Загальна характеристика основних галузей права України

Галузі права України — це найбільш крупні структурні підрозділи національної системи права. До основних галу­зей права України слід віднести:

1) конституційне право. Предмет правового регулю­
вання цієї галузі: закріплення основ суспільного устрою;
правовий статус людини і громадянина; формування, струк­
тура та функції органів законодавчої, виконавчої та судової
влади. Головні джерела права галузі конституційного пра­
ва — Конституція України і Закон України «Про внесення
змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 г.;

2) адміністративне право. Предмет правового регулю­
вання — суспільні відносини у сфері управління. Крім того,
ця галузь системи права України встановлює відповідаль­
ність за адміністративні правопорушення. Особливість цієї


галузі — відсутність «головного» кодифікованого акта, величезна кількість підзаконних актів;

3) фінансове право. Предмет правового регулювання цієї
галузі — фінансові відносини, тобто формування і виконан­
ня державного і місцевого бюджетів, грошове звернення,
податки. Для цієї галузі права, тісно пов'язаної з адмініс­
тративним правом, також характерна множинність джерел
права;

4) кримінальне право. Ця галузь права визначає злочин­
ність і караність діянь, підстави і умови притягнення до
кримінальної відповідальності. Особливість цієї галузі — на­
явність єдиного джерела права, яким є Кримінальний ко­
декс;

5) кримінально-процесуальне право. Предмет право­
вого регулювання цієї галузі — відносини, які виникають
у ході досудового та судового слідства з розкриття, розслі­
дування та розгляду кримінальних справ. Основний нор­
мативно-правовий акт — Кримінально-процесуальний
кодекс;

6) цивільно-процесуальне право. Предмет правового
регулювання — відносини, які виникають у процесі вирі­
шення спорів у цивільних справах, а також із деяких інших
категорій справ. Основний нормативно-правовий акт — Ци­
вільний процесуальний кодекс.

Усі вищезазначені галузі права належать до правової цілісності, яку слідом за римськими юристами прийнято називати публічним правом. У всіх галузях публічного права переважають імперативний метод правового регулю­вання, а також метод субординації;

7) земельне право. Предмет правового регулювання га­
лузі — відносини, які виникають у сфері землекористуван­
ня і землеустрою. Основний нормативно-правовий акт — Зе­
мельний кодекс. Методи правового регулювання — як ім­
перативний, так і диспозитивний;

8) екологічне (природоохоронне) право. Предмет право­
вого регулювання — відносини, які виникають у галузі
використання і охорони природних ресурсів. Єдиний коди­
фікований акт у цій галузі права відсутній. Основні джере­
ла — Лісовий і Водний кодекси, Кодекс про надра, Закон
України «Про охорону навколишнього природного серед­
овища» і численні закони. Методи правового регулювання
є аналогічними галузі земельного права;

9) трудове право. Предмет правового регулювання цієї
галузі — відносини, які виникають у процесі трудової діяль-


ності (між власником і працівником або колективом пра­цівників, між працівниками). Підгалуззю трудового права є право соціального забезпечення і соціального захисту на­селення. Основні нормативно-правові акти — Кодекс за­конів про працю, Закони України «Про відпустки», «Про пенсійне забезпечення» тощо. Методи правового регулю­вання різноманітні — імперативний, диспозитивний, метод заохочення;

10) цивільне право. Предмет правового регулювання —
особисті немайнові та майнові відносини, які виникають
між фізичними і юридичними особами. Основний норма­
тивно-правовий акт цієї галузі — Цивільний кодекс;

11) сімейне право. Предмет правового регулювання —
відносини подружжя, відносини між батьками і дітьми та
іншими членами сім'ї. Основний нормативно-правовий акт
у цій галузі права — Сімейний кодекс.

Цивільне і сімейне право складають правову цілісність, що іменується приватним правом. Для приватного права характерні такі методи правового регулювання, як-диспо­зитивний метод і метод координації (рівність сторін).

Інститут права

Інститут права — впорядкована сукупність правових норм, яка регулює певний вид (групу) суспільних відносин. Інститут права в першу чергу — структурний підрозділ галузі права, дрібніша в порівнянні з галуззю сукупність юридичних норм. У кожній галузі права можна виділити безліч інститутів. Так, до галузі трудового права включа­ються інститути трудової дисципліни, матеріальної відпо­відальності, охорони праці тощо. Галузь цивільного права України включає такі інститути, як інститут представни­цтва, інститут дарування, інститут договору купівлі-про-дажу, інститут спадкоємства тощо.

