ПЕРЕБУДОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ТОРГІВЛІ
У доперебудовний період усі канали товаропросування були переважно одержавлені. Державний сектор торгівлі споживчими товарами становив 2/3, а інша частина припадала на кооперативну торгівлю. Приватна торгівля вважалася чужорідною для системи соціалістичного господарювання. Усе це призвело до надмірної централізації, усуспільнення власності і монополізації внутрішньої торгівлі. Унаслідок приватизації торговельних об'єктів, їх корпоратизації та залучення іноземного капіталу у сферу торгівлі соціальна її структура докорінно змінилася (табл. 4.1).
З таблиці випливає, що зі 118,4 тис. роздрібних і 60 тис. оптових підприємств, які функціонували у сфері торгівлі в 2003 p., лише 11,7 % базувалися на державній формі власності. Переважна частина підприємств, основних фондів, оборотних коштів була зосереджена у секторі колективної власності. Така ж ситуація склалась і з товарообігом. Частка приватних підприємств становить 13,4 % і продовжує зростати. Близько 500 великих торговельних об'єктів належать міжнародним організаціям та юридичним особам інших держав. Таким чином, на сучасному етапі у соціальному плані торгівля представлена трьома основними формами власності: державною, колективною і приватною.
Державна форма торгівлі
Державна форма торгівлі базується перш за все, на державній комунальній формі власності, тобто на власності місцевих органів влади. Отже, особливістю державної торгівлі є те, що вона заснована на державній формі власності, а її роздрібна й оптова мережа розміщена переважно в містах. Відповідно вона обслуговує міське населення. Необхідність збереження державної форми торгівлі в ринковому середовищі пояснюється багатьма причинами. По-перше, у сфері товарного виробництва зберігається масштабний державний сектор. Тут значна частина продукції реалізується через власну фірмову торговельну мережу або переважно через державні канали. По-друге, державна торгівля покликана обслуговувати соціальне незахищених громадян: пенсіонерів, ветеранів, біженців, багатодітних сімей на пільгових засадах. По-третє, через державну торгівлю державні органи мають можливість організовувати купівлю-продаж на умовах держконтракту, держзамовлення, тобто купувати ресурси для державних потреб і за державні кошти.
Колективна форма власності•
Колективна форма торгівлі останнім часом набула прискореного розвитку. Якщо в доперебудовний період її частка не перевищувала 23—25 % у товарообороті внутрішньої торгівлі, то нині цей рівень досягає близько 75 %. Соціально-економічною базою такої форми є колективна форма власності, яка неоднорідна за типами і видами. Провідне місце посідають так звані підприємства колективні, тобто корпоративні. До них належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, різні асоціації, об'єднання, їх частка становить 10—12 % у колективній формі торгівлі. Близько 5 % припадає на орендні підприємства, які здійснюють свою діяльність на орендованому майні. Такі підприємства, як правило, перебувають на стадії приватизації.
Провідна роль у колективній формі належить кооперативним підприємствам системи споживчої кооперації, їх кількість — це половина мережі колективної форми, але спостерігається стійка тенденція до їх скорочення.
Характерною особливістю колективної форми торгівлі є широкомасштабність. Колективні торговельні підприємства функціонують як у місті, так і в селі. Корпоративні інтереси забезпечують високу мотивацію до праці, зацікавленість у результатах діяльності, а відповідно, і в ефективному функціонуванні всього колективного сектору торгівлі.
Приватна форма торгівлі
Приватна форма торгівлі, яку було ліквідовано за соціалізму, відродилась у сучасний перехідний період. За короткий термін вона досягла прогресу. По-перше, її частка зросла майже до 11 %, і, по-друге, приватна торгівля представлена не тільки дрібнороздрібною мережею, як було на початку перебудови але й порівняно великими і середніми магазинами.
Фундаментом цієї форми є приватна власність і підприємницька ініціатива. У міру розширення приватної власності приватна торгівля зміцнює свої позиції.
Для приватної торгівлі характерні постійна диверсифікація, висока культура і якість обслуговування, максимальна наближеність до покупців. Водночас ця форма торгівлі супроводжується постійним ризиком банкрутства.
У зарубіжних країнах поділ інститутів торгівлі за формами власності більш широкий:
• особисте володіння (приватна торгівля);
• корпоративна мережа (на акціонерних засадах);
• державна форма торгівлі;
• споживчий кооператив;
• франчайзинг;
• оренда торговельного об'єкта.
Особисте володіння характерне для некорпоративних фірм. Прибуток, витрати, ризики — це проблеми власника, оскільки торговельні об'єкти перебувають у приватній власності. До цієї форми належить 74 % усіх роздрібних фірм США. Щоправда, вони займають лише 9 % у загальнонаціональному товарообігу.
Корпоративна мережа заснована на акціонерному капіталі. Тут функції володіння і управління не суміщаються. Цей сектор охоплює 22 % підприємств торгівлі США, а його частка в загальному товарообігу перевищує 85 %.
Державна форма торгівлі стабілізувалася на рівні 9—10 % у товарообігу з урахуванням її частки в корпоративних компаніях.
Франчайзинг передбачає договір між франчайзером (фірма-виробник, оптова компанія) і франчайзі (роздрібна торговельна фірма), відповідно до якого останньому дозволяється використати марку фірми, товарні знаки або одержати підтримку франчайзера по всьому формату торговельного бізнесу. Таким чином, е два вида франчайзинга — на торгову марку (займає 2/3 роздрібного продажу в цьому секторі торгівлі) і на франчайзинг торговельного бізнесу (займає 1/3 продажу, але охоплює більше ніж 75 % торговельних об'єктів, як правило, дрібних).
Оренда широко розповсюджена для організації торгових відділів, розміщення дрібнороздрібної мережі у великих універсальних магазинах, на ринках, підприємствах сфери послуг, громадського харчування.
Значні перспективи в Україні відкриваються для форми торгівлі, заснованої на власності іноземних фірм. Прямі іноземні інвестиції у внутрішню торгівлю становлять близько 800 млн. дол. США, або 17,5 %. У цьому плані торгівля поступається лише харчовій промисловості, де частка інвестицій досягає 21%.
Серед об'єктів торгівлі з іноземним капіталом переважають роздрібні підприємства, здебільшого відомих зарубіжних фірм. Таких підприємств налічується близько 500.
Привабливість інвестицій у торгівлю пояснюється тим, що:
• окупність інвестицій у сфері обігу й оборотність коштів висока;
• місткість ринку в Україні значна;
• механізм репатріації прибутку для іноземців спрощений.
Підсумовуючи характеристику соціальних форм торгівлі можна констатувати, що вони відповідають багатоукладності економіки, але в перехідний період оптимальності їх пропорцій ще не досягнуто.