На основі моделі можна зробити наступний висновок: рівень ВВП буде рівноважним тільки тоді, коли вилучення повністю компенсуватимуться ін’єкціями
Для глибшого розуміння цього висновку слід розглянути наступні дефініції:
1. Вилучення – невитрачена частина доходу (заощадження, чисті податки, витрати на придбання імпорту).
2. Ін’єкції (вливання) - це такі форми витрат, які не йдуть на виробництво поточного ВВП, але спрямовуються на його закупівлю, зокрема вони здійснюються у формі державних закупівель, запланованих інвестицій фірм та експорту (закупівля сектором закордон вітчизняної продукції).
Рис. 9.2. Рівноважний ВВП в моделі «вилучення – ін’єкції»
На рис. 9.2 лінія запланованих (автономних) інвестицій (ВІзапл.) має вигляд горизонтальної лінії, оскільки інвестиційні плани підприємств не залежать від поточного доходу. Лінія заощаджень (З) має вигляд позитивної похилої лінії і відображає пряму залежність заощаджень від поточного доходу.
У точці З1 – ситуація загальноекономічної рівноваги, коли заощадження відповідають запланованим інвестиціям, про що свідчить перетин їхніх ліній. За цих умов підприємства інвестують стільки ж, скільки заощаджує приватний сектор економіки, тобто З = ВІзапл.
У точці З2 - ситуація загальноекономічної нерівноваги, коли заощадження більші від запланованих інвестицій (З2 > ВІзапл.). Але рівновага відновиться завдяки незапланованому збільшенню інвестицій в товарні запаси (З2 = ВІзапл. + ВІнезапл.).
У точці З3 - ситуація загальноекономічної нерівноваги, коли заощадження менші від запланованих інвестицій (З3 < ВІзапл.). Але рівновага відновиться завдяки незапланованому зменшенню інвестицій у товарні запаси (З3 = ВІзапл. – ВІнезапл.).
Отже, незаплановані інвестиції є вирівнюючим елементом, за рахунок якого фактичні інвестиції завжди врівноважуються із заощадженнями. Такий висновок кореспондується із методом «витрати - випуск», згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди врівноважуються з ВВП за рахунок незапланованих інвестицій.
Рис. 9.6. Інфляційний та рецесійний розриви
На графіку: С+І – заплановані сукупні витрати (домогосподарств та фірм), ЧНП – чистий національний продукт, С+І0 – фактичні сукупні витрати, N – точка довгострокової макроекономічної рівноваги; N1, N2– точки короткострокової макроекономічної рівноваги.
Рис. 10.3. Виробнича функція Коба-Дугласа
На графіку зображено комбінації праці(L) та капіталу(K), що забезпечують виробництво 200 і 400 одиниць продукції. Перехід по лінії економічного зростання (OG) від А до В в 2 рази (від 200 до 400) зумовлюється пропорційним збільшенням обох ресурсів вдвічі при незмінній їх комбінації. Співвідношення ОА/ОL1 або ОВ/ОL2 – називають продуктивністю праці, а ОА/ОК1 або ОВ/ОК2 – продуктивністю капіталу (капіталовіддачею). Як видно з графіку, ізокванти на графіку Коба-Дугласа мають класичну, випуклу форму, оскільки у виробничій функції еластичність заміщення факторів виробництва (K,L) = 1
Рис. 10.4. Крива виробничих можливостей
Отже, зміщення від А до В потребує збільшення інвестицій. При цьому темпи економічного зростання залежать від відношення між інвестиційними та споживчими товарами в структурі виробництва, тобто від норми нагромадження. Якщо в цій структурі частка інвестиційних товарів збільшуватиметься, то в поточному періоді це зменшить норму споживання, але у майбутньому прискорить економічне зростання
Графічно інтерпретація економічної динаміки Р. Харрода була представлена Василем Леонтьєвим (рис. 10.5).
Рис. 10.5. Виробнича функція Василя Леонтьєва
На графіку зображено випадок економічної динаміки в умовах жорсткої доповнюваності факторів виробництва (у стійкій пропорції), тобто гранична норма заміщення ресурсів=0, еластичність заміщення=0.
Темп економічного зростання буде нарощуватись, якщо схильність до заощаджень буде падати (тобто інвестиції зростатимуть), а капіталоємність продукції зменшуватись (тобто віддача від інвестицій зростатиме).
Аналогічна модель економічної динаміки, запропонована Євсеєм Домаром:
g = s’×В, де: g – стійкий темп економічного зростання протягом тривалого часу, s’ – схильність до заощаджень, В – продуктивність інвестицій (капіталовіддача).
Графічна інтерпретація модифікованої Робертом Солоу виробничої функції Кобба-Дугласа представлена на рис. 10.6.
Рис. 10.6. Виробнича функція в моделі Солоу
Як видно з рис. 10.6, чим більша капіталоозброєність (k), тим вища продуктивність праці (y). Нахил кривої виробничої функції (f(k)) є граничним продуктом капіталу (МРК=Dy/Dk), який показує на скільки одиниць збільшується продуктивність праці (y) при зростанні капіталоозброєнності (k) на 1. Також, зростання виробничої функції не є безкінечним - зі збільшенням k крива виробничої функції стає все більш пологішою, що свідчить про зменшення швидкості зростання граничного продукту капіталу, відповідно до закону спадної віддачі ресурсів (або спадної продуктивності факторів виробництва).[12]