Контроль в фізичному вихованні та спорті
Класифікувати різні види контролю у фізичному вихованні та спорті можна за декількома ознаками:
- станом систем організму людини та особливістю діяльності її у фізичному вихованні і спорті;
- періодичністю проведення контролю.
За першою ознакою можна виділити такі види контролю: медичний, педагогічний, біомеханічний, змагальної діяльності, морфологічний, функціональний, біохімічний, психологічний, генетичний і комплексний. Такими видами, як контроль змагальної діяльності і генетичний контроль, користуються в основному в спорті, це дає можливість вивчати особливості розвитку рухових здібностей, морфологічних і психологічних ознак, функціональних можливостей, рухових дій і процесів.
Медичний контроль здійснюється загалом у трьох напрямах:
- оцінка фізичного розвитку;
- оцінка біологічного віку;
- оцінка стану здоров’я.
Оцінка фізичного розвитку здійснюється в декількох напрямах: визначаються соматометричні величини – довжина, маса тіла, обхват грудей; фізіометричні – життєва ємність легенів, сила згиначів кисті і розгиначів спини; соматоскопічні – будова тіла, постава, розвиток кістково-м’язової системи, наявність жирової маси, статевий розвиток.
Інтегральну оцінку фізичного розвитку дає метод індексів. Частіше в медичному контролі використовуються індекси Ерісмана, Кетле, життєвий індекс, індекс фізичного розвитку та інші.
Оцінка стану здоров’я визначається шляхом аналізу анкетних даних, вивчення медичного профілю та оцінки існуючих травм і захворювань. В анкеті здоров’я повідомляються дані про перенесені захворювання, про захворювання членів сім’ї, які проявляються сьогодні, симптоми, прийом ліків, харчових добавок та інше. У фізичному вихованні та спорті використовують стандартні методи оцінки травм і захворювань.
Педагогічний контроль частіше здійснюється у двох напрямах:
- контроль розвитку рухових здібностей;
- контроль фізичного (тренувального і змагального) навантаження.
Контроль розвитку рухових здібностей дозволяє визначити ступінь змінюваності і відповідності модельним характеристикам координаційних, силових, швидкісних здібностей, здібності до витривалості і гнучкості.
При оцінці координаційних здібностей диференційовано визначають такі їх види: здібність до диференціювання параметрів рухів, до збереження стійкості пози (рівноваги), до ритмічної діяльності, до орієнтації в просторі, до довільного розслаблення м’язів, до координованості рухів (спритність), до виконання пластичних дій.
При вивченні силових здібностей визначають максимальну, швидкісну силу і силову витривалість.
Швидкісних здібностей – швидкість реакції (просту і складну: реакцію вибору рухів, реакцію на рухомий об’єкт), швидкісних одиничних рухів, частоту (темп) рухів і швидкісні здібності в цілісних рухових актах.
Ураховуючи те, що витривалість – також комплексна рухова здібність, вимірюють загальну (кардіореспіраторну, тотальну, регіональну, локальну), специфічну (швидкісну, швидкісно-силову, координаційну) і спеціальну (розумову, емоційну, зорову, слухову і т. п.) витривалість.
Існують різні тестові методики визначення гнучкості хребетного стовпа, плечових, кульшових, ліктьових, колінних, гомілковоступневих суглобів.
Контроль фізичного навантаження відбувається як змагального, так і тренувального. Реєструють такі компоненти навантаження, як: об’єм, інтенсивність, координаційну складність та ін.
Біомеханічний контроль. Сучасний розвиток біомеханіки дає можливість об’єктивно здійснити реєстрацію біокінематичних характеристик рухів (використовується кіно- і відеозйомка), зробити оцінку біостатики тіла (визначення загального центра маси тіла і його ланок, стійкості тіла в різних положеннях), вивчити біодинамічні характеристики рухів: використання тензодинамометрії, міотонометрії, електроміографії.
Контроль змагальної діяльності. Даний вид контролю здійснюється загалом у трьох напрямах: контроль ефективності ігрової діяльності, стенографування рухів, реєстрація різних характеристик рухів. Контроль ефективності ігрової діяльності (техніко-тактичних дій) за розробленими оціночними шкалами здійснюється шляхом співставлення командних та індивідуальних дій.
Морфологічний контроль. Можна виділити декілька напрямів морфологічного контролю: визначення складу тіла, діагностика соматотипу, визначення м’язової композиції, проведення антропометричних вимірювань, рентгенографія. Антропометричні вимірювання дозволяють визначити антропометричні показники, а також антропометричні діаметри. Схильність до занять певним видом спорту залежить від соматичної належності людини.
Функціональний контроль у фізкультурно-спортивній практиці здійснюється в декількох напрямах при вивченні функціональної діяльності: серцево-судинної, дихальної, нервово-м’язової, аналізаторних систем. При обстеженні функцій серцево-судинної системи визначають частоту серцевих скорочень у стані спокою, при роботі і відновленні; артеріальний тиск; проводять функціональні спроби, в основі яких здійснюється реєстрація різних показників серцево-судинної системи. Діагностика функцій дихальної системи проводиться на основі вивчення життєвої ємності легень, максимальної вентиляції легень, функціональних спроб, визначення порогу анаеробного обміну. При контролі функцій нервово-м’язової системи використовується термографія, електроенцефалографія. При діагностиці функцій сенсорних систем обстежуються зоровий, слуховий і руховий аналізатори.