Ознаки правового інституту:

1) однорідність соціального змісту. Кожен інститут призначений для регулювання самостійної, дещо відокрем­леної групи суспільних відносин або актів поведінки суб'єк­тів права. Наприклад, інститут купівлі-продажу включає дефініцію даного договору, його предмет, форму, умови укладання та зміст, а також; його різновиди: роздрібну ку-півлю-продаж, постачання, контрактацію та міну;


2) юридична єдність правових норм. Норми, що вхо­
дять до правового інституту, утворюють єдиний комплекс,
виражаються в загальних положеннях, правових принци­
пах, специфічних правових поняттях. Наприклад, для ін­
ституту договору купівлі-продажу таким загальним прин­
ципом є принцип майнового еквівалента (ціна — товар),
специфічними правовими поняттями є продавець і поку­
пець, гарантії якості товару тощо;

3) нормативна відособленість, тобто відокремлення
створюючих правовий інститут норм у главах, в розділах,
частинах, інших структурних підрозділах закону або іншо­
го нормативно-правового акта. Наприклад, інститут догово­
ру купівлі-продажу складає зміст розділу 54, підрозділу 1
розділу III, книги V Цивільного кодексу України;

4) повнота регульованих відносин. Інститут права
включає такий набір норм (дефініцій, дозвільних, заборон­
них тощо), який покликаний забезпечувати безпрогальність
регульованих ним відносин. Наприклад, розділ 54 ЦК
України містить усі можливі на сьогодні варіанти купівлі-
продажу.

Через ці властивості кожен інститут права виконує влас­тиве тільки йому регулятивне завдання і не має суперечити іншим структурним елементам системи права.

Види правових інститутів:

1) за структурою та місцем у системі права виділяють
прості, або галузеві, та складні, або міжгалузеві, інсти­
тути права. Простий (галузевий) інститут включає юридич­
ні норми, що регулюють суспільні відносини тільки в
рамках однієї галузі права. Наприклад, інститут припинен­
ня шлюбу в сімейному праві, інститут застави в цивільному
праві, інститут злочинного діяння в кримінальному праві
тощо. Складний (комплексний, міжгалузевий) інститут
права є сукупністю норм, що входять до складу різних га­
лузей права, але регулюють взаємопов'язані споріднені
відносини. Типовим прикладом є інститут власності, який
є предметом регулювання конституційного, цивільного,
сімейного, адміністративного та деяких інших галузей
права;

2) за функціональною роллю виділяють регулятивні
(наприклад, інститут міни) т&охоронні (наприклад, інсти­
тут кримінальної відповідальності) правові інститути;

3) за субординацією в правовому регулюванні виділяють
матеріальні (наприклад, інститут підряду) та процесуаль-


ні (наприклад, інститут порушення кримінальної справи) правові інститути.

У рамках інституту права нерідко виділяються субінсти­тути.

Субінститут права — це впорядкована сукупність юридичних норм, що регулюють конкретний різновид суспільних відносин, які перебувають у рамках певного інституту. Так, кримінально-правовий інститут злочинів проти життя і здоров'я особи поділяється на субінститути злочинів проти життя (його складають різні види вбивств, загроза вбивством і доведення до самогубства) і проти здо­ров'я (тут зосереджені норми, що стосуються різних видів спричинення шкоди здоров'ю).

Тим часом далеко не кожен інститут права має хоча б один субінститут. Субінститут — це одиниця поділу інсти­тутів права. Разом із тим самі інститути можуть «склада­тися» в такі крупніші підрозділи системи права, як під-галузі.

Публічне і приватне право

Вельми актуальним для життя сучасного суспільства є поділ системи права на галузі приватного права і публічно­го права. Ще в Стародавньому Римі розрізнялося право приватне (jus privatum) і право публічне (jus publicum). Таке розмежування традиційно пов'язують з ім'ям рим­ського юриста Ульпіана (170-228 pp.), який уперше обґрун­тував його. Критерієм розмежування публічного і приват­ного права у нього був інтерес, що захищається правом. На його думку, публічне право є те, яке належить до положен­ня Римської держави, тоді як приватне право належить до користі окремих осіб. Тобто предметом публічного права є сфера публічних інтересів (інтересів суспільства, держа­ви в цілому), а предметом приватного права — сфера при­ватних справ та інтересів. Проте вказаний критерій — не єдина підстава для розмежування публічного і приватного права.

