальності та інших примусових заходів;

— право у цивілізованому суспільстві забезпечує опти­
мальне поєднання свободи і справедливості;

— на правовій основі формуються інститути громадян­
ського суспільства: ринкова економіка, багатопартійна
політична система, демократична виборча система, вільна
«четверта влада» (засоби масової інформації) і правова
держава.

Особистісна цінність права полягає в тому, що воно виражає масштаб свободи особи у суспільстві та втілює ідеї рівності і справедливості. Зокрема, право виступає критері­єм правильного розподілу матеріальних благ, воно утверджує рівність усіх громадян перед законом незалежно від їхнього походження, матеріального положення, соціального статусу тощо. Цінність права, таким чином, полягає в тому, що воно пронизане гуманними засадами. Гуманістичний характер права виявляється не тільки в тому, що воно відкриває осо­бистості доступ до благ, а також і в тому, що воно виступає дієвим засобом її соціальної захищеності.

Цінність права полягає й у тому, що воно виступає мо­гутнім чинником прогресу, джерелом оновлення суспіль­ства відповідно до історичного ходу суспільного розвитку. Його роль особливо зростає в умовах краху тоталітарних режимів, утвердження нових ринкових механізмів. Право у таких ситуаціях відіграє помітну роль у створенні якісно нової сфери, в якій тільки й здатні затвердитися нові форми спілкування та діяльності. У нинішніх умовах право на­буває справді планетарного значення. Право є єдино мож­ливим цивілізованим засобом розв'язання проблем глобаль­ного характеру.

Зрештою, цінність права — це здатність права служити метою і засобом для задоволення соціально справедливих, прогресивних потреб і інтересів індивідів і суспільства в

ЦІЛОМУ. . - „_,.,,_ .,^':.,'J,. ,^...;...' .,..1,4, .., _,,;..,