Біохімічний контроль. Суттєвими тут є декілька напрямів: біохімічний контроль повітря, біологічних рідин, м’язової тканини, застосування допінгу. Із біологічних рідин у біохімії спорту вивчаються кров, сеча, слина, піт. Найбільш інформативним показником у біохімічному контролі є кров. За змінюваністю складу крові або рідинної її частини – плазми можна зробити висновок про гомеостатичний стан внутрішнього середовища організму чи його зміни при руховій діяльності. При біохімічній діагностиці функціонального стану спортсмена інформативними показниками є рівень гормонів у крові. За даним показником визначають стан спортсмена: функціональну тренованість, особливість протікання процесів утоми; відновлення. Біохімічний аналіз сечі дозволяє певною мірою вивчити роботу нирок, а також динаміку обмінних процесів у різних органах і тканинах.
М’язова тканина є достатньо вагомим показником біохімічного контролю м’язової діяльності. Аналізуючи м’язові тканини визна-12 чають кількість скорочувальних білків, АТФ активність міозину, показники енергетичного обміну, електроліти та інші речовини.
Актуальною проблемою в біохімічному контролі є визначення застосування спортсменом допінгу. Його використання не тільки створює нерівні умови під час спортивної боротьби, але й шкодить здоров’ю спортсмена в результаті побічної дії, а інколи є навіть причиною його смерті.
Психологічний контроль загалом дає можливість вивчати: розвиток загальних здібностей інтелекту, пам’яті, уваги, мислення, типологічних властивостей нервової системи. Контроль інтелектуальних здібностей можливий за допомогою вербальних, словесних, числових, зорово-просторових тестів. Кількісним показником рівня інтелектуального розвитку людини є коефіцієнт інтелекту ІQ (англ. – Intelligence Quotient). У спортивній діяльності спостерігається прямий зв’язок між розвитком інтелектуальних здібностей спортсмена та його спортивними результатами.
Генетичний контроль. Розрізняють декілька напрямів генетичного контролю: діагностика спортивного таланту, визначення наявності чи відсутності генетичних маркерів (серологічних, дермотогліфічних, іридологічних, хромосомних, функціональних, гормональних і морфологічних), визначення статевої належності спортсмена (під час допуску до змагань спортсменок).
Комплексний контроль – це реєстрація різних показників змагальної і тренувальної діяльності, а також стан спортсменів. Тільки в цьому випадку можливе порівняння їх значення, встановити причинно-наслідкові звʼязки між навантаженнями і результатами в змаганнях і тестах.
Розрізняють три різновиди комплексного контролю: етапний, поточний і оперативний.
Оперативний контроль дозволяє врахувати термінову реакцію організму людини на певне тренувальне навантаження. Це дозволяє підвищити ефективність оптимізації навантаження залежно від стану здоров’я людини та індивідуальних особливостей спортсменів. Поточний контроль дозволяє врахувати послідовний ефект, який сформований навантаженням попереднього дня. Такий підхід дозволяє вносити корективи до норм тренувального навантаження, що планується протягом тижня. Етапний контроль дає можливість визначити адаптаційні реакції рухової функції людини (спортсмена) після певного етапу тренувальних занять.
Управління процесом підготовки спортсменів включає в себе п’ять стадій:
1) збір інформації про спортсмена, а також про середовище, в якому він живе, тренується і змагається;
2) аналіз отриманої інформації;
3) прийняття рішень про стратегію підготовки та складання програм і планів підготовки;
4) реалізація програм і планів підготовки ;
5) контроль за ходом реалізації, внесення необхідних корекцій у документи планування та складання нових програм і планів.
Мета будь-якого управління – це переміщення об’єкта з одного стану в інший. Стосовно підготовки спортсменів цей переклад виражається насамперед у підвищенні результату в змаганнях.
переміщення об’єкта з одного стану в інший здійснюється за допомогою впливів (виконання різних вправ , використання інших чинників – зовнішнього середовища (середньогірʼя), спеціального харчування, тощо).
Оцінити зміни підготовленості спортсменів можна по інформативним показниками.
Наприклад, необхідно проаналізувати інформацію про стан змагальної і тренувальної діяльності спринтерів-легкоатлетів.
У змагальному бігу спринтерів можна вимірювати наступні показники: час реакції; час досягнення максимальної швидкості, її утримання і зниження, швидкість в різних точках дистанції; довжину і частоту кроків; коливання загального центру мас і сегментів тіла, їх швидкості і прискорення; час опорної і польотної фаз в різних точках дистанції; вертикальну і горизонтальну сили відштовхування; витрати енергії і т.д.
Тренувальна діяльність спринтерів характеризується наступними показниками: кількістю тренувальних занять; часом, витраченим на них; спеціальними вправами різної спрямованості (біг на відрізках до 80 м, понад 80 м , вправи з обтяженнями і т.п.).
Отже, як було сказано вище, спортивна метрологія – це наука про виміри у фізичному вихованні і спорті. Її потрібно розглядати як конкретний додаток до загальної метрології, основною задачею якої, як відомо, є забезпечення точності і єдності вимірів. Однак, як навчальна дисципліна, спортивна метрологія виходить за рамки загальної метрології. Фахівці-метрологи основну увагу зосереджують на проблемах єдності і точності вимірів фізичних величин (довжина, маса, час, температура, сила електричного струму, сила світла і кількість речовини).
Таким чином, предметом спортивної метрології (і теорії вимірів, у тому числі) є комплексний контроль у фізичному вихованні і спорті і використання його результатів у плануванні підготовки спортсменів і фізкультурників.
У фізичному вихованні і спорті деякі з цих величин також підлягають виміру. Але найбільше фахівців в області спортивної метрології цікавлять педагогічні, біологічні показники, що по своєму змісті не можна назвати фізичними. Методикою їхніх вимірів загальна метрологія практично не займається, і тому виникла необхідність розробки спеціальних вимірів, результати яких усебічно характеризують підготовленість фізкультурників і спортсменів.