Для сфери публічного права характерні юридична цент­ралізація (регулювання «по вертикалі», з єдиного цент­ру — держави) та імперативність, що не залишає місця для розсуду суб'єктів. Сфера приватного права припускає децентралізацію юридичного регулювання (коли юридич-


но значущі рішення ухвалюються учасниками цивільного обігу самостійно) і диспозитивність (свобода вибору юри­дичних рішень).

Публічне і приватне право розрізняються також за спо­собами захисту інтересу, що лежить в основі правовідно­син. Приватні інтереси захищаються від посягань за при­ватною ініціативою, на вимогу зацікавленої в цьому особи й у рамках цивільного або господарського судового процесу. Захист публічного інтересу є обов'язком органів держави, і ці органи повинні захищати такий інтерес за своєю влас­ною ініціативою. Публічно-правові інтереси захищаються шляхом адміністративного або кримінального процесу.

Основний сенс розмежування приватного і публічного права полягає у встановленні меж вторгнення держави у сферу майнових та інших інтересів індивідів та їхніх об'­єднань. Держава в цій сфері повинна виступати лише в ролі арбітра та надійного захисника прав і законних інтересів учасників цивільного обороту.

У сучасній юридичній літературі до галузей публічного права відносять конституційне, адміністративне, фінансо­ве, кримінальне, галузі процесуального права, до галузей приватного права — цивільне, сімейне, кооперативне, господарське, банківське тощо.

При всій важливості та принциповості поділу права на приватне і публічне, критерії такого поділу неоднозначні, а межі достатньо умовні і розмиті, отже можуть виникати комбінації публічно-правового та приватно-правового еле­ментів, змішані публічно-правові та приватно-правові ін­ститути. Наприклад, у кримінальному праві України існує приватно-правовий за своєю природою інститут примирен­ня з потерпілим, у сімейному праві публічно-правовий ін­ститут державної реєстрації шлюбу тощо.


 

1) матеріальне право — це сукупність норм, яка безпо­
середньо регулює суспільні відносини;

2) процесуальне право — це сукупність норм, яка регу­
лює діяльність із реалізації матеріальних норм.

Таким чином, матеріальне і процесуальне право співвід­носяться як зміст і форма правового регулювання. Проце­суальні правові норми служать формою втілення в життя змісту норм матеріального права. Матеріальні регулятивні норми, встановлюючи суб'єктивні права та юридичні обо­в'язки, формують позитивну поведінку своїх адресатів. Ма­теріальні охоронні норми забезпечують дію матеріальних регулятивних норм. Процесуальні норми регламентують про­цедуру розв'язання спорів і конфліктів, процес розслідування і судового розгляду злочинів та інших правопорушень.

Обидві групи юридичних приписів у рівній мірі є обо­в'язковими до дотримання та виконання. В той же час юридичні наслідки порушення норм матеріального та про­цесуального права різні. Наслідком порушення матеріаль­ної норми є юридична відповідальність правопорушника, а наслідком порушення процесуальної норми є скасування ухваленого на її основі рішення або нікчемність (недій­сність) результату діяльності суб'єкта права.

Матеріальне та процесуальне право поділяються на га­лузі і інститути. Наприклад, в Україні до галузей матері­ального права належать конституційне, цивільне, адміні­стративне, кримінальне, трудове та інші галузі права. До галузей процесуального права належать цивільно-проце­суальне, господарсько-процесуальне, кримінально-проце­суальне право, адміністративно-процесуальне право. В той же час в одному й тому ж нормативно-правовому акті мо­жуть міститися одночасно норми матеріального і процесу­ального права. Наприклад, саме так побудований чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення.


 


14.7. Матеріальне і процесуальне право

Норми всіх галузей права спрямовані на регулювання суспільних відносин. Встановлюючи або офіційно визна­ючи правові норми, держава одночасно визначає порядок їх здійснення. Таким чином, в об'єктивному праві сформу­валися дві великих цілісності правових норм:


Співвідношення

внутрішньодержавного (національного),