Бондингові системи. Адгезивна техніка реставрації

План

 

1. Актуальність.

2. Огляд літератури.

3. Бондингові (Адгезивні) системи:
3.1. Адгезія до твердих тканин зуба.

3.2. Методика використання дентинних адгезивних систем.

3.3. Покоління адгезивних систем.

3.4.Диференційований вибір адгезивних систем.

3.5.Склад та методика застосування деяких дентинових адгезивів.

3.6. Нанесення адгезивної системи.

4. Особливості підбору кольору пломбувального матеріалу.

5. Сучасні засоби для фінішної обробки пломб.

 

Актуальність.

Не дивлячись на те, що на даний час існує велика кількість адгезивних систем, проблема забезпечення надійного і тривалого з'єднання композитних матеріалів з поверхнею зуба вирішена ще не повністю (Waning А., Smidt A., Van Pelt Н., 2003). Тому паралельно із створенням композитних матеріалів іде розвиток і вдосконалення стоматологічних адгезивних систем.

До цього часу не існує і пломбувального матеріалу, котрий би за своїми фізико-механічними властивостями іде­ально відповідав природнім тканинам зуба - емалі і дентину. Відповідно, переважаючими при лікуванні карієсу і його ускладнень варто вважати мінімально інвазивні стоматологічні втручання, які дозволяють зберегти велику частину здорових тканин зуба. При таких втручаннях пацієнт відчуває менший дискомфорт, зменшується необхідність в проведенні месцевої анесте­зії, а також існує реальна перспектива довготривалої служби зуба після проведеного лікування.

З появою адгезивних методик реставрації відпала не­обхідність у більш обширному препаруванні порожнини з метою досягнення ретенції пломби, попередження крайової проникності і профілактики «вторинного» карієсу відновленого зуба.

Для досягнення довготривалого результату лікування велике значення має якість і правильне застосування адге­зивної системи перед заповненням порожнини пломбувальним матеріалом (Николаев А.И., Цепов Л.М., Салова А.В., 2004).

Огляд літератури.

З метою створення досконалої адгезивної системи, яка могла б забезпечити надійний і міцний зв'язок пломбувальних матеріалів, коронок і інших конструкцій для відновлення зубних рядів, їх широко вивчають у всьому світі.

Haller, аналізуючи різні системи дентинових адгезивів і їх механізми зчеплення, принципово виділив два підходи: при першому досягається зчеплення композиту з поверхнею дентину шляхом збереження та включення гібридного шару, а при другому - шляхом розчинення гібридного шару та поверхневої декальцинації дентину.

Новіков В. С. у 2006 році у Москві запропонував самопротравлюючу адзезивну систему '' Ксено ΙΙΙ'', яка є простою у використанні і виключає вплив так званого людського фактора.

Терентьєва Е. В.,Обуханич В. Р.–вчені із Москви,обгрунтовувализастосуванняі переваги адгезивної системи Contax VΙ покоління.

Фріман Дж.,Карл Лейнфельдер висосували свою точку зору з приводу адгезивів сьомого покоління.

 

Бондингові системи. Адгезивна техніка реставрації.

Стоматологічні композитні матеріали не володіють самостійною адгезією до тканин зуба. Тому при пломбуванні (реставрації) композитами обов'язковим є використання спеціальних адгезивних систем (бондів). Іншими словами, для створення міцного з'єднання композиту з тканинами зуба необхідно використовувати додаткові матеріали, що мають хімічну або мікромеханічну адгезію до тканин зуба. Невиконання цієї умови приводить до порушення зчеплення композиту з тканинами зуба (унаслідок усадки композиту при полімеризації) і появи краєвої щілини, виникненню вторинного карієсу і інколи - до пошкодження пульпи. Основні компоненти органічної матриці композитів володіють досить високою адгезією до емалі, але по відношенню до вологого дентину поводяться як гідрофобні речовини, погано прилеглі до його поверхні.

Адгезивні системи являють собою сукупність сильнодіючих хімічних агентів, які активно впливають на тверді тканини зуба (Byoung I., Sun M.S., 1997). Функція адгезивних систем заключається в зв'язуванні реставрації з тканинами зуба. Адгезивне з'єднання повинно включати емаль і дентин. Для його отримання необхідно виконати наступні вимоги:

• створити шорохувату поверхню;

• забезпечити змочування поверхні;

• мати текучий матеріал, здатний проникнути в мікро­пористу поверхню.

Дотримання першої вимоги є основою з'єднання, так як забезпечує мікромеханічну ретенцію за участі мікроскопічних пор і шорохуватостей на їх по­верхні. Після цього важливо досягти достатньої змоченості поверхні, при якій нанесена рідина не бу­де залишатися у вигляді краплі, а буде розподілятися рівномір­но. При цьому необхідно використати такий адгезив, який здатен розтікатися досить тонким шаром, а також мати хороші змочуючі властивості, що дозво­лить йому заповнити всі мікронерівності поверхні (Swift E.J. et al., 1995; Haller В., Blunck U., 2004).

Враховуючи вищесказане, незалежно від типу композитного матеріалу необхідне проведення попереднього кислотного протравлення поверхні ема­лі. Час протравлювання емалі вибирають з урахуванням резистентності твердих тканин зубів до карієсу. Чим вищий рівень стійкості зубів до карієсу, тим більшим повинен бути час протравлювання. Найбільш зручною для практичного застосування при оцінці резистентності є класифікація В.Б.Недосеко (2001), згідно з якою виділяють 4 рівня резистентності:

• високий (проявляється відсутністю карієсу і захворювань пародонта);

• середній (проявляється каріозним ураженням жувальних груп зубів, КПВ зубів в середньому складає 9,09);

• низький (проявляється каріозним ураженням всіх груп зубів, крім різців нижньої щелепи, КПВ зубів в средньому складає 17,65);

• дуже низький (проявляється системним каріозним процессом з ураженням всіх груп зубів і залученням «іммун­них» зон).

У пацієнтів з середньою резистентністю оптимальний час протравлювання емалі складає 25 с, у пацієнтів з низькою резистентністю - 15 с, з дуже низькою — 10 с, з ви­сокою (при фіксації брекет-систем, герметиків) — 40 с. Час протравлювання дентину при тотальній вологій обробці складає близько 1/2 від часу протравлювання ема­лі: при средній резистентності — 12-15 с, при низькій -7—8 с, при дуже низькій — до 5 с, при високій — близько 20 с (Борисенко А.В., 2000).

В результаті кислотного протравлювання емалі з її по­верхні видаляються забруднення, відбувається розчинення ділянок емалевих призм на глибину 5—10 мкм, вибіркове видалення межпризменної речовини. Поверхня емалі стає мікрошорохуватою, з так званим «ретенційним рисунком травлення», значно збільшується ак­тивна поверхня зчеплення з адгезивом або бонд-агентом (Николаев А.И., Цепов Л.М., Салова А.В., 2